Стаття 43 конституції україни: Неприпустима назва — Вікіпедія

Стаття 43 конституції україни: Неприпустима назва — Вікіпедія

4.4.3. Право на працю | Конституційний Суд України

№№ 12/98, 14/98, 14/04, 8/07, 21/10, 4/12, 8/13, 9/13, 4/16, 5(I)/19, 6(ІІ)/19

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов’язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов’язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.
     Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень.

Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов’язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов’язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.
     Частиною національного законодавства є також, відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

(абзаци третій, четвертий та п’ятий пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998

 

Із змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають гарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, в тому числі й для надання згоди на розірвання трудового договору з працівником — членом професійної спілки відповідно до Кодексу законів про працю України.

     Наведене свідчить, що згоду на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу надає лише професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник і стосовно якого вирішується питання про звільнення, незалежно від того, чи брала ця профспілка участь в укладанні колективного договору, угоди.

(абзаци перший та другий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві) від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/1998

 

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей.

За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
     Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов’язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.
     (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

Отже, викладене свідчить, що вікове обмеження для кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації не ґрунтується на спеціальних вимогах до праці на цій посаді, і оспорювана норма є дискримінаційною щодо реалізації права на працю, а тому суперечить положенням частин першої, другої статті 43, частин першої, другої статті 24 Конституції України.

     (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України «Про вищу освіту» (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) від 7 липня 2004 року

№ 14-рп/2004

 

<…> право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення саме рівних можливостей для реалізації цього права.
     (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

<…> встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.
     (абзац сьомий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 23 Закону України “Про державну службу”, статті 18 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, статті 42 Закону України “Про дипломатичну службу” (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007

 

Наведені положення унеможливлюють визнання законодавцем корупційними діями здійснення суто наукової чи викладацької діяльності, якщо вона є джерелом законного та раціонально обґрунтовуваного за розміром доходу, ніяк не пов’язана з корисливими діями (бездіяльністю) особи при безпосередньому виконанні покладених на неї службових обов’язків.

     …
     З метою ефективного використання робочого часу державними посадовими особами законодавцем можуть бути передбачені додаткові дозвільні механізми (регулятори), які унормовують їх участь у науковій і викладацькій діяльності не за основним місцем роботи, але не шляхом визнання цих дій корупційними і встановлення адміністративної відповідальності лише за сам факт здійснення її не в позаробочий час. Слід виходити з того, що будь-яке обмеження прав людини і громадянина повинне бути не тільки юридично обґрунтованим, а й соціально виправданим і адекватним.

(абзаци восьмий, одинадцятий підпункту 3.2.2 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень законів України „Про засади запобігання та протидії корупції“, „Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень“, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення“ (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) від 6 жовтня 2010 року

№ 21-рп/2010

 

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
     Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

     …
     З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

(абзаци другий, третій, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Стріхаря Володимира Васильовича щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012

 

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ Конституційний Суд України виходить з того, що поняття „заробітна плата“ і „оплата праці“, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов’язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов’язків.
     Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. <…>
     <…> Крім обов’язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов’язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов’язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров’я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою – зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов’язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
     Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.
     Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов’язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
     Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

(абзаци третій – восьмий підпункту 2. 1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013

 

В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв’язку з положеннями статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 24 березня 1995 року № 108/95–ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

(пункт 1 резолютивної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013

 

Конституційний Суд України виходить з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов’язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
     …
     На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

(абзаци шостий, одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013

 

На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
     …
     Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред’явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов’язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.
     Отже, на підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

(абзаци другий, п’ятий, шостий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013

 

Отже, суддя, який після виходу у відставку використовує конституційне право на працю, встановлене статтею 43 Основного Закону України, не може бути позбавлений гарантій незалежності судді, зокрема належного матеріального забезпечення судді у відставці (щомісячного довічного грошового утримання).

(абзац сьомий пункту 5 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016

 

Таким чином, оспорюваною нормою Закону № 1556 у взаємозв’язку із пунктом 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 415 передбачено автоматичне звільнення особи, яка „голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“. Вказане звільнення відбувається без згоди працівника, спрямоване на позбавлення працівника права на працю на певній посаді, здійснюється керівником органу (органом), до повноважень якого належить таке звільнення та/або його ініціювання, в обов’язковому порядку на підставі Закону № 415.

(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України «Про вищу освіту» від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові правовідносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов’язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

(абзац п’ятий пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами Байшева Павла Вікторовича, Бурлакової Ольги Олександрівни, Даць Ірини Вільямівни, Дєдковського Вячеслава Вікторовича, Желізняка Михайла Васильовича, Кожухарової Людмили Анатоліївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019

 

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України констатує, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

(абзац п’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

 

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов’язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.
     …
     У статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, тому для забезпечення конституційного права кожного на працю, встановленого статтею 43 Основного Закону України, повинні бути закріплені певні гарантії, а саме заборона на звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності такого працівника.
     Закріплення в Основному Законі України права громадян на соціальний захист сприяє виконанню обов’язку держави зі створення умов для реалізації громадянами права на працю, що корелюється з вимогами приписів Основного Закону України (частина друга статті 43) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (статті 16, 17), а заборона звільнення працівника з ініціативи власника у період перебування такого працівника у відпустці є такою, що забезпечує реалізацію його конституційного права на відпочинок, закріпленого статтею 45 Конституції України.

(абзаци перший, третій, четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

 

З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

(абзац п’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

 

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об’єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
     Положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
     …
     Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

(абзаци дванадцятий, тринадцятий, п’ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

Легальна заробітна плата – гарантія соціального захисту!

Головне управління ДПС у Миколаївській області звертає увагу, що одним із важливих напрямків роботи органів податкової служби є легалізація трудових відносин та заробітної плати. Адже через «тіньовий» ринок зайнятості бюджети недоотримують надходження, а громадяни позбуваються соціального захисту.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2021 року – 6 000 грн., з 01 грудня 2021 року – 6 500 грн, з якої повинні бути сплачені усі податки та єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок).

Отже, з 01.01.2021 роботодавці щомісячно зобов’язані нараховувати працівнику за повний відпрацьований місяць заробітну плату не менше 6 000 грн, а з грудня 2021 року – не менше 6 500 гривень.

Роботодавці, які ігнорують гарантований рівень мінімальної заробітної плати, бажаючи уникнути зайвих, на їхню думку, витрат, та видають працівникам зарплату у «конвертах», порушують законодавство, права і соціальні гарантії робітників. З іншого боку, погодившись на одержання зарплати у «конвертах», громадяни України свідомо позбавляють себе соціального захисту.

З початку 2021 року на комісіях при держадміністраціях та у результаті індивідуальної роботи фахівців ДПС області заслухано керівників 1930 підприємств, з яких підвищили розмір зарплати – 1793 СГД, до бюджетів усіх рівнів додатково надійшло 1943,0 тис. грн податку на доходи з фізичних осіб; заслухано 1246 фізичних осіб – підприємців, з яких підвищили розмір зарплати – 1149 ФОП, до бюджетів усіх рівнів надійшло 1394,3 тис.  грн податку на доходи фізичних осіб.

Крім того, станом на 01.10.2021 на комісіях з питань погашення заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), пенсій, стипендій та соціальних виплат при держадміністраціях та безпосередньо ДПС області заслухано керівників 30 підприємства, з яких 28 погасили заборгованість у сумі 32177,2 тис. грн. У результаті до бюджетів усіх рівнів надійшло 5781,97 тис. грн податку на доходи фізичних осіб.

