17 стаття конституції україни: Ст. 17 Конституция Украины Конституция Украины Статья 17 Комментарий

Содержание

Закон України від 5 квітня 2001 року N 2365-III ’’Про політичні партії в Україні’’

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про політичні партії в Україні

Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 27 листопада 2003 року N 1349-IV,
від 6 липня 2005 року N 2748-IV,
від 25 березня 2004 року N 1665-IV
(зміни, передбачені Законом України від 25 березня 2004 року N 1665-IV,
набрали чинності з 1 жовтня 2005 року, враховуючи зміни,
внесені Законом України від 7 липня 2005 року N 2777-IV),
від 19 грудня 2006 року N 489-V,
від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 91 розділу II Закону України
від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 14 квітня 2009 року N 1254-VI

Рішенням Конституційного Суду України
від 12 червня 2007 року N 2-рп/2007
дано тлумачення шодо конституційності
окремих положень цього Закону

Положенням частини шостої статті 11 цього Закону
дано офіційне тлумачення
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 16 жовтня 2007 року N 9-рп/2007

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Право громадян на обєднання в політичні партії

Право громадян на свободу обєднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоровя населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії.

Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання будь-яких пільг і переваг.

Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.

Стаття 2. Поняття політичної партії

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне обєднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Стаття 3. Правова основа і регламентація діяльності політичних партій

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Стаття 4. Гарантії діяльності політичних партій

Політичні партії є рівними перед законом.

Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності.

Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 5. Обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4) підрив безпеки держави;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання на права і свободи людини;

8) посягання на здоровя населення.

Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань.

Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. В першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України.

Розділ II. ЧЛЕНСТВО В ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЯХ ТА ЇХ УТВОРЕННЯ

Стаття 6. Членство в політичних партіях та його обмеження

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути:

1) судді;

2) працівники прокуратури;

3) працівники органів внутрішніх справ;

4) співробітники Служби безпеки України;

5) військовослужбовці;

6) працівники органів державної податкової служби;

(частину третю статті 6 доповнено пунктом 6
згідно із Законом України від 06. 07.2005 р. N 2748-IV)

7) персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.

(частину третю статті 6 доповнено пунктом 7
згідно із Законом України від 14.04.2009 р. N 1254-VI)

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії.

Членство в політичній партії є фіксованим. Обовязковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.

Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Стаття 7. Програма політичної партії

Політичні партії повинні мати програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.

Стаття 8. Статут політичної партії

Політичні партії повинні мати статут. Статут політичної партії має містити такі відомості:

1) назву політичної партії;

2) перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;

3) порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;

4) права та обовязки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;

5) порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків;

6) порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;

7) порядок скликання та проведення партійних зїздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;

8) джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії;

9) порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквідації (саморозпуску).

Стаття 9. Назва та символіка політичної партії

Назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії.

Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав.

Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії.

Стаття 10. Створення політичної партії

Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому зїзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим.

(положення частини першої статті 10, а саме словосполучення «та не менш як у двох третинах районів» перед словами «Автономної Республіки Крим» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

(положення частини першої статті 10, крім словосполучення «та не менш як у двох третинах районів» перед словами «Автономної Республіки Крим», визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12. 06.2007 р. N 2-рп/2007)

На установчому зїзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій.

Розділ III. РЕЄСТРАЦІЯ ТА ПРАВА ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Стаття 11. Реєстрація політичних партій

Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України.

Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:

1) статут і програма політичної партії;

2) протокол установчого зїзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;

3) підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог цього Закону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;

(положення пункту 3 частини другої статті 11 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12. 06.2007 р. N 2-рп/2007)

4) відомості про склад керівних органів політичної партії;

5) платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

6) назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів.

Після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.

Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України.

(положення частини пятої статті 11 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.

(положення частини шостої статті 11 щодо забезпечення утворення та реєстрації політичною партією своїх обласних, міських, районних організацій, крім «у більшості областей», і обовязкового утворення та реєстрації цих організацій в Автономній Республіці Крим, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

(положення частини шостої статті 11, крім положення щодо забезпечення утворення та реєстрації політичною партією своїх обласних, міських, районних організацій, крім «у більшості областей», і обовязкового утворення та реєстрації цих організацій в Автономній Республіці Крим, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

(положенням частини шостої статті 11, якими передбачається, що політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію своїх обласних, міських організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим, дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16. 10.2007 р. N 9-рп/2007)

Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший порядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України. Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Первинні осередки політичної партії, яким статутом політичної партії не надається право юридичної особи, легалізують свою діяльність шляхом письмового повідомлення про утворення до відповідного органу юстиції Міністерства юстиції України в 10-денний строк з часу їх утворення. Про своє утворення первинні осередки політичної партії повинні у вказаний строк повідомити також відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

(статтю 11 доповнено новою частиною восьмою
згідно із Законом України від 06.07.2005 р. N 2748-IV)

Відповідний орган юстиції Міністерства юстиції України, прийнявши документи про легалізацію, протягом трьох годин видає довідку про легалізацію первинних осередків політичної партії.

(статтю 11 доповнено новою частиною девятою
згідно із Законом України від 06.07.2005 р. N 2748-IV,
у звязку з цим частини восьму — вісімнадцяту
вважати відповідно частинами десятою — двадцятою)

Органи, що здійснюють реєстрацію політичних партій та їх обласних, міських, районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, ведуть відповідні реєстри. Форму реєстрів затверджує Міністерство юстиції України.

Міністерство юстиції України, його відповідні органи після реєстрації видають політичній партії, обласній, міській, районній організації партії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії. Політична партія також інформує Міністерство юстиції України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань.

Міністерство юстиції України оприлюднює щорічно список зареєстрованих політичних партій, їх юридичні адреси.

Протягом 30 днів з моменту надходження документів, зазначених у пунктах 1 — 6 цієї статті, Міністерство юстиції України приймає рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації політичної партії. Цей строк може бути продовжений Міністерством юстиції України у разі потреби, але не більше ніж на 15 днів.

У реєстрації політичної партії може бути відмовлено, якщо документи, подані для реєстрації політичної партії, не відповідають Конституції, цьому та іншим законам України.

Реєструючі органи, зазначені у частині пятій цієї статті, приймають рішення про реєстрацію обласних, міських, районних організацій або інших структурних утворень політичної партії, передбачених статутом партії, протягом 10 днів з дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії.

До заяви додаються:

копія статуту політичної партії;

протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворено обласну, міську, районну організацію або інше структурне утворення політичної партії.

У разі відмови в реєстрації Міністерство юстиції України та його органи юстиції повинні надати заявникові своє письмове вмотивоване рішення.

Рішення Міністерства юстиції України чи його органу юстиції щодо реєстрації або неприйняття будь-якого рішення з цього питання може бути оскаржене до суду.

Відмова у реєстрації не є перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

Стаття 12. Права політичних партій

Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні звязки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші обєднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;

вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обовязкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Стаття 13. Міжнародна діяльність політичних партій

Політичні партії можуть підтримувати звязки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять політичну партію в підпорядковане або залежне становище щодо будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії.

Політичні партії можуть засновувати міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних центральних органів.

Розділ IV. КОШТИ ТА ІНШЕ МАЙНО ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Стаття 14. Кошти та інше майно політичних партій

Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань.

Політичні партії є неприбутковими організаціями.

Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.

Стаття 15. Обмеження у фінансуванні політичних партій

Не допускається фінансування політичних партій:

1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом;

2) державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;

3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4) благодійними та релігійними обєднаннями та організаціями;

5) анонімними особами або під псевдонімом;

6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Інформація про надходження на рахунок політичної партії коштів, заборонених цим Законом, доводиться відповідною банківською установою до відома Міністерства юстиції України.

Кошти, що надійшли політичним партіям з порушенням вимог, передбачених цим Законом, перераховуються політичними партіями до Державного бюджету України або стягуються в доход держави у судовому порядку.

(положення статті 15 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

Стаття 16. Здійснення повноважень власника щодо майна, яке є власністю політичної партії

Повноваження власника щодо майна, в тому числі коштів, що є власністю політичної партії, здійснюються відповідно до законодавства України в порядку, передбаченому статутом політичної партії.

Стаття 17. Фінансова звітність політичної партії

Політична партія зобовязана щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії.

(частина перша статті 17 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1349-IV)

(положення частини першої статті 17 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

(частина перша статті 17 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом «а» підпункту 1 пункту 91 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)

Частину другу статті 17 виключено

(статтю 17 доповнено новою частиною другою
згідно із Законом України від 27. 11.2003 р. N 1349-IV,
частину другу статті 17 виключено згідно із
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 1 пункту 91 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)

Частину третю статті 17 виключено

(статтю 17 доповнено новою частиною третьою
згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1349-IV,
частину третю статті 17 виключено згідно із
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

Частину четверту статті 17 виключено

(статтю 17 доповнено новою частиною четвертою
згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1349-IV,
у звязку з цим частину другу вважати частиною пятою,
частину четверту статті 17 виключено згідно із
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

Політичні партії ведуть бухгалтерську звітність у встановленому порядку.

(дію статті 17 зупинено на 2007 рік щодо державного фінансування статутної діяльності політичних партій згідно із Законом України від 19. 12.2006 р. N 489-V)

Розділ IV¹. Виключено

(Закон доповнено розділом IV^I згідно із
Законом України від 27.11.2003 р. N 1349-IV,
розділ IV¹ із змінами, внесеними згідно із
Законами України від 25.03.2004 р. N 1665-IV,
від 19.12.2006 р. N 489-V,
виключено згідно із Законом
України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом 2 пункту 91 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)

Розділ V. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Стаття 18. Органи, що здійснюють державний контроль за діяльністю політичних партій

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1) Міністерство юстиції України — за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії — за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі;

3) пункт 3 частини першої статті 18 виключено

(частину першу статті 18 доповнено пунктом 3
згідно із Законом України від 27. 11.2003 р. N 1349-IV,
пункт 3 частини першої статті 18 виключено
згідно із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом 3 пункту 91 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)

Політичні партії зобовязані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення.

Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

(дію статті 18 зупинено на 2007 рік щодо державного фінансування статутної діяльності політичних партій згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)

Стаття 19. Заходи, які можуть вживатися до політичних партій

У разі порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

Частину другу статті 19 виключено

(статтю 19 доповнено частиною другою згідно із
Законом України від 27.11.2003 р. N 1349-IV,
частину другу статті 19 виключено згідно
із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом 4 пункту 91 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)

(дію статті 19 зупинено на 2007 рік щодо державного фінансування статутної діяльності політичних партій згідно із Законом України від 19. 12.2006 р. N 489-V)

Стаття 20. Попередження про недопущення незаконної діяльності

У разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідальність, відповідні органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій, видають приписи про недопущення протиправних вчинків.

Якщо вчинені політичною партією дії не тягнуть за собою іншого виду відповідальності, відповідними контролюючими органами видається припис про усунення допущених правопорушень.

Керівництво політичної партії зобовязане невідкладно усунути порушення законодавства України, що стали підставою для винесення попередження, і в пятиденний строк повідомити про вжиті заходи органу, який виніс попередження.

Стаття 21. Заборона політичної партії

Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Стаття 22. Відповідальність посадових осіб і громадян за порушення законодавства про політичні партії

За порушення цього Закону посадові особи і громадяни, причетні до:

1) створення, організації діяльності та участі в діяльності незареєстрованих політичних партій;

2) обмеження в правах чи переслідування громадян у звязку з належністю чи неналежністю до політичних партій;

3) необгрунтованої відмови в реєстрації політичної партії;

4) надання політичній партії будь-яких переваг чи обмеження передбачених законом прав політичної партії та її членів;

5) порушення закону при використанні символіки політичної партії;

6) заподіяння матеріальної чи моральної шкоди політичній партії;

7) утворення воєнізованих формувань;

8) участі у діяльності забороненої політичної партії або інших передбачених чинним законодавством порушень, —

притягаються до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності згідно з законами України.

Стаття 23. Припинення діяльності політичної партії

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України.

Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається зїздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення зїзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

Стаття 24. Анулювання реєстраційного свідоцтва

У разі невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 цього Закону, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Рішення Верховного Суду України про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших статутних утворень політичної партії, припинення членства в політичній партії.

(положення статті 24 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

Розділ VI. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Прийняття цього Закону не тягне за собою перереєстрацію політичних партій.

3. Політичним партіям не пізніш як через один рік після проведення найближчих за часом після набуття чинності цим Законом виборів до Верховної Ради України здійснити необхідні заходи з метою забезпечення виконання вимог цього Закону, внести необхідні уточнення до статутних документів та подати їх до Міністерства юстиції України.

(положення пункту 3 розділу VI визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.06.2007 р. N 2-рп/2007)

4. Кабінету Міністрів України прийняти в межах своєї компетенції рішення, що випливають з цього Закону, та внести пропозиції щодо приведення у відповідність з

«Усі, хто причетний, цю ніч мають проводити своєрідно». Як приймалася Конституція

20 років тому сталася дійсно історична подія, яка дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє

20 років тому, 28 червня 1996 року на 107-му засіданні V сесії Верховної Ради України 2-го скликання був ухвалений Основний Закон нашої держави — Конституція України.

Процес підготовки і прийняття нового основного закону України був тривалим і болісним. Для національно-демократичної спільноти, борців за незалежність і дисидентів він став спробою реалізації багаторічних мрій про українську державність і європейську демократію. Однак більшість населення і політичної еліти у той час жила ще в парадигмі радянських міфів і комуністичного світогляду, і всіляко опиралася новим віянням.

Втім, з ухваленням 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України» питання прийняття Конституції незалежної України постало руба. Після референдуму про незалежність, протягом 1991-1996 років, комісіями, окремо створеними Верховною Радою України та Президентом, було складено кілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися. Найгостріші протиріччя викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Тим часом у країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.

ШІСТЬ РОКІВ БОРОТЬБИ

Конституційну комісію для роботи над проектом Основного закону було створено уже 3 жовтня 1990 року.

15 травня 1991 року голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук на сесії парламенту виклав концепцію Конституції УРСР.

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку Акта про незалежність України.

1 липня 1992 року було прийнято рішення про внесення на всенародне обговорення проекту Конституції.

17 липня 1992 року газета «Голос України» опублікувала проект Основного Закону України.

24 вересня 1993 року голова Верховної Ради України І.Плющ на сесії ВР зробив доповідь про проект Конституції.

6 жовтня 1993 року у Верховній Раді України відбулося обговорення проекту Основного закону.

12 січня 1994 року Конституційна комісія рекомендує винести проект Конституції на референдум, який пропонують провести одночасно з парламентськими виборами 27 березня того ж року.

1 лютого 1994 року пропозиція винести Конституцію на референдум не знайшла підтримки народних депутатів.

У травні 1994 року Верховна Рада України на противагу президентській комісії створила робочу групу для підготовки проекту доповнень і змін до Конституції.

20 вересня 1994 року Верховна Рада України затвердила принципи формування Конституційної комісії, а 11 листопада було затверджено її склад.

28 листопада 1994 року відбулося перше засідання Конституційної комісії.

8 червня 1995 року відбулося укладення Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

22 лютого 1996 року на сесії ВРУ було розглянуто законопроект «Про порядок прийняття Конституції», але рішення не було прийнято.

26 березня 1996 року постійні комісії з питань правової політики і судово-правової реформи, з питань державного будівництва і самоврядування, з питань прав людини і національних меншин прийняли постанову про внесення проекту Конституції на розгляд ВРУ.

2 квітня 1996 року питання про проект Конституції України було включено до порядку денного сесії Верховної Ради України.

17 квітня 1996 року Верховна Рада України розпочала розгляд проекту Основного Закону в першому читанні.

5 травня 1996 року на основі міжфракційної ініціативної групи, що працювала над проектом Конституції України у парламенті, створена Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції та затверджено її персональний склад. Головою комісії був обраний народний депутат М.Д.Сирота.

4 червня 1996 року проект Конституції України був прийнятий у першому читанні, а з 19 червня він розглядався у другому читанні.

26 червня 1996 року Президент України Леонід Кучма оголошує всеукраїнський референдум, на який виносить проект нової Конституції України, схвалений Конституційною комісією (президентською) 20 березня 1996 року і не прийнятий раніше Верховною Радою України.

Олександр Мороз і Леонід Кучма

ХТО З КИМ І ПРОТИ КОГО

Ситуація стала вкрай напруженою. Оголосивши референдум, Кучма фактично пішов шляхом російського президента Єльцина, який, намагаючись встановити одноосібну владу, почав силовий демонтаж радянської політичної системи. Завершилося все, як пам`ятаємо розстрілом будівлі парламенту з танків і тривалими строками ув`язнення для організаторів прокомуністичного путчу.

Втім, зводити український конституційний процес лише до боротьби президента з парламентом було б помилково. Війну за Конституцію тоді вели три головні суспільні сили. По-перше, це – колишні «партократи», комуністи, соціалісти й інші ліві популісти, які намагалися зберегти в Основному законі риторичні гасла конституції УРСР. Очолював це крило головний соціаліст, пізніше голова Верховної Ради Олександр Мороз. Їм протидіяла потужна сила, яка об`єднала так званих «червоних директорів», скоробагатьків (які згодом стали олігархами) і відвертий криміналітет. Оскільки країну тоді розривали міжкланові війни та дикий капіталізм, новонароджений клас багатіїв запоруку стабільності вбачав у концентрації влади в одних руках, а отже – зміцненні президентської вертикалі. Нарешті, був іще нечисленний прошарок націонал-демократів, для яких головним було відображення в Конституції державних атрибутів нової України – прапора, герба, гімну, та закріплення державного статусу української мови. Втім, єдності в їхніх лавах не спостерігалося – частина схилялася до парламентської республіки, ідею якої сповідував Мороз, частина ж була готовою пожертвувати принципами демократії задля зміцнення могутності держави і обрала шлях, запропонований командою Кучми (це так звані «державники»).

