Стаття 43 конституції україни: Ст. 43 Конституція України Конституція України Стаття 43 Коментар

Содержание

4.4.3. Право на працю | Конституційний Суд України

Головна
Каталог юридичних позицій
Каталог юридичних позицій Конституційного Суду України (за рішеннями, висновками)
4. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина
4.4. Економічні, соціальні та культурні права
4.4.3. Право на працю

№№ 12/98, 14/98, 14/04, 8/07, 21/10, 4/12, 8/13, 9/13, 4/16, 5(I)/19, 6(ІІ)/19

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов’язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов’язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов’язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов’язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Частиною національного законодавства є також, відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

(абзаци третій, четвертий та п’ятий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998

Із змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають гарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, в тому числі й для надання згоди на розірвання трудового договору з працівником — членом професійної спілки відповідно до Кодексу законів про працю України.

Наведене свідчить, що згоду на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу надає лише професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник і стосовно якого вирішується питання про звільнення, незалежно від того, чи брала ця профспілка участь в укладанні колективного договору, угоди.

(абзаци перший та другий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві) від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/1998

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов’язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.
(абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

Отже, викладене свідчить, що вікове обмеження для кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації не ґрунтується на спеціальних вимогах до праці на цій посаді, і оспорювана норма є дискримінаційною щодо реалізації права на працю, а тому суперечить положенням частин першої, другої статті 43, частин першої, другої статті 24 Конституції України.
(абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України «Про вищу освіту» (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) від 7 липня 2004 року

№ 14-рп/2004

<…> право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення саме рівних можливостей для реалізації цього права.
(абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

<…> встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.

(абзац сьомий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 23 Закону України “Про державну службу”, статті 18 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, статті 42 Закону України “Про дипломатичну службу” (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) від 16 жовтня 2007 року

№ 8-рп/2007

Наведені положення унеможливлюють визнання законодавцем корупційними діями здійснення суто наукової чи викладацької діяльності, якщо вона є джерелом законного та раціонально обґрунтовуваного за розміром доходу, ніяк не пов’язана з корисливими діями (бездіяльністю) особи при безпосередньому виконанні покладених на неї службових обов’язків.
…
З метою ефективного використання робочого часу державними посадовими особами законодавцем можуть бути передбачені додаткові дозвільні механізми (регулятори), які унормовують їх участь у науковій і викладацькій діяльності не за основним місцем роботи, але не шляхом визнання цих дій корупційними і встановлення адміністративної відповідальності лише за сам факт здійснення її не в позаробочий час. Слід виходити з того, що будь-яке обмеження прав людини і громадянина повинне бути не тільки юридично обґрунтованим, а й соціально виправданим і адекватним.

(абзаци восьмий, одинадцятий підпункту 3.2.2 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень законів України „Про засади запобігання та протидії корупції“, „Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень“, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення“ (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) від 6 жовтня 2010 року

№ 21-рп/2010

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

     Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
     …
     З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

(абзаци другий, третій, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Стріхаря Володимира Васильовича щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ Конституційний Суд України виходить з того, що поняття „заробітна плата“ і „оплата праці“, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов’язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов’язків.
     Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. <…>
     <…> Крім обов’язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов’язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов’язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров’я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою – зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов’язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
     Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.
     Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов’язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
     Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

(абзаци третій – восьмий підпункту 2. 1 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013

В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв’язку з положеннями статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 24 березня 1995 року № 108/95–ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

(пункт 1 резолютивної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013

Конституційний Суд України виходить з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов’язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
…
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

(абзаци шостий, одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013

На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
     …
     Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред’явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов’язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.
     Отже, на підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

(абзаци другий, п’ятий, шостий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013

Отже, суддя, який після виходу у відставку використовує конституційне право на працю, встановлене статтею 43 Основного Закону України, не може бути позбавлений гарантій незалежності судді, зокрема належного матеріального забезпечення судді у відставці (щомісячного довічного грошового утримання).

