Конституція україни зі змінами та доповненнями 2019: Конституція України — Офіційне інтернет-представництво Президента України
Конституція України — Офіційне інтернет-представництво Президента України
Із змінами, внесеними
Законами України
від 8 грудня 2004 року N 2222-IV,
від 1 лютого 2011 року N 2952-VI,
від 19 вересня 2013 року N 586-VII,
від 21 лютого 2014 року N 742-VII,
від 2 червня 2016 року N 1401-VIII,
від 07 лютого 2019 року, N 2680-VIII
Закон України
від 8 грудня 2004 року N 2222-IV
визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 у зв’язку з порушенням
конституційної процедури його розгляду та прийняття
Положення Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, від 1 лютого 2011 року N 2952-VI, від 19 вересня 2013 року N 586-VII, визнано такими, що є чинними на території України згідно з Законом України від 21 лютого 2014 року N 742-VII
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Розділ I Загальні засади
Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина
Розділ III Вибори. Референдум
Розділ IV Верховна Рада України
Розділ V Президент України
Розділ VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади
Розділ VII Прокуратура
Розділ VIII Правосуддя
Розділ IХ Територіальний устрій України
Розділ Х Автономна Республіка Крим
Розділ ХI Місцеве самоврядування
Розділ ХII Конституційний Суд України
Розділ ХIII Внесення змін до Конституції України
Розділ XIV Прикінцеві положення
Розділ XV Перехідні положення
Конституція України
прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року
Конституція України Конституція від 28.06.1996 №254к/96-ВР | «Дебет-Кредит»
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст.
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.( Офіційне тлумачення положення статті 1 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012 )Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.
( Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005 )Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.( Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/99 від 14.12.99 )Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.
Цензура заборонена.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
( Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 )Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.
Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
( Офіційне тлумачення положення статті 24 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-рп/2012 від 12.04.2012 )Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 )Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
( Офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 )Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
( Офіційне тлумачення положення частини другої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 )Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Усі об’єднання громадян рівні перед законом.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/99 від 06.07.99 )Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2001 від 19.04.2001 )Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
( Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002 )Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.
Така інформація ніким не може бути засекречена.
Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.( Офіційне тлумачення частини першої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97 )Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
( Офіційне тлумачення частини першої статті 58 див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 )Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Стаття 59. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.( Частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1401-VIII від 02.06.2016 )( Офіційне тлумачення частини першої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.00 )( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009 )( Частину другу статті 59 виключено на підставі Закону № 1401-VIII від 02.06.2016 )Стаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
( Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, див. в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2011 від 20.10.2011 )У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
( Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97 )Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Розділ III
ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.( Офіційне тлумачення положень статті 69 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2008 від 16.04.2008 )Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
( Офіційне тлумачення положень частини другої статті 72 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2008 від 16.04.2008 )Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.Розділ IV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.( Офіційне тлумачення положень статті 75 див.
в Рішенні Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002 )Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
Строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років.
Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Про Конституцію України та День Конституції України
Конституція — це основний державний документ, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування органів влади, виборчу систему, права й обов’язки держави, суспільства та громадян.
Конститу́ція Украї́ни — Основний закон держави України. Ухвалений 28 червня1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам’ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України.
Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 17 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.
Розділи | Назва | Статті |
| Преамбула |
|
I | Загальні засади | 1—20 |
II | Права, свободи та обов’язки людини і громадянина | 21—68 |
ІІІ | Вибори. | 69—74 |
IV | Верховна Рада України | 75—101 |
V | Президент України | 102—112 |
VI | Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади | 113—120 |
VIII | Правосуддя | 124—131² (у т.ч. 129¹, 130¹, 131¹) |
IX | Територіальний устрій України | 132—133 |
X | Автономна Республіка Крим | 134—139 |
XI | Місцеве самоврядування | 140—146 |
ХІІ | Конституційний Суд України | 147—153 (у т. |
ХІІІ | Внесення змін до Конституції України | 154—159 |
XIV | Прикінцеві положення | 160—161 |
XV | Перехідні положення | пункти 1—16¹ |
Референдум
ч. 148¹, 149¹, 151¹, 151²)Розділ VII «Прокуратура» (статті 121—123) був виключений згідно з Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Історичні попередники
Конституція Пилипа Орлика — договір гетьманаВійська ЗапорозькогоПилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов’язки усіх членів Війська.
Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [28].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.
Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою29 квітня1918 року, в останній день існування Центральної Ради. В конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державних символіки тощо.
Конституція Української Держави — комплекс документів, які визначали правові основи функціонування Української Держави.
У «Грамоті до всього українського народу» (29 квітня 1918) П. Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголошував про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів.
«Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» та «громадян», визначали їх основні суспільні, політичні й економічні права. Вищу судову владу мав здійснювати призначуваний гетьманом Генеральний суд.
З історії
Після урочистого прийняття 24 серпня1991 року Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб’єктом міжнародних відносин більшістю країн світу.
Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.
Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня1992 року і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 3–5 березня1992 року на міжнародному семінарі у Празі, 3–5 липня в Києві на симпозіумі «Конституція незалежної України», а також на численних «круглих столах». Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня1992 року був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту Конституції України до 1 листопада1992 року на всенародне обговорення.
Утім, перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не був реалізований.
Конституційний договір не вирішував проблему прийняття нової Конституції України. Уже 24 листопада1995 року Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня1996 року і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л.Д. Кучма та О.І. Мороз були одностайні в прагненні якнайшвидшого прийняття Основного Закону.
Вже 2 квітня1996 року Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня розпочався його розгляд.
4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції під керівництвом заступника голови Народного Руху України О.В. Лавриновича. З 5 травня1996 року — створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України, в якій голову, було замінено з О.В.Лавриновича народним депутатом України М. Д. Сиротою.
Варто знати, що сьогодні, 27.06.2017 було відкрито пам’ятник Михайлу Сироті (на площі перед Черкаським державним технологічним університетом). М.Д.Сирота протягом кількох років був проректором із навчальної роботи цього навчального закладу ще тоді, коли він називався Черкаським інженерно-технологічним інститутом.
28 травня — 4 червня1996 року відбулося перше читання проекту, а через два тижні й друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів — «за»).
При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.
28 червня1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів).
Одночасно Закон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28 червня1996 року засвідчив втрату чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня1978 року з наступними змінами та доповненнями та Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні у зв’язку з прийняттям Конституції України.
Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни — Зневага рішеннями Конституційного Суду породжує питання легітимності законодавчого процесу
Головна цитата
Діяльність Конституційного Суду завжди була предметом багаторічних дискусій, а його рішення піддаються постійній критиці політиками в силу відсутності правової культури.
Разом із тим, рішення ухвалені Конституційним Судом, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Однозначною з цього приводу є як позиція Верховного Суду, яку було сформульовано у рішенні від 14 серпня 2020 року № 640/8752/19, так і позиція самого Конституційного Суду визначена у Рішенні від 2 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19).
Згідно з частиною першою статті 147 Конституції України Конституційний Суд вирішує питання про відповідність Конституції законів та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Згідно із статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду належить:
1) вирішення питань про відповідність Конституції (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) офіційне тлумачення Конституції;
3) здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією.
Питання, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються за конституційними поданнями: Президента України; щонайменше сорока п`яти народних депутатів України; Верховного Суду; Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 151-2 Конституції передбачено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
У рішенні Конституційного Суду від 2 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 151-2 Конституції України Конституційний Суд вирішив, що в аспекті порушеного у конституційному поданні питання положення статті 151-2 Конституції слід розуміти так, що рішення Конституційного Суду безвідносно до їх юридичної форми, ухвалені з питань його виключних конституційних повноважень, не можуть бути оскаржені.
Статтею 2 Закону №2136-VIII передбачено, що Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.
Зі змісту положень статті 147 Конституції, статті 1 Закону № 2136-VIII випливає, що КС є самостійним, незалежним колегіальним органом конституційної юрисдикції з виключними конституційними повноваженнями, завданням якого є забезпечення верховенства Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду від 2 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19) КС зазначив, що рішення, ухвалені ним у межах виключних конституційних повноважень, є обов`язковими для усіх органів публічної влади, їх посадових осіб.
КС у вказаному рішенні дійшов висновку, що відповідно до приписів статті 151-2 Конституції не можуть бути оскаржені будь-які рішення Конституційного Суду незалежно від їх юридичної форми (виду), ухвалені ним як з питань, пов`язаних зі здійсненням ним конституційного провадження, так і питань, пов`язаних із забезпеченням належної організації діяльності Конституційного Суду та реалізацією конституційно-правових гарантій незалежності і недоторканності суддів Конституційного Суду. Це зумовлюється особливим конституційним статусом Конституційного Суду, юридичною природою його рішень, а також надзвичайною важливістю покладених на нього функцій та завдань, пов`язаних із забезпеченням верховенства Конституції.
Офіційне тлумачення КС положення статті 151-2 Конституції, сформульоване у його рішенні від 2 грудня 2019 року у справі №1-182/2019(4165/19), виходячи з положень частини другої статті 147 Конституції України, є обов`язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз`ясняються.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, які стосувалися порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд), сформував правову позицію, відповідно до якої право на доступ до суду як елемент права на суд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.
Установлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його завдань не входить заміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою стратегією у цій сфері. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо немає розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (пункти 39- 41 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2018 року у справі «Абрамова проти України», заява № 41988/08).
В аспекті викладеного Суд зазначає, що Конституцією та законами не передбачено права на звернення до суду з метою оскарження рішення Конституційного Суду та не існує процедури визнання такого рішення неправосудним.
Але правовий нігілізм парламентарів дозволяє вільно компілювати потрібні тексти рішень КС, системно порушуючи процедуру внесення змін до Основного Закону України.
Звернувшись до Верховної Ради і намагаючись з’ясувати чи має Апарат Верховної Ради поточну редакцію Конституції з подивом отримав відповідь про те, що паперовий варіант чинної Конституції України відсутній, а у роботі використовується електронний варіант Основного Закону України, текст якого розміщений на веб-сторінці Верховної Ради у розділі «Законодавство України» та є скомпільованим на основі офіційних публікацій у «Відомостях Верховної Ради України» тексту Конституції, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року, із наступними змінами і доповненнями. Про те що Апарат Верховної Ради не може гарантувати ідентичність тексту Конституції зазначав і нинішній перший заступник голови Верховної Ради.
Такий правовий коллапс є наслідком систематичного порушення процедури внесення змін до Основного Закону України. Дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами, у тому числі й законами про внесення змін до Конституції, є умовою легітимності законодавчого процесу і викликає постійні нарікання та є предметом критики українських та міжнародних експертів.
Дотримання процедури є запорукою дотримання демократичного процесу. Однак, це ніколи не зупиняло народних обранців, які звикли до «кнопкодавства» та інших порушень притаманних українському парламентаризму.
Стале порушення процедури має декілька яскравих прикладів. Так, 30 вересня 2010 року Конституційний Суд виніс Рішення № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції, визнавши таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним), Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття, поклавши на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.
В подальшому така правова позиція Конституційного Суду щодо неодержання процедури внесення змін до Конституції набула визнання й Венеціанською комісією «За демократію через право» у Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» CDL-AD (2010)0443 від 20.
12.2010 року в якому Комісія звернула увагу на постійний складний і непослідовний конституційний процес в державі з часу набуття незалежності Українською державою. Зокрема, в пункті 40 Висновку Венеційської комісії, який має назву «Правові наслідки Рішення Конституційного Суду», Комісія визначила, що «основним наслідком Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 від 30.09.2010 року є відновлення раніше існуючих правових норм Конституції України 1996 року», в пункті 42 Висновку зазначила « … визнання Закону № 2222 неконституційним у зв’язку з порушенням процедура його розгляду та прийняття означає поновлення попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені і виключені Законом № 2222».
На жаль, європейські експерти постійно фіксують хаотичність дій парламентарів у відношенні до Основного Закону нашої країни.
Черговим прикладом правового нігілізму парламентарів стало прийняття Верховною Радою 21 лютого 2014 року Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».
Вказаним Законом в порушення процедури та з порушенням принципів демократичної держави і верховенства права було відновлено дію окремих положень Конституції України зі змінами, внесеними законами від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952- VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.