Аби не повторилися криваві московські події, в Києві вирішили домовлятися.

Олександр Мороз

ЩО ЗБЕРІГЛА СТЕНОГРАМА

27 червня 1996 року на засіданні Верховної Ради України, яке тривало всю ніч, народні депутати розпочали розгляд проекту Конституції України.

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ. Сесійна зала Верховної Ради України, 10 година. Веде засідання Голова Верховної Ради України МОРОЗ О.О.

«Ну, передовсім, Верховна Рада проголосувала за спеціальний режим роботи сьогодні без обідньої, фактично, перерви. Ми маємо в режимі одного засідання розглянути проблеми, пов’язані з прийняттям Конституції.

Увага! Я хочу сказати депутатам, які живуть далеко від Верховної Ради, щоб вони не хвилювалися. Транспорт буде затримано до закінчення засідання…

Деякі статті переголосовували по кілька разів. Це, зокрема, стосувалося державного статусу української мови.

…ГОЛОВА. Наступна стаття яка в нас? Стаття 10. Будь ласка, говоріть.

ПОПЕСКУ І.В .Частина перша статті 19 залишилася без змін: «Державною мовою в Україні є українська мова». До другої частини було внесене невеличке доповнення: «на всій території України, і ця частина зараз звучить так: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

ГОЛОВА. Ставлю на попереднє, сигнальне голосування.

«За» — 304.

Однак, проголосувати в цілому цю статтю не змогли. Каменем спотикання стала частина третя статті 10, де йшлося про вільний розвиток мов національних меншин. Дебати тривали до 20.30.

Противники визнання української мови державною пручалися, намагаючись забезпечити особливий статус для мови російської. Погоджувальна комісія винесла на голосування два варіанти. В першому варіанті був перелік мов, яким гарантується вільний розвиток: «Україна гарантує вільний розвиток, використання і захист усіх мов в Україні – тих, що поширені і в добросусідських державах – російської мови, мов білорусів, поляків, словаків, угорців, румун, молдаван, кримських татар, а також усіх інших мов національних меншин». Другий варіант був коротший, і не містив переліку мов, виняток було зроблено тільки для російської: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

«За» проголосувало 328 депутатів.

Дискримінаційна (стосовно тих же таки кримських татар) стаття була проголосована і націонал-демократами. Це було своєрідною платою за визнання української державною мовою.

Незважаючи на те, що Україна вже п`ять років як була незалежною, дискусія про державні символи України не припинялася. «Червоних директорів» і колишніх комуністів лякали синьо-жовті, «петлюрівські», кольори державного прапора, бандерівський тризуб і войовничі рядки гімну Вербицького. Однак їм були потрібні голоси націонал-патріотів з числа «державників» для голосування за статті, які посилюють повноваження президента, тож було досягнуто певного компромісу. У тексті Конституції відобразили лише обриси Малого герба – Тризуба, а розв`язання дискусії про Великий Герб залишили для окремого закону. Те саме й з гімном: в тексті Конституції було згадано лише про автора музики, а контроверсійний для пострадянської України оригінальний текст вирішили потім «підправити» окремим законом.

Повернемося до стенограми.

…Перший варіант: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України та Державний гімн України.

Державний прапор України — синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг.

Головним елементом Державного герба України в Знак Княжої Держави Володимира Великого /Малий Державний герб України/. Великий Державний герб України встановлюється окремим законом, схваленим конституційною більшістю Народної Ради України». ..

(Тут помилилися — треба читати: «Верховної Ради»).

«Державний гімн України — національний гімн на мелодію Вербицького» /Шум у залі/. Та почекайте… А, не «на мелодію», а «на музику» Вербицького із словами, затвердженими законом, схваленим конституційною більшістю Верховної Ради України.

ГОЛОВА. Я його зачитував. Будь ласка… «За» — 240.

Другий варіант: «Україна як незалежна держава має свою державну символіку: Державний герб України. Державний прапор України та Державний гімн України.

Статус державної символіки визначається законом, схваленим конституційною більшістю.

І до «Перехідних положень» — у пакеті такий текст: «До прийняття державної символіки законом, схваленим конституційною більшістю, в Україні діють державні символи, прийняті Верховною Радою минулого скликання».

Другий варіант голосуемо. .. «За» — 151. Менше голосів. На результативне голосування ставиться перший варіант.

СИРОТА М.Д. Шановні колеги! Прохання підтримати. Це компромісний варіант.

«За» — 251.

Сповненим драматизму було навіть голосування за те, аби день прийняття Конституції зробити державним святом. Хтось пропонував відзначати його 27 червня, хтось — 28, а хтось, аж два дні — і 27-го, і 28-го.

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П’ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної Ради Укрaїни. 6 година 25 хвилин.

ГОЛОВА. Дасть Бог, з сьогоднішнього дня. Стаття 161. «День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України».

ГОЛОВА. Шановні депутати! Послухайте, ви ж майте на увазі, що мова йде про 28 червня. Ви ж знаєте, що це за період у селі й у місті, а ви говорите про два дні. У Швейцарії провели референдум, щоб на одну годину скоротити робочий день, і люди проголосували проти. А ми зараз, будучи часто без роботи, думаємо, що можна тижнями гуляти.

ГОЛОВА. Увага! Я просто хотів запропонувати. Якщо ми цей день все-таки завершимо благополучно, а я сподіваюся на це, і він буде святковим, то всі, xтo причетний до цього свята, цю ніч повинні проводити своєрідно…

Частину першу статті 73 Кодексу законів про працю України після слів «9 Травня — День Перемоги» доповнити словами: «28 червня — День Конституції України».

Ставлю на голосування в цілому.

«За» — 362 /Оплески/.

НЕБЕЗДОГАННА, АЛЕ ІСТОРИЧНА

Зрештою, 28 червня 1996 року о 9 год.18 хв. після майже 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. За основний закон проголосувало 315 депутатів, 36 було проти, 12 утримались і 30 депутатів взагалі не голосувало.

У Конституції України визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою у складі України.

Як писали тоді коментатори, прийняття Конституції незалежної України було визначною перемогою правоцентристських пропрезидентських сил та національного табору, який їх підтримав. Конституція України була загалом позитивно оцінена й міжнародною спільнотою, адже вона декларувала загальнолюдські, загальноєвропейські принципи. Дехто з «батьків» Конституції навіть називав її «кращою в Європі». Втім, 20 років по тому ми бачимо, наскільки бажане видавалося за дійсне. Чимало статей Конституції 1996 року стали результатом компромісу з лівими популістами, і фактично не відображають реального стану речей в економіці і соціальній сфері, інші – як, скажімо, згадки про референдум, імпічмент і суди присяжних тощо, не знайшли відображення у відповідних законах і суспільній практиці, чи стали «мертвими» статтями в існуючому законодавстві.

Втім, попри всі ці недоліки, 20 років тому сталася дійсно історична подія, яка, як тепер модно казати, дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє. От яким був завершальний акорд цього процесу:

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П’ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної Ради Укрaїни. 6 година 25 хвилин

ГОЛОВА. Стаття І. Прийняти Конституцію України.

Стаття 2. Визнати такою, що втратила чинність, Конституцію /Основний Закон/ України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями.

Стаття 3. Визнати таким, що втратив чинність, конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України у зв’язку з прийняттям Конституції України».

Ставлю на голосування /Шум у залі/. З дня прийняття. Ставлю на голосування в цілому.

«За» — 338. Закон прийнято /Оплески/.

Марина Алексєєнко, Алла Роєнко, Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.

Стенограми обговорення Конституції можна знайти тут і тут.

Які правові наслідки виявлення випадків подвійного громадянства? :: Державна міграційна служба України

Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України «Про громадянство України» добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття, є підставою для втрати громадянства України. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;
набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;
автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;
автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Положення пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України» не застосовуються, якщо внаслідок виходу з громадянства України громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України. Громадянин України, щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов’язки громадянина України. Щодо громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Я не знайшов відповідь

До 21-ї річниці Конституції України

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Основний закон – першу Конституцію новітньої Української держави. З прийняттям цього доленосного документа було закріплено правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція врахувала історичний досвід українського народу та кращі світові традиції.

Основний закон визначив найціннішим життя людини, її здоров’я, честь і гідність, надав кожному українцю можливості для самоорганізації, свободу слова та віросповідання.

Саме тому обов’язок кожного з нас – поважати Конституцію та дотримуватись її приписів. Тільки так ми зможемо забезпечити подальший розвиток України як демократичної та рівноправної зі світовою спільнотою держави.

У цей день бажаємо вам міцного здоров’я й творчого натхнення, добробуту й затишку у ваших родинах, мудрості й далекоглядності, високих досягнень, успіхів у праці й нових звершень заради реалізації принципів Основного закону нашої Батьківщини – народовладдя, гуманізму та законності!

Україна має багатовікові конституційні традиції. Так, понад 300 років тому – 5 квітня 1710 року була укладена Конституція Пилипа Орлика, одна з перших європейських конституцій нового часу, і написав її саме українець. У документі були закладені демократичні принципи парламентаризму, сесійна робота Ради, а держава називалась Україною. Втім, Конституція Орлика так і не набула чинності, оскільки була написана в умовах вигнання.

Наступним важливим кроком на шляху конституційного процесу нашої держави стало прийняття 29 квітня 1918 року Конституції Української Народної Республіки (Статуту про державний устрій, права і вільності УНР), яка утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку. У документі також зазначалося, що уся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори.

Втім, того ж дня у «Грамоті до всього українського народу» П.Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголосив про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів. «Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» і «громадян», визначали їхні основні громадянські, політичні та економічні права.

Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі Україна була визнана більшістю країн світу суверенною державою і повноцінним суб’єктом міжнародних відносин. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав й свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування молодої незалежної держави. Відтак, 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України — першу Конституцію незалежної української держави. Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі безперервно 24 години. День схвалення Основного Закону є державним святом в Україні.

Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, визначило розподіл між гілками влади, зовнішньополітичну діяльність. Це було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, який також сприяв подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Нині Україна проходить чи не найважче за часи своєї незалежності випробування – на єдність та територіальну цілісність.

Зберігаючи ключові принципи і положення, Конституція в сучасних динамічних історичних умовах повинна адекватно реагувати на глобальні зміни та виклики часу.

З метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України із залученням до цієї роботи представників різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища, сприяння досягненню громадського та політичного консенсусу щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, Указом Президента України від 3 березня 2015 року № 119/2015 утворено Конституційну Комісію як спеціальний допоміжний орган при Президентові України.

На першому засіданні Конституційної Комісії Президент Петро Порошенко назвав три пріоритети при підготовці змін до Конституції: децентралізація, вдосконалення конституційних принципів правосуддя, вдосконалення конституційного регулювання прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

Конституційна реформа є об’єктивною необхідністю, покликаною гарантувати подальший розвиток нашої країни, консолідувати суспільство, підвищити рівень довіри до влади, а також сприяти зміцненню авторитету України на міжнародній арені та її повноцінну інтеграцію в європейське співтовариство.

Представляємо вашій увазі інформаційні матеріали, підготовлені Українським інститутом національної пам’яті, присвячені історії українського конституціоналізму.

Руська Правда	11-12 ст.	Почали укладати за часів князя Ярослава Мудрого (11 ст.). Це перша відома кодифікація українського права. Акцент на правах різних станів, власності, судочинстві. Руська правда наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи.
Литовські статути	1529, 1566, 1588. 16-19 ст.	Кодифікація права Великого Князівства Литовського у Литовських статутах. Три редакції статутів написані слов’янською мовою. Вони увібрали в себе правові традиції Київської Русі та середньовічної Європи. Статути встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.
Акти козацької державності	2-га пол. 17 ст.	Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, і першою з них був Зборівський договір козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.
Конституція Пилипа Орлика	1710	Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького. В основі документу – угода між гетьманом та Військом Запорозьким, яка закріплювала розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; гарантувала права і свободи в козацькій державі. У Конституції була задекларована мета козаків – визволення України від московського самодержавства. Прогресивні ідеї Конституції Орлика так і не були реалізовані на практиці, цей документ увійшов в історію і став відомий як перша новочасна конституція в Європі.
Проекти Конституції кирило-мефодіївців.	1850	Георгій Андрузький написав «Начерки Конституції Республіки». В умовах посилення реакції за імператора Миколи І, кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав. Ідеалом державності у творах Миколи Костомарова, Миколи Гулака, Тараса Шевченка, Георгія Андрузького була федерація слов’янських народів.
Програмні засади українського політичного руху початку ХХ ст.	1900	У маніфесті «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яку він написав для Революційної української партії, вперше в українській політичній думці була висунута ідея боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Невдовзі Міхновський підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно цього документу, Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.
Конституції Української революції	1918-1921	Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права і вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-их роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української Революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження у сучасній Україні після передачі мандату останнім президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.
Програмні документи УГВР	1944	У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради. Таким чином збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала своє політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. Ухвалені на Зборах програмні документи УГВР – Універсал, Платформа і, передусім, Тимчасовий устрій, стали важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцію Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.
Конституції радянської доби	1919-1978	У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. В конституції 1978 року монополія компартії на владу була закріплена офіційно шостою статтею. Відтак, це стало прикладом того як основний документ країни стає цілковитою формальністю.
Конституція незалежної України.	1996	Незалежна Україна тривалий час жила за радянською Конституцією 1978 року в якості основного закону. Протягом 1991-1995 рр. до неї було внесено 18 змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документу, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Постійна боротьба президентської та парламентської гілок влади змусила Л.Кучму та В. Мороза підписати конституційну угоду. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила основний закон незалежної держави – Конституцію України.

До вашої уваги матеріали Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», присвячені 21-й річниці Дня Конституції України.

ЯК ПРИЙМАЛАСЯ КОНСТИТУЦІЯ

21 рік тому сталася дійсно історична подія, яка дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє.

21 рік тому, 28 червня 1996 року на 107-му засіданні V сесії Верховної Ради України 2-го скликання був ухвалений Основний Закон нашої держави — Конституція України.

ШІСТЬ РОКІВ БОРОТЬБИ

Конституційну комісію для роботи над проектом Основного закону було створено уже 3 жовтня 1990 року.
15 травня 1991 року голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук на сесії парламенту виклав концепцію Конституції УРСР.
1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку Акта про незалежність України.
1 липня 1992 року було прийнято рішення про внесення на всенародне обговорення проекту Конституції.
17 липня 1992 року газета «Голос України» опублікувала проект Основного Закону України.
24 вересня 1993 року голова Верховної Ради України І.Плющ на сесії ВР зробив доповідь про проект Конституції.
6 жовтня 1993 року у Верховній Раді України відбулося обговорення проекту Основного закону.
12 січня 1994 року Конституційна комісія рекомендує винести проект Конституції на референдум, який пропонують провести одночасно з парламентськими виборами 27 березня того ж року.
1 лютого 1994 року пропозиція винести Конституцію на референдум не знайшла підтримки народних депутатів.
У травні 1994 року Верховна Рада України на противагу президентській комісії створила робочу групу для підготовки проекту доповнень і змін до Конституції.
20 вересня 1994 року Верховна Рада України затвердила принципи формування Конституційної комісії, а 11 листопада було затверджено її склад.
28 листопада 1994 року відбулося перше засідання Конституційної комісії.
8 червня 1995 року відбулося укладення Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
22 лютого 1996 року на сесії ВРУ було розглянуто законопроект «Про порядок прийняття Конституції», але рішення не було прийнято.
26 березня 1996 року постійні комісії з питань правової політики і судово-правової реформи, з питань державного будівництва і самоврядування, з питань прав людини і національних меншин прийняли постанову про внесення проекту Конституції на розгляд ВРУ.
2 квітня 1996 року питання про проект Конституції України було включено до порядку денного сесії Верховної Ради України.
17 квітня 1996 року Верховна Рада України розпочала розгляд проекту Основного Закону в першому читанні.
5 травня 1996 року на основі міжфракційної ініціативної групи, що працювала над проектом Конституції України у парламенті, створена Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції та затверджено її персональний склад. Головою комісії був обраний народний депутат М.Д.Сирота.
4 червня 1996 року проект Конституції України був прийнятий у першому читанні, а з 19 червня він розглядався у другому читанні.
26 червня 1996 року Президент України Леонід Кучма оголошує всеукраїнський референдум, на який виносить проект нової Конституції України, схвалений Конституційною комісією (президентською) 20 березня 1996 року і не прийнятий раніше Верховною Радою України.

ХТО З КИМ І ПРОТИ КОГО

Аби не повторилися криваві московські події, в Києві вирішили домовлятися.

ЩО ЗБЕРІГЛА СТЕНОГРАМА

Деякі статті переголосовували по кілька разів. Це, зокрема, стосувалося державного статусу української мови.

…ГОЛОВА. Наступна стаття яка в нас? Стаття 10. Будь ласка, говоріть.

ПОПЕСКУ І.В .Частина перша статті 19 залишилася без змін: «Державною мовою в Україні є українська мова». До другої частини було внесене невеличке доповнення: «на всій території України, і ця частина зараз звучить так: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

ГОЛОВА. Ставлю на попереднє, сигнальне голосування.

«За» — 304.

«За» проголосувало 328 депутатів.

Повернемося до стенограми.

…Перший варіант: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України та Державний гімн України.

Державний прапор України — синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг.