(абзац сьомий пункту 5 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016

Таким чином, оспорюваною нормою Закону № 1556 у взаємозв’язку із пунктом 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 415 передбачено автоматичне звільнення особи, яка „голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“. Вказане звільнення відбувається без згоди працівника, спрямоване на позбавлення працівника права на працю на певній посаді, здійснюється керівником органу (органом), до повноважень якого належить таке звільнення та/або його ініціювання, в обов’язковому порядку на підставі Закону № 415.

(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини)
Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України «Про вищу освіту» від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові правовідносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов’язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

(абзац п’ятий пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами Байшева Павла Вікторовича, Бурлакової Ольги Олександрівни, Даць Ірини Вільямівни, Дєдковського Вячеслава Вікторовича, Желізняка Михайла Васильовича, Кожухарової Людмили Анатоліївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України констатує, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

(абзац п’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов’язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.
     …
     У статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, тому для забезпечення конституційного права кожного на працю, встановленого статтею 43 Основного Закону України, повинні бути закріплені певні гарантії, а саме заборона на звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності такого працівника.
     Закріплення в Основному Законі України права громадян на соціальний захист сприяє виконанню обов’язку держави зі створення умов для реалізації громадянами права на працю, що корелюється з вимогами приписів Основного Закону України (частина друга статті 43) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (статті 16, 17), а заборона звільнення працівника з ініціативи власника у період перебування такого працівника у відпустці є такою, що забезпечує реалізацію його конституційного права на відпочинок, закріпленого статтею 45 Конституції України.

(абзаци перший, третій, четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

(абзац п’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об’єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
     Положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
     …
     Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

(абзаци дванадцятий, тринадцятий, п’ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019

‹ 4. 4.2. Право на підприємницьку діяльність
вгору
4.4.4. Право на страйк ›

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні

Рішення № 12-рп/98 від 09.07.1998 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»). Редакція від 09.07.1998 | ZakonOnline

скопійовано

Оберіть редакцію 09/07/1998

Редакція від 09/07/1998

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Оберіть редакцію 09/07/1998

Редакція від 09/07/1998

Авторизація

Реєстрація

Пароль відправлено на електронну адресу

Дякуємо! На Ваш email був відправлений лист з посиланням для підтверждення реєстрації.

{CONTENT}

БЕЗКОШТОВНИЙ доступ на 1 день

Тестувати

Придбати систему ZakonOnline

Придбати

В мене вже є акаунт

скопійовано

Інформація збережена

Назва в обраному

Коментар

Оберіть проект

Оберіть колір

Відмінити

Пошук по тексту

Шукати фразу

Шукати окремо

Знайдено: ← →

Как внести поправки в Конституцию Украины

План президента Петра Порошенко по внесению поправок в Конституцию Украины является одним из его главных приоритетов. Это имеет смысл отчасти из-за широкого консенсуса в отношении необходимых изменений. Следует избирать губернаторов регионов, а региональным администрациям следует наделить большей политической и экономической властью. Требования России о «федерализации» Украины следует рассматривать как попытку подорвать национальный суверенитет и территориальную целостность Украины. Украина также должна отменить положения конституции о «социальных правах» и пересмотреть систему правосудия с целью устранения коррумпированных судей.

Конституция Украины от декабря 2004 года – одна из немногих сохранившихся в посткоммунистическом мире парламентско-президентских хартий. Украина выиграла бы от нормальной европейской парламентской системы, но это маловероятно, когда президент предлагает поправки. Кроме того, Конституция 2004 г. оказалась чрезмерно детализированной и противоречивой, что способствовало хаосу на посту президента Виктора Ющенко, который потерпел поражение на переизбрании в 2010 г. политическая власть и финансовая власть.

