Функції менеджменту: Функції менеджменту

Функції менеджменту: Функції менеджменту

Сутність і зміст функцій менеджменту. Реферат – Освіта.UA

Основні функції менеджменту. Функція планування. Функція організації. Функція мотивації. Функція контролю. Функції управління на сучасному етапі

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій – одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління розглядається як процес взаємопов’язаних дій. Ці дії дуже важливі для успіху організації, їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов’язаних дій. Процес управління – це загальна сума всіх функцій, а саме:

• планування;
• організація;
• мотивація;
• контроль.

Ці чотири первинні функції об’єднані зв’язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Функції управління – це конкретний вид управлінської діяльності, що здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт.

Одним з основних компонентів, що складають зміст управління, є функції. Таким чином, для виконання тієї чи іншої відносно простої роботи необхідно заздалегідь визначити, що потрібно в підсумку одержати, як організувати справу, мотивувати і проконтролювати його виконання. Це і є функції управління. Хоча згодом техніка управління й удосконалилися., основні управлінські функції залишилися порівняно незмінними.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним об’єктом чи видом діяльності – це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. У цьому суть процесу підходу до дослідження функцій менеджменту.

Сутнісна характеристика менеджменту – це функція або вид діяльності по керівництву людьми.

У процесі розвитку менеджменту сутність управління одержала трактування «впливу» на людей для узгодження й упорядкування їхніх дій у спільній праці за допомогою мотивації поведінки.

     

Найбільш повний зміст менеджменту як процесу відбивають основні функції, що виступають загальною умовою управління соціальними і соціально-економічними процесами.

Процес впливу буде реальним при його завершенні у виробничо-господарській діяльності, де застосовуються будь-які засоби взаємодії: мети, стратегії, методи, структури управління. Тому процес управління може бути розглянутий як процес взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, де реалізуються ідеї суб’єкта, тобто менеджера.

Дана група функцій поєднується процесом вироблення і реалізації управлінського рішення, що має універсальні етапи у визначеній їхній послідовності, які можна трактувати як групи функцій менеджменту, тобто видів діяльності по виробленню і реалізації управлінських рішень.

Сутнісна особливість менеджменту обумовлює наявність менеджера – суб’єкта управління, професійного керуючого, що пройшов спеціальну підготовку, що дає йому право на виконання функцій по керівництву людьми.

У ринкових умовах повинні закріплюватися не тільки функції, але і ресурси, зв’язані з виконанням даних функцій і прийняттям рішень, конкретні види відповідальності за результативність менеджменту.

Для менеджерів знання взаємозв’язку і взаємодії груп функцій менеджменту створює умови прийняття правильних рішень в області формуванні і функціонування систем менеджменту.

Важлива особливість функцій менеджменту, обумовлена специфікою української економіки, полягає в потребі високого ступеня адаптивності до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.

Під адаптивністю розуміється здатність збереження якісної визначеності функції менеджменту при змінах соціально-економічного середовища. У систему адаптивних елементів системи менеджменту включається вся сукупність засобів впливу: цільові, регулюючі, координуючі, що активізують, мотивуючі, контролюючі, само організуючі. Звідси випливає, що система засобів впливу і взаємодії по кожній функції повинна мати гнучкість і забезпечувати менші втрати ресурсів при зміні соціально-економічних і організаційно-технічних факторів.

Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст і можуть здійснюватися самостійно, бути як не зв’язаними між собою, так і нерозривно зв’язаними.

Основні функції менеджменту

Основні функції менеджменту характеризуються повнотою змісту, стійкістю структури, системністю й універсальністю використання в різних сферах діяльності. Головна їхня особливість у тому, що кожна основна функція менеджменту являє собою окремий процес управління по виробленню методів активізації і засобів впливу на персонал і його діяльність для досягнення загальних результатів соціально-економічної системи.

Функції цікаві тим, що в систематизованому виді можуть дати повне представлення про процеси мотивації, впливи і взаємодії від зародження ідеї до їхньої реалізації, оцінки результату і появи наслідків. Основні функції характеризують вплив, обумовлюючи його визначальні засоби, реалізація яких може забезпечити необхідний результат.

Стратегія управління розробляється на тривалий період, але може розроблятися і на поточний період при корінних поворотах у господарській політиці. Стратегія управління властива як великим, так і малим підприємствам, будь-яким формам господарювання.

У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту, сутність і зміст функцій, їхній взаємозв’язок, а також функції процесу в системі менеджменту.

Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організація підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація і контроль.

Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організація підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

Функція планування

Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті – це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.

План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації. Стадії процесу планування в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони істотно розрізняються. Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і задач організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому повинна пройти організація за конкретний період часу.

Планування, як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою специфіку й умови використання.

Концепція – іде, теоретичні і методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи й умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходить стадію формування концепції.

Прогноз – наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в цілому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах, як правило, на довгостроковий чи середньостроковий період. Найчастіше прогноз використовується в стратегічному управлінні.

Програма – закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об’єднаних загальною метою, що має конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Тип планування й акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) – це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.

На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.

Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це – основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним планом, чи бізнес-планом функціонування організації.

Планування припускає використання всіх методів, тактик і процедур, що менеджери використовують для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій.

За допомогою функції планування у визначеній мірі зважується проблема невизначеності в організації. Планування допомагає краще справитися з невизначеністю і більш ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність – це одна з основних причин, по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.

Функція організації

Функція організації складається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умови її функціонування. Це процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.

Ціль планування – це дозволити невизначеність. Проте як би важливим не було планування – це тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тім, що функції планування й організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мету організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.

Оскільки концепція організації складається в зведенні воєдино усіх фахівців фірми, завдання полягає в тім, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для кожного з них.

Таким чином, організація – це друга функція управління.

Сучасні організації:

• Велика кількість надзвичайно потужних великих комерційних і некомерційних організацій.
• Велика кількість керівників, невелика кількість керівників середньої ланки.
• Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від виробничої діяльності, існує як окремий вид праці, що потребує спеціальної управлінської освіти.
• Велика кількість компетентних людей, здатних приймати важливі для організації рішення.
• Наголос на колективну роботу і раціональність.

Функція

Сутність і зміст функцій менеджменту. Реферат – Освіта.UA

Основні функції менеджменту. Функція планування. Функція організації. Функція мотивації. Функція контролю. Функції управління на сучасному етапі

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій – одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління розглядається як процес взаємопов’язаних дій. Ці дії дуже важливі для успіху організації, їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов’язаних дій. Процес управління – це загальна сума всіх функцій, а саме:

• планування;
• організація;
• мотивація;
• контроль.

Ці чотири первинні функції об’єднані зв’язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Функції управління – це конкретний вид управлінської діяльності, що здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт.

Одним з основних компонентів, що складають зміст управління, є функції. Таким чином, для виконання тієї чи іншої відносно простої роботи необхідно заздалегідь визначити, що потрібно в підсумку одержати, як організувати справу, мотивувати і проконтролювати його виконання. Це і є функції управління. Хоча згодом техніка управління й удосконалилися., основні управлінські функції залишилися порівняно незмінними.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним об’єктом чи видом діяльності – це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. У цьому суть процесу підходу до дослідження функцій менеджменту.

Сутнісна характеристика менеджменту – це функція або вид діяльності по керівництву людьми.

У процесі розвитку менеджменту сутність управління одержала трактування «впливу» на людей для узгодження й упорядкування їхніх дій у спільній праці за допомогою мотивації поведінки.

     

Найбільш повний зміст менеджменту як процесу відбивають основні функції, що виступають загальною умовою управління соціальними і соціально-економічними процесами.

Процес впливу буде реальним при його завершенні у виробничо-господарській діяльності, де застосовуються будь-які засоби взаємодії: мети, стратегії, методи, структури управління. Тому процес управління може бути розглянутий як процес взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, де реалізуються ідеї суб’єкта, тобто менеджера.

Дана група функцій поєднується процесом вироблення і реалізації управлінського рішення, що має універсальні етапи у визначеній їхній послідовності, які можна трактувати як групи функцій менеджменту, тобто видів діяльності по виробленню і реалізації управлінських рішень.

Сутнісна особливість менеджменту обумовлює наявність менеджера – суб’єкта управління, професійного керуючого, що пройшов спеціальну підготовку, що дає йому право на виконання функцій по керівництву людьми.

У ринкових умовах повинні закріплюватися не тільки функції, але і ресурси, зв’язані з виконанням даних функцій і прийняттям рішень, конкретні види відповідальності за результативність менеджменту.

Для менеджерів знання взаємозв’язку і взаємодії груп функцій менеджменту створює умови прийняття правильних рішень в області формуванні і функціонування систем менеджменту.

Важлива особливість функцій менеджменту, обумовлена специфікою української економіки, полягає в потребі високого ступеня адаптивності до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.

Під адаптивністю розуміється здатність збереження якісної визначеності функції менеджменту при змінах соціально-економічного середовища. У систему адаптивних елементів системи менеджменту включається вся сукупність засобів впливу: цільові, регулюючі, координуючі, що активізують, мотивуючі, контролюючі, само організуючі. Звідси випливає, що система засобів впливу і взаємодії по кожній функції повинна мати гнучкість і забезпечувати менші втрати ресурсів при зміні соціально-економічних і організаційно-технічних факторів.

Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст і можуть здійснюватися самостійно, бути як не зв’язаними між собою, так і нерозривно зв’язаними.

Основні функції менеджменту

Основні функції менеджменту характеризуються повнотою змісту, стійкістю структури, системністю й універсальністю використання в різних сферах діяльності. Головна їхня особливість у тому, що кожна основна функція менеджменту являє собою окремий процес управління по виробленню методів активізації і засобів впливу на персонал і його діяльність для досягнення загальних результатів соціально-економічної системи.

Функції цікаві тим, що в систематизованому виді можуть дати повне представлення про процеси мотивації, впливи і взаємодії від зародження ідеї до їхньої реалізації, оцінки результату і появи наслідків. Основні функції характеризують вплив, обумовлюючи його визначальні засоби, реалізація яких може забезпечити необхідний результат.

Стратегія управління розробляється на тривалий період, але може розроблятися і на поточний період при корінних поворотах у господарській політиці. Стратегія управління властива як великим, так і малим підприємствам, будь-яким формам господарювання.

У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту, сутність і зміст функцій, їхній взаємозв’язок, а також функції процесу в системі менеджменту.

Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організація підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація і контроль.

Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організація підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

Функція планування

Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті – це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.

План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації. Стадії процесу планування в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони істотно розрізняються. Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і задач організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому повинна пройти організація за конкретний період часу.

Планування, як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою специфіку й умови використання.

Концепція – іде, теоретичні і методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи й умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходить стадію формування концепції.

Прогноз – наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в цілому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах, як правило, на довгостроковий чи середньостроковий період. Найчастіше прогноз використовується в стратегічному управлінні.

Програма – закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об’єднаних загальною метою, що має конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Тип планування й акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) – це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.

На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.

Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це – основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним планом, чи бізнес-планом функціонування організації.

Планування припускає використання всіх методів, тактик і процедур, що менеджери використовують для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій.

За допомогою функції планування у визначеній мірі зважується проблема невизначеності в організації. Планування допомагає краще справитися з невизначеністю і більш ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність – це одна з основних причин, по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.

Функція організації

Функція організації складається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умови її функціонування. Це процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.

Ціль планування – це дозволити невизначеність. Проте як би важливим не було планування – це тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тім, що функції планування й організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мету організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.

Оскільки концепція організації складається в зведенні воєдино усіх фахівців фірми, завдання полягає в тім, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для кожного з них.

Таким чином, організація – це друга функція управління.

Сучасні організації:

• Велика кількість надзвичайно потужних великих комерційних і некомерційних організацій.
• Велика кількість керівників, невелика кількість керівників середньої ланки.
• Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від виробничої діяльності, існує як окремий вид праці, що потребує спеціальної управлінської освіти.
• Велика кількість компетентних людей, здатних приймати важливі для організації рішення.
• Наголос на колективну роботу і раціональність.

Функція мотивації

Поведінка людини завжди мотивована. Вона може працювати ретельно, з наснагою й ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може мати будь-які інші прояви. В усіх випадках варто шукати мотив поведінки.

Мотивація – це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистісних цілей і цілей організації. Традиційний підхід ґрунтується на вірі в те, що співробітники – усього лише ресурси, активи, якими повинні змусити ефективно працювати.

Прагнення людини реалізувати себе у своїй справі безперечно. Так уже вона улаштована. Так, де управління й організація праці надають співробітникам такі можливості, їхня праця буде високоефективна, а мотиви до праці – високими. Значить мотивувати співробітників – це торкатися їхніх важливих інтересів, дати їм шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності.

Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні.

Теорії змістовної і процесуальної мотивації пов’язані зі значеннями: споживання і винагорода.

