2 розділ конституція україни: Конституція України — Розділ II
Конституція України — Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Усі об’єднання громадян рівні перед законом.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Стаття 38.
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.
Така інформація ніким не може бути засекречена.
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійни
Конституція України — Офіційне інтернет-представництво Президента України
Із змінами, внесеними
Законами України
від 8 грудня 2004 року N 2222-IV,
від 1 лютого 2011 року N 2952-VI,
від 19 вересня 2013 року N 586-VII,
від 21 лютого 2014 року N 742-VII,
від 2 червня 2016 року N 1401-VIII,
від 07 лютого 2019 року, N 2680-VIII
Закон України
від 8 грудня 2004 року N 2222-IV
визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 у зв’язку з порушенням
конституційної процедури його розгляду та прийняття
Положення Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, від 1 лютого 2011 року N 2952-VI, від 19 вересня 2013 року N 586-VII, визнано такими, що є чинними на території України згідно з Законом України від 21 лютого 2014 року N 742-VII
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Розділ I Загальні засади
Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина
Розділ III Вибори. Референдум
Розділ IV Верховна Рада України
Розділ V Президент України
Розділ VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади
Розділ VII Прокуратура
Розділ VIII Правосуддя
Розділ IХ Територіальний устрій України
Розділ Х Автономна Республіка Крим
Розділ ХI Місцеве самоврядування
Розділ ХII Конституційний Суд України
Розділ ХIII Внесення змін до Конституції України
Розділ XIV Прикінцеві положення
Розділ XV Перехідні положення
Конституція України
прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року
Конституція України — Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.
Про проект нової Конституці… | від 01.07.1992 № 2525-XII
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про проект нової Конституції України
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 37, ст.550 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Винести проект Конституції України на всенародне
обговорення. Визначити термін його проведення до 1 листопада ц. р.
2. Рекомендувати Радам народних депутатів усіх рівнів
обговорити на сесіях проект Конституції України, висновки і
зауваження надіслати до Конституційної комісії.
3. Організацію роботи по обговоренню проекту нової
Конституції України і узагальненню зауважень і пропозицій, що
надійдуть в ході всенародного обговорення, покласти на Президію
Верховної Ради України та постійні комісії Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ
м. Київ, 1 липня 1992 року
N 2525-XII ПРОЕКТ
Винесений Верховною Радою України
на всенародне обговорення
( 1 липня 1992 р. ) КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
РОЗДІЛ I. Загальні засади конституційного ладу РОЗДІЛ II. Права і свободи людини і громадянина
Глава 1. Загальні положення
Глава 2. Громадянство
Глава 3. Громадянські і політичні права
Глава 4.
Економічні, соціальні, екологічні і культурні права
Глава 5. Гарантії прав і свобод
Глава 6. Основні обов’язки людини і
громадянина РОЗДІЛ III. Громадянське суспільство і держава
Глава 7. Загальні положення
Глава 8. Власність
Глава 9. Підприємництво
Глава 10. Екологічна безпека
Глава 11. Сім’я
Глава 12. Освіта, наука і культура
Глава 13. Громадські об’єднання
Глава 14. Свобода інформації РОЗДІЛ IV. Територіальний устрій
Глава 15. Принципи територіального устрою
Глава 16. Система адміністративно-територіального
устрою
Глава 17. Республіка Крим РОЗДІЛ V. Державна влада
Глава 18. Загальні положення
Глава 19. Законодавча влада
Національні Збори України
А.
Склад і формування Національних Зборів Б. Повноваження і організація роботи
Національних Зборів
В. Законодавчий процес
Г. Бюджет. Фінансовий контроль
Глава 20. Виконавча влада
А. Президент України
Б. Кабінет Міністрів України
В. Місцеві органи державної виконавчої
влади
Глава 21. Судова влада
А. Органи правосуддя
Б. Прокуратура
РОЗДІЛ VI. Місцеве і регіональне самоврядування РОЗДІЛ VII. Державна оборона і безпека РОЗДІЛ VIII. Охорона Конституції РОЗДІЛ IX. Державні символи РОЗДІЛ X. Порядок внесення змін і доповнень до
Конституції і Конституційних законів
Перехідні положення
Варіант однопалатних Національних Зборів Н А Р О Д У К Р А Ї Н И,
ВИРАЖАЮЧИ свою суверенну волю,
ЗДІЙСНЮЮЧИ невід’ємне право на самовизначення,
СПИРАЮЧИСЬ на тисячолітню історію українського
державотворення,
ВИЗНАЮЧИ свободу і природні права людини найвищою
соціальною цінністю,
ДБАЮЧИ про забезпечення умов життя, гідних людини,
ПРАГНУЧИ до збереження і зміцнення соціальної злагоди,
ПІКЛУЮЧИСЬ про розбудову і розвиток громадянського
суспільства,
БАЖАЮЧИ вільно жити в незалежній демократичній державі,
КЕРУЮЧИСЬ Актом проголошення незалежності України
від 24 серпня 1991 року, підтвердженим
1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
УСВІДОМЛЮЮЧИ відповідальність перед нинішніми і прийдешніми
поколіннями, ПРИЙМАЄ цю Конституцію і проголошує її ОСНОВНИМ
ЗАКОНОМ УКРАЇНИ.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ
Стаття 1. Україна є демократичною, правовою, соціальною
державою.
Стаття 2. Конституційний лад України грунтується на принципі
пріоритету прав і свобод людини й громадянина. Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою
діяльність.
Стаття 3. Україна — республіка. Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ, який складають громадяни усіх національностей, є
єдиним джерелом державної влади, місцевого і регіонального
самоврядування. Державна влада здійснюється за принципом її розподілу на
законодавчу, виконавчу і судову. Від імені народу України можуть виступати виключно
Національні Збори України. Жодна частина народу, жодна політична партія, організація,
інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право
здійснювати державну владу.
Стаття 4. Держава визнає, підтримує місцеве і регіональне
самоврядування, не втручається у його сферу.
Стаття 5. В Україні діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу має Конституція. Норми Конституції є
нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні
суперечити Конституції України. Громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволене все,
що не заборонене законом». Державні органи, органи місцевого і регіонального
самоврядування і їхні посадові особи здійснюють свої повноваження
за принципом «дозволене лише те, що визначене законом».
Стаття 6. Суспільне життя в Україні базується на засадах
політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Держава гарантує рівне право громадян і їхніх об’єднань на
участь у державних справах. Держава визнає різноманітність форм власності, створює рівні
правові умови для їхнього захисту.
Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною
ідеологією.
Стаття 7. Територія України є єдиною, неподільною,
недоторканною і цілісною. Питання про зміни території і державних
кордонів України вирішуються лише загальноукраїнським
референдумом.
Стаття 8. Україна визнає пріоритет загальнолюдських
цінностей, виявляє повагу до загальновизнаних принципів
міжнародного права. Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно
опубліковані міжнародні договори України становлять частину її
законодавства і є обов’язковими для виконання державними органами,
юридичними і фізичними особами.
Стаття 9. Громадяни України мають право чинити опір
будь-кому, хто намагатиметься протиправно ліквідувати
демократичний конституційний лад України, встановлений цією
Конституцією, якщо інші засоби не можуть бути використані.
Розділ II ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 10. Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй
гідності та правах. Природні права і свободи людини є невід’ємними.
Стаття 11. Перелік прав і свобод людини і громадянина,
закріплений цією Конституцією, не є вичерпним і становить основу
будь-яких інших прав і свобод особи.
Стаття 12. Громадяни України є рівними у користуванні
конституційними правами і свободами без будь-якої різниці щодо
походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси,
національності, мови, релігії, політичних та інших переконань,
роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Здійснення особою її прав і свобод, передбачених Конституцією
і законами, не повинно порушувати прав і свобод інших людей.
Стаття 13. Кожний має право на збереження і захист своєї
національної належності. Громадяни України, що належать до національних меншин, мають
право вільно виявляти, зберігати і розвивати свою етнічну, мовну і
релігійну самобутність, підтримувати і розвивати свою культуру.
Належність до національної меншини є справою вільного вибору
особи. Держава захищає етнічну, культурну, мовну та релігійну
самобутність усіх національних меншин та піклується про
забезпечення умов для її самовиявлення.
Стаття 14. Конституційні права і свободи особи ніким не
можуть бути скасовані. Здійснення конституційних прав і свобод особи може бути
обмежене лише в інтересах захисту прав і свобод інших осіб,
збереження загального добробуту, охорони державної або громадської
безпеки, здоров’я і моралі. Такі обмеження встановлюються лише
законом, мають бути мінімальними і відповідати засадам
демократичної держави.
Здійснення прав і свобод, які закріплені в статтях 24, 25, 26, 29, 32, 36, 37, 38, 41, 42, 45 цієї Конституції, може бути
тимчасово обмежене лише у випадках введення воєнного або
надзвичайного стану на той термін і в тій мірі, які обумовлюються
гостротою відповідного стану. ГЛАВА 2. ГРОМАДЯНСТВО
Стаття 15. В Україні існує єдине громадянство. Громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої
держави. Громадянин України не може бути вигнаний за її межі,
позбавлений громадянства і права на вихід із громадянства України. Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються
Конституційним Законом про громадянство України.
Стаття 16. Громадянин України не може бути виданий іноземній
державі за винятком випадків, передбачених міжнародними угодами
України.
Стаття 17. Громадянину України держава забезпечує захист і
покровительство за її межами.
Стаття 18. Правове становище іноземних громадян і осіб без
громадянства, які перебувають на території України, визначається
законом у відповідності з нормами міжнародного права і міжнародних
угод України.
Стаття 19. Іноземним громадянам та особам без громадянства
може бути наданий політичний притулок. Порядок і умови надання та
позбавлення притулку визначаються законом.
Стаття 20. Кожний, хто перебуває на території України, має
поважати і дотримуватись її Конституції та законів. ГЛАВА 3. ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА
Стаття 21. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто
не може бути свавільно позбавлений життя. Держава захищає життя людини від будь-яких протиправних
зазіхань. Смертна кара до її відміни може застосовуватися відповідно до
закону як виняткова міра покарання за найтяжчі злочини і лише за
вироком суду.