Язык: Конституция достаточно открыта и толерантна в этой области. Статья 10 гласит, что государственным языком является «украинский язык», но также что «гарантируется свободное развитие, использование и защита русского и других языков национальных меньшинств Украины». Более актуален вопрос о количестве школ и курсов, которые предлагают украинский, русский и другие языки, и какие государственные услуги доступны на каком языке. Регионы должны продолжать решать эти вопросы.

Политическая власть: В статью 118, регулирующую политические полномочия областей и районов, следует внести изменения. В настоящее время вся власть исходит из Киева, а в статье указано, что «главы местной государственной администрации назначаются и освобождаются от должности Президентом Украины по представлению Кабинета Министров», которому они также подотчетны. Затем эти губернаторы формируют свои государственные администрации. Судя по всему, в Украине сложился широкий консенсус в отношении избрания губернаторов регионов и передачи существенных полномочий регионам. В качестве альтернативы избранные региональные советы могут избирать региональных губернаторов.

Финансовая мощь: Это менее обсуждаемый, но жизненно важный вопрос. В Украине сохраняется абсурдная централизация государственных финансов в советском стиле. Статья 95 требует, чтобы «любые государственные расходы на нужды всего общества» «определялись исключительно законом о Государственном бюджете Украины». Конституция должна быть пересмотрена, чтобы позволить как региональным, так и местным органам власти определять свои собственные бюджеты. Кроме того, государственные органы вынуждены отдавать практически все доходы в центральное казначейство, что ограничивает их стимулы к их сбору. Конституция должна быть скорректирована таким образом, чтобы налоговые поступления распределялись между центральными и региональными и местными властями. Одной из моделей может быть следование типичному примеру других стран: налоги на внешнюю торговлю, налог на добавленную стоимость, социальные налоги и налоги на природные ресурсы являются центральными, в то время как налоги на землю и имущество являются местными, а налоги на прибыль корпораций и доходы физических лиц могут делятся по-разному (Shleifer and Treisman 2000, 118–20).

Государственные расходы Украины также абсурдно централизованы. Местный университет должен спрашивать у центрального казначейства разрешения не только на покупку карандашей, но и на то, какие карандаши покупать и по какой цене. Соответственно, полномочия по расходам также должны быть разделены между центральными и местными органами власти. Чем четче и прозрачнее эти разделительные линии, тем лучше стимул к экономии. Типичные расходы центрального правительства относятся к внешней политике и обороне, пенсиям, пособиям по безработице, высшему образованию и национальной инфраструктуре, в то время как местная инфраструктура и начальное и среднее образование, как правило, относятся к местным расходам, а финансирование здравоохранения различается. Кроме того, стандартными являются централизованные трансферты бедным регионам.

Требования Кремля о федерализации Украины вызывают возражения по нескольким причинам. Во-первых, России нечего вмешиваться во внутренние дела другой страны. Более того, сильное украинское большинство хочет сохранить унитарное государство. Похоже, что официального российского предложения не существует, но две цели Кремля заключаются в том, чтобы повысить статус русского языка и укрепить региональные политические силы, что может быть достигнуто за счет происходящей децентрализации. Кремль также хочет, чтобы украинские регионы получили право проводить референдумы о независимости по примеру Крыма и попыток Донецкой и Луганской областей (что противоречит статье 73) проводить собственную внешнюю политику. Эти предложения следует понимать просто как попытки подорвать суверенитет и национальную целостность Украины вопреки обязательствам России по хельсинкскому Заключительному акту, Уставу ООН, Договору о распаде Советского Союза от 1991, Будапештский меморандум 1994 г. и российско-украинский договор о дружбе 1997 г.

