53 стаття конституції україни: Ст. 53 Конституція України Конституція України Стаття 53 Коментар
Ст. 53 ЗУ Про Конституційний Суд Конституційне звернення від 13.07.2017 № 2136-VIII Закон України Про Конституційний Суд України Стаття 53 (ЗУ Про КСУ) Коментар
1. Конституційним зверненням є подане до Суду письмове клопотання про надання висновку щодо:
1) відповідності Конституції України чинного міжнародного договору України або міжнародного договору, що вноситься до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість;
2) відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
4) відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
5) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
6) відповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України.
2. У конституційному зверненні зазначаються:
1) суб’єкт права на конституційне звернення;
2) відомості про представника суб’єкта права на конституційне звернення;
3) документи і матеріали, на які посилається суб’єкт права на конституційне звернення, із зазначенням повного найменування, номера, дати ухвалення, джерела офіційного видання акта;
4) перелік документів і матеріалів, що додаються.
3. У конституційному зверненні про відповідність Конституції України міжнародного договору зазначаються конкретні положення договору, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити договір, а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності міжнародного договору (його окремих положень).
4. У конституційному зверненні про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, зазначаються ті питання, конституційність яких оспорюється, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити ці питання, а також обґрунтування тверджень щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.
5. До конституційного звернення щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту додаються:
1) матеріали щодо ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
2) документи про створення та роботу спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування, висновки і пропозиції цієї комісії;
3) матеріали про розгляд Верховною Радою України висновків і пропозицій відповідної тимчасової слідчої комісії;
4) рішення Верховної Ради України про звинувачення Президента України у вчиненні державної зради або іншого злочину;
5) рішення Верховної Ради України про звернення до Конституційного Суду.
6. У конституційному зверненні про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України зазначається обґрунтування тверджень щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.
7. У конституційному зверненні щодо відповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України зазначаються акт Верховної Ради Автономної Республіки Крим (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України та законам України, та конкретні положення Конституції України та законів України, на відповідність яким належить перевірити акт Верховної Ради Автономної Республіки Крим (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо невідповідності Конституції України та законам України акта Вер
Конституція України — Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженн
Конституція України. Повний текст Конституції України
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 ) ( Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97 N 4-зп від 03.10.97 N 6-зп від 25.11.97 N 9-зп від 25.12.97 N 8-рп/98 від 09.06.98 N 11-рп/98 від 07.07.98 N 1-рп/99 від 09.02.99 N 4-рп/99 від 19.05.99 N 7-рп/99 від 06.07.99 N 9-рп/99 від 27.10.99 N 10-рп/99 від 14.12.99 N 4-рп/2000 від 11.04.2000 N 6-рп/2000 від 19.04.2000 N 13-рп/2000 від 16.11.2000 N 15-рп/2000 від 14.12.2000 N 2-рп/2001 від 28.03.2001 N 4-рп/2001 від 19.04.2001 N 5-рп/2001 від 17.05.2001 N 7-рп/2001 від 30.05.2001 N 11-рп/2001 від 13.07.2001 N 14-рп/2001 від 16.10.2001 N 4-рп/2002 від 20.03.
Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року
Завантажити повний текст Конституції України
Конституція України. Розділ I. Загальні засади
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 5. Україна є республікою.
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Стаття 7.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Коонституція України. Розділ II. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Стаття 50.
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Стаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Стаття 63.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.
Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.Конституція України. Розділ III.
Вибори. Референдум
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Конституція України.
Розділ IV. Верховна Рада України
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Верховної Ради України.
Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:
«Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.
Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито.
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 88. Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад.
Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.
Стаття 90.
Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.
Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.
Стаття 97. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.
Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.
Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.
Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Конституція України. Розділ V. Президент України
Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Стаття 103.
Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.
Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
Стаття 106. Президент України:
Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.
Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.
Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.
Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
Конституція України. Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади
Стаття 113.
Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.
Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.
Стаття 116. Кабінет Міністрів України:
Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Конституція України. Розділ VII. Прокуратура
Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Конституція України. Розділ VIII. Правосуддя
Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
Конституція України. Розділ IX. Територіальний устрій України
Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Конституція України. Розділ X. Автономна Республіка Крим
Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:
Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:
Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.
Конституція України. Розділ XI. Місцеве самоврядування
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Конституція України. Розділ XII. Конституційний суд України
Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Стаття 148. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
Стаття 149. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.
Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України належить:
Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.
Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Конституція України. Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України
Стаття 154. Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 155. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Стаття 159. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.
Конституція України. Розділ IX. Прикінцеві положення
Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.
Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України.
Конституція України. Розділ XV. Перехідні положення
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – Освіта.UA
(Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду)
(Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44)
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Ніхто не може узурпувати державну владу.
(Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005)
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
(Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 від 14.12.99 )
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.
Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Усі об’єднання громадян рівні перед законом.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
(Офіційне тлумачення положень статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 від 06.07.99 )
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
(Офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 від 19.04.2001)
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
(Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 від 29.05.2002 )
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
(Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 від 04.03.2004)
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
(Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-зп від 25.11.97;статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
(Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 1-зп) від 13.05.97, N 1-рп/99 від 09.02.99, N 6-рп/2000 від 19.04.2000)
Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
(Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2000 від 16.11.00)
Стаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
(Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97)
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Розділ III
ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
{Офіційне тлумачення положень статті 69 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
{Офіційне тлумачення положень частини другої статті 72 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Розділ IV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
(Офіційне тлумачення положень статті 75 див. в Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002)
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
Строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років. (Частина п’ята статті 76 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
(Стаття 76 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Верховної Ради України. (Частина перша статті 77 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004 — набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році)
Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.
Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.
(Стаття 78 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:
«Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.
(Офіційне тлумачення статті 79 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97)
Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
(Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-рп/99 від 27.10.99)
(Офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2003 від 26.06.2003)
Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції; (Пункт 6 частини другої статті 81 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
{Офіційне тлумачення положень пункту 6 частини другої статті 81 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2008 від 25.06.2008}
7) його смерті.
Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України — в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, — судом.
У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України — з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.
У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення. (Частина шоста статті 81 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
(Стаття 81 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.
Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.
Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.
Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.
(Стаття 82 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.
