Політико економічний: Економічна політика — Вікіпедія — Ресторан Ростов Папа

Політико економічний: Економічна політика — Вікіпедія

Содержание

Економічна політика — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Економічна політика — система заходів, методів, інструментів і форм державного впливу на соціально-економічні процеси.

Основні види економічної політики[ред. | ред. код]

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

Маркетингова політика — підприємство включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій.

Товарна політика підприємства

— це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції, регулюючих дій держави.

Регуляторна політика — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами країни. Регуляторна політика включає політику держави у дозвільній сфері.

Класифікація економічної політики згідно способів впливу[ред. | ред. код]

Якщо виходити з інструментарію здійснення політики, то можна виділити три види економічної політики:

Фіскальна (від. лат. fiscus — казна) або бюджетно-податкова — вплив держави на економіку змінами в оподаткуванні приватного сектора (домогосподарств та фірм) та державних витратах.
Монетарна (від англ. money — гроші) або кредитно-грошова — вплив держави на економіку змінами в обсязі, структурі та обертанні грошової маси.

Регуляторна (від лат. regula — норма, правило) — вплив держави на економіку інституційними змінами, тобто змінами у регуляціях підприємницької діяльності, правилах гри.

Основні напрями економічної політики, що визначаються державою[ред. | ред. код]

До основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, українське законодавство відносить:

структурно-галузеву політику, що спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі економіки, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;
інвестиційну політику , яка передбачає створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
амортизаційну політику, яка орієнтована на створення суб’єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
політику інституційних перетворень , що спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб’єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
цінову політику, яка орієнтована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимонопольно-конкурентну політику, яка передбачає створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
бюджетну політику, яка спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у економіку, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

податкову політику, яка передбачає забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
грошово-кредитну політику, яка орієнтована на забезпечення економіки економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

валютну політику, щодо встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
зовнішньоекономічну політику, спрямовану на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника. ^[1]

А. Чередніченко. Політика і економіка // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.569 ISBN 978-966-611-818-2

Політична економія — Вікіпедія

Політи́чна еконо́міка, політеконо́мія — галузь суспільної науки, яка вивчає взаємозв’язки між людьми та суспільством, а також між ринками та державою, використовуючи різноманітний набір інструментів та методів, в основному з економіки, політології та соціології. Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взаємодіі з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Вона показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людини.

1615 рік — французький економіст А. Монкретьєн вводить термін «політична економія» (гр. politicos + oiconomia — мистецтво державного управління господарством). У сучасній науці широко дискутуються питання щодо співвідношення таких понять як політична економія, економічна теорія, аналітична економіка, економікс.

Предметом політичної економії є вивчення виробничих відносин державою, підприємствами, населенням.

Об’єктом вивчення є суспільне виробництво економічних відносин та ведення економіки.

Термін політична економія походить від грецького polis, що означає «місто» або «держава», і oikonomos, що означає «той, хто керує домашнім господарством або маєтком». Таким чином, політичну економію можна розуміти як вивчення того, як країна – домашнє господарство – керується або управляється з урахуванням як політичних, так і економічних факторів.

Політична економія є дуже старим предметом інтелектуального дослідження, але порівняно молода навчальна дисципліна. Аналіз політичної економії (з точки зору природи державних і ринкових відносин), як в практичному плані, так і в моральній філософії, простежується як у грецьких філософів, таких як Платон і Арістотель, так і схоластів Середньовіччя й тих, хто пропагував філософію. засновану на природному праві.

Чи не найважливішою подією для розвитку політичної економії стало поширення в 16-18 століттях меркантилістичної школи, яка закликала до сильної ролі держави в економічному регулюванні. Теореттично меркантилізм уособлює праця шотландського економіста сера Джеймса Стюарта (

Sir James Steuart) «Дослідження принципів політичної економії» (Inquiry into the Principles of Political Economy, 1767), що вважається першою систематизованою роботою англійською мовою про економіку та політику. Рішення та політики, які приймав у Франції Жан-Батіст Колберт (1619–83), генеральний контролер короля Луї XIV, уособлюють меркантилізм на практиці.

Політична економія виникла як окрема сфера вивчення в середині 18 століття, значною мірою як реакція на меркантилізм. Шотландські філософи Адам Сміт (1723–90) та Девід Г’юм (1711–76) та французький економіст Франсуа Кене (1694 –1774) почали підійшли до цього дослідження систематично, а не фрагментарно. Вони застосували секулярний підхід, відмовившись пояснювати розподіл багатства та влади з точки зору волі Бога, а натомість апелювали до політичних, економічних, технологічних, природних та соціальних факторів та складних взаємодій між ними. Дійсно, знакова робота Сміта – Дослідження про природу і причини багатства народів (1776), яка забезпечила першу всеосяжну систему політичної економії – передає у своїй назві широкий спектр раннього політичного економічного аналізу. Хоча саме поле було новим, деякі ідеї та підходи, до яких він звертався, були вже давно відомі. На нього вплинули індивідуалістична орієнтація англійських філософів-політологів Томаса Гоббса (1588–1679) та Джона Лока (1632–1704), «Реальна політика» італійського політичного теоретика Ніколо Макіавеллі (1469–1527) та індуктивний метод наукових міркувань, введений англійським філософом Френсісом Беконом (1561–1626).

У XIX столітті англійський політичний економіст Давид Рікардо (1772–1823) ще більше розвивинув ідеї Сміта. Він розробив концепцію порівняльної переваги, яка передбачала, що держави повинні виробляти та експортувати лише ті товари, які вони можуть виробляти за меншими витратами, ніж інші країни, та імпортувати товари, які інші країни можуть виробляти ефективніше. Ця його робота вихваляла переваги вільної торгівлі і відіграла важливу роль у підриві британського меркантилізму. Приблизно в той же час утилітаризм Джеремі Бентама (1748–1832), Джеймса Мілля (1773–1836) та сина Мілла Джона Стюарта Мілля (1806–73) об’єднав економічнийи аналіз із закликами до розширення демократії.