Споживи – це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Споживи можна задовольнити винагородами. Винагорода – це те, що людина вважає для собі цінним.

Змістовні теорії мотивації насамперед стараються споживи, спонукаючи людей до дії, особливо при визначенні об’єму і змісту роботи.

Процесуальні теорії розглядають мотивацію в іншому плані. У них аналізується те, як людина розповідає зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вигляд поведінки. Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не тільки ними.

Функція контролю

Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.

Деякі організації створили цілі системи контролю. Їх функції складаються в посередництві між планами і діяльністю, тобто система контролю забезпечує зворотний зв’язок між чеканнями, визначеними первісними планами менеджменту, і реальними показниками діяльності організації. І той, хто має сучасні і поточні системи контролю, має більше шансів вижити.

Для менеджменту характерно велика кількість не тільки різних видів планів, але і видів і систем контролю. Усі системи контролю завжди базувалися на ідеї зворотного зв’язку, а саме: вони зіставляють реальні досягнення з прогнозними даними. У результаті установлюються відхилення від того, щоб або виправити негативні впливи, або підсилити дію, якщо результати позитивні.

Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи.

Остаточна мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани і цілі менеджменту.

Безсумнівно, що в майбутніх контрольних системах будуть використані нові пристосування і нові досягнення, однак базис, на якому вони створюються, залишиться тим же.

Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу управління організацією. На практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, тому що кожна управлінська функція спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація, отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації і мотивації співробітників.

Менеджери високого рівня велику частину свого робочого часу витрачають на здійснення функцій плануванні і контролю, а більш низького рівня більше зайняті підбором кадрів, організацією їхньої праці. Однак на всіх рівнях управління вони у визначеній мірі використовують і виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації і контролю. Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто можливості досягти бажаного результату) і ефективності (можливості досягнути результату з найменшими витратами).

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним видом діяльності – це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. Основні функції мають самостійність і випливають одна за іншою поки кожна конкретна не виконається.

Функції управління на сучасному етапі

Проблеми дослідження функцій управління в сучасних умовах є найбільш актуальною, суперечливою і трудомісткою. Функції управління не є незмінними, раз і назавжди сформованими. Вони постійно модифікуються і поглиблюються. Розвиток і поглиблення кожної з розглянутих функцій управління відбувається не тільки під впливом внутрішніх закономірностей їхнього удосконалювання, але і під впливом вимог розвитку інших функцій.

Розвиток кожної з функцій управління обумовлюється впливом об’єктивних вимог. Будучи частиною загальної системи управління, кожна з функцій повинна удосконалюватися в напрямку, зумовлюваному загальними цілями і задачами в конкретних умовах. Це приводить до зміни змісту кожної функції.

Так, зміст поняття «маркетинг» спочатку було пов’язано зі збором і аналізом усіх факторів, що відносяться до сфери звертання товарів і послуг, забезпечення збуту продукції. Але надалі зміст цього поняття перетерпіло істотні зміни і йому стали додавати принципово нове значення.

Функція планування також придбала якісно нові риси й особливості. Ця функція розвивається і доповнюється нині функцією маркетингу.

У зв’язку з цим помітні зміни перетерпіло зміст функції контролю, що пісно зв’язаний зі здійсненням функції планування і сприяє його більш повної реалізації.

Концепція маркетингу за багато років свого існування перетерпіла ряд змін. Сьогодні найбільшу популярність придбала модель «маркетингового управління», тобто довгострокового планування і прогнозування, що спирається на дослідження ринку, поводження і звичок покупця, посередників, задоволення потреб конкретних цільових груп покупців. У центі сучасної концепції маркетингу знаходиться споживач. І якщо до останнього часу можливість одержання його «рентгенівського знімка» представлялася практично не реальною, то зі становленням інтерактивних каналів зв’язку мрії про «прозорий» покупці стали здобувати реальні форми.

Сучасне суспільство надає усе більшій кількості своїх членів право вибору при покупці товарів і послуг. І вибір цей у першу чергу базується на якості обслуговування. Споживач вже оцінив переваги інтерактивного контакту з продавцем, головними з яких є швидка реакція на запити, висока швидкість виконання замовлень, зручність одержання необмеженої інформації.

Відмінною рисою Internet як нової інфраструктури маркетингу і збуту є той факт, що тут поки не діє основний принцип ринкової економіки: попит народжує пропозицію. Досвід багатьох країн свідчить, що не споживач визначає обсяг цифрових послуг. Напроти, постачальники і виробники дійдуть висновку про необхідність сплигнути на підніжку експресу, що входить, «Internet». І розуміється це не тільки питаннями престижу, але і побоюванням, що кращі місця на цьому перспективному ринку розхапають інші.

Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності. Однак при всьому різноманітті взаємодії менеджменту і організації можна досить чітко визначити кордони діяльності, яка складає зміст менеджменту, а також виділити його окремі види:

Виробничий менеджмент – це комплексна система забезпечення конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Фінансовий менеджмент – це комплексна система стійкості, надійності і ефективності управління фінансами. Вона включає формування і планування фінансових показників з дотриманням наукових підходів і принципів менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективності використання ресурсів, рентабельності роботи і товарів.

Інноваційний менеджмент – це комплексна система управління інвестиціями, що вкладаються власниками в розвиток всіх видів інновацій. Вона включає будову організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні аспекти управління персоналом.

Крім приведених видів спеціального менеджменту в нас час розрізняють інші види:

• менеджмент соціальної сфери;
• банківський менеджмент;
• податковий менеджмент;
• організаційний менеджмент;
• міжнародний менеджмент та інші.

Менеджмент як сукупність принципів, методів, функцій і форм управління фірмами на Заході відомий в нашій країні давно. Однак ще десять років назад наші фахівці вважали, що його основними цілями є отримання високого прибутку і постійне випередження країн соціалізму по продуктивності праці в інтересах зміцнення позицій імперіалізму.

Демократизація суспільного життя країни дозволила широким верствам населення, практичним працівникам ознайомитися з накопиченим багатим світовим досвідом теорії і практики менеджменту, а орієнтація української економіки на ринкові відносини зробила просто необхідними вивчення і використання досвіду передових держав.

У зв’язку з цим відношення до менеджменту в Україні в останні роки значно змінилося. Опубліковані труди видних теоретиків і практиків менеджменту. Почалася активна підготовка керуючих менеджерів.

Список використаної літератури

1. Бабаев Л.В. Малий бізнес. Ринок і суспільство. 1 – 2. М – МП. 1992.

2. Бакуров Т., Заславський С. Об’єднання малих і середніх підприємств.// Питання економіки, 1994. — № 11.

3. Бєляєв Ю.А. Енциклопедія починаючого підприємця. М.: Изд-во. РУНД, 1992.

4. Балабанов І.Т. «Основи фінансового менеджменту», М., — 1995, (с. 284).

5. Віханський О.С., Наумов О.І. Менеджмент: Підручник, — М.: Гардарики, 1999. – (528с.).

6. Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М.: — 1997, (с. 412).

7. Галькевич Р.С., Набоков В.І. «Основи менеджменту», М.: — 1998, (с. 467).

8. Герчикова І.Н., «Менеджмент: підручник для вузів», — М., ЮНІТІ «Банки і біржі», 1997, (с. 375).

9. Гуськова Н.Д., Макаркин Н.П., Неретина Е.А. Підприємство. Саранськ: МГУ, 1994.

10. Кабанов А.Я. «Управління персоналом організації», — М.: 1997, (с. 435)

11. Кохно П.А., Мікрюков В.А., Коморою С.Е. «Менеджмент», — М., Фінанси і статистика, 1993 (с. 411).

12. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: «Знання» КОО, 1999, — (с. 556).

13. Ленд П.Е. «Менеджмент – мистецтво управляти», М., — 1995, (с. 284).

14. Любі нова Н.Г. «Менеджмент – шлях до успіху», — М., Агропроміздат, 1992 (с. 189).

15. Максимцов М.М., Ігнатьєва А.В. «Менеджмент», М., — 1998, (с. 389).

16. Маршалл А. Принципи економічної науки. // Пер. с.англ. – М.: Видавнича група «Прогрес», 1993 Т.З.

17. Мейсон А., Хедоури. Основи менеджменту. М.: Демо, 1992.

18. Основи підприємницької справи / Під ред. Осипова. – М.: Гуман. знання, 1992.

19. Румянцева З.П., Саломатин Н.А. Менеджмент організації. – М.: Инфра – М., 1995.

20. Рябинський Л.С. Абетка бізнесу. — М.: Освіта, 1993.

22.01.2011

Функції менеджменту на підприємстві. Реферат – Освіта.UA

Формування функцій менеджменту на підприємстві. Використання методів менеджменту в організації. Проектування комунікацій на підприємстві. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень в організації. Формування механізмів управління групами працівників в організації. Зовнішнє середовище організації

У період входження України в СРСР зовнішня туристична діяльність держави перебувала в повному занепаді оскільки в той час за кордон мали право виїжджати лише високопоставлені партійні діячі. Внутрішня діяльність в сфері туризму мало чим відрізнялась від зовнішньої, оскільки все майно яке було в державі знаходилось у власності тієї ж держави і таким чином замість туристичної діяльності здійснювався державний розподіл путівок на відпочинок між тими ж державними підприємствами та організаціями.

Після здобуття Україною незалежності, туристична діяльність почала поставати з пеплу. Перші шість років незалежності України були надзвичайно важливими для розвитку туризму в Україні в зв’язку з такими проблемами:

• Складність виходу на зовнішній ринок;
• Нестабільність законодавства;
• Нестача спеціалістів даного напряму;
• Податковий тиск;
• Нестабільність валюти.

Тільки за останні чотири роки розвиток туризму в Україні значно активізувався. За ці роки стрімко зросла кількість підприємств які надають зовнішні та внутрішні туристичні послуги. Надання послуг по туризму всередині держави дещо відстає від зовнішніх. Це пов’язано з неконкурентноздатністю нашої туристичної інфраструктури залишеної нам СРСР. Однак на даний час ми бачимо, що формується нова база для розвитку туризму в Україні. Таким чином є надія, що через 8-10 років наші курорти не будуть нічим гірші за відомі курорти Європи.

Загальна характеристика організації

Загальні положення. Туристичне підприємство “Комор” створене засновником-власником згідно заяви на основі Закону “Про підприємництво”. Місце знаходження підприємства: м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка 7.

Юридичний статус підприємства. Підприємство є юридичною особою від дня його реєстрації.

Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та свого статуту.

Підприємство має самостійний баланс, печатку, штамп, розрахунковий та інші рахунки в банках, бланки та інші реквізити.

     

Підприємство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах належного майна, згідно з чинним законодавством.

Предмет, основні цілі та напрямки діяльності підприємства. Мета діяльності підприємства це отримання прибутку.

Предметом діяльності підприємства є:

• Надання туристичних послуг: індивідуальні тури в країни Європи, туристичні поїздки в країни Західної та Південної Європи, надання візової підтримки в країнах Шенгенської угоди, дитячі тури, допомога у підготовці документів для візового оформлення.
• Надання страхових послуг для виїжджаючих за кордон.
• Організація навчання за кордоном.
• Допомого по працевлаштуванню та еміграції за кордон.
• Пасажирські перевезення як по Україні так і за її межами.
• Організація готельного бізнесу.
• Будівництво баз відпочинку.
• Надання послуг перекладачів.
• Переклади з іноземних мов.
• Рекламна діяльність.
• Маркетинг.
• Організація курсів з вивчення іноземних мов.

Майно і кошти підприємства. Матеріально-фінансовою основою діяльності підприємства є Статутний фонд, який сформований власником підприємства.

Статутний фонд може поновлюватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок додаткових внесків. Рішення про регулювання Статутного фонду приймається власником.

Майно підприємства складають основні фонди і оборотні засоби, а також цінності, вартість яких занесена на самостійний баланс підприємства. Майно підприємства належить йому на правах власності.

Джерелом формування майна підприємства є:

• Грошові і матеріальні внески власників підприємства.
• Доходи одержані від господарської діяльності.
• Кредити банків та інших кредиторів.
• Капітальні вкладення та дотації з бюджетів.
• Безоплатні та благодійні внески.
• Інші джерела, не заборонені законодавством.

Органи управління підприємства. Вищим органом підприємства є засновник.

Керівник підприємства призначається та звільняється засновником.

Управління підприємством здійснює керівник підприємства на контрактній основі.

Керівник самостійно вирішує питання поточної діяльності підприємства, за винятком тих питань, що віднесені до компетенції засновника.

Право укладати колективну угоду має керівник підприємства.

Припинення діяльності підприємства. Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Реорганізація чи ліквідація підприємства здійснюється за рішенням засновника, відповідно до порядку встановленого чинним законодавством.