Законодавець, незважаючи на те, що Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, виходячи з політичної доцільності, з метою надання своїм діям ознак законності і порушуючи процедуру внесення змін до Конституції відновив зручну на той час редакцію Конституції, яка передбачала можливість виконання обов’язків Президента на період до обрання і вступу на пост нового Президента– Головою Верховної Ради. Де-факто, цей закон мав відмінити дію вищезгаданого Рішення Конституційного Суду, а для того щоб «убезпечити» себе і закріпити досягнутий результат парламентарі прийняли Постанову Верховної Ради № 775-VII від 24.
02.2014 року «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», якою було звільнено низку суддів Конституційного Суду України та зобов’язано Генеральну прокуратуру порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності.
Саме Рішення Конституційного Суду № 20-рп/2010 від 30.09.2010 року набуло чинності з моменту його проголошення і є частиною діючої нині Конституції.
Наразі, в ЄСПЛ перебувають на розгляді справи як мінімум трьох з цих суддів. Слідчі та прокурори розслідують примарне винесення «неправосудного» рішення КС на виконання вищезгаданої Постанови Верховної Ради здійснюють політичні переслідування вже більше 5 років. Не притягнувши жодного суддю КС до відповідальності і не вигадавши нічого іншого вони вирішили звинуватити керівництво Мінюсту у захопленні державної влади, про яке ніхто ніколи не чув. А в основу звинувачень було покладено належне виконання Рішення Конституційного Суду № 20-рп/2010 від 30.
09.2010 року. Жодні реформи в прокуратурі та інших правоохоронних органах ніколи не призведуть до нормальних результатів, доки подібного роду розслідуваннями будуть займатись м’яко кажучи «дивні» люди. Так, замість чотирьох відведених судами слідчих цю справу в ДБР розслідує колишній прокурор з Дніпропетровщини, скаргу на якого написав прокурор області в зв’язку з керуванням автотранспортним засобом напідпитку у 2019 році. Не задекларувавши у 2017-2019 роках жодного транспортного засобу він систематично порушував правила дорожнього руху, а щоб уникнути відповідальності за скаргою, яка розглядалась Кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів – він без проходження конкурсу та перевірки доброчесності перевівся з органів прокуратури до Державного бюро розслідувань. Не менш досвідченим є й прокурор у цій справі, який потрапив в «реформований» Офіс Генпрокурора та за 8 років роботи спромігся добитися один вирок і той — виправдувального.
Які реформи – такі й результати.
З правової точки зору очевидним є те, що народні депутати України не мали права звертатись до органів прокуратури з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах і зобов’язувати правоохоронні органи порушувати якесь конкретне кримінальне провадження.
Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади, дотримання принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Самоусунення від нагального законодавчого процесу і зневага парламентом рішеннями Конституційного Суду в сфері правосуддя, державного устрою та багатьох інших сферах суспільного життя вже призвели до такої ж зневаги чисельними рішеннями загальних судів з боку органів прокуратури та інших правоохоронців, які були покликані стояти на сторожі закону та виконувати рішення ухвалені та проголошені іменем України.
Матеріал опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».
Автор публікації: Володимир Богатир
Володимир Богатир
Адвокат, керуючий партнер Bogatyr & Partners
Вступна частина Вступна частина Кодекс законів про працю України | Нормативна база України
(зі змінами та доповненнями, останні з яких унесені законами України
від 27 березня 2014 року № 1169-VII,
від 13 травня 2014 року № 1253-VII,
від 13 травня 2014 року № 1255-VII,
від 20 травня 2014 року № 1275-VII,
від 16 вересня 2014 року № 1682-VII,
від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII,
від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (зміни, внесені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII, вводяться в дію з 26 квітня 2015 року),
від 28 грудня 2014 року № 77-VIII,
від 15 січня 2015 року № 116-VIII,
від 15 січня 2015 року № 120-VIII,
від 12 лютого 2015 року № 191-VIII,
від 5 березня 2015 року № 238-VIII,
від 18 березня 2015 року № 259-VIII,
від 7 квітня 2015 року № 289-VIII,
від 9 квітня 2015 року № 315-VIII,
від 14 травня 2015 року № 426-VIII,
від 14 травня 2015 року № 433-VIII,
від 16 липня 2015 року № 630-VIII,
від 3 листопада 2015 року № 734-VIII,
від 12 листопада 2015 року № 785-VIII,
від 12 листопада 2015 року № 801-VIII,
від 23 грудня 2015 року № 901-VIII,
від 24 грудня 2015 року № 911-VIII,
від 28 січня 2016 року № 955-VIII,
від 17 травня 2016 року № 1366-VIII,
від 17 травня 2016 року № 1367-VIII,
від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (зміни, внесені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, в частині положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, вводяться в дію з 5 січня 2017 року),
від 6 грудня 2016 року № 1769-VIII,
від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII,
від 22 березня 2017 року № 1971-VIII,
від 6 квітня 2017 року № 2005-VIII,
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (зміни, внесені пунктом 1 параграфа 1 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, вводяться в дію через 30 днів із дня опублікування Державною судовою адміністрацією України повідомлення про початок функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у газеті «Голос України»),
від 16 листопада 2017 року № 2211-VIII,
від 19 грудня 2017 року № 2249-VIII,
від 22 травня 2018 року № 2443-VIII,
від 18 вересня 2018 року № 2542-VIII,
від 30 травня 2019 року № 2728-VIII,
від 19 вересня 2019 року № 113-IX,
від 17 жовтня 2019 року № 198-IX,
від 31 жовтня 2019 року № 263-IX,
від 5 грудня 2019 року № 341-IX,
від 12 грудня 2019 року № 378-IX,
від 14 січня 2020 року № 440-IX,
від 4 березня 2020 року № 524-IX,
від 17 березня 2020 року № 530-IX,
від 30 березня 2020 року № 540-IX,
від 30 вересня 2020 року № 931-IX (який вводиться в дію з 25 січня 2021 року),
від 3 грудня 2020 року № 1053-IX (який вводиться в дію з 30 червня 2021 року),
від 4 лютого 2021 року № 1213-IX,
від 5 лютого 2021 року № 1217-IX,
від 4 березня 2021 року № 1320-IX,
від 30 березня 2021 року № 1357-IX,
від 15 квітня 2021 року № 1401-IX,
від 14 липня 2021 року № 1643-IX,
від 15 липня 2021 року № 1667-IX)
Увага!
Через 30 днів із дня опублікування Державною судовою адміністрацією України повідомлення про початок функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у газеті «Голос України» до цього Кодексу будуть внесені зміни, передбачені пунктом 1 § 1 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Зміни до статті 431, передбачені підпунктом «а» підпункту 1 пункту 3 розділу ІІ Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX, не внесено у зв’язку з некоректністю вказівок до змін.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 положенню частини першої статті 233 цього Кодексу дано офіційне тлумачення.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положенню частини другої статті 233 цього Кодексу дано офіційне тлумачення.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 положенню частини другої статті 233 цього Кодексу дано офіційне тлумачення.
Рішенням Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 положення частини третьої статті 40 цього Кодексу визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).
Рішенням Конституційного Суду України від 15 липня 2021 року № 2-р/2021 частину шосту статті 96 цього Кодексу визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною).
Установлено, що норми і положення окремих статей цього Кодексу застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 8 липня 2010 року № 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII.
Установлено, що норми і положення окремих статей цього Кодексу застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII.
У тексті Кодексу слова «інвалід» та «дитина-інвалід» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю» та «дитина з інвалідністю» у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 19 грудня 2017 року № 2249-VIII.
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Конституція України
Завантажити (Конституція України) 0.32 MB, 09.07.2021
|
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ |
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.44
№ 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст.68
№ 586-VII від 19.09.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.142
№ 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11, ст.143
№ 1401-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 28, ст.532
№ 2680-VIII від 07.02.2019, ВВР, 2019, № 9, ст.50
№ 27-IX від 03.09.2019, ВВР, 2019, № 38, ст.
160}
{Закон України № 2222-IV від 08.12.2004 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття}
{Положення Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України № 2222-IV від 08.12.2004, № 2952-VI від 01.02.2011, № 586-VII від 19.09.2013, визнано такими, що є чинними на території України Постановою Верховної Ради України № 750-VII від 22.02.2014}
{Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях Конституційного Суду
№ 1-зп від 13.05.97
№ 4-зп від 03.10.97
№ 6-зп від 25.11.97
№ 9-зп від 25.12.97
№ 8-рп/98 від 09.06.98
№ 11-рп/98 від 07.07.98
№ 1-рп/99 від 09.02.99
№ 4-рп/99 від 19.05.99
№ 7-рп/99 від 06.07.
99
№ 9-рп/99 від 27.10.99
№ 10-рп/99 від 14.12.99
№ 4-рп/2000 від 11.04.2000
№ 6-рп/2000 від 19.04.2000
№ 13-рп/2000 від 16.11.2000
№ 15-рп/2000 від 14.12.2000
№ 2-рп/2001 від 28.03.2001
№ 4-рп/2001 від 19.04.2001
№ 5-рп/2001 від 17.05.2001
№ 7-рп/2001 від 30.05.2001
№ 11-рп/2001 від 13.07.2001
№ 14-рп/2001 від 16.10.2001
№ 4-рп/2002 від 20.03.2002
№ 7-рп/2002 від 27.03.2002
№ 8-рп/2002 від 07.05.2002
№ 10-рп/2002 від 29.05.2002
№ 12-рп/2002 від 18.06.2002
№ 15-рп/2002 від 09.07.2002
№ 16-рп/2002 від 17.10.2002
№ 17-рп/2002 від 17.10.2002
№ 2-рп/2003 від 28.01.2003
№ 5-рп/2003 від 05.03.2003
№ 12-рп/2003 від 26.06.2003
№ 16-рп/2003 від 14.10.2003
№ 19-рп/2003 від 10.12.2003
№ 21-рп/2003 від 25.12.2003
№ 22-рп/2003 від 25.
12.2003
№ 5-рп/2004 від 04.03.2004
№ 11-рп/2004 від 19.05.2004
№ 19-рп/2004 від 01.12.2004
№ 6-рп/2005 від 05.10.2005
№ 9-рп/2005 від 13.10.2005
№ 7-рп/2007 від 09.10.2007
№ 11-рп/2007 від 11.12.2007
№ 12-рп/2007 від 11.12.2007
№ 5-рп/2008 від 02.04.2008
№ 6-рп/2008 від 16.04.2008
№ 12-рп/2008 від 25.06.2008
№ 16-рп/2008 від 17.09.2008
№ 23-рп/2008 від 15.10.2008
№ 26-рп/2008 від 27.11.2008
№ 6-рп/2009 від 26.02.2009
№ 7-рп/2009 від 16.04.2009
№ 8-рп/2009 від 28.04.2009
№ 23-рп/2009 від 30.09.2009
№ 7-рп/2010 від 11.03.2010
№ 8-рп/2010 від 11.03.2010
№ 10-рп/2010 від 01.04.2010
№ 11-рп/2010 від 06.04.2010
№ 12-рп/2011 від 20.10.2011
№ 16-рп/2011 від 08.12.2011
№ 19-рп/2011 від 14.12.2011
№ 2-рп/2012 від 20.
01.2012
№ 3-рп/2012 від 25.01.2012
№ 9-рп/2012 від 12.04.2012
№ 2-рп/2013 від 29.05.2013
№ 4-рп/2013 від 12.06.2013
№ 5-рп/2014 від 15.05.2014
№ 1-рп/2016 від 15.03.2016
№ 11-р/2019 від 02.12.2019}
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України,
{Абзац п’ятий преамбули із змінами, внесеними згідно із Законом № 2680-VIII від 07.02.2019}
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Зміни до Конституції 2019 року та іноземні військові бази: що ми (не) втратили?
19.02.2019 р. Верховна Рада прийняла зміни до Конституції України, згідно з якими зі змісту Основного Закону було вилучено п. 14 Перехідних положень, який допускав розташування іноземних військових баз на території України. Деякі політики, виступаючи проти вилучення цього пункту, зазначали, що таким чином ми відмовляємося від потенційного розташування військових баз НАТО на території України. Проте складно втратити ту можливість, якої не існувало, особливо з юридичної позиції.