Головним елементом Державного герба України в Знак Княжої Держави Володимира Великого /Малий Державний герб України/. Великий Державний герб України встановлюється окремим законом, схваленим конституційною більшістю Народної Ради України»…

(Тут помилилися — треба читати: «Верховної Ради»).

«Державний гімн України — національний гімн на мелодію Вербицького» /Шум у залі/. Та почекайте… А, не «на мелодію», а «на музику» Вербицького із словами, затвердженими законом, схваленим конституційною більшістю Верховної Ради України.

ГОЛОВА. Я його зачитував. Будь ласка… «За» — 240.

Статус державної символіки визначається законом, схваленим конституційною більшістю.

Другий варіант голосуємо… «За» — 151. Менше голосів. На результативне голосування ставиться перший варіант.

СИРОТА М.Д. Шановні колеги! Прохання підтримати. Це компромісний варіант.

«За» — 251.

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П’ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної Ради Укрaїни. 6 година 25 хвилин.

Ставлю на голосування в цілому.

«За» — 362 /Оплески/.

НЕБЕЗДОГАННА, АЛЕ ІСТОРИЧНА

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П’ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної Ради Укрaїни. 6 година 25 хвилин

ГОЛОВА. Стаття І. Прийняти Конституцію України.

Стаття 2. Визнати такою, що втратила чинність, Конституцію /Основний Закон/ України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями.

Ставлю на голосування /Шум у залі/. З дня прийняття. Ставлю на голосування в цілому.

«За» — 338. Закон прийнято /Оплески/.

» Незаконність карантину в Україні

Введені Кабінетом Міністрів України карантинні обмеження (зокрема, згідно з Постановою КМУ № 211 від 11. 03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із подальшими змінами) призвели до величезних грошових втрат як окремих домогосподарств, робітників, підприємців, так і бюджетів всіх рівнів. При цьому, незаконність карантинних заходів підтверджується не тільки їхньою надмірністю та відсутністю належного обґрунтування необхідності і суворості кожного з них, але і грубим порушенням встановлених законом процедур та ігноруванням вимог Конституції на найвищому рівні. Допущені порушення створюють всі підстави для оскарження зазначеної постанови КМУ і подальшого відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади.

1. Кабінет Міністрів України не дотримався процедури встановлення карантину, передбаченої ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», зокрема не було подання головного санітарного лікаря України

Згідно з Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», карантин на всій території України було встановлено на підставі ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Зазначена норма передбачає процедуру, за якою питання про встановлення карантину перед КМУ має порушувати МОЗ за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»:

«Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності».

Діючого головного державного санітарного лікаря України було призначено розпорядженням КМУ № 229-р від 11.03.2020 року. Проте, як стало відомо, від головного санітарного лікаря не було внесено подання про встановлення карантину на території України.

Це подання не є простою формальністю, оскільки саме в ньому на професійному рівні має бути викладене обґрунтування періоду і меж території встановлення карантину, перелік необхідних протиепідемічних та інших заходів, вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них. Ці речі компетентні сформулювати тільки професіонали із системи охорони здоров’я, що мають відповідну спеціалізацію, і таке визначення має відбуватися внаслідок відповідних досліджень, а не «зі стелі». Відсутня інформація щодо наявності відповідних знань у членів КМУ, які прийняли рішення без подання. За відсутності такого обґрунтування, дії Кабінету Міністрів України щодо встановлення жорстких карантинних заходів є свавільними.

Більше того, відповідно до ст. 40 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» повноваження головного державного санітарного лікаря вносити обґрунтоване подання з пропозицією про встановлення карантину виникають тільки у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.

Як передбачено п. й) ч. 1 ст. 40 – Повноваження головного державного санітарного лікаря України – ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»:

«Головний державний санітарний лікар України: […]

й) у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них».

Таким чином, подання головного державного санітарного лікаря України з пропозицією про встановлення карантину не тільки не відбулось, але і не могло мати місце, оскільки воно можливе тільки в умовах попереднього введення надзвичайного стану (однією із можливих умов оголошення якого є пандемія).

2. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) не має офіційної категорії «пандемії» чи затвердженого алгоритму для її проголошення. ВООЗ допускає використання терміну «пандемії» у своїх повідомленнях для оцінки глобальної ситуації (стосовно COVID-19 це відбулося на брифінгу 11. 03.2020 року), проте для ухвалення рішень із управління ризиками країни повинні спиратися на місцеву оцінку

Брифінг Генерального директора ВООЗ від 11.03.2020 року помилково трактують як оголошення пандемії. Насправді немає міжнародного органу, який би (1) формально встановлював своїм рішенням або (2) офіційно визнавав факт пандемії.

Визначення терміну «пандемія» та сфера його використання ВООЗ доволі широкі. ВООЗ визначає пандемію як поширення у світових масштабах нової хвороби (від якої у більшості населення світу немає імунітету). Це визначення не відображає ані серйозність хвороби, її вірулентність та рівень смертності, ані кількість зафіксованих випадків; натомість враховується виключно географія поширення захворювання (а саме – на декілька регіонів світу, в яких діють органи ВООЗ).

Представники ВООЗ неодноразово наголошували, що наразі у ВООЗ не існує офіційної категорії пандемії, а також, що немає математичної формули чи алгоритму для оголошення пандемії. Разом із цим, термін пандемія може використовуватися ВООЗ, у тому числі з метою привернення уваги та підвищення рівня готовності національних систем.

Чинний механізм інформування зі сторони ВООЗ із використанням терміну «пандемія» передбачений, зокрема, в Інструкції «Керування ризиками у зв’язку із пандемією грипу» (Pandemic Influenza Risk Management, 2017). У процесі розробки цієї інструкції було враховано критику ВООЗ під час оголошення пандемії «свинячого» грипу h2N1 у 2009 році (саме після цього була скасована офіційна категорія пандемії як останньої 6-ї фази поширення хвороби в світі).

У п. 2.2. Інструкції передбачені глобальні фази розвитку пандемії грипу: міжпандемічна фаза, фаза попередження, пандемічна фаза, перехідна фаза. Зазначено, що у випадку пандемії різні країни будуть стикатися із різними ризиками в різний час. Тому очікується, що для ухвалення рішень із управління ризиками країни будуть використовувати у якості доказової бази глобальну оцінку ризиків, але будуть спиратися на місцеву оцінку ризиків.

Порядок і проведення оцінки ризиків для визначення фази пандемії передбачений в інструкціях ВООЗ та міжнародних стандартах. Глобальні фази використовуються ВООЗ для роз’яснення глобальної ситуації: у повідомленнях для національних координаторів згідно ММСП-2005 (Міжнародних медико-санітарних правил), у випусках новин про спалах захворювання, в інших способах взаємодії із громадськістю та ЗМІ, включаючи соціальні мережі.

Застосування глобальних фаз відрізняється від: (1) визначення надзвичайної ситуації за ММСП-2005, (2) оголошення пандемії Генеральним директором ВООЗ.

За всіма ознаками, на аналогічний механізм «роз’яснення глобальної ситуації» ВООЗ спиралися і для введення у вжиток, починаючи з 11.03.2020 року, терміну «пандемія» стосовно поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Ще раніше ВООЗ були задіяні механізми інформування та реагування згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами (2005 р.): 22.01.2020 року було створено Надзвичайний комітет щодо пневмонії внаслідок нового коронавірусу 2019-nCoV, а 30. 01.2020 року цей комітет оголосив надзвичайну ситуацію в галузі суспільної охорони здоров’я, що має міжнародне значення. Цей комітет продовжує працювати та надавати рекомендації, які стосуються стримування поширення хвороби та мінімізації наслідків для міжнародних перевезень і торгівлі.

Незважаючи на те, що в інструкціях ВООЗ постійно наголошується на важливості проведення місцевої оцінки ризиків та пропорційності будь-яких обмежувальних заходів реальним загрозам, відсутні публічні рішення українських органів із проведеною оцінкою ризиків відповідно до міжнародних стандартів на місцевому рівні. За відсутності такої оцінки, одного посилання на факт використання ВООЗ терміну «пандемія» у своїх повідомленнях чи оголошення надзвичайної ситуації згідно з ММСП-2005 явно недостатньо для обґрунтування необхідності суттєвих обмежень прав і свобод на національному рівні.

3. В Україні не було введено надзвичайний стан; умовою його введення є наявність реальної загрози безпеці громадян, усунення якої іншими способами є неможливим – для цього недостатньо одного факту використання ВООЗ терміну «пандемія» на позначення інфекційної хвороби, випадки якої були виявлені у декількох регіонах світу

На парламентському рівні в Україні не затверджувався надзвичайний стан, карантин чи інший особливий режим із визначеним колом обмежень прав і свобод громадян. Протягом березня-травня 2020 року Верховна Рада України прийняла декілька законодавчих актів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), проте ці зміни, швидше, мали характер пристосування до об’єктивної реальності вже впроваджених Кабінетом Міністрів України карантинних заходів.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України (ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»). На сьогодні такі рішення не ухвалювались.

Відповідно визначення надзвичайного стану згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»:

«Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень».

Пандемія є однією з умов введення надзвичайного стану згідно із ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану». Зокрема, у п. 1 ч. 2 ст. 4 цього закону передбачено, що надзвичайний стан може бути введений у разі виникнення особливо важких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення. Водночас, згідно із ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану» надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

Таким чином, введення надзвичайного стану у випадку пандемії можливе лише за наявності реальної загрози безпеці громадян. З огляду на те, що ВООЗ наразі використовує визначення пандемії, яке не враховує ступінь загрози поширюваної хвороби, та всіляко підкреслює відсутність офіційної категорії пандемії та механізму її проголошення, сам факт використання такої термінології не може бути достатнім для обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану. ВООЗ не проголошувала пандемію. Натомість ВООЗ вказала, що взагалі не використовує цей термін і категорію, що виключає саму можливість проголошення пандемії з боку ВООЗ.

З огляду на це, доходимо висновку, що надзвичайний стан не тільки не був офіційно введений, але і не міг бути введений з огляду на відсутність визначених законом умов.

При цьому, встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів передбачено саме у якості додаткових заходів режиму надзвичайного стану у зв’язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру (п. 4 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»).

Відсутність факту пандемії виключає цю підставу для проголошення надзвичайного стану. Відсутність надзвичайного стану означає принципову неможливість головного державного санітарного лікаря України зробити подання про введення карантину та визначення конкретних параметрів карантину в поданні. Таким чином, КМУ не просто проголосив карантин всупереч процедурі, а й взяв на себе визначення його параметрів без подання їх головним державним санітарним лікарем України.

4. Через два тижні після оголошення карантину КМУ офіційно ввів режим надзвичайної ситуації; підстави її введення також є сумнівними

Кодекс цивільного захисту України (ч. 1 ст. 11), а також Положення про єдину державну систему цивільного захисту (п. 19) передбачають режими функціонування системи цивільного захисту: (1) повсякденного функціонування, (2) підвищеної готовності, (3) надзвичайної ситуації та (4) надзвичайного стану (відповідно до ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»).

Відповідно до визначення надзвичайної ситуації згідно із п. 24 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України:

«надзвичайна ситуація – обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності».

Режим надзвичайної ситуації на всій території України може бути введений за рішенням КМУ у разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками. Рівень та наслідки надзвичайної ситуації визначаються відповідно до Порядку класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями. Беруться до уваги територіальне поширення та обсяги ресурсів для ліквідації наслідків, кількість людей, що загинули, постраждали або нормальні умови життєдіяльності яких порушені, а також розмір завданих збитків. Порушення нормальних умов життєдіяльності згідно з цим порядком визначається як відсутність питного водопостачання, водовідведення, електро-, газо- і теплопостачання (в осінньо-зимовий період) та/або така зміна технічного стану житлового будинку (приміщення), внаслідок якої він став аварійним або не придатним для експлуатації, та/або зміна стану території (об’єкта), внаслідок якої проживання населення і провадження господарської діяльності на території (об’єкті) є неможливим.

Попередня практика застосування режиму надзвичайних ситуацій стосувалась здебільшого локальних подій (напр. , Довідка про надзвичайні ситуації у 2019 році).

Протягом двох тижнів з моменту оголошення карантину в Україні від 11.03.2020 року не тільки не було введено надзвичайний стан, але і не оголошувався режим надзвичайної ситуації. У цей час були лише оголошення про надзвичайні ситуації на рівні окремих областей (у т. ч. Чернівецької, Житомирської, Київської).

25.03.2020 року видано Розпорядження КМУ № 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації», яким з посиланням на ст. 14, ч. 2 ст. 78 Кодексу цивільного захисту України було оголошено про існування медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, пов’язаної із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У якості умов для оголошення надзвичайної ситуації у Розпорядженні зазначено, по-перше, про поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (на цей день в Україні було підтверджено 113 випадків інфікування та 4 смерті внаслідок COVID-19). По-друге, зроблено посилання на «висновки Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією» (без жодної інформації про суть цього терміну згідно з підходами ВООЗ та необхідного аналізу ризиків на місцевому рівні, як цього вимагають міжнародні стандарти та інструкції ВООЗ).

Також у Розпорядженні відсутня інформація щодо застосування критеріїв згідно з Порядком класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями. Саме незаконне введення карантину, а не поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, мало наслідком появу фактичної надзвичайної ситуації, як вона визначена законом. Адже виникла обстановка, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена іншою небезпечною подією (незаконне рішення КМУ), що призвела до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості провадження господарської діяльності.

5. Незалежно від процедурних порушень та сумнівності існування формальних умов під час введення карантину та оголошення надзвичайної ситуації, впроваджені карантинні обмеження по суті є обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що неприпустимо за відсутності надзвичайного стану

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Всупереч цій нормі, Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та подальшими змінами до неї були введені обмеження, зокрема щодо наступних конституційних прав: права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на свободу пересування (ст. 33 Конституції України), право на свободу совісті (ст. 35 Конституції України), право на мирні зібрання (ст. 39 Конституції України), право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41 Конституції України), право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України), право на працю (ст. 43 Конституції України).

Хоча під час карантину передбачена можливість встановлення тимчасових обмежень прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки (зокрема, згідно із ч. 4 ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»), необхідність застосування Конституції України як акту вищої юридичної сили означає, що: (1) встановлені відповідно до цього закону обмеження не повинні порушувати саме конституційні права та свободи; або (2) у випадку необхідності застосування обмежень до конституційних прав та свобод, необхідною умовою є оголошення режиму надзвичайного стану.

Можливість впровадження карантину виключно в умовах дії надзвичайного стану прямо передбачена законами (про що вже було зазначено вище), зокрема:

згідно із ч. 2 ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» питання про встановлення карантину порушується за поданням головного державного санітарного лікаря України; в той же час згідно із п. й) ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» повноваження головного державного санітарного лікаря вносити обґрунтоване подання із пропозицією про встановлення карантину виникають тільки у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану;

встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів передбачено саме у якості додаткових заходів режиму надзвичайного стану у зв’язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру (п. 4 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»).

У будь-якому випадку, ані ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ані ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не можуть наділяти КМУ повноваженнями обмежувати конституційні права та свободи, оскільки ст. 64 Конституції України встановлює можливість таких обмежень лише у випадку запровадження воєнного чи надзвичайного стану.

З огляду на зазначене, незалежно від процедурних порушень та існування (чи відсутності) формальних умов під час введення карантину та оголошення надзвичайної ситуації та дотримання процедурних аспектів, Постанова КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами) прямо порушує вимоги Конституції України, що означає незаконність встановлених обмежень.

6. Обмеження господарської діяльності можуть розглядатися як порушення ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; особливо у випадках дискримінаційного застосування карантинних обмежень

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Економічні права, пов’язані із веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування (на отримання прибутку від своєї діяльності) також захищаються в рамках цієї статті. Хоча Конвенція і передбачає можливість обмеження цього права, мають бути дотримані вимоги законності встановлених обмежень, дотримання балансу, згідно з яким на окрему особу не може бути покладений непропорційний тягар з мотивів захисту загальносуспільних інтересів, а будь-які впроваджені заходи мають бути недискримінаційними.

Є всі ознаки того, що ці вимоги не були дотримані під час ухвалення Постанови КМУ № 211 від 11. 03.2020 року, положення якої прямо суперечать вимогам Конституції України та були введені за відсутності належного аналізу ризиків на національному рівні у зв’язку із поширенням COVID-19, немає належного обґрунтування повної заборони роботи окремих суб’єктів господарювання та винятків із цього переліку (тим більше, що цей перелік декілька разів змінювався), які можуть бути порушенням вимоги про недискримінаційність обмежень (наприклад, робота магазинів техніки та заборона роботи інших непродовольчих магазинів).

* * *

Додатково звертаємо увагу, що у світі вже є прецеденти успішного оскарження впроваджених із порушеннями карантинних заходів. Зокрема, рішенням Муніципального суду Праги від 23.04.2020 року були визнані незаконними окремі обмеження, введені розпорядженнями Міністерства охорони здоров’я Чехії (включаючи комендантську годину, заборону відвідувань у лікарнях, заборону окремих видів роздрібної торгівлі та надання послуг).

При цьому, у Чехії ще з 12. 03.2020 року було офіційно введено надзвичайний стан – за ініціативою уряду, яку затвердила Палата депутатів (нижня палата парламенту Чехії), і ряд обмежень були затверджені урядом відповідно до норм антикризового законодавства. У подальшому карантинні обмеження були деталізовані та доповнені в розпорядженнях Міністерства охорони здоров’я, які були ухвалені на підставі законодавства про захист здоров’я населення. Розглядаючи цю справу, суд прийшов до висновку, що згадані окремі обмеження стосувалися базових прав людини, і тому вони могли бути впроваджені виключно на підставі антикризового законодавства (за участі всього уряду; з урахуванням того, що дія обмежень не може виходити за рамки надзвичайного стану, затвердженого парламентом), а не на підставі законодавства про захист здоров’я населення (коли затверджене Міністерством охорони здоров’я обмеження може діяти безстроково та не пов’язане із дією надзвичайного стану). Це рішення було фактично виконане урядом Чехії під час чергового продовження карантинних заходів (із одночасним їх послабленням).