Стаття 22. Кожна людина має право на свободу, особисту
недоторканність та повагу до її гідності. Арешт, тримання під вартою або інше обмеження особистої
свободи у будь-якій формі не допускаються інакше, як на підставі
вмотивованого судового рішення і тільки у випадках та порядку,
передбачених законом. У невідкладних випадках, зумовлених необхідністю припинення
або розкриття злочинів, уповноважені на те органи можуть
затримувати підозрілих осіб, про що протягом 48 годин
повідомляється в суд. Якщо суд протягом наступних 24 годин не прийме вмотивованого
рішення про тримання під вартою, затримана особа негайно
звільняється. Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути негайно і
в зрозумілій формі повідомлено про мотиви затримання чи арешту та
роз’яснені його права.
Стаття 23. Ніхто не може піддаватись тортурам або жорстокому,
такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню.
Жодна особа не може бути без її вільної згоди піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Особи, позбавлені волі, мають право на гуманне ставлення до
себе і на повагу їхньої гідності. Держава відповідальна за їхню
безпеку в місцях позбавлення волі.
Стаття 24. Кожній людині гарантується недоторканність житла.
Забороняється проникати в житло і законні володіння, проводити в
них обшук і огляд майна. Винятки допускаються за рішенням суду. В
рішенні суду повинні бути чітко визначені місце проведення обшуку
або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають
розшуку чи арешту.
У невідкладних випадках, пов’язаних із безпосереднім
переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, можливий
інший, встановлений законом, порядок входження в житло людини,
проведення обшуку та огляду майна. Такий порядок обов’язково має
передбачати процедуру судового контролю за законністю і
обгрунтованістю дій службових осіб.
Стаття 25. Кожному гарантується таємниця листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки
можуть допускатися за рішенням суду для запобігання злочинів чи
з’ясування істини в ході розслідування і розгляду кримінальних
справ на підставах та в порядку, передбачених законом.
Стаття 26. Кожному, хто перебуває в Україні на законних
підставах, забезпечується свобода пересування і вибір місця
проживання, а також право вільно виїздити з України в інші країни
та повертатися до неї на умовах, визначених у законі.
Стаття 27. Ніхто не може зазнавати свавільного втручання у
його особисте і сімейне життя. Не допускається збирання, зберігання, використовування і
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Винятки можуть допускатися за попереднім рішенням суду у випадках
і в порядку, передбачених законом.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати невірогідну інформацію, яка завдає шкоди його інтересам і
гідності, а також вимагати відшкодування матеріальної і моральної
шкоди, спричиненої обнародуванням або використанням такої
інформації.
Стаття 28. Кожний має право на свободу думки і свободу
совісті. Це право включає свободу змінювати свою релігію чи
переконання, свободу сповідувати чи не сповідувати релігію,
безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні
культи і ритуальні обряди, вести релігійну або атеїстичну
діяльність. Ніхто не може бути примушений до розголошення таємниці
сповіді. Віруючі різних сповідань рівні перед законом.
Розпалювання ворожнечі й ненависті на грунті релігійних вірувань
карається згідно з законом. Кожний має право виховувати своїх дітей у релігійному або
атеїстичному дусі.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами
релігійних переконань. Якщо виконання військової повинності суперечить релігійним
переконанням громадянина, вона може бути замінена виконанням
альтернативної (невійськової) служби на такий же термін.
Стаття 29. Кожному гарантується свобода слова і вільне
виявлення в будь-якій формі своїх поглядів і переконань. Кожний має право вільно і незалежно від державних кордонів
шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати і
поширювати будь-яку інформацію усно, письмово чи за допомогою
друку або іншими способами на свій вибір. Обмеження цього права визначається лише в законі з метою
охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної або
державної таємниці, забезпечення державної і громадської безпеки,
територіальної цілісності, поважання моралі, захисту прав і свобод
інших осіб.
Стаття 30. Кожний громадянин має право у порядку, визначеному
в законі, знайомитися з відомостями про нього, а також з
офіційними документами, які зберігаються в державних органах і
установах, органах місцевого і регіонального самоврядування. Це право може бути обмежене законом з метою охорони державної
та комерційної таємниці.
Стаття 31. Кожна людина має право на свободу об’єднання з
іншими для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
інших інтересів, включаючи право створювати та добровільно
вступати до професійних спілок для забезпечення і захисту
економічних і соціальних інтересів. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якого
об’єднання або обмежений у правах за належність чи неналежність до
нього.
Стаття 32. Кожному забезпечується право збиратися мирно, без
зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.
Державні органи мають бути повідомлені не пізніше як за 3 доби до проведення в публічних місцях зборів, мітингів, походів і
демонстрацій. Збори в приміщеннях проводяться без попереднього
повідомлення. Державні органи і органи місцевого та регіонального
самоврядування зобов’язані забезпечити належні умови для
проведення відповідного заходу й гарантувати громадський порядок
та безпеку громадян. Закон встановлює мінімально необхідні вимоги до порядку
здійснення цього права з метою забезпечення громадського порядку,
безпеки, прав і свобод інших людей. Заборона в здійсненні цього права оскаржується через суд.
Стаття 33. Громадяни мають право направляти індивідуальні й
колективні письмові звернення до державних органів, органів
місцевого і регіонального самоврядування та їхніх посадових осіб,
вносити пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, критикувати
недоліки в роботі. Державні органи, органи місцевого і регіонального
самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані всебічно й
неупереджено розглядати звернення громадян, давати вмотивовані,
юридично обгрунтовані відповіді у встановлений законом термін і
вживати щодо цих звернень необхідних заходів. Переслідування за критику забороняється.
Стаття 34. Кожному громадянинові, який має право голосу,
гарантується право брати участь в управлінні державою, у місцевому
та регіональному самоврядуванні як безпосередньо, так і через
вільно обраних ним представників.
Стаття 35. Кожний громадянин, який має право голосу,
користується рівним правом доступу до зайняття державних посад, а
також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування.
Вимоги до професійної підготовки кандидатів на ці посади
визначаються законом відповідно до особливостей посади та
службових функцій. Заміщення цих посад здійснюється, як правило,
за конкурсом. ГЛАВА 4. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ, ЕКОЛОГІЧНІ
І КУЛЬТУРНІ ПРАВА
Стаття 36. Кожний має право на приватну власність, тобто
право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та
іншими цінностями як одноособово, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути свавільно позбавлений своєї власності. Здійснення права власності не повинно суперечити інтересам
суспільства та правам окремих фізичних і юридичних осіб. Недоторканність приватної власності і право її успадкування
гарантуються законом і забезпечуються судовим захистом. Кожний має право охороняти свою власність усіма законними
засобами.
Стаття 37. Кожний має право користуватися природними
об’єктами публічної власності для задоволення своїх потреб
відповідно до законів України.
Стаття 38. Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка
не заборонена законом і має за мету одержання прибутку,
об’єднуватися з іншими для досягнення цієї мети.
Стаття 39. Кожний має право на працю, включаючи можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку
погоджується. Кожна людина без будь-якої дискримінації має право на рівну
оплату за працю рівної цінності у відповідності з її кількістю і
якістю. Кожний, хто сумлінно працює, має право на справедливу і
задовільну винагороду, яка забезпечувала б гідні умови життя йому
і його сім’ї. Ця винагорода визначається трудовим договором
(контрактом), виходячи із тривалості робочого часу не більше
встановленої законом норми на тиждень; вона не може бути нижчою
встановленого державою мінімального розміру. Держава створює умови для зайнятості працездатного населення,
рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової
діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і
підготовки, перепрофілювання працівників у відповідності з їхніми
інтересами і потребами суспільства. У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй
гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності з
законом.
Стаття 40. Кожний має право на умови праці, що відповідають
вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими. Загальні умови праці визначаються законом. Ці умови можуть
доповнюватися колективними й індивідуальними трудовими договорами
та угодами, які укладаються внаслідок вільних переговорів сторін.
Стаття 41. Використання примусової праці забороняється. Не
вважається примусовою працею військова або альтернативна їй
невійськова служба, а також робота або служба, яка визначається
для особи за вироком суду або у відповідності з законами про
надзвичайний і воєнний стан.
Стаття 42. Визнається право на страйк, тобто на повне або
часткове припинення роботи на підприємстві, в установі чи
організації з метою захисту професійних, економічних і соціальних
інтересів працівників. Страйк не допускається, якщо він може створити безпосередню
загрозу життю і здоров’ю людей. Забороняється страйк суддів, службових осіб прокуратури,
слідства, державного нотаріату, органів державної адміністрації,
місцевого і регіонального самоврядування, служби безпеки, органів
внутрішніх справ, митних органів, військовослужбовців. Забороняються будь-які обмеження прав працівника та його
звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно з
законом.
Стаття 43. Кожний має право на соціальне забезпечення в
старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати
годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних і
приватних установ, інших джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати
рівень життя людини, не нижчий встановленого державою прожиткового
рівня. Держава здійснює захист осіб похилого віку та інвалідів,
сприяє їхній участі в житті суспільства.
Стаття 44. Кожний має право на житло. Ніхто не може бути
позбавлений житла без законних підстав. Держава та органи місцевого самоврядування сприяють
задоволенню житлових потреб громадян, безоплатно або на пільгових
умовах надають житло особам, які потребують соціального захисту.
Стаття 45. Кожний має право на відпочинок і дозвілля. Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом
мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні
дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений
робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб
з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного із батьків),
які мають малолітніх дітей.
Стаття 46. Кожний має право на охорону фізичного і психічного
здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується створенням належних умов
життя і праці, системою соціально-економічних, медико-санітарних і
оздоровчо-профілактичних заходів, розширенням мережі комунальних
(муніципальних) і приватних медичних установ і підприємств,
розвитком медичної промисловості і науки, досконалою підготовкою
висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров’я і
державним контролем за їхнім фаховим рівнем. Держава створює умови для високоефективного і рівнодоступного
для всіх медичного обслуговування, поєднання безплатних і платних
форм медичної допомоги. Кожний має право на незалежну експертизу у разі застосування
до нього заходів примусового лікування. Держава забезпечує надання кваліфікованих безплатних медичних
послуг особам, які потребують соціального захисту.