Маєте Телеграм? Два кліки — і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Від Севастополя до Харкова: передісторія питання
Розташування іноземних військових баз на території України заборонене згідно з положенням ч.
7 ст. 17 Конституції. Однак на момент прийняття Конституції та протягом майже 18 років (до моменту окупації Криму) на території півострова та Севастополя функціонували російські військові бази, перебування яких остаточно було оформлене у 1997 р. шляхом укладення відповідних україно-російських угод щодо Чорноморського флоту строком на 20 років.
Для врегулювання зазначеної колізії, яка існуватиме протягом певного періоду в майбутньому (це було очевидним ще у 1996 р.), до Перехідних положень Конституції було включено п. 14: «Використання наявних військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України».
Питання про те, чи можливе перебування російських баз на території України після 2017 р., коли закінчувався строк дії Угоди від 1997 р., а також чи буде допустимим на підставі п. 14 Перехідних положень створення нових баз, відтоді порушувалося неодноразово. В лютому 2010 р.
Віктор Ющенко та група народних депутатів звернулися до Конституційного Суду за роз’ясненнями, чи може строк перебування російських баз бути подовжений після завершення строку дії україно-російських угод у 2017 р. Проте вже у квітні Конституційний Суд відмовив у відкритті конституційного провадження за цим поданням. Це сталося напередодні підписання сумнозвісних Харківських угод у 2010 р., згідно з якими строк цих угод був продовжений до 2042 р.
Укладення Харківських угод викликало чергову хвилю дискусій щодо допустимості розташування іноземних військових баз на території України у світлі відповідності цього факту Конституції, а також щодо відповідності продовження строку дії Угод 1997 р. ч. 7 ст. 17 Конституції. Після окупації Криму висувалися зворотні ідеї, що п. 14 Перехідних положень може слугувати підставою для створення в Україні постійних військових баз НАТО.
Бажане та дійсне: що допускали і що не допускали Перехідні положення?
Аналіз конституційно‑правової доктрини свідчить про те, що навіть якби п.
14 залишився в Конституції, створювати нові іноземні військові бази в Україні було б юридично неможливо. Насамперед, це пов’язано зі специфікою Перехідних положень норм Конституції, а також з особливостями дії та застосування п. 14.
У правовій науці визнається, що основною причиною внесення цих положень до Конституції була потреба у перехідному періоді, протягом якого положення Конституції мали бути запроваджені повною мірою. Це зумовлює притаманність Перехідним положенням певних рис, що відрізняють їх від інших положень Основного Закону, а саме:
- Тимчасовість — обставиною, яка обмежує термін їхньої дії, є досягнення відповідних правових цілей та/чи настання відповідних правових обставин (тимчасовий характер притаманний всім перехідним положенням Конституції). Про те, що дія п. 14 є обмеженою в часі, може свідчити той факт, що його перша редакція містила конкретний строк дії — не довше ніж 12 років з дня прийняття Конституції. При цьому конкретний термін не був вказаний, тому що депутати не дійшли згоди щодо його тривалості.
Водночас у п. 14 розд. XV йдеться, про «використання наявних військових баз для тимчасового перебування іноземних військових формувань в порядку, визначеному міжнародними договорами України». З цього випливає, що правовою обставиною, яка обмежує дію п. 14 в часі, мав бути термін дії відповідних міжнародних договорів України. Тому часовою межею п. 14 «Перехідних положень» доцільно вважати термін 20 років, який був закріплений в Угодах 1997 р. щодо Чорноморського флоту.
- Несамостійність — Перехідні положення лише доповнюють відповідні норми Конституції та створені для врегулювання правовідносин, пов’язаних із прийняттям Конституції та набрання чинності цими нормами, не існуючи окремо від них. Системний взаємозв’язок п. 14 з ч. 7 ст. 17 підтверджується тим, що вони голосувалися Верховною Радою в пакеті. Тому п. 14 слід розглядати лише в комплексі з ч. 7 ст. 17 як норму, яка врегульовувала правовідносини, пов’язані з її реалізацією, створюючи з неї виняток.
- Спеціальний характер — Перехідні положення застосовуються лише до конкретних правовідносин, які існували чи виникли на момент їх прийняття. Верховна Рада приймала п. 14 Перехідних положень, враховуючи об’єктивні обставини перебування російського Чорноморського флоту на території України, а також з метою врегулювання лише цієї проблеми. До всіх інших випадків, пов’язаних з розташуванням іноземних військових баз на території України, ця норма як виняток з положення ч. 7 ст. 17 Конституції не могла б застосовуватися.
Верховна Рада приймала п. 14 Перехідних положень, враховуючи об’єктивні обставини перебування російського Чорноморського флоту на території України, а також з метою врегулювання лише цієї проблеми. До всіх інших випадків, пов’язаних з розташуванням іноземних військових баз на території України, ця норма як виняток з положення ч. 7 ст. 17 Конституції не могла б застосовуватися.Тому навіть у тому випадку, якби п. 14 Перехідних положень був збережений у тексті Конституції, він не міг би служити правовою підставою для розміщення на території України будь-яких військових баз будь-яких інших держав, оскільки він апріорі втратив чинність із завершення строку дії Угод 1997 р. та міг застосовуватися лише до відносин, пов’язаних з виконанням цих угод. Будь-які питання щодо створення та функціонування іноземних військових баз на території України підпадали б під дію ч. 7 ст. 7 Конституції України, яка прямо забороняє таку можливість.
В серіалі «Гра престолів» є відомий вислів: «Те, що мертве — померти не може».
Він підходить до дискусій щодо окресленого питання. П. 14 Перехідних положень не був чинним вже після 28.05.2017 р., коли збіг строк дії Угод щодо російського Чорноморського флоту 1997 р. Вилучення цього пункту зі змісту Конституції 19.02.2019 р. було не більше ніж формальністю та політичним кроком.
Для того щоб постійні військові бази НАТО чи інших держав могли легітимно перебувати на території України, необхідно внести зміни саме до ст. 17 Конституції. Однак відповідно до розд. 1 Конституції, це можливо лише за результатами всеукраїнського референдуму.
Зеленский вносит изменения в Конституцию (и почему каждый украинский президент вносит поправки)
Политика
За свою 23-летнюю историю Конституция Украины претерпела три фундаментальных изменения.
Это произошло в 2005, 2010 и 2014 годах, когда были инаугурации новых президентов. Действующий президент Зеленский также предложил свои новые поправки к основному закону, и его парламентское большинство быстро одобрило их в первом чтении.О чем его поправки? Действительно ли они ведут к суперпрезиденциализму, как утверждают некоторые критики? И еще один важный вопрос: что плохого в украинской конституции и политической системе в целом, что в нее вносятся поправки каждый раз, когда новый президент вступает в должность?
Три поправки к украинской конституции дублировали друг друга. Они передали некоторые полномочия от президента парламенту, когда Виктор Ющенко пришел к власти в 2005 году, затем обратно президенту во время правления Виктора Януковича и, наконец, снова парламенту после Революции достоинства в 2014 году.Назначение министров и общий контроль над кабинетом и руководителями были предметом этого перетягивания каната между парламентами и президентами.
Совершенно новый президент Владимир Зеленский не пытается получить контроль над руководителями путем изменения конституции.
В этом нет необходимости, поскольку его партия имеет подавляющее большинство в парламенте и следует его воле в отношении всех назначений в кабинет. Вместо этого президент предложил еще семь поправок.
1.Снятие депутатской неприкосновенности . Поправки к статье 80 Конституции приняты во втором чтении. С 2020 года депутаты могут быть арестованы и осуждены без согласия парламента, требуемого действующим законодательством.
Эта поправка была внесена тогдашним президентом Петром Порошенко, поскольку она была одним из основных требований населения, но он отложил окончательное голосование. Однако решение о снятии депутатской неприкосновенности было скорее популистским, чем разумным.Украинцам это нравится, потому что они просто не любят любую власть. Однако определенная степень иммунитета сохраняется даже в таких сильных демократиях, как США, так что суды и сотрудники служб безопасности, контролируемые другими ветвями власти, не могут оказывать никакого давления на парламент.
Возможность того, что любой суд в стране, даже самый низший, может осудить парламентария, вряд ли лучшая идея.
Критикуя эту поправку, Сергей Грабовский, украинский писатель и обществовед, обращается к законодательному органу Эстонии, где конституция гарантирует довольно высокую степень неприкосновенности народных депутатов,
«Члены Государственного Собрания защищены от преследования.Уголовная ответственность в отношении них может быть привлечена только по представлению канцлера юстиции с согласия большинства членов Государственного собрания ».
2. Президент принимает полномочия назначать директоров Национального антикоррупционного бюро Украины (НАБУ) и Государственного бюро расследований (ГБР) вне парламента . Это привлекло значительное внимание общественности, но изменение довольно незначительное, поскольку директора обоих учреждений выбираются специальными комиссиями, и их назначение является формальностью.
процедура, описанная в соответствующих законах. Однако, если в закон о комиссиях также будут внесены поправки — сценарий, который слишком вероятен, когда Зеленский Слуга народа имеет однопартийное большинство, тогда полномочия президента могут значительно возрасти.
3. Более тревожным является поправка , дающая президенту право « создавать независимые регулирующие институты , которые осуществляют государственное регулирование, мониторинг и контроль за деятельностью хозяйствующих субъектов в определенных сферах, назначают и увольнять своих членов… »Что это за институты? А как насчет дерегулирования экономики, объявленного в предвыборной программе Зеленского? Наконец, зачем президенту контроль над экономикой, за который отвечает кабинет министров? Ответов пока нет.
4. Другая поправка отменяет монополию на адвокатскую деятельность в суде , согласно которой только адвокат может представлять интересы ответчика.
Эта норма была внесена в Конституцию в рамках судебной реформы предыдущими властями. Отмена этого весьма сомнительна. С одной стороны, критики Ассоциации юристов Украины заявляют, что поправка снизит профессиональный уровень судебных заседаний. В мировой практике юристы должны получать лицензию от государства, чтобы поддерживать уровень своей работы и нести ответственность за свои действия.С другой стороны, в случае с Украиной процесс выдачи лицензий был полностью коррумпированным. Таким образом, поправка может либерализовать рынок судебных услуг и остановить коррупцию. При этом, вместо отмены лицензирования, можно было бы реформировать систему их выдачи.
5. Более популярный консенсус существует относительно поправки, согласно которой депутатов должны быть лишены своего мандата, если они пропустят более одной трети заседаний парламента или проголосуют за своих коллег [явление, известное как «Фортепианное голосование», когда депутат Рады голосует несколько раз по своему и чужому удостоверению личности; такой депутат на украинском политическом сленге называется кнопкодав «толкатель кнопки», — Ред.
] . В случае принятия поправки суды смогут снимать таких народных депутатов. Однако с учетом того, что депутаты были полностью лишены неприкосновенности и влияния президента на правоохранительные органы, эти изменения могли стать инструментом давления на депутатов.
6. Сокращение количества народных депутатов с 450 до 300 и закрепление пропорциональной избирательной системы. Первую часть можно считать разумной, так как украинское население также уменьшилось. Однако во многих европейских странах доля депутатов по отношению к населению намного выше, чем в Украине, и неясно, улучшит ли это работу парламента, поэтому это можно рассматривать как популистский шаг.Что касается пропорциональной избирательной системы, неясно, почему в поправке не упоминаются открытые партийные списки — требование, которое эксперты считают важным и которое включено в новый Избирательный кодекс.
7. Поправка наделяет людей правом предлагать парламентариям законопроекты, что создает еще более популистское впечатление.
Поправка остается нереальной до тех пор, пока не будет принят соответствующий закон, уточняющий порядок подачи и принятия таких законопроектов.Также уже есть механизм подачи петиций в парламент. Не ясно, чем эта новая инициатива будет отличаться от уже существующих. Европейская солидарность экс-президента Петра Порошенко и Голос Святослава Вакарчука проголосовали против поправки, заявив, что закон, который будет принят по этой поправке, может еще больше ограничить парламентские полномочия.
Поправки, предложенные Зеленским, гораздо менее радикально пропрезидентские, чем поправки Януковича.Тем не менее некоторые критики и политические оппоненты предупреждают, что Зеленский на цыпочках медленно, шаг за шагом идет к суперпрезиденциализму.