• Підприємство може бути ліквідоване за рішенням арбітражного суду у випадках:
• Визнання його банкрутом.
• Якщо судом будуть визнані недійсними установчі документи та рішення про створення підприємства.

На інших підставах, що передбаченні чинним законодавством.

Порядок і термін реорганізації і ліквідації підприємства визначається засновником, або органом, який прийняв рішення про ліквідацію.

Статус юридичної особи підприємство втрачає з моменту виключення його з державного реєстру.

Формування функцій менеджменту на підприємстві

На сьогоднішній день будь-яка діяльність підприємства без застосування функцій менеджменту є недоцільною та неефективною. Керівництво досліджувальної фірми в своїй повсякденній роботі використовує чотири основні функції менеджменту:

• планування,
• організація,
• мотивація,
• контроль.

1. На підприємстві приділяється значна увага стратегічному плануванню, воно являє собою набір ідей та рішень, які використовуються керівництвом і сприяють розробці спецефічних стратегій для досягнення цілей фірми. Стратегічне планування яке здійснює фірма розділене на декілька послідовних етапів:

• Постановка цілей.
• Оцінка існуючого становища.
• Вибір стратегії.
• Розробка плану. Внесення змін.
• Коригуючі дії.

Після вибору загальної стратегії бізнесу настає фаза її реалізації. Цей процес передбачає чітку послідовність таких кроків:

• Місія організації.
• Організаційні цілі ― довго, середньо та короткострокові.
• Розробка забезпечуючих проектів, тобто політики, тактики, процедур, правил та бюджетів.

Для вдосконалення функції планування керівництво постійно аналізує внутрішнє і зовнішнє середовище фірми, досліджує її сильні та слабкі сторони.

2. Організація як функція менеджменту ― це процес створення структури підприємства, яка дає змогу людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети.

Отже, попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегій, а основна мета організаційної функції в менеджменті ― забезпечити перехід від стратегії до структури.

Є декілька аспектів організаційної функції яких керівництво фірми старається дотримуватись:

Взаємостосунки повноважень, які об’єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координації завдань.

Створення систем управління, тобто створення об’єктів управління, суб’єктів управління і встановлення зв’язків між ними.

Вдосконалення систем управління. Організаційний процес неможливо зрозуміти без попереднього розгляду делегування та пов’язаних з ним повноважень і відповідальності. Делегування ― це передання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. За допомогою делегування керівництво розподіляє численні завдання серед своїх робітників.

Відповідальність — це зобов’язання виконувати поставленні завдання та відповідати за їх позитивне вирішення. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результат виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Повноваження ― це обмежене право використовувати ресурси фірми та спрямовувати зусилля деяких її працівників на виконання певних завдань. Повноваження поділяються на два типи: лінійні та опорні.

В досліджувальній фірмі застосовується функціональний тип організаційної структури управління. При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління або виконавець спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності. Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.

3. Мотивація ― це процес спонукання, стимулювання себе чи інших до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.

Для підвищення мотивації і спонукання працівників до ефективних дій застосовують винагороди. Керівництво фірми має у своєму арсеналі два головних типи заохочування: внутрішні та зовнішні.

Внутрішні винагороди дає сам процес виконання роботи: відчуття досягнення результату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи та ін. Найпростіший спосіб забезпечення внутрішніх винагород ― створення сприятливих умов роботи і конкретне формування завдань.

Зовнішні винагороди ― це все те, що фірма пропонує своєму працівникові за виконання службових обов’язків. Суди належать заробітна плата, премії, надбавки, додаткові пільги, просування по службі і т. д.

4. Функція контролю ― це процес забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання в управлінський процес і прийняття коригуючих дій.

Для ефективного виконання поставлених завдань керівництво фірми використовує три види контролю:

• попередній;
• біжучий;
• заключний.

Використання методів менеджменту в підприємстві

Загальним методом менеджменту як науки є діалектичний підхід, що дає змогу правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв’язків систем управління.

Метод ― це спосіб впливу на трудові колективи або його членів. Система методів покликана забезпечити процес менеджменту на підприємстві та реалізації функцій менеджменту. По змісту методи поділяються на три групи:

• Економічні.
• Адміністративні.
• Соціально-психологічні.

В досліджуваній фірмі частково використовуються всі три групи методів менеджменту.

Економічні методи покликані формувати економічні інтереси людей до ефективної праці.

Адміністративні методи покликані забезпечити функціонування підрозділів, налагодження потоків інформації, організація процесу управління по вертикалі та горизонталі.

Соціально-психологічні методи забезпечують здоровий психологічний мікроклімат в колективі, відносини між формальними і неформальними групами та формування особистості і рис громадянина України.

До складу економічних методів входять:

• Реформування форм власності на засоби виробництва або частки.
• Організаційно-виробниче та стратегічне планування.
• Комерційний розрахунок (принципи самостійності, самофінансування, самоокупності). Виділяють повний розрахунок (юридична особа) і неповний комерційний розрахунок (господарські одиниці які ведуть облік доходів і витрат) крім цих двох виділяють ще внутрішній тип розрахунку (орендні підприємства).

Для реалізації економічних методів необхідні умови ринкової економіки, а саме:

• Господарська самостійність.
• Вибір партнерів.
• Вільне ціноутворення.
• Наявність конкурентів.
• Відкритість економіки.
• Соціальний захист споживачів та клієнтів.

Проектування комунікацій на підприємстві

Комунікації ― це обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані, необхідні для прийняття рішення, і доводити їх до працівників організації.

На підприємстві використовуються такі основні види комунікацій:

• між організацією і зовнішнім середовищем;
• міжрівневі комунікації;
• комунікації між підрозділами організації.

1. Комунікації між організацією і зовнішнім середовищем. Підприємство користується різноманітними засобами комунікацій із зовнішнім середовищем. З наявними й потенційними клієнтами своєї фірми вони спілкуються за допомогою реклами та інших програм просування послуг на ринок. У сфері відносин з громадськістю найбільша увага приділяється створенню власного іміджу фірми на місцевому, загальнонаціональному чи міжнародному рівні. Підприємство підпорядковується державному регулюванню і змушене вести відповідну звітність, в якій наводить інформацію про своє фінансове становище і ін. Це все приклади різноманітних способів реагування на події і фактори зовнішнього середовища.

Отже, обговорення, збори, засідання, телефонні переговори, службові записи, звіти, що використовуються всередині організації, як правило, є реакцією на можливості і проблеми, які створюються зовнішнім середовищем.

2. Міжрівневі комунікації в організації. Інформація переміщується всередині організації з рівня на рівень у межах вертикальної комунікації. Вона може, наприклад, передаватись з вищих рівнів на нижчі. Таким шляхом підлеглим рівням управління повідомляється про поточні завдання, зміну пріоритетів, конкретні завдання, рекомендовані процедури та ін.

Поряд з обміном інформацією, який відбувається від вищих рівнів управління до низових, організація використовує комунікації від низових рівнів до вищих. Таким шляхом керівництво фірми довідується про поточні або назріваючі проблеми і пропонує можливі варіанти поліпшення справ.

3. Комунікації між підрозділами. Поряд з використанням вертикальних комунікацій фірма застосовує і горизонтальні комунікації. Фірма складається з кількох підрозділів, тому обмін інформацією між ними потрібен для координації завдань і дій. Оскільки організація ― це система взаємопов’язаних елементів, керівництво повинно добиватись того, щоб спеціалізовані елементи працювали спільно.

Інформація ― це основа процесу управління. Без неї неможливо сформулювати мету управління, оцінити ситуацію, визначити проблему, підготувати та прийняти рішення, проконтролювати його виконання. Джерелами інформації є передбачені або встановленні законодавством носії інформації: документи та інші носії, що є матеріальними об’єктами, які зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Документ ― це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності. Діяльність пов’язану із створенням документів та організацією роботи з ними в процесі управління, називають діловодством. Існує три системи діловодства:

• централізована;
• децентралізована;
• змішана.

На даному підприємстві в зв’язку з тим, що воно відноситься до малих підприємств використовується централізована система діловодства, тобто всі операції пов’язані з документацією зосереджується в єдиному підрозділі: в секретаря директора, канцелярії.

Розробка механізмів прийняття управлінських рішень в організації

Ухвалення рішень ― це основа діяльності фірми. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної фірми чи організації.

Ухвалення та виконання управлінських рішень ― це найголовніший оцінюючий критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежить продуктивність праці, економне та раціональне використання споживчих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління.

Ухвалення управлінського рішення ― це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. У досліджувальній фірмі управлінські рішення приймаються двох типів: програмовані та непрограмовані.

Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядкові або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Програмовані рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях. Програмовані рішення ― це результат послідовних кроків, заходів чи дій, що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації.

Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівник або особи, від яких залежить ухвалення рішення повинні звернутися до непрограмованого. Характеристики непрограмованих рішень передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації, незатверджену структуру та відсутність цілей або завдань. Ці рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не структуровані, відносно нові або зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

Результатом обраного рішення повинна бути якась дія. Можна дійти висновку, що “прийняття рішень означає процес, завдяки якому обирається лінія поведінки, як вирішення певної проблеми”. Тут ключовим поняттям є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення ― визначення проблеми і вибір рішення.

Процес ухвалення управлінського рішення цілком залежить від конкретної ситуації в якій воно приймається. Крім цього на прийняття управлінських рішень впливає безліч факторів:

• 1)ризик;
• 2)мотивація;
• 3)контроль;
• 4)фінанси і т.д.

До всього вище викладеного в цьому розділі можна зазначити, що крім програмованих і не програмованих рішень є ще групові та індивідуальні управлінські рішення.

Формування механізмів управління групами працівників в організації

Група ― це дві або більше осіб, які поділяють мету або кілька спеціальних завдань, керуються нормативною системою поведінки та взаємин, взаємодіють одна з одною так, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Як і на будь якому діючому підприємстві у даній фірмі створено декілька груп до складу яких входять працівники фірми. Ці групи розділені на два класи: формальні і неформальні.

1. Формальні групи ― це такі утворення в межах організації, які створюються за рішенням керівництва для виконання певних виробничих або управлінських функцій. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формальна група починає своє існування тоді, коли з’являється узгоджена загальновизнана процедура “узаконення” плану діяльності та поведінки групи. Керівництво створює групу через виробничу необхідність, коли здійснює розподіл праці по горизонталі та вертикалі. В організаціях існує три типи формальних груп:

• Групи керівників.
• Виробничі групи.
• Комітети.

На фірмі існують три формальні групи працівників. Дві з них ― виробничі групи, складаються з працівників,які разом працюють над одним завданням. Чисельність даних груп: 8 чоловік входить в одну групу і 5 чоловік в другу. Крім виробничих груп існує командна група керівника, яка складається з 4 осіб, керівника та його безпосередніх підлеглих, які в свою чергу, токож є керівниками.

2. Неформальні групи ― це такі групи, створення та функціонування яких не передбачалося. Вони виникають спонтанно.

Управління формальними стосунками та групами в будь-якій організації має вирішальне значення, однак неформальні групи, що створюються не з ініціативи керівництва, є потужною силою, яка при певних умовах може стати домінуючою і зводити до мінімуму зусилля керівництва. Крім того, неформальні організації мають властивість взаємопроникати. Неформальні організації мають багато спільного з формальними: в них є певні завдання, ієрархії, лідери.

Процес створення та розвитку неформальних груп, а також причини вступу людей до них, характеризують певними особливостями:

• Опір змінами. Люди можуть використовувати неформальну організацію для обговорення фактичних і майбутніх змін. Практика свідчить, що в групах спостерігається тенденція опору змінам, тому, що вони можуть нести загрозу існуванню групи;
• Неформальні лідери. Найбільшою опорою неформального лідера є визнання його групою.

В даній фірмі існує одна неформальна група. Ця група створена працівниками фірми без втручання керівництва та існує на добровільній основі. В цю групу входять 12 чоловік, які мають певні спільні інтереси, в тій чи іншій сфері неформальних відносин.

Ефективність діяльності будь-якої групи залежить від її стадій розвитку. На початкових стадіях розвитку, коли в групі немає єдності, спостерігаються часті помилки в роботі. Далі група починає зосереджувати увагу на взаємодопомозі та підтримці у досягненні мети. Врешті група може повністю виявити майстерність і здібності своїх членів. Менеджер повинен добре знати, на якій стадії знаходиться конкретна група, з метою розроблення ефективних засобів впливу на її членів. Для підвищення ефективності груп працівників необхідно застосовувати такі методи:

• Мотивація.
• Контроль.
• Взаємне визнання.
• Взаєморозуміння і т. д.

Розробка пропозиції з організації та вдосконалення керівництва

Керівництво можна визначити, як процес використання влади задля досягнення впливу на людей. Влада ― це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто влада ― це знаряддя праці.