Звертаємо Вашу увагу на те, що наведений вище коментар не є консультацією і пропонується з інформаційною метою. В конкретних ситуаціях рекомендується отримання повної фахової консультації.

З повагою,

Перегляди 35655

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ

Рішення Конституційного Суду щодо (не) конституційності карантинних обмежень 01 вересня, 2020 7238

Конституційний Суд ухвалив рішення щодо неконституційності карантинних обмежень 31 серпня, 2020 1249

Закон № 731-IX: карантин тепер не є безумовною підставою для поновлення/продовження процесуальних строків 04 серпня, 2020 20409

Коли закон — не закон 12 червня, 2020 1188

«Гра в одні ворота» – законодавець заблокував стягнення з держави боргів за рішеннями судів 22 травня, 2020 9555

Повідомлення про надзвичайні заходи у сфері трудового законодавства в Україні, спричинені кризою Covid-19 13 травня, 2020 848

Відповідальність за карантин: але не про 17 тис. грн штрафу для громадян, а про відповідальність високопосадовців за неправомірні обмеження для бізнесу та суспільства 13 травня, 2020 2780

Що нового з карантинними обмеженнями? 24 квітня, 2020 832

Нові правила щодо орендної плати на період карантину 21 квітня, 2020 781

Заплутались із карантинними обмеженнями? 10 квітня, 2020 1491

Обмеження права на свободу пересування в межах карантину 09 квітня, 2020 1861

Уряд суттєво посилив карантинні заходи 03 квітня, 2020 1317

Стаття 17 Конституція України 2013: статті Конституції України

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки е найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не пере-дбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Коментар статті Конституції:
Поняття суверенітету і територіальної цілісності України розкрито у коментарі до ст.2 Конституції. Економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реаль-них та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, еко-логічній та інформаційній сферах.
Обов’язок, передбачений ч. 1 цієї статті, покладається на всі державні органи, органи місцевого са-моврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об’єднання. Консти-туція також визначає у ст.107 спеціальний орган — Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 даної статті покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. ІЗ). Принципи побудови Збройних Сил України, їх чисельність та склад, порядок комплектування, дислокації та мобілізації визначаються Законом «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р. та іншими актами законодавства України. Вони складаються з таких видів: сухопутні війська (війська наземної оборони), військово-повітряні сили (війська оборони повітряного простору), військово-морські сили.
Справу державної безпеки Закон «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. покладає на Службу безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення. Цей закон уточнює: «На Службу безпеки покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-техніч-ного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організації, груп та осіб» (ст. 2).
До завдань Служби безпеки України також входить попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до Закону «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикор-донні війська України, а в повітряному просторі — на війська повітряної оборони України. Правовий статус Прикордонних військ України визначається Законом «Про Прикордонні війська України» від 4 листопада 1991 р.
У межах своєї компетенції у забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) Національна гвардія України, правовий статус якої визначається Законом «Про На-ціональну гвардію України» від 4 листопада 1991 р., внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Ук-раїни, правовий статус яких визначається Законом «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 р. з наступними змінами, міліція, правовий статус якої визначається Законом «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. з наступними змінами, та деякі інші державні структури, правовий статус яких нині визначається підзаконними актами.
Конституція передбачає, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можугь бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою анти конституційною метою.
Конституційне положення про соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі, та членів їхніх сімей знайшло свій розвиток у законах «Про соціальний і правовий захист військо-вослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р, «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. з наступними змінами а також у відповідних розділах або статтях законів «Про Службу безпеки України», «Про Прикордонні війська України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про Національну гвардію України» тощо.
Згідно з Конституцією створення і функціонування будь-яких незаконних збройних формувань заборонено чинним законодавством встановлена кримінальна відповідальність за найманство (ст. 63 КК України) і створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (ст. 187 КК України). Зокрема, в останній роз’яснено, що під воєнізованим слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність і підпорядкованість, дисцип-ліну, а також в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.
Положення про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфікою ви-никнення нашої держави. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постійно нейтраль-ною державою.
Втім, дане положення Конституції тісно пов’язано з п. 14 «Перехідних положень».
Лист ДФС України від 29.01.15 № 2625/7/99-99-17-03-01-17 «Про надання роз’яснення»
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 29. 01.15 № 2625/7/99-99-17-03-01-17
                                         ГУ ДФС в областях та м. Києві
                         Міжрегіональне ГУ ДФС –
                         ЦО з обслуговування великих платників
Про надання роз’яснення
Державна фіскальна служба України у зв’язку з набранням чинності 01 січня 2015 року Законом України від 28 грудня 2014 року № 77–VIIІ ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці” (далі – Закон № 77), яким внесено зміни, зокрема, до частини одинадцятої статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464), повідомляє таке.
Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Так, Конституційним Судом України наголошено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти як таку, що починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.     Дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб’єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стаття 58 міститься у розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України, в якому закріплено конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина та їх гарантії. Положення окремих статей Конституції України, в яких визначається правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні (стаття 35), політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37), гарантують їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме – права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Листом Міністерства юстиції України від 29.04.2011 № 5149-0-26-11-18 надано роз’яснення законодавства та повідомлено: «Щодо усунення суперечностей між положеннями нормативно-правових актів зауважуємо, що при розв’язанні таких правових колізій, як правило, застосовуються загальновизнані прийоми тлумачення правових норм (надання переваги нормі, що має вищу юридичну силу, а у разі виявлення суперечностей (колізії) між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, який прийнято пізніше або який є спеціальним тощо).
Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати.
Законом № 77 внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464.
Відповідно до внесених змін за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску буде накладатися штраф у розмірі 20 відс. своєчасно несплачених сум (п.2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464).
Враховуючи викладене, за порушення, вчинені до 31.12.2014 включно, фіскальні органи (органи доходів і зборів) застосовують фінансові санкції, передбачені пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464, у розмірі 10 відс. своєчасно несплачених сум єдиного внеску незалежно від дати фактичної сплати.
За порушення, що виникли з 01.01.2015, буде накладатися штраф у розмірі 20 відс. своєчасно несплачених сум єдиного внеску.
Рішення про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається згідно з додатком 9 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів від 09. 09.2013       № 455.

Голова                                                                                                    І.О. Білоус

Конституция Российской Федерации

        Мы, многонациональный народ Российской Федерации, объединенные общей судьбой на нашей земле, устанавливая права и свободы человека, гражданский мир и согласие, сохраняя исторически сложившееся государственное единство, исходя из общепризнанных принципов равноправия и самосо- решимость народов, почитая память предков, передавших нам любовь к Отечеству, веру в добро и справедливость, возрождая суверенную государственность России и утверждая незыблемость ее демократических основ, стремясь обеспечить благополучие и процветания России, исходя из ответственности за наше Отечество перед нынешним и будущими поколениями, признавая себя частью мирового сообщества, принять КОНСТИТУЦИЮ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.