У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. (Частина шоста статті 83 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
{Офіційне тлумачення положень частини шостої статті 83 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 від 17.09.2008}
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. (Частина сьома статті 83 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004 )
{Офіційне тлумачення положень частини сьомої статті 83 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 від 17.09.2008}
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. (Частина восьма статті 83 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. (Частина дев’ята статті 83 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
{Офіційне тлумачення положень частини дев’ятої статті 83 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 від 17.09.2008}
Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією. (Частина десята статті 83 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
(Стаття 83 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
(Офіційне тлумачення частин другої і третьої статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/98 від 07.07.98) (Офіційне тлумачення положень статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002) (Офіційне тлумачення частини другої статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2003 від 14.10.2003)
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;
{Офіційне тлумачення пункту 12 частини першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2007 від 11.12.2007 }
12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;
20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
24) встановлення державних символів України;
25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
26) призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;
27) обрання суддів безстроково;
28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;
34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;
36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;
37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.
Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
(Стаття 85 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
(Офіційне тлумачення положень частини першої статті 86 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 5-рп/2003 від 05.03.2003, N 16-рп/2003 від 14.10.2003)
Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.
(Офіційне тлумачення статті 86 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 4-рп/99 від 19.05.99, N 4-рп/2000 від 11.04.2000, N 4-рп/2002 від 20.03.2002)
Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.
(Стаття 87 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 88. Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад. (Частина перша статті 88 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів; (Пункт 2 частини другої статті 88 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. (Частина третя статті 88 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.
Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.
Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.
Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.
Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.
(Стаття 89 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції; (Пункт 1 частини другої статті 90 набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004)
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.
(Стаття 90 в редакції Закону N 2222-IV від 08.12.2004)
Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
(Офіційне тлумачення положень статті 91 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002, N 16-рп/2003 від 14.10.2003)
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;
2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
(Офіційне тлумачення пункту 13 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001)
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спец
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – Освіта.UA
(Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду)
(Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44)
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Ніхто не може узурпувати державну владу.
(Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005)
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
(Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 від 14.12.99 )
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.
Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Усі об’єднання громадян рівні перед законом.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
(Офіційне тлумачення положень статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 від 06.07.99 )
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
(Офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 від 19.04.2001)
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
(Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 від 29.05.2002 )
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
(Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 від 04.03.2004)
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
(Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-зп від 25.11.97;статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
(Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 1-зп) від 13.05.97, N 1-рп/99 від 09.02.99, N 6-рп/2000 від 19.04.2000)
Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
(Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2000 від 16.11.00)
Стаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
(Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97)
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.
Гро
Конституція України
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.44
№ 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст.68
№ 586-VII від 19.09.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.142
№ 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11, ст.143
№ 1401-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 28, ст.532
№ 2680-VIII від 07.02.2019, ВВР, 2019, № 9, ст.50
№ 27-IX від 03.09.2019}
{Закон України № 2222-IV від 08.12.2004 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття}
{Положення Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України № 2222-IV від 08.12.2004, № 2952-VI від 01.02.2011, № 586-VII від 19.09.2013, визнано такими, що є чинними на території України Постановою Верховної Ради України № 750-VII від 22.02.2014}
{Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду
№ 1-зп від 13.05.97
№ 4-зп від 03.10.97
№ 6-зп від 25.11.97
№ 9-зп від 25.12.97
№ 8-рп/98 від 09.06.98
№ 11-рп/98 від 07.07.98
№ 1-рп/99 від 09.02.99
№ 4-рп/99 від 19.05.99
№ 7-рп/99 від 06.07.99
№ 9-рп/99 від 27.10.99
№ 10-рп/99 від 14.12.99
№ 4-рп/2000 від 11.04.2000
№ 6-рп/2000 від 19.04.2000
№ 13-рп/2000 від 16.11.2000
№ 15-рп/2000 від 14.12.2000
№ 2-рп/2001 від 28.03.2001
№ 4-рп/2001 від 19.04.2001
№ 5-рп/2001 від 17.05.2001
№ 7-рп/2001 від 30.05.2001
№ 11-рп/2001 від 13.07.2001
№ 14-рп/2001 від 16.10.2001
№ 4-рп/2002 від 20.03.2002
№ 7-рп/2002 від 27.03.2002
№ 8-рп/2002 від 07.05.2002
№ 10-рп/2002 від 29.05.2002
№ 12-рп/2002 від 18.06.2002
№ 15-рп/2002 від 09.07.2002