Стаття 47. Кожний має право на екологічно безпечне для життя
і здоров’я навколишнє середовище, а також безпечні продукти
харчування і предмети побуту. Держава гарантує кожному право вільного доступу і поширення
вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя
і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту. Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і
моральної шкоди, яка спричинена його здоров’ю чи майну
екологічними правопорушеннями, а також на компенсацію витрат,
пов’язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Приховування або спотворення службовими особами інформації
про факти, що завдають шкоди здоров’ю людей, забороняються
законом.
Стаття 48. Кожний має право на освіту. Гарантується доступність і безплатність обов’язкової освіти,
рівень якої визначається законом. Держава поважає свободу батьків або законних опікунів обирати
для своїх дітей вид навчання і тип навчальних закладів.
Стаття 49. Кожний має право брати участь у культурному житті,
користуватися досягненнями культури і результатами
науково-технічного прогресу. Кожному гарантується свобода наукової, літературної,
художньої, технічної, викладацької та іншої творчої діяльності й
досліджень, забезпечується загальнодоступність надбань вітчизняної
і світової науки та культури, які є у публічних фондах. Права громадян на інтелектуальну власність, їхні матеріальні
і моральні інтереси, що виникають у зв’язку з різними видами
інтелектуальної творчості, охороняються законом. ГЛАВА 5. ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД
Стаття 50. Кожний має право на рівний захист законом. Кожний має право самостійно законними засобами реагувати на
порушення своїх прав і свобод, аж до безпосереднього звернення до
суду. Усі права і свободи людини і громадянина захищаються
незалежним, справедливим і неупередженим судом.
Стаття 51. Держава забезпечує право кожного знати свої права
й обов’язки. З цією метою держава публікує і робить доступними усі
закони та інші нормативні акти. Неопубліковані закони та інші нормативні акти є нечинними і
не підлягають виконанню і застосуванню.
Стаття 52. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні
розпорядження чи накази навіть в умовах воєнного чи надзвичайного
стану. За видання і виконання явно злочинного розпорядження чи
наказу наступає юридична відповідальність.
Стаття 53. Юридична відповідальність фізичних осіб за
правопорушення має індивідуальний характер. Ніхто не може бути притягнений двічі до відповідальності за
одне і те ж правопорушення.
Стаття 54. Принцип презумпції невинуватості гарантується. Підозрюваний, звинувачуваний або підсудний не зобов’язаний
доводити свою невинуватість; всі сумніви у справі тлумачаться на
його користь. Звинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом. Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний вважається
невинуватим, поки його вина не буде доведена в судовому порядку і
встановлена судовим вироком, який набрав чинності. Ніхто не може бути засуджений інакше, як за вироком суду. У випадку відміни судового рішення як неправосудного держава
відшкодовує матеріальну і моральну шкоду тим, кому вона заподіяна.
Стаття 55. Особа не несе відповідальності за відмову давати
свідчення щодо себе чи близьких родичів, коло яких визначене
законом; не несе відповідальності також один із подружжя за
відмову давати свідчення проти іншого. Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на
захист, адвокатську та іншу кваліфіковану правову допомогу, на
ознайомлення з документами звинувачення і розслідування щодо
нього; має право вимагати очної ставки з особами, які свідчать
проти нього, примусового виклику свідків, проведення експертизи,
знайомитись з питаннями, поставленими перед експертами, ставити
експертам запитання й одержувати письмовий висновок на них. Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має також інші
гарантії, встановлені законом.
Стаття 56. Метою покарання за злочин є не спричинення
страждань, а виправлення, соціальне перевиховання та запобігання
скоєнню злочинів у майбутньому. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина,
за винятком обмежень, які випливають із вироку суду і закону, що
регулює виконання покарань. Особі, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі,
надається оплачувана робота, гарантується соціальний захист,
створюються умови для духовного і фізичного розвитку,
удосконалення своєї особистості.
Стаття 57. Закон, який встановлює або посилює
відповідальність особи, не має зворотної сили. Ніхто не може нести відповідальності за діяння, які під час
їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього
відмінена або пом’якшена новим законом, застосовується новий
закон.
Стаття 58. Кожному гарантується право на оскарження в
судовому порядку дій органів державної адміністрації, органів
місцевого і регіонального самоврядування та об’єднань громадян,
їхніх посадових та службових осіб, які порушують чи обмежують
права та свободи людини і громадянина. Кожний має право на відшкодування за рахунок держави
матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями
державних органів та їхніх посадових і службових осіб під час
виконання ними службових обов’язків, а також внаслідок злочинних
посягань на життя, здоров’я і майно людини іншими особами. За
державою зберігається право регресного позову. Посадові та службові особи державної адміністрації, органів
місцевого і регіонального самоврядування та об’єднань громадян
особисто відповідають за діяння, які порушують права і свободи
громадян, у порядку кримінального, адміністративного і цивільного
судочинства.
Стаття 59. Кожному гарантується право на кваліфіковану
юридичну допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога
надається безплатно. Кожний затриманий, взятий під варту чи звинувачений у скоєнні
злочину, має право користуватися допомогою адвоката чи іншого
захисника його інтересів відповідно з моменту затримання, взяття
під варту або пред’явлення звинувачення. Кожний вільний у виборі захисника своїх інтересів. ГЛАВА 6. ОСНОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 60. Кожний зобов’язаний неухильно додержуватися
Конституції і законів України, поважати права і свободи, честь і
гідність інших осіб. Громадяни, яким довірене здійснення державних функцій,
зобов’язані виконувати їх дисципліновано, чесно і сумлінно.
Стаття 61. Захист Вітчизни є обов’язком кожного громадянина
України.
Стаття 62. Кожний зобов’язаний платити державні податки і
збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Стаття 63. Кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі, її
багатствам, історичній і культурній спадщині, пам’яткам історії і
культури. Розділ III
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА
ГЛАВА 7. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 64. Держава підпорядковується служінню громадянському
суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних
можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.
Стаття 65. Держава не втручається у справи людини і
суспільства. Державне регулювання суспільних відносин здійснюється в
межах, визначених цією Конституцією. Законодавча влада обмежена засадами конституційного ладу,
природними правами і свободами людини, загальновизнаними
принципами міжнародного права. Виконавча і судова влади, окрім того, обмежені законом.
ГЛАВА 8. ВЛАСНІСТЬ
Стаття 66. Власність в Україні є публічною і приватною. Публічною власністю є державна і комунальна (муніципальна)
власність. Уся інша власність — приватна. Держава підтримує соціальну функцію власності.
Стаття 67. Надра, води, узбережжя, повітряний простір, ліси,
тваринний світ, природні ресурси континентального шельфу і
виключної (морської) економічної зони України знаходяться лише у
публічній власності.
Стаття 68. Земля може бути у публічній і приватній власності. Право приватної власності на землю набувається на підставах і
в межах, визначених законом. Закон покладає відповідні обов’язки
на власника землі, визначає граничні розміри приватної власності
на землю, стимулює заходи, спрямовані на збереження якості й
родючості грунтів.
Стаття 69. У приватній власності відповідно до закону можуть
бути засоби виробництва, інше майно будь-якого призначення, а
також результати виробничої та інтелектуальної праці.
Стаття 70. В Україні відповідно до закону можуть бути об’єкти
права власності іноземних фізичних і юридичних осіб, спільних
підприємств, а також інших держав і міжнародних організацій.
Стаття 71. Усім власникам гарантується рівний правовий
захист. Власник зобов’язаний відшкодувати матеріальну і моральну
шкоду, завдану фізичним чи юридичним особам при здійсненні ним
права власності.
Стаття 72. Примусове відчуження власності може мати місце
лише з мотивів суспільної необхідності і за умови попереднього і
повного відшкодування його ринкової вартості у порядку,
встановленому законом. Примусове відчуження майна з наступним відшкодуванням його
вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану
з урахуванням особливостей та гостроти відповідного стану. Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі і
порядку, встановлених законом, лише у зв’язку із скоєнням
кримінального чи адміністративного правопорушення.
Стаття 73. Права власника можуть бути обмежені лише у
випадках і в порядку, встановлених законом. Такі обмеження
визначаються положеннями, викладеними у частині другій статті 14
цієї Конституції. ГЛАВА 9. ПІДПРИЄМНИЦТВО
Стаття 74. Держава гарантує свободу підприємництва, договорів
і сумлінної та ненадмірної конкуренції, створює економічні
передумови для їхнього розвитку, використовуючи для цього
економічний механізм регулювання, формуючи валютно-фінансову,
податкову, цінову, інвестиційну, кредитну політику. Забороняється втручання державних органів у безпосередню
господарську діяльність підприємців, за винятком випадків введення
воєнного або надзвичайного стану. Обмеження свободи підприємництва, договорів і конкуренції
допускається лише у випадках і в порядку, встановлених у законі,
за умови дотримання положень, викладених у частині другій статті
14 цієї Конституції.
Стаття 75. З метою забезпечення соціальної справедливості
підприємництва визнається право трудових колективів брати участь в
управлінні підприємствами в формах і межах, встановлених законом.
Стаття 76. Забороняється будь-яка монополістична діяльність,
яка має на меті або призводить до обмеження чи усунення вільної
конкуренції і є зловживанням домінуючим становищем на ринку.
Стаття 77. Не допускається підприємницька діяльність членів
Національних Зборів України, посадових осіб державної
адміністрації, місцевого і регіонального самоврядування, суду,
прокуратури, слідства, державного нотаріату, служби безпеки,
органів внутрішніх справ, митних органів і військовослужбовців.