С тех пор как Федеративная Республика Германия приняла свою конституцию в 1949 г., несколько европейских государств и большинство посткоммунистических стран включили «социальные права» в свои конституции. Это относится и к Украине, конституция которой содержит страницы «социальных прав». К ним относятся статья 43 о «праве на труд», статья 46 о «праве на социальную защиту», статья 47 о «праве на жилище», статья 48 о «праве на достаточный жизненный уровень», статья 49о «бесплатном медицинском обслуживании» и статье 53 о «бесплатном высшем образовании». Украина не выполняет эти далеко идущие законные права, и у нее никогда не будет для этого достаточных ресурсов. Хуже того, конституционный суд-активист может призвать их заблокировать перестройку социальной системы страны. В последние годы такие препятствия имели место в Греции, Латвии, Португалии и Румынии, где конституционные суды аннулировали жизненно важные корректировки государственных расходов. Ни одно государство не должно гарантировать непосильные государственные расходы. Еще в меньшей степени государство должно гарантировать неоправданные государственные расходы, такие как в целом бесплатное высшее образование.

Одна из самых больших проблем посткоммунистических стран — как очистить судей от коррумпированности. Разумно предположить, что все судьи в Украине коррумпированы и должны быть заменены. Статьи 124–131 конституции устанавливают принцип, согласно которому «судьи независимы и подчиняются только закону». (Статья 129) Конституция предусматривает высокую степень независимости назначения судей через Высший совет юстиции. Это имеет смысл в стране, характеризующейся законом и порядком, но не в стране, которая хочет очистить свои суды от коррупции.

В марте 2014 года группа экспертов общественного движения «Реанимация пакета реформ» начала работу по реформированию судебной системы, в основном за счет устранения людей, лояльных семье свергнутого президента Виктора Януковича. Ее правильно пытались очистить сверху через ее Высший совет юстиции, который назначает судей. Но некоторые институты, которые должны назначать членов Высшего совета, считаются повсеместно коррумпированными. Например, сторонники Януковича контролируют Конгресс представителей высших юридических учебных заведений и научных учреждений, который назначает троих из 20 членов Высшей судебной палаты. Этот Конгресс не признает диссидентские университеты.

Конгресс судей Украины также назначает трех членов, и известно, что он поддерживает коррумпированных судей. В Национальной ассоциации юристов, насчитывающей 36 000 членов, также доминируют сторонники Януковича. В результате нынешние попытки обновить судебную систему выглядят как мыльная опера. ¹ Коррумпированные юристы и судьи не должны переназначать друг друга. Эта цепь коррупции должна быть разорвана раз и навсегда. Учреждения, которые назначают членов Высокого суда справедливости, должны быть очищены или лишены возможности назначать судей.

Для достижения этих целей Украине нужна помощь, которую могут предоставить Европейский Союз, Совет Европы, Канада или США. Первоначально Высший совет юстиции мог состоять исключительно из квалифицированных украиноязычных юристов, судей и ученых-правоведов из-за рубежа. В Канаде, Соединенных Штатах и, возможно, в Европе их достаточно. Они должны назначать новых судей сверху вниз, привлекая молодых украинских юристов, еще не коррумпированных. После формирования судейского корпуса Высший совет юстиции может быть сформирован заново по образцу действующей Конституции. Чтобы сделать это на законных основаниях, действие главы VIII о правосудии в конституции может быть приостановлено примерно на пять лет.

К сожалению, западная юридическая экспертиза часто с трудом понимает необходимость чисток и чрезвычайного законодательства. Радикальный реформатор Эстонии, бывший премьер-министр Март Лаар (2002, 315) жаловался, что судебная реформа Эстонии находилась под чрезмерным «влиянием европейского либерализма, что государство полностью утратило контроль над деятельностью судей, и общественное мнение стало рассматривать суды как дистанцированные не только от закона, но и от справедливости». Нельзя допустить, чтобы коррумпированные судьи Украины пополнили свою коррумпированную систему.

Лаар, Март. 2002. Маленькая страна, которая могла . Лондон: Центр исследований посткоммунистической экономики.

Шлейфер, Андрей и Дэниел Трейсман. 2000. Без карты: политическая тактика и экономическая реформа в России . Кембридж, Массачусетс: MIT Press.