Первая секция. Основные положения
Глава 1. Основы конституционного строя (ст. 1-16)
Глава 2. Права и свободы человека и гражданина (ст. 17-64)
Глава 3. Федеральное устройство (ст. 65-79)
Глава 4. Президент Российской Федерации (ст. 80-93)
Глава 5. Федеральное Собрание (ст. 94-109)
Глава 6.Правительство Российской Федерации (ст. 110-117)
Глава 7. Судебная власть (ст. 118-129)
Глава 8. Местное самоуправление (ст. 130-133)
Глава 9. Конституционные поправки и пересмотр Конституции (Ст. 134-137)
Вторая секция. Заключительные и переходные положения
Конституция Российской Федерации (принята на всенародном голосовании 12 декабря 1993 г.)
Конституция вступила в силу со дня официального опубликования.
Текст Конституции опубликован в «Российской газете» от 25 декабря 1993 года.
Английский перевод — «Гарант-Сервис»
Алфавитный указатель
A  B  C  D  E  F  G  H  J L  M  N  P  R  S T
Конгресс.гов | Библиотека Конгресса
Раздел протокола Конгресса Ежедневный дайджест Сенат дом Расширения замечаний
Замечания участников Автор Any House MemberАдамс, Альма С.[D-NC] Адерхольт, Роберт Б. [R-AL] Агилар, Пит [D-CA] Аллен, Рик В. [R-GA] Оллред, Колин З. [D-TX] Амодеи, Марк Э. [R -NV] Армстронг, Келли [R-ND] Аррингтон, Джоди С. [R-TX] Окинклосс, Джейк [D-MA] Эксн, Синтия [D-IA] Бабин, Брайан [R-TX] Бэкон, Дон [R -NE] Бэрд, Джеймс Р. [R-IN] Балдерсон, Трой [R-OH] Бэнкс, Джим [R-IN] Барр, Энди [R-KY] Барраган, Нанетт Диас [D-CA] Басс, Карен [ D-CA] Битти, Джойс [D-OH] Бенц, Клифф [R-OR] Бера, Ами [D-CA] Бергман, Джек [R-MI] Бейер, Дональд С.-младший [D-VA] Байс , Стефани И. [R-OK] Биггс, Энди [R-AZ] Билиракис, Гас М.[R-FL] Бишоп, Дэн [R-NC] Бишоп, Сэнфорд Д., младший [D-GA] Блюменауэр, Эрл [D-OR] Блант Рочестер, Лиза [D-DE] Боберт, Лорен [R-CO ] Бонамичи, Сюзанна [D-OR] Бост, Майк [R-IL] Бурдо, Кэролайн [D-GA] Боуман, Джамаал [D-NY] Бойл, Брендан Ф. [D-PA] Брэди, Кевин [R-TX ] Брукс, Мо [R-AL] Браун, Энтони Г. [D-MD] Браун, Шонтел М. [D-OH] Браунли, Джулия [D-CA] Бьюкенен, Верн [R-FL] Бак, Кен [R -CO] Бакшон, Ларри [R-IN] Бадд, Тед [R-NC] Берчетт, Тим [R-TN] Берджесс, Майкл С. [R-TX] Буш, Кори [D-MO] Бустос, Чери [D -ИЛ] Баттерфилд, Г.К. [D-NC] Калверт, Кен [R-CA] Каммак, Кэт [R-FL] Карбахал, Салуд О. [D-CA] Карденас, Тони [D-CA] Кэри, Майк [R-OH] Карл , Джерри Л. [R-AL] Карсон, Андре [D-IN] Картер, Эрл Л. «Бадди» [R-GA] Картер, Джон Р. [R-TX] Картер, Трой [D-LA] Картрайт, Мэтт [D-PA] Кейс, Эд [D-HI] Кастен, Шон [D-IL] Кастор, Кэти [D-FL] Кастро, Хоакин [D-TX] Коуторн, Мэдисон [R-NC] Шабо, Стив [ R-OH] Чейни, Лиз [R-WY] Черфилус-МакКормик, Шейла [D-FL] Чу, Джуди [D-CA] Чичиллин, Дэвид Н. [D-RI] Кларк, Кэтрин М. [D-MA] Кларк, Иветт Д.[D-NY] Кливер, Эмануэль [D-MO] Клайн, Бен [R-VA] Клауд, Майкл [R-TX] Клайберн, Джеймс Э. [D-SC] Клайд, Эндрю С. [R-GA] Коэн , Стив [D-TN] Коул, Том [R-OK] Комер, Джеймс [R-KY] Коннолли, Джеральд Э. [D-VA] Купер, Джим [D-TN] Корреа, Дж. Луис [D-CA ] Коста, Джим [D-CA] Кортни, Джо [D-CT] Крейг, Энджи [D-MN] Кроуфорд, Эрик А. «Рик» [R-AR] Креншоу, Дэн [R-TX] Крист, Чарли [ D-FL] Кроу, Джейсон [D-CO] Куэльяр, Генри [D-TX] Кертис, Джон Р. [R-UT] Дэвидс, Шарис [D-KS] Дэвидсон, Уоррен [R-OH] Дэвис, Дэнни К. [D-IL] Дэвис, Родни [R-IL] Дин, Мадлен [D-PA] ДеФацио, Питер А.[D-OR] ДеГетт, Диана [D-CO] ДеЛауро, Роза Л. [D-CT] ДельБене, Сьюзан К. [D-WA] Дельгадо, Антонио [D-NY] Демингс, Вэл Батлер [D-FL] ДеСолнье, Марк [D-CA] ДеЖарле, Скотт [R-TN] Дойч, Теодор Э. [D-FL] Диас-Баларт, Марио [R-FL] Дингелл, Дебби [D-MI] Доггетт, Ллойд [D- TX] Дональдс, Байрон [R-FL] Дойл, Майкл Ф. [D-PA] Дункан, Джефф [R-SC] Данн, Нил П. [R-FL] Эллзи, Джейк [R-TX] Эммер, Том [ R-MN] Эскобар, Вероника [D-TX] Эшу, Анна Г. [D-CA] Эспайлат, Адриано [D-NY] Эстес, Рон [R-KS] Эванс, Дуайт [D-PA] Фэллон, Пэт [ R-TX] Финстра, Рэнди [R-IA] Фергюсон, А.Дрю, IV [R-GA] Фишбах, Мишель [R-MN] Фицджеральд, Скотт [R-WI] Фицпатрик, Брайан К. [R-PA] Флейшманн, Чарльз Дж. «Чак» [R-TN] Флетчер, Лиззи [D-TX] Фортенберри, Джефф [R-NE] Фостер, Билл [D-IL] Фокс, Вирджиния [R-NC] Франкель, Лоис [D-FL] Франклин, К. Скотт [R-FL] Фадж, Марсия Л. [D-OH] Фулчер, Расс [R-ID] Гаетц, Мэтт [R-FL] Галлахер, Майк [R-WI] Галлего, Рубен [D-AZ] Гараменди, Джон [D-CA] Гарбарино, Эндрю Р. [R-NY] Гарсия, Хесус Г. «Чуй» [D-IL] Гарсия, Майк [R-CA] Гарсия, Сильвия Р. [D-TX] Гиббс, Боб [R-OH] Хименес, Карлос А. .[R-FL] Гомерт, Луи [R-TX] Голден, Джаред Ф. [D-ME] Гомес, Джимми [D-CA] Гонсалес, Тони [R-TX] Гонсалес, Энтони [R-OH] Гонсалес, Висенте [D-TX] Гонсалес-Колон, Дженниффер [R-PR] Гуд, Боб [R-VA] Гуден, Лэнс [R-TX] Госар, Пол А. [R-AZ] Готхаймер, Джош [D-NJ] Грейнджер , Кей [R-TX] Грейвс, Гаррет [R-LA] Грейвс, Сэм [R-MO] Грин, Эл [D-TX] Грин, Марк Э. [R-TN] Грин, Марджори Тейлор [R-GA] Гриффит, Х. Морган [R-VA] Грихальва, Рауль М. [D-AZ] Гротман, Гленн [R-WI] Гест, Майкл [R-MS] Гатри, Бретт [R-KY] Хааланд, Дебра А.[D-NM] Хагедорн, Джим [R-MN] Хардер, Джош [D-CA] Харрис, Энди [R-MD] Харшбаргер, Диана [R-TN] Харцлер, Вики [R-MO] Гастингс, Элси Л. [D-FL] Хейс, Джахана [D-CT] Херн, Кевин [R-OK] Херрелл, Иветт [R-NM] Эррера Бейтлер, Хайме [R-WA] Хайс, Джоди Б. [R-GA] Хиггинс, Брайан [D-NY] Хиггинс, Клэй [R-LA] Хилл, Дж. Френч [R-AR] Хаймс, Джеймс А. [D-CT] Хинсон, Эшли [R-IA] Холлингсворт, Трей [R-IN] Хорсфорд, Стивен [D-NV] Хулахан, Крисси [D-PA] Хойер, Стени Х. [D-MD] Хадсон, Ричард [R-NC] Хаффман, Джаред [D-CA] Хьюзенга, Билл [R-MI] Исса, Даррелл Э.[R-CA] Джексон Ли, Шейла [D-TX] Джексон, Ронни [R-TX] Джейкобс, Крис [R-NY] Джейкобс, Сара [D-CA] Джаяпал, Прамила [D-WA] Джеффрис, Хаким С. [D-NY] Джонсон, Билл [R-OH] Джонсон, Дасти [R-SD] Джонсон, Эдди Бернис [D-TX] Джонсон, Генри С. «Хэнк» младший [D-GA] Джонсон, Майк [R-LA] Джонс, Мондер [D-NY] Джордан, Джим [R-OH] Джойс, Дэвид П. [R-OH] Джойс, Джон [R-PA] Кахеле, Кайалии [D-HI] Каптур , Марси [D-OH] Катко, Джон [R-NY] Китинг, Уильям Р. [D-MA] Келлер, Фред [R-PA] Келли, Майк [R-PA] Келли, Робин Л. [D-IL ] Келли, Трент [R-MS] Ханна, Ро [D-CA] Килди, Дэниел Т.[D-MI]Килмер, Дерек [D-WA]Ким, Энди [D-NJ]Ким, Янг [R-CA]Кинд, Рон [D-WI]Кинзингер, Адам [R-IL]Киркпатрик, Энн [D -AZ] Кришнамурти, Раджа [D-IL] Кастер, Энн М. [D-NH] Кустофф, Дэвид [R-TN] ЛаХуд, Дарин [R-IL] ЛаМальфа, Дуг [R-CA] Лэмб, Конор [D -PA] Ламборн, Дуг [R-CO] Ланжевен, Джеймс Р. [D-RI] Ларсен, Рик [D-WA] Ларсон, Джон Б. [D-CT] Латта, Роберт Э. [R-OH] ЛаТернер , Джейк [R-KS] Лоуренс, Бренда Л. [D-MI] Лоусон, Эл, младший [D-FL] Ли, Барбара [D-CA] Ли, Сьюзи [D-NV] Леже Фернандес, Тереза [D -NM] Леско, Дебби [R-AZ] Летлоу, Джулия [R-LA] Левин, Энди [D-MI] Левин, Майк [D-CA] Лью, Тед [D-CA] Лофгрен, Зои [D-CA] ] Лонг, Билли [R-MO] Лоудермилк, Барри [R-GA] Ловенталь, Алан С.[D-CA] Лукас, Фрэнк Д. [R-OK] Люткемейер, Блейн [R-MO] Лурия, Элейн Г. [D-VA] Линч, Стивен Ф. [D-MA] Мейс, Нэнси [R-SC ] Малиновски, Том [D-NJ] Маллиотакис, Николь [R-NY] Мэлони, Кэролин Б. [D-NY] Мэлони, Шон Патрик [D-NY] Манн, Трейси [R-KS] Мэннинг, Кэти Э. [ D-NC] Мэсси, Томас [R-KY] Маст, Брайан Дж. [R-FL] Мацуи, Дорис О. [D-CA] МакБат, Люси [D-GA] Маккарти, Кевин [R-CA] Маккол, Майкл Т. [R-TX] Макклейн, Лиза К. [R-MI] МакКлинток, Том [R-CA] МакКоллум, Бетти [D-MN] МакИчин, А. Дональд [D-VA] Макговерн, Джеймс П.[D-MA] МакГенри, Патрик Т. [R-NC] МакКинли, Дэвид Б. [R-WV] МакМоррис Роджерс, Кэти [R-WA] МакНерни, Джерри [D-CA] Микс, Грегори В. [D- Нью-Йорк] Мейер, Питер [R-MI] Менг, Грейс [D-NY] Мейзер, Дэниел [R-PA] Мфуме, Квейси [D-MD] Миллер, Кэрол Д. [R-WV] Миллер, Мэри Э. [ R-IL] Миллер-Микс, Марианнетт [R-IA] Муленаар, Джон Р. [R-MI] Муни, Александр X. [R-WV] Мур, Барри [R-AL] Мур, Блейк Д. [R- UT] Мур, Гвен [D-WI] Морелл, Джозеф Д. [D-NY] Моултон, Сет [D-MA] Мрван, Фрэнк Дж. [D-IN] Маллин, Маркуэйн [R-OK] Мерфи, Грегори [ R-NC] Мерфи, Стефани Н.[D-FL] Надлер, Джеррольд [D-NY] Наполитано, Грейс Ф. [D-CA] Нил, Ричард Э. [D-MA] Негус, Джо [D-CO] Нельс, Трой Э. [R-TX ] Ньюхаус, Дэн [R-WA] Ньюман, Мари [D-IL] Норкросс, Дональд [D-NJ] Норман, Ральф [R-SC] Нортон, Элеонора Холмс [D-DC] Нуньес, Девин [R-CA] О’Халлеран, Том [D-AZ] Обернольте, Джей [R-CA] Окасио-Кортес, Александрия [D-NY] Омар, Ильхан [D-MN] Оуэнс, Берджесс [R-UT] Палаццо, Стивен М. [ R-MS] Паллоне, Фрэнк-младший [D-NJ] Палмер, Гэри Дж. [R-AL] Панетта, Джимми [D-CA] Паппас, Крис [D-NH] Паскрелл, Билл-младший [D- Нью-Джерси] Пейн, Дональд М., младший [D-NJ] Пелоси, Нэнси [D-CA] Пенс, Грег [R-IN] Перлмуттер, Эд [D-CO] Перри, Скотт [R-PA] Питерс, Скотт Х. [D-CA] Пфлюгер, Август [R-TX] Филлипс, Дин [D-MN] Пингри, Челли [D-ME] Пласкетт, Стейси Э. [D-VI] Покан, Марк [D-WI] Портер, Кэти [D-CA] Поузи, Билл [R-FL] Прессли, Аянна [D-MA] Прайс, Дэвид Э. [D-NC] Куигли, Майк [D-IL] Радеваген, Аумуа Амата Коулман [R-AS] Раскин, Джейми [D- MD] Рид, Том [R-NY] Решенталер, Гай [R-PA] Райс, Кэтлин М. [D-NY] Райс, Том [R-SC] Ричмонд, Седрик Л. [D-LA] Роджерс, Гарольд [ R-KY] Роджерс, Майк Д.[R-AL] Роуз, Джон В. [R-TN] Розендейл-старший, Мэтью М. [R-MT] Росс, Дебора К. [D-NC] Роузер, Дэвид [R-NC] Рой, Чип [R -TX] Ройбал-Аллард, Люсиль [D-CA]Руис, Рауль [D-CA]Рупперсбергер, CA Датч [D-MD]Раш, Бобби Л. [D-IL]Резерфорд, Джон Х. [R-FL] Райан, Тим [D-OH] Саблан, Грегорио Килили Камачо [D-MP] Салазар, Мария Эльвира [R-FL] Сан-Николас, Майкл FQ [D-GU] Санчес, Линда Т. [D-CA] Сарбейнс, Джон П. [D-MD] Скализ, Стив [R-LA] Скэнлон, Мэри Гей [D-PA] Шаковски, Дженис Д. [D-IL] Шифф, Адам Б. [D-CA] Шнайдер, Брэдли Скотт [D -IL] Шредер, Курт [D-OR] Шриер, Ким [D-WA] Швайкерт, Дэвид [R-AZ] Скотт, Остин [R-GA] Скотт, Дэвид [D-GA] Скотт, Роберт С.«Бобби» [D-VA] Сешнс, Пит [R-TX] Сьюэлл, Терри А. [D-AL] Шерман, Брэд [D-CA] Шеррилл, Мики [D-NJ] Симпсон, Майкл К. [R- ID] Сиры, Альбио [D-NJ] Слоткин, Элисса [D-MI] Смит, Адам [D-WA] Смит, Адриан [R-NE] Смит, Кристофер Х. [R-NJ] Смит, Джейсон [R- MO] Смакер, Ллойд [R-PA] Сото, Даррен [D-FL] Спанбергер, Эбигейл Дэвис [D-VA] Спартц, Виктория [R-IN] Спейер, Джеки [D-CA] Стэнсбери, Мелани Энн [D- NM] Стэнтон, Грег [D-AZ] Штаубер, Пит [R-MN] Стил, Мишель [R-CA] Стефаник, Элиз М. [R-NY] Стайл, Брайан [R-WI] Штойбе, В.Грегори [R-FL] Стивенс, Хейли М. [D-MI] Стюарт, Крис [R-UT] Стиверс, Стив [R-OH] Стрикленд, Мэрилин [D-WA] Суоцци, Томас Р. [D-NY] Суолвелл, Эрик [D-CA] Такано, Марк [D-CA] Тейлор, Ван [R-TX] Тенни, Клаудия [R-NY] Томпсон, Бенни Г. [D-MS] Томпсон, Гленн [R-PA] Томпсон, Майк [D-CA] Тиффани, Томас П. [R-WI] Тиммонс, Уильям Р. IV [R-SC] Титус, Дина [D-NV] Тлайб, Рашида [D-MI] Тонко, Пол [D -NY] Торрес, Норма Дж. [D-CA] Торрес, Ричи [D-NY] Трэхан, Лори [D-MA] Троун, Дэвид Дж. [D-MD] Тернер, Майкл Р. [R-OH] Андервуд , Лорен [D-IL] Аптон, Фред [R-MI] Валадао, Дэвид Г.[R-CA] Ван Дрю, Джефферсон [R-NJ] Ван Дайн, Бет [R-TX] Варгас, Хуан [D-CA] Визи, Марк А. [D-TX] Вела, Филемон [D-TX] Веласкес , Нидия М. [D-NY] Вагнер, Энн [R-MO] Уолберг, Тим [R-MI] Валорски, Джеки [R-IN] Вальц, Майкл [R-FL] Вассерман Шульц, Дебби [D-FL] Уотерс, Максин [D-CA] Уотсон Коулман, Бонни [D-NJ] Вебер, Рэнди К. старший [R-TX] Вебстер, Дэниел [R-FL] Уэлч, Питер [D-VT] Венструп, Брэд Р. [R-OH] Вестерман, Брюс [R-AR] Векстон, Дженнифер [D-VA] Уайлд, Сьюзен [D-PA] Уильямс, Никема [D-GA] Уильямс, Роджер [R-TX] Уилсон, Фредерика С. .[D-FL] Уилсон, Джо [R-SC] Виттман, Роберт Дж. [R-VA] Вомак, Стив [R-AR] Райт, Рон [R-TX] Ярмут, Джон А. [D-KY] Янг , Дон [R-AK] Зелдин, Ли М. [R-NY] Любой член Сената Болдуин, Тэмми [D-WI] Баррассо, Джон [R-WY] Беннет, Майкл Ф. [D-CO] Блэкберн, Марша [ R-TN] Блюменталь, Ричард [D-CT] Блант, Рой [R-MO] Букер, Кори А. [D-NJ] Бузман, Джон [R-AR] Браун, Майк [R-IN] Браун, Шеррод [ D-OH] Берр, Ричард [R-NC] Кантвелл, Мария [D-WA] Капито, Шелли Мур [R-WV] Кардин, Бенджамин Л. [D-MD] Карпер, Томас Р. [D-DE] Кейси , Роберт П., младший [D-PA] Кэссиди, Билл [R-LA] Коллинз, Сьюзен М. [R-ME] Кунс, Кристофер А. [D-DE] Корнин, Джон [R-TX] Кортес Масто, Кэтрин [D -NV] Коттон, Том [R-AR] Крамер, Кевин [R-ND] Крапо, Майк [R-ID] Круз, Тед [R-TX] Дейнс, Стив [R-MT] Дакворт, Тэмми [D-IL ] Дурбин, Ричард Дж. [D-IL] Эрнст, Джони [R-IA] Файнштейн, Дайэнн [D-CA] Фишер, Деб [R-NE] Гиллибранд, Кирстен Э. [D-NY] Грэм, Линдси [R -SC] Грассли, Чак [R-IA] Хагерти, Билл [R-TN] Харрис, Камала Д. [D-CA] Хассан, Маргарет Вуд [D-NH] Хоули, Джош [R-MO] Генрих, Мартин [ D-NM] Хикенлупер, Джон У.[D-CO] Хироно, Мэйзи К. [D-HI] Хувен, Джон [R-ND] Хайд-Смит, Синди [R-MS] Инхоф, Джеймс М. [R-OK] Джонсон, Рон [R-WI ] Кейн, Тим [D-VA] Келли, Марк [D-AZ] Кеннеди, Джон [R-LA] Кинг, Ангус С.-младший [I-ME] Клобучар, Эми [D-MN] Лэнкфорд, Джеймс [ R-OK] Лихи, Патрик Дж. [D-VT] Ли, Майк [R-UT] Леффлер, Келли [R-GA] Лухан, Бен Рэй [D-NM] Ламмис, Синтия М. [R-WY] Манчин , Джо, III [D-WV] Марки, Эдвард Дж. [D-MA] Маршалл, Роджер [R-KS] МакКоннелл, Митч [R-KY] Менендес, Роберт [D-NJ] Меркли, Джефф [D-OR ] Моран, Джерри [R-KS] Мурковски, Лиза [R-AK] Мерфи, Кристофер [D-CT] Мюррей, Пэтти [D-WA] Оссофф, Джон [D-GA] Падилья, Алекс [D-CA] Пол , Рэнд [R-KY] Питерс, Гэри С.[D-MI] Портман, Роб [R-OH] Рид, Джек [D-RI] Риш, Джеймс Э. [R-ID] Ромни, Митт [R-UT] Розен, Джеки [D-NV] Раундс, Майк [R-SD] Рубио, Марко [R-FL] Сандерс, Бернард [I-VT] Сассе, Бен [R-NE] Шац, Брайан [D-HI] Шумер, Чарльз Э. [D-NY] Скотт, Рик [R-FL] Скотт, Тим [R-SC] Шахин, Жанна [D-NH] Шелби, Ричард С. [R-AL] Синема, Кирстен [D-AZ] Смит, Тина [D-MN] Стабеноу, Дебби [D-MI] Салливан, Дэн [R-AK] Тестер, Джон [D-MT] Тьюн, Джон [R-SD] Тиллис, Томас [R-NC] Туми, Патрик [R-PA] Тубервиль, Томми [R -AL] Ван Холлен, Крис [D-MD] Уорнер, Марк Р.[D-VA] Уорнок, Рафаэль Г. [D-GA] Уоррен, Элизабет [D-MA] Уайтхаус, Шелдон [D-RI] Уикер, Роджер Ф. [R-MS] Уайден, Рон [D-OR] Янг , Тодд [R-IN]
Юридический спор Украины о праве на вооруженную самооборону
Одним из вопросов, который довольно неожиданно был поднят в процессе обсуждения конституционных изменений в Украине в 2015 году, стало право на вооруженную самооборону, инициированное электронным обращением к Президенту Порошенко и поддержанное общественной организацией «Украинская ассоциация владельцев оружия». ».Это привело к бурным дебатам в Рабочей группе по правам человека Конституционной комиссии, что задержало принятие главы о правах человека. Дискуссия о либерализации правил владения оружием имеет дополнительный эмоциональный резонанс в Украине в связи с российской агрессией и военным конфликтом на востоке Украины, повлекшим, в том числе, незаконный оборот огнестрельного оружия в Украине.
Основная идея этого информационного документа заключается в том, что конституционное право на владение огнестрельным оружием нецелесообразно по ряду причин. В частности, решение этого вопроса на конституционном уровне встречается крайне редко, во всем мире он есть только в трех конституциях. Что еще более важно, идея разрешить использование огнестрельного оружия для защиты дома и собственности, предложенная заявителями, полностью противоречит европейской системе абсолютной защиты жизни. Такое положение противоречило бы обязательствам Украины в рамках Совета Европы и стало бы препятствием для интеграции с ЕС. Тем не менее, обычное законодательство о владении оружием выиграло бы от разъяснения.Поэтому заключительная часть брифинга затрагивает некоторые проблемные аспекты законопроекта о гражданском оружии и боеприпасах к нему, внесенного в Верховную Раду Украины.
Введение
Вопрос о праве на «вооруженную самооборону» возник во время непрекращающихся конституционных дебатов в Украине в 2015 году[1]. Обсуждения начались с электронной петиции на имя Президента Порошенко, запущенной общественной организацией «Украинская ассоциация владельцев оружия» 29 августа 2015 года. В петиции Президенту предлагается:
внести изменения в статью 27 Конституции Украины, предоставив гражданам право на свободное владение огнестрельным оружием как средством «защиты своей жизни и здоровья, жилища и имущества, жизни и здоровья других людей, конституционных прав и свобод в дело об узурпации власти, нарушении конституционного строя, суверенитета и территориальной целостности Украины.Осуществление права на свободное владение огнестрельным оружием регулируется соответствующим законом и может быть ограничено только по решению суда в каждом отдельном случае»; и
№
принять закон «О гражданском оружии и боеприпасах», проект которого (№ 1135-1) зарегистрирован в Верховной Раде Украины 5 февраля 2015 года[2]. Последнее выводит право на ношение короткоствольного огнестрельного оружия из права на вооруженную самооборону.
В течение первых шести дней после запуска петицию подписало необходимое минимум 25 000 сторонников; всего петицию подписали 36 244 сторонника[3].24 сентября Президент Порошенко призвал Главу Конституционной комиссии (КС) Украины рассмотреть просьбу заявителей в составе Рабочей группы КС по правам человека о привлечении соответствующих заинтересованных сторон, то есть автора обращения, различных политических представителей, государственные органы, ОГО и эксперты в дальнейшем обсуждении[4]. В отношении законопроекта Президент сослался на общее законодательное усмотрение Верховной Рады. 27 октября 2015 года предложенные изменения в Конституцию публично обсуждались на конференции, организованной Рабочей группой, в которой приняли участие известные эксперты и практики как из Украины, так и из-за рубежа.Большинство участников не видели необходимости гарантировать право на вооруженную самооборону на конституционном уровне. После конференции Рабочая группа поручила подгруппе определить законодательство, касающееся вопросов оружия и боеприпасов для широкой украинской общественности, и предложить улучшения в действующей правовой базе в свете международных обязательств Украины. На заключительном заседании 17 марта 2016 года подгруппа пришла к выводу об отсутствии необходимости внесения поправок в Конституцию, но признала необходимость совершенствования существующего законодательства и разработала перечень проектов законов, подлежащих принятию.