Стаття 78. Держава захищає інтереси споживачів, здійснює
контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів
обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації
про кількість, якість й асортимент продукції. ГЛАВА 10. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Стаття 79. Держава здійснює екологічну політику, спрямовану
на забезпечення екологічної безпеки шляхом охорони навколишнього
середовища, збереження генетичного фонду живої природи.
Стаття 80. Держава здійснює заходи, необхідні для охорони і
науково обгрунтованого, раціонального використання землі, водних
ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті
грунту, повітря і води, відтворення природних ресурсів, а також
організовує відселення людей із зон екологічного лиха, а в разі
потреби — їх лікування. Держава заохочує раціональну переробку і
використання вторинної сировини, відходів виробництва та
споживання.
Стаття 81. В Україні діє система державного і громадського
контролю за станом природного середовища, будівництвом,
розміщенням та діяльністю екологічно небезпечних об’єктів,
постачанням населенню продуктів харчування і предметів побуту, за
додержанням умов життя і праці відповідно до встановлених державою
екологічних стандартів.
Стаття 82. В Україні здійснюється державна, громадська та
інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі
законотворчої, проектної, інвестиційної, управлінської,
господарської та іншої діяльності, яка впливає на стан
навколишнього середовища. Порядок проведення екологічної експертизи визначається
законом.
Стаття 83. Будь-які порушення екологічних стандартів,
приховування екологічної інформації або її спотворення є суспільно
небезпечними і тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Стаття 84. Держава визнає сім’ю природним, основним
соціальним осередком громадянського суспільства і захищає її
права.
Стаття 85. Шлюб грунтується на добровільній і вільній згоді
чоловіка та жінки. Подружжя є повністю рівноправним у сімейних
відносинах.
Стаття 86. Материнство і дитинство охороняється державою, їм
гарантується правовий захист, матеріальна і моральна підтримка. Держава розробляє і здійснює програми соціальної допомоги
молодим, багатодітним і неповним сім’ям. Держава забезпечує соціальний захист дитини, створює умови
для її фізичного і духовного розвитку. Будь-яке насильство над
дитиною і її експлуатація переслідуються за законом. Охорона здоров’я матері і дитини забезпечується організацією
широкої мережі жіночих консультацій, пологових будинків,
санаторіїв, будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з
дітьми, дитячих ясел, садків та інших дитячих установ. Жінкам
надаються відпустки по вагітності і пологах та для догляду за
малолітньою дитиною з виплатою допомоги по соціальному
страхуванню. Забороняється застосування праці жінок на важких і
шкідливих для здоров’я виробництвах.
Стаття 87. Діти рівні перед законом незалежно від походження,
громадянського стану батьків, а також від того, народжені вони у
шлюбі чи поза ним.
Стаття 88. Батьки зобов’язані утримувати, виховувати і
розвивати своїх дітей до їх повноліття, а також в інших випадках,
передбачених законом. Батьки, що відмовилися від утримання своїх дітей, зобов’язані
сплачувати державі кошти у розмірі, встановленому у законі. Усі турботи, пов’язані з утриманням, вихованням і розвитком
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,
покладаються на державу. Держава заохочує і підтримує громадську
благодійницьку діяльність щодо цих дітей. ГЛАВА 12. ОСВІТА, НАУКА І КУЛЬТУРА
Стаття 89. Держава забезпечує умови для вільного і всебічного
розвитку освіти, науки і культури, освоєння духовної спадщини
народу України, всієї світової культури та її примноження.
Стаття 90. Державна система освіти, науки і культури
незалежна від політичних партій, релігійних організацій та інших
громадських об’єднань. Науковим установам та учбовим закладам надається автономія
відповідно до закону.
Стаття 91. Освіта в Україні спрямована на всебічний розвиток
людини та усвідомлення її гідності, виховання поваги до прав і
свобод людини. Держава забезпечує необхідний розвиток професійно-технічної,
середньої спеціальної і вищої освіти, дошкільного і позашкільного
виховання через систему державних і муніципальних навчальних
закладів. Держава й органи місцевого та регіонального самоврядування
утримують достатню кількість навчальних закладів. Дозволяються приватні навчальні і виховні заклади. Держава встановлює загальні норми з питань освіти та єдині
вимоги для одержання документів про освіту, які дають право на
професійну діяльність, здійснює контроль за їхнім дотриманням.
Стаття 92. Держава забезпечує умови для розвитку
фундаментальних наукових досліджень, підготовки наукових кадрів.
Стаття 93. Держава дбає про збереження та охорону пам’яток
історії й архітектури, творів мистецтва та інших культурних
цінностей незалежно від того, хто є їхнім власником. В Україні заохочується і підтримується розвиток професійного
мистецтва і народної художньої творчості.
Стаття 94. Держава вживає заходів до повернення Україні
історичних і культурних цінностей народу, які знаходяться за її
межами. Держава не допускає вивезення за межі України об’єктів
історичної, культурної і художньої спадщини. ГЛАВА 13. ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ
Стаття 95. Громадськими об’єднаннями визнаються політичні
партії, масові рухи, професійні спілки, релігійні організації,
добровільні товариства, фонди, асоціації та інші об’єднання
громадян, які не мають за мету одержання прибутку.
Стаття 96. Діяльність громадських об’єднань повинна
грунтуватися на демократичних засадах, відповідати вимогам
відкритості і гласності. Повноваження громадських об’єднань не можуть бути підставою
для обмеження конституційних прав і свобод членів цих об’єднань та
інших осіб.
Стаття 97. Держава створює рівні можливості для діяльності
громадських об’єднань.
Стаття 98. Не допускаються утворення і діяльність партій,
інших громадських об’єднань і рухів, що ставлять за мету зміну
шляхом насильства конституційного ладу, протиправне захоплення
державної влади і порушення територіальної цілісності України, а
також підрив її безпеки, пропаганду війни, насильства,
розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі,
зазіхання на права і свободи людини, здоров’я та мораль. Об’єднання громадян можуть бути заборонені і розпущені лише в
судовому порядку. Забороняються утворення і діяльність будь-яких структурних
підрозділів політичних партій у державних органах (крім партійних
фракцій в Національних Зборах України), органах місцевого і
регіонального самоврядування, Збройних Силах, Національній гвардії
та Прикордонних військах, а також на державних підприємствах, в
установах, організаціях та навчальних закладах. ГЛАВА 14. СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 99. В Україні гарантується свобода інформації. Засоби інформації повинні правдиво висвітлювати події і
справедливо відображати різноманітність поглядів на них. Засоби інформації не піддаються цензурі.
Стаття 100. Право на заснування засобів інформації належить
фізичним і юридичним особам. Не допускається монополізація будь-якого виду засобів
інформації.
Стаття 101. Засоби інформації мають право на одержання
інформації від державних органів, об’єднань громадян, органів
місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ й
організацій, посадових осіб, а також вірогідних даних про їхню
діяльність.
Стаття 102. Чинити заборону або перешкоди з боку державних
органів, підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян,
органів місцевого і регіонального самоврядування, їхніх службових
осіб законній професійній діяльності журналістів або інші форми
тиску на них забороняється.
Стаття 103. Забороняється використання засобів масової
інформації для розголошення відомостей, що становлять державну чи
іншу таємницю, яка охороняється законом, для закликів до повалення
конституційного ладу чи захоплення влади, до порушення
територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства,
розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі,
зазіхання на права і свободи людини та мораль.
Розділ IV
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ
ГЛАВА 15. ПРИНЦИПИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
Стаття 104. Україна є унітарною державою. Територіальний
устрій України грунтується на засадах єдності, неподільності,
недоторканності і цілісності державної території, комплексності
економічного розвитку і керованості окремих її частин з
урахуванням загальнодержавних і регіональних інтересів,
національних і культурних традицій, географічних і демографічних
особливостей, природних і кліматичних умов.
Стаття 105. При вирішенні питань територіального устрою
України враховуються думка громадян, які проживають на відповідній
території, потреби розвитку місцевого та регіонального
самоврядування.
Стаття 106. Не допускається укладення будь-яких політичних
договорів і союзів між окремими адміністративно-територіальними
одиницями в особі їхніх органів місцевого і регіонального
самоврядування. Угоди між ними можуть укладатися лише з питань,
які віднесені до їхньої власної компетенції. ГЛАВА 16. СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО
ПОДІЛУ
Стаття 107. Адміністративно-територіальними одиницями України
є: область (земля), район, місто, селище і село. У місцевостях традиційного компактного проживання
національних меншин за волевиявленням населення даної місцевості з
метою задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб
громадян утворюються національні адміністративно-територіальні
одиниці.
Стаття 108. Утворення, укрупнення, ліквідація чи зміна меж
адміністративно-територіальних одиниць проводяться за ініціативою
відповідних органів місцевого і регіонального самоврядування з
урахуванням думки зацікавленого населення через проведення
дорадчого опитування. Рішення з цього питання ухвалює Рада Послів Національних
Зборів України.
Стаття 109. Статус адміністративно-територіальних одиниць, а
також порядок їх утворення, змін та ліквідації визначаються
Конституційним законом. ГЛАВА 17. РЕСПУБЛІКА КРИМ
Стаття 110. Республіка Крим є державно-територіальною
організацією влади і самоврядування населення Криму. Республіка Крим є автономною складовою частиною України.
Стаття 111. Республіка Крим самостійно вирішує питання,
віднесені до її відання Конституцією та законами України. Республіка Крим має свою Конституцію, яка узгоджується з
Національними Зборами України.
Стаття 112. Республіка Крим бере участь у вирішенні питань,
віднесених до відання України, у Національних Зборах України,
Кабінеті Міністрів України та інших центральних державних органах
України. Форми і квота представництва Республіки Крим в
центральних органах державної влади України визначаються
Конституцією та законами України.
Стаття 113. Закони України, прийняті в межах її повноважень,
є обов’язковими для виконання на території Республіки Крим. Розділ V
ДЕРЖАВНА ВЛАДА
ГЛАВА 18. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 114. Державну владу здійснює народ в особі громадян
України, які мають право голосу.
Стаття 115. Народ здійснює державну владу шляхом всенародного
голосування (референдуму), виборів, а також через систему
державних органів.