Шановні керівники підприємств, установ, організацій, підприємці! Не допускайте випадків виплати заробітної плати «у конвертах», а також у розмірах нижче мінімальної. Дотримуйтесь податкового та трудового законодавства, будьте сумлінними платниками!

Конституційні права людини – Головне управління Держгеокадастру в Одеській області

У Конституції України закріплена ціла низка як традиційних, так і нових гарантій прав та свобод людини та громадянина, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах. Зокрема, кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, водночас має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток особистості (стаття 23 Конституції України).

Конституція закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (стаття 28 Конституції України).

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (стаття 27 Конституції України).

Суттєвою юридичною гарантією прав людини та громадянина є право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України). Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (стаття 29 Конституції України).

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України). Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31 Конституції України). Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За нормою статті 32 конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України). Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34 Конституції України). Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (стаття 35 Конституції України). Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (стаття 36 Конституції України).

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України). Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За нормою ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

При цьому, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на відпочинок гарантовано ст. 45 Конституції України. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституція України).

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За нормою ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом (ст. 57 Конституції України).

При цьому, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Визначаючи права людини, Конституція України закріплює обов’язок кожного  неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції України).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Кодексом законів про працю України дано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Проте, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Слід зазначити, що при звільненні працівника власник або уповноважений ним орган повинен видати наказ чи розпорядження, в якому буде зазначено причину звільнення з посиланням на відповідну статтю Кодексу законів про працю України.

Останній день роботи буде вважатися днем звільнення.

Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 Кодексу законів про працю України.

Зокрема, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 цього Кодексу).

Питання розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника регулює стаття 38 зазначеного Кодексу.

Так, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Проте, не завжди працівник може розірвати трудовий договір з власної ініціативи попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до частини першої статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України протягом строку відбування покарання у виді виправних робіт засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.

Доцільно відмітити, що у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Слід зазначити, що інші поважні причини за наявності яких власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, вирішуються в кожному конкретному випадку.

Разом з цим, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Також працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Важливо зазначити, що питання стосовно розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника регулює стаття 39 Кодексу законів про працю України.

Так, строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника:

— в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;

— порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору

— у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Необхідно відмітити, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки (стаття 3 Закону України «Про відпустки).

При звільненні працівника власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення та провести з таким працівником розрахунок.

Строки розрахунку при звільненні визначено статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Згідно з цією статтею Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Слід пам’ятати, що чинне законодавство передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та затримку видачі трудової книжки.

Зокрема, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Провідний спеціаліст відділу з
питань праці Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Кондрух Наталія Вікторівна

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”

November 30, 1999

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

від 1 листопада 1996 року N 9 

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов’язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України.

З метою правильного застосування норм Конституції при здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй.

3. Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Разом з тим суд може на підставі ст. 144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст. 124 Конституції – акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається.

4. Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

5. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

6. Згідно з ч. 2 ст. 6 Конституції органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст. 1 розділу XV Конституції). У зв’язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР” застосувати нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.

7. Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. 2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може грунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

8. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

9. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Виходячи з цього конституційного положення судочинство в Україні має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції суд за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, зобов’язаний застосовувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом (наприклад, Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами).

Суд має суворо додержувати вимог ч. 3 ст. 19 КПК про те, що слідчі й судові документи відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

10. Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов’язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав.

11. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів. Поряд із цим він може запропонувати позивачеві чи відповідачеві подати додаткові докази, а в разі, коли сторони не в змозі їх зібрати, а без них правильно вирішити справу неможливо, – за клопотанням сторін сам витребувати такі докази.

12. При розгляді трудових спорів судам слід мати на увазі, що ч. 3 ст. 43 Конституції використання примусової праці заборонено. У зв’язку з цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила статей 32 – 34 КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота, що виконується особою, чи служба, яку вона несе за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

13. Відповідно до ст. 39 Конституції громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, завчасно сповіщаючи про них органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Справи про обмеження цього права розглядаються судами в порядку, встановленому для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

14. Тим, хто працює, Конституція гарантує право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення цього права встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції).

Рішення про визнання страйку незаконним ухвалюється судом на підставі Конституції і чинного законодавства. Страйк має визнаватися незаконним, наприклад, коли працюючі добиваються в такий спосіб політичних цілей, або коли ним створюється загроза життю і здоров’ю, правам і свободам інших людей, або коли він організовується чи здійснюється у державних органах, на підприємствах та в організаціях, на які покладено забезпечення обороноздатності, правопорядку і безпеки країни, на безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов’язане з тяжкими або небезпечними наслідками, тощо.

За примушування до участі або до неучасті у страйку винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

15. З урахуванням конституційного положення про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції), судам слід при вирішенні житлових спорів виходити з неприпустимості виселення в адміністративному порядку за санкцією прокурора осіб, які самоуправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

16. Суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції лише безпідставно засудженій особі у разі скасування вироку як неправосудного.

17. Вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності громадян, суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного стану, коли можливе наступне відшкодування).

Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв’язку з цим справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.

18. При розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. 3 зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в усіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК участь у судовому засіданні прокурора.

19. Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримінальну справу, суд у передбачених законом випадках має забезпечити обвинуваченому право на захист.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

20. Відповідно до вимог ст. 63 Конституції особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім’ї чи близьких родичів.

Пропонуючи підсудному дати пояснення щодо пред’явленого обвинувачення та відомих йому обставин справи, суд має одночасно роз’яснити йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст ст. 63 Конституції. Якщо під час проведення дізнання чи попереднього слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз’яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.

Роз’яснити судам, що з урахуванням зазначеного конституційного положення члени сім’ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача або цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань. У разі ж, коли зазначені особи погодились давати показання, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання.

21. Конституційне положення про здійснення правосуддя виключно судами зобов’язує їх розглядати кримінальні справи і про злочини, перелічені у ч. 1 ст. 27 КПК. У зв’язку з цим суд не може передати матеріали такої справи на розгляд товариського суду в порядку, передбаченому ст. 51 КК та ст. 8 КПК.

22. Гарантовані статтями 30 і 31 Конституції недоторканність житла і таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід’ємним правом особи. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв’язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

Слід мати на увазі, що статті 9 і 13 Перехідних положень Конституції (розділу XV) на дію ст. 30 (в частині надання дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи) та ст. 31 Конституції не поширюються.

23. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об’єднаннями.

У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності.

24. Звернути увагу судів на те, що керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування чинного законодавства, дані до введення в дію Конституції України, можуть застосовуватись при розгляді справ у частині, що не суперечить Конституції.

____________

Надруковано:
“Постанови Пленуму Верховного Суду України”,
I том, 1963 – 2000 рр.

ЛЕГАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА – ОСНОВА СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України.