№ 16-рп/2002 від 17.10.2002
№ 17-рп/2002 від 17.10.2002
№ 2-рп/2003 від 28.01.2003
№ 5-рп/2003 від 05.03.2003
№ 12-рп/2003 від 26.06.2003
№ 16-рп/2003 від 14.10.2003
№ 19-рп/2003 від 10.12.2003
№ 21-рп/2003 від 25.12.2003
№ 22-рп/2003 від 25.12.2003
№ 5-рп/2004 від 04.03.2004
№ 11-рп/2004 від 19.05.2004
№ 19-рп/2004 від 01.12.2004
№ 6-рп/2005 від 05.10.2005
№ 9-рп/2005 від 13.10.2005
№ 7-рп/2007 від 09.10.2007
№ 11-рп/2007 від 11.12.2007
№ 12-рп/2007 від 11.12.2007
№ 5-рп/2008 від 02.04.2008
№ 6-рп/2008 від 16.04.2008
№ 12-рп/2008 від 25.06.2008
№ 16-рп/2008 від 17.09.2008
№ 23-рп/2008 від 15.10.2008
№ 26-рп/2008 від 27.11.2008
№ 6-рп/2009 від 26.02.2009
№ 7-рп/2009 від 16.04.2009
№ 8-рп/2009 від 28.04.2009
№ 23-рп/2009 від 30.09.2009
№ 7-рп/2010 від 11.03.2010
№ 8-рп/2010 від 11.03.2010
№ 10-рп/2010 від 01.04.2010
№ 11-рп/2010 від 06.04.2010
№ 12-рп/2011 від 20.10.2011
№ 16-рп/2011 від 08.12.2011
№ 19-рп/2011 від 14.12.2011
№ 2-рп/2012 від 20.01.2012
№ 3-рп/2012 від 25.01.2012
№ 9-рп/2012 від 12.04.2012
№ 2-рп/2013 від 29.05.2013
№ 4-рп/2013 від 12.06.2013
№ 5-рп/2014 від 15.05.2014
№ 1-рп/2016 від 15.03.2016
№ 11-р/2019 від 02.12.2019}
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, {Абзац п’ятий преамбули із змінами, внесеними згідно із Законом № 2680-VIII від 07.02.2019}, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
| 1-рп / 2004 | Об официальном толковании статьи 34.3 Закона Украины «Об обязательном государственном социальном страховании от несчастных случаев на производстве и профессиональных заболеваний, повлекших потерю трудоспособности» (дело о возмещении Фондом социального страхования морального вреда) | 27.01.04 | 2004_0.doc |
| 2-рп / 2004 | Официальное толкование термина «передача», используемого в статье 5.1.17 Закона «О налоге на добавленную стоимость» (дело о толковании термина «передача земельных участков») | 05.02.04 | 2004_0.doc |
| 3-рп / 2004 | Об официальном толковании положений статьи 3.10 Закона Украины «Об исполнительном производстве» (дело о принудительном исполнении решений третейского суда) | 24.02.04 | 2004_0.doc |
| 4-рп / 2004 | Официальное толкование положений статей 1, 10 и 10.2 Закона «О приватизации государственного жилищного фонда» (дело о правах совладельцев на подсобные помещения многоквартирных домов) | 02.03.04 | 2004_0.doc |
| 5-рп / 2004 | Об официальном толковании положений статьи 53.3 Конституции Украины «государство обеспечивает доступность и бесплатность дошкольного, полного общего среднего, профессионального, высшего образования в государственных и муниципальных образовательных учреждениях» (дело о доступности и безвозмездность обучения) | 04.03.04 | 2004_0.doc |
| 6-рп / 2004 | Конституционность положений статьи 9.2 Закона «Об общественной поддержке СМИ и социальной защите журналистов» (случай печатных периодических изданий) | 16.03.04 | 2004_0.doc |
| 7-рп / 2004 | О соответствии Конституции (конституционности) положений статей 59.3 и 59.4 Закона Украины «О Государственном бюджете Украины на 2003 год» (дело о социальной защите военнослужащих и сотрудников правоохранительных органов) | 17.03.04 | 2004_0.doc |
| 8-рп / 2004 | Конституционность Указа Президента Украины «О мероприятиях по введению государственной монополии в сфере контроля производства и оборота алкогольной, алкогольной и табачной продукции» (дело о введении государственной монополии в сфере контроль изготовления отдельных видов продукции) | 31.03.04 | 2004_0.doc |
| 9-рп / 2004 | О соответствии Конституции Украины (конституционности) положений подпункта «а» статьи 5.2, статьи 8, абзаца первого и абзаца второго статьи 23.2 Закона Украины «Об организационно-правовых основаниях противодействие организованной преступности », Указ Президента Украины« О Координационном комитете по противодействию коррупции и организованной преступности »и« О повышении эффективности деятельности Координационного комитета к… | 07.04.04 | 2004_0.doc |
| 10-рп / 2004 | О соответствии Конституции Украины (конституционности) положений статей 6, 9 Закона Украины «О государственном регулировании производства и реализации сахара» (дело об определении минимальной цены на сахар) | 15.04.04 | 2004_0.doc |
| 11-рп / 2004 | Об официальном толковании положений статьи 90.2, статьи 106.1.8. Конституции Украины (дело об условиях прекращения полномочий Верховной Рады Украины до истечения срока) | 19.05.04 | 2004_0.doc |
| 12-рп / 2004 | Об официальном толковании статьи 12.4 Закона Украины «О местном самоуправлении» о совмещении должности главы сельского, поселкового, городского совета с мандатом народного депутата Верховной Рады Автономной Республики Крым (дело о совмещении должности главы сельского, поселкового, городского совета с мандатом народного депутата Верховной Рады Автономной Республики Крым) | 20.05.04 | 2004_0.doc |
| 13-рп / 2004 | О соответствии положения статьи 16.2 Дисциплинарного регламента прокуратуры Украины, принятого постановлением Верховной Рады Украины «Об утверждении Дисциплинарного регламента прокуратуры Украины», Конституции Украины (конституционность) ( дело о Дисциплинарном регламенте прокуратуры Украины) | 22.06.04 | 2004_0.doc |
| 14-рп / 2004 | О соответствии Конституции Украины (конституционность) пункта 2 статьи 39.1 Закона Украины «О высшем образовании» (дело о возрастном пределе кандидатов на должности руководителей высших учебных заведений) | 07.07.04 | 2004_0.doc |
| 15-рп / 2004 | О соответствии Конституции Украины (конституционности) статьи 69 Уголовного кодекса Украины (дело о вынесении судом более мягких мер наказания) | 02.11.04 | 2004_0.doc |
| 16-рп / 2004 | Об официальном толковании пункта 1 статьи 9 и пункта 10 статьи 1 Закона Украины «О потребительской кооперации», части 4 статьи 37 Закона Украины «О кооперативах» (дело о защите имущественных прав организаций потребительской кооперации ) | 11.11.04 | 2004_0.doc |
| 17-рп / 2004 | О соответствии Конституции Украины (конституционности) Постановления Верховной Рады Украины «О временной специальной комиссии Верховной Рады по контролю за исполнением законодательства о выборах Президента Украины» (дело о временной специальной комиссии Верховной Рады. ) | 18.11,04 | 2004_0.doc |
| 18-рп / 2004 | Официальное толкование отдельных положений части 1 ГПК Украины (дело об охраняемом законом интересе) | 01.12.04 | 2004_0.doc |
| 19-рп / 2004 | Об официальном толковании положений части первой и второй статьи 126 Конституции Украины и части второй статьи 13 Закона Украины «О статусе судей» (дело о независимости судей в составе их статус) | 01.12,04 | 2004_0.doc |
| 20-рп / 2004 | О соответствии Конституции Украины (конституционности) положений статей 78.2`, 78.3 и 78.4 Закону Украины «О Государственном бюджете Украины на 2004 год» (дело о приостановлении или ограничении льгот, компенсаций и гарантий) | 01.12,04 | 2004_0.doc |
Конституционные законы 1867-1982 годов
Принимая во внимание, что Канада основана на принципах, признающих верховенство Бога и верховенство закона:
Гарантия прав и свобод
Примечание на полях: Права и свободы в Канаде
1. Канадская хартия прав и свобод гарантирует права и свободы, изложенные в ней, с соблюдением только таких разумных ограничений, предусмотренных законом, как могут быть наглядно оправданы в свободном и демократическом обществе.