Позиція Сміта про індивідуально-орієнтований аналіз політичної економії все ж піддавалася критиці. Так, наприклад, німецько-американський економіст Фрідріх Ліст (1789–1846) розробив більш систематичний аналіз меркантилізму, який протиставляв його національну систему політичної економії тому, що він називав «космополітичною» системою Сміта, який розглядав питання так, ніби національних кордонів та інтересів не існувало. У середині 19 століття німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець Карл Маркс (1818–83) запропонував класовий аналіз політичної економії, кульмінацією чого став його трактат «Капітал», перший том якого був опублікований у 1867 році.

Холістичний (цілісний або всеохопний) підхід до вивчення політичної економії, що характеризує твори Сміта, Ліста, Маркса та інших, поступово затьмарився в кінці 19 століття групою більш вузько зосереджених та методологічно конвенціональних дисциплін, кожна з яких прагнула пролитит світло на окремі елементи суспільства, неминуче за рахунок більш широкого погляду на соціальну взаємодію. До 1890 р., коли англійський економіст-неокласик Альфред Маршалл (1842–1924) видав підручник «Принципи економіки» (Principles of Economics, 1890), політичну економію, як окрему академічну галузь, фактично вже замінили в університетах окремими дисциплінами економіки, соціології, політології та міжнародних відносин. Маршалл чітко відокремив свій предмет – економіку чи економічну науку – від політичної економії, не явно привілейовуючи першу над останньою. Це відображало загальну академічну тенденцію до спеціалізації за методологічними принципами.

У другій половині XX століття, коли соціальні науки (особливо економіка, але й політологія теж) ставали все більш абстрактними, формальними та спеціалізованими як у фокусі, так і методології, політична економія відроджувалася, щоб забезпечити більш широкі рамки для розуміння складних національних та міжнародних проблем і подій. Сфера політичної економії сьогодні охоплює декілька напрямків дослідження, включаючи політику економічних відносин, внутрішні політичні та економічні питання, порівняльне вивчення політичних та економічних систем та міжнародну політичну економію. Виникнення міжнародної політичної економії, спочатку в рамках міжнародних відносин, а згодом як окремої сфери дослідження, ознаменувало повернення політичної економії до її коренів – до цілісного дослідження індивідів, держав, ринків та суспільства.

Економіка та політична економія[ред. | ред. код]

Відмінність між економікою та політичною економією можна проілюструвати різним трактуванням питань, пов’язаних з міжнародною торгівлею. Економічний аналіз тарифної політики, наприклад, фокусується на впливі тарифів на ефективне використання дефіцитних ресурсів у різних різних ринкових умовах, включаючи досконалу (чисту) конкуренцію (кілька дрібних постачальників), монополію (один постачальник), монопсонію (один покупець) та олігополію (декілька постачальників). Різні аналітичні рамки вивчають прямий вплив тарифів, а також вплив на економічний вибір на суміжних ринках. Така методологія, як правило, математична і базується на припущенні, що економічна поведінка актора є раціональною і спрямована на максимізацію користі для себе. Хоча нібито такий економічний аналіз має бути вільним від суб’єктивних переконань та упереджень, дуже часто він усе ж таки не явно виводить, що політика, яка максимізує вигоду, отриману економічним суб’єктом, також є пріоритетною з соціальної точки зору.

На відміну від чистого економічного аналізу тарифної політики, політичний економічний аналіз вивчає соціальний, політичний та економічний тиск та інтереси, які впливають на тарифну політику, і як ці тиски впливають на політичний процес, враховуючи низку соціальних пріоритетів, міжнародне переговорне середовище, стратегії розвитку та філософські перспективи. Зокрема, політичний економічний аналіз може враховувати, яким чином тарифи можуть бути використані як стратегія впливу на закономірність національного економічного зростання (неомеркантилізм) або як тарифи можуть вплинутити на упередженості у світовій системі міжнародної торгівлі, що може сприяти розвинутим країнам на противагу країнам, що розвиваються (неомарксистський аналіз). Хоча політичній економії не вистачає суворого наукового методу та об’єктивної аналітичної бази, її широка перспектива дає глибше розуміння багатьох аспектів тарифної політики, які не мають суто економічного характеру.

У СРСР «марксисько-ленінська політична економія» існувала як єдиний академічний фах, який отримували на економічних факультетах університетів і котрий вказувався в випускному дипломі. Іншого економічного фаху в університетах СРСР не було. Вища освіта з конкретної та прикладної економії давалася в інших вищих навчальних закладах, в першу чергу в інститутах народного господарства з 4-річним терміном навчання.

Марксисько-ленінська політекономія як навчальна дисципліна складалася з «Політекономії капіталізму» та «Політекономії соціалізму». Якщо політекономія капіталізму (класична політекономія) ґрунтувалася на працях класиків марксизму та світової економічної теоретичної думки, то «політекономія соціалізму» в основном мала підґрунтям директивні документи КПРС та плани радянської держави по «Збудуванню соціалістичного суспільства».

Нова політична економія[ред. | ред. код]

Нова політична економія (нова політекономія) — школа сучасної економічної теорії, що вивчає функціонування політичної системи і поведінку політиків і виборців. Для нової політекономії характерно активне використання методів і результатів нового інституціоналізму (теорії контрактів або теорії оптимальних механізмів (дизайн механізмів) для аналізу традиційних питань політології. Нова політекономія виходить з моделі, коли прийняття політичних рішень делегується особливій групі індивідів (тобто політикам).

Нова політична економія вважається результатом синтезу теорії суспільного вибору і макроекономіки.