З 1 січня 2017 року Законом України “Про державний бюджет України на 2017 рік” встановлено розмір мінімальної заробітної плати – 3200 грн. , з якої повинні бути сплачені усі податки та єдиний соціальний внесок, а це означає, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір, встановленої законом, мінімальної зарплатні. Підприємства, установи, організації та фізичні особи – підприємці, які використовують працю найманих працівників, при виплаті заробітної плати повинні дотримуватись чинного законодавства, і несуть відповідальність за порушення норм законодавства про оплату праці та навмисне ухилення від сплати податків та страхових внесків. Таким чином через дотримання законодавчих норм в частині оплати праці, державою забезпечується право громадян на соціальний захист, закрема на пенсійне забезпечення. То ж ті, що погоджуються на одержання зарплати в “конвертах”, неофіційні трудові відносини свідомо обкрадають самі себе, адже усні домовленості між роботодавцем і працівником жодним чином юридично не фіксуються. Тому звертаємося до осіб, які мають намір працевлаштуватися або вже працевлаштовані, вимагайте від роботодавців лише легальних трудових відносин! І навіть, коли вам надали таку трудову угоду, поцікавтесь чи зареєстрували вас у Пенсійному фонді та чи перераховують за вас єдиний соціальний внесок. Крім того, візьміть за правило проведення щомісячного контролю інформації, що надходить до вашої персональної електронної облікової картки, відкритої в централізованому банку даних Пенсійного фонду України, до якої для накопичення надходять всі дані про заробіток, внески, стаж з усіх місць роботи особи. Для отримання інформації з персональної облікової картки для себе особисто ви можете за місцем проживання/реєстрації звернутись до територіального управління Фонду з паспортом, ідентифікаційним кодом або свідоцтвом про загальнообов’язкове державне соціальне страхування або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України. Бажаючі отримувати цю електронну послугу повинні попередньо, після подання заяви про доступ до веб-порталу, зареєструватись в його базі даних, що дасть можливість щомісяця на свою електронну адресу отримувати із системи персоніфікованого обліку виписку та без втрати зусиль та часу здійснювати контроль за роботодавцями, перешкоджаючи їм приховувати заробітну плату, не нараховувати та не сплачувати страхові внески. До того, регулярність контролю за даними персональної облікової картки надасть можливість оперативно виключити із неї будь-які помилки і неточності.

І головне , пам’ятайте, що лише офіційно оформлений найманий працівник може відчувати себе соціально захищеним! 

які права та обов’язки гарантує Основний закон?

Україна сьогодні відзначає 24-ту річницю з дня прийняття Конституції. Основний закон був прийнятий Верховною Радою України 2-го скликання  26 червня 1996 року.

Конституція України – є засадничим, основоположним, основним законом в нашій державі, яка проголошує принцип верховенства права. Це означає що жоден нормативно-правовий акт, прийнятий державою, не може суперечити Конституції. Таким чином наша Конституція обмежує свавілля влади та встановлює що головна цінність нашої держави – це Людина,  її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст. 3 КУ). В жодному разі права, встановлені Конституцією, не можуть бути скасовані або звуженні.

А які права я ма, відповідно до Конституції?

Я маю право на життя

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Я маю право на повагу до своєї гідності

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Я маю право на свободу та особисту недоторканність

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Я маю право на недоторканність свого житла

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Я маю право на таємницю кореспонденції

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Я маю право на невтручання в своє особисте та сімейне життя

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Я маю право перебувати на території України та право у будь-який час повернутися додому

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Я маю право на свободу думки і слова

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Я маю право на свободу світогляду і віросповідання

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Я маю право об’єднуватись у політичні партії чи громадські організації.  

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Я маю право брати участь у мітингах і демонстраціях

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Я маю право на приватну власність

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Я маю право на працю

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.Використання примусової праці забороняється. винагороди за працю захищається законом.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Я маю право на житло

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Я маю право на достатній життєвий рівень

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Я маю право на медичну допомогу

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Я маю право на безпечне довкілля

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Я маю право на освіту

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Я маю право на відшкодування шкоди, завданою державою

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

А які в мене обов’язки відповідно до Конституції?

Захищати Вітчизну

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Не заподіювати шкоду природній та культурній спадщині

Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Сплачувати податки

Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Неухильно додержуватися КУ та законів

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Примітка. Місія «Активної Громади»: досягнути добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту «Республіка». Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.

Законодательная линия

КОНСТИТУЦИЯ УКРАИНЫ

Принята V сессией Верховной Рады Украины 28 июня 1996 г. ,

с изменениями, внесенными Законом

№ 2222-IV О внесении изменений в Конституцию Украины от 8 декабря 2004 г.

(…)

Раздел II

Права, свободы и обязанности человека и гражданина

(…)

Статья 24.

Граждане имеют равные конституционные права и свободы и равны перед законом.

Не должно быть никаких привилегий или ограничений на основе расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного положения, места жительства, языковых или других характеристик.

Равенство прав женщин и мужчин обеспечивается: путем предоставления женщинам равных с мужчинами возможностей в общественной, политической и культурной деятельности, в получении образования и профессиональной подготовки, в работе и вознаграждении за нее; специальными мерами по охране труда и здоровья женщин; установлением пенсионных льгот, созданием условий, позволяющих женщинам совмещать работу и материнство; путем правовой защиты, материальной и моральной поддержки материнства и детства, включая предоставление оплачиваемых отпусков и других льгот беременным женщинам и матерям.

(…)

Статья 29.

Каждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность.

Никто не может быть арестован или содержаться под стражей иначе как на основании мотивированного решения суда и только на основаниях и в порядке, установленных законом.

В случае острой необходимости предотвращения или пресечения преступления уполномоченные на то законом органы могут содержать лицо под стражей в качестве временной меры пресечения, разумные основания которой должны быть проверены судом в течение семидесяти двух часов.Задержанный подлежит немедленному освобождению, если ему не было предоставлено в течение семидесяти двух часов с момента задержания мотивированное решение суда о содержании под стражей.

Каждый арестованный или задержанный должен быть незамедлительно извещен о причинах его ареста или задержания, осведомлен о его или ее правах, и с момента задержания ему должна быть предоставлена ​​возможность лично защитить себя или иметь возможность юридическая помощь защитника.

Каждый задержанный имеет право в любое время обжаловать свое задержание в суде.

Родственники арестованного или задержанного незамедлительно извещаются о его задержании или задержании.

(…)

Статья 43.

Каждый имеет право на труд, включая возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он или она свободно выбирает или на который он или она свободно соглашается.

Государство создает условия для полной реализации гражданами права на труд, гарантирует равные возможности в выборе профессии и видов трудовой деятельности, реализует программы профессионального образования, подготовки и переподготовки кадров в соответствии с потребностями общества.

Использование принудительного труда запрещено. Военная или альтернативная (не военная) служба, а также работа или служба, выполняемая лицом по приговору или иному решению суда либо в соответствии с законами о военном положении или о чрезвычайном положении, не считаются быть принудительным трудом.

Каждый имеет право на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда и на вознаграждение не ниже установленного законом минимального размера оплаты труда.

Наем женщин и несовершеннолетних на работу, опасную для их здоровья, запрещается.

Гражданам гарантирована защита от незаконного увольнения.

Право на своевременную оплату труда охраняется законом.

(…)

Статья 48.

Каждый имеет право на уровень жизни, достаточный для него или ее или ее семьи, который включает достаточное питание, одежду и жилище.

(…)

Статья 53.

Каждый имеет право на образование.

Полное общее среднее образование обязательно.

Государство обеспечивает доступное и бесплатное дошкольное, полное среднее, профессиональное и высшее образование в государственных и коммунальных учебных заведениях; развитие дошкольного, полного общего среднего, внешкольного, профессионального, высшего и послевузовского образования, различных форм обучения; предоставление государственных стипендий и льгот школьникам и студентам.

Граждане имеют право на получение бесплатного высшего образования в государственных и коммунальных учебных заведениях на конкурсной основе.

Гражданам, принадлежащим к национальным меньшинствам, в соответствии с законом гарантируется право получать обучение на родном языке или изучать родной язык в государственных и коммунальных учебных заведениях и через национальные культурные общества.