Они указывают на то, как Зеленский обращается с парламентариями так, будто его партия — всего лишь его сотрудники. В то время как новоизбранная Верховная Рада одобрила законопроект об отмене неприкосновенности народных депутатов, ослабляя себя, президент Владимир Зеленский неоднократно призывал депутатов голосовать: «Поехали», и «Дмитрий» [Председатель Верховной Рады — Ред.
.], Продолжать.»
Показательно и то, как Зеленский дал указание правительству. Хотя кабинет министров является отдельным правительственным органом, назначаемым исключительно парламентом и имеющим лишь несколько кандидатур на пост президента, Зеленский ведет себя так, как если бы министры были его сотрудниками из-за контроля над большинством в парламенте.
Печально известная фотография в Instagram-аккаунте Владимира Зеленского, размещенная в первые дни его президентства с подписью: «Сильный президент — сильная страна.” Источник: UA_portal
Принимая все это во внимание, политические оппоненты заявляют, что в Украине действительно может возникнуть суперпрезиденциализм. Например, глава партии «Голос» Сергей Рахманин обратился к коллегам-депутатам так:
«Возможно, я невнимательно читал предвыборную программу президента Зеленского, но не помню, чтобы он обещал усилить свои полномочия… Глядя на некоторые изменения, конституционные и законодательные, он собирается подчинить все военные и силовые структуры, начиная с Нацгвардии и в конечном итоге с возможностью создания неограниченного количества регулирующих институтов.
Мне кажется, что я пропустил серию «Слуги народа ». Сергей Рахманин утверждал, что если Рада собирается аннулировать депутатский иммунитет, то одновременно с этим она должна внести поправки в законодательный орган об импичменте президенту. Хотя Рада приняла закон об импичменте 10 сентября, эксперты раскритиковали его как популистский — его применение будет практически невозможно для любого украинского президента, не говоря уже о Зеленском с однопартийным большинством.
Однако ограничивать Зеленского как-либо поздно. Из-за уверенных результатов как на парламентских, так и на президентских выборах его команда уже правит самостоятельно. Независимо от того, снимает ли он некоторые обязанности с парламента или нет, его власть остается практически неограниченной, если депутаты от его партии не выступят против него, что является маловероятным сценарием.
«Лебединое законотворчество». Политическая карикатура Алексея Кустовского. Источник: RFE / FL
Две фундаментальные проблемы украинской политической системы
Есть два существенных вопроса политической системы в Украине, закрепленных в Конституции и часто критикуемых политологами.
Во-первых, президентская и парламентская власть частично пересекаются. Хотя кабинет назначается в основном парламентом, он также контролируется президентом. Это создает нестабильность и внутренние конфликты между президентом и парламентом, что приводит к постоянному изменению основного закона. Между тем, в случае, если партия президента получит большинство в Верховной Раде, президент де-факто получит неограниченную власть. Таким образом, нестабильность политической системы порождает полуавторитаризм.
Ситуация усугубляется тем, что конституционный суд, контролирующий и президента, и парламент, назначается ⅔ президентом и парламентом. Это вторая проблема, которая делает невозможным любой контроль. Пока ни один политик не решился серьезно поставить под сомнение этот вопрос украинской политической системы.
Так почему эти драйверы нестабильности прописаны в украинской конституции? Всеволод Речицкий, украинский юрист и политолог, дает очень четкий ответ в ряде своих статей для журнала «Крытика».
Всеволод Речицкий, украинский юрист и политолог, член Конституционной комиссии Украины Украинского Хельсинкского союза по правам человека. Участвовал в написании конституции Украины, был в меньшинстве критиковавших окончательный вариант.
Он утверждает, что согласно видению отцов-основателей Америки как авторов первой в мире демократической конституции, конституция должна установить свободу людей как высшую ценность. Согласно американской политической традиции, конституция служит, прежде всего, основой для защиты прав личности, включая частную собственность и свободу слова. Только после этого он служит для описания политической системы страны.
«Что касается современного европейского конституционализма», — утверждает он , — « он выглядит немного ослабленным… версия американского конституционного подхода… В Америке бизнес можно открыть за 6 часов, а в Европе — за несколько дней или даже недель».
… Западные европейцы, как бы прискорбно это ни звучало, по-прежнему не осмеливаются быть такими же последовательными и смелыми в своих творческих поисках, как их политические партнеры по ту сторону Атлантики.”Однако украинская конституция еще больше искажена социалистическими идеями.
« Уже в работе над окончательным проектом Конституции Украины в феврале 1996 года» описывает исследователь, «На международной конференции в Гуте некоторые юристы пытались привлечь внимание… на то, что свобода человек не был заявлен в тексте Основного закона. К сожалению, несмотря на все предостережения прогрессивных юристов, наш конституционный процесс пошел другим путем … В окончательной редакции Основного Закона Украины члены Рабочей группы Конституционной комиссии писали, что в Украине высшая социальная ценность не свобода людей, а человека, его жизнь и здоровье… Парадокс этой ситуации в том, что… у нас есть большая проблема со средней продолжительностью жизни мужчин и женщин.
”Всеволод Речицкий утверждает, что конституция является документом, который необходим и имеет смысл только для капиталистической системы свободных и самостоятельных людей, защищающих свои права от государства. В этом случае конституция становится важным документом для свободы каждого человека.
Однако в таких странах, как Украина, конституция отражает нестабильность незаконченного капитализма. Людям, для которых личная свобода и частная собственность — не высшая ценность, а общественное богатство, не нужна конституция для защиты их прав от властей.
В такой системе то, что называется конституцией, выполняет совершенно другую функцию — перераспределять власть между тремя ветвями и определять, кто несет ответственность за создание благосостояния людей прямо сейчас. Такая конституция постоянно меняется в зависимости от ситуации, потому что в ней мало вечных ценностей, которые нужно защищать.
«Конституция США, порожденная классическим капитализмом, вобрала в себя его основные нормативные требования», — заключает Всеволод Речицкий в своей статье : «С тех пор свободное предпринимательство и Конституция США стали элементами неразрывной цивилизационной реальности.
”Разницу в украинской и американской версиях конституционализма можно также заметить, сравнив содержание присяги президентов США и Украины. В США присяга президента гласит:
.«Я торжественно клянусь, что буду добросовестно исполнять обязанности президента Соединенных Штатов и буду в меру своих возможностей сохранять, защищать и защищать Конституцию Соединенных Штатов».
Присяга Украины длиннее:
«Я волею народа, избранного Президентом Украины, занимая этот высокий пост, торжественно присягаю Украине.Обещаю всеми своими делами защищать суверенитет и независимость Украины, заботиться о благе Отечества и богатстве украинского народа, отстаивать права и свободы граждан, соблюдать Конституцию Украины и законы. Украины, выполнять свои обязанности в интересах всех соотечественников, поднять авторитет Украины в мире ».
Примечания г-на Речицкого, «Президенту США отводится роль скромного пропагандиста Основного закона, украинец — почти святой покровитель нации.
Имея на первый взгляд два схожих нормативных документа, американская модель конституционализма подразумевает формулу «верховенство закона», , а формула Украины «верховенство закона». «Во втором случае закон — это не ограничение власти, а вспомогательный правовой инструмент», — подчеркивает политолог .
Всеволод Речицкий делает двоякий вывод: де-юре Украина должна сделать личную свободу центральной ценностью конституции, а частную собственность — центральной целью политической системы; с другой стороны, правительство должно способствовать повышению реальной важности и ценности частной собственности посредством дерегулирования, открытия рынка сельскохозяйственных земель и т. д., чтобы конституция приобрела личное и неизменное значение для людей.
Читайте также:
Украине нужна независимая журналистика. И ты нам нужен. Присоединяйтесь к нашему сообществу на Patreon и помогите нам лучше соединить Украину с миром.
Мы будем использовать ваш вклад для привлечения новых авторов, обновления нашего веб-сайта и оптимизации его SEO.
Всего за одну чашку кофе в месяц вы можете помочь навести мосты между Украиной и остальным миром, а также стать соавтором и проголосовать за темы, которые мы должны затронуть следующими. Станьте покровителем или найдите другие способы поддержать.
Станьте покровителем!Теги: диктатура, суперпрезиденциализм, Владимир Зеленский (Зеленский / Зеленский / Зеленский)
Более слабый украинский парламент и де-факто президентская система? Инициативы Зеленского по конституционной реформе
Украинский парламент недавно отменил депутатскую неприкосновенность и рассматривает несколько поправок к конституции. Хотя некоторые из предложений, такие как положение о народных инициативах, популярны, они были обработаны без особого участия общественности и заинтересованных сторон, не имеют ясности и потенциально могут ослабить парламент и наделить уже могущественного президента полномочиями.
Конституционный суд должен требовать большей ясности и согласованности, а парламент должен стремиться повысить легитимность и качество поправок за счет привлечения общественности и других заинтересованных сторон, — пишет Юлия Кириченко. 29 августа 2019 года, в первый рабочий день новой Верховной Рады (парламента), новоизбранный Президент Украины Владимир Зеленский инициировал восемь отдельных законопроектов о внесении изменений в Конституцию Украины. Семь предложений — это новые инициативы.Эти инициативы выходят за рамки обещаний его предвыборной кампании, в которых он сосредоточился на отзыве членов парламента и популярных законодательных инициативах. Президент также поддержал старую инициативу по отмене депутатской неприкосновенности по уголовным делам, несмотря на озабоченность Конституционного Суда Украины, отраженную в его Заключении и рекомендациях Венецианской комиссии о нецелесообразности отмены депутатской неприкосновенности в стране с нестабильной демократией, такой как Украина.
.
Отмена депутатской неприкосновенности через пять дней
Президент Зеленский выступил с заявлением в парламенте в сентябре 2019 года с требованием отмены депутатской неприкосновенности в соответствии с предвыборными обещаниями.С этой целью Президент поддержал инициированный экс-президентом Петром Порошенко проект конституционной поправки.
30 августа Верховная Рада предварительно одобрила поправки при поддержке 363 депутатов, а 3 сентября внесла поправки в конституцию, исключив положение, которое требовало предварительного согласия парламента для преследования, задержания или ареста депутатов парламента за уголовные преступления. . 11 сентября президент подписал поправку. Соответственно, с 1 января 2020 года в Украине не будет депутатской неприкосновенности за уголовные преступления.
Хотя отмена иммунитета пользуется популярностью среди общественности, общественные организации и эксперты выступили против этого изменения, поскольку это может отрицательно сказаться на парламентской автономии и, соответственно, на демократии в Украине.
Наличие парламентского иммунитета направлено на защиту парламентариев от необоснованного давления со стороны правоохранительных органов, прокуратуры и других структур, которые подотчетны президенту и могут препятствовать осуществлению парламентариями своих полномочий.Иммунитет обеспечивает относительный баланс при разделении властей и препятствует возможной узурпации законодательной власти исполнительной властью.
Отмена депутатской неприкосновенности противоречит процессуальным нормам и может отрицательно сказаться на функционировании и автономии парламента.
Венецианская комиссия отметила, что в политической системе с уязвимой демократией, как в Украине, отмена депутатской неприкосновенности может поставить под угрозу функционирование и автономию парламента и нарушить систему сдержек и противовесов.Историческая тенденция украинского президентства к авторитаризму еще больше усугубляет опасения ослабления парламентской автономии.
Помимо озабоченности по поводу существа поправки, парламент нарушил процедуры, изложенные в конституции и ее Правилах процедуры. Заседание профильного постоянного комитета парламента, посвященное рассмотрению законопроекта, проходило в межсессионный период, когда не было возможности проводить рабочие заседания таких комитетов.Кроме того, парламент проигнорировал суть статьи 155 Конституции, которая требует прохождения определенного периода времени между сессиями, утверждающими поправки к конституции.
Новые инициативы по конституционной реформе: дефектный процесс, противоречивое содержание
Президент также представил семь новых инициатив по конституционной реформе, которых организации гражданского общества и ученые не ожидали. Предложения были рассмотрены быстро, без обсуждения с общественностью и другими заинтересованными сторонами.