Основные свободы
Примечание на полях: Основные свободы
2. Каждый человек имеет следующие основные свободы:
( a ) свобода совести и религии;
( b ) свобода мысли, убеждений, мнений и их выражения, включая свободу печати и других средств коммуникации;
( c ) свобода мирных собраний; и
( d ) свобода ассоциации.
Демократические права
Примечание на полях: Демократические права граждан
3. Каждый гражданин Канады имеет право голосовать на выборах членов Палаты общин или законодательного собрания и иметь право быть избранным. членство в нем.
Примечания на полях: Максимальный срок полномочий законодательных органов
4. (1) Ни Палата общин, ни законодательное собрание не могут продолжаться дольше пяти лет с даты, установленной для возврата документов на общих выборах его членов.(81)
Примечание на полях: Продолжение при особых обстоятельствах
(2) Во время реальной или предполагаемой войны, вторжения или восстания Палата общин может быть продолжена Парламентом, а законодательное собрание может быть продолжено законодательным собранием. свыше пяти лет, если против такого продолжения не выступят более одной трети голосов членов Палаты общин или законодательного собрания, в зависимости от обстоятельств. (82)
Примечание на полях: Ежегодное заседание законодательных органов
5. Заседание Парламента и каждого законодательного собрания должно проводиться не реже одного раза в двенадцать месяцев. (83)
Права на мобильность
Примечание на полях: Мобильность граждан
6. (1) Каждый гражданин Канады имеет право въезжать, оставаться в Канаде и выезжать из нее.
Примечание на полях: право на перемещение и получение средств к существованию
(2) Каждый гражданин Канады и каждый человек, имеющий статус постоянного жителя Канады, имеет право
Примечание на полях: ограничение
(3 ) Права, указанные в подразделе (2), регулируются
( a ) любыми законами или практикой общего применения, действующими в провинции, кроме тех, которые дискриминируют людей в первую очередь на основе провинции нынешнего или предыдущего резиденция; и
( b ) любые законы, предусматривающие разумные требования к проживанию в качестве критерия для получения государственных социальных услуг.
Примечание на полях: Программы позитивных действий
(4) Подразделы (2) и (3) не исключают никаких законов, программ или мероприятий, целью которых является улучшение положения отдельных лиц в данной области. провинции, которые находятся в социально или экономически невыгодном положении, если уровень занятости в этой провинции ниже уровня занятости в Канаде.
Юридические права
Примечание на полях: жизнь, свобода и личная неприкосновенность
7. Каждый человек имеет право на жизнь, свободу и личную неприкосновенность и право не быть лишенным этого, кроме как в соответствии с принципами фундаментальной справедливости.
Примечание на полях: Обыск или выемка
8. Каждый имеет право на защиту от необоснованного обыска или выемки.
Примечание на полях: задержание или тюремное заключение
9. Каждый имеет право не подвергаться произвольному задержанию или тюремному заключению.
Примечание на полях: арест или задержание
10. Каждый имеет право на арест или задержание
( a ) быть незамедлительно уведомленным о причинах этого;
( b ), чтобы незамедлительно нанять и проинструктировать адвоката, а также получить информацию об этом праве; и
( c ), чтобы срок задержания был определен в порядке habeas corpus и был освобожден, если задержание незаконно.
Примечание на полях: Производство по уголовным и уголовным делам
11. Любое лицо, обвиняемое в правонарушении, имеет право
( a ) быть проинформированным без необоснованной задержки о конкретном правонарушении;
( b ) быть судимым в разумные сроки;
( c ) не быть принужденным быть свидетелем в процессе против этого лица в отношении правонарушения;
( d ) считаться невиновным до тех пор, пока его вина не будет доказана в соответствии с законом на справедливом и публичном слушании дела независимым и беспристрастным судом;
( e ) не может быть отказано в разумном залоге без уважительной причины;
( f ), за исключением случая правонарушения в соответствии с военным законодательством, рассматриваемого военным трибуналом в пользу суда присяжных, где максимальным наказанием за преступление является тюремное заключение сроком на пять лет или более суровое наказание;
( g ) не может быть признано виновным в связи с каким-либо действием или бездействием, за исключением случаев, когда на момент совершения действия или бездействия оно составляло преступление по канадскому или международному праву или было уголовным преступлением в соответствии с общими принципами закон, признанный сообществом наций;
( h ) в случае окончательного оправдания преступления не подлежать повторному суду и, в случае окончательного признания виновности и наказания за преступление, не подвергаться суду или наказанию за это снова; и
( i ), если он был признан виновным в правонарушении и если наказание за правонарушение варьировалось между временем совершения и временем вынесения приговора в пользу меньшего наказания.
Примечание на полях: Обращение или наказание
12. Каждый имеет право не подвергаться жестокому и необычному обращению или наказанию.
Примечания на полях: Самооценка
13. Свидетель, дающий показания в любом судебном разбирательстве, имеет право не использовать никаких компрометирующих доказательств для изобличения этого свидетеля в любом другом разбирательстве, за исключением обвинения в лжесвидетельстве или за лжесвидетельство. дача противоречивых показаний.
Примечание на полях: Переводчик
14. Сторона или свидетель в любом судебном процессе, которые не понимают или не говорят на языке, на котором ведется судебное разбирательство, или глухие, имеют право на помощь переводчика.
Равенство прав
Примечание на полях: равенство перед и перед законом и равная защита и преимущества закона
15. (1) Каждый человек равен перед законом и перед ним и имеет право на равную защиту и равные преимущества закона без дискриминации и, в частности, без дискриминации по признаку расы, национального или этнического происхождения, цвета кожи, религии, пола, возраста, умственной или физической инвалидности.
Примечание на полях: Программы позитивных действий
(2) Подраздел (1) не исключает никаких законов, программ или действий, целью которых является улучшение условий жизни лиц или групп, находящихся в неблагоприятном положении, в том числе тех, которые находятся в неблагоприятном положении по признаку расы , национальное или этническое происхождение, цвет кожи, религия, пол, возраст, умственные или физические недостатки. (84)
Официальные языки Канады
Примечание на полях: Официальные языки Канады
16. (1) Английский и французский языки являются официальными языками Канады и имеют равный статус, равные права и привилегии в отношении их использования во всех учреждениях Парламента и правительства Канады.