(…)

31 августа. Повестка дня суда (утверждена). Принято 43 Определения суда

Во вторник, 31 августа, прошли пленарные заседания и заседания Большой палаты Конституционного Суда Украины, а также заседания Коллегии судей.

В закрытой части пленарных заседаний Большая палата рассмотрела дело по конституционному ходатайству Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека о конституционности пункта 2.1 статьи 90 раздела XI «Заключительные и переходные положения». Закона Украины «О государственной службе» от 10 декабря 2015 г. № 889-VIII, ст. 21.7 Закона Украины «О службе в органах местного самоуправления», а также дело по конституционному обращению 47 народных депутатов. Депутаты Украины о соответствии отдельных положений статьи 6 Закона Украины «О телевидении и радиовещании», статей 15, 15-1, 26 Закона Украины «О кинематографии» Конституции Украины (конституционность).

Суд продолжит рассмотрение данных дел на одном из следующих пленарных заседаний.

Большая Палата на своем заседании продолжила рассмотрение вопроса о возбуждении конституционного производства по делу по конституционному ходатайству 46 народных депутатов Украины о конституционности Постановления Верховной Рады Украины «О назначении Сергея Шкарлета министром». образования и науки Украины ». По результатам рассмотрения данного вопроса принято Постановление об отказе в возбуждении конституционного производства по делу.

Кроме того, Большая палата приняла 35 постановлений, продлевающих срок принятия постановлений коллегий судей Первого и Второго сенатов Суда о возбуждении или отказе в возбуждении конституционного производства по делам по конституционным апелляциям и конституционным жалобам.

В этот же день состоялось заседание Третьей коллегии судей Первого Сената Суда для рассмотрения вопроса о возбуждении конституционного производства по делам по конституционным жалобам.В результате рассмотрения принято постановление об отказе об отказе в возбуждении конституционного производства по делам по конституционным жалобам Ф.О. Фещенко, В. Блац, Ю. Кузьменко, К. Носика и ПАО «Укрнафта», а также определения № о возбуждении конституционного производства по делам по конституционным жалобам В.В. Жыденко и А.П. Болотникова.

Украина: Страновой отчет за 2021 год «Страны в переходном периоде»

Оксана Гус и Александра Кеудель

В 2020 году Украина стала свидетелем активного сопротивления крупным реформам, которые по сути свели на нет демократические достижения предыдущего года.В начале года президент Владимир Зеленский инициировал изменения в ключевых политических кадрах — от правительства до генерального прокурора и администрации президента. Большинство этих многообещающих реформаторов были заменены противоречивыми личностями, связанными с различными неформальными группами интересов. Значительные достижения специальных антикоррупционных институтов Украины были свергнуты судебной системой, которая работала над подрывом основного государственного принципа сдержек и противовесов. В частности, Конституционный суд подверг критике краеугольные камни антикоррупционной работы, постановив, что декларации об активах, политические назначения и антикоррупционные институты сами по себе неконституционны, что ввергло страну в конституционный кризис в дополнение к серьезным социальным и экономическим проблемам, связанным с COVID-19.

Пандемия усилила зависимость Украины от кредитов МВФ и иностранной финансовой помощи для преодоления кризиса. Обусловленность иностранных доноров усилила спрос на реформы, некоторые из которых явно противоречили интересам влиятельных групп. Руководство Украины вступило в год с достаточной поддержкой, как среди общественности, так и среди политического истеблишмента, для проведения значительных реформ. Но возможности для достижения этих целей исчезли по мере роста напряженности между влиятельными группами и уменьшения общественной поддержки правительства.

Фрагментация влияния президента Зеленского была заметна как на национальном, так и на местном уровнях управления. В то время как в 2019 году Слуга Народа («Слуга народа») — пропрезидентская фракция в Верховной Раде , парламенте Украины — приняла законодательство быстро и единообразно (так называемый «турбо-режим»), в К 2020 году консенсус в процессе принятия решений все больше основывался на специальных коалициях. Процедурные ошибки, допущенные в период «турбо» работы Рады, позволили легко отменить законодательную основу для реформ, в то же время препятствуя достижению консенсуса, необходимого для принятия нового законодательства.На уровне местного самоуправления октябрьские выборы укрепили власть региональных элит, где партии под руководством мэров и политические проекты олигархов получили значительное представительство во многих региональных советах. Центральным властям было трудно обеспечить выполнение своих решений, как это было продемонстрировано, когда мэры оспаривали или саботировали карантинные ограничения в суде, иногда заставляя правительство идти на уступки. Неформальная власть крупных финансово-промышленных групп (ФПГ) стала очевидной, когда президент умолял эти предприятия возглавить усилия по борьбе с пандемией на их соответствующих региональных базах.

Местные выборы 25 октября оказали дополнительное давление на власти, чтобы они продвинули децентрализацию и, наконец, достигли консенсуса по новому административному делению страны. Несмотря на некоторую местную оппозицию, административно-территориальная реформа была продвинута, чтобы избежать дублирования юрисдикций примерно в 100 традиционных округах и новых территориальных сообществах (муниципалитетах) после муниципальных выборов. Сообщества сохранили фискальную автономию от районных и региональных бюджетов.Установлены правила преемственности между старыми и новыми административными единицами. Эти действия помогли избежать коллапса в предоставлении государственных услуг после муниципальных выборов, но не смогли прояснить путаницу между компетенцией государства и компетенцией местных органов власти, особенно на районном уровне.

Переговоры по поправкам к конституции и законодательству, призванным уточнить компетенцию государственных администраций и выборных советов, выявили области увеличения влияния местных элит в связи с продвигающейся реформой децентрализации.После негативной реакции на президентские поправки в 2019 году, которые не учитывали вклад местных властей, центральные власти в январе начали беспрецедентный, всеобъемлющий процесс консультаций; Эта работа включала тематические рабочие группы, раунды региональных переговоров и принятие решений на основе консенсуса и продолжалась в режиме онлайн во время пандемии. Аналогичным образом в течение года продолжались открытые консультации по новым полномочиям органов местного самоуправления и государственных администраций.

Помимо продвижения реформы децентрализации, октябрьские выборы в местные органы власти были важны для демократического управления в Украине, поскольку они проверили новый Избирательный кодекс, который улучшил избирательный процесс за счет открытых партийных списков, включения гендерных квот для списков кандидатов и пересмотренных санкций за нарушения на выборах .Возможность изменить избирательный адрес теперь позволяет внутренне перемещенным лицам (ВПЛ) де-факто голосовать. Тем не менее, ограничения на честные выборы остались: политические партии увеличили свое влияние в местном управлении за счет нового права отзывать своих депутатов из местных советов («императивный мандат»), в то время как новое требование, согласно которому кандидаты должны набирать определенную квоту голосов, чтобы иметь возможность продвижение партийных списков ограничит принцип открытых списков. Хотя общая оценка октябрьского избирательного процесса была положительной, злоупотребление административным ресурсом, подкуп голосов и нерегулируемая политическая реклама создали проблемы для проведения свободных и справедливых выборов.

Помимо вызовов внутри страны, демократическая консолидация Украины также осложняется отсутствием безопасности, которое создает Россия из-за своей военной агрессии на Донбассе и продолжающейся оккупации Крыма. Например, Украина стремится оградить себя от российской дезинформации, однако соответствующий законопроект «О дезинформации» нарушил свободу СМИ и был отклонен. Точно так же администрация Зеленского сталкивается с поляризованным общественным мнением относительно возможного решения вооруженного конфликта.В то время как растущее сообщество ветеранов, их семьи и граждане с патриотическими настроениями все чаще протестуют против президентской стратегии разрешения конфликта, есть значительная часть тех, кто теперь согласился бы принять какую-либо форму мирного соглашения, которое положит конец войне.