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявним у нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями. Однак всю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів, користуючись такою класифікаційною ознакою, як відносини керівника з підлеглими. З цих позицій можна визначити три види керівників:

• Автократичний.
• Демократичний.
• Ліберальний.

Керівнику даної фірми найбільш підходить демократичний тип керівництва. Прагне надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функції, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них. Він намагається радитись з ними і прислуховується до думки колег, не підкреслює своєї переваги і розумно реагує на критику, не уникає відповідальності ні за власні помилки, ні за помилки виконавців.

Керівник демократичного типу вважає своїм обов’язком постійно і ґрунтовно, з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку підприємства. При такій системі спілкування набагато легше мобілізувати підлеглих на реалізацію поставлених перед ними завдань, виховувати в них почуття справжніх господарів.

Донедавна переважала думка, що між поняттями “керівництво”, “лідерство” та “влада” немає суттєвої відмінності, оскільки особа, яка наділена повноваженнями здійснювати керуючі функції, автоматично вважається лідером колективу і має владу над підлеглими. Однак на практиці ці три складові управлінського впливу необов’язково зосереджені в одних руках.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника випливають з особливостей ролі та функціонування їх в організації. керівництв о передбачає монополію на прийняття рішень і контроль за ходом їх виконання. Лідер не узурпує право приймати рішення, а навпаки, запрошує до цього колектив. В результаті змінюється статус кожного працівника. Якщо керівник протистоїть групі підлеглих, виступає як зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду.

Поль Херсі та Кен Бланшар розробили ситуаційну теорію лідерства, згідно якої підходи до лідерства залежать від “зрілості керівників”. Зрілістю тут вважається не вікова категорія, а здатність нести відповідальність за свою поведінку, бажання досягти мети, досвід та компетентність. За даною теорією існують чотири підходи до лідерства: давати вказівки, продавати, приймати участь, делегувати.

Перший підхід вимагає, щоб керівник поєднував високий рівень орієнтації на завдання і незначний ― на людські стосунки. Цей підхід призначається для підлеглих з низьким рівнем зрілості, які або не прагнуть, або не можуть відповідати за конкретні завдання і їм необхідний суворий контроль, постійне піклування та інструкції.

Другий підхід ― передбачає високий ступінь направленості і на завдання і на стосунки. Така ситуація виникає коли підлеглі прагнуть відповідальності, але володіють лише задовільним рівнем “зрілості”. Керівник дає конкретні поради та інструкції стосовно того, що і як слід робити.

Третій підхід характеризується помірно високим ступенем зрілості. У такій ситуації підлеглі в змозі, але не прагнуть нести відповідальність. Для керівника, який поєднують низький рівень орієнтації на завдання та значну увагу до стосунків, найбільш прийнятним буде стиль, заснований на участі підлеглих у прийнятті рішень, оскільки підлеглі прекрасно обізнані у тому, що і як слід виконувати і не потребують додаткової інформації.

Четвертий підхід відрізняється високим ступенем зрілості ― підлеглі можуть нести і прагнуть відповідальності. Така ситуація із наявністю зрілих виконавців не вимагає від керівника особливих зусиль ні стосовно завдань, ні відносно людських стосунків. Даний стиль керівництва отримав назву делегування ― дозвіл підлеглим діяти за обставинами і невтручатися у процес прийняття рішень.

Велике значення для організації має також правильне проведення оцінки професійних якостей керівників при призначенні їх на посаду. Для оцінки професійних якостей керівника використовують три основні методи збору інформації про нього:

• випробування;
• співбесіди;
• центри оцінки.

В центрах оцінки застосовують такі методи:

• “в кошику для паперів”;
• імітація зборів;
• усні доповіді;
• співбесіди.

Організація управління конфліктами і стресами

Як і в більшості організацій в даній фірмі виникають конфліктні ситуації. В зв’язку з цим виникає необхідність вміти здійснювати управління цими конфліктами.

Організація постійно перебуває у стані динамічного розвитку, реагує на сприятливі можливості та уникає небезпечних ситуацій. Зовнішнє середовище в якому існує фірма є не стабільною комбінацією факторів впливу на його діяльність, а хаотичним нагромадженням складових, що постійно перебувають у русі, змінюють свої значення і мають, як правило, різновекторну спрямованість. Всі ці процеси та явища зумовлюють виникнення неординарних ситуацій, які раніше не зустрічалися і потребують нагального вирішення. Саме через це в більшості випадках на фірмі і виникають конфліктні ситуації.

Конфлікти ― це ситуація, набір обставин при якій виникає:

• Зіткнення протилежних сторін, сил чи поглядів.
• Відсутність згоди між двома чи більше суб’єктами.
• Спостерігається внутрішній дискомфорт однієї особи.

У конфліктах беруть участь як окремі особи так і групи людей. Учасників конфлікту називають опонентами, суперниками тощо.

У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягти реалізації власної мети, цілей, думок, завдань при цьому вона наводить аргумент на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийняті у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.

Конфлікти асоціюються з усілякими негараздами, суперечками, ворожістю, боротьбою і не мають позитивних ознак. Однак керівництво даної фірми зрозуміло, що конфлікти, попри негативні риси, відіграє і позитивну роль ― сприяє рухові організації вперед і визначає фактори, що заважають цьому процесові. На їх думку, термін “конфлікт” можна визначити як джерело творчої енергії, якою слід управляти, тобто спрямовувати її у бажане русло.

Умовою виникнення конфлікту вважається конфліктна ситуація ― тобто, ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Конфлікт не виявляється доти, поки існуюча ситуація або влаштовує всі задіяні чи зацікавлені сторони, або ж ці сторони ще не в змозі вплинути на розвиток ситуації, не володіють достатнім потенціалом.

Основними причинами конфлікту вважаються:

• Розподіл ресурсів.
• Взаємозалежність у досягненні результату.
• Різниця в уяві та цінностях.
• Незадовільні комунікації.
• Різниця у досвіді та манері поведінки.
• Різка зміна подій та умов.

Способи вирішення конфліктних ситуацій розподіляють на дві категорії: структурні та міжособові. До структурних методів належать:

• Роз’яснення вимог до змісту роботи.
• Принцип використання ієрархії при вирішенні конфліктних ситуацій.
• Підпорядкування цілей підрозділів загально-організаційним цілям. Загальна мета організації, якій підпорядковується решта цілей підрозділів.
• Вплив на поведінку через систему винагород.

Міжособові способи вирішення конфліктів зводяться до п’яти варіантів типу поведінки, що їх має обрати конкретна людина при появі перших симптомів конфліктної ситуації ― це загострення досі прихованих суперечностей чи втручання сторонніх сил, які зміщують акценти у розстановці сил. Це зокрема: ухилення, загладжування, примус, компроміс, вирішення конфлікту.

Крім конфліктних ситуацій в організації інколи можуть виникати стресові ситуації.

Стресова ситуація ― це явище, яке виникає внаслідок перевантаження працівників робочими завданнями, психологічною несумісністю, незадовільними умовами праці та безліччю інших чинників. Кожна людина час від часу потрапляє в стресові обставини і у незначних пропорціях вони абсолютно нешкідливі.

Стрес ― явище розповсюджене. Його можуть викликати як фактори, пов’язані з впливом організації на свого співробітника, так і чинники, що зумовлені особистим життям людини, її світосприйняттям і менталітетом. Як би не намагався керівник уникнути стресових ситуацій і створити оптимальний мікроклімат в колективі, від них, як кажуть “ніхто не застрахований”. Уникнути стресу чи послабити стресовий стан можна використовуючи систему вибору пріоритетів у роботі, тобто розподіляючи завдання на невідкладні, дуже важливі, термінові, шаблонні, другорядні, несуттєві, зайві тощо. Необхідно вміти знаходити час для відпочинку і справедливо розподіляти обсяг робіт.

Організація праці менеджерів в організації

Менеджери ― це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей, працюючих як індивідуально, так і об’єднаних у групи чи організації.

В будь-якій організації менеджер виконує певну роль. Роль ― це набір визначених паравил поведінки, що відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст.

За визначенням Мінцберга виділяють десять управлінських ролей менеджера:

• Міжособові ролі: головний керівник, лідер, зв’язкова ланка.
• Інформаційні ролі: отримувач інформації, розповсюджувач інформації, представник.
• Ролі, пов’язані з прийняттям рішень: підприємець, ліквідатор порушень, розподілювач ресурсів, ведучий переговори.

Ці десять ролей беруть на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Вони класифікуються в рамках трьох категорій: міжособові, інформаційні та ролі пов’язані з прийняттям рішень.

Міжособові ролі випливають з повноважень і статусу керівника в організації і охоплюють сферу його взаємин з людьми. Міжособові ролі можуть зробити керівника об’єктом нагромадження інформації, що дає можливість і одночасно змушує його грати інформаційні ролі й діяти в якості центру обробки інформації. Приймаючи на себе міжособові та інформаційні ролі, керівник здатний відігравати ролі, пов’язані з прийняттям рішень.

Окрім вище наведених ролей менеджер має певні обов’язки в організації які поділяються на три групи:

• Контроль за стосунками серед персоналу, який передбачає керуючі та зв’язкові функції.
• Розподіл інформації. Передбачає одержання та розповсюдження інформації, моніторинг. Проведення моніторингу включає в себе аналіз навколишніх умов, проблем, перспектив, що можуть впливати на діяльність підрозділу.
• Ухвалення рішень. При вирішенні конфліктних ситуацій менеджер приймає рішення або виконує дії, спрямовані на утримання контролю над ситуацією.

Зовнішнє середовище організації: поняття, елементи, характеристика, методи аналізу

Успіх організації, головним чином, залежить від сил зовнішніх відносно організації і діючих у глобальному зовнішньому оточенні.

Зовнішнє середовище ― це сукупність неконтрольованих суб’єктів і сил, що діють за механізмами підприємства і непідвладні апаратові управління. Зовнішнє середовище підприємства поділяється на середовище прямого та опосередкованого впливу.

Середовище прямого впливу, тобто таке, що активно, реально і негайно впливає або може вплинути на діяльність організації, містять в собі такі сили, як конкуренти, покупці та постачальники, органи державного регулювання, інвестори та ін.

Неконтрольовані фактори розвитку підприємства впливають на поведінку виробника на ринку. Такі фактори відстежуються і вивчаються, досліджується динаміка їх розвитку з метою пристосування до умов, спричинених неконтрольованими факторами.

Середовище непрямого впливу лише формує загальні перспективи розвитку, сприятливі чи не зовсім тенденції, проблеми, пастки, кон’юнктури ринку тощо, його вплив відчувається згодом, воно лише визначає напрями процесів у економіці, формує загальні тенденції розвитку галузі на віддалену перспективу.

Зовнішнє середовище організації містить такі елементи як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів, активні щодо операцій організації.

Характеристика зовнішнього середовища:

• Взаємозв’язок чинників зовнішнього середовища ― це рівень сили, з якою зміна одного чинника діє на іншу.
• Під складністю зовнішнього середовища слід розуміти кількість факторів, на які організація повинна реагувати, а також рівень варіативності кожного фактора.
• Рухливість середовища ― це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації.
• Невизначеність зовнішнього середовища ― це відносна кількість інформації про середовище і впевненість у її достовірності.

Висновок. За час існування фірми зроблено великий обсяг роботи, до якого причетні як керівництво підприємства так і персонал який на ньому працює.

Якщо оцінювати результати роботи підприємства то варто зазначити, що якщо дивитися з середини підприємства то навіть найкращі результати завжди здаються недосконалими. Про те дивлячись з зовні слід сказати, що підприємство досягло великих результатів в таких видах туристичної діяльності:

• Надання послуг по організації відпочинку та розваг на Україні.
• Створення мовних курсів по вивченню іноземних мов.
• Пасажирські перевезення до Європи та інше.

Крім цього фірма має грандіозні плани на майбутнє, такі як будівництво центру відпочинку, готелю, розширення послуг по страхуванню людей та інше.

З всього вище зазначеного видно, що підприємство не тільки розвивається в даний момент але й впевнено дивиться в майбутнє.

Використана література.

1. Тарнавська Н. П., Пушкар Р. М. “Менеджмент: теорія та практика”.

2. Хміль Ф.І. “Основи теорії і практики управління”.

3. Кузьмін О. “Сучасний менеджмент”.

4. Андркшкін Б. М. “Основи теорії і практики управління”.

5. Карнеги Д. “Як завоювати друзів і впливати на людей”.

6. Мартиненко Н. М. “Менеджмент фірми: книга для підприємців”.

7. Карлоф Б. “Ділова стратегія”.

8. Котлер Ф. “Основи маркетингу”.

9. Весник В. Р. “Менеджмент для всіх”.

10. Ансофф І. “Стратегічне управління”.

11. Арасланов К. М. “Посібник керівнику та менеджеру”.

12. Кохно П. А. “Менеджмент”.