Політична економія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. В. Кальченко, І. О. Щебликіна, Д. Г. Легеза. — Сімф. : ДІАЙПІ, 2012. — 317 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 312-317. — ISBN 978-966-491-284-3
Політична економія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. В. Мочерний. — К. : Знання-Прес, 2002. — 687 с. — (Серія «Вища освіта XXI століття»). — ISBN 966-7767-32-9
Політична економія : [навч. посіб. для студентів ВНЗ] / Я. С. Ларіна, С. В. Фомішин. — Херсон : Олді-плюс, 2016. — 502 с. : іл., табл. — Бібліогр. в кінці глав. — ISBN 978-966-289-104-1
Політична економія : навч. посібник / Є. С. Шевчук [та ін.] ; ред. Г. І. Башнянін, Є. С. Шевчук. — 5-те вид., стер. — Л. : Новий Світ-2000, 2007. — 479 с. — (Вища освіта в Україні). — ISBN 966-7827-39-9
«Political Economy Lecture Notes» Daron Acemoglu, Массачусетс.
Political economy. Encyclopedia Britannica. Michael A. Veseth, David N. Balaam

політико-економічний — Викисловарь

Морфологические и синтаксические свойства[править]

падеж	ед. ч.			мн. ч.
падеж	м.	с.	ж.	мн. ч.
Им.	політико-економічнийий	політико-економічнийе	політико-економічнийа	політико-економічнийі
Р.	політико-економічнийого	політико-економічнийого	політико-економічнийої	політико-економічнийих
Д.	політико-економічнийому	політико-економічнийому	політико-економічнийій	політико-економічнийим
В. (^одуш./_{неодуш.})	політико-економічнийого політико-економічнийий	політико-економічнийе	політико-економічнийу	політико-економічнийих політико-економічнийі
Тв.	політико-економічнийим	політико-економічнийим	політико-економічнийою	політико-економічнийими
М.	політико-економічнийому політико-економічнийім	політико-економічнийому політико-економічнийім	політико-економічнийій	політико-економічнийих

політико-економічний

Прилагательное, тип склонения 1a.

Корень: —.

Произношение[править]

Семантические свойства[править]

Значение[править]

политико-экономический ◆ Отсутствует пример употребления (см. рекомендации).

Синонимы[править]

Антонимы[править]

Гиперонимы[править]

Гипонимы[править]

Родственные слова[править]

Ближайшее родство

Этимология[править]

От ??

Фразеологизмы и устойчивые сочетания[править]

Библиография[править]

Економічна політика

Економічна політика – комплекс економічних цілей і заходів держави та уряду, які забезпечують вирішення довготермінових (стратегічних) та короткотермінових (тактичних) завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів країни і втілюється в економічній програмі. Економічна безпека базується на теоретико-методологічних засадах економічної теорії, насамперед політичної економи, на основі пізнання об’єктивних економічних законів, потреб, інтересів і цілей різних економічних суб’єктів. Основними елементами економічної безпеки є фінансово-кредитна, бюджетна, науково-технічна, структурна, соціальна, інвестиційна, аграрна, регіональна, зовнішньоекономічна політика.

Для України особливо важливе значення в сучасних умовах має проведення науково обґрунтованої структурної, аграрної, інвестиційної, соціальної, регіональної, а також політики роздержавлення і приватизації. Разом з іншими напрямами вони формують істотно нову економічну політику. Її стрижнем повинна стати побудова народної економіки, що ґрунтується на принципах демократизації всіх форм власності, їх реального плюралізму і конкурентності, домінуванні трудової колективної власності, створенні рівних стартових умов для всіх громадян тощо. Для реалізації цієї мети необхідні:

1. Докорінна перебудова існуючих відносин власності. Роздержавлення і приватизація – не мета, а один із засобів створення ефективної економічної системи в Україні. З переходом до світових цін потрібна переоцінка вартості всього державного майна в Україні в аналогічні ціни. Визначення рівної частки кожного громадянина країни в її сукупному майні (крім контрольного пакета акцій держави в державному секторі – приблизно 30-35%). Це насамперед добувна, металургійна, газова промисловість, нафтохімічна, космічна, електроенергетична, залізничний транспорт, автомобільні дороги, пошта, лісове господарство та інші галузі, де переважно існує природна монополія. Проте у 90-ті XX ст. в Україні простежувалося прагнення здійснити роздержавлення і приватизацію частини природних монополій. Така політика є невиваженою, незбалансованою й означає перехід від однієї крайності (тотального одержавлення) до іншої – тотального роздержавлення, що не сприятиме стабільності та рівновазі економічної системи. Особливо небезпечним є надмірне зниження частки державної власності у фінансово-кредитній сфері. Демократизація державної власності має відбуватися через передачу окремих ланок трудовим колективам в оренду без права викупу, акціонування за наявності контрольного пакета акцій в руках держави. У процесі акціонування кожному працюючому в державному секторі слід віддати в особисту власність таку кількість акцій, яка дорівнює частці громадянина в сукупному майні. Основними формами державної власності є регіональна, муніципальна і комунальна. Орієнтація державної власності на задоволення суспільних потреб перетворює її на суспільну власність. Державна власність – найважливіша основа для запровадження демократичного економічного планування. Перехід до рук трудових колективів другої частини державної власності (тобто п колективізація) здійснюється в процесі роздержавлення значної частини великих та середніх підприємств. У процесі малої приватизації формується приватна власність. Обидва типи колективізації і приватизації власності спід органічно пов’язувати зі структурними змінами, політикою ціноутворення, демократизацією управління власністю, демократизацією економіки і певним посиленням підприємницької діяльності. Особиста частка громадянина після роздержавлення оптимальної частки власності повинна становити не менше 5000 дол. Проте на початку 1995 було названо величину приватизаційного чека в сумі 50 млн. крб., за яку за номіналом можна було придбати три чоловічих костюми, а на ринку за цей сертифікат давали в наступні роки не більше 20 грн. Така мізерна оцінка величини державної власності, створеної працею багатьох поколінь за декілька десятиріч, не здатна забезпечити рівні стартові умови для всіх громадян України, сформувати широке коло реальних власників. Щоб зберегти колективну природу власності власник акцій за бажанням може отримати лише вартісний еквівалент своєї акції, а колективне майно не повинно дробитися. Решта майна передається до суспільного фонду для передачі працівникам бюджетних організацій, військовослужбовцям, студентам та іншим непрацюючим категоріям населення у формі сертифікатів. Доцільно передбачити певну частку державної власності (приблизно 10%), яку трудовий колектив може додатково придбати внаслідок отримання довготермінового кредиту. Ця частка або певна її частина може бути продана західним покупцям. Роздержавлення частини державної власності (середніх і великих підприємств) може здійснюватися і через оренду (як початкову форму) з наступним переходом орендних підприємств у власність трудових колективів. Більша (за оптимальну) частка переходить до трудових колективів через викуп. Двома найважливішими умовами такого переходу є збереження певної кількості робочих місць та величини інвестицій, а при виході з кризи – їх нарощування. Аналогічна вимога й до об’єктів малої приватизації. Ці об’єкти (малі магазини, кафе, хімчистки, пральні тощо) також повинні переходити насамперед до рук трудових колективів, а за їх небажання – в сімейну й особисту власність, тобто бути приватизовані. Власники цих об’єктів мають в майбутньому виконувати певні зобов’язання щодо профілю роботи їх підприємств, інвестицій За невиконання цих умов об’єкт повинен бути повернений. Необхідна всебічна підготовка державою управлінських кадрів (менеджерів) для успішного керівництва великими та середніми підприємствами. За допомогою ефективної системи управління слід узгоджувати інтереси трудових колективів, у т.ч. акціонерів, зі стратегічними, довготерміновими планами розвитку підприємств, з планами отримання прибутків на тривалий період. Демонополізація виробництва передбачає розробку комплексної науково обґрунтованої політики демонополізації, встановлення питомої ваги монополізованого виробництва (по готових виробах, напівфабрикатах, комплектуючих виробах), розробку організаційних основ демонополізації впровадження нових принципів організації виробництва (визначення розмірів оптимальної концентрації виробництва на базі його інтенсифікації, створення сучасних високооснащених підприємств, відмова від переважання предметної спеціалізації, виробництво однопрофільної продукції і впровадження економічно диверсифікованих підприємств тощо), певною мірою розукрупнення підприємств і об’єднань для створення декількох товаровиробників на ринку певних видів раніше монополізованого виробництва продукції, створення дублюючих виробництв, регіонально-міжгалузевих концернів тощо. У процесі демонополізації виробництва слід водночас орієнтуватися на створення могутніх національних промислових компаній, які були б спроможні вистояти в конкурентній боротьбі з іноземними компаніями, ТНК.

2. Роздержавлення власності і створення стабільних та ефективних стимулів до праці. Оптимальне співвідношення державної, колективної та приватної власності – основа органічного поєднання суспільних, колективних та приватних інтересів. Кількісно таке поєднання можливе за встановлення приблизних пропорцій 35:50:15. Домінування трудової колективної власності (у формі кооперативної, профспілкової, викуплених трудовими колективами народних підприємств тощо) зумовлено колективним характером сучасної праці, переважанням колективних цінностей у сучасному суспільстві та іншими факторами, в результаті чого буде досягнуто оптимальне співвідношення між працею і власністю (через володіння часткою акцій і привласнення на них певної суми дивідендів), запровадження прогресивних форм організації праці і а заробітної плати (за економію ресурсів, електроенергії, впровадження досягнень науки у виробництво тощо) залежно від кінцевих результатів. Стабільні та динамічні стимули до праці на рівні окремого підприємства створюються за наявності у трудового колективу: а) власності на засоби виробництва на даному підприємстві, б) права на більшу частину створеного ними продукту (менша частина вилучається до бюджету через механізм оподаткування), в) економічної влади ухвалювати рішення про рівень інвестицій, цін на виготовлену продукцію в процесі узгодження з органами державної влади, обирати керівництво підприємства тощо), участю в управлінні колективною власністю, г) програм соціального захисту на підприємстві, підготовки кадрів тощо, ґ) відповідних стимулів до праці у менеджерів колективних підприємств. Оптимальне поєднання особистих та колективних стимулів формує нову продуктивну силу, якісно нові стимули до високоефективної праці. Рушійними силами розвитку суспільних інтересів повинно стати: а) створення ефективних стимулів до пращ у працівників державного сектора через використання низки названих вище методів, б) надання менеджерам державних підприємств права бути співвласниками (маги не більше 1% в сукупному капіталі, а на найкрупніших підприємствах – 0,5%), в) створення конкурентного середовища між різними формами власності та підприємницької діяльності, г) впровадження акціонерних відносин (право придбання певної суми акцій підприємствами інших форм власності за наявності між ними відносин спеціалізації, кооперації тощо), г) наявність короткотермінових і довготермінових планів розвитку державного сектора.