В этом документе рассматривается вопрос о том, должно ли право на владение огнестрельным оружием быть закреплено в Конституции Украины в свете соответствующей европейской практики и стандартов, разделяемых Украиной как членом Совета Европы (СЕ), а также тех, которые являются общими для государств-членов ЕС. как часть acquis ЕС.
В статье делается вывод об отсутствии в настоящее время веских оснований для внесения в Конституцию права на владение огнестрельным оружием, а также рассматриваются вопросы совершенствования соответствующего законодательства.
Право на вооруженную самооборону и владение огнестрельным оружием: конституция украины и европейские рамки
Действующая конституционная база и предлагаемые поправки
Конституция Украины определяет право на самооборону как право предпринимать действия по защите/защите жизни и здоровья себя и других в статье 27(3), но не содержит конкретных средств, с помощью которых это право может быть реализовано. использовано:
«Каждый имеет право на защиту своей жизни и здоровья, а также жизни и здоровья других лиц от противоправных посягательств.
В петиции Президенту предлагается внести поправку в статью 27, добавив пункт, расширяющий сферу действия права на самооборону, в частности, включив собственность и жилище в объекты, которые могут защищаться, и прямо указав право владения и пользования огнестрельное оружие для самообороны.
В этом документе определены три конкретных проблемы с предложенными поправками петиции:
Это новое положение подразумевало бы ограничение «права на жизнь», которое определяется как неотъемлемое и основное в первом абзаце той же статьи 27 Конституции и, следовательно, заменяет собой защиту жизни[5].Кроме того, предлагаемые конституционные изменения будут противоречить международно-правовым обязательствам Украины, гарантирующим абсолютное право на жизнь[6].
Предлагаемая поправка увязывает вооруженную самооборону с защитой жилища и имущества, тем самым создавая потенциально опасный пробел в правовом дискурсе и возможное подчинение права на жизнь праву на жилище и имущество, иными словами, защиту права собственности могут иметь такое же/повышенное юридическое обоснование, как и право на жизнь.Кроме того, определение «собственность» может быть использовано для тривиальных объектов, что приведет к явно непропорциональному преимуществу собственности над жизнью. Это также противоречило бы общей идее самообороны как применения разумной силы против незаконной угрозы. Кроме того, в рамках европейских ценностей и принципов право на жизнь следует рассматривать как ключевое определяющее право для всех других прав и свобод человека; социальные, политические, экономические (в том числе жилищные и имущественные).Следовательно, любое предложенное «право», которое ставит под угрозу право на жизнь, по определению недействительно. Это было неоднократно доказано в Европейском суде по правам человека (ЕСПЧ), который подтвердил, что право на жизнь является основной ценностью демократического общества, которое «[…] считается одним из самых фундаментальных положений Конвенции, от которого не может быть отступлений». разрешено»[7].
Обоснование предлагаемой поправки в отношении вооруженной самообороны проблематично, поскольку в качестве оправдания вооруженной самообороны говорится о «защите конституционного строя, суверенитета и территориальной целостности Украины…».В соответствии с действующей Конституцией защита суверенитета и территориальной целостности Украины определяется как «важнейшая функция государства и дело всего украинского народа» (статья 17), а граждане Украины обязаны «защищать Родина, независимость и территориальная целостность Украины» (ст. 65) четко отмечено, что обязанностью государства (а не отдельного гражданина) является не только защита себя с помощью регулируемых вооруженных сил и правоохранительных органов, но и определять и идентифицировать «врагов государства» и, кроме того, применять против них оружие.Предоставление права на индивидуальном уровне применять огнестрельное оружие против тех, кто, по их мнению, ставит под угрозу конституционный строй или целостность Украины, создает потенциально катастрофический потенциал для злоупотреблений.
Сравнение: европейские стандарты и практика
С сравнительной точки зрения конституционные законы, касающиеся вооруженной самообороны и права на приобретение, владение и применение оружия, довольно редки. По сообщениям, только 15 конституций когда-либо включали явное право на ношение огнестрельного оружия[8].Только три конституции во всем мире[9] до сих пор закрепляют это право[10]. Таковыми являются, если не считать известного примера США[11], Гватемалы[12] и Мексики[13] (оба предусматривают это право со многими законодательными ограничениями). Помимо исторического контекста принятия этих конституций, примечательно, что ни одна из вышеперечисленных (трех) стран не принадлежит к европейской парадигме прав человека. Защита человеческой жизни в Соединенных Штатах — образцовой стране для большинства сторонников права на вооруженную самооборону — не является абсолютной.Очевидным примером может служить применение смертной казни в США, которая по-прежнему достаточно распространена, в отличие от государств-членов Совета Европы, где смертная казнь ликвидирована.
В контексте европейских ценностей и практики ни одна из европейских конституций не предусматривает вооруженную самооборону и не гарантирует право на ношение или владение огнестрельным оружием на индивидуальном уровне[14]. Последнее обычно регулируется обычными законами, которые в то же время должны соответствовать требованиям и ограничениям, разработанным Советом Европы и ЕС.Совет Европы рассматривает тему контроля над огнестрельным оружием в Рекомендации Комитета министров № R (84)23 о гармонизации национальных законодательств, касающихся огнестрельного оружия. Учитывая рост числа преступлений, связанных с применением огнестрельного оружия, и его международные последствия, Комитет министров призвал государства-члены принять законодательство, направленное на запрет определенных видов оружия для частных лиц (например, автоматическое оружие, короткоствольное оружие, используемое для стрельбы из свинцового оружия). выстрел и т. д.), что делает другие виды оружия подлежащими разрешению (т.е. огнестрельное оружие со стволом менее 30 см) и введение обязанности декларировать отдельные виды оружия.
ЕС следует той же ограничительной логике в своей директиве 91/477/ЕЕС с поправками, внесенными директивой 2008/51/ЕС, при этом различая три категории оружия: 1) оружие категории «А», которое не может принадлежать частным к физическим лицам относятся боевые ракеты взрывного действия, автоматическое оружие и боеприпасы с разрывными, проникающими или зажигательными снарядами; 2) владение оружием категории «Б» (т.е. полуавтоматическое оружие, однозарядное огнестрельное оружие с центральным ударным огнестрельным оружием) подлежит разрешению, которое может быть предоставлено лицам, которые могут продемонстрировать веские причины, в возрасте 18 лет и старше и не представляют опасности для себя, для общественный порядок или общественная безопасность; 3) оружие категории «С» (т.е. длинноствольное огнестрельное оружие с однозарядным нарезным стволом), подлежащее декларированию. В свете возросшей угрозы глобального терроризма в Европе, а именно трагического применения террористами незаконного огнестрельного оружия против гражданских лиц в Париже 13 ноября 2015 года, Европейская комиссия предложила внести поправки в директиву ЕС для дальнейшего усиления борьбы ЕС с незаконным оборотом огнестрельного оружия. используя более скоординированный и последовательный подход.С этой целью проект директивы предусматривает более строгие правила, запрещающие переделку спортивного оружия (например, охотничьих ружей) в автоматическое оружие, запрет на некоторые виды полуавтоматического оружия, единые стандарты деактивации оружия и пяти- год срока действия лицензий на оружие.
Сближение оружейного законодательства государств ЕС направлено в первую очередь на улучшение контроля за перемещением огнестрельного оружия через границы[15], но также направлено на обеспечение большей безопасности лиц, которым угрожает более широкое использование огнестрельного оружия.Общие требования Европейского Союза считаются минимальными и не мешают государствам-членам вводить более строгие меры. Следуя этим целям, европейские государства предприняли адекватные законодательные шаги, хотя и с различными деталями законодательства. В целом национальное законодательство пытается найти баланс между контролем за владением огнестрельным оружием, защитой личной жизни и удовлетворением законных интересов лиц, желающих получить оружие для спорта, охоты или самообороны.Этот подход включает регулирование приобретения и хранения оружия, предусматривает подробные правила маркировки, регистрации и хранения оружия, а также устанавливает основания для отзыва лицензии и уголовных санкций за нарушение закона.
Например, в Германии соответствующие положения изложены в обычном законе «Закон об оружии» (Waffengesetz[16]), который дополняется рядом подзаконных актов. Закон устанавливает две категории оружия: 1) запрещенное оружие; и 2) оружие, требующее лицензии или разрешения, за исключением газовых пистолетов и сигнального оружия, которое может быть приобретено без какого-либо разрешения.Лицензия может быть выдана только лицу, достигшему 18-летнего возраста, способному физически и умственно владеть оружием, подтвердившему путем специального тестирования наличие необходимых технических знаний для безопасного обращения с оружием, способному продемонстрировать необходимость на оружие и имеет страховку ответственности. В случае судимости за определенные преступления, членства в незаконной организации или пристрастия к алкоголю лицо не может считаться «достаточно благонадежным» для владения оружием. Необходимость в приобретении оружия определяется, например, если запрашивающее лицо находится в опасности (например, прокурор, расследующий дела об организованной преступности), а также если запрашивающее лицо практикует стрельбу по мишеням как вид спорта.Кроме того, закон проводит различие между разрешением на приобретение и владение оружием и разрешением на ношение оружия за пределами своего жилища. Для последнего необходимо подать отдельный запрос и выполнить дополнительные требования. Следовательно, владение или ношение огнестрельного оружия без необходимого разрешения является уголовным преступлением.
Аналогичные законодательные положения можно найти и в других членах ЕС. Иногда о Швейцарии говорят, что у нее есть конституционное право на владение оружием.Это заблуждение: в Швейцарии к военнослужащим швейцарской армии, милиции[17] и другим лицам применяются другие правила владения огнестрельным оружием. Структура швейцарской милиции предусматривает, что граждане Швейцарии мужского пола (женщины могут быть добровольцами) проходят начальную военную подготовку продолжительностью от 18 до 21 недели, после чего они возвращаются к своим гражданским занятиям с обязательством отслужить определенное количество дней в вооруженных силах в течение следующих годы. Во время первоначального обучения сотрудникам милиции выдается табельное оружие (Ордонанцваффе, винтовка или пистолет), и им разрешается хранить его дома и использовать на официальных тренировках.При увольнении с военной службы военнослужащие могут приобрести служебное оружие на условиях, которые применяются к приобретению огнестрельного оружия частными лицами. Здесь швейцарское законодательство придерживается той же классификации оружия, что и государства-члены ЕС, и проводит различие между запрещенным оружием и оружием, подлежащим разрешению или декларированию. Однако правила получения лицензии на владение оружием менее строгие, чем в странах ЕС. По сути, при наличии судимости лицо, не имеющее судимостей, может получить огнестрельное оружие без предъявления особой необходимости, если против этого нет оснований.Тем не менее, швейцарское законодательство различает разрешение на приобретение/владение оружием и разрешение на его ношение в общественных местах. В последнем случае запрашивающее лицо должно пройти тест и доказать, что оно находится в непосредственной опасности, и что оно явно нуждается в оружии в качестве средства самообороны. Кроме того, изложенные выше правила в целом применяются к гражданам Швейцарии, тогда как некоторым иностранцам, в зависимости от их гражданства, может быть запрещено приобретать или владеть оружием.
Закон об огнестрельном оружии 1968 года в Соединенном Королевстве устанавливает строгие требования к приобретению определенного огнестрельного оружия, которое еще не запрещено законом.Соответствующая справка выдается начальником полиции района, в котором проживает заявитель. Заявитель должен доказать вескую причину владения огнестрельным оружием, тогда как простого желания иметь огнестрельное оружие или иметь возможность защитить себя считается недостаточным. Кроме того, полиция может проверить общие законодательные требования в каждом случае, которые (среди прочего) включают свидетельские показания о психическом состоянии заявителя, его характере и отношении к оружию. Свидетельство о владении огнестрельным оружием обычно действительно в течение пяти лет.В течение этого времени он может быть отозван по причинам, указанным в законе.
Во Франции лицам, желающим приобрести огнестрельное оружие в целях самообороны, может быть предоставлено разрешение, если они могут продемонстрировать, что их безопасность подвергается серьезному риску[18].
Законодательство Украины о гражданском оружии и его изменения: дерегулирование?
Вместе с предложением ввести конституционное право на вооруженную самооборону авторы электронного обращения просили принять законопроект «О гражданском оружии и боеприпасах», вынесенный на голосование в Верховной Раде.Действительно, в настоящее время в Украине отсутствует комплексное законодательство, регулирующее категории оружия, требования к его приобретению и хранению, контроль за торговлей оружием и оборотом оружия.
Согласно действующему законодательству Украины для физических и юридических лиц разрешены только охотничье оружие (при условии лицензирования), газовые пистолеты, пневматическое оружие и ружья «флобер» (оружие под коническую кепку). Короткоствольное огнестрельное оружие разрешено только ограниченному кругу лиц (полицейским, военным, службам безопасности, судьям и, в некоторых случаях, другим государственным служащим).
Тем не менее, одобренный петицией законопроект вводит государственный реестр огнестрельного оружия, категории оружия и условия приобретения оружия, что можно было бы приветствовать. В нем перечислены четыре категории оружия в зависимости от его технических характеристик, и, таким образом, он следует иной логике, чем вышеупомянутые рекомендации европейского уровня, в которых огнестрельное оружие классифицируется в зависимости от того, запрещено ли оно для частных лиц, может ли оно быть получено по разрешению или оружие, которое должно быть объявлен.Кроме того, первая категория оружия, а именно пневматическое оружие и ружья «флобера», может быть свободно получена и использована без какого-либо разрешения. Огнестрельное оружие второй, третьей и четвертой категорий можно приобрести по лицензии, выданной органами исполнительной власти, в обязанности которых входит также ведение государственного реестра огнестрельного оружия.
Тем не менее, для заполнения существующих пробелов в законодательстве предлагаемая правовая база требует усовершенствования в свете вышеупомянутых европейских рекомендаций.
Во-первых, в предлагаемой поправке требования к получению различных вооружений достаточно либеральны.В частности, заявителю не нужно доказывать наличие необходимости владения огнестрельным оружием. В результате простого желания купить огнестрельное оружие может быть достаточно.
Во-вторых, в проекте отсутствует положение о том, что применение оружия должно рассматриваться только как крайняя мера (в целях самообороны). В статье 36 законопроекта говорится, что огнестрельное оружие может быть использовано лицами, получившими его законным путем, для защиты от преступных посягательств на жизнь, здоровье или имущество либо для задержания лица, застигнутого за совершением правонарушения, в место преступления.Однако, согласно прецедентному праву ЕСПЧ, применение огнестрельного оружия в целях самообороны оправдано только в случаях непосредственной угрозы жизни. ЕСПЧ признает правомерность ограничения права на жизнь (в контексте применения силы) как единственную «абсолютную (исключительную) необходимость». Как указывалось выше, разрешение на использование огнестрельного оружия для защиты своего дома и имущества подчинило бы право на жизнь праву на собственность, что несовместимо с международными обязательствами Украины[19].Несмотря на то, что соблюдение абсолютного и безусловного характера права на жизнь, например, путем исключения смертной казни, является прежде всего международным обязательством государства, к исключениям из этого права в отношениях между частными лицами следует подходить осторожно и толковать строго. .
В-третьих, этот законопроект предоставляет смертоносные средства для лиц, которые, будучи предоставлены для обоснования собственной оценки ситуации, могут грубо неверно истолковать опасную для жизни ситуацию, полагаясь на собственные эмоции; например, кажущиеся агрессивными действия подозреваемого злоумышленника или преступника могут быть просто признаком страха.Технически отсутствуют значимые данные о том, что рядовой «гражданин», не имея соответствующей профессиональной подготовки сотрудника правоохранительных органов, может адекватно оценить степень угрозы и фактическую необходимость применения оружия. В ряде постановлений ЕСПЧ признал, что государство фактически виновно в нарушении права на жизнь в случаях, когда сотрудники полиции применяли свое оружие против граждан, когда они неправильно истолковывали или преувеличивали предполагаемую угрозу[20]. Владение огнестрельным оружием непрофессионалами, особенно без надлежащей программы проверки и обучения, основанной на проверенных методах и передовой европейской практике, увеличит такой риск в геометрической прогрессии.