Стаття 116. Всеукраїнський референдум — конституційний спосіб
прийняття безпосередньо народом України законів та інших державних
рішень.
Стаття 117. Проведення всеукраїнського референдуму є
обов’язковим для вирішення питань про входження України в державні
союзи і військово-політичні об’єднання, зміни її території. Питання, з якого проводиться референдум, має бути
сформульоване максимально чітко і не допускати двозначності при
відповіді на нього. Проект закону чи рішення вважаються ухваленими громадянами,
якщо за них було подано більшість голосів виборчого корпусу. Не допускається референдум з питань ціноутворення,
оподаткування, витрат з державного бюджету, призначення і
звільнення державних посадових осіб, введення і припинення
воєнного та надзвичайного стану, амністії, помилування, а також з
питань, віднесених до відання судової влади.
Стаття 118. Вибори до Національних Зборів України і
Президента України відбуваються періодично і проводяться за
принципом загального, рівного і прямого виборчого права, при
таємному голосуванні та вільному і рівноправному висуненні
кандидатів. Не допускається одночасне проведення виборів до Національних
Зборів і Президента.
Стаття 119. Право голосу мають усі громадяни України, яким на
час голосування виповнилося 18 років. Права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які
утримуються за вироком суду в місцях позбавлення волі. Порядок здійснення виборчих прав громадян, які перебувають за
межами України, визначається законом.
Стаття 120. Виборчий процес здійснюється на таких засадах:
1) вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів; 3) безпристрастність до кандидатів з боку державних органів,
установ і організацій, органів місцевого і регіонального
самоврядування; 4) рівність можливостей для всіх кандидатів; 5) свобода агітації; 6) контроль за джерелами фінансування та витратами на виборчу
кампанію.
Стаття 121. Проведення виборів в Україні здійснюється по
одномандатних виборчих округах. Кожний виборець має один голос.
Стаття 122. Обраним вважається кандидат, який одержав на
виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у
голосуванні. Вибори є такими, що відбулися, якщо в голосуванні взяло
участь більше половини виборців. Порядок організації і проведення виборів визначається
Конституційним законом.
Стаття 123. Делегування функцій від однієї влади до іншої
забороняється, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Кожна влада при виконанні своїх функцій є автономною і діє у
встановлених Конституцією межах. Органи, до компетенції яких належить здійснення функцій
відповідних влад, співробітничають між собою у вирішенні завдань,
що стоять перед державою. ГЛАВА 19. ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА
НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ УКРАЇНИ
Стаття 124. Законодавча влада в Україні належить Національним
Зборам України.
Стаття 125. Національні Збори правомочні вирішувати будь-які
питання державного життя України, крім тих, що вирішуються
виключно всеукраїнським референдумом, або віднесені згідно з
Конституцією до відання Президента України, Уряду України, інших
державних органів, Республіки Крим, а також органів місцевого і
регіонального самоврядування.
А. СКЛАД І ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБОРІВ
Стаття 126. Національні Збори складаються з двох палат*: Ради
Депутатів і Ради Послів, які є постійно діючими органами.
______________
* Варіант однопалатних Національних Зборів див. у додатку.
Стаття 127. Рада Депутатів, до складу якої входить 350
депутатів, обирається терміном на 5 років по одномандатних
виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців. Депутатом може бути громадянин України, який має право
голосу, не молодший двадцяти п’яти років на день виборів, постійно
проживає на території України і має рівень освіти, не нижчий
загальнообов’язкового.
Стаття 128. Рада Послів, як орган територіального
представництва, обирається по одномандатних округах терміном на 5
років на основі рівного представництва — по 5 Послів від кожної
області, Республіки Крим і міста Києва. Послом може бути громадянин України, який має право голосу,
не молодший тридцяти п’яти років на день виборів, проживає на
відповідній території не менше 10 років і має рівень освіти, не
нижчий загальнообов’язкового.
Стаття 129. Депутати і Посли — члени Національних Зборів —
представляють народ України і є відповідальними перед виборцями. Ніхто не може бути одночасно членом обох палат Національних
Зборів або мати інший представницький мандат. Спори про дійсність мандатів членів Національних Зборів
вирішує Конституційний Суд України.
Стаття 130. Держава забезпечує умови для безперешкодного та
ефективного здійснення членами Національних Зборів своїх
повноважень. Члени Національних Зборів виконують свої функції на постійній
основі. На час виконання своїх повноважень вони звільняються з
попереднього місця роботи. Розміри винагороди членам Національних
Зборів та інших виплат, пов’язаних з виконанням їхніх повноважень,
а також умови їхньої оплати визначаються Національними Зборами. Члени Національних Зборів підзвітні палаті, до якої вони
обрані. В разі неучасті без поважних причин члена Національних
Зборів у засіданнях палати або її органів, до яких його обрано,
палата може виступити з ініціативою про його відкликання
виборцями. Членам Національних Зборів забороняється займатися
підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу,
крім наукової і викладацької у вільний від депутатської діяльності
час. Інші випадки несумісності мандата члена Національних Зборів з
метою забезпечення його незалежності та принципу розподілу влад
встановлюються Конституційним Законом про статус члена
Національних Зборів.
Стаття 131. Члени Національних Зборів мають право виступу на
засіданнях Національних Зборів і палат з усіх питань, які
розглядаються, право запиту і запитань до будь-яких державних
органів і посадових осіб (крім Президента та органів судової
влади), вимагати і одержувати від них інформацію, яка є необхідною
для здійснення своїх повноважень, а також інші права, визначені
цією Конституцією і Конституційним Законом про статус члена
Національних Зборів України.
Стаття 132. Члени Національних Зборів користуються
парламентською недоторканністю. Вони юридично невідповідальні за голосування або
висловлювання в Національних Зборах і їхніх органах. Члени Національних Зборів мають право не свідчити проти осіб,
які довірили їм як Депутатам чи Послам відомості про будь-які
факти, а також не повідомляти про ці факти. Повноваження членів Національних Зборів та їхні права і
свободи як громадян України не можуть бути обмежені в разі
введення воєнного чи надзвичайного стану. Члени Національних Зборів не можуть бути притягнуті до
кримінальної відповідальності, арештовані або піддані будь-яким
іншим заходам, що обмежують їхні права і свободи, а також заходам
адміністративного стягнення, що накладаються у судовому порядку,
без попередньої згоди на це відповідної палати. Подання про позбавлення члена Національних Зборів
парламентської недоторканності вносить до відповідної палати
Генеральний Прокурор України.
Стаття 133. Повноваження члена Національних Зборів
припиняються одночасно з припиненням повноважень палати, до якої
його обрано, або в разі його смерті.
Дострокове припинення повнов
Розділ 2. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс при-родних, невід’ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом _існування людини і мають розглядатися як гарантія н гідності.
Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і існування того, що називається правами людини, визнано достатньо давно, як і тс, що людина не може бути вільною в суспільстві, яке само не є вільним.
Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує використання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так і суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи і обов’язки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю.
Тому в «Загальних засадах» Конституції введені в дію вкрай важливі положення: головним обов’язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини та встановлення такого правового порядку, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Необхідність розділу II зумовлена тим, що у випадку, коли правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина не відведено належної уваги в Основному Законі, вони скоріш за все залишаться символами. Розміщення даного розділу слідом за «Загальними засадами» і перед розділами про органи влади має підкреслити його важливість та нове співвідношення між людиною і державою, що встановлюється людина визнається найвищою соціальною цінністю а її права і свободи мають визначити зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема тих її органів, про які мова піде у подальших розділах Конституції. Нарешті, комплекс закріплених у розділі прав, свобод і обов’язків являє собою певну систему, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та екологічні права. Система цих конституційних норм визначає правовий статус людини і громадянина в Україні.
Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які ратифіковані Україною. Певною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами № 2, 3, 8 і 11 до цієї Конвенції, підписаними від імені України. Це дає підстави для висновку, що в Україні перебудовується вся правова система: права і свободи людини і громадянина визнані неодмінними засадами нового конституційного ладу. Більш того, держава відповідає перед людиною за свою діяльність
Права і свободи людини, на які держава не може посягати, забезпечують кожній особі можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя. Держава не тільки не повинна втручатися у використання людиною цих прав і свобод, але й зобов’язана забезпечити їх реалізацію і захист. Більш того. Конституція визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі від посягань представників влади або посадових осіб.
Важливою є ст. 22 Конституції, за якою права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Кон-ституцією, не є вичерпними. Виходячи з ч. З цієї статті при прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів можуть бути надані нові права.
Слід акцентувати увагу ще на одному важливому питанні: про розмежування у Конституції термінів «людини» та «громадянина». Більшість статей цього розділу Конституції починається так: «Кожен має право…».
Такий підхід узгоджується із законодавчою практикою міжнародного співтовариства. За загальновизнаними нормами міжнародного права невід’ємні права і свободи кожної людини, незалежно від наявності в неї громадянства, повинні поважатися будь-якою державою. Ця гуманна норма стверджується ст. 26 Конституції, за якою іноземці та особи без громадянства мають такі самі права, свободи та обов’язки, як і [ громадяни України, за винятками, встановленими цією Конституцією, законами і міжнародними договорами України.
Водночас Україна, як і будь-яка інша держава, захищаючи свій суверенітет і незалежність і ставлячи за мету забезпечення гідних умов життя, закріплює певні права і свободи та надає гарантії їх здійснення лише своїм громадянам. Так, участь в управлінні \ державними справами, свобода об’єднання в політичні партії та громадські організації, право на проведення зборів і мітингів, походів і демонстрацій належать включно громадянам України. Також лише для громадян України держава створює умови для. здійснення права на працю, гарантує рівні можли-: вості у виборі професії та роду трудової діяльності; і гарантує право на соціальний захист; право на безоплатну вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах тощо. Виходячи з вирішального значення для буття України основної цінності українського народу — його землі, Конституція надає право власності на землю лише громадянам України.