3. Структурна перебудова економіки та інвестиційна політика передбачають: а) повну інвентаризацію підприємств та їх господарських зв’язків з метою виявлення нераціональних (щодо транспортних витрат, якості поставок комплектуючих виробів, наявності сировинних ресурсів в Україні, утворення нових держав та стабільності соціально-економічної ситуації в них, тощо) форм таких зв’язків, з їх наступною поступовою переорієнтацією на економічно раціональні, б) з’ясування економічної доцільності деяких базових галузей промисловості в існуючих обсягах (з погляду їх енергомісткості, капіталомісткості й матеріаломісткості) та вибір найперспективніших наукомістких і високотехнологічних галузей і виробництв для перерозподілу праці й капіталу з перших у другі. Основними критеріями відбору цих галузей є експортний потенціал або можливість його нарощування (прискорений розвиток цих галузей сприяє підвищенню конкурентоспроможності більшості галузей промисловості – їх модернізації, підвищенню ефективності), можливість заміни імпорту, вища екологічна безпека, повніша завершеність технологічного циклу. Найперспективнішими галузями в Україні є електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, космічна промисловість, сільське господарство, харчова і текстильна промисловості, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища. Ці галузі повинні першочергово забезпечуватися фінансовою підтримкою держави, постачатися ресурсами, користуватися податковими, кредитними пільгами, бути об’єктами регулювання умов конкуренції їх конкурентоспроможності можна досягти лише на основі комплексної автоматизації виробництва й широкого впровадження інформаційних технологій. Необхідно розвивати виробництва для повнішого задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, а також підвищувати соціальну орієнтацію виробництва в більшості галузей. Структурна перебудова економіки починається з досягнення грошової стабілізації, а не після періоду такої стабілізації та етапу розвитку, які можуть тривати до 15 років. Слід підвищити норму інвестицій з 9-10% національного доходу до 25-26%. На період виходу з кризи і післякризової стабільності економіки вирішальна роль в інвестуванні належить державі. На наступному етапі у здійсненні інвестиційних програм зростатиме роль підприємств, фінансових інститутів. Ця зміна залежатиме головним чином від ступеня роздержавлення економіки, її акціонування, збільшення питомої ваги заощаджень населення, ефективності банківської системи тощо. Важлива роль у цьому процесі належить програмі залучення трудових заощаджень населення, але для цього слід повернути його довіру до ощадних банків, здійснивши повну індексацію знецінених заощаджень і а встановивши таку норму відсотка, яка б перевищувала темпи інфляції. З посиленням ролі підприємств і фінансових інститутів в інвестиційних процесах держава повинна відігравати головну роль в інвестуванні в межах державного сектора, а також проводити активну амортизаційну, кредитно-фінансову, інноваційну політику в усій економіці. Внаслідок структурної реформи група «Б» у промисловості й увесь другий підрозділ мають становити в структурі народного господарства 70-75% (нині – всього 25-27%). Тому структурна перебудова повинна здійснюватися на основі випереджаючого розвитку галузей, у яких виробляються товари народного споживання. Основним джерелом інвестицій є внутрішні інвестиції. Для їх накопичення реальну заробітну плату слід підвищити мінімум у 1,5-2 рази. Щоб не спричинити інфляції, уряд повинен вжити антиінфляційних заходів (витіснити з внутрішнього ринку імпортні товари, які можуть бути вироблені в достатній кількості в Україні, подолати кризу неплатежів, зміцнити банківську систему тощо). Перебудова механізму фінансування НДДКР передбачає збільшення частки витрат на невійськові НДДКР. Якщо раніше НДДКР фінансувалися з державного бюджету, централізованих фондів міністерств і відомств га власних коштів підприємств, то в процесі перебудови цього механізму держава по винна фінансувати довготермінові пріоритети фундаментальні й ризикові напрями розвитку науки. Для цього необхідно широко застосовувати апробовані у світовій практиці методики визначення перспективних напрямів НТП, створювати цільові комплексні програми розвитку НДДКР, фінансувати проекти з використання контрактної форми і здебільшого на конкурсній основі. Перша група науково-технічних програм – програми створення високопродуктивних видів продовольства і технологій для галузей АПК, екологічно чистих і ресурсозаощаджуючих процесів у гірничометалургійному й хімічному виробництві, глибокої переробки сировини, ефективної переробки вторинних ресурсів, вирішення проблем довкілля. Друга стратегічна група – програми створення інформаційних технологій і систем, біоінженерних технологій, дослідження фізики високих енергій, керованого термоядерного синтезу, космічних досліджень. Для розвитку пріоритетних середньо- і короткотермінових напрямів НДДКР доцільно, крім державного фінансування, створювати фонди об’єднань, зацікавлених у цьому організацій і підприємств, промислових, фінансово-промислових і фінансових груп. Вагомий вплив на розвиток НДДКР повинні мати науково-технічні центри, їх асоціації, технопарки га інші організації. Для забезпечення загальногалузевих і міжгалузевих досліджень і розробок необхідно створювати позабюджетні фонди НДДКР {за рахунок віднесення до собівартості продукції підприємств і організацій витрат в обсязі 1–2% від величини собівартості та їх перерахування у спеціальні фонди відповідних міністерств, відомств, асоціацій тощо). Нетрадиційними джерелами фінансування НДДКР є кошти приватних та колективних підприємств і фінансових інститутів, неприбуткових організацій. Слід створити комплексну систему непрямого стимулювання розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності через механізм податкової, амортизаційної, кредитної політики передбачити (розробити) систему заходів щодо залучення іноземних інвесторів. У зв’язку з переходом розвинутих країн світу до інформаційного суспільства (на базі всебічного розвитку електроніки, обчислювальної техніки та інформатики) слід орієнтуватися на поступове створення матеріальних переду мов побудови системи стратегічної інформації, які б об’єднували комп’ютерні системи підприємств і установ, персональні комп’ютери із загальнодоступними базами даних і знань. Необхідно радикально перебудувати систему управління інноваційними процесами, зокрема сприяти встановленню горизонтальних зв’язків між НДДКР, виробництвом і торгівлею з орієнтацією всіх трьох ланок на потреби споживачів, підготувати управлінські кадри та змінити структуру управління з орієнтацією на кінцеві результати, ліквідувати більшість галузевих міністерств. При проведенні структурної політики слід забезпечити раціональний рівень зайнятості, задоволення основних потреб населення в товарах широкого вжитку, стабілізацію та наступне зростання інвестиційної діяльності.