Примечание на полях: Официальные языки Нью-Брансуика
(2) Английский и французский являются официальными языками Нью-Брансуика и имеют равный статус и равные права и привилегии в отношении их использования во всех учреждениях законодательной власти и правительства страны. Нью-Брансуик.
Примечание на полях: Повышение статуса и использование
(3) Ничто в настоящей Хартии не ограничивает полномочия парламента или законодательного органа по продвижению равенства статуса или использования английского и французского языков.
Примечание на полях: английское и французское языковые сообщества в Нью-Брансуике
16.1 (1) Английское языковое сообщество и французское языковое сообщество в Нью-Брансуике имеют равенство статуса и равные права и привилегии, включая право отдельным образовательным учреждениям и таким отличным культурным учреждениям, которые необходимы для сохранения и развития этих сообществ.
Примечание на полях: Роль законодательного органа и правительства Нью-Брансуика
(2) Подтверждается роль законодательного органа и правительства Нью-Брансуика в сохранении и продвижении статуса, прав и привилегий, упомянутых в подразделе (1). . (85)
Примечание на полях: Протоколы парламента
17. (1) Каждый имеет право использовать английский или французский язык в любых дебатах и других заседаниях парламента. (86)
Примечание на полях: Протоколы законодательного собрания Нью-Брансуика
(2) Каждый человек имеет право использовать английский или французский язык в любых дебатах и других процедурах законодательного собрания Нью-Брансуика.(87)
Примечание на полях: Парламентские статуты и отчеты
18. (1) Устав, отчеты и журналы Парламента печатаются и публикуются на английском и французском языках, и версии на обоих языках имеют одинаковую силу. (88)
Примечание на полях: Устав и записи Нью-Брансуика
(2) Уставы, отчеты и журналы законодательного органа Нью-Брансуика должны печататься и публиковаться на английском и французском языках, и версии на обоих языках имеют одинаковую силу.(89)
Примечание на полях: разбирательства в судах, учрежденных Парламентом
19. (1) Любое лицо может использовать английский или французский язык в любых состязательных бумагах или процессах, исходящих из любого суд, учрежденный Парламентом. (90)
Примечание на полях: Производство в судах Нью-Брансуика
(2) Любое лицо может использовать английский или французский язык в любом суде Нью-Брансуика, в ходатайстве или процессе, исходящем от него.(91)
Примечание на полях: общение общественности с федеральными учреждениями
20. (1) Любой представитель общественности в Канаде имеет право общаться с любым руководителем и получать от него доступные услуги. или центральный офис учреждения парламента или правительства Канады на английском или французском языке, и имеет такое же право в отношении любого другого офиса любого такого учреждения, где
( a ) существует значительный спрос на связь с услугами и услугами этого офиса на таком языке; или
( b ) в связи с характером офиса, разумно, чтобы связь и услуги из этого офиса были доступны как на английском, так и на французском языках.
Примечание на полях: общение общественности с учреждениями Нью-Брансуика
(2) Любой представитель общественности в Нью-Брансуике имеет право общаться и получать доступные услуги от любого офиса учреждения законодательный орган или правительство Нью-Брансуика на английском или французском языках.
Примечание на полях: продолжение существующих конституционных положений
21. Ничто в разделах с 16 по 20 не отменяет и не отступает от любых прав, привилегий или обязательств в отношении английского и французского языков или любого из них, которые существуют или продолжается в силу любого другого положения Конституции Канады.(92)
Примечание на полях: Права и привилегии сохранены
22. Ничто в разделах с 16 по 20 не отменяет и не отступает от каких-либо законных или обычных прав или привилегий, приобретенных или полученных до или после вступления в силу настоящей Хартии с с уважением к любому языку, кроме английского или французского.
Права на образование на языке меньшинств
Примечание на полях: язык обучения
23. (1) Граждане Канады
( a ), чей первый язык, который выучили и все еще понимает, — это английский или Французское языковое меньшинство в провинции, в которой они проживают, или
( b ), которые получили образование в начальной школе в Канаде на английском или французском языках и проживают в провинции, на которой они получили это обучение. язык английского или французского языкового меньшинства населения провинции,
имеет право на обучение своих детей в начальной и средней школе на этом языке в этой провинции.(93)
Примечание на полях: Непрерывность языкового обучения
(2) Граждане Канады, любой ребенок которых получил или получает обучение в начальной или средней школе на английском или французском языке в Канаде, имеют право на все дети обучаются в начальной и средней школе на одном языке.
Примечание на полях: Заявление, в котором указаны номера
(3) Право граждан Канады в соответствии с подразделами (1) и (2) иметь детей в начальной и средней школе на английском или французском лингвистическом языке. национальное население провинции
( a ) применяется везде, где в провинции количество детей граждан, имеющих такое право, является достаточным, чтобы гарантировать предоставление им из государственных средств обучения языкам меньшинств; и
( b ) включает, если количество этих детей того требует, право на обучение в учебных заведениях на языках меньшинств, предоставляемых за счет государственных средств.
Обеспечение соблюдения
Примечание на полях: Обеспечение гарантированных прав и свобод
24. (1) Любой, чьи права или свободы, гарантированные настоящей Хартией, были нарушены или им отказано, может обратиться в суд компетентной юрисдикции для получения такого средства правовой защиты, которое суд считает целесообразным и справедливым в данных обстоятельствах.
Примечание на полях: Исключение доказательств, порочащих репутацию отправления правосудия
(2) Если в ходе разбирательства в соответствии с подразделом (1) суд приходит к выводу, что доказательства были получены таким образом, который нарушил или отрицал любые гарантированные права или свободы в соответствии с настоящей Хартией доказательства исключаются, если установлено, что, принимая во внимание все обстоятельства, их использование в ходе судебного разбирательства нанесет ущерб репутации отправления правосудия.
Общее
Примечание на полях: Права и свободы аборигенов, не затронутые Хартией
25. Гарантия определенных прав и свобод в настоящей Хартии не должна толковаться как отменяющая или отступающая от любых исконных, договорных или другие права или свободы, которые принадлежат коренным народам Канады, включая
( a ) любые права или свободы, признанные Королевской прокламацией от 7 октября 1763 года; и
( b ) любые права или свободы, которые в настоящее время существуют в рамках договоров о земельных претензиях или могут быть приобретены таким образом.(94)
Примечание на полях: Другие права и свободы, не затронутые Хартией
26. Гарантия в данной Хартии определенных прав и свобод не должна толковаться как отрицание существования каких-либо других существующих прав или свобод в Канаде.