Стаття 2 Конституція України 2013: статті Конституції України
Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна е унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Коментар статті Конституції:
Суверенітет — це одна з основних ознак кожної держави. Державний суверенітет України був прого-лошений у зазначеній Декларації про державний суверенітет України. Відповідно до неї Верховна Рада проголосила державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Респуб-ліки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Захист суверенітету і те-риторіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського на-роду, її виконання покладається на Збройні Сили України. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Жодна частина цієї території не може проголосити себе незалежною від суверенної влади держави.
Частина друга коментованої статті закршлює положення про те, що за своїм державним устроєм Україна є унітарною державою.
На відміну від федерації та конфедерації унітарні держави мають єдину конституцію, єдиний виший представницький орган державної влади, єдиний уряд, єдині збройні сили, податкову систему, проводять єдину зовнішню політику і т.д.
Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям. На відміну від України, наприклад, про Російську Федерацію такого сказати не можна. В такій багатонаціональній державі, як, наприклад, Росія, найбільш прийнятною є федеративна форма державного устрою, оскільки федерація дає можливість органічно поєднувати спільні інтереси всього народу Росії з інтересами кожної нації і на-родності.
В окремих випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька адміністративно- територіальних одиниць, що користуються особливим статусом автономних утворень. В Україні такий ста-тус має Автономна Республіка Крим, яка згідно з Конституцією є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією, вирішує питання, віднесені до її відання (див. коментар до розділу X).
У частині третій статті сказано про те, що в межах існуючого кордону територія України є цілісною і недоторканною. Загальновідомо, що жодна держава не може існувати без території. Територія — це прита-манна будь-якій державі ознака. Територія держави відокремлюється від території інших держав держав-ними кордонами. Принципи міжнародного права включають цілісність та недоторканність державної території. Цілісність означає заборону насильницького поділу території держави. Під недоторканністю державної території розуміють те, що інші держави зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на те-риторію суверенних держав.
Україна, як і будь-яка держава, на своїй території володіє всією повнотою суверенної влади, тобто лише вона здійснює територіальне верховенство.
Складовими державної території є її суша, континентальний шельф, водні. Підземні та повітряні простори. Об’єктами, прирівняними до державної території, є морські і повітряні судна, космічні кораблі й станції, що мають прапор чи відрізняльні знаки даної держави, підводні телеграфні кабелі, трубопроводи та інші об’єкти, що належать цій державі, але знаходяться за межами її території.
% PDF-1.3 % 3289 0 объект > endobj xref 3289 111 0000000016 00000 н. 0000003587 00000 н. 0000003917 00000 н. 0000004044 00000 н. 0000004422 00000 н. 0000004604 00000 н. 0000004762 00000 н. 0000004920 00000 н. 0000005078 00000 н. 0000005235 00000 п. 0000005393 00000 п. 0000005551 00000 н. 0000005709 00000 н. 0000005867 00000 н. 0000006025 00000 н. 0000006184 00000 п. 0000006343 00000 п. 0000006502 00000 н. 0000006661 00000 н. 0000006820 00000 н. 0000006979 00000 п. 0000007138 00000 н. 0000007297 00000 н. 0000007455 00000 н. 0000007706 00000 н. 0000008175 00000 н. 0000008661 00000 п. 0000008700 00000 н. 0000008779 00000 н. 0000009024 00000 н. 0000009546 00000 н. 0000010104 00000 п. 0000010671 00000 п. 0000011235 00000 п. 0000011524 00000 п. 0000011748 00000 п. 0000012037 00000 п. 0000012174 00000 п. 0000012317 00000 п. 0000012470 00000 п. 0000013046 00000 п. 0000013684 00000 п. 0000014252 00000 п. 0000014802 00000 п. 0000014878 00000 п. 0000014954 00000 п. 0000015029 00000 п. 0000015105 00000 п. 0000015180 00000 п. 0000015256 00000 п. 0000015331 00000 п. 0000015535 00000 п. 0000015610 00000 п. 0000015864 00000 п. 0000015939 00000 п. 0000076595 00000 п. 0000076670 00000 п. 0000079365 00000 п. 0000079440 00000 п. 0000079650 00000 п. 0000079725 00000 п. 0000079959 00000 н. 0000080034 00000 п. 0000083790 00000 п. 0000083865 00000 п. 0000083941 00000 п. 0000084016 00000 п. 0000084092 00000 п. 0000084167 00000 п. 0000084242 00000 п. 0000084365 00000 п. 0000084416 00000 п. 0000084516 00000 п. 0000084622 00000 п. 0000084679 00000 п. 0000084835 00000 н. 0000084893 00000 п. 0000084976 00000 п. 0000085128 00000 п. 0000085280 00000 п. 0000085338 00000 п. 0000085467 00000 п. 0000085526 00000 п. 0000085644 00000 п. 0000085702 00000 п. 0000085827 00000 п. 0000085885 00000 п. 0000086014 00000 п. 0000086072 00000 п. 0000086178 00000 п. 0000086236 00000 п. 0000086343 00000 п. 0000086401 00000 п. 0000086562 00000 п. 0000086620 00000 п. 0000086736 00000 п. 0000086794 00000 п. 0000086916 00000 п. 0000086975 00000 п. 0000087102 00000 п. 0000087160 00000 п. 0000087346 00000 п. 0000087403 00000 п. 0000087489 00000 п. 0000087575 00000 п. 0000087633 00000 п. 0000087691 00000 п. 0000087748 00000 п. 0000087805 00000 п. 0000003353 00000 п. 0000002571 00000 н. трейлер ] / Назад 266400 / XRefStm 3353 >> startxref 0 %% EOF 3399 0 объект > поток hb«b`g`g`lad @
Судебная система Украины —
Судебная власть в Украине основана на Конституции.Это независимая ветвь государственной власти, созданная для решения юридических проблем между государством и гражданами, гражданами и юридическими лицами; по надзору за конституционностью законов; защищать права граждан в отношениях с органами государственной власти и должностными лицами; осуществлять контроль за соблюдением прав граждан при расследовании преступлений и проведении оперативно-розыскных мероприятий; установить наиболее значимые юридические факты.
Судебная власть осуществляется судьями в форме гражданского, уголовного, хозяйственного, административного, а также конституционного судопроизводства .Таким образом, судебная система — это совокупность всех существующих судов в Украине. У них юрисдикция над всеми правоотношениями, возникающими в государстве. Система обеспечивает доступность правосудия для каждого человека. Суды толкуют и применяют законов, созданных согласно Конституции Украины. Их постановлений принимаются от имени Украины и являются обязательными для исполнения на всей территории страны.
Судопроизводство осуществляется Конституционным Судом Украины и судами общей юрисдикции .
Конституционный Суд Украины является единственным органом конституционной юрисдикции. Он решает вопросы соответствия законов и иных правовых актов Конституции и дает их официальное толкование .
Суды общей юрисдикции образуют единую систему судов, объединенных целями, задачами, принципами организации и деятельности, и возглавляются Верховным Судом Украины. Они созданы по принципам территориальности и специализации.Общие суды — это местных, , апелляционных, высших специализированных судов и Верховный суд. Хозяйственный , административный и некоторые другие суды определены как специализированные.
Самыми низшими судами являются местные (районные, городские и т.д.), это судов первой инстанции, или судов первой инстанции, решают различные виды дел. Апелляционные суды рассматривают обращений местных. Высшие специализированные суды рассматривают кассационных жалоб и определяют законность и обоснованность решений предыдущего суда .Верховный суд, высший суд в их системе, отправляет правосудие , обеспечивает применение законодательства всеми судами общей юрисдикции.
Специализированные суды общей юрисдикции состоят из административных и хозяйственных судов, разрешающих споры в сфере административных и хозяйственных правоотношений.
Правосудие осуществляют профессиональные судьи и, в случаях, определенных законом, народных заседателей и присяжных .Судопроизводство ведут судья, лично, коллегия судей или присяжные.
Гражданин Украины не моложе 25 лет, имеющий высшее юридическое образование и стаж работы в сфере права не менее 3 лет, проживающий в Украине не менее 10 лет и владеющий государственным языком, может быть рекомендован квалификацией. комиссия на должность судьи. Первое назначение производится Президентом сроком на пять лет. Все остальные судьи, кроме судей Конституционного Суда, избираются Верховной Радой на пожизненный срок.Профессиональные судьи не должны принадлежать к политическим партиям и профсоюзам, занимать другие оплачиваемые должности и выполнять иную оплачиваемую работу, кроме научной, преподавательской и творческой.
Независимость и неприкосновенность судей гарантируются Конституцией и законами Украины.
ИСТОРИЯ КОНСТИТУЦИИ УКРАИНЫ
Конституция Украины является основным официальным документом нашей
страна. Принятие новой Конституции Украины на 5 сессии
г.Верховная Рада Украины 28 июня 1996 г. стала важной
событие в жизни народа Украины. Конституция является фундаментальной
земельный закон: законы и другие нормативные правовые акты должны соответствовать ему.
право вносить поправки в Конституцию посредством специальной законодательной процедуры
наделено исключительно парламентом.Единственный орган, который может определить
, соответствует ли законодательство этому — Конституционный Суд Украины.
Первую Конституцию Украины написал гетман Филипп Орлик
в 1710 году. Будучи первой конституцией в Европе, она была известна своим глубоким
демократия. Опыт Украинской народной республики (1918 г.) сыграл значительную роль в конституционном процессе. До 8 июня 1995 г. высшим законом Украины была Конституция Украинской ССР (принята в 1978 г. с многочисленными последующими поправками).Нынешняя Конституция была принята на драматической ночной парламентской сессии 27-28 июня 1996 года. Закон № 254/96 о ратификации Конституции был торжественно подписан и провозглашен в середине июля 1996 года. Однако, согласно постановлению Конституционного суда, действующая Конституция вступила в силу в момент объявления результатов парламентского голосования, т.е. 28 июня 1996 года.
8 декабря 2004 г.2222-IV об изменении Конституции. Закон был принят большинством в 90 процентов (402 «за», 21 «против» и 19 воздержавшихся, тогда как для его принятия потребовалось 300 «за») одновременно с другими законодательными мерами, направленными на разрешение кризиса президентских выборов.