4. Аграрна реформа і створення ефективного продовольчого комплексу. Стабілізація в сільському господарстві – первинна ланка реформ, яка забезпечує рівновагу на споживчому ринку. Еволюційний процес аграрних перетворень, орієнтація реформ на людину, її інтереси, потреби усвідомлення того, що ринковий механізм в аграрному секторі має найбільше обмежень (об’єктивних і суб’єктивних), не є саморегульованим. Тому державне регулювання в цьому секторі надзвичайно необхідне. Відповідно до процесу поступового перерозподілу землі для створення трьох типів власності: 1) суспільної, 2) колективної, 3) приватної в сільському господарстві повинні функціонувати державні й муніципальні підприємства (суспільний тип власності), колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативні, акціонерні, пайові економічні товариства, орендні підприємства (колективний тип власності), селянські (фермерські) господарства (приватний тип власності). Переважаючим типом має стати колективна власність і насамперед кооперативна форма власності. Для її створення необхідно здійснити добровільне паювання основних і оборотних засобів колгоспів і радгоспів та видати на них трудові акції з правом успадкування. Водночас крупні рентабельні колгоспи і радгоспи можуть залишитися колективними господарями у формі акціонерних товариств і спілок. Реформа відносин власності повинна здійснюватися під контролем держави. Необхідно провести структурну перебудову сільського господарства. В галузях АПК слід поступово домогтися оптимального співвідношення між першою (галузі, в яких виробляються засоби виробництва для сільського господарства), другою (саме сільське господарство) і третьою (зберігання, переробка і збут сільськогосподарської продукції) сферами сільського господарства 10-12%:40-45%:48-50%. У середині 90-х XX ст. це співвідношення в Україні становило 22-23%:63-64%:12-13%. Державне регулювання аграрного сектора передбачає: а) державний контроль за цінами на основні види продовольства, обсяги їх поставок, а також створення необхідних запасів, б) прямі державні субсидії для стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, в) непряме державне регулювання за допомогою економічних важелів (податків, відсоткових ставок тощо), г) систему державного протекціонізму. Держава повинна запобігти «ножицям цін», встановити жорсткий контроль за паритетом цін з оперативною їх індексацією на сільськогосподарську продукцію. Слід підготувати матеріальні умови (усунення найгостріших диспропорцій в економіці, встановити державний контроль за сукупними втратами і грошовою масою) для поступової і часткової лібералізації цін та заробітної плати. Доцільно, щоб у процесі реформи ціни на сільськогосподарську продукцію випереджали темпи зростання цін на продукцію добувних та обробних галузей промисловості, що сприятиме певному усуненню диспропорцій у ціновій політиці, які мали місце в попередні десятиліття. Необхідно сприяти розвитку сільських промислів і місцевої промисловості.

5. Економічна конверсія виробництва ВПК в економіці України в 1991 становив приблизно 30% ВПК колишнього СРСР, тому широкомасштабна конверсія є важливою умовою оновлення соціально-економічної системи, зниження темпів інфляції, створення ефективного господарства. Економічна конверсія означає широкомасштабну системну диверсифікацію виробництва за збереження певної частки ВПК для потреб обороноздатності країни на рівні розумної достатності та експорту певної частини виробленої зброї, своєчасну (приблизно за 2 роки до початку конверсії) підготовку планів перепрофілювання підприємств, що дає змогу підготувати до випуску нові види виробів, перепідготувати кадри, укласти договори на поставку сировини, комплектуючих виробів і на реалізацію продукції. Держава виконує роль координатора конверсійних процесів, створює належну нормативну базу, забезпечує відповідне фінансування. Необхідна максимальна технологічна сумісність нових виробів з випуском продукції військового призначення, що дасть можливість виготовляти новітні технології подвійного призначення. Поступова, продиктована соціально-економічними умовами фізична конверсія або ефективна соціально-ринкова конверсія, тобто перепрофілювання оборонних підприємств з випуску військової продукції на випуск цивільної, яка була б конкурентоспроможною на світових ринках, з використанням передових досягнень науки і техніки та орієнтацією на участь у міжнародному поділі праці передбачає максимальне забезпечення виробничого й технологічного профілю оборонних підприємств. Паралельно з такою переорієнтацією здійснюється трансформація частки державної власності в колективну форму власності. Доцільно створювати спільні з іноземним капіталом змішані компанії. Для виходу таких підприємств на світові ринки необхідна всебічна підтримка держави через механізм надання податкових, кредитних пільг, запровадження певних протекціоністських бар’єрів.

6. Зовнішньоекономічна діяльність. Обґрунтувати зовнішньоекономічну політику й створити комплексні програми залучення й раціонального використання економічної допомоги, розвивати міжнародну кооперацію, сприяти процесу проникнення вітчизняних товаровиробників на зовнішній ринок. Створити сучасну системну правову базу для зовнішньоекономічних відносин, здійснювати раціональне поєднання політики протекціонізму і лібералізації. Враховую чи високий рівень інтеграції економіки в колишньому СРСР (якщо в ЄС міждержавна торгівля становила до 14% ВВП, то в СРСР напередодні розпаду – 21%, в Україні – 27%), відсутність конкурентоспроможної продукції на світових ринках, значний дефіцит торгового балансу при переході на світові ціни тощо, першочерговою проблемою у зовнішньоекономічній діяльності є відновлення економічних зв’язків з країнами СНД з поступовою заміною нераціональних на економічно ефективні. За рахунок пріоритетного розвитку галузей, що визначають сучасний стан НТП, збільшувати обсяг виробництва конкурентоспроможності продукції. Здійснювати програму державного стимулювання експорту за допомогою податкової, кредитної, митної політики тощо. Доцільним є вступ України в рівноправні й справедливі економічні союзи. З часом слід домагатися поступового входження до ЄС. Участь в економічному союзі може прискорити ці процеси і позбавити Україну значної економічної і політичної залежності від транснаціональних структур та окремих розвинутих країн світу. Створення вільних економічних зон (торгових, митних, науково-технічних, або технопарків) за допомогою застосування експортно-імпортних митних, податкових кредитних пільг, урядових підтримок, формування відповідної нормативної бази. Проблеми формування, функціонування й розвитку таких зон повинні вирішувати обласні й зональні органи управління. Передача землі в оренду спільним підприємствам на тривалий період (від 25 до 50 років) із збереженням власності на землю за державою.