21.12.2010

Поняття функцій менеджменту — Менеджмент

Поняття функцій менеджменту

Менеджмент являє собою безперервний процес, що складається із сукупності послідовних дій, спрямованих на ефективне використання ресурсів організації, яке дозволить їй досягти намічених цілей. Ці дії поєднані в систему функцій менеджменту, що знаходяться у взаємозв’язку і взаємозалежності.

Дії менеджерів можна інтерпретувати з різним ступенем конкретизації, що веде до різної деталізації функцій менеджменту. Разом з тим існує п’ять основних функцій, для успішної реалізації яких менеджер повинен [6]:

— володіти певними знаннями і вміннями;

— мати відповідні особисті якості;

— керуватися етичними нормами;

— мати навички та здатності ефективно управляти;

— долати обмеження саморозвитку.

Малюнок 1.1 ілюструє основні функції менеджменту. Їх диференційований склад буде предметно розглянуто в наступних розділах.

Рис. 1.1. Базові функції менеджменту

Першою з функцій є планування — спосіб передбачення майбутнього. За своїм змістом планування означає розробку і реалізацію програми дій на певний період. Якщо планові показники недостатньо обґрунтовані, то, як би добре організація пі працювала, вона не досягне високих результатів. Якість планування багато в чому визначає якість управління.

Процес планування передбачає пошук відповіді на наступні питання [ 131.

o Що ми маємо? (У якому стані знаходиться організація, в чому її сильні і слабкі сторони, які є ресурси?).

o У якому напрямку необхідно рухатися далі? (Які завдання слід вирішити?).

o Які перешкоди можуть виникнути? (Що буде заважати виконанню завдань?).

o Які і в якому розмірі будуть потрібні додаткові ресурси? (Що треба зробити для виконання завдань?).

Процес планування здійснюється на різних рівнях організації (рис. 1.2). На вищому рівні розробляються стратегічні плани. Їх основне призначення полягає у визначенні довгострокових цілей і завдань розвитку організації. Саме досягненню стратегічних цілей підпорядкована вся система планування. Тактичні плани розраховуються на більш короткі терміни. До них належать насамперед плани підрозділів. Тактичний план включає в себе систему заходів, яку необхідно здійснити відповідній службі для вирішення поставлених завдань. На нижньому рівні організації розробляються оперативні плани, в яких визначаються завдання, які необхідно виконати в короткі терміни, практично в межах робочого дня. У нових господарських умовах, коли актуалізуються завдання адаптації організацій до змін ринку, найчастіше відбувається у дуже коротких часових періодах, роль оперативних планів значно зростає. Успішна реалізація оперативних планів — необхідна умова дотримання принципу гнучкості і маневреності, властивих сучасній організації.

Найважливіший принцип планування — взаємоув’язка планів як по вертикалі, так і по горизонталі. Вертикальна взаємозв’язок передбачає, що плани всіх рівнів субординированы: завдання стратегічного плану конкретизуються у тактичних планах, які підпорядковані стратегічним орієнтирам; тактичні плани конкретизуються в оперативних планах, що є способом послідовної реалізації тактичних планів, а значить, і побудованого на принципі комплексності стратегічного плану. Горизонтальне єдність планів всіх підрозділів і напрямків полягає в координації виробничої, фінансової, збутової та інших сфер розвитку підприємства [13].

Рис. 1.2. Види планів в залежності від рівня менеджменту

Ще однією функцією менеджменту є організація, яка здійснюється за рахунок створення такої структури підприємства, яка відповідала б завданням реалізації намічених планів. Функція організації пов’язана з функцією планування, оскільки після того, як плани розроблені, необхідно створити умови для їх виконання.

У здійсненні функції організації виділяється кілька етапів:

— розробка і вдосконалення організаційної структури управління: виділення підрозділів, їх завдань і функцій;

— визначення типів взаємовідносин в організації (горизонтальних і вертикальних). На цьому етапі встановлюються права, обов’язки і відповідальність структурних підрозділів і окремих осіб;

— делегування повноважень. Це передбачає доручення керівником своїм підлеглим виконання окремих обов’язків з наданням необхідних ресурсів;

— побудова системи внутрішньофірмових комунікацій. Налагодження комунікацій між усіма учасниками трудового процесу дозволяє здійснювати внутрішній інформаційний обмін, залучи як прямі, так і зворотні зв’язки;

— організаційні відносини підприємства з елементами зовнішнього середовища. Вони є необхідною умовою своєчасного і адекватного реагування на зміни усієї сукупності зовнішніх факторів з їх диференціацією на обмежуючі (лімітуючі) і стимулюючі.

Існують різні підходи до організації роботи трудового колективу. Серед них виділяються дві основні концепції організації управління, засновані відповідно на принципах єдиновладдя і співучасті. При використанні першої із концепцій власник підприємства одноосібно розпоряджається усіма ресурсами і може використовувати будь-які форми управління, практично не враховуючи думки колективу. При використанні концепції соучастного управління вирішальна роль в організації роботи підприємства відводиться колективу.

Функція мотивації є логічним доповненням до планування та організації. Люди, які виконують плани, повинні бути зацікавлені у їх своєчасної, повної реалізації. Мотивація базується на формуванні стимулів до певної діяльності. Відомо, що існують два способи впливу на людей: примус і спонукання. У разі примусу людину змушують робити те, що необхідно. Передбачається, що навіть якщо співробітник не зацікавлений у виконанні завдання, він тим не менш його виконує. При цьому їм рухає не внутрішня потреба, а воля, наказ, розпорядження керівника. Спонукання на відміну від примусу формує особливий стиль поведінки людини, що сприяє ефективному досягненню цілей всієї організації. Людина в теорії мотивації — суб’єкт, здатний як до активних, так і пасивних дій. З точки зору психології ним керують три чинники-розум, почуття і емоції, імпульси підсвідомості. Роль кожного з факторів у формуванні мотивації різний. Як показують спостереження, далеко не завжди основним мотиваційним стимулом є розум і менеджер, який прагне до забезпечення ефективності праці, не може не враховувати цієї особливості.

Співробітник, який отримав у процесі навчання і виробничої діяльності знання, досвід, навички, прагне реалізувати їх у праці. Від того, наскільки йому це вдається, залежить ступінь його задоволеності працею, а отже, і ступінь вираження мотивів. Якщо управління створює умови для максимально повної реалізації працівника і це підкріплюється відповідною матеріальною винагородою, його праця потенційно більш ефективний, а мотиви до праці більш високі. Тому мотивувати співробітників — значить враховувати життєво важливі інтереси і давати їм можливість реалізуватися в трудовій діяльності [13].

Необхідним елементом організації і управління будь-якого трудового процесу є функція контролю. Вона пов’язана з встановленням певних стандартів і зіставленням фактичних (досягнутих) результатів зі стандартами (плановими показниками). Здійснення контролю дозволяє забезпечувати стабільність протікання виробничого або іншого процесу. У сучасному менеджменті використовується безліч форм і систем контролю. Але кожна з систем базується на принципі зворотного зв’язку, що складається в зіставленні отриманої інформації про реальні результати з нормативними значеннями. Таке зіставлення дозволяє визначити відхилення і їх величини, створити передумови для з’ясування причин відхилень, формування заходів щодо усунення наявних розбіжностей. Завдання контролю досить широка: він спрямований на підвищення ефективності організації. Відповідно і питання, на які необхідно отримати пропащих у ході проведення контрольних процедур, націлені на рішення даної задачі. До числа таких питань відносяться наступні: як виконуються встановлені завдання; у чому причини розбіжності показників; з чиєї вини допущені відхилення; що треба зробити, щоб усунути розбіжності; який вплив справив контроль на прийняття рішення? Розробка ефективної системи контролю та її успішна реалізація розглядається як один з чинників результативності діяльності менеджера.

Центральне місце серед функцій менеджменту займає функція координації, головне завдання якої — забезпечити взаємодію та узгодженість в роботі всіх ланок організації шляхом встановлення раціональних зв’язків між ними.

Координація не тільки синхронізує поточну діяльність організації. Вона дозволяє здійснювати узгоджені дії у стратегічному і тактичних періодах щодо зміни адаптації до мінливого зовнішнього оточення, що особливо важливо в сучасних умовах з високим рівнем невизначеності зовнішніх чинників і постійно наростаючої динаміки складових ринкового середовища.

Поняття та класифікація функцій менеджменту

Функція менеджменту – це спеціалізований вид управлінської діяльності, що забезпечує формування способів управлінського впливу. Кожна функція є відносно відокремленим напрямком управлінської діяльності, який забезпечує виконання певних управлінських дій.

Головними ознаками класифікації функцій менеджменту є:

– вид управлінської діяльності, що дає змогу відрізнити одну роботу від іншої;

– спрямованість видів діяльності на об’єкт, яким управляють, або на зовнішнє середовище.

В менеджменті виокремлюють велику кількість класифікацій функцій управління, а найбільш уживаною є класифікація з позицій суб’єкта. За нею умовно виокремлюють загальні (основні) та конкретні (спеціальні) функції (рис. 4.1). Всі ці функції включають в себе збір інформації, її переробку, опрацювання, розробку рішення, доведення його до виконавців і перевірку рівня виконання.

Загальні функції управління характеризуються тим, що вони:

– здійснюються кожною виробничою системою на кожному рівні управління;

– виконуються в організаціях всіх типів;

– розподіляють зміст управлінської діяльності за видами робіт, за ознакою послідовності виконання у часі;

– є відносно самостійними і в то самий час тісно взаємодіють.

Конкретні функції менеджменту полягають у здійсненні різних видів діяльності, які відрізняються одна від одної своїм призначенням і способом реалізації, вони є результатом розподілу праці. Основною їх особливістю є те, що вони впливають не на все виробництво, на відміну від основних функцій, а лише на окремі його аспекти. Кожна конкретна функція менеджменту є комплексною за своєю сутністю і включає в себе основні функції.

 

Рис. 4.1. Функції менеджменту

В основному до загальних функцій відносяться 4 функції: планування, організація, мотивація, контроль.

Планування – це процес визначення цілей і розробка сукупності заходів,спрямованих на їх досягнення. Полягає у наданні відповідей на питання: де ми знаходимося в даний час, куди ми прагнемо, яким чином можна цього досягти. Планування відбувається повсякчасно в усіх сферах діяльності підприємства і є початковою базовою функцією управлінського процесу.

Організація – це свідомий процес, спрямований на об’єднання та впорядковану взаємодію елементів або частин (людей, ідей, речей) у ціле, у результаті чого утворюється життєздатна, продуктивна, стійка система. В межах даної функції здійснюється підбір і розстановка кадрів, розподіл обов’язків, визначення повноважень і відповідальності.

Мотивація – формування факторів, що спонукають персонал діяти для досягнення цілей організації, необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань. В рамках даної функцію створюються умови, які сприяють підвищенню продуктивності працівників, спрямування їх зусиль на максимально ефективне виконання своїх обов’язків, як головної передмови досягнення цілей організації. Головною передумовою для ефективної реалізації дано функції є визначення потреб працівників і розробки сукупності заходів, спрямованих на їх задоволення.

Контроль – це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта з метою встановлення відхилення його від заданих параметрів, полягає у здійсненні оцінки фактичних результатів, порівняння їх з запланованими і здійснення корегуючих дій в разі необхідності. Дана функція є в більшій мірі пов’язаною з функцією планування, оскільки визначає спроможність підприємства рухатися до встановлених цілей. Дана функція передбачає встановлення стандартів,здійснення вимірювання того, що було досягнуто в результаті реалізації певних дій, розробки і реалізації дій, спрямованих на усунення існуючих недоліків, здійснення коректування відхилень.

Всі зазначені функції є досить тісно взаємопов’язаними одна з одною, формуючи управлінський процес (див. § 2.3.1. “Процесний підхід”).

Регулювання – забезпечує виконання поточних заходів, пов’язаних з усуненням відхилень від заданого режиму роботи організаційної системи. Дана функція реалізується в процесі всього управлінського процесу, однак найбільше значення відіграє саме в процесі оперативного управління спільною діяльністю людей шляхом диспетчеризації на основі контролю і аналізу діяльності.

Координація – спрямована на досягнення узгодженості і гармонійності спільної діяльності всіх елементів (напрямків діяльності, підрозділів, служб, відділів, підсистем) підприємства. Дана функція є процесом розподілу діяльності у часі, забезпечення взаємодії різних частин організації в інтересах виконання задач, що стоять перед нею. Координація забезпечує цілісність і стійкість будь-якої організації. Найбільше значення дана функція відіграє в складаних організаціях, де вищий ступінь розподілу праці.

Функція прийняття рішень – полягає у розробці і прийнятті управлінського рішення, як головної передумови здійснення управлінського процесу і досягнення цілей організації. Реалізація даної функції полягає у визначенні проблеми, в якій опинилося підприємство, розробці альтернативних напрямків її вирішення і прийняття того, яке є найбільш ефективним.