¹ Анастасия Рингус, «Битва за мантию. Шанс изменить судебную систему, (Битва за мантию. Шанс изменить судебную систему)» Украинская правда , 13 июня 2014.

Египет: Новая конституция, смешанная в поддержку прав

(Нью-Йорк) — Окончательный проект конституции, одобренный 29 ноября 2012 г. учредительным собранием Египта, состоящим из 100 членов, защищает одни права, но подрывает другие. Конституция, принятая в разгар политического противостояния между президентом и судебной властью, обеспечивает базовую защиту от произвольных задержаний и пыток, а также некоторые экономические права, но не может положить конец военным процессам над гражданскими лицами или защитить свободу выражения мнений и религии.

Процесс разработки конституции был чрезвычайно спорным, и несколько членов собрания подали в отставку в знак протеста против того, что они назвали неспособностью доминирующих исламистских фракций прийти к компромиссу по ключевым вопросам, включая место религии в делах государства. Это решение было принято вслед за неоднозначной Конституционной декларацией президента Мохамеда Морси от 22 ноября, которая освобождает его указы от судебного контроля.

«Решение руководителей учредительного собрания вынести ошибочный и противоречивый проект на голосование – это неправильный способ гарантировать основные права или способствовать соблюдению верховенства закона», – сказал Джо Сторк, заместитель директора по Ближнему Востоку и Северной Африке. в Хьюман Райтс Вотч. «Спешка с черновиком, в то время как серьезные опасения по поводу защиты основных прав остаются без внимания, создаст огромные проблемы в будущем, которые будет нелегко решить».

Статья 60 Конституционной декларации от 30 марта, изданной военными правителями Египта в марте 2011 года, гласит, что референдум по конституции проводится через 15 дней после одобрения проекта учредительным собранием. Судьи во многих округах по всей стране объявили забастовку в знак протеста против конституционной декларации Морси. Неясно, согласятся ли они наблюдать за референдумом, как того требует закон.

8 октября Хьюман Райтс Вотч направила Учредительному собранию письмо, в котором изложила основные опасения по поводу различных положений о правах на основе анализа проекта конституции от 27 сентября. В окончательный проект были внесены некоторые улучшения, например, в отношении запрета пыток и исключения других положений, несовместимых с законодательством о правах человека, которые необоснованно ограничивали бы свободу выражения мнений или отправление религиозных обрядов, отмечает Хьюман Райтс Вотч.

Хьюман Райтс Вотч ознакомилась с главой II окончательного проекта, озаглавленной «Права и свободы», и следила за телевизионным заседанием, на котором учредительное собрание голосовало по каждому из этих положений. Глава о правах обеспечивает надежную защиту от произвольного задержания в статье 35 и пыток и бесчеловечного обращения в статье 36, а также свободу передвижения в статье 42, конфиденциальность общения в статье 38, свободу собраний в статье 50 и свободу ассоциации в ст. 51. Но последний проект, в отличие от предыдущей версии, отклоняет возражения военного руководства страны и снимает четкий запрет на рассмотрение дел гражданских лиц военными судами.

Ключевые проблемы включают следующее:

Защита прав
Статья 81 гласит, что ни один закон не может ограничивать сущность прав и свобод, изложенных в конституции, но далее говорится, что «эти права и свободы осуществляться в той мере, в какой они не противоречат принципам, изложенным в главе о государстве и обществе настоящей конституции». Положения этой главы включают статью 10, в которой говорится, что «государство и общество обязуются сохранять истинную природу египетской семьи», и статью 11, в которой говорится, что «государство должно защищать этику, мораль и общественный порядок». ». По мнению Хьюман Райтс Вотч, формулировка в обоих этих положениях слишком широка, открыта для интерпретаций и позволяет оправдать широкомасштабные ограничения основных прав. Похоже, что она ставит «истинную природу семьи», мораль и общественный порядок выше основных прав.