7. Соціальна політика. Сучасна держава, згідно зі статтею 25 Декларації прав людини, у процесі здійснення соціальної політики повинна забезпечити такий рівень життя, який би задовольняв потреби людей у їжі, одязі, медичному обслуговуванні, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї і гарантувати право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості, овдовіння та інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин. Здійснення такої політики – обов’язкова умова стабільного економічного зростання країни, соціальної та політичної стабільності. Соціальну політику мають здійснювати держава, місцеві органи влади, підприємства, організації. Щодо всіх членів суспільства держава та інші суб’єкти соціальної політики повинні запровадити систему ефективної зайнятості, здобуття освіти, підготовки перекваліфікації та працевлаштування кадрів для надання можливості кожній людині знайти застосування своїм здібностям у певній сфері діяльності, рівень заробітної плати, пенсій узгодити з результатами та якістю праці, освіти, кваліфікації працівників, регулювати доходи й особисте споживання населення, а також рівень диференціації в доходах згідно з принципами справедливості через механізм оподаткування, забезпечення високої професіональної та соціальної мобільності, економічної ефективності, формування платоспроможного попиту, споживчого ринку в масштабі всього суспільства, встановлювати реальний рівень прожиткового мінімуму у вартісній і натуральній формах (споживчого кошика) і можливість за таку суму придбати необхідну кількість товарів і послуг. Мінімальна заробітна плата повинна бути не нижчою від прожиткового мінімуму, захищали інтереси споживача, сприяючи процесу створення споживчих організацій, широкого впровадження споживчого кредиту, здійснення антимонопольного регулювання, контролю держави за цінами й тарифами тощо Соціальну політику необхідно здійснювати щодо окремих груп населення (студентів, пенсіонерів, безробітних, інвалідів, одиноких та багатодітних матерів тощо). При цьому важливо, щоб пенси, стипендії, виплати у разі безробіття тощо були не нижчими від прожиткового мінімуму і своєчасно індексувалися залежно від зростання цін.

8. Національно-демократичне економічне планування, тобто запровадження нового типу планування народного господарства на середньотерміновий (5 років) і довготерміновий (на 10 і більше років) періоди, які конкретизуються в основному економічному законі держави – щорічному бюджеті. Саме планування має стати якісно іншим і характеризуватися такими найважливішими рисами: а) відмовою центру від планування більшості видів виготовлюваної продукції як за вартістю, так і в натуральному вираженні, залишення за ним лише тих завдань, які не можуть бути вирішені нижчестоящими структурними ланками (сфера єдиної наукової, промислової, структурної, інвестиційної, бюджетної, грошової, амортизаційної та ін. політики). Центр впливає на підприємства, компанії переважно економічними методами (відсоткова ставка, податкова, кредитна політика, надання пільг при впровадженні нової техніки тощо), правові важелі (законодавство про податки, нові норми амортизації, допустимі рівні забруднення навколишнього середовища тощо) повинні розроблятися науково обґрунтовано на тривалий (відносно тривалий) час, а їх реалізація – підкріплюватися за допомогою пільг, стимулів та інших економічних інструментів, б) переходом від переважно галузевого до територіального, комплексного управління економікою в органічному поєднанні економічного й соціального прогресу, в) цільові комплексні програми, межі та етапи яких визначаються їх спрямованістю і змістом, г) пріоритетність перспективного індикативного планування і одночасним використанням ринкових важелів саморегулювання економіки. Загалом державне регулювання повинно оптимально поєднуватися з ринковим саморегулюванням за переважання державного регулювання, що означає появу та розвиток регульованого ринку, ґ) у підготовці та прийнятті найважливіших рішень з централізованого управління економікою вирішальна роль має належати не виконавчим, а представницьким органам. Завдяки цьому планування підпорядковується спільним інтересам, стає демократичним, д) плани в державному секторі повинні мати імперативний характер.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

економічна+політика — с украинского на русский

См. также в других словарях:

політика — и, ж. 1) Загальний напрямок, характер діяльності держави, певного класу або політичної партії. || з означ. Напрямок діяльності держави або політичної партії у тій чи іншій галузі у певний період. || Події та питання внутрішньодержавного і… … Український тлумачний словник
економічний — а, е. 1) Прикм. до економіка 1). Економічні відносини. Економічні категорії. •• Економі/чна полі/тика комплекс економічних цілей і заходів, які забезпечують вирішення довгострокових (стратегічних) та короткострокових (тактичних) завдань розвитку… … Український тлумачний словник
державний — а, е. Прикм. до держава. || Який має важливе значення для держави, може впливати на стан її справ. || Який бере безпосередню участь у керівництві державою. •• Держа/вна вла/сність одна з форм власності, суб єктами розпорядниками якої є органи… … Український тлумачний словник
акомодаційний — а, е, спец. Прикм. до акомодація. || Який здійснює акомодацію. •• Акомодаці/йна полі/тика економічна політика, спрямована на пом якшення наслідків шоків в економіці, послаблення їх руйнівної сили … Український тлумачний словник
неп — у, ч., іст. Нова економічна політика – економічні заходи радянського уряду у 1921 1929 рр., спрямовані на часткове роздержавлення підприємств для виходу з економічної кризи … Український тлумачний словник
недискреційний — а, е: •• Недискреці/йна полі/тика недосить гнучка економічна політика … Український тлумачний словник
Лучицкий, Иван Васильевич — Иван Васильевич Лучицкий Дата рождения: 14 июня 1845(1845 06 14) Место рождения: Каменец Подольский Дата смерти … Википедия
затратний — а, е. 1) Який виходить з обов язкових виробничих затрат. 2) Збитковий. •• Затра/тна ціна/ величина ціни товару, встановлена відповідно до витрат на його виробництво та обіг. Затра/тний бюдже/т економічна політика, яка базується на бюджетному… … Український тлумачний словник
монетаризм — у, ч. Економічна політика, спрямована на стримування зростання грошової маси та зменшення інфляції. || Вивчення впливу грошей на перебіг цих процесів … Український тлумачний словник
протекціонізм — у, ч. 1) Економічна політика держав, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції шляхом введення високого мита на продукцію, що ввозиться в країну, обмеження або повної заборони ввезення… … Український тлумачний словник
рейганоміка — и, ж. Неоконсервативна економічна політика, яку проводила адміністрація президента США Р. Рейгана … Український тлумачний словник