Читайте также:

 

ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: СКЛАД І ПРИЗНАЧЕННЯ

⇐ ПредыдущаяСтр 25 из 72Следующая ⇒

сі сучасні дослідники процесу управління виробництвом вважають класичний підхід, запропонований А.Файолем, основою класифікації функцій менеджменту.

На сьогодні найбільш розповсюдженою є точка зору, згідно з якою процес менеджменту складається з чотирьох взаємопов’язаних функцій: планування, організації, мотивації та контролю.

Планування. Функція планування передбачає вироблення рішень про те, якими повинні бути цілі, завдання організації і що повинні зробити члени організації, щоб досягти їх. Отже, функція планування — це управлінська діяльність, яка ставить цілі та засоби їх досягнення. За своєю суттю, функція планування відповідає на три основних питання:

1. Де організація зараз знаходиться? Керівники повинні оцінити сильні та слабкі сторони організації в таких важливих галузях, як фінанси, вироб­ництво, наукові дослідження та розробки, маркетинг, персонал (оцінка компетенції організації, її конкурентної позиції). Все це здійснюється з метою визначити, чого може реально досягти організація.

2. В якому напрямі організація прагне розвиватися? Оцінюючи загрози та можливості, що виникають у ринковому середовищі, керівництво визна­чає, якими повинні бути цілі та завдання організації та що може зава­дити організації досягти їх.

3. Які шляхи досягнення цілей? Керівники повинні вирішити, що необхідно здійснити для досягнення поставлених цілей та завдань. Відповіддю на це запитання є стратегічні і тактичні плани організації.

Важливість функції планування зумовлюється вигодами, які отримує організація від здійснення цього виду управлінської діяльності:

S координуються зусилля персоналу шляхом визначення спільної мети для

організації в цілому та її підрозділів; S здійснюється планомірна підготовка організації до змін; S керівництво долає умови невизначеності шляхом здійсненням комплексу

заходів прогнозування змін зовнішнього середовища; S змінюється система мислення керівників (менеджери діють активно,

стимулюючи розвиток вигідних для організації подій, заперечуючи

пасивність та вичікувальну позицію).

Однак планування не слід розглядати як гарант успіху, оскільки не всі події та зміни зовнішнього середовища можна передбачити. Крім того, інформаційна база може бути недостатньою, що призводить до прийняття неефективних рішень.

Організація. Організувати — значить створити певну структуру. Організа­ція як функція менеджменту — це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення спільної

145

Розділ III

ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема б

ПРОЦЕС МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

 

мети. Необхідною умовою створення структури є виконання робіт в межах функції планування, адже чітке визначення місії організації, цілей та завдань, вироблення стратегії діяльності формують базу для побудови структури. Отже, функція організації в менеджменті повинна забезпечувати перехід від стратегії до структури.

Функцію організації в менеджменті розглядають як процес створення об’єкта управління (виробничої структури) та суб’єкта управління з регламентацією їх функцій, підфункцій, робіт і операцій, прав та обов’язків, а також підбір та розташування кадрів, формування штатів працівників.

Мотивація. Поведінка людей завжди мотивована. Мотивацію визначають як силу, що спонукає до дії. Мотив — це внутрішнє спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або поступати певним чином.

Одне з найбільш популярних визначень менеджменту розглядає його як вміння виконувати роботу, використовуючи знання, інтелект, досвід інших людей. І завданням функції мотивації є створення такої мотиваційної системи, при якій персонал продуктивно виконує роботу відповідно до делегованих йому обов’язків згідно з планом організації.

Менеджерів завжди цікавило, в яких умовах людина мотивована до праці за чиїмось завданням. Цей інтерес зростав в міру розширення свобод під­леглого, коли традиційні методи утримування і примушування, які в свій час приводили в рух армії рабів, вже не спрацьовували. Чим вільнішою ставала людина, тим важливішим було знання того, що нею рухає, що спонукає напру­жувати зусилля, а що навіть при сприятливих умовах приводить до посеред­ніх результатів.

З кінця XVII-ro і до ХХ-го століття була розповсюджена думка, що люди завжди будуть працювати більше, якщо вони мають можливість більше за­робити. Вважалося, що мотивація — це просте питання, яке зводилося до пропозиції відповідних грошових винагород в обмін докладених зусиль.

Однак дослідження в галузі поведінкових наук продемонстрували обмеже­ність чисто економічного підходу. Було виявлено, що мотивація є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються. Менеджер повинен ви­значити, якими є реальні потреби працівників, і забезпечити спосіб задоволення цих потреб через активну, ефективну діяльність. Для цього здійснюється еко­номічне та моральне стимулювання персоналу, збагачується зміст праці, ство­рюються умови для прояву творчого потенціалу працівників та їх саморозвитку.

Створення ефективних мотиваційних систем — актуальне питання для віт­чизняних організацій (підприємств). Нові економічні умови, при яких люди стають засновниками, співвласниками підприємств, потребують докорінної зміни традиційних мотиваційних систем, адже людям подобається відчувати свою значущість, вони прагнуть реалізувати свої права, самовизначитися.

Контроль. Контроль — це процес забезпечення досягнення організацією своєї мети. Якщо не доводити мету до своїх підлеглих, то немає чого і контро-

лювати. Це стосується не лише контролю за результатом, але й контролю за процесом, причому останній слід здійснювати особливо уважно. Без контролю в організації починається хаос і об’єднати діяльність людей стає неможливо.

Функція контролю в організації передбачає:

1. Подолання невизначеності. Певні обставини можуть протидіяти досяг­ненню запланованих результатів. Зміна законів, соціальних цінностей, умов конкуренції та інших чинників зовнішнього середовища можуть перетво­рити плани у щось недосяжне. Для реакції на вказані зміни організаціям потрібний ефективний механізм оцінки їх впливу на поточну діяльність та узагальнюючі показники. Невизначеність також породжується трудно­щами у прогнозуванні реакції персоналу на управлінські нововведення.

2. Попередження кризових явищ. Якщо вчасно не виправити помилки та не усунути проблеми, виявлені в процесі аналізу ситуації, то вони переплі­таються з помилками в оцінці майбутнього стану організації та зов­нішнього середовища. Імовірність переплетення помилок в організації велика через високий рівень взаємозв’язку різних видів діяльності. Функція конт­ролю дозволяє виявити проблеми та скоригувати діяльність організації до того часу, коли ці проблеми переростуть у кризу.

3. Підтримування успіху. Важливим є й інший бік контролю, який поля­гає у підтримуванні всього того, що є успішним у діяльності організа­ції. Отже, один з найважливіших аспектів контролю — визначити, які напрями діяльності найбільше сприяли досягненню мети. Таким чином, визначаючи успіхи та невдачі, ми отримуємо можливість адаптуватися до змін зовнішнього середовища.

Подана класифікація функцій менеджменту є найпопулярнішою, однак існують й інші. Так, вчені Державної Академії управління (м. Москва) виділяють п’ять загальних функцій менеджменту: планування, організацію, координацію, мотивацію та контроль .

Л.А.Жданова,² спираючись на дослідження зарубіжних авторів, виділяє такі функції менеджменту: планування, організацію, комплектування штатів, керів­ництво та лідерство, координацію, мотивацію, контроль. Деякі вітчизняні авто­ри³ пропонують виділяти й аналітичну функцію менеджменту, враховуючи її важливість у розпізнаванні проблемної ситуації, діагностуванні причин, що зумовлюють зміну запланованих параметрів та передбаченні можливої зміни досліджуваного процесу.

Існують й інші класифікації, які поділяють функції менеджменту на основні (планування, організація, мотивація, контроль) та часткові (управління основним виробництвом, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-

Менеджмент организацииУчебное пособие / Румянцева З.П. и др. — М.: ИНФРА-М, 1995. —

С. 52-57.

Жданова Л.А Организация и управление капиталистической промышленной фирмой:

Учебник. — М.: Изд-во УДН, 1987. — С. 62-64.

Савчук В К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.Автореф.

дисертації докт. екон. наук. — Тернопіль, 1996. — С. 13-16.

Розділ Ш

ТУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема б

ПРОЦЕС МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

 

технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будів­ництвом тощо). Нетрадиційним підходом відрізняється й класифікація, згідно з якою виділяються такі функції менеджменту: встановлення мети, планування, рішення, організація, оперативний вплив, мотивація, контроль . Кожна з наведених класифікацій має у своїй основі досить вагомі аргументи.

РЕЗЮМЕ

1. Концепція процесу управління, яку можна реалізувати у всіх типах організацій, виникла в межах класичної школи менеджменту.

Менеджмент — це процес планування, організації, мотивації та контролю діяльності з тим, щоб забезпечити координацію всіх ресурсів, необхідних для ефективного досягнення мети організації.

2. Виділяються наступні етапи процесу управління: визначення мети впливу, оцінка ситуації, визначення проблеми, управлінське рішення. Кожний етап процесу управління реалізується за допомогою взаємозв’язаних управлінських процедур: формулювання мети, інформаційне забезпечення, аналітична діяль­ність, вибір варіантів дій, реалізація рішень.

3. Процеси менеджменту мають спільні характеристики: безперервність, нерівномірність, циклічність, послідовність, мінливість, постійність.

4. Залежно від повноти, надійності та достатності інформації розрізняють такі типи процесу управління: лінійний, коригований, розгалужений, ситу­аційний та пошуковий.

5. Процес і структура управління перебувають у взаємозв’язку, оскільки вони відображають дві сторони одного і того ж явища — впливу керуючої системи на керовану. Структура відображає необхідний склад ланок, які здійснюють вплив і в яких він зароджується, а також зв’язки, через які він реалізується. Процес управління характеризує склад і послідовність операцій при формуванні і здійсненні впливу, порядок діяльності ланок структури і розповсюдження впливу на її зв’язки.

Залежно від конкретних умов та обставин роботу по вдосконаленню орга­нізації управління можна починати зі структури або процесу. Однак у мето­дологічному відношенні процесові управління повинна належати першість, оскільки саме в ньому виявляються всі ознаки та тенденції розвитку.

6. У сучасних умовах господарювання концепція управлінського процесу
у своєму первісному вигляді не забезпечує ефективної діяльності організації,
оскільки належно не враховує впливу зовнішнього середовища. Вимоги прак-

тики зумовили розвиток нової філософії управління — стратегічного мене­джменту, тобто процесу, за допомогою якого менеджери встановлюють довго­строкове спрямування організації, визначають специфічні цілі, розробляють стратегії для досягнення цих цілей з врахуванням зовнішніх та внутрішніх обставин і зобов’язуються виконати обрані плани дій.

7. Процес менеджменту включає здійснення комплексу робіт в межах чотирьох основних функцій: планування, організації, мотивації та контролю.

 

¹ Хміль Ф.І. Менеджмент:Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — С. 29-67.

148

149

ТУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 6

ПРОЦЕС МЕНЕДЖМЕНТУ ТА РіОГО СКЛАДОВІ

 

Питання

для самоконтролю:

1.Що таке процес?

2. Як виглядає структура процесу управління організацією?

3. Які етапи (елементи) процесу управління Вам відомі?

4. Які спільні характеристики мають процеси менеджменту?

5. Якими бувають типи процесів управління?

6. Які властивості притаманні процесу управління?

7. Що таке стратегічний менеджмент?

8. З яких функцій складається процес менеджменту?

9. Як Ви розумієте функцію організації?

10. З чого складається мотиваційна система?

Нові категорії та поняття

Читайте также:

 

Особенности управления

Менеджмент — это деятельность, связанная с управлением человеческими и физическими ресурсами для достижения целей организации. Характер управления можно выделить как: —

1. Управление ориентировано на достижение цели: Успех любой управленческой деятельности оценивается по достижению заранее определенных целей или задач. Управление — это целенаправленная деятельность. Это инструмент, который помогает использовать человеческие и физические ресурсы для достижения заранее определенных целей.Например, цель предприятия — максимальное удовлетворение потребностей потребителей за счет производства качественных товаров по разумным ценам. Это может быть достигнуто за счет найма эффективных людей и более эффективного использования ограниченных ресурсов.
2. Управление объединяет человеческие, физические и финансовые ресурсы: В организации люди работают с нечеловеческими ресурсами, такими как машины. Материалы, финансовые активы, здания и т. Д. Управление объединяет человеческие усилия с этими ресурсами. Это приносит гармонию между человеческими, физическими и финансовыми ресурсами.
3. Управление непрерывно: Управление — это непрерывный процесс. Это включает в себя постоянное решение проблем и вопросов. Он занимается выявлением проблемы и принятием соответствующих мер для ее решения. Например. цель компании — максимальное производство. Для достижения этой цели необходимо разработать различные стратегии, но это еще не конец. Маркетинг и реклама также должны быть выполнены. Для этого необходимо снова сформулировать политику. Следовательно, это непрерывный процесс.
4. Управление повсеместно: Управление требуется во всех типах организаций, будь то политические, социальные, культурные или деловые, поскольку оно помогает и направляет различные усилия на достижение определенной цели.Таким образом, клубы, больницы, политические партии, колледжи, больницы, коммерческие фирмы — все требует управления. Когда более одного человека заняты работой ради общей цели, управление необходимо. Будь то небольшая коммерческая фирма, которая может заниматься торговлей, или крупная фирма, такая как Tata Iron & Steel, управление требуется везде, независимо от размера или вида деятельности.
5. Управление — это групповая деятельность: Менеджмент гораздо меньше озабочен индивидуальными усилиями.Это больше связано с группами. Он предполагает использование групповых усилий для достижения заранее определенной цели управления компанией ABC & Co., хорошо относится к группе лиц, управляющих предприятием.