Принципы демократии, общие для всего человечества, воплощены в Конституции, которая гарантирует основные экономические, социальные, культурные, общественные и политические права граждан Украины. Согласно Конституции Украина является суверенным, демократическим, социальным и правовым государством.Форма государственного управления республика. Глава государства — Президент. Власть, принадлежащая народу Украины, осуществляется путем демократических выборов органами государственной власти и органов самоуправления . Все граждане имеют равные права. В Украине люди провозглашаются величайшей общественной ценностью. Эти и другие положения разработаны в главах Конституции.
Лучшие национальные традиции воплощены в Основном Законе Украины.Конституция создает правовых основ регулирования общественных отношений.
РАЗВИТИЕ
1. Прочтите даты и оставьте свои комментарии, ссылаясь на текст:
Какая дата относится к теме «История поправок к
»Конституции?
2. Приведите украинские эквиваленты к основным терминам:
Основной официальный документ, основной закон страны, специальный
законодательная процедура, регулирование общественных отношений, большинство
Восстановите предложения с этими словосочетаниями.
3. Подскажите значения следующих глаголов:
Принимать, изменять, обнародовать, провозглашать, осуществлять, распространять, утверждать, развивать,
вложить, объявить.
Используя конструкции пассивного голоса, составляйте предложения вашего
собственных с данными глаголами.
4. Завершите предложения и позвольте однокурснику перевести их на украинский язык:
1.Конституция устанавливает
2. Согласно Конституции, все полезные ископаемые и природные ресурсы в
годунаша страна принадлежит к
3. Конституция гарантирует
4. Конституция определяет полномочия
5. Высшим органом законодательной власти является
.6. Принята Конституция
7. Правосудие в Украине осуществляет и отправляет
8. Согласно Конституции церковные и религиозные организации
это
5.Подобрать слова, использованные при голосовании:
Да
Нет
Воздержались
Работа в группе: реконструируйте ситуацию встречи
Кабинет Министров (пусть секретарь огласит итоги
одобряя или отклоняя точку).
Гимн.
Работа в паре. Сделайте заметки в таблице и будьте готовы обсудить результаты в группе:
Система судебной власти в Украине
| Название суда | Компетенция |
| Конституционный суд | |
| Верховный суд | |
| Апелляционный суд | |
| Местный суд |
ПРАКТИКА И ОПЫТ
1.Изучите содержание Конституции Российской Федерации и Конституции Украины. Сравните структуры и сделайте заметки, обращая особое внимание на сходства и различия в макете этих документов.
Дата: 28.12.2014; view: 874
КОНСТИТУЦИЯ
Конституция может быть определена как система или совокупность фундаментальных принципов, согласно которым нация или государство строятся и управляются. Хорошим примером писаной конституции в этом смысле является Конституция Соединенных Штатов, принятая в 1787 году.Это относительно короткий документ объемом около 12 страниц. Конституция Соединенных Штатов является источником государственной власти и основным законом страны. Более 200 лет он руководил эволюцией государственных институтов и обеспечивал основу для политической стабильности, свободы личности, экономического роста и социального прогресса.
Конституционный съезд, который должен был принять новую конституцию, официально открылся 25 мая 1787 года в Филадельфии. Среди 55 делегатов, составивших проект конституции, было большинство выдающихся лидеров или отцов-основателей новой нации.В ходе съезда делегаты создали новую форму правления для Соединенных Штатов. Конституция устанавливает федеральную систему с сильным центральным правительством. Федеральная система — это система, в которой власть разделена между центральной властью и ее составными частями (штатами), с некоторыми правами, закрепленными за каждой из них.
Государства сохранили свою независимость, оставив за собой определенные четко определенные полномочия (образование, налоги и финансы, внутренние коммуникации и т. Д.)). Федеральному правительству были предоставлены полномочия в области национальной обороны, внешней политики, контроля за международной торговлей и т. Д.
Согласно Конституции власть была далее разделена между тремя ветвями национального правительства: законодательной (Конгресс), исполнительной (Президент) и судебной (Верховный суд). Каждому была предоставлена собственная власть.
Эти три державы установили так называемую систему сдержек и противовесов. Эта система дает каждой ветви средства сдерживания двух других.Например, президент имеет право наложить вето на акты, принятые Конгрессом, но Конгресс может отменить вето большинством в две трети голосов. Но Верховный суд имеет право объявить акты Конгресса (или любого законодательного собрания штата) или действия президента незаконными (или неконституционными), если они противоречат Конституции.
Конституция предусматривала выборы национального лидера или президента. Он также предусматривал, что федеральные законы будут приниматься только Конгрессом, состоящим из представителей, избранных народом.Конституция учредила национальную судебную систему во главе с Верховным судом. Этот основополагающий документ явился ярчайшим примером практического разделения трех основных ветвей власти.
Разработчики Конституции увидели, что будущее может потребовать изменений, поэтому они предусмотрели способ внесения поправок. Документ, который появился в результате их обсуждения в сентябре 1787 года, представлял собой краткую преамбулу и семь статей — за последние 200 лет было принято 26 поправок, но основной документ, сама Конституция, не изменилась.
Но когда конституция была впервые предложена и принята, американский народ вызвал повсеместное недовольство, поскольку она не содержала гарантий некоторых основных свобод и прав личности. Он также признал рабство и не устанавливал всеобщего избирательного права.
В 1791 году Конгресс был вынужден принять первые 10 поправок к Конституции, касающихся гражданских свобод. Все вместе они назывались «Билль о правах». Благодаря этим поправкам американцы получили гарантии таких основных прав, как свобода слова, печати и религии, право на мирные собрания, свободу от необоснованного обыска, ареста и задержания.Билль о правах также касается системы правосудия. Между тем, много лет спустя рабство было отменено тринадцатой поправкой (1865 г.), а всеобщее избирательное право было гарантировано пятнадцатой поправкой (1870 г.).
Согласно Конституции, ни один член одной ветви власти не может быть членом любой из двух других. Президент Соединенных Штатов не является и не может быть членом Конгресса (законодательной ветви власти). Любой член Конгресса, который желает стать президентом Соединенных Штатов, должен уйти из этого органа, прежде чем принять пост президента (Джеральд Форд ушел из Конгресса в 1975 году, став президентом).В то же время Президент может быть или не быть членом политической партии с большинством в Конгрессе. Ни один член правительства (исполнительной власти), за исключением вице-президента (который председательствует в Сенате), также не может быть членом Конгресса.
Конституция уполномочивает Конгресс снимать с должности государственных должностных лиц, в том числе президента, только в порядке импичмента. Импичмент — это обвинение в неправомерном поведении, выдвинутое против государственного должностного лица или президента законодательным органом.
Каждый штат имеет свою Конституцию. Конституции штатов имеют аналогичную структуру с Конституцией Соединенных Штатов. Как правило, они включают преамбулу Билля о правах, а также положения, касающиеся местных интересов: разделение властей, избирательное право и выборы, налоги и финансы, образование и т. Д.
Понимание ___________________________________________________
I. Сопоставьте фразы на английском языке с их русскими эквивалентами.Найдите в тексте предложения с ними и прочтите их.
| относительно краткий документ | |
| основной закон страны | |
| направлять эволюцию | , г. |
| сохранить кому-то четко определенные полномочия | |
| массовое недовольство | |
| всеобщее голосование | |
| необоснованный обыск, арест и изъятие | |
| мирное собрание | |
| об отстранении государственных служащих от должности |
II.Ответьте на следующие вопросы. Дайте развернутые ответы.
1. Как можно определить конституцию?
2. Когда и где была принята Конституция США?
3. Какой официальный орган принял Конституцию?
4. Какая система правления была установлена Конституцией?
5. Каким образом были разделены полномочия между федеральным правительством и правительствами штатов после Войны за независимость?
6. В чем суть системы сдержек и противовесов?
7.Почему возникла необходимость наладить процедуру внесения поправок в конституцию?
8. Почему народ США не удовлетворил основной текст Конституции?
9. Какой документ получил название Билль о правах?
10. Какие свободы были предоставлены Биллем о правах и другими поправками?
III. Прочтите предложения и скажите, истинны они или ложны. Исправить неправильные.
1.Конституцию можно определить как систему или совокупность основополагающих принципов, в соответствии с которыми нация или государство построены и управляются.
2. Конституция США принята в 1787 году.
3. Конституционный съезд, который должен был принять новую конституцию, официально открылся 25 апреля 1787 года в Филадельфии.
4. Конституция устанавливает федеральную систему с сильным центральным правительством.
5. Когда впервые была предложена и принята Конституция, американский народ вызвал всеобщее недовольство.
6. В 1791 году Конгресс был вынужден принять первые 10 поправок к Конституции, касающихся гражданских свобод. Все вместе они назывались «Закон о правах».
7. За последние 200 лет было принято 26 поправок и внесены изменения в Конституцию.
8. Согласно Конституции ни один член одной ветви власти не может быть членом какой-либо из двух других.
9. Президент США может быть членом Конгресса.
10. Президент может быть или не быть членом политической партии с большинством в Конгрессе.
11. Система сдержек и противовесов дает каждой ветви возможность сдерживать две другие.
12. Импичмент — это обвинение в неправомерном поведении, выдвинутое против государственного должностного лица или президента законодательным органом.
13. Каждый штат имеет свою Конституцию.
Дата: 03.02.2015; просмотр: 6902
Государственное устройство Украины — Блог In2English
Прочтите текст.
21 августа 1991 года Украина стала независимой. Началось строительство демократического государства. Украина стала президентско-парламентской республикой. За короткий период была создана новая система государственного устройства.
Согласно Конституции Украины государственная власть делится на три ветви: законодательную, исполнительную и судебную. Орган законодательной власти — Верховная Рада, состоящая из 450 депутатов.
Каждый депутат представляет часть страны, которая называется избирательным округом.Выборы в Верховную Раду проводятся каждые 5 лет. Голосование проводится тайным голосованием и с 18 лет.