Ряд других соображений, по-видимому, имеет отношение к этому обсуждению. Большинство имеющихся данных свидетельствуют о том, что увеличение доступности огнестрельного оружия не приводит к повышению уровня безопасности. Например, независимое исследование показало, что на самом деле те, у кого есть огнестрельное оружие, в 4,46 раза чаще стреляют в себя, чем те, кто может использовать огнестрельное оружие для защиты[21]. Недавний отчет ведущей независимой медицинской организации, использующий данные из 35 разных стран, также показывает, что наличие либеральных прав на владение огнестрельным оружием (например, в США) значительно увеличивает вероятность самоубийств и убийств.Кроме того, психологическое исследование, опубликованное Американской психологической ассоциацией, подтвердило, что люди, владеющие огнестрельным оружием, с большей вероятностью полагают, что оно есть и у других, что увеличивает смертельную конфронтацию только по подозрению.
Далее, например, с гендерной точки зрения, в то время как предлагаемый закон пытается предусмотреть защиту от выдачи лицензий лицам, включенным в специальный реестр лиц, совершивших насилие в семье (статья 18(7) проекта), данные показали, что такую политику очень трудно обеспечить, особенно изъятие огнестрельного оружия у подозреваемых в домашнем насилии.Хотя распространенный аргумент заключается в том, что распространение огнестрельного оружия среди женщин может предотвратить потенциально опасные ситуации домашнего насилия или изнасилования, то же исследование показывает, что любое огнестрельное оружие в доме в три раза чаще приводит к убийству[22]. Кроме того, официальный реестр предотвращения может не отражать реальное количество лиц, совершающих насилие в семье, поскольку многие такие случаи остаются незарегистрированными. Распространение режима совместной собственности на огнестрельное оружие, также предложенное в проекте, может фактически поставить под угрозу общественный порядок и безопасность, так как оружие окажется в совместной собственности лиц, не прошедших надлежащую процедуру получения лицензии и не соответствует законодательству Украины.
Следует также учитывать отношение широкой общественности к предлагаемым изменениям. Президент Украины Петр Порошенко в своем пресс-интервью от 20 сентября 2015 года заявил, что только 11% граждан Украины фактически поддерживают право на ношение огнестрельного оружия, а 82%, включая президента, выступают против, хотя откуда эти данные, непонятно. от. На такое общественное отношение обращают внимание и авторы петиции.
Выводы и рекомендации
Право на владение огнестрельным оружием для самообороны не должно регулироваться конституцией.Это противоречит как правилам конституционной техники, так и материальному праву.
Поскольку применение огнестрельного оружия влечет за собой очевидную угрозу жизни, такая поправка, безусловно, ограничит неотъемлемое право на жизнь, которое является абсолютным, безусловным и основано как на Конституции Украины, так и на ее международных обязательствах. Украина также должна помнить о существующем регулировании огнестрельного оружия на уровне Совета Европы и Европейского Союза.
Существующие правовые пробелы и коллизии в отношении владения и использования оружия, а также незаконный оборот огнестрельного оружия, вызванные вооруженным конфликтом на востоке Украины, требуют принятия нового «оружейного законодательства», охватывающего все аспекты владения и оборота огнестрельного оружия в Украине на основе своих конституционных положений и международных обязательств.Главной частью такого законодательства должен стать новый Закон «О гражданском оружии и боеприпасах».
При определении правового статуса, оснований хранения и применения огнестрельного оружия новое законодательство должно исходить из прав человека и, следовательно, направлено на минимизацию рисков для жизни и здоровья человека. Основными принципами «оружейного законодательства» являются: защита права на жизнь (и его верховенство над другими правами человека, включая право на собственность), соразмерность, равные возможности и общественная безопасность.Кроме того, такое законодательство должно быть основано на конституционном положении, в соответствии с которым государственные органы (а не частные лица) обязаны защищать жизнь, здоровье и имущество лиц, находящихся в пределах их юрисдикции.
Примечания:
[1]  Смотреть петицию на украинском языке здесь
[2] См. текст законопроекта на украинском языке здесь
[3] См. здесь и здесь.
[4] В состав группы входят следующие юристы: Буроменский М., Буткевич О. (автор докладной), П.Фрис, К. Смирнова, В. Збаранский, О. Марцеляк, О. Остапенко, Д. Поданчук.
[5] См. статью 27 (1) Конституции Украины: «Каждый человек имеет неотъемлемое право на жизнь».
[6] См. договоры, действующие для Украины, в частности: Второй Факультативный протокол к Международному пакту о гражданских и политических правах, направленный на отмену смертной казни (1989 г.), Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод (ЕКПЧ) и Дополнительные протоколы к ней No.6 (1983 г.) и № 13 (2002 г.).
[7] См., например, решение по делу «Путинцева против России», Постановление от 10 мая 2015 г., заявление №. 33498/04.
[8] Zachary Elkins, в New York Times от 4 апреля 2013 г.,
[9] Некоторые ученые относят к этой группе также конституции Чили и некоторых африканских государств.
[10] См. Захари Элкинс, Том Гинзбург и Джеймс Мелтон, Права на оружие в США действительно являются американской исключительностью, Bloomberg View, 7 марта 2013 г.
[11] Вторая поправка к Конституции США гласит: «Хорошо регулируемая милиция, необходимо для безопасности свободного государства, право народа на хранение и ношение оружия не должно нарушаться».
[12]  Статья 38 Конституции Гватемалы гласит: «Признается право владения оружием для личного пользования, не запрещенным законом, в жилище лица. Их передача не будет обязательной, за исключением случаев, предусмотренных компетентным судьей. Признается право на ношение оружия, регулируемое законом».
[13] Статья 10 Конституции Мексики гласит: «Жители Мексиканских Соединенных Штатов имеют право иметь при себе оружие любого вида для своей защиты и законной защиты, за исключением тех, которые прямо запрещены законом или которые нация может зарезервировать для исключительного использования армии, флота или национальной гвардии; но они не могут носить оружие в населенных пунктах без соблюдения полицейских правил».
[14] См. пример для Швейцарии ниже.
[15] Директива 2008/51/EC была инициирована подписанием ЕС «Протокола против незаконного производства и оборота огнестрельного оружия, его составных частей и компонентов, а также боеприпасов к нему, дополняющего Конвенцию Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности» от 21 мая. 2001 г., который содержит, в частности, всеобъемлющие рекомендации по маркировке и отслеживанию оружия, контролю за посредниками и обмену информацией об огнестрельном оружии между странами.
[16] Этот закон также применяется к оружию, отличному от огнестрельного, т.е. некоторые виды ножей. Однако из-за того, что в этом документе основное внимание уделяется только положениям об огнестрельном оружии.
[17] Пункт 1 статьи 58 Конституции Швейцарии гласит: «Швейцария должна иметь вооруженные силы. В принципе, вооруженные силы должны быть организованы как ополчение». de la partie réglementaire du code de la sécurité intérieure (Décrets en Conseil d’Etat et décrets simples).
[19] См. выше № 5.
[20] См.: «Макканн и другие против Великобритании» (1995 г.), «Андронику и Константину против Кипра» (1997 г.), «Эрги против Турции» (1998 г.), «Огур против Турции» (1999 г.), «МакКерр против Великобритании» (2001 г.), «Претти против Великобритании» (2002 г.) и т. д.
[21] Университет Пенсильвании (2009 г.), см. эту ссылку
[22 ] Там же.
Авторы: Ольга Буткевич, доцент, Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, и Хольгер Хембах, адвокат, при участии Николая Гнатовского и Русланы Вовк, DRI.
Заявление Президента по Украине
Джеймс С. Брейди Комната для брифингов для прессы
10:45 утра ЕДТ
ПРЕДСЕДАТЕЛЬ: Всем доброе утро. В последние месяцы, когда голоса граждан Украины были услышаны, мы руководствовались фундаментальным принципом — будущее Украины должен решать народ Украины. Это означает, что суверенитет и территориальная целостность Украины должны уважаться, а международное право должно соблюдаться.
Итак, решение России ввести войска в Крым справедливо вызвало всеобщее осуждение.С самого начала Соединенные Штаты мобилизовали международное сообщество в поддержку Украины, чтобы изолировать Россию за ее действия и успокоить наших союзников и партнеров. Мы снова увидели это международное единство на выходных, когда Россия осталась одна в Совете Безопасности ООН, защищая свои действия в Крыму. И, как я сказал вчера президенту Путину, референдум в Крыму был явным нарушением конституции Украины и международного права, и он не будет признан международным сообществом.
Сегодня я объявляю о ряде мер, которые продолжат увеличивать расходы на Россию и на тех, кто несет ответственность за то, что происходит в Украине. Во-первых, в соответствии с указом, который я подписал две недели назад, мы вводим санкции против конкретных лиц, ответственных за подрыв суверенитета, территориальной целостности и правительства Украины. Мы даем понять, что у их действий есть последствия.
Во-вторых, я подписал новый указ, расширяющий сферу наших санкций.В качестве первого шага я санкционирую санкции в отношении российских должностных лиц — организаций, работающих в оружейном секторе России, и лиц, оказывающих материальную поддержку высокопоставленным чиновникам российского правительства. И если Россия продолжит вмешиваться в дела Украины, мы готовы ввести дополнительные санкции.
В-третьих, мы продолжаем наши тесные консультации с нашими европейскими партнерами, которые сегодня в Брюсселе продвинулись вперед в отношении своих собственных санкций против России. Сегодня вечером вице-президент Байден отбывает в Европу, где встретится с лидерами наших союзников по НАТО — Польши, Эстонии, Латвии и Литвы.И я буду путешествовать по Европе на следующей неделе. Наше сообщение будет ясным. Как союзники по НАТО, у нас есть торжественное обязательство в отношении нашей коллективной обороны, и мы будем выполнять это обязательство.
В-четвертых, мы продолжим разъяснять России, что дальнейшие провокации не принесут ничего, кроме дальнейшей изоляции России и принижения ее места в мире. Международное сообщество будет и впредь вместе противостоять любым нарушениям суверенитета и территориальной целостности Украины, а продолжающееся военное вмешательство России в Украине только усугубит дипломатическую изоляцию России и нанесет еще больший ущерб российской экономике.
В будущем мы можем откалибровать наш ответ в зависимости от того, решит ли Россия обострить или деэскалировать ситуацию. Теперь я считаю, что еще есть путь к разрешению этой ситуации дипломатическим путем, который отвечает интересам как России, так и Украины. Это включает в себя вывод Россией своих сил в Крыму на свои базы, поддержку размещения дополнительных международных наблюдателей в Украине и вступление в диалог с украинским правительством, которое продемонстрировало свою готовность к проведению конституционной реформы по мере того, как они приближаются к выборам этой весной.
Но на протяжении всего этого процесса мы будем твердо стоять в нашей непоколебимой поддержке Украины. Как я сказал премьер-министру Яценюку на прошлой неделе, Соединенные Штаты поддерживают народ Украины и его право определять свою судьбу. Мы будем продолжать работать с Конгрессом и нашими международными партнерами, чтобы предложить Украине экономическую поддержку, необходимую ей, чтобы пережить этот кризис и улучшить повседневную жизнь украинского народа.
И по мере продвижения вперед мы будем продолжать искать способы, которыми мы можем помочь нашим украинским друзьям добиться их всеобщих прав и безопасности, процветания и достоинства, которых они заслуживают.Большое спасибо. И Джей, я думаю, будет доступен для вопросов. Спасибо.
КОНЕЦ
10:49 утра ЕДТ
Тон украинского кризиса меняется по мере того, как Россия сигнализирует об открытости к диалогу.
МОСКВА — Тон кризиса вокруг Украины изменился в понедельник, когда высокопоставленный российский дипломат поддержал дальнейшие переговоры по урегулированию противостояния с Западом, а украинские официальные лица намекнули на уступки для предотвращения войны — даже несмотря на то, что российские военные корабли сосредоточились у побережья Черного моря Украины и русские сухопутные войска, казалось, были готовы нанести удар.
На инсценированных телевизионных встречах Кремль подавал самые сильные сигналы о том, что он будет стремиться к дальнейшим переговорам с Западом, а не начинать немедленные военные действия. Государственное телевидение показало, как министр иностранных дел Сергей В. Лавров говорил президенту Владимиру В. Путину, что впереди еще предстоит дипломатический путь. Через несколько минут министр обороны Сергей К. Шойгу сообщил Путину, что то, что он охарактеризовал как «крупномасштабные учения» вокруг Украины, подходит к концу.
«Я полагаю, что наши возможности далеко не исчерпаны», — сказал мистер Уайт.— сказал Лавров, имея в виду переговоры России с Западом. «Я бы предложил продолжить и усилить их».
Путин ответил двусмысленно: «Хорошо».
Это был знак того, что Кремль все еще держит в уме возможность использовать наращивание войск для достижения ключевых целей без военных действий. Перспективу такого сценария поддержали в Киеве, столице Украины, где президент Владимир Зеленский оставил открытой возможность отказаться от амбиций своей страны по вступлению в альянс НАТО — шаг, который помог бы выполнить один из планов г-на Зеленского.Основные требования Путина.
На пресс-конференции г-н Зеленский подчеркнул, что членство в НАТО было «для нашей безопасности», с целью вступления в альянс, прописанный в конституции страны. Но он признал, в каком трудном положении оказалась страна, почти полностью окруженная российскими войсками, а ее партнеры, такие как Соединенные Штаты, настаивали на том, что они не будут посылать войска в Украину для отражения российского вторжения.
«Сколько Украина должна идти по этому пути?» Г-н Зеленский сказал о членстве в НАТО.«Кто нас поддержит?»
Перспектива вступления Украины в НАТО, заявил он, может быть «мечтой».
Г-н Зеленский выступил вместе с канцлером Германии Олафом Шольцем, последним западным лидером, пытающимся предотвратить войну с помощью челночной дипломатии. Шквал дипломатии возник, когда страх перед войной вызвал резкий скачок цен на нефть, значительно превысивший 90 долларов за баррель.
«Если Россия снова нарушит территориальную целостность Украины, мы знаем, что делать», — сказал г-н Шольц. «В случае военной эскалации мы готовы к очень далеко идущим и эффективным санкциям в координации с нашими союзниками.
Г-н Шольц во вторник вылетит в Москву для переговоров о кризисе с г-ном Путиным после визита в Кремль на прошлой неделе президента Франции Эммануэля Макрона. Министр иностранных дел Польши Збигнев Рау — страны, которая является одним из самых громких критиков России в Европе — также должен был посетить Москву во вторник, чтобы встретиться со своим российским коллегой г-ном Лавровым. А министр иностранных дел Италии Луиджи Ди Майо приготовился отправиться в свое восточноевропейское турне, в ходе которого он во вторник приедет в Киев, а в среду — в Москву.
Из-за продолжающегося кризиса Соединенные Штаты временно закрывают свое посольство в Киеве, столице Украины, и переносят свои операции во Львов, город, который намного дальше от территории России, сообщил Государственный департамент.
В телевизионной встрече г-на Лаврова с г-ном Путиным он подчеркнул дипломатическое безумие Запада как признак того, что кремлевская стратегия сочетания переговоров с военным давлением работает. Г-н Путин изложил эту стратегию в обращении к российским дипломатам в ноябре: хорошо, что «напряженность» с Западом высока, сказал им президент, и для них «важно оставаться в этом состоянии до тех пор, пока возможный.
И он направил своих дипломатов требовать от Запада «гарантий безопасности», таких как юридически обязывающее обещание, что Украина никогда не вступит в альянс НАТО.
«Наша инициатива, — сказал г-н Лавров г-ну Путину, — встряхнула наших западных коллег и стала причиной того, что они больше не могут игнорировать многие из наших предыдущих обращений».
Г-н Лавров также сообщил, что Россия подготовила 10-страничный письменный ответ НАТО и Соединенным Штатам в связи с требованиями безопасности Кремля.
Неопределенность в отношении того, что будет дальше, занимала центральное место в стратегии г-на Путина в кризисе, вызванном наращиванием его войск. Западные официальные лица предупреждают, что вторжение в ближайшие дни остается реальной возможностью.
В понедельник на телевизионных встречах г-н Путин не изложил свою собственную позицию, даже после того, как его министр обороны сказал ему, что российские военные учения сворачиваются. Он не уточнил, какие учения заканчиваются, но Россия использовала предлог учений для переброски войск и военных кораблей со всей страны в зону поражения Украины.
«Некоторые учения уже заканчиваются, а некоторые скоро закончатся», — сказал г-н Шойгу.
«Теперь мы поговорим подробнее», — сказал ему Путин, прежде чем закончилась видеотрансляция Кремля.
Обновлено
15 февраля 2022 г., 17:59. ET