Примечательно, что неясно, почему конституционные изменения не обсуждались в Комиссии по правовой реформе, консультативном органе, недавно созданном президентом Зеленским после того, как он распустил Конституционную комиссию (созданную предыдущим президентом).
7 августа утвержден состав Комиссии по правовой реформе, в том числе члены рабочей группы по подготовке конституционных изменений. Приоритетными направлениями работы Комиссии являются подготовка и представление президенту предложений о внесении изменений в Конституцию и законы, направленных на обеспечение реализации конституционных норм и принципов, а именно защиту основных прав и свобод, разработку законодательства об организации судебная система и отправление правосудия, а также совершенствование уголовно-процессуального законодательства.Тем не менее, новые конституционные инициативы президента были внесены в парламент без получения мнения рабочей группы по конституционным поправкам или других экспертных органов.
Внесение семи отдельных проектов поправка к конституции законов может подорвать общую конституционную целостность.
Как всеобъемлющее учредительное соглашение, конституционная стабильность и единство могут быть лучше достигнуты за счет более систематического и последовательного видения конституционной реформы, требующего всестороннего участия общественности и широкого круга заинтересованных сторон.
Парламент Украины не обсуждал предложенные поправки к Конституции. В соответствии с конституционной процедурой 3 сентября 2019 года парламент направил предложенные поправки в Конституционный суд для получения обязательного заключения об их соответствии существенным и процедурным ограничениям на поправки.
Ослабление парламента и расширение полномочий Президента
Четыре из предложенных поправок могут подорвать авторитет парламента при одновременном усилении позиций и без того влиятельного президента.Одна из поправок предлагает сократить количество депутатов парламента и укрепить пропорциональную избирательную систему. Другой бы расширил основания для досрочного прекращения членства парламентариев. Третья поправка касается популярных законодательных инициатив. Четвертая поправка предоставит президенту право создавать независимые регулирующие органы, а также назначать и увольнять ключевых должностных лиц.
В сочетании с отменой депутатской неприкосновенности предлагаемые поправки могут посягать на автономию и обязанности парламента.
Согласно предложенным поправкам, парламентарии могут быть уволены на основании безличного голосования, отсутствия без уважительных причин на одной трети пленарных сессий парламента и / или заседаний парламентского комитета, членом которого он / она является. Хотя эти изменения могут показаться подлинными и требуется судебное установление фактов, расширенные основания для полного увольнения создают возможности для злоупотреблений и могут ограничивать политическую автономию членов парламента.Важно отметить, что должность членов парламента может быть прекращена, если партия, под знаменем которой они были избраны, прекращает свое членство в партии или если они не голосуют в соответствии с партией, в список которой они были избраны. Это положение расширяет полномочия партийных лидеров, особенно правящей партии, по сохранению своего господства и подрыву законодательной автономии.
Более того, предложения сократят количество членов парламента на треть — с 450 до 300.
Хотя эта поправка пользуется популярностью, переходные положения в их нынешней редакции могут привести к законодательному вакууму.Старый парламент будет распущен во время выборов нового парламента до его фактического созыва. Исправление этого пробела необходимо для обеспечения преемственности законодательства. Проект поправок также оставляет регулирование законодательных инициатив, включая количество членов парламента, которые могут выступать с законодательной инициативой, обычным законам или парламентским правилам процедуры.
Точно так же поправки предлагают введение чисто пропорциональной избирательной системы. Тем не менее, они оставляют важные детали, например, будут ли списки открытыми или нет, для законодательного регулирования.
Вместо решения проблемы доминирования исполнительной власти предлагаемые поправки могут его ухудшить.
В то же время предлагаемые поправки предоставят президенту полномочия по созданию независимых органов, которые будут регулировать, контролировать и контролировать деятельность хозяйствующих субъектов в определенных сферах, а также Национальное антикоррупционное бюро.
Президент также будет иметь право назначать и увольнять директоров Антикоррупционного бюро, Государственного бюро расследований и членов независимых регулирующих органов в порядке, установленном законом.Поскольку нет ясности в отношении требований и оснований, а также учитывая доминирование президентской партии в парламенте, реализация этих положений может еще больше укрепить позицию президента по отношению к парламенту.
В целом, основной проблемой в Украине остается президентский авторитаризм и расширение сферы президентской власти за счет неконституционного расширения полномочий. Следовательно, существует необходимость уравновесить ветви власти путем усиления парламента и разделения исполнительной власти между президентом и правительством во главе с премьер-министром посредством реструктуризации полупрезидентской системы.Предлагаемые поправки не решают проблему доминирования исполнительной власти, а могут его ухудшить.
Народные законодательные инициативы
Одна из предложенных поправок предоставит «народу Украины» право законодательной инициативы наряду с депутатами парламента, президентом и советом министров.
Хотя это предложение направлено на создание дополнительных возможностей для разработки политики, оно содержит очень мало деталей. Отсутствие деталей может подорвать выполнение положения или позволить влиятельным лицам и группам обойти парламент по ключевым вопросам политики.Отсутствие деталей также подорвало дебаты и дискуссии о возможных последствиях и модальностях популярных инициатив. Поэтому парламент должен постараться добавить больше деталей до окончательного принятия предложения.
Отмена обязательного представительства в суде
Поправка к конституции 2016 года гарантирует независимость адвокатуры и требует представительства адвокатом в судах и в случае судебного преследования.Предлагаемая поправка ограничит требование об обязательном юридическом представительстве делами о возбуждении уголовного дела. Поправка 2016 года была мотивирована необходимостью повысить уровень услуг судебного представительства, регулировать доступ к юридической профессии, а также повысить профессиональный уровень и доступность превентивных механизмов против злоупотреблений в судебном порядке.
Тем не менее, стоимость услуг судебного представительства предсказуемо выросла. Эксперты Центра политики и правовых реформ выступили против введения обязательного юридического представительства из-за ожидаемых проблем, связанных с удорожанием юридических услуг и нехваткой юристов в сельской местности.Таким образом, предлагаемая поправка соответствует украинским реалиям.
Лучшая конституционная реализация, но опасность избыточности
Одна из поправок позволит учреждать различных «Уполномоченных Верховной Рады Украины по соблюдению Конституции Украины и законов в определенных сферах». Хотя такие органы могут способствовать более эффективному осуществлению и мониторингу конституционных норм, в предложении не определены их точные полномочия.В частности, неясно, будет ли этому субъекту разрешено подавать заявления в Конституционный суд. Более того, Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека уже существует, что потенциально подрывает добавленную стоимость любого нового образования.
Во избежание дублирования и потенциального конфликта мандатов крайне важно, чтобы парламент предоставил более подробную информацию и ясность до окончательного принятия предложения.
Последняя поправка прямо наделяет парламент правом создавать консультативные, консультативные и другие дополнительные органы Верховной Рады в пределах средств, предусмотренных в бюджете для осуществления его полномочий.Дополнительная ценность этого предложения неясна, поскольку предполагается, что мандат пленарного заседания парламента включает такие полномочия. Действительно, в прошлом парламент создавал органы, соответствующие характеристикам «консультативных, консультативных и других дополнительных органов», которые существуют до сих пор. Соответственно, прямое разрешение может в конечном итоге сузить свободу действий и гибкость парламента в реагировании на его динамические потребности. Если цель предлагаемых поправок состоит в том, чтобы ограничить свободу усмотрения парламента, необходима большая ясность.
Заключительные Замечания
В целом, процесс проталкивания различных поправок шел в спешке без достаточных возможностей для организованных заинтересованных сторон и людей внести свой вклад. Возможно, за исключением поправки о сокращении числа членов парламента, которая пользуется поддержкой населения, общественность не осведомлена о содержании и точных последствиях предлагаемых реформ. Содержание некоторых поправок вызывает споры и вызывает озабоченность, в том числе в Конституционном суде Украины и Венецианской комиссии.В частности, предложения по реформе могут наделить и без того сильную президентскую власть и де-факто привести к установлению президентской системы в Украине в отличие от формальной полупрезидентской системы. По мере того, как Конституционный суд рассматривает предложения, он может дать некоторые указания по вопросам, вызывающим озабоченность, и необходимости большей ясности.
Если Конституционный суд одобрит предложенные поправки, партия президента имеет голоса, чтобы одобрить поправку к конституции большинством в две трети голосов.
Правящая партия контролирует 254 из 450 мест в парламенте, что не дает необходимого большинства. Тем не менее, предложения, скорее всего, получат поддержку со стороны других аффилированных сторон. Поскольку предложения не повлияют на укоренившиеся конституционные положения, референдум не потребуется. Тем не менее, для повышения легитимности и качества поправок и обеспечения достаточного понимания и ясности поправок парламент должен привлечь общественность и другие заинтересованные стороны и обеспечить представление предложений по предлагаемым поправкам.
Юлия Кириченко — руководитель проектов конституционного права, член правления Украинского центра политики и правовых реформ. Она также является сопредседателем правления Реанимационного пакета реформ.
Заявление об ограничении ответственности: мнения, выраженные в материалах «Голоса с поля», принадлежат автору и не обязательно отражают позицию International IDEA.
Нет отдельного статуса для оккупированных территорий Донбасса, предусмотренного в проекте поправок к Конституции — МП
Временно оккупированным территориям Донецкой и Луганской областей не будет предоставлен особый статус в грядущих поправках к Конституции Украины относительно децентрализации.
Об этом сообщил в интервью Укринформу председатель парламентской подкомиссии при Комитете по государственному устройству, местному самоуправлению, региональному развитию и градостроительству депутат Виталий Безгин (сопредседатель).
«В документе не будет статуса ОРДЛО (оккупированные территории — ред.), В них нет необходимости. Это четкая позиция Президента Украины и нашего Комитета Верховной Рады. С тех пор в стране идет реформа в сторону децентрализации. 2014 г., который предусматривает расширение полномочий всех органов местного самоуправления и возможности развития для всех регионов », — сказал Безгин.
После освобождения Донецкой и Луганской областей они будут развиваться в рамках реформы децентрализации, как и любой другой регион Украины.
Читайте также: Чернышов, Квиен обсуждают децентрализация реформа в Украине «Нет никаких оснований, кроме фантазий и намерения разрушить украинскую государственность со стороны Российской Федерации, для реализации особого статуса ОРДЛО в Основном законе Следовательно, такого быть не может.
Более того, не будет никаких «крючков», чтобы реализовать это каким-либо другим способом », — сказал нардеп.
Отвечая на вопрос о гарантиях против действий местных советов по инициированию решений, выходящих за рамки их полномочий и противоречащих интересам государства, Безгин сказал: Если решения местных советов угрожают территориальной целостности, реакция будет незамедлительной. «
По словам Безгина, при введении должности префекта его основная функция будет заключаться в координации и контроле за законностью решений, принимаемых на местах.Если депутаты в какой-либо территориальной общине пытаются принять решения, нарушающие права и свободы граждан, префект, как представитель центрального правительства, должен вмешаться.
Депутат также считает, что Верховная Рада должна рассмотреть поправки в Конституцию в части децентрализации уже до конца года. Он отметил, что идет процесс поиска компромиссов по тексту, «чтобы удовлетворить большое количество политических заинтересованных сторон».
По словам парламентария, основная проблема заключается в том, чтобы вывести обсуждение поправок к Конституции из политической плоскости в конструктивную, то есть доработать текст.
Читайте также: Более половины украинцев готовы с оружием в руках защищать Украину — гендиректор УкроборонпромаКак ранее сообщал Укринформ, в декабре 2019 года президент Владимир Зеленский внес в Верховную Раду законопроект о внесении изменений в Конституцию в части децентрализации власти .
В январе 2020 года после обсуждения на уровне экспертов, органов местного самоуправления и общественности поправки были отозваны из Парламента для дальнейшего рассмотрения.
С тех пор продолжалась работа над новой версией поправок к Конституции в части децентрализации.
Также сообщалось, что полномочный представитель президента в Конституционном суде депутат Федор Вениславский (SoP) заявил в конце июня, что законопроект о внесении изменений в Конституцию в части децентрализации может быть внесен в Верховную Раду уже на следующем заседании.
Он прогнозировал, что законопроект пройдет в первом чтении или будет предварительно одобрен к концу календарного года.
им.