Примечание на полях: мультикультурное наследие
27. Настоящая Хартия должна толковаться в соответствии с требованиями сохранения и приумножения мультикультурного наследия канадцев.
Примечание на полях: права одинаково гарантированы обоим полам
28. Несмотря ни на что в настоящей Хартии, права и свободы, упомянутые в ней, гарантируются в равной степени мужчинам и женщинам.
Примечание на полях: сохранены права в отношении определенных школ.
29. Ничто в настоящей Хартии не отменяет и не умаляет каких-либо прав или привилегий, гарантированных Конституцией Канады или в соответствии с ней в отношении конфессиональных, отдельных или несогласных школ.(95)
Примечание на полях: Заявление о территориях и территориальных органах власти
30. Ссылка в настоящей Хартии на провинцию или законодательное собрание или законодательный орган провинции считается включающей ссылку на территорию Юкон и Северо-Западные территории или их соответствующие законодательные органы, в зависимости от обстоятельств.
Примечание на полях: Законодательные полномочия не расширены
31. Ничто в настоящем Уставе не расширяет законодательные полномочия какого-либо органа или органа.
Применение Хартии
Примечание на полях: Применение Хартии
32. (1) Настоящая Хартия применяется
( a ) к Парламенту и правительству Канады в отношении всех вопросов в рамках полномочия парламента, включая все вопросы, касающиеся территории Юкон и Северо-Западных территорий; и
( b ) законодательному органу и правительству каждой провинции по всем вопросам, входящим в компетенцию законодательного органа каждой провинции.
Примечание на полях: Исключение
(2) Несмотря на подраздел (1), раздел 15 вступает в силу только через три года после вступления этого раздела в силу.
Примечание на полях: Исключение, когда явное заявление
33. (1) Парламент или законодательный орган провинции может прямо заявить в Акте парламента или законодательного органа, в зависимости от обстоятельств, что Закон или его положение должны действовать независимо от положения, включенного в раздел 2 или разделы с 7 по 15 настоящего Устава.
Маргинальное примечание: Действие исключения
(2) Закон или положение Закона, в отношении которого действует заявление, сделанное в соответствии с настоящим разделом, должны действовать так, как они могли бы действовать, если бы не положение настоящего Устав, указанный в декларации.
Маргинальное примечание: пятилетнее ограничение
(3) Заявление, сделанное в соответствии с подразделом (1), теряет силу через пять лет после его вступления в силу или в такую более раннюю дату, которая может быть указана в заявлении.
Раздел II. Человек и гражданин
Статья 10
1. Гражданство Республики Казахстан приобретается и прекращается в установленном законом порядке, является неделимым и равным независимо от оснований его приобретения.
2. Гражданин Республики Казахстан ни при каких обстоятельствах не может быть лишен гражданства с правом изменения гражданства, а также не может быть выслан с территории Казахстана.
3. Иностранное гражданство гражданина Республики не признается.
Статья 11
1. Гражданин Республики Казахстан не может быть выдан иностранному государству, если иное не предусмотрено международными договорами республики.
2. Республика гарантирует своим гражданам защиту и покровительство за ее пределами.
Статья 12
1.Права и свободы человека в Республике Казахстан признаются и гарантируются в соответствии с настоящей Конституцией.
2. Права и свободы человека принадлежат каждому по рождению, признаются абсолютными и неотчуждаемыми и определяют содержание и исполнение законов и иных нормативных правовых актов.
3. Каждый гражданин Республики имеет права и несет обязанности, вытекающие из его гражданства.
4.Иностранцы и лица без гражданства в Республике пользуются правами и свободами, а также несут обязанности, установленные для граждан, если иное не предусмотрено Конституцией, законами и международными договорами.
5. Осуществление прав и свобод человека гражданином не должно нарушать права и свободы других лиц, ущемлять конституционный строй и общественную мораль.
Статья 13
1. Каждый имеет право быть признанным субъектом закона и защищать свои права и свободы всеми способами, не противоречащими закону, включая самооборону.
2. Каждый имеет право на судебную защиту своих прав и свобод.
3. Каждый имеет право на получение квалифицированной юридической помощи. В случаях, предусмотренных законом, юридическая помощь оказывается бесплатно.
Статья 14
1. Все равны перед законом и судом.
2. Никто не должен подвергаться какой-либо дискриминации по признаку происхождения, социального, имущественного положения, занятия, пола, расы, национальности, языка, отношения к религии, убеждений, места жительства или любых других обстоятельств.
Статья 15.
1. Каждый имеет право на жизнь.
2. Никто не вправе произвольно лишать человека жизни. Смертная казнь устанавливается законом как исключительная мера наказания за террористические преступления, повлекшие гибель людей, а также за особо тяжкие преступления, совершенные в военное время, с предоставлением осужденному права ходатайства о помиловании3.
Статья 16.
1.Каждый имеет право на личную свободу.
2. Арест и задержание допускаются только в случаях, предусмотренных законом, и с санкции суда с правом обжалования задержанного. Без санкции суда лицо может быть задержано на срок не более семидесяти двух часов4.
3. Каждый задержанный, арестованный и обвиняемый в совершении преступления имеет право на помощь защитника (защитника) с момента задержания, ареста или предъявления обвинения.
Статья 17.
1. Достоинство человека неприкосновенно.
2. Никто не должен подвергаться пыткам, насилию или иным видам обращения и наказания, которые являются жестокими или унижающими человеческое достоинство.
Статья 18.
1. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личной и семейной тайны, защиту чести и достоинства.
2. Каждый имеет право на тайну личных вкладов и сбережений, переписки, телефонных переговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений.Ограничение этого права допускается только в случаях и в порядке, прямо установленных законом.
3. Государственные органы, общественные объединения, должностные лица и средства массовой информации должны предоставить каждому гражданину возможность доступа к документам, решениям и другим источникам информации, касающимся его прав и интересов.
Статья 19.
1. Каждый вправе определять и указывать или не указывать свою национальную, партийную и религиозную принадлежность.
2. Каждый имеет право пользоваться своим родным языком и культурой, свободно выбирать язык общения, обучения, обучения и творческой деятельности.
Статья 20.
1. Свобода слова и творческой деятельности гарантируется. Цензура запрещена.