Гражданский сектор Украины вновь оказался сильной опорой в сложных условиях. Организации гражданского общества (ОГО) и волонтеры сыграли решающую роль в смягчении негативных последствий пандемии COVID-19. Они инициировали государственно-частные партнерства и крупномасштабные неформальные мобилизации для поддержки групп риска и медицинских работников. Гражданское общество продемонстрировало стойкость в борьбе с последствиями российской агрессии, защищая права ВПЛ и ветеранов и способствуя диалогу с общественностью. Государство не создает юридических препятствий для ОГО, и были внесены небольшие улучшения в правила государственного финансирования и налогообложения. В то же время имеют место случаи преследования гражданских активистов, включая физические нападения, запугивание и нанесение материального ущерба.Фактически, журналисты подвергались физическим нападениям с той же скоростью, что и в прошлом году, однако расследование таких случаев было неэффективным или вообще не проводилось. Со сменой правительства тон во взаимодействии ОГО и властей постепенно смещается от диалога к инакомыслию.

СМИ в Украине оставались плюралистичными и свободными от государственного давления в 2020 году. Однако СМИ в значительной степени зависят от финансовой поддержки и политических программ их владельцев.Телевизионный рынок сильно сконцентрирован и находится под влиянием шести медиахолдингов, которые охватывают 71 процент зрительской аудитории страны. Однако телевидение теряет свою популярность в пользу социальных сетей и новостных сайтов. Некоторые сайты, такие как VoxUkraine и texty.org.ua, предлагают качественную журналистику данных, в то время как онлайн-СМИ «Украинская правда», Hromadske.ua и некоторые другие делают независимые репортажи. В то же время многочисленные онлайн-СМИ и пресса, особенно на местном уровне, не предоставляют своей аудитории различные мнения и независимые редакционные материалы.Поскольку Интернетом пользуются 90 процентов граждан страны, дезинформация широко распространена, и гораздо меньшее количество граждан способны ее обнаружить. Разочарованные, они могут вообще отказаться от просмотра новостей.

В борьбе Украины с крупной коррупцией наблюдаются положительные тенденции, но также усиливается сопротивление со стороны судебной власти. Национальное агентство по предупреждению коррупции (НАПК) было реформировано, и Национальное антикоррупционное бюро (НАБУ) продолжило расследования случаев коррупции на высоком уровне, улучшив координацию со Специализированной прокуратурой по борьбе с коррупцией (SAPO).По сравнению с предыдущими годами, когда расследованиям в основном препятствовали суды общей юрисдикции, специализированный Высокий антикоррупционный суд (HACC) продемонстрировал реальное судебное преследование коррупции в 2020 году, вынеся свои первые обвинительные приговоры, повлекшие за собой приговоры.

В расследованиях коррупции и вынесении обвинительных приговоров все чаще участвуют судьи, а также руководители государственных предприятий и политики. Среди текущих основных расследований НАБУ предъявило обвинения нескольким судьям Киевского окружного административного суда (KDAC), суда первой инстанции при рассмотрении апелляций на решения органов государственной власти.НАПК обнаружила незаконные активы в заявлениях судей Конституционного суда. Эти усилия по обеспечению подотчетности обернулись противодействием всей антикоррупционной инфраструктуре и привели к конституционному кризису, когда Конституционный суд объявил назначение Артема Сытника главой независимого НАБУ неконституционным, оспорил конституционность самого HACC и в октябре отменил публичное декларирование активов. должностные лица.

Забегая вперед, можно сказать, что дискредитация Конституционным судом основанных на реформе законов и назначений путем признания их неконституционными представляет собой серьезную угрозу по нескольким причинам.Судебная система оказалась непредсказуемым игроком, который может действовать за пределами частных экономических интересов судей. Это также рискует подорвать обусловленность макрофинансовой помощи со стороны МВФ и безвизового режима Европейского Союза, на который Украина рассчитывает, чтобы избежать глубокого политического и экономического кризиса, особенно во время глобальной пандемии. Нынешний конституционный кризис дает возможность окончательно реформировать судебную систему на ее основе, и эта перспектива пользуется поддержкой народа. Однако растущая фрагментация партии «Слуга народа» и падающая популярность президента Зеленского ограничивают способность политического руководства вносить существенные изменения.

В Украине отмечают День Конституции — Украина отмечает День Конституции: права гарантированы каждому украинцу

День Конституции Украины отмечается ежегодно 28 июня года. Он не отличается помпезностью: салютом, масштабным праздником или шествием (да и вообще его сложно удержать в условиях пандемии Covid-19).

Несмотря на то, что этот праздник можно считать одним из самых важных в стране, это один из самых недооцененных .

Речь идет о Конституции . Значение, которое это имеет для страны. Особенно, если выполняется .

Что такое Конституция?

Это простой и частый вопрос. Однако иногда это создает трудности. Итак, не хватит, чтобы изложить основные моменты. .

Конституция Украины является высшим нормативным правовым актом Украины .

Если говорить об общих условиях, Конституция — это :

Основной закон государства, специальный нормативный правовой акт, имеющий высшую юридическую силу.

Конституция определяет основы политической, правовой и экономической системы государства. Это учредительный инструмент государства, который включает в себя основные цели его создания.

Правовое обозначение : нормативный правовой акт высшей юридической силы государства (или государственного территориального содружества в международных объединениях), закрепляющий основы политической, правовой и экономической системы этого государства или содружества, основы правовой статус государства или личности, их права и обязанности.

То есть

Проще говоря, это главный закон государства, который содержит основные правила, согласно которым:

1. Состояние должно функционировать
2. Граждане должны жить

Как и когда была принята Конституция Украины

Сначала был заключен Конституционный договор .

8 июня 1995 года его подписали Президент Украины Леонид Кучма и Глава Верховной Рады Александр Мороз.

Он состоял из 61 статьи и действовал до принятия Конституции.

Действующая Конституция Украины принята 28 июня 1996 года на пятой сессии Верховной Рады Украины II созыва .

Закон Украины № 254/96-ВР, который ратифицирует новую Конституцию и отменяет предыдущую Конституцию Украинской Советской Социалистической Республики и Конституционный договор , был официально подписан несколько раньше, в середине июня 1996 года .

Конституционная ночь

Конституционная ночь — ночь с 27 на 28 июня, когда Верховная Рада приняла Конституцию.

Работа над главным документом страны длилась 23 часа. В итоге за принятие Конституции проголосовали 315 депутатов.

Интересно

День Конституции — единственный государственный праздник, установленный в Конституции.

Накануне праздника

Обычно проводятся тематические опросы общественного мнения.По данным Интерфакс-Украина, один из этих опросов показал, что только 15% украинцев хорошо знают Конституцию.

При этом 81,6% опрошенных считают, что знание Конституции обязательно.

Напоминаем, зачем нужно завязать узел. По крайней мере, в Конституции прописаны основные права каждого украинца.

Какие права украинцев прописаны в Конституции?

Есть несколько их категорий.