Авторство / ссылки — Об авторе (ах)

Статья написана «Прачи Джунджа» и проверена группой Management Study Guide Content Team . В состав группы MSG по содержанию входят опытные преподаватели, профессионалы и эксперты в предметной области.Мы являемся сертифицированным поставщиком образовательных услуг ISO 2001: 2015 . Чтобы узнать больше, нажмите «О нас». Использование этого материала в учебных и образовательных целях бесплатно. Укажите авторство используемого содержимого, включая ссылку (-ы) на ManagementStudyGuide.com и URL-адрес страницы содержимого.

Функции управления человеческими ресурсами

Менеджеры по персоналу выполняют множество функций. Функциональные области менеджеров по персоналу со временем меняются.Функции управления человеческими ресурсами (HRM) носят рекомендательный характер.

В управленческой терминологии это штатная функция. Менеджер по персоналу консультирует производственные подразделения по вопросам персонала. Он им не приказывает, а дает им советы.

Основные функции управления человеческими ресурсами (HRM) включают:

1. Планирование человеческих ресурсов.
2. Анализ работы.
3. Набор персонала.
4. Отказ от найма.
5. Выбор.
6. Размещение.
7. Ориентация.
8. Обучение.
9. Оценка вакансий.
10. Аттестация.
11. Компенсация.
12. Дисциплина.
13. Коллективные переговоры.
14. Переговоры.
15. Э-HRM.
16. Зеленый HRM (GHRM).

1. Планирование человеческих ресурсов

Планирование человеческих ресурсов — это важный вид деятельности, который включает оценку размера и состава будущих кадров.

Это процесс, с помощью которого менеджеры гарантируют, что у них есть нужное количество и типы людей в нужных местах и ​​в нужное время, которые способны эффективно и действенно выполнять поставленные задачи.

Планирование человеческих ресурсов — это источник жизненной силы фирмы.

Без нужных людей в нужном месте в нужное время компания могла бы прекратить свою деятельность. Благодаря планированию организации могут избежать внезапной нехватки и излишка талантов.

2. Анализ работы

Анализ работы — это процесс определения задач, из которых состоит работа, а также знаний, навыков и способностей, необходимых сотруднику для успешного выполнения работы.

На основе анализа должности можно подготовить описание должности и спецификацию должности.Описание работы — это письменное изложение того, чем занимается сотрудник, как это делается и почему это делается.

В спецификациях вакансий указывается квалификация, необходимая для работы.

3. Набор персонала

Набор — это процесс поиска и привлечения квалифицированных или подходящих кандидатов для заполнения вакансий. Набор на работу важен, потому что для заполнения вакансий необходимо найти наиболее квалифицированных кандидатов.

Методы и процедуры, используемые для понимания работы, называются анализом работы.Это обсуждается далее. В основном существует два источника приема на работу: внутренний и внешний.

Продвижение изнутри организации называется внутренним источником, а набор новых людей извне называется внешним источником.

4. Отмена найма

С другой стороны, отмена найма — это процесс сокращения рабочей силы для обеспечения баланса между спросом и предложением наемных работников.

Если кадровое планирование показывает избыток сотрудников, менеджеры могут захотеть сократить персонал за счет сокращения набора персонала, что не является приятной задачей для любого менеджера.

Варианты прекращения приема на работу могут включать увольнение, увольнения, увольнение, перевод, досрочный выход на пенсию и разделение работы.

5. Отбор

После того, как набор кандидатов сформировал пул кандидатов, следующим шагом в процессе управления персоналом будет определение того, кто лучше всего подходит для этой должности. Подбор — это процесс приема на работу подходящих людей.

Это процесс отбора соискателей на работу, чтобы гарантировать, что приняты на работу наиболее подходящие кандидаты. Правильный человек для правильной работы — главная цель отбора.Подбор устройства должен быть действующим и надежным.

Менеджеры могут использовать несколько устройств отбора для уменьшения количества ошибок. Самыми известными способами отбора являются анкеты, письменные тесты, собеседование, медицинский осмотр, рекомендации или справочные исследования, а также окончательное решение о приеме на работу.

6. Трудоустройство

Трудоустройство — это передача или перераспределение обязанностей сотруднику. Оно может принимать разные формы, такие как повышение, перевод, понижение в должности и увольнение.

7.Ориентация

Ориентация — это процесс ознакомления новых сотрудников с организацией, ее культурой, правилами и положениями, целями, руководителями и другими сотрудниками. Это акт знакомства новых сотрудников с организацией и их подразделениями.

Во многих организациях есть формальные программы ориентации, которые могут включать экскурсию по рабочим помещениям, презентацию в PowerPoint, описывающую историю организации. Это важно, потому что помогает новому сотруднику адаптироваться к новым ситуациям.

8. Обучение

Обучение — это непрерывный процесс, помогающий сотрудникам работать на высоком уровне. Это процесс приобретения новых навыков для правильного выполнения работы.

Обучение изменяет и изменяет отношение и поведение сотрудников, что улучшает его способность выполнять работу. Чтобы программа обучения была эффективной, она должна решать ряд задач.

1. Во-первых, он должен основываться как на организационных, так и на индивидуальных потребностях.
2. Во-вторых, в целях обучения следует указать, какие задачи будут решены.
3. В-третьих, все обучение должно основываться на здравых теориях обучения.
4. Наконец, программа обучения должна быть оценена, чтобы определить, работает она или нет.

9. Оценка должностей

Оценка должностей — это процесс измерения и определения ценности каждой работы по отношению ко всем должностям в организации. Рабочие места ранжируются, чтобы получить соответствующую ценность каждой должности.

Это основа для разработки сбалансированной программы компенсации.

К широко используемым методам оценки должностей относятся метод ранжирования, метод классификации, метод балльной оценки и метод сравнения факторов.

10. Оценка эффективности

Оценка эффективности — это процесс в организации, при котором каждый сотрудник оценивается, чтобы определить, как он или она работает. Сотрудник может быть оценен по абсолютным или относительным стандартам.

Процесс оценки состоит из шести этапов;

1. устанавливает стандарты производительности,
2. сообщает об ожидаемых результатах работы сотрудникам,
3. измеряет фактическую производительность,
4. сравнивает фактическую производительность со стандартами,
5. при необходимости обсуждает результаты оценки с сотрудником, а
6. инициирует корректирующие действия.

Менеджеры могут выбирать различные методы оценки эффективности, такие как письменные эссе, критические инциденты, графические шкалы оценок, шкалы оценок с привязкой к поведению, MBO и обратная связь на 360 градусов.

11. Компенсация

Компенсация — это вознаграждение или цена за труд.

Целью управления компенсациями является разработка структуры оплаты с наименьшими затратами, которая будет привлекать, мотивировать и удерживать компетентных сотрудников, а также будет восприниматься этими сотрудниками как справедливая.

12. Дисциплина

Дисциплина — это состояние в организации, когда сотрудники ведут себя в соответствии с правилами и стандартами допустимого поведения организации.

По большей части сотрудники дисциплинируют себя.

Но не все сотрудники берут на себя ответственность за соблюдение самодисциплины. Некоторые из них — проблемные сотрудники. Эти сотрудники требуют некоторой степени внешних дисциплинарных мер.

Это внешнее называется наказанием.Наиболее частые проблемы с дисциплиной могут быть связаны с посещаемостью, поведением на рабочем месте, нечестностью и нечестной деятельностью.

Дисциплинарные меры, доступные менеджеру, включают устное предупреждение, письменное предупреждение, отстранение от должности, понижение в должности, сокращение заработной платы и увольнение.

13. Коллективные переговоры

Профсоюз — это организация работников, действующих коллективно, которые стремятся защищать и продвигать свои общие интересы посредством коллективных переговоров. Он помогает работникам справляться с управлением организацией.

Цели профсоюзов включают:

1. Влияние на заработную плату и согласование других условий найма;
2. Создание системы безопасности для членов;
3. Влияние на соблюдение правил;
4. Получение политической власти в государстве и над экономикой и
5. Содействие так называемой процедуре рассмотрения жалоб или особому процессу разрешения разногласий между работниками и руководством.

14.Переговоры

Коллективные переговоры — это переговоры, администрирование и толкование письменного соглашения между двумя сторонами; по крайней мере, один из них представляет группу, которая действует коллективно и охватывает определенный период времени.

15. E-HRM

E-HRM имеет разные названия, например, цифровой HRM и веб-HRM во всем мире. Обработка и передача оцифрованной кадровой информации называется электронным управлением человеческими ресурсами (e-HRM).

E-HRM — это приложение ИТ для управления персоналом, которое позволяет легко взаимодействовать между сотрудниками и работодателями.Он хранит информацию о заработной плате, личных данных сотрудников, управлении производительностью, обучении, найме и стратегической ориентации.

E-HRM был определен как «способ реализации кадровых стратегий, политик и практик в организациях посредством сознательной и направленной поддержки и / или с полным использованием каналов, основанных на веб-технологиях».

16. Зеленый HRM (GHRM)

Зеленый HRM (GHRM) — новая тема в текущем сценарии. Зеленое движение во всем мире породило Green HRM.

GHRM относится к усилиям по повышению энергоэффективности или снижению загрязнения, вызываемого нашим домом, бизнесом и обычными жизненными привычками (Раджассри и Сиватанну).

Основная цель перехода на экологию — снизить потенциальное негативное воздействие, которое потребление энергии и загрязнение могут оказать на окружающую среду.

Менеджмент и организации

Менеджмент и организации

В сегодняшней жесткой и нестабильной экономике компании нужны сильные менеджеры, чтобы вести своих сотрудников к достижению бизнес-целей.Но менеджеры — это больше, чем просто лидеры — они также решают проблемы, поддерживают и планируют. И менеджеры не могут быть одного размера для всех. Менеджеры выполняют множество ролей и имеют много разных обязанностей на каждом уровне управления в организации.

Организации в современном обществе изобилуют. Группы людей постоянно объединяют усилия для достижения общих целей. Иногда цели этих организаций направлены на получение прибыли, например, сети франчайзинговых ресторанов или магазины одежды.В других случаях цели более альтруистические, например, некоммерческие церкви или государственные школы. Но независимо от того, каковы их цели, все эти организации имеют две общие черты: они состоят из людей, и определенные люди несут ответственность за этих людей.

Войдите в менеджеров. Менеджеры появляются в каждой организации — по крайней мере, в организациях, которые хотят добиться успеха. У этих людей есть иногда незавидная задача — принимать решения, решать сложные проблемы, ставить цели, планировать стратегии и объединять людей.И это лишь некоторые из их обязанностей!

Если быть точным, менеджеры управляют и координируют ресурсы эффективно и действенно для достижения целей организации. По сути, менеджеры выполняют свою работу через других людей.

Независимо от того, в какой организации они работают, менеджеры, как правило, несут ответственность за работу группы людей. Как руководители, менеджеры должны поощрять эту группу к достижению общих бизнес-целей, таких как своевременный вывод на рынок нового продукта.Для достижения этих целей менеджеры не только используют свои человеческие ресурсы, но также используют различные материальные ресурсы, такие как технологии.

Подумайте, например, о команде. Менеджер может руководить определенным отделом, задачей которого является разработка нового продукта. Менеджеру необходимо координировать усилия членов команды своего отдела, а также предоставить им материальные инструменты, необходимые для хорошего выполнения работы. Если команда терпит поражение, в конечном итоге ответственность берет на себя менеджер.