Вызов НАТО Украине
Президент Украины Владимир Зеленский 4 и 5 июня посетил Брюссель, где встретился с руководством Евросоюза и НАТО.Он подтвердил цель Киева интегрироваться в оба института — цели, провозглашенные ранее в этом году в качестве стратегических целей в конституции Украины.
На апрельской встрече, посвященной 70-летию НАТО, министры иностранных дел стран НАТО отметили свою приверженность политике «открытых дверей» альянса для стран, стремящихся к членству. Российская агрессия за последние пять лет только укрепила внутри Украины поддержку членства, хотя путь к достижению этой цели наталкивается на серьезные препятствия.
Растущая поддержка НАТО в Украине Когда лидеры НАТО в июле 1997 года пригласили Польшу, Чешскую Республику и Венгрию присоединиться к альянсу, они также заявили о политике «открытых дверей».
Тем самым была подтверждена статья 10 Вашингтонского договора об учреждении НАТО, которая, в частности, гласит: «Стороны могут по единодушному согласию пригласить любое другое европейское государство, способное продвигать принципы этого Договора и вносить вклад в безопасность Севера. Атлантический океан присоединится к этому Договору.”
Президент Леонид Кучма публично заявил о заинтересованности Украины в членстве в НАТО в мае 2002 года. Вашингтон выразил поддержку, отметив, что Киев должен сделать свою домашнюю работу, то есть провести демократические, экономические и военные реформы, о которых просил альянс. другие претенденты. Однако за оставшийся срок правления Кучмы Украина добилась небольшого ощутимого прогресса в этих областях.
В 2006 году президент Виктор Ющенко придавал первостепенное значение обеспечению Плана действий по членству в НАТО (ПДЧ).К лету, когда в декабре того же года министры иностранных дел альянса встретились, Киев взял курс на достижение ПДЧ.
Любопытно, что Москва не возражала против этой идеи. Однако предполагаемый ПДЧ сорвался с рельсов после того, как Ющенко назначил Виктора Януковича премьер-министром. Во время сентябрьского визита в Брюссель Янукович заявил, что не хочет ПДЧ. Предложение не прошло из-за разделенной позиции исполнительной власти Украины.
Ющенко снова призвал к ПДЧ в январе 2008 года, на этот раз при поддержке премьер-министра Юлии Тимошенко и спикера Рады (парламента) Арсения Яценюка.Москва выступила в полном противодействии. Когда Ющенко посетил российскую столицу в феврале того же года, ему пришлось стоять рядом и слушать, как президент Владимир Путин угрожает нацелить ядерные ракеты на Украину. Вместо того, чтобы лоббировать союзников в поддержку ПДЧ для Киева, Вашингтон дождался апрельского саммита в Бухаресте, на котором президент Джордж Буш попытался убедить своих коллег предоставить Украине (и Грузии) ПДЧ. Однако к тому времени ряд союзных лидеров приняли решение и воспротивились этой идее.
Обеспокоенность по поводу российской оппозиции, несомненно, сыграла свою роль.
Когда Янукович стал президентом в начале 2010 года, он вновь заявил о своей незаинтересованности в членстве в НАТО, и этот вопрос остался в стороне. Ситуация изменилась после революции на Майдане 2014 года, бегства Януковича в Россию, использования Россией военной силы для захвата Крыма и российской агрессии в восточном регионе Донбасса. Президент Петр Порошенко все чаще подчеркивал важность присоединения Украины к альянсу.
В феврале 2019 года Рада подавляющим большинством голосов одобрила поправку к конституции, которая закрепила членство в Европейском Союзе и НАТО в качестве стратегических целей для Украины.Хотя опросы общественного мнения до 2014 года показали, в лучшем случае, вялую поддержку членства в НАТО, ситуация изменилась с продолжающимися боевыми действиями на Донбассе. Опросы, проведенные за последние четыре года, показали, что большинство — в некоторых случаях даже большинство — высказываются за присоединение к альянсу.
Например, опрос, проведенный в январе 2019 года, поддержал 46 процентов против 32 процентов.
Президент Зеленский, вступивший в должность 20 мая, также выражает поддержку членству в НАТО. В Брюсселе он заявил, что продолжит «стратегический курс Киева на полноправное членство в ЕС и НАТО».”
Слон в комнате: РоссияУкраине еще многое предстоит сделать, чтобы соответствовать критериям членства в НАТО. MAP предназначены для использования в качестве руководства для потенциальных членов по выполнению этих критериев. Объективно Украина так далеко, как страны, получившие ПДЧ в 1999 году. Что блокирует амбиции Украины в отношении ПДЧ, так это Россия и уважение некоторых членов НАТО к точке зрения Москвы.
Другая причина нежелания альянса предоставлять MAP заключается в том, что MAP не предоставляют гарантии безопасности по статье 5.(Статья 5, составляющая основу договора НАТО, предусматривает, что нападение на одного члена будет рассматриваться как нападение на всех.
) У НАТО нет хорошего ответа на вопрос: что делает альянс, если кандидат получает ПДЧ, а затем — прежде чем он станет полноправным членом — подвергнется нападкам?
Кремль явно хочет вернуть Украину в орбиту России, хотя его действия за последние пять лет имели противоположный эффект. Незаконная аннексия Крыма Россией и ее продолжающаяся агрессия на Донбассе, унесшая более 13 000 жизней, убедили политическую элиту Украины и большую часть ее населения в необходимости прочно закрепить Украину в европейских и трансатлантических институтах и сократить отношения с Москвой.
Если Кремль не сможет вернуть Украину на ее орбиту, план Б, очевидно, должен сломать это. Это объяснило бы гибридную войну России и экономические санкции против Киева, а также продолжающееся разжигание боевых действий на Донбассе. Москва стремится оказать давление, отвлечь и дестабилизировать украинское правительство, чтобы помешать его усилиям по проведению полного набора реформ, которые будут стимулировать экономический рост; помешать Украине выполнить положения Соглашения об ассоциации Украина-ЕС; и выставить Украину непривлекательным партнером для Запада.
Россия следует этим курсом, несмотря на ее декларируемую приверженность принципам Хельсинкского Заключительного акта 1975 года. Эти принципы включают «право принадлежать или не принадлежать к международным организациям, быть или не быть стороной двусторонних или многосторонних договоров, включая право быть или не быть участником союзных договоров». Москва явно не желает предоставлять Киеву право выбирать, быть участником НАТО или нет.
Москва явно не желает предоставлять Киеву право выбирать, быть участником НАТО или нет.
Отказ Кремля от этого (и других принципов) хельсинкского Заключительного акта отражает сделанный Москвой вывод о том, что порядок европейской безопасности после холодной войны изменился таким образом, что ставит в невыгодное положение интересы России. Таким образом, российское руководство намеревается нарушить этот порядок (у Крыма есть предшественники в Приднестровье, Южной Осетии и Абхазии). Российские официальные лица вполне могли принять к сведению проведенное в сентябре 1995 года исследование НАТО о том, как и почему происходит расширение.
В этом исследовании говорится: «Разрешение [этнических споров или внешних территориальных споров] будет фактором при принятии решения о том, следует ли приглашать государство присоединиться к Североатлантическому союзу.Кремль стремился создать территориальные споры на постсоветском пространстве, и некоторые члены НАТО опасаются, что предоставление Украине членства сейчас поставит альянс в тупик с немедленным применением статьи 5 в отношении России.
Вполне возможно, что Москве потребуется некоторое представление о том, как может выглядеть будущий порядок европейской безопасности, включая отношения между Украиной и НАТО, прежде чем она предпримет шаги по урегулированию конфликта на Донбассе.На данный момент, однако, похоже, что какие-либо каналы Track I не обсуждают этот вопрос. Ничто не говорит о том, что он возник в нормандской конфигурации с участием официальных лиц из Украины, России, Германии и Франции.
Это чрезвычайно сложный вопрос.
Размышляя о порядке европейской безопасности, как можно согласовать мнение Киева — и большей части Запада — о том, что Украина, суверенное и независимое государство, должно иметь право выбирать свой собственный внешнеполитический курс, с требованием России сфера влияния в которую входит украина?
Некоторые предлагали решения этой дилеммы.Мой коллега из Брукингса Майкл О’Ханлон предложил создать зону постоянно нейтральных государств, простирающуюся от Швеции и Финляндии на севере до Черного моря и Кавказа, с обеспечением их безопасности как со стороны НАТО, так и со стороны России. Россия выведет свои войска из Грузии, Украины и Молдовы, а Запад снимет экономические санкции с России. НАТО откажется от дальнейшего расширения, хотя государства в нейтральной зоне могут присоединиться к Европейскому Союзу.
Интересная нестандартная идея, но она не сработает.Многие из этих государств (не только Украина и Грузия, но также Швеция и Финляндия) не согласились бы попасть в такую зону.
А Москва выступает против членства постсоветских стран в ЕС; Русские настаивали на том, чтобы Янукович не подписывал соглашение об ассоциации с Европейским союзом, когда он ясно дал понять, что не заинтересован в углублении отношений с НАТО.
Лучшая идея, которую мне удалось придумать, — это то, что Украина, Россия и НАТО согласны с тем, что членство Украины в альянсе — вопрос не сейчас, но и не никогда.Скорее всего, это не обрадует ни Киев, ни Москву, но это может стать способом избавиться от проблемной банки в будущем.
Членство Украины в НАТО в ближайшее время маловероятно. В обозримом будущем Украине следует продолжать углублять практическое сотрудничество с альянсом. Много, если не все, ПДЧ можно включить в годовые планы действий Киева. Главное возражение Москвы, похоже, связано с названием плана, а не его содержанием. Затем следует сосредоточить внимание на реализации. Украина должна стремиться подготовиться в максимально возможной степени — не только с точки зрения реформ обороны и безопасности, но также и в укреплении приверженности демократическим и рыночным экономическим ценностям альянса.
Это позволит Украине воспользоваться преимуществом, если / когда появится возможность и НАТО будет готова рассмотреть вопрос о членстве.
Конституция Украины: реформа или кризис?
Сегодня Украина — это страна, которая может потерять шанс на демократию. Победа Евромайдана предоставила украинским гражданам и нашим постсоветским соседям возможность построить государство, которое могло бы предоставить политические свободы, экономические свободы и местное самоуправление — важный пример в регионе диктатур.Два года спустя демократическая мечта Украины, похоже, так же далека от реальности, как в кровавом феврале 2014 года.
В целом ряде реформ, которые обещало послереволюционное руководство страны, конституционная реформа была ключевой инициативой государственного строительства. Конституционная реформа должна была гарантировать, что Украина не окажется в авторитарном тупике и болезненной революции в третий раз за 25 лет независимости.
Конституционная реформа должна была гарантировать, что Украина не окажется в авторитарном тупике и болезненной революции в третий раз за 25 лет независимости
Теперь, в феврале 2016 года, пора сказать, что направление и метод конституционная реформа была неправильной и вводящей в заблуждение.
Два драгоценных года прошли напрасно. А авторитарная альтернатива остается возможной в стране со слабыми демократическими институтами.
Этот вывод может показаться надуманным по сравнению с положительными оценками двух пакетов конституционных поправок — децентрализации и реформы судебной системы, — которые продвигал президент Петр Порошенко. Например, в октябре 2015 года эксперты Европейской комиссии за демократию через право (далее — Венецианская комиссия) признали, что «последняя версия конституционных поправок, подготовленная Рабочей группой по судебной системе Конституционной комиссии Украины, очень позитивна. хорошо составлены и заслуживают полной поддержки.
Несколькими месяцами ранее Венецианская комиссия также признала, что «проект поправок вводит форму децентрализации в осуществлении государственной власти, которая в значительной степени совместима с Европейской хартией местного самоуправления». Партнеры Украины из западных демократий также продолжают хвалить украинские реформы, хотя и с растущей тревогой.
Итак, почему мы так негативно оцениваем реформу? Вот наши аргументы.
Кто и как меняет Конституцию?
После Евромайдана Украина оказалась перед выбором в отношении конституционной реформы.Новое государство могло быть построено либо посредством нового конституционного собрания, либо путем применения существующего конституционного механизма для обновления действующей конституции. Какие бы причины ни использовались для отрицания радикального выбора в 2014 году, альтернатива внесению поправок в существующую конституцию (в соответствии с процедурой, предписанной в ней) по-прежнему обеспечивала возможность демократического процесса и результатов.