Личные права:

• Право на свободное развитие личности (статья 23)
• Неотъемлемое право на жизнь (статья 27)
• Право на уважение человеческого достоинства (статья 28)
• Право на свободу и личную неприкосновенность (статья 29)
• Право на неприкосновенность жилища (статья 30)
• Право на тайну переписки, телефонных переговоров, телеграфной и иной переписки (статья 31)
• Право на невмешательство в частную и семейную жизнь (статья 32)
• Право на свободу передвижения и свободный выбор места жительства (статья 33)
• Право на свободу мысли и слова (статья 34)
• Право на свободу мировоззрения и вероисповедания (статья 35)

Политические

• Право объединяться в политические партии и неправительственные организации (статья 36)
• Право участвовать в управлении общественными делами, во всеукраинских и местных референдумах, свободно избирать и быть избранным в органы государственной власти или органы местного самоуправления (статья 38)
• Право на мирные собрания, протесты (статья 39)
• Право на обращение в органы государственной власти, органы местного самоуправления и их должностных лиц (статья 40)

Экономический, социальный и культурный

• Право каждого человека владеть, пользоваться и распоряжаться имуществом, результатами интеллектуальной или творческой деятельности (статья 41)
• Право на предпринимательство (статья 42)
• Право на трудоустройство (статья 43)
• Право на забастовку для защиты экономических и социальных интересов (статья 44)
• Право на отдых (статья 45)
• Право на социальную защиту (статья 46)
• Право на проживание (статья 47)
• Право на достаточный жизненный уровень человека и его семьи (статья 48)
• Право на охрану здоровья (статья 49)
• Право на окружающую среду, безопасную для жизни и здоровья (статья 50)
• Право, вытекающее из предоставления свободного согласия на вступление в брак и защиты материнства, отцовства, детства и семьи (статьи 51, 52)
• Право на образование (статья 53)
• Право на свободу творчества и результатов интеллектуальной деятельности (статья 54)

Юридические гарантии

• Право на юридическую защиту прав и свобод гражданина и право на обращение в защиту прав в Комиссию Верховной Рады Украины по правам человека и после использования всех национальных инструментов правовой защиты для обращения за защита прав и свобод перед соответствующими международными судебными учреждениями или соответствующими органами международной организации, членом которой является Украина (статья 55)
• Право на возмещение материального и морального ущерба, причиненного незаконными действиями или бездействием органов государственной власти или отдельных должностных лиц (статья 56)
• Право на получение юридической помощи (статья 59)
• Право не выполнять незаконные приказы или постановления (статья 60)
• Презумпция невиновности (статья 62)
• Право отказаться от дачи показаний или объяснений в отношении себя или близких родственников (статья 63)

Роман Петров «Влияние Соглашения об ассоциации Украина-ЕС на конституционную реформу и судебную деятельность в Украине» :: SSRN

13 стр. Добавлено: 10 августа 2018 года

Дата написания: 4 июня 2018 г.

Абстрактные

В этой статье рассматривается первый этап реализации и применения Соглашения об ассоциации между Украиной и ЕС, который положил начало беспрецедентным политическим, экономическим и правовым реформам в Украине.В частности, в статье рассматриваются конституционные проблемы, которые возникли перед Украиной в ходе внедрения Соглашения об ассоциации в ее правовую систему. В статье рассматриваются два вопроса. Первый вопрос — это эффективное выполнение и применение Соглашения об ассоциации в рамках украинского законодательства. Второй вопрос — совместимость Соглашения об ассоциации и Конституции Украины. Последние политические и правовые события в Украине анализируются через призму эффективного выполнения Соглашения об ассоциации и роста проевропейской судебной активности в Украине.В заключение утверждается, что Соглашение об ассоциации между ЕС и Украиной повысило адаптируемость национального конституционного строя к проекту европейской интеграции и общеевропейским ценностям.

Ключевые слова: Конституционные поправки, международное право, европейские общие ценности, Конституция Украины, прецедентное право, Соглашение об ассоциации

Рекомендуемое цитирование: Предлагаемая ссылка

Петров, Роман, Влияние Соглашения об ассоциации Украина-ЕС на конституционную реформу и судебную активность в Украине (4 июня 2018 г.).Обзор права Центральной и Восточной Европы, Vol. 43, No. 2, 2018, Доступно в ССРН: https://ssrn.com/abstract=3208055

Глава 2. Права и свободы человека и гражданина

Глава 2. Права и свободы человека и гражданина

Статья 17

.

1. В Российской Федерации признаются и гарантируются права и свободы человека и гражданина в соответствии с общепризнанными принципами и нормами международного права и в соответствии с настоящей Конституцией.

2. Основные права и свободы человека неотчуждаемы и принадлежат каждому со дня рождения.

3. Осуществление прав и свобод человека и гражданина не должно нарушать права и свободы других людей.

Статья 18

.

. Права и свободы человека и гражданина имеют прямое действие. Они определяют сущность, значение и исполнение законов, деятельность законодательной и исполнительной власти, местного самоуправления и обеспечиваются отправлением правосудия.

Артикул 19

.

1. Все люди равны перед законом и судом.

2. Государство гарантирует равенство прав и свобод человека и гражданина независимо от пола, расы, национальности, языка, происхождения, имущественного и официального статуса, места жительства, религии, убеждений, членства в общественных объединениях, а также других обстоятельств. Запрещаются все формы ограничения прав человека по социальным, расовым, национальным, языковым или религиозным мотивам.

3. Мужчина и женщина пользуются равными правами и свободами и имеют равные возможности для их реализации.

Статья 20

.

1. Каждый имеет право на жизнь.

2. Смертная казнь до ее полной отмены может быть предусмотрена федеральным законом как исключительное наказание за особо тяжкие преступления против жизни, и обвиняемому предоставляется право на рассмотрение его дела судом присяжных.

Статья 21

.

1.Достоинство человека охраняется государством. Ничто не может служить основанием для его отступления.

2. Никто не может подвергаться пыткам, насилию или другому жестокому или унижающему достоинство обращению или наказанию. Никто не может быть подвергнут медицинским, научным и другим экспериментам без добровольного согласия.

Статья 22

.

1. Каждый имеет право на свободу и личную неприкосновенность.

2. Арест, задержание и заключение под стражу допускаются только по решению суда.Без решения суда лицо может быть задержано на срок более 48 часов.

Статья 23

.

1. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту чести и доброго имени.

2. Каждый имеет право на тайну переписки, телефонных разговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений. Ограничения этого права допускаются только по решению суда.

Статья 24

.

1. Сбор, хранение, использование и распространение информации о частной жизни лица без его согласия не допускаются.

2. Органы государственной власти и местного самоуправления, их должностные лица обеспечивают каждому возможность ознакомления с документами и материалами, непосредственно затрагивающими его права и свободы, если иное не предусмотрено законом.

Статья 25

.

Жилище неприкосновенно.Никто не вправе проникать в жилище против воли проживающих в нем лиц, за исключением случаев, установленных федеральным законом или решением суда.

Статья 26

.

1. Каждый вправе определять и указывать свою национальную принадлежность. Никто не может быть принужден к определению и указанию своей национальности.

2. Каждый имеет право пользоваться родным языком, свободно выбирать язык общения, воспитания, обучения и творчества.

Статья 27

.

1. Каждый, кто находится на территории Российской Федерации на законных основаниях, имеет право на свободный проезд, выбор места пребывания или проживания.

2. Каждый может свободно выезжать из Российской Федерации. Граждане Российской Федерации имеют право беспрепятственно возвращаться в Российскую Федерацию.

Статья 28

.

Каждому гарантируется свобода совести, свобода религии, включая право исповедовать индивидуально или вместе с другой религией или не исповедовать никакой религии вообще, свободно выбирать, обладать и распространять религиозные и другие взгляды и действовать в соответствии с их.

Статья 29

.

1. Каждому гарантируется свобода мысли и слова.

2. Запрещается пропаганда или агитация, разжигающие социальную, расовую, национальную или религиозную ненависть и рознь. Запрещается пропаганда социального, расового, национального, религиозного или языкового превосходства.