Свобода выражения мнений
Статья 45 защищает свободу выражения без указания того, какие законные ограничения допустимы и как уравновесить это право со статьей 31, которая гласит, что «Человека нельзя оскорблять», и статьей 44, запрещающей « оскорбление пророков». Статьи 31 и 44 не являются законными ограничениями свободы выражения мнений в соответствии с законодательством о правах человека, и они, как представляется, затрудняют, если не делают невозможным, какое-либо значимое изменение существующих положений уголовного кодекса, предусматривающих уголовную ответственность за «оскорбление» и диффамацию, положений, часто используемых в прошлого, чтобы преследовать критиков правительства. Уголовное преследование по обвинению в «оскорблении президента» или «оскорблении судебной власти» увеличилось с тех пор, как Морси вступил в должность.

Свобода вероисповедания
Статья 43 о свободе вероисповедания ограничивает право исповедовать религию и создавать места отправления культа мусульманами, христианами и евреями. Предыдущие проекты предусматривали общее право исповедовать религию, но ограничивали создание мест отправления культа приверженцами этих трех авраамических религий. Статья 43 дискриминирует и исключает последователей других религий, включая египетских бахаи. При бывшем президенте Хосни Мубараке силы безопасности часто арестовывали религиозные меньшинства, включая шиитов, ахмадийцев, бахаистов и коранистов, из-за их убеждений.

Военные суды над гражданскими лицами
Окончательный проект не ограничивает военные суды над гражданскими лицами, отступая от формулировок в главе о правах в проектах от 11 ноября, статья 75 которых гласила, что «Ни одно гражданское лицо не может быть предано суду до система военной юстиции». Члены Ассамблеи удалили эту формулировку после официальных возражений представителей военной юстиции. Статья 198 окончательного проекта теперь предусматривает, что «гражданские лица не могут предстать перед системой военной юстиции, за исключением преступлений, наносящих ущерб вооруженным силам, и это определяется законом». Это оставляет за военными право по своему усмотрению судить гражданских лиц в соответствии с Кодексом военной юстиции.

Права женщин
Положительным моментом является то, что окончательный проект больше не включает то, что было статьей 68 в более ранних проектах о правах женщин, которая предусматривала, что равенство женщин будет зависеть от соответствия с постановлениями исламского права, положения, строго продвигается салафитскими членами собрания. Однако в проекте больше не указывается «пол» в качестве одного из оснований для запрещения дискриминации, поскольку никаких оснований не указано. Статья 30 теперь гласит, что «граждане равны перед законом и равны в правах и обязанностях без какой-либо дискриминации», не уточняя, на кого распространяется это положение. В сочетании со статьей 10 отсутствие указания на дискриминацию по признаку пола становится проблемой, отмечает Хьюман Райтс Вотч. Статья 10 гласит:

Государство оказывает бесплатные услуги по охране материнства и детства и балансирует между обязанностями женщины по отношению к семье и общественной работой. Государство обеспечивает особую заботу и защиту матерям-одиночкам, разведенным женщинам и вдовам.

Роль государства должна сводиться к обеспечению равенства и недискриминации, не вмешиваясь в выбор женщин в отношении своей жизни, семьи и профессии и не оправдывая дискриминацию на этом основании, отмечает Хьюман Райтс Вотч. Кроме того, формулировка, запрещающая торговлю женщинами в предыдущем проекте, была исключена из окончательного проекта.

Статус международных обязательств
Статья 145 гласит, что президент подписывает договоры и что они должны быть ратифицированы верхней и нижней палатами парламента, и далее говорится, что «Никакой международный договор, который противоречит положениям настоящего Конституция должна быть подписана». Хьюман Райтс Вотч призвала членов Ассамблеи включить положение, прямо включающее права человека, как они определены международными договорами, ратифицированными Египтом, в египетское законодательство, чтобы усилить основу для внесения поправок во многие внутренние законы, ограничивающие права.

Стаття 43 конституції україни: Ст. 43 Конституція України Конституція України Стаття 43 Коментар