В действующей конституции Украины четко прописан процесс внесения изменений (глава 13, статьи 154–159):
• Поправки могут быть предложены президентом или более 150 группой депутатов
• Утверждение поправки должны быть внесены парламентом дважды: первый раз простым голосованием (226), а затем 300 голосами на «следующей сессии по очереди»
• Если эти поправки не будут утверждены на «следующей сессии по очереди», они могут быть одобрены не менее чем через год после голосования по ним в парламенте.
• Перед голосованием в парламенте Конституционный суд должен осуществить превентивный конституционный контроль, рассмотрев проекты поправок в отношении статей 157 и 158: поправки не могут уменьшаться или нарушать права человека, гражданские свободы, независимость Украины и / или территориальную целостность Украины; поправки должны следовать процедуре.Более того, конституция не может быть изменена в ситуации военного или чрезвычайного положения.
Однако в реальной политике постмайданской Украины эти положения претерпевают весьма тревожный процесс. Оба пакета поправок доработали анонимные группы в недрах Администрации президента. Подготовленные документы были переданы в Конституционную комиссию, орган, призванный придать дополнительную легитимность и прозрачность процессу конституционной реформы, как того требуют гражданские активисты.
Институт президента часто был источником антидемократических инициатив в постсоветских государствах. Эта модель сейчас повторяется в Украине.
В состав комиссии вошли признанные эксперты в области конституционного права, депутаты и гражданские активисты. Это было место, где помогли новоизбранным президенту и парламенту сделать конституционный процесс демократичным, продуманным и эффективным.
Вопреки ожиданиям, роль Конституционной комиссии ограничилась формальной поддержкой инициатив президента.В нескольких случаях и только после официальной поддержки Комиссии члены Комиссии публично высказывали свое «личное мнение» по проектам конституции президента. Но голос диссидентов не был услышан ни президентом Порошенко, ни парламентом.
Одним из таких примеров несогласия стало «личное мнение» Оксаны Сыроид, вице-спикера Верховной Рады, члена Конституционной комиссии. В июле 2015 года Сироиид был одним из многих, кто выступал против норм, содержащихся в поправках о децентрализации, которые опасны для демократии и территориальной целостности Украины.
Майдан, март 2014 г. CC streewrk.com / Flickr. Некоторые права защищены.
Роль Конституционного суда ограничена институтом официального утверждения всего, что исходит от Администрации Президента. Последнее скандальное решение Конституционной комиссии было принято 20 января 2016 года, когда Конституционный суд утвердил пакет поправок в судебную систему без каких-либо замечаний. А после этого 10 из 13 судей Конституционного суда, рассматривавших дело, публично критиковали законодательную инициативу.
Наиболее критическое мнение высказал член Конституционного Суда Николай Мельник, который обвинил Суд в том, что он слишком формалистичен и не заметил снижения гражданских прав и свобод в проекте конституционных поправок.
До сих пор Конституционный Суд продолжал свою долгую историю лояльности президентам и предательства гражданских свобод в Украине, которую он неоднократно совершал при Викторе Януковиче (восстановив в 2010 году старую версию Конституции Украины, которая расширила президентские полномочия). и Леонид Кучма (например, решение разрешить Кучме баллотироваться на третий срок, несмотря на прямой запрет в Конституции).
Роль украинского парламента в конституционной реформе несправедливо ограничена. Когда-то отважные защитники демократии и европейского выбора Украины во времена Евромайдана, новые депутаты постепенно превратились в скромные орудия голосования за вышеперечисленные инициативы. Кажется, что политические цели оправдывают чрезвычайно необъективные законодательные решения. Проевропейская правящая коалиция вместо демократического инструмента государственного контроля превратилась в механизм голосования за конституционные инициативы президента.
Самый яркий пример антиконституционного поведения парламента произошел буквально несколько дней назад. Пропрезидентское большинство депутатов поддержало изменения в парламентских процедурах и разрешило парламенту отложить окончательное утверждение поправок к конституции о децентрализации, несмотря на конституционное требование. Это было сделано частично из-за того, что спорные нормы предложенных конституционных поправок не могут собрать необходимые 300 голосов даже в лояльном парламенте.
Когда-то отважные защитники демократии и европейского выбора Украины во времена Евромайдана, новые депутаты постепенно превратились в скромные орудия голосования
Следовательно, роль президента в конституционной реформе стала гегемонистской. Институт президента часто был источником антидемократических инициатив в постсоветских государствах. Эта модель сейчас повторяется в Украине. Исключительное положение президента в конституционном процессе находит свое отражение в нормах, которые увеличивают полномочия президента, снижают роль парламента и ограничивают — или даже отменяют — роль местных органов власти.
Опять же, недавний пример: отмена парламентского надзора за генеральной прокуратурой была одним из вопросов, которые спровоцировали послушный в остальном парламент умеренно не согласиться с президентом по поводу пакета судебных решений. В конце января президент Порошенко был вынужден предложить внести поправки в судебную систему (которые к тому времени уже были одобрены Конституционным судом и Венецианской комиссией) и вернуть парламенту право контролировать генерального прокурора.
Парламент поддержал эту сделку и потребовал от Конституционного суда пересмотреть изменения с беспрецедентной скоростью. Суд сделал это всего за один день.
Процесс внесения поправок в конституцию Украины с целью создания правовой, политической и институциональной инфраструктуры для новой демократии, казалось бы, пошел по слишком знакомому «историческому пути», который ведет к консолидации власти президентом и реакции на президентские выборы. всемогущество в виде майдана.
Конституция Украины реформируется без широкого и инклюзивного общественного диалога.Это остается обычным делом для ограниченного числа участников при неприкрытой гегемонии президента.
Каковы цели конституционной реформы?
Но не только процесс разрушает демократическую конституционную реформу в Украине. Основные риски кроются в отсутствии ответа на стратегические вопросы: Какая форма правления и государственная модель должны быть в Украине? Как гарантируется верховенство закона? Каковы основные балансы между ветвями власти, а также центральными и местными правительствами?
Неформальным финансово-политическим группам внутри государства было разрешено решать конфликтующие интересы институтов для их личной выгоды, а общее благо оставалось вне сферы действия конституции
В юридических документах до сих пор используются такие слова, как «демократия», «верховенство закона» »И« Европейская правовая и политическая культура ».
Однако за этой риторикой скрываются тревожные новшества, в том числе создание новой президентской «вертикали власти» с минимальным контролем или отсутствием контроля над ней, включенным в поправки.
Действующая конституция установила множество дисбалансов между ветвями власти и привела к институциональному конфликту внутри исполнительной власти. Ожидается, что в результате консенсуса в ноябре 2004 года (в разгар оранжевой революции) этот институциональный конфликт ограничит президентскую власть за счет увеличения полномочий премьер-министра, кабинета министров и парламента.
Майдан, декабрь 2013 г. CC streetwrk.com / Flickr. Некоторые права защищены. Вместо этого этот конфликт снизил эффективность и прозрачность правительства и повысил роль неформальных групп в украинском государстве. Неформальным финансово-политическим группам внутри государства было разрешено разрешать конфликтующие интересы институтов ради личной выгоды, а общее благо оставалось вне сферы действия конституции.
Итак, конституционная реформа должна была вернуть всеобщее благо в картину.До сих пор ожидалось, что эта переориентация конституции будет сформулирована в виде двух пакетов поправок — децентрализации и судебной системы.
По сути, пакет конституционных поправок по децентрализации отвечает требованиям граждан сделать украинское государство более отзывчивым к нуждам своего населения. Ожидалось, что принципы субсидиарности станут доминирующими в процессе восстановления баланса полномочий центрального и местного правительства. В течение 2014-2015 гг. Было сделано несколько скромных шагов по обеспечению региональным властям некоторой бюджетной независимости.
В то же время поправки к конституции создают новую структуру во главе с президентом для контроля над местными советами и, при необходимости, для отмены решений местных органов власти. Эта новая вертикаль не может ее контролировать. Конституционная реформа стала полем соревнования между президентом Порошенко и другими центрами власти, и президент побеждает, сохраняя под своим влиянием регионы, парламент и Кабинет министров.
На протяжении десятилетий политическая система и социально-экономическая модель Украины основывались на зависимых и коррумпированных судах.Чтобы увеличить шансы на демократию, необходимо было обеспечить доступ к правосудию и независимость судебной власти.
Судебная часть конституционной реформы заключалась в том, чтобы сбалансировать влияние исполнительной и законодательной власти на судебную систему и сделать правосудие доступным для всех украинских граждан. На протяжении десятилетий политическая система и социально-экономическая модель Украины основывались на зависимых и коррумпированных судах. Чтобы увеличить шансы на демократию, необходимо было обеспечить доступ к правосудию и независимость судебной власти.
Вместо этого в течение почти двух лет судебная власть оставалась вне системного реформирования и находилась под жестким политическим давлением на судей. На протяжении всего этого периода политические и финансово-политические группы усиливали недоверие к судебной системе.
После этой неоправданной задержки началась судебная реформа. Большинство его демократических целей и решений критически необходимы сегодня. При поддержке парламента судебная система будет прозрачной и независимой от политиков и сможет обеспечить гражданам правосудие в разумные сроки.
Однако поправки ограничивают способность парламента влиять на процесс отбора судей, в то время как влияние президента сохраняется. Политическая практика 2014–2015 годов показывает, что эта способность будет использована для того, чтобы сделать судей лояльными по отношению к власть имущим, а не повысит независимость судей. Конституционный суд этих лазеек в поправках не заметил.
Но реальная ситуация еще хуже. Реформа судебной системы с ее положительными и отрицательными нововведениями будет значительно отложена.Его нормы не будут введены до 2019 года. В течение следующих трех лет временные положения будут управлять судебной системой Украины с некоторыми особыми правилами:
• Высший совет юстиции, основной орган, обеспечивающий прозрачность и независимость судебной системы, должен будет начать работу.
Работаем только в 2019 году или чуть позже. Как ни странно, эта дата совпадает с выборами президента Украины. Таким образом, судебная система, которая должна стать демократической, начнет развиваться только после избрания нового (или старого?) Президента
• В промежуточный период президент имеет привилегию заменять судей из одного суда в другой, а также создавать, реорганизовывать и распускать суды по своему усмотрению
• Судьи Конституционного суда остаются на своих местах до истечения срока их полномочий.Таким образом, независимость этого важного конституционного органа может быть отложена на еще более длительный срок.
Текущая конституционная реформа не дает украинцам каких-либо ответов на фундаментальные вопросы о его политическом и правовом устройстве.
Война и легитимность конституционного процесса.
На Украине идет необъявленная война. И это влияет на конституционный процесс и его легитимность.
• Де-юре Украина не объявляла войну России.
По этой причине Конституционный суд постановил, что конституционная реформа может быть продолжена.
• Соглашения «Минск-22» имеют прямое влияние на нынешний конституционный процесс. Де-факто суверенитет Украины в процессе внесения поправок в конституцию ограничен. Внешние игроки имеют прямое влияние на его результаты, особенно в случае самоуправления некоторых территорий в регионе Донбасса
Участие Венецианской комиссии также было злоупотреблено руководителями конституционной реформы.Роль Комиссии в поддержке конституционной реформы могла быть терапевтической, однако из-за манипуляций Комиссия использовалась для усиления президентского влияния на Конституционную комиссию и парламент.
Майдан. CC streetwrk.com / Flickr. Некоторые права защищены. Например, в июле 2015 года Венецианская комиссия получила пакет поправок, отличный от того, что одобрила Конституционная комиссия. Позже, получив оценку комиссии этих поправок, спикер Рады и союзник президента Владимир Гройсман озвучил только положительные отзывы европейских экспертов; критика была скрыта от общественности.
Позднее трагические события у украинского парламента 31 августа были напрямую связаны с непрозрачным конституционным процессом и политическими манипуляциями украинского руководства и его политических оппонентов.
Другой тревожный случай связан с тем фактом, что через месяц после того, как Венецианская комиссия дала свое заключение о поправках к судебной конституции, эти поправки были доработаны в администрации президента таким образом, что все положительные изменения были отложены на два-четыре часа. годы.