Два руководителя могут быть менеджерами в одной компании, но иметь разные должности и цели. В частности, в крупных организациях управление может быть разбито на разные уровни, потому что нужно управлять гораздо большим количеством людей. Типичные уровни управления делятся на следующие категории:

• Верхний уровень: Руководители на этом уровне обеспечивают постановку и выполнение основных производственных задач. Общие должности для топ-менеджеров включают главного исполнительного директора (CEO), главного операционного директора (COO), президента и вице-президента.Эти старшие менеджеры считаются руководителями, ответственными за работу организации в целом или за одну из ее значительных частей. Когда вы думаете о менеджере высшего уровня, подумайте о ком-то вроде Дэйва Томаса из франшизы быстрого питания Wendy’s. Хотя Джон Т. Шуесслер был избран генеральным директором в 2000 году, Дэйв Томас был основателем и председателем совета директоров. Он был известным представителем сети до своей смерти в 2002 году.
• Средний уровень: Менеджеры среднего звена подчиняются топ-менеджерам и отвечают за относительно большие отделы или подразделения, состоящие из нескольких более мелких единиц.Примеры менеджеров среднего звена включают директоров клиник в больницах; деканы университетов; руководители подразделений, руководители предприятий и менеджеры по продажам филиалов в компаниях. Менеджеры среднего звена разрабатывают и реализуют планы действий в соответствии с целями компании, такими как увеличение присутствия на рынке.
• Низкий уровень: Первоначальная управленческая должность, которую достигает большинство людей, обычно — это руководящая должность первого уровня , такая как руководитель группы или супервизор — лицо, отвечающее за небольшие рабочие подразделения, состоящие из практических работников.Должности этих менеджеров первого уровня сильно различаются, но включают в себя такие обозначения, как руководитель отдела, руководитель группы и руководитель подразделения. Руководители первого уровня следят за тем, чтобы их рабочие группы или подразделения соответствовали целям производительности, таким как производство определенного количества элементов с заданным качеством, что соответствует планам среднего и высшего руководства.

Определение и функции — StudiousGuy

Человеческие ресурсы Менеджмент

Управление человеческими ресурсами — это функция внутри организации, которая сосредоточена в основном на найме, управлении и предоставлении руководящих указаний персоналу в компании.Это функция компании или организации, которая занимается проблемами, связанными с персоналом компании с точки зрения найма, компенсации, производительности, безопасности, благополучия, льгот, мотивации и обучения.

Управление человеческими ресурсами — это также преднамеренный подход к управлению людьми и культурой труда. Эффективное управление человеческими ресурсами позволяет персоналу организации вносить действенный и действенный вклад в общее достижение целей и задач компании.

Традиционный метод управления человеческими ресурсами предполагал плановую эксплуатацию персонала. Эта новая функция управления человеческими ресурсами включает метрики и измерения HRM, а также стратегическое направление отображения ценности. Под влиянием отказа от традиционного метода HRM приобрело новую терминологию под названием «Управление талантами».

Функции управления персоналом

могут быть трех типов: оперативные, управленческие и консультативные. Давайте посмотрим на них по одному.

Функции управления человеческими ресурсами

☆ Оперативные функции

1. Набор персонала : Это самая сложная задача для любого менеджера по персоналу.Чтобы привлечь, нанять и удержать потенциальных сотрудников, требуется много внимания и ресурсов. В эту функцию найма входит множество элементов, таких как разработка описания должности, публикация объявления о вакансии, поиск потенциальных кандидатов, собеседование, переговоры о заработной плате и составление предложения о работе.
2. Обучение и развитие : Обучение на рабочем месте входит в обязанности отдела кадров. Некоторые компании могут также проводить более свежее обучение как для новых сотрудников, так и для существующих.Это дополнительное обучение в основном проводится для того, чтобы сотрудники были в курсе последних событий в своих областях, как того требует компания. Эта функция позволяет сотрудникам понять процесс и значительно упрощает им выполнение своей работы. В процессе обучения и развития результаты отслеживаются и измеряются, чтобы выяснить, требуются ли сотрудникам какие-либо новые навыки в дополнение к тем, что они имеют.
3. Профессиональное развитие : Это очень важная функция управления человеческими ресурсами.Эта функция помогает сотрудникам иметь возможность для роста, образования и обучения менеджменту. Организация обязуется спонсировать своих сотрудников для различных семинаров, выставок и корпоративных обязанностей. Это, в свою очередь, заставляет сотрудников чувствовать, что о них заботятся начальство, а также организация.
4. Вознаграждение и льготы : Компания может достичь своих целей и задач, если она сможет адаптироваться к новым способам предоставления льгот сотрудникам.Некоторые из преимуществ, предоставляемых компаниями, перечислены ниже для нашего понимания:
   1. Гибкость рабочего времени
   2. Продолжительный отпуск
   3. Стоматологическая / медицинская страховка
   4. Отпуск по беременности и родам
   5. Компенсация за образование для детей
5. Оценка эффективности : Сотрудники любой организации будут оцениваться отделом кадров в соответствии с производительностью. Эта функция управления человеческими ресурсами состоит в том, чтобы помочь организации выяснить, движется ли нанятый ими сотрудник к целям и задачам организации.С другой стороны, это также помогает компании оценить, нужны ли сотрудникам улучшения в других областях. Это также помогает отделу кадров составлять определенные планы развития для тех сотрудников, которые не выполнили минимальные требования к работе.
6. Обеспечение соблюдения правовых норм : Для защиты организации эта функция играет решающую роль. Отдел кадров каждой организации должен знать все законы и политики, касающиеся найма, условий работы, рабочего времени, сверхурочной работы, минимальной заработной платы, налоговых льгот и т. Д.Соблюдение таких законов очень необходимо для существования организации.

☆ Управленческие функции

1. Планирование : Эта функция очень важна для определения целей и задач организации. Политика и процедуры установлены для достижения этих целей. Когда дело доходит до планирования, первое, что нужно сделать, — это предугадать наличие вакансий, определить требования к должности и определить источники приема на работу. Для каждой группы должностей должен быть составлен прогноз спроса и предложения. Это требует, чтобы менеджер по персоналу был осведомлен как о рынке труда, так и о стратегических целях компании.Нехватка по сравнению с избытком сотрудников для данной категории должностей определяется за определенный период. В конце концов, составляется план по устранению этой нехватки сотрудников.
2. Организация: Следующей важной управленческой функцией является разработка и проектирование структуры организации. В его основе лежит следующее:
   1. Сотрудники сгруппированы по должностям или видам деятельности, которые они будут выполнять.
   2. Назначайте разные функции разным лицам.
   3. Делегируйте полномочия в соответствии с назначенными задачами и обязанностями.
3. Направление: Эта функция предназначена для того, чтобы вдохновлять и направлять сотрудников на достижение целей. Этого можно достичь за счет правильного планирования карьеры сотрудников, различных методов мотивации и дружеских отношений с персоналом. Это серьезный вызов для любого менеджера по персоналу организации; он / она должен уметь находить потребности сотрудников и способы их удовлетворить.Мотивация здесь будет непрерывным процессом, поскольку новые потребности могут возникать по мере удовлетворения старых.
4. Контроллинг: Это связано с пониманием деятельности в соответствии с планами, которые были сформулированы на основе целей компании. Функция контроллинга завершает цикл и снова запрашивает планирование. Здесь менеджер по персоналу изучает результат, достигнутый в соответствии со стандартами, которые были установлены на этапе планирования, чтобы увидеть, есть ли какие-либо отклонения от установленных стандартов.Следовательно, любое отклонение можно исправить в следующем цикле.

☆ Консультативные функции

1. Консультации высшего руководства : Менеджер по персоналу является специалистом в области управления человеческими ресурсами. Он / она может консультировать высшее руководство при формулировании политики и процедур. Он / она может также порекомендовать высшее руководство для оценки трудовых ресурсов, которую они считают подходящей. Эта функция также включает в себя советы относительно поддержания качественных человеческих отношений и высокого морального духа сотрудников.
2. Совет руководителя отдела : В рамках этой функции он / она консультирует руководителей различных отделов по вопросам политики, связанной с планированием должностей, описанием должностей, наймом, отбором и оценкой.

Какие функции управления

Процесс управления состоит из определенного базового управления. функции. Наиболее часто упоминаемые четыре основные функции управления : планирование, организация, руководство и контроль.

Функции определить процесс управления в отличие от бухгалтерский учет, финансы, маркетинг и другие бизнес-функции.

Четыре основные функции управления

Планирование — это первый инструмент из четырех функций в процессе управления. Планирование — это логическое мышление через цели и принятие решения о том, что должно быть выполнено для достижения целей организаций.Менеджеры используют этот процесс, чтобы планировать будущее, как план предвидеть проблемы, принимать решение о действиях, уклоняться сложно вопросы и побить конкуренцию. Планирование — это, безусловно, непрерывный этап, который может быть чрезвычайно специализированным в зависимости от целей организации, подразделения, отдела или команды. Менеджер должен определить, какие цели должны быть запланированы в его или ее индивидуальной сфере.

Организация означает, что менеджеры координируют человеческие и материальные ресурсы организации.Эффективность организации зависит от ее способности мобилизовать свои ресурсы для достижения своих целей. Чтобы цели, поставленные при планировании может быть достигнута, организационная функция берет на себя поставленные задачи во время планирования и назначает их отдельным лицам и группам внутри организация. Организационная деятельность включает:

• Идентификация деятельности.
• Классификация видов деятельности.
• Распределение обязанностей.
• Делегирование полномочий и создание ответственности.
• Координационные полномочия и отношения ответственности.

Читайте также: Что означает менеджмент? Характеристики менеджмента

Ведущий описывает, как менеджеры направляют и влиять на подчиненных, заставляя других выполнять необходимые задачи. Эффективное руководство требует, чтобы руководитель мотивировал подчиненных, эффективно общаться и эффективно использовать власть.Если менеджеры эффективные лидеры, их подчиненные будут полны энтузиазма о приложении усилий для достижения организационных цели. Это выходит за рамки простого выполнения задач; скорее, это требует общения, поощрения, воодушевления и мотивации работников для достижения более высокого уровня производительности.

Контроллинг гарантирует, что организация останется на запланированном для него пути. Джемми Аллен заявил, что «Контроллинг — последнее звено в функциональной цепочке. управленческой деятельности и приносит функции управления цикл полный круг.’Контроль состоит из трех этапов: которые включают установление стандартов производительности, сравнение фактическое соответствие стандартам и принятие корректирующих действие при необходимости. Процесс контроля обычно приводит к выявлению ситуаций и проблем, которые необходимо разрешить путем создания новых стандартов эффективности.

В. Объясните основные функции управления.

Четыре функции управления — блог Ordoro

В каждой бизнес-структуре есть менеджеры.Независимо от типа бизнеса, работа менеджера в целом одинакова, но есть четыре функции управления , которые необходимо учитывать, независимо от стиля руководства .

Короче говоря, эти четыре функции заключаются в планировании и реализации планов по достижению целей организации, в организации этих планов, в то же время направляя сотрудников в их собственные роли и, в конечном итоге, контролируя план, чтобы он действовал как эффективный менеджер.

Планирование : Основная обязанность менеджера — определить, каковы цели организации и какие действия следует предпринять для достижения этих целей.Думайте об этом, как о футбольном тренере, который создает учебник, чтобы помочь своей команде выйти на Суперкубок (или что-то в этом роде). Менеджер отвечает за создание «плана игры» для достижения конкретной цели. Например: еженедельный план может включать встречи, создание расписаний сотрудников или получение отчета с подробной статистикой. Это все действия, которые менеджер планирует выполнять еженедельно.

Организация : Будь то сотрудники или ресурсы, менеджер отвечает за организацию повседневных функций всего этого.Какие сдвиги нужны? Сколько сотрудников в смену? Достигают ли сотрудники поставленных целей? Если нет, то почему? Это лишь некоторые из вопросов, которые задаются в процессе организации функций управления. Этот процесс также можно рассматривать как основу всех функций управления, поскольку этот шаг более прямой. Другими словами, это процесс, который сотрудники действительно видят и на который влияют. Если менеджер неорганизован, возникает волновой эффект. Сотрудники потеряют уважение к руководству; затрудняет выполнение следующей функции управления.

Руководство : Цели компании не могут быть достигнуты, если менеджер не обеспечивает руководство; однако, если вы ничего не спланировали или не организовали, у вас не получится выполнить эту функцию. Направление и мотивация — ключевые факторы в режиссуре. Четкий план, который организован и распределен между сотрудниками, — это то, что сотрудники ищут. Менеджер станет эффективным лидером, если его сотрудники поймут, что от них требуется и почему.

Контроллинг : Контролирующая функция менеджмента, по большей части, связана с мониторингом деятельности организации, чтобы гарантировать достижение конечных целей, и корректировкой любых областей процесса, которые ограничивают желаемый результат.На этом уровне контролируются похвала и признание. Поскольку здесь собираются окончательные данные, менеджер обычно знает, кто и кто не преуспевает в своей роли в процессах. Вы обеспечите дальнейший успех, если признаете тех, кто превосходит ожидания, и в то же время влияете на других, стремясь к такому же признанию. Это беспроигрышный вариант для всех.

Хотя есть много других функций для эффективного управления; планирование, организация, руководство и контроль — это четыре основные функции управления , которые следует считать наиболее важными.Изучение того, как сбалансировать каждую из четырех функций одновременно, приведет к эффективному управлению.

.