Неопределенность в отношении намерений России вынуждает Украину и ее западных партнеров принимать трудные решения о том, на какие уступки пойти, чтобы предотвратить вторжение, и вызывает разногласия по поводу того, насколько серьезно относиться к угрозе.
Секретарь Совета безопасности Украины Алексей Данилов в понедельник подтвердил позицию правительства о том, что вторжение менее вероятно, чем то, как его изображают Соединенные Штаты.Такие комментарии призваны предотвратить панику среди украинцев, но также могут быть направлены на облегчение переговоров с Россией, считают аналитики.
«Мы осознаем риски, которые существуют на территории нашей страны», — сказал Данилов. «Но ситуация находится под полным контролем. Более того, мы на сегодняшний день не видим, чтобы 16 или 17 числа этого месяца могло произойти полномасштабное вторжение Российской Федерации».
Официальные лица США на прошлой неделе предположили, что российские военные действия могут начаться в ближайшие дни.«Мы этого не видим», — сказал г-н Данилов.
В понедельник Государственный департамент рекомендовал гражданам США покинуть Беларусь и Приднестровье, сепаратистский регион Молдавии, поддерживаемый Россией. И Беларусь, и Приднестровье соседствуют с Украиной.
Государственный департамент также объявил поздно вечером в понедельник, что он предлагает Киеву кредитные гарантии на 1 миллиард долларов, чтобы «укрепить способность Украины обеспечивать экономическую стабильность, рост и процветание своего народа перед лицом дестабилизирующего поведения России».
Наброски возможного дипломатического решения, пусть пока весьма неоднозначного и с неясными перспективами, возникли в интервью СМИ высокопоставленного дипломата и на совместной пресс-конференции господина Зеленского с господином Шольцем.
Для Украины вступление в НАТО является стремлением, которое было закреплено в ее конституции после того, как Россия аннексировала Крымский полуостров и развязала войну на востоке страны в 2014 году. Но до этих событий украинское законодательство формально определяло страну как нейтральную.
В центре конфликта парадокс.Западные лидеры упорно отказываются исключать членство Украины в рамках политики «открытых дверей» альянса для новых членов, но также говорят, что это отдаленная перспектива. Россия потребовала от Украины не вступать в НАТО, охарактеризовав потенциальное членство соседней страны в альянсе как реальную угрозу безопасности.
Понимание эскалации напряженности вокруг Украины
Карточка 1 из 5
Позиция Кремля. Президент России Владимир В. Путин, который все чаще изображает расширение НАТО на восток как угрозу существованию его страны, заявил, что растущее военное присутствие Москвы на границе с Украиной стало ответом на углубление партнерства Украины с альянсом.
С декабря украинское правительство тихо ведет переговоры, которые могут привести к принятию той или иной формы нейтралитета или другого решения, более узко ориентированного на требования России в соглашении о прекращении огня в затянувшемся конфликте на востоке Украины.
В телеобращении к нации в понедельник вечером г-н Зеленский использовал тон, который был менее пренебрежительным к угрозе российских военных действий, чем его предыдущие комментарии. Г-н Зеленский сказал, что он объявил среду — дату, когда У.Официальные лица С. предлагали в качестве возможной даты начала русского вторжения — как день «национального единства».
Г-н Зеленский сказал, что предыдущие прогнозы западных правительств о возможном начале войны оказались ошибочными, и в среду сказал, что нет причин для беспокойства.
На публике официальные лица, в том числе министр иностранных дел Украины Дмитрий Кулеба, отвергли уступки как контрпродуктивные и способные только поощрить дальнейшую российскую агрессию. Но Вадим Пристайко, посол Украины в Великобритании и бывший министр иностранных дел при г-неЗеленский в воскресенье заявил, что его правительство «гибко в попытках найти наилучший выход» и рассматривает возможность отказа от амбиций страны в отношении НАТО.
В интервью Би-би-си его спросили: «Если это предотвратит войну, рассмотрит ли ваша страна возможность не вступать в НАТО, отказавшись от этого как цели?»
Он ответил: «Мы могли бы, особенно когда нам так угрожали, так шантажировали и подталкивали к этому».
Его комментарии вызвали переполох, и украинское правительство быстро попыталось прояснить ситуацию.Олег Николенко, официальный представитель министерства иностранных дел, написал в Твиттере, что комментарии г-на Пристайко были переданы вне контекста. «Позиция Украины остается неизменной», — сказал он. «Цель членства в НАТО закреплена в конституции».
Но господин Зеленский не стал дезавуировать комментарий господина Пристайко. Он сказал, что это отражает предложения, которые украинское правительство получило, в том числе от иностранных лидеров. Их он охарактеризовал как «чуть-чуть намекая Украине на то, что можно не рисковать, и постоянно натыкался на вопрос о будущем членстве в альянсе, потому что эти риски связаны с реакцией России.
Об этой линии обсуждения с западными союзниками Украины г-н Зеленский сказал: «Мне кажется, что это уже никто не скрывает».
Г-н Шольц, стоя рядом с г-ном Зеленским во время разговора с журналистами, согласился, что членство Украины в НАТО в любом случае сейчас «не на повестке дня».
Пресс-секретарь Кремля Дмитрий Песков, выступая перед пресс-конференцией г-на Зеленского в Киеве, приветствовал комментарии посла, признав при этом ответ министерства иностранных дел Украины.
«Очевидно, что подтвержденный отказ Украины от идеи вступления в НАТО стал бы шагом, который значительно облегчил бы выработку лучшего ответа на озабоченность России», — заявил Песков в понедельник. Но, учитывая путаницу вокруг комментариев, он добавил: «Мы не можем интерпретировать это как факт изменения концептуального мировоззрения Киева».
Антон Трояновский сообщил из Москвы и Андрей Евгеньевич Крамер из Киева.
Не продавать Украина | Foreign Affairs
Президент России Владимир Путин выдвинул суровый ультиматум.В ряде недавних заявлений он потребовал, чтобы Соединенные Штаты предоставили «надежные и твердые юридические гарантии» того, что НАТО не будет расширяться на восток — иначе, как намекнули его окружение, Россия вторгнется в Украину. В то время, когда Россия концентрирует вооруженные силы вдоль границы с Украиной и препятствует мирным переговорам о прекращении войны в регионе Донбасса, требование Путина, похоже, предлагает Западу заманчивую перспективу: в обмен на простое закрепление статус-кво альянса смертоносная европейская война могла бы закончиться и нового, еще более разрушительного конфликта можно было бы избежать.
Но глупо думать, что предоставление такой гарантии сделает Путина менее агрессивным. История показывает, что обещания нейтралитета со стороны Украины или любой другой страны региона не уменьшают аппетит Путина; скорее, они кормят его. Лучший способ ответить на такие ультиматумы — это вообще их игнорировать.
Однако нельзя игнорировать все более агрессивные намерения Путина. Теперь речь идет не только о новом крупномасштабном вторжении в Украину; Путин также надеется в конечном итоге перестроить архитектуру европейской безопасности в ущерб Западу.Слишком долго Запад отказывался серьезно относиться к амбициям Путина и реагировал на них промедлением, нерешительностью и слабостью. Пришло время встретить их с силой.
ПУТИНСКАЯ СИЛА
Понятно, почему Россия требует, чтобы Украина отказалась от своих амбиций по членству в Европейском Союзе и НАТО, но гораздо менее ясно, почему кто-то на Западе должен вторить этим непродуманным предложениям. Народ Украины сделал выбор в 2013 году, после того как президент Украины Виктор Янукович, действуя по указке Путина, попытался пойти против общественного мнения и интегрировать страну в Россию, а не в ЕС.В ноябре того же года украинцы вышли на улицы в рамках так называемых протестов Евромайдана. Янукович пытался подавить демонстрации грубой силой, но недооценил волю украинцев, которые ответили яростью, а не страхом, и в конце концов свергли его.
Сообщение едва ли могло быть яснее: украинцы не заинтересованы в том, чтобы подлизываться к России, и никогда не откажутся от интеграции с Западом. Путин, однако, похоже, не усвоил этот урок. Когда его клиент остался без власти и у него не было возможности изменить ориентацию Украины изнутри, российский президент прибегнул к насилию.В начале 2014 года Россия вторглась на Украину, оккупировала Крым и начала кровопролитную войну на Донбассе.
Украинцы никогда не откажутся от интеграции с Западом.
Россия планировала блицкриг с конечной целью разделить Украину пополам и создать марионеточное государство под названием Новороссия в восьми восточных областях Украины. Но Путин сильно недооценил решимость Украины. Десятки тысяч украинцев из всех регионов и слоев общества устремились на передовую, чтобы с оружием в руках защитить свою страну.За ними стояли сотни тысяч гражданских добровольцев, простых граждан Украины, которые снабжали армию всем, от еды до самодельной бронетехники. Стало ясно, что Путин не нападал на то беззащитное государство, которое он себе представлял; Украинский народ, хотя и плохо экипированный, был очень мотивирован. Великие замыслы Путина быстро рухнули, что привело к многолетнему застою на крошечном участке земли у границы с Украиной. На сегодняшний день конфликт унес более 14 000 жизней.
Запад — США, Европейский Союз и НАТО — сделал слишком мало и слишком поздно. Потребовались месяцы и гибель 298 невинных людей на рейсе 17 Malaysia Airlines, сбитом российской ракетой в июле 2014 года, прежде чем были введены серьезные экономические санкции. Постепенно Запад изолировал Россию и корректировал свою политику. Но его нерешительность повлекла за собой более агрессивные действия со стороны России, такие как кибератаки, вмешательство в выборы и целенаправленные убийства оппонентов за рубежом.
Спустя годы после вмешательства России украинцы удвоили свою решимость присоединиться к Западу. В 2018 году они закрепили цели членства в ЕС и НАТО в конституции Украины — стратегический курс, который с каждым годом становится все более популярным.
ЗАБЛУЖДЕНИЕ КОМПРОМИСА
Путин обратил внимание на эти стремления и, что, возможно, неудивительно, теперь предполагает, что нейтралитет Украины является ключом к разрешению кризиса.Но история опровергает это утверждение. Еще в 2014 году Украина была нейтральной страной как на бумаге, так и на самом деле. Четыре года назад она формально положила конец своим амбициям по членству в НАТО, когда приняла закон, в котором четко указывалось, что она является неприсоединившейся страной и не намерена вступать в какой-либо военный союз. Общенационального публичного обсуждения членства в НАТО тогда тоже не было; протесты Евромайдана, начавшиеся в 2013 году, были сосредоточены не на военном союзе, а на экономической и политической интеграции с ЕС.Если нейтралитет не смог остановить Путина от начала войны в 2014 году, трудно понять, почему он остановит его сейчас.
Еще одна опрометчивая идея, предложенная некоторыми экспертами, состоит в том, чтобы заставить Украину пойти на односторонние уступки, предоставив компромиссы, которые якобы сделают Путина более миролюбивым. А именно, Москва давно требует, чтобы Киев говорил напрямую с Донецком и Луганском, двумя оккупированными Россией областями на востоке Украины. Украина отвергла это требование, и не без оснований: Россия является стороной конфликта, и мы не позволим ей выступать в роли посредника.
Более того, история подсказывает, что уступка такого рода требованиям вряд ли удовлетворит Россию. В 1992 году обострилась война в приднестровском регионе Молдовы, постсоветский конфликт, в котором силы под руководством России противостояли правительству Молдовы. Несмотря на то, что Россия разожгла конфликт, она потребовала, чтобы молдавское правительство говорило напрямую с отколовшимся регионом, а Москва играла роль посредника. Молдаване согласились и вступили в прямой диалог с представителями России в надежде, что это разрешит противостояние и восстановит их территориальную целостность.В 1994 году, в очередной попытке положить конец спору, Молдова официально заняла нейтральную позицию, заявив, что не будет стремиться к членству в НАТО. Результат обеих уступок? Замороженный конфликт, растянувшийся на три десятилетия и не предвидящий оттаивания. Российские войска и вооружение остаются в Приднестровье по сей день.
ЧТО ДВИГАЕТ ПУТИНА
Призывы Путина к гарантиям расширения НАТО представляют собой дилемму. Если Запад уступит, Россия, несомненно, будет довольна своим новообретенным правом вето на внешнюю политику Украины и принятие решений в НАТО.Если Запад откажется от его требований, Россия будет в равной степени счастлива, потому что сможет заложить свежую идеологическую почву для нового вторжения в Украину.
С 2014 года Россия узаконивает свою агрессию в Украине, ссылаясь на обещание, которое Запад якобы дал в конце холодной войны, а затем нарушил. Согласно этой версии, во время переговоров о воссоединении Германии в 1990 году госсекретарь США Джеймс Бейкер пообещал президенту СССР Михаилу Горбачеву, что НАТО никогда не будет расширяться на восток.Этот рассказ — сказка, как признал даже Горбачев. Но еще более проблематично для Путина то, что она устарела, что объясняет его интерес к новой сюжетной линии. Отклонив его нынешнее предложение о гарантиях в отношении НАТО, Путин надеется создать гораздо более свежий идеологический миф.
Тот факт, что Путин ищет новое идеологическое оправдание в отношении Украины, говорит о том, что он действительно стоит на пороге чего-то большого: попытки коренным образом переписать порядок безопасности в Европе после окончания «холодной войны».Создав кризис, он надеется пригласить президента США Джо Байдена за стол переговоров для его решения. Там, как он полагает, два лидера проведут новые линии в Европе, разделив континент на новые сферы влияния. Москва годами фантазировала о таком сценарии.
ЧТО НУЖНО УКРАИНЕ
Россия — мастер продажи лжи, и ее нелегитимные требования гарантий и односторонние уступки таковы. Но нам не нужно покупать то, что нам продают, или даже соглашаться на предложение.Запад не должен успокаивать Россию, соглашаясь на переговоры по поводу НАТО, и не должен доставлять России удовольствие, отвергая ее ультиматумы. Скорее, Западу следует просто игнорировать их, продолжая проводить дальнейшие раунды переговоров, отказываясь подчиняться ультиматумам Путина по Украине и НАТО.
Тем временем США и их европейские союзники должны усилить свои усилия по сдерживанию России. В отличие от умиротворения, сдерживание имеет успешный послужной список. Весной 2021 года, например, Россия начала массовое наращивание сил вдоль украинской границы и разразилась воинственной риторикой, угрожая уничтожить Украину.Партнеры Украины заявили о твердой поддержке Украины публично и за закрытыми дверями, и Москва была вынуждена ослабить напряженность.
Путин пытается коренным образом переписать порядок в Европе после окончания холодной войны.
Единственным эффективным способом продвижения вперед является всеобъемлющий план сдерживания, который в настоящее время разрабатывает Украина и ее партнеры. Первая составляющая — это подача четких политических сигналов в Москву. Это означает, что Украина является частью Запада и будущим членом ЕС и НАТО, и что суверенитет и территориальная целостность Украины не подлежат обсуждению.Вторая часть плана связана с последствиями: в случае наихудшего сценария вторжения Запад введет жесткие санкции. Разработка этих разрушительных мер сейчас может избавить Запад от необходимости применять их позже.
Третья и заключительная часть плана заключается в углублении военной помощи Украине. У нас есть собственные боеспособные вооруженные силы в Украине, и мы не ожидаем, что западные страны встанут на землю. Однако нам нужно больше оружия, чтобы защитить себя.В счет идет все, от боеприпасов до медицинского оборудования, но нам особенно нужны противовоздушная и противоракетная оборона.
ВЫБОР СИЛЫ
Цель Украины проста: мир через силу. На данный момент Соединенным Штатам и их европейским союзникам следует поговорить с Путиным, чтобы выиграть время и одновременно укрепить Украину до такой степени, что у России просто не будет реального военного варианта для вторжения в нее. Тогда можно будет добиться справедливого мирного урегулирования Донбасса и окончательно ввести Украину в ЕС и НАТО.
Обе цели сейчас могут показаться далекими, но в долгосрочной перспективе у украинского народа иного пути не будет. Мы не откажемся от этого курса, как бы ни оказывалось на нас давление со стороны России или наших американских или европейских партнеров. Когда я слышу, как некоторые западные комментаторы говорят, что близость НАТО является чувствительным вопросом для Путина, у меня возникает только один вопрос: не являются ли также чувствительными жизни и будущее 44 миллионов украинцев?
Загрузка…
Пожалуйста, включите JavaScript для корректной работы сайта.
Россия предлагает оливковую ветвь, но все еще владеет мечом
15 февраля 2022 г.
ВАШИНГТОН, округ Колумбия
РОССИЯ только что моргнула? Или просто закрыть глаза, чтобы лучше прицелиться и нажать на курок? После нескольких недель неустанного наращивания военной мощи российских сил вокруг Украины и угроз Запада нанести беспрецедентный экономический ущерб в случае вторжения, срежиссированная Кремлем сцена привлекла внимание западных столиц.
Сидя в конце бесконечно длинного стола, который стал de rigueur для дипломатии Владимира Путина, российский президент вызвал своих подчиненных, чтобы сообщить о своих успехах.Министр иностранных дел Сергей Лавров заявил, что реакция Запада на требования России была разочаровывающей, а временами даже оскорбительной. Но она была потрясена действиями России, отметил г-н Лавров, и Америка, в частности, положительно отреагировала по крайней мере на некоторые требования, в частности, в отношении контроля над вооружениями в Европе. Переговоры не могли затянуться, но он «рекомендовал» активизировать дипломатические контакты. «Мне кажется, что наши возможности далеко не исчерпаны», — заявил он на одобрение Путина. Вскоре после этого министр обороны Сергей Шойгу заявил, что некоторые военные учения России завершились, а другие близки к завершению.
Тем временем в Киеве, столице Украины, появился еще один признак возможного дипломатического перемещения. Олаф Шольц, канцлер Германии, заявил, что членство Украины в НАТО на практике не обсуждается. Стоящий рядом с ним президент Украины Владимир Зеленский сказал, что вступление в военный союз, хотя и закрепленное в конституции, было «мечтой». Другими словами, ни один из них не уступит требованиям России о формальных гарантиях того, что Украина никогда не вступит в НАТО. Но они более четко, чем в прошлом, заявляли, что этого не произойдет еще долго, если вообще произойдет.Движет ли это г-на Путина, может стать очевидным, когда г-н Шольц посетит Москву через неделю после аналогичного дипломатического раунда, проведенного президентом Франции Эммануэлем Макроном. В телефонном разговоре президент Джо Байден и премьер-министр Великобритании Борис Джонсон заявили, что для дипломатии остается «важное окно».
В совокупности эти сигналы говорят о том, что надвигающуюся войну можно предотвратить, если Путин решит это сделать. Америка, которая предупреждала о неизбежности российского вторжения, осторожно приветствовала комментарии г-на Лаврова.Они совпали с сигналами, которые он передал госсекретарю США Энтони Блинкену наедине, заявили в Госдепартаменте. Но новые встречи назначены не были. По словам пресс-секретаря Неда Прайса, чтобы заслужить доверие, дипломатические попытки России должны сопровождаться «деэскалацией», о которой еще не было никаких признаков.
Действительно, г-н Путин продолжает наращивать свои силы вокруг Украины, говорят западные официальные лица. «Он продолжает делать то, что вы ожидаете от человека, планирующего крупную военную операцию, а именно повысить боеготовность и расширить возможности своих сил», — сказал Джон Кирби, представитель Пентагона.Американское посольство в Киеве закрывается, а его сотрудники переезжают в город Львов на западе Украины.
Западные официальные лица говорят о том, что еще 14 российских батальонных тактических групп отправляются в дополнение к сотне с лишним, уже развернутым вокруг Украины. Среди них спецназ спецназа и ракетные батареи «Искандер». В Черном море набирает силу российский флот, который сможет как высадить морской десант, так и вести «точечный огонь». Боевой порядок предполагает удар из Беларуси с целью создать угрозу Киеву и попытку окружить лучшие украинские войска, которые в настоящее время развернуты на востоке страны против сепаратистских ополченцев, контролирующих два анклава вокруг городов Донецк и Луганск.
В ответ НАТО направила скромные силы, чтобы успокоить союзников в Центральной и Восточной Европе — тысячи военнослужащих по сравнению с примерно 130 000 человек, развернутых Россией. 14 февраля для усиления своего присутствия в Литве начали прибывать сотни немецких солдат, а в Польше приземлились еще восемь американских истребителей. Министры обороны стран НАТО должны обсудить кризис в Брюсселе 16 и 17 февраля.
Помимо своих более смягчающих сигналов, Россия также предостерегает от «провокаций» со стороны Украины, предположительно поощряемых западными угрозами и развертыванием военных сил.15 февраля Дума, нижняя палата российского парламента, проголосовала за признание отколовшихся регионов Украины, что было на шаг впереди прямой аннексии; предложение будет направлено г-ну Путину «немедленно». Некоторые официальные лица в России предполагают, что это может стать выходом из нынешнего кризиса.
Короче говоря, г-н Путин, похоже, оставляет открытыми все варианты. По словам западных официальных лиц, он может вторгнуться в Украину «в мгновение ока».

0 29.07.1975
Разное

17 стаття конституції україни: Ст. 17 Конституция Украины Конституция Украины Статья 17 Комментарий