2. Каждый имеет право свободно получать и распространять информацию любыми способами, не запрещенными законом.Перечень предметов, составляющих государственные секреты Республики Казахстан, определяется законом.
3. Пропаганда или агитация за насильственное изменение конституционного строя, нарушение целостности Республики, подрыв государственной безопасности и пропаганда войны, социального, расового, национального, религиозного, классового и кланового превосходства, а также культ жестокости и насилия не допускается.
Статья 21.
1.Каждый, кто имеет законное право находиться на территории Республики Казахстан, имеет право свободно перемещаться по ее территории и свободно выбирать место жительства, за исключением случаев, предусмотренных законом.
2. Каждый имеет право покинуть территорию Республики. Граждане Республики имеют право беспрепятственно вернуться в Республику.
Статья 22.
1. Каждый имеет право на свободу совести.
2. Право на свободу совести не должно определять или ограничивать универсальные права и обязанности человека и гражданина перед государством.
Статья 23.
1. Граждане Республики Казахстан имеют право на свободу создания объединений. Деятельность общественных объединений регулируется законом.
2. Военнослужащие, сотрудники органов национальной безопасности, правоохранительных органов и судьи должны воздерживаться от членства в политических партиях, профсоюзах и от действий в поддержку любой политической партии.
Статья 24.
1. Каждый имеет право на свободу труда, свободный выбор занятия и профессии. Подневольный труд разрешается только по приговору суда или в условиях чрезвычайного или военного положения.
2. Каждый имеет право на безопасные и гигиеничные условия труда, на справедливую оплату труда без дискриминации, а также на социальную защиту от безработицы.
3. Признается право на индивидуальные и коллективные трудовые споры с использованием способов их разрешения, предусмотренных законом, в том числе право на забастовку.
4. Каждый имеет право на отдых. Трудовые договоры, предусматривающие продолжительность рабочего времени, выходные и праздничные дни, а также оплачиваемый ежегодный отпуск, гарантируются законом.
Статья 25.
1. Жилище неприкосновенно. Лишение жилища не допускается, если иное не предусмотрено решением суда.Проникновение в жилище, его осмотр и обыск разрешаются только в случаях и в порядке, установленных законом.
2. В Республике Казахстан создать условия для обеспечения граждан жильем. Граждане, нуждающиеся в жилье, распределяются по категориям в установленном законом порядке и обеспечиваются жильем по доступной цене из государственного жилищного фонда в соответствии с установленными законом нормами.
Статья 26.
1.Граждане Республики Казахстан могут владеть в частном порядке любым законно приобретенным имуществом.
2. Имущество, в том числе право наследования, гарантируется законом.
3. Никто не может быть лишен своего имущества, если иное не предусмотрено решением суда. Принудительное отчуждение имущества для общего пользования в исключительных случаях, предусмотренных законом, может быть осуществлено при условии его приравненной компенсации.
4. Каждый имеет право на свободу предпринимательской деятельности и свободное использование своего имущества для любой законной предпринимательской деятельности.Монополистическая деятельность регулируется и ограничивается законом. Недобросовестная конкуренция запрещена.
Статья 27.
1. Брак и семья, материнство, отцовство и детство находятся под защитой государства.
2. Забота о детях и их воспитание являются естественным правом и обязанностью родителей.
3. Дети трудоспособного возраста обязаны заботиться о своих родителях-инвалидах.
Статья 28.
1.Гражданину Республики Казахстан гарантируются минимальная заработная плата и пенсия, а также гарантировано социальное обеспечение по старости, в случае болезни, потери трудоспособности, потери кормильца и других законных оснований.
2. Поощрять добровольное социальное страхование, создание дополнительных форм социальной защиты, благотворительность.
Статья 29.
1. Граждане Республики Казахстан имеют право на охрану здоровья.
2. Граждане Республики имеют право на бесплатную, гарантированную и обширную медицинскую помощь, установленную законом.
3. Лечение на платной основе предоставляется государственными и частными медицинскими учреждениями, а также лицами, занимающимися частной медицинской практикой, на условиях и в порядке, установленных законом.
Статья 30.
1. Гражданам гарантируется бесплатное среднее образование в государственных образовательных учреждениях.Среднее образование обязательно.
2. Гражданин имеет право получить на конкурсной основе высшее образование в государственном высшем учебном заведении.
3. Граждане имеют право оплачивать и получать образование в частных учебных заведениях на основании и в сроки, установленные законом.
4. Государство устанавливает единые общеобязательные стандарты образования. Деятельность любого учебного заведения должна соответствовать этим стандартам.
Статья 31.
1. Государство ставит своей целью охрану окружающей среды, благоприятной для жизни и здоровья человека.
2. Должностные лица несут ответственность за сокрытие фактов и обстоятельств, угрожающих жизни и здоровью людей, в соответствии с законом.
Статья 32.
Граждане Республики Казахстан имеют право мирно и без оружия собираться, проводить собрания, митинги и демонстрации, уличные шествия и пикеты.Использование этого права может быть ограничено законом в интересах государственной безопасности, общественного порядка, охраны здоровья, прав и свобод других лиц.
Статья 33.
1. Граждане Республики Казахстан имеют право участвовать в управлении делами государства непосредственно и через своих представителей, обращаться лично, а также направлять индивидуальные и коллективные обращения в государственные органы и органы местного самоуправления.
2. Граждане Республики имеют право избирать и быть избранными в органы государственной власти и местного самоуправления, а также участвовать во всенародном референдуме.
3. Право избирать и быть избранным, участвовать во всенародном референдуме не распространяется на граждан, признанных судом недееспособными, а также на лиц, содержащихся в местах лишения свободы по приговору суда.
4. Граждане Республики имеют равное право занимать государственные должности.Требования к кандидатам на государственные должности зависят только от характера должностных обязанностей и устанавливаются законом.
Статья 34.
1. Каждый обязан соблюдать Конституцию, законодательство Республики Казахстан, уважать права, свободы, честь и достоинство других лиц.
2. Каждый должен уважать государственные символы Республики5.
Статья 35.
Уплата установленных законом налогов, сборов и других обязательных платежей является обязанностью и обязанностью каждого.
Статья 36.
1. Защита Республики Казахстан — священный долг и ответственность каждого ее гражданина.
2. Граждане Республики проходят военную службу в порядке и формах, установленных законом.
Статья 37.