3. Никто не может быть принужден к выражению своих взглядов и убеждений или к их отрицанию.

4. Каждый имеет право свободно искать, получать, передавать, производить и распространять информацию любым законным способом.Перечень сведений, составляющих государственную тайну, определяется федеральным законом.

5. Гарантируется свобода массовой информации. Цензура запрещена.

Артикул 30

.

1. Каждый имеет право на объединение, включая право создавать профессиональные союзы для защиты своих интересов. Гарантируется свобода деятельности общественных объединений.

2. Никто не может быть принужден вступать в какое-либо объединение и оставаться в нем.

Статья 31

.

Граждане Российской Федерации имеют право собираться мирно, без оружия, проводить митинги, митинги и демонстрации, шествия и пикеты.

Статья 32

.

1. Граждане Российской Федерации вправе участвовать в управлении делами государства как непосредственно, так и через своих представителей.

2. Граждане Российской Федерации имеют право избирать и быть избранными в государственные органы власти и органы местного самоуправления, а также участвовать в референдумах.

3. Право избирать и быть избранными лишены граждане, признанные судом недееспособными, а также граждане, содержащиеся в местах лишения свободы по приговору суда.

4. Граждане Российской Федерации имеют равный доступ к государственной службе.

5. Расходные граждане имеют право участвовать в отправлении правосудия.

Статья 33

.

Граждане Российской Федерации имеют право обращаться лично, а также подавать индивидуальные и коллективные обращения в государственные органы и органы местного самоуправления.

Статья 34

.

1. Каждый имеет право на свободное использование своих способностей и имущества для предпринимательской и хозяйственной деятельности, не запрещенной законом.

2. Не допускается экономическая деятельность, направленная на монополизацию и недобросовестную конкуренцию.

Артикул 35

.

1. Право частной собственности охраняется законом.

2. Каждый вправе иметь имущество, владеть, пользоваться и распоряжаться им как лично, так и совместно с другими людьми.

3. Никто не может быть лишен собственности иначе как по решению суда. Принудительная конфискация имущества для государственных нужд может быть осуществлена ​​только при условии предварительной и полной компенсации.

4. Право наследования гарантируется.

Статья 36

.

1. Граждане и их объединения вправе владеть землей в частной собственности.

2. Владение, пользование и распоряжение землей и другими природными ресурсами осуществляется собственниками свободно, если это не наносит ущерба окружающей среде и не нарушает права и законные интересы других людей.

3. Условия и правила пользования землей устанавливаются федеральным законом.

Статья 37

.

1. Работа бесплатна. Каждый вправе свободно использовать свои трудовые способности, выбирать род деятельности и профессию.

2. Запрещается принудительный труд.

3. Каждый имеет право на условия труда, отвечающие требованиям безопасности и гигиены, на оплату труда без какой-либо дискриминации и не ниже установленного федеральным законом минимального размера оплаты труда, а также право на защиту от безработицы.

4. Признать право на индивидуальные и коллективные трудовые споры с использованием способов их разрешения, установленных федеральным законом, в том числе право на забастовку.

5. Каждый имеет право на отдых и лицензию. Работающим по трудовым договорам гарантируется установленная федеральным законом продолжительность рабочего времени, выходные и праздничные дни, а также ежегодный оплачиваемый отпуск.

Статья 38

.

1.Материнство и детство, семья находятся под защитой государства.

2. Забота о детях, их воспитание являются правом и обязанностью родителей в равной степени.

3. Трудоспособные дети старше 18 лет находятся под опекой родителей-инвалидов.

Статья 39

.

1. Каждому гарантируется социальное обеспечение за счет государства в старости, в случае болезни, инвалидности, потери кормильца, для воспитания детей и в других установленных законом случаях.

2. Государственные пенсии и социальные пособия устанавливаются законом.

3. Содействовать добровольному социальному страхованию, созданию дополнительных форм социальной защиты и благотворительности.

Артикул 40

.

1. Каждый имеет право на жилище. Никто не может быть произвольно лишен жилища.

2. Органы государственной власти и местного самоуправления поощряют жилищное строительство и создают условия для реализации права на жилище.

3. Малообеспеченные и иные лица, указанные в законе и нуждающиеся в жилище, получают его бесплатно или за разумную плату из государственного, муниципального и иного жилищного фонда в соответствии с нормами, установленными законом.

Статья 41

.

1. Каждый имеет право на охрану здоровья и медицинскую помощь. Медицинская помощь в государственных и муниципальных учреждениях здравоохранения оказывается физическим лицам бесплатно за счет средств соответствующего бюджета, страховых взносов и иных доходов.

2. В Российской Федерации федеральные программы защиты и укрепления здоровья населения финансируются государством; принимаются меры по развитию государственного, муниципального и частного здравоохранения; поощрять деятельность, способствующую укреплению здоровья, развитию физической культуры и спорта, экологическому и санитарно-эпидемиологическому благополучию.

3. Утаивание должностными лицами фактов и обстоятельств, представляющих угрозу жизни и здоровью людей, влечет ответственность в соответствии с федеральным законом.

Статья 42

.

Каждый имеет право на благоприятную окружающую среду, достоверную информацию о ее состоянии и на возмещение ущерба, нанесенного его здоровью и имуществу экологическими правонарушениями.

Статья 43

.

1. Каждый имеет право на образование.

2. Обеспечить всеобщую доступность и бесплатное дошкольное, среднее и высшее профессиональное образование в государственных или муниципальных образовательных учреждениях и на предприятиях.

3. Каждый имеет право на конкурсной основе получить бесплатное высшее образование в государственном или муниципальном образовательном учреждении и на предприятии.

4. Основное общее образование бесплатное. Родители или их законные родители должны давать своим детям возможность получить основное общее образование.

5. В Российской Федерации устанавливаются федеральные государственные образовательные стандарты, поддерживаются различные формы обучения и самообразования.

Артикул 44

.

1. Каждому гарантируется свобода литературной, художественной, научной, технической и иной творческой деятельности, обучения. Интеллектуальная собственность охраняется законом.

2. Каждый имеет право участвовать в культурной жизни и пользоваться учреждениями культуры и иметь доступ к культурным ценностям.

3. Каждый обязан заботиться о сохранении культурного и исторического наследия и охранять памятники истории и культуры.

Артикул 45

.

1. В Российской Федерации гарантируется государственная защита прав и свобод человека и гражданина.

2. Каждый свободен защищать свои права и свободы всеми не запрещенными законом способами.

Статья 46

.

1. Каждому гарантируется судебная защита его прав и свобод.

2. Решения и действия (бездействие) органов государственной власти и местного самоуправления, общественных объединений и должностных лиц могут быть обжалованы в суд.

3. Каждый имеет право обращаться в соответствии с международными договорами Российской Федерации в международные органы по защите прав и свобод человека, если исчерпаны все существующие внутригосударственные средства правовой защиты.

Статья 47

.

1. Никто не может быть лишен права на рассмотрение его дела в том суде и тем судьей, в ведении которого находится данное дело согласно закону.

2. Обвиняемый в совершении преступления имеет право на рассмотрение его дела судом присяжных заседателей в случаях, предусмотренных федеральным законом.

Статья 48

.

1. Каждому гарантируется право на получение квалифицированной юридической помощи. В случаях, предусмотренных законом, юридическая помощь оказывается бесплатной.

2. Любое задержанное, заключенное под стражу, обвиняемое в совершении преступления лицо имеет право на получение помощи адвоката (защитника) с момента задержания, заключения под стражу или предъявления обвинения соответственно.