Выводы
Конституционная реформа в Украине неудовлетворительна ни по качеству процесса, ни по его содержанию. Предлагаемые поправки слишком скромны там, где они должны быть смелыми, и слишком радикальными, когда они должны устанавливать баланс сил. Президентское доминирование и отсутствие инклюзивности в конституционной реформе снижает легитимность политического строя и усугубляет рискованные события в Украине.
Эти недостатки, естественно, вызвали споры.
После открытых дискуссий между экспертами, политиками и дипломатами в декабре 2015 года посол Европейского Союза в Украине Ян Томбински выступил с заявлением, в котором призвал Украину разработать совершенно новую конституцию, а не только поправки. Гражданские активисты выступают с новой инициативой возобновить конституционную реформу и призывают к созданию конституционного собрания. Однако пока эти идеи остаются на периферии политических процессов в Украине.
Пора переосмыслить подход к конституционной реформе в Украине.Направление и метод конституционной реформы в Украине были неправильными и вводили в заблуждение. Он не отвечает на важнейшие вопросы демократического и устойчивого развития Украины; у него нет видения процветающего и свободного будущего страны. В процедурной части конституционный процесс давал возможность влияния извне. Эти недостатки делают всю конституционную реформу опасным мероприятием, которое умаляет формальную и слишком реальную демократическую и конституционную легитимность порядка в Украине и увеличивает будущие риски для существования нашей республики.
Парламент должен прекратить манипуляции с конституционной реформой и повысить свою руководящую роль. Конституционный суд и президент должны выполнять свою роль гарантов конституционного порядка в Украине. Государственное строительство Украины не должно быть заложником личных амбиций и групповых интересов. Общее благо и верховенство закона должны быть восстановлены как ориентиры конституционной реформы.
Перепись Конституции Чили: трудный путь впереди, но рецепт включения
Сэм Линч — стажер по исследованиям Латинской Америки и Европы в Совете по международным отношениям.
В условиях неопределенности с пандемией коронавируса и приближающихся национальных выборов в ноябре Чили готовится к другому историческому событию: изменению своей конституции. Несмотря на свою репутацию одной из самых богатых и стабильных стран Латинской Америки, что подтверждается похвалами за ее успешную кампанию вакцинации, Чили также является одной из самых неравноправных стран в мире, подпитывая социальные волнения, которые спровоцировали новое движение за конституционные изменения в 2019 году.
Поскольку радикальные изменения в экономике Чили кажутся незначительными из-за политической поляризации, дебаты вокруг новой конституции, тем не менее, указывают на растущую готовность государственных должностных лиц страны бороться с исключительной политической элитарностью.Таким образом, конституционная конвенция Чили могла бы принять новую хартию, которая будет не только более представительной, но и более всеобъемлющей.
Подробнее на:
Чили
Латинская Америка
Будущее демократии
Америка
Конституционная реформа долгое время была сплоченным лозунгом чилийских политиков слева от центра, выступая в качестве основного обещания в президентской кампании Мишель Бачелет в 2013 году.Тем не менее, текущие усилия по реформированию сначала начались с демонстраций в октябре 2019 года против повышения платы за проезд в метро на 0,04 доллара, которые вскоре переросли в массовое социальное движение, которое иногда становилось насильственным, которое нацелено на чилийскую конституцию как на источник глубоко укоренившегося социального и экономического неравенства.
.
Сторонники переписывания критикуют существующий документ, одобренный на сомнительном референдуме в 1980 году во время военной диктатуры Аугусто Пиночета, за его неолиберальные основы, которые, по их словам, отдают приоритет приватизации общественных благ в ущерб экономическому равенству и социальной интеграции.Например, приватизация системы водоснабжения страны вызвала недовольство населения высокими ценами на воду и вызвала опасения по поводу нехватки воды в будущем. Частично приватизированная система здравоохранения Чили, уникальная для Латинской Америки, оставляет тех, кто не может платить за частные услуги, — большинство чилийцев, — гораздо хуже. То же самое и с его недостаточно финансируемой системой образования, которая дает совершенно разные результаты для учащихся в частных и государственных школах. Точно так же приватизированная пенсионная система страны приносит пользу только той части чилийцев, которая может производить регулярные выплаты.
Активисты предполагают новую конституцию, которая позволит демонтировать эти исключительные системы путем включения положений, гарантирующих доступ к хорошо финансируемым государственным услугам от здравоохранения и образования до водоснабжения.
Существующий процесс принятия поправок к конституции требует значительного большинства в Конгрессе, что затрудняет усилия по прогрессивным изменениям в консервативном законодательном органе, а предыдущие реформы в основном были сосредоточены на защите демократии и снижении роли вооруженных сил без решения проблемы неравенства.Создание новой хартии, а не просто принятие новых поправок, также отбросило бы тень Пиночета от документа и пользовалось большей общественной легитимностью.
Первая крупная победа движения была достигнута всего через месяц после вспышки протестов, когда президент Себастьян Пиньера согласился назначить референдум о том, следует ли переписывать конституцию страны, предложение, получившее 78% одобрения на плебисците в октябре 2020 года. В соответствии с этими результатами народные надежды на демократическую переработку основополагающего документа страны окажутся в руках Конституционной ассамблеи — органа, состоящего из 155 членов, которому поручено обеспечивать равное гендерное представительство, и 17 мест зарезервированы для представителей коренных народов.
После избрания у Скупщины будет девять месяцев для разработки проекта новой конституции с возможностью однократного продления на три месяца. Проект конституции должен быть одобрен двумя третями членов, а затем предложен общественности на другом референдуме.
Однако путь к принятию новой конституции, отвечающей амбициозным требованиям чилийцев, будет нелегким. В преддверии выборов в Скупщину, назначенных на 15 и 16 мая после месячной задержки из-за роста числа случаев коронавируса, разногласия внутри левых политических сил могут поставить под угрозу усилия по радикальной реформе.Также ожидается, что работа независимых кандидатов, не принадлежащих к политическому истеблишменту, будет неудовлетворительной из-за проблем с организацией в общественных местах во время пандемии. Между тем, правым кандидатам, склонным к единству с правительством Пинеры, удалось создать сильные коалиции, которые, по мнению многих, улучшат их результаты на выборах и, таким образом, заблокируют серьезные структурные изменения в существующей конституции.
Подробнее на:
Чили
Латинская Америка
Будущее демократии
Америка
Требуемое одобрение двумя третями новой конституции является еще одной ключевой проблемой, учитывая ожидания идеологического раскола среди членов.Достижение квалифицированного большинства в Ассамблее будет особенно трудным, поскольку Чили выберет нового президента и представителей в ноябре, и этот процесс может усилить политическую поляризацию, которая может вылиться в дебаты в Ассамблее. И даже если новая конституция будет предложена общественности в 2022 году, народное одобрение далеко не гарантировано. Убедить достаточное большинство чилийцев — справа от достоинств нового документа и слева от возможных компромиссов — может быть сложной задачей. Наконец, радикальным изменениям, которых требуют активисты, еще больше угрожает принятие Конгрессом в декабре 2019 года конституционной статьи 135, которая, по словам оппонентов, защищает неолиберальные институты Чили, требуя, чтобы новый документ «уважал» существующие международные договоры и судебные решения.
Независимо от успеха пересмотра конституции, реальное наследие движения может заключаться в стремлении обеспечить большее представительство маргинализированных групп в чилийской политической системе. С местом за столом переговоров для коренного населения — 13 процентов населения Чили, которое даже не упоминается в конституции 1980 года — коренные жители Чили получат возможность выступать за культурное признание и защищать права на землю на национальном уровне.Гендерный паритет в Конституционной ассамблее также может стать первым шагом к равному доступу к руководящим должностям и процессам принятия решений для женщин, которые приняли лозунг «Nunca más sin nosotras» — «Никогда снова без нас» — в кампании за пересмотр конституции. . Такая приверженность политической интеграции необходима для укрепления демократии в Чили и удовлетворения давно игнорируемых потребностей ее наиболее уязвимых граждан.
Сторонники конституционной реформы в Чили будут с тревогой наблюдать за выборами в этом месяце и следить за обсуждениями в Ассамблее до 2022 года.
Страна могла бы через более чем три десятилетия отказаться от своей конституции 1980 года, или документ времен Пиночета мог остаться здесь надолго. Но независимо от результата, включение женщин и коренных народов на беспрецедентном уровне является шагом к истинному демократическому управлению.
Конституционная реформа
1. Оценка политики реформ Парламента и Правительство в период с сентября 2019 г. по январь 2020 г. и его соблюдение Торонтских принципов (на основе анализа правительства Программа, планы министерств и принятые / отклоненные нормативные правовые акты)
Сентябрь 2019 г. — февраль 2020 г. можно рассматривать как период конституционной турбулентности.
Вкл.
29 августа 2019 года, первый день работы Верховной Рады (далее — Верховная Рада).
Верховной Рады) IX созыва Президент Украины представил семь
законопроекты о внесении изменений в Конституцию Украины, каждый из которых касался конкретных
аспекты конституционного статуса парламента и президента.
Счета
не были ни систематически связаны, ни предлагали альтернативное решение
решение любой из проблем. Однако вместе они представили сильную
несбалансированность нынешней смешанной формы правления в Украине из-за
усиление президента и постепенное ослабление парламента.Эти
законопроекты были инициированы без каких-либо предварительных обсуждений с гражданским обществом, и
концепция (видение) конституционной реформы никогда не была подготовлена и представлена
правительство. Все конституционные инициативы (кроме законопроекта об отмене
адвокатская монополия) были в значительной степени популистскими и содержали ряд юридических
проблемы и подводные камни.
Как
июля 2020 года три законопроекта из семи получили отрицательную оценку
Конституционный Суд Украины (КСУ), два — положительные заключения с
оговорки (правовые позиции) и еще два — положительные заключения без каких-либо
оговорки.14 января 2020 года Парламент ранее одобрил законопроекты,
не получил оговорок от КСУ — об упразднении адвокатского
монополия (№ 1013) и консультативные, консультативные и другие вспомогательные органы
Парламента (№ 1028).
Кроме того, 4 февраля 2020 года он утвердил
законопроект о сокращении конституционного состава Парламента (№ 1017),
без учета оговорок ГКУ по законопроекту. Как третий регуляр
сессия парламента завершилась 17 июля 2020 года, и депутаты не рассмотрели
законопроекты № 1013 и № 1028, принятые на предыдущем заседании.Таким образом,
они больше не могут стать юридическим лицом Конституции Украины и являются
поэтому считается не принятым. Что касается законопроекта № 1017, то ранее
утвержден на третьей сессии Парламента, хотя может быть принят на
следующая очередная сессия (начиная с сентября 2020 г.), сегодня не хватает
поддержка идеи сокращения конституционного состава
Парламент депутатами (для окончательного принятия такого закона не менее
две трети голосов конституционного состава Парламента составляют
требуется), поэтому маловероятно, что законопроект № 1017 станет законом.
Это
Важно отметить, что Парламент в рекордно короткие сроки (предварительное согласование
законопроекта 30 августа 2019 г.
и окончательное одобрение 3 сентября 2019 г.)
Конституции Украины об отмене депутатской неприкосновенности, в которую вошли
вступили в силу с 1 января 2020 года. В связи с тем, что Парламент принял ряд
процессуальных нарушений при принятии данного изменения Конституции 31
В январе 2020 года 50 депутатов обратились в Конституционный суд с просьбой признать закон
неконституционный. В настоящее время Конституционный суд открыл
конституционное производство по делу, а с 29 апреля 2020 года дело находится на рассмотрении
Большая палата ТКУ.
В
Декабрь 2019 г. — январь 2020 г. Президент дважды вносил поправки и дважды снимал свои полномочия.
законопроект о внесении изменений в Конституцию Украины о децентрализации, который был
его восьмая конституционная инициатива в парламенте этого созыва.
Этот закон, как и предыдущие документы, также содержал недостатки с юридической точки зрения.
письменно, и поскольку он был подготовлен без предварительного обсуждения с гражданами,
Оба издания вызвали значительный общественный резонанс.
Комментариев нет