Граждане Республики Казахстан обязаны заботиться об охране историко-культурного наследия, сохранять памятники истории и культуры.
Статья 38.
Граждане Республики Казахстан обязаны сохранять природу и беречь природные ресурсы.
Статья 39.
1. Права и свободы человека и гражданина могут быть ограничены только законом и только в той мере, в какой это необходимо для защиты конституционного строя, защиты общественного порядка, прав и свобод человека, здоровья и нравственности населения.
2.Действия, способные нарушить межнациональное согласие, считаются неконституционными.
3. Ограничение прав и свобод граждан по политическим мотивам в любой форме не допускается. Права и свободы, предусмотренные статьями 10-11; 13-15 абзац первый статьи 16; статья 17; статья 19; статья 22; параграф 2 статьи 26 Конституции ни в коем случае не может быть ограничен.
Украина принимает «исторические» конституционные изменения в соответствии с Минскими договоренностями — Нуланд — RT World News
Поправки к Конституции, только что одобренные украинским парламентом, нашли безоговорочную поддержку со стороны помощника госсекретаря США Виктории Нуланд, которая рассматривает их как знак того, что «Украина выполняет свою работу» в выполнении Минских соглашений.
Поправки, принятые депутатами Верховной Рады Украины, предоставляют пострадавшим от войны восточным регионам страны особый статус, как это предусмотрено Минскими соглашениями. Считается, что изменения являются шагом к «децентрализации» государства.
Изменения в Основном законе Украины еще должны быть одобрены Конституционным судом в Киеве.
ПОДРОБНЕЕ: Тысячи граждан Украины подали в суд на киевский режим из-за нарушения прав человека — российские активисты
«Было очень интересно стоять в парламенте и наблюдать за динамичной демократией в действии; увидеть настоящие дебаты, а не фальшивые дискуссии прошлого », — сказала помощник госсекретаря США по европейским и евразийским делам Нуланд на брифинге в Украинском кризисном медиа-центре, согласно пресс-релизу центра.
Нуланд похвалила конституционные изменения в «еще один исторический день», добавив, что «Украина делает свое дело. Другой стороне нет оправдания нарушению [Минских] соглашений ».
Во время своего двухдневного визита в Киев Нуланд также отметила, что несколько экономических реформ Украины, проведенных в соответствии со стандартами Международного валютного фонда (МВФ), приближают страну к получению финансовой помощи в размере 5 миллиардов долларов (евро). 4,6 миллиарда).
Предоставление статуса автономии Донецкой и Луганской областях было предложено в соглашении о перемирии, подписанном президентом Украины Петром Порошенко, президентом России Владимиром Путиным, а также лидерами Германии и Франции в феврале в белорусской столице.Минские переговоры, которые проходили под наблюдением ОБСЕ, фактически привели к новому прекращению огня после того, как предыдущее перемирие было нарушено. Пакет мер, в значительной степени основанный на Минском протоколе, принятом ранее в сентябре 2014 года, призван урегулировать конфликт, разразившийся в апреле прошлого года на востоке Украины, в результате чего, по оценкам ООН, погибло более 6500 человек.
ПОДРОБНЕЕ: Украина: Самопровозглашенные республики Донбасса призывают ООН к расследованию военных преступлений
Между тем, украинское правительство продолжало настаивать на собственном определении «децентрализации» для Донбасса.В конечном итоге это слово было включено в договор в отношении предоставления определенной степени автономии регионам на востоке Украины, хотя там оно никогда не было четко определено. Порошенко противопоставил это термину «федерализация» , изначально предложенному российской стороной.
«Нет намека на федерализацию. Украина была, есть и будет унитарным государством. Проект не предусматривает никаких изменений и не может допускать особого статуса Донбасса, ему просто нет места », — заявил в четверг Порошенко со ссылкой на РИА Новости.
По словам Порошенко, «проект только допускает возможность конкретной местной администрации в отдельных территориальных единицах Луганской и Донецкой областей, что определяется другим законом».
Нынешние конституционные поправки считаются недостаточными самопровозглашенными народными республиками на индустриальном востоке, которые изначально требовали более широкой федерализации страны.
«Киевские власти много говорят о реформах, но абсолютно игнорируют предложения по всем вопросам политических реформ, которые вносят представители Донецка и Луганска.Это самый серьезный недостаток того, что они делают », — заявил заместитель министра иностранных дел России Григорий Карасин.
Конституция США — Конституция Соединенных Штатов
- Дом
- Конституция
- Статьи
- Статья 1 Резюме Конституции
- Статья 2 Резюме Конституции
- Статья 3 Резюме Конституции
- Статья 4 Резюме Конституции
- Статья 5 Резюме Конституции
- Статья 6 Резюме Конституции
- Статья 7 Резюме Конституции
- Поправки
- Процесс импичмента
- Статьи
Статьи Конституции
Статья 1 Резюме Конституции
Прочитайте больше »Статья 2 Резюме Конституции
Прочитайте больше »Статья 3 Резюме Конституции
Прочитайте больше »Статья 4 Резюме Конституции
Прочитайте больше »Статья 5 Резюме Конституции
Прочитайте больше »Статья 6 Резюме Конституции
Прочитайте больше »Статья 7 Резюме Конституции
Прочитайте больше » - Поправки
- Разъяснение Первой поправки к Конституции США
- Разъяснение Второй Поправки к Конституции США
- Разъяснение Третьей поправки к Конституции США
- Разъяснение Четвертой поправки к Конституции США
- 5-й Поправки к Разъяснение к Конституции США
- Разъяснение к 6-й поправке к Конституции США
- Разъяснение к 7-й поправке к Конституции США
- Разъяснение к 14-й поправке к Конституции США
- Разъяснение к 16-й поправке к Конституции США
- Разъяснение 17-й поправки к Конституции США
- Разъяснение 18-й поправки к Конституции США
- Разъяснение 20-й поправки к Конституции США
- Разъяснение 22-й поправки к Конституции США 9027 4
- Разъяснение 25-й поправки к Конституции США
Поправки
Объяснение Первой поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Объяснение 6-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Объяснение 17-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Разъяснение 16-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Разъяснение 22-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Разъяснение 20-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Разъяснение 18-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Разъяснение 4-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Объяснение 3-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »Разъяснение 2-й поправки к Конституции США
Прочитайте больше »
Подкатегории
- Статьи
>
|
Комментариев нет