Статья 49

.

1. Каждый обвиняемый в совершении преступления считается невиновным до тех пор, пока его вина не будет доказана по правилам, установленным федеральным законом, и подтверждена приговором суда, вступившим в законную силу.

2. Обвиняемый не обязан доказывать свою невиновность.

3. Неустранимые сомнения в виновности лица толкуются в пользу обвиняемого.

Артикул 50

.

1.Никто не может быть дважды осужден за одно и то же преступление.

2. При отправлении правосудия не допускается использование доказательств, полученных с нарушением федерального закона.

3. Каждый осужденный за преступление вправе обжаловать приговор вышестоящего суда по правилам, предусмотренным федеральным законом, а также просить о помиловании или смягчении наказания.

Статья 51

.

1. Никто не обязан давать компрометирующие показания муж или жена, а также близкие родственники, круг которых определяется федеральным законом.

2. Федеральным законом могут быть предусмотрены и другие случаи освобождения от обязанности давать показания.

Статья 52

.

Права потерпевших от преступлений и злоупотребления служебным положением охраняются законом. Государство обеспечивает им доступ к правосудию и компенсацию за причиненный ущерб.

Статья 53

.

Каждый имеет право на государственную компенсацию вреда, причиненного неправомерными действиями (бездействием) органов государственной власти и их должностных лиц.

Статья 54

.

1. Закон, устанавливающий или отягчающий ответственность, не имеет обратной силы.

2. Никто не может нести ответственность за действие, которое на момент совершения не считалось преступлением. Если после нарушения закона ответственность за это устраняется или смягчается, применяется новый закон.

Артикул 55

.

1. Перечисление в Конституции Российской Федерации основных прав и свобод человека не должно толковаться как отказ или ущемление других общепризнанных прав и свобод человека.

2. В Российской Федерации не принимаются законы, отменяющие или ущемляющие права и свободы человека.

3. Права и свободы человека и гражданина могут быть ограничены федеральным законом только в той мере, в какой это необходимо для защиты основ конституционного строя, нравственности, здоровья, прав и законных интересов другие люди, для обеспечения обороны страны и безопасности государства.

Статья 56

.

1. В условиях чрезвычайного положения в целях обеспечения безопасности граждан и защиты конституционного строя и в соответствии с федеральным конституционным законом могут быть наложены определенные ограничения прав и свобод человека с установлением их рамок и ограничений. временной период.

2. Чрезвычайное положение может вводиться на всей территории Российской Федерации и в отдельных ее частях при наличии обстоятельств и по правилам, установленным федеральным конституционным законом.

3. Права и свободы, предусмотренные статьями 20, 21, 23 (часть первая), 24, 28, 34 (часть первая), 40 (часть первая), 46-54 Конституции Российской Федерации, не подлежит ограничениям.

Статья 57

.

Каждый обязан платить установленные законом налоги и сборы. Законы, вводящие новые налоги или ухудшающие положение налогоплательщиков, не могут иметь обратной силы.

Статья 58

.

Каждый обязан беречь природу и окружающую среду, бережно относиться к природным богатствам.

Статья 59

.

1. Защита Отечества — долг и обязанность граждан Российской Федерации.

2. Гражданин проходит военную службу в соответствии с федеральным законом.

3. Гражданин Российской Федерации вправе заменить военную службу альтернативной гражданской службой в случае, если его убеждения или религиозные убеждения противоречат военной службе, а также в других случаях, предусмотренных федеральным законом.

Артикул 60

.

Гражданин Российской Федерации может полностью осуществлять свои права и обязанности с 18 лет.

Статья 61

.

1. Гражданин Российской Федерации не может быть депортирован из России или выдан другому государству.

2. Российская Федерация гарантирует своим гражданам защиту и покровительство за рубежом.

Статья 62

.

1. Гражданин Российской Федерации может иметь гражданство иностранного государства (двойное гражданство) в соответствии с федеральным законом или международным договором Российской Федерации.

2. Обладание иностранным гражданством гражданина Российской Федерации не ущемляет его права и свободы и не освобождает его от обязанностей, предусмотренных гражданством Российской Федерации, если иное не предусмотрено федеральным законом или международным договором Российской Федерации. Российская Федерация.

3. Иностранные граждане и лица без гражданства пользуются в Российской Федерации правами и несут обязанности граждан Российской Федерации, за исключением случаев, предусмотренных федеральным законом или международным договором Российской Федерации.

Статья 63

.

1. Российская Федерация предоставляет политическое убежище иностранным гражданам и лицам без гражданства в соответствии с общепризнанными нормами международного права.

2. В Российской Федерации не допускается выдача в другие государства лиц, преследуемых за политические убеждения, а также за действия (бездействие), не признанные преступлением в Российской Федерации. Выдача лиц, обвиняемых в совершении преступления, а также передача осужденных для отбывания наказания в других государствах осуществляется на основании федерального закона или международного договора Российской Федерации.

Статья 64

.

Положения настоящей главы составляют основу правового положения человека в Российской Федерации и не могут быть изменены иначе в соответствии с правилами, введенными настоящей Конституцией.

Алфавитный указатель
A B C D E F G H J L M N P R S T

Разъяснил: Какие Минские договоренности по украинскому конфликту?

США предупредили Россию не вторгаться в Украину и призвали обе страны вернуться к ряду соглашений, направленных на прекращение сепаратистской войны русскоязычных на востоке Украины.

Вот соглашения, которые были подписаны в Минске в 2014 и 2015 годах.

МИНСК И

Украина и поддерживаемые Россией сепаратисты согласовали соглашение о прекращении огня из 12 пунктов в столице Беларуси в сентябре 2014 года. Его положения включали обмен пленными, доставку гуманитарной помощи и вывод тяжелого вооружения. погибли более 2600 человек — по данным украинского правительства, число погибших в настоящее время возросло до 14000 человек. Соглашение быстро разорвалось с нарушениями с обеих сторон.

МИНСК II

Представители России, Украины, Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ) и лидеры двух пророссийских сепаратистских регионов подписали соглашение из 13 пунктов в феврале 2015 года в Минске. Одновременно там собрались лидеры Франции, Германии, России и Украины, которые выступили с заявлением о поддержке сделки.

Сделка предусматривает ряд нереализованных военно-политических шагов.Серьезным препятствием было то, что Россия настаивала на том, что она не является стороной в конфликте и, следовательно, не связана его условиями. Пункт 10, например, призывает к выводу всех иностранных вооруженных формирований и военной техники из двух спорных регионов, Донецка и Луганска: Украина говорит, что это относится к войскам из России, но Москва отрицает, что они там есть.

Вкратце из 13 пунктов:

1. Немедленное и полное прекращение огня

2. Отвод всего тяжелого вооружения обеими сторонами

3.Мониторинг и проверка со стороны ОБСЕ

4. Начать диалог о временном самоуправлении Донецкой и Луганской областей в соответствии с законодательством Украины и признать их особый статус постановлением парламента.

5. Помилование и амнистия участникам боевых действий

6. Обмен заложниками и пленными.

7. Оказание гуманитарной помощи.

8. Возобновление социально-экономических связей, в том числе пенсионных.

9.Восстановить полный контроль государственной границы со стороны правительства Украины.

10. Вывод всех иностранных вооруженных формирований, военной техники и наемников.

11. Конституционная реформа в Украине, включая децентрализацию, с конкретным упоминанием Донецка и Луганска.

12. Выборы в Донецке и Луганске на условиях согласования с их представителями.

13. Активизировать работу Трехсторонней контактной группы, в которую входят представители России, Украины и ОБСЕ.