Верховная Рада возглавляется Председателем и отвечает за принятие законов. В нем есть специальные комиссии, которые обсуждают и вносят законопроекты для обсуждения на заседании парламента. Он обсуждает вопросы, связанные с государственным бюджетом, и принимает бюджет на предстоящий год.
Глава страны — Президент, избираемый сроком на 5 лет.Исполнительную власть возглавляет он.
Основным органом исполнительной власти является Кабинет министров. В его состав входят главы министерств: министерства экономики, финансов, обороны, юстиции, сельского хозяйства, здравоохранения, образования и науки, молодежи и спорта и других. Глава кабинета министров, который также называется премьер-министром, назначается президентом, но это назначение должно быть одобрено Верховной Радой. Премьер-министр подотчетен Президенту и Верховной Раде.
Расскажите о государственном устройстве Украины.
Выполняйте задания.
Задание 1. Найдите слово, не совпадающее по значению с другими.
- судебная, исполнительная, обязательная, законодательная
- власть, власть, справедливость, поправка
- язык, депутат, голосование, выборы
- федерация, монархия, республика, учреждение
- равенство, права, провозглашение, обязанности
- правительство, суд, судья, закон
Задача 2.Сопоставьте ответы с вопросами.
- Когда была принята Конституция Украины?
- Что такое Кабинет Министров в нашей стране?
- Что за государство Украина?
- Может ли каждый гражданин Украины быть избран президентом?
- Каковы основные обязанности граждан Украины?
- Гарантируется ли использование языков национальных меньшинств Конституцией?
а. Это суверенная демократическая республика.
г. Да, в соответствии со статьей 10 Конституции.
г. Двадцать восьмого июня 1996 г.
г. Защита Родины, уважение к государственной символике, уплата налогов.
эл. Нет, он должен быть гражданином Украины и быть не моложе 21 года.
ф. Высший орган исполнительной власти.
Задание 3. Заполните пропуски словами ниже.В списке есть два лишних слова.
послов, состоит, принят, опубликован, независимость, эмблема, синий, желтый, гимн, освобождение, цвета, современник, трезубец, документ
Государственные символы Украины: Государственный флаг, ___1___ и ___2___ были приняты Верховной Радой в 1992 году. Украинский флаг ___3___ состоит из горизонтальных полос. Верх ___4___. А внизу ___5___. Эти ___6___ неба, рек и золотых полей были символами Киевской Руси задолго до введения христианства.
___7___ Государственный герб Украины — Трезубец. Первое изображение ___8___ появилось в девятом веке нашей эры, когда Игорь, князь Киевской Руси, послал ___9___ подписать договор с византийским императором, и они скрепили ___10___ трезубцем.
Гимн Украины появился совсем недавно. Стихотворение ученого и поэта Павла Чубинского было ___11___ в 1863 году львовским журналом «Мета», и в том же году оно было положено на музыку галицким композитором Михаилом Вербицким.В 1917 году песня была официально ___12___ как гимн Украинского государства.
Политическая система Украины
Украина — суверенное государство, независимость которого была провозглашена 24 августа 1991 года. До этого она была одной из 15 республик бывшего Советского Союза. В стране демократическая политическая система, что означает, что ее исполнительная власть представлена президентом с сильные полномочия, а его законодательная ветвь представлена национальным парламентом.Президент, избираемый на пятилетний срок, является главнокомандующим вооруженными силами и может издавать приказы, называемые указами, без одобрения парламента. Первым президентом Украины был Леонид Кравчук, программа которого была направлена на построение новой Украины с сильной государственной системой, подлинной демократией, материальным благополучием украинского народа и его возвышенным духовным сознанием.
В 1994 году был избран новый президент Леонид Кучма, и Украина вступила в новую фазу развития.В 1999 году он был переизбран на новый президентский срок и в числе своих основных проблем заявил о быстром проведении важных экономических реформ. Сегодняшний президент — Виктор Ющенко.
Парламент Украины, называемый Верховной Радой (Верховный Совет), является законодательным органом страны. Он имеет одну палату, состоящую из 430 членов, которые избираются избирателями на всеобщих выборах на пятилетний срок. Право голоса на выборах имеет каждый гражданин Украины старше 18 лет. Судебная власть Украины представлена Верховным Судом и Конституционным Судом.
Президенту помогает Кабинет министров, чьи обязанности лежат в сферах внешней политики, внутренней политики, экономики, науки и технологий, промышленности, права и гуманитарных вопросов. Кабинет возглавляет премьер-министр, который назначается президентом и утверждается большинством парламента.
Иными словами, можно сказать, что государственная власть в Украине основана на разделении власти на законодательную, исполнительную и судебную, и Украину можно назвать страной с парламентско-президентской формой правления.
Административно Украина разделена на 24 региона, называемых областями. Крым, который также является частью нашей страны, имеет особый статус автономной самоуправляющейся республики. В каждом регионе есть свои органы местного самоуправления, которые подотчетны Кабинету Министров и Президенту.
В Украине существует множество политических партий; в настоящее время их насчитывается более 60. Наиболее влиятельными являются Социал-демократическая партия Украины (объединенная), Рух, Народно-демократическая партия (НДП) и Социалистическая партия.
Основная тенденция внешней политики Украины — жить в мире с остальным мировым сообществом, сотрудничать с другими странами и участвовать в европейских и мировых структурах через членство в Организации Объединенных Наций и других международных политических, экономических и культурных организациях. .
Учитель ________________ Коковихин И.С.
учебного года, I семестр
6 (12).Тематические праздники в Украине
1. ПРОЧИТАЙТЕ И ПЕРЕведите ТЕКСТЫ.
2. ПОВТОРИТЕ ОДИН ИЗ ТЕКСТОВ.
Украинские традиции
Как и каждая страна мира, Украина богата своими национальными традициями. Некоторые из них распространены в мире, а некоторые — нетипичны. В первую очередь мы отмечаем День Независимости 24 августа.На мой взгляд, этот праздник молодой, потому что моя страна как независимая тоже очень молода. Ему всего восемнадцать лет. Но в будущем, думаю, это будет большой праздник. Хочу рассказать вам о некоторых старых традициях моей страны. Это Пасха и Рождество. Мой народ стал отмечать эти праздники с момента крещения Киевской Руси в 988 году князем Володырным. Мы празднуем Пасху весной по юлианскому календарю, поэтому она не совпадает с западным миром. Этот праздник всегда бывает в апреле или в начале мая.Пасха символизирует Воскресение Иисуса Христа. Все лепят торты, так называемые паши, и красят яйца. Пасхальные куличи продаются в каждой кондитерской, но домашние всегда намного вкуснее. Всю провизию нужно крестить в церкви рано утром. Еще один праздник — Рождество. Отмечаем его 7 января. В Европе и США его отмечают в декабре. В Рождество люди празднуют рождение Иисуса Христа. В жизни нашей страны есть даты и события, которые памятны каждому гражданину Украины.Самая памятная дата — День Победы, отмечаемый 9 мая. В этот день отмечается годовщина победы над фашизмом во Второй мировой войне. Еще один праздник, который любят дети и взрослые. Это канун Нового года. Люди украшают новогодние елки игрушками и гирляндами, а всем дарится подарки. В новогоднюю ночь люди не спят, ходят в гости к друзьям или просто сидят дома и смотрят телевизор.
Это национальный праздник, в эти дни не работают.Что касается меня, я люблю отмечать в эти дни
Праздники и привозные дни в Украине
Слово «праздник» происходит от слова «святой день». Праздники были первыми религиозными праздниками. Сейчас многие праздники не имеют ничего общего с религией. В каждой стране есть праздники, посвященные важным событиям в ее истории. Каждый год начинается с Нового года. Это очень большой праздник, когда все загадывают пожелания нового года; дать новую надежду на будущее.Это всеобщий любимый праздник. Люди получают много подарков, поздравлений. 8 марта — женский день. Эта дата была введена в 1910 году 2-й Международной конференцией женщин-социалисток. Сегодня этот праздник потерял политическое значение и стал просто днем, когда мы дарим подарки, цветы, слова благодарности нашим мамам, бабушкам, учителям. 9 марта мы отмечаем день рождения великого украинского поэта, писателя, художника Тараса Шевченко. Наконец-то его мечты сбылись, Украина стала независимой.День Пасхи входит в лунный календарь. День, когда мы празднуем воскресение Христа из мертвых. Праздники наступают в воскресенье. 9 мая мы отмечаем годовщину победы над нацистской Германией. В этот день люди выражают благодарность ветеранам Великой Отечественной войны.
24 августа была провозглашена независимость Украины и началась новая эра в истории Украины.
Активные слова и комбинации слов:
памятный
Пасха
Воскресение
взрослый
крестить
Вопросы:
1.Какие памятные даты в истории Украины вам известны?
2. Есть ли праздники религиозного происхождения?
3. Опишите празднование Нового года?
4. Когда наш народ начал праздновать Пасху и Рождество?
5. Какие еще национальные праздники вы знаете?
Учитель ________________ Коковихин И.С.
учебного года, I семестр
7 (13,14).Элемент управления текстом темы
–
1. Перед написанием темы ответьте на следующие вопросы:
1. Что такое территория украинцев?
2. Что такое территория Великобритании?
3. Какой климат есть в Украине?
4. Какой климат в Великобритании?
5.Что вы можете сказать о географических особенностях Украины?
6. Что характерно для физической географии Великобритании?
7. Какая сила у Великобритании?
8. Что вы можете сказать о политической системе Украины?
9. Является ли Великобритания страной с высоким уровнем развития?
10. Является ли Украина культурно-научной и экономической страной?
Напишите тему Относительная характеристика Великобритании и Украины, обращая внимание на следующие данные: площадь, население, культура, наука, достопримечательности, климат, географическое положение и развитие.
| Великобритания | Украина | |
| площадь | ||
| Население | ||
| культура | ||
| наука | ||
| достопримечательность | ||
| климат | ||
| географическое положение | ||
| разработка |
Учитель ________________I.
Комментариев нет