Книги

Я ж вам казав! Сучасна економіка за Гайманом Мінськи, Рендал Рей. Мабуть, жоден економіст не отримав такого визнання внаслідок глобальної фінансової кризи, як Гайман Мінськи. Хоч і кілька дослідників били на сполох про можливістькризи іще на початку 2000-х,… Подробнее Купить за 203 грн (только Украина)
Фінансова та еколого-економічна політика в умовах децентралізації влади в Україні. Частина 2, Л. Акимова,Л. Мельник,Н. Кондрацкая,О. Заячкивская,О. Котик. В колективній монографії висвітлено теоретико-методологічні аспекти формування фінансової та еколого-економічної політики управління просторовим розвитком України та її… Подробнее Купить за 198 грн (только Украина)
Гола економіка. Викриття нудної науки, Чарльз Вілан. Книжка, що увійшла до списку 100 найкращих бізнес-книжок усіх часів Уперше без нудних підрахунків та графіків Економіка наука, яку помилково вважають нудною та специфічною. Чарльз Вілан… Подробнее Купить за 178 грн (только Украина)

Другие книги по запросу «економічна+політика» >>

економічна+політика — с украинского на русский

См. также в других словарях:

політика — и, ж. 1) Загальний напрямок, характер діяльності держави, певного класу або політичної партії. || з означ. Напрямок діяльності держави або політичної партії у тій чи іншій галузі у певний період. || Події та питання внутрішньодержавного і… … Український тлумачний словник
економічний — а, е. 1) Прикм. до економіка 1). Економічні відносини. Економічні категорії. •• Економі/чна полі/тика комплекс економічних цілей і заходів, які забезпечують вирішення довгострокових (стратегічних) та короткострокових (тактичних) завдань розвитку… … Український тлумачний словник
державний — а, е. Прикм. до держава. || Який має важливе значення для держави, може впливати на стан її справ. || Який бере безпосередню участь у керівництві державою. •• Держа/вна вла/сність одна з форм власності, суб єктами розпорядниками якої є органи… … Український тлумачний словник
акомодаційний — а, е, спец. Прикм. до акомодація. || Який здійснює акомодацію. •• Акомодаці/йна полі/тика економічна політика, спрямована на пом якшення наслідків шоків в економіці, послаблення їх руйнівної сили … Український тлумачний словник
неп — у, ч., іст. Нова економічна політика – економічні заходи радянського уряду у 1921 1929 рр., спрямовані на часткове роздержавлення підприємств для виходу з економічної кризи … Український тлумачний словник
недискреційний — а, е: •• Недискреці/йна полі/тика недосить гнучка економічна політика … Український тлумачний словник
Лучицкий, Иван Васильевич — Иван Васильевич Лучицкий Дата рождения: 14 июня 1845(1845 06 14) Место рождения: Каменец Подольский Дата смерти … Википедия
затратний — а, е. 1) Який виходить з обов язкових виробничих затрат. 2) Збитковий. •• Затра/тна ціна/ величина ціни товару, встановлена відповідно до витрат на його виробництво та обіг. Затра/тний бюдже/т економічна політика, яка базується на бюджетному… … Український тлумачний словник
монетаризм — у, ч. Економічна політика, спрямована на стримування зростання грошової маси та зменшення інфляції. || Вивчення впливу грошей на перебіг цих процесів … Український тлумачний словник
протекціонізм — у, ч. 1) Економічна політика держав, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції шляхом введення високого мита на продукцію, що ввозиться в країну, обмеження або повної заборони ввезення… … Український тлумачний словник
рейганоміка — и, ж. Неоконсервативна економічна політика, яку проводила адміністрація президента США Р. Рейгана … Український тлумачний словник

Книги

Я ж вам казав! Сучасна економіка за Гайманом Мінськи, Рендал Рей. Мабуть, жоден економіст не отримав такого визнання внаслідок глобальної фінансової кризи, як Гайман Мінськи. Хоч і кілька дослідників били на сполох про можливістькризи іще на початку 2000-х,… Подробнее Купить за 203 грн (только Украина)
Фінансова та еколого-економічна політика в умовах децентралізації влади в Україні. Частина 2, Л. Акимова,Л. Мельник,Н. Кондрацкая,О. Заячкивская,О. Котик. В колективній монографії висвітлено теоретико-методологічні аспекти формування фінансової та еколого-економічної політики управління просторовим розвитком України та її… Подробнее Купить за 198 грн (только Украина)
Гола економіка. Викриття нудної науки, Чарльз Вілан. Книжка, що увійшла до списку 100 найкращих бізнес-книжок усіх часів Уперше без нудних підрахунків та графіків Економіка наука, яку помилково вважають нудною та специфічною. Чарльз Вілан… Подробнее Купить за 178 грн (только Украина)

Другие книги по запросу «економічна+політика» >>

1.5. Економічна політика держави та її види

Економічна політика держави — це система соціально-економічних ідей та цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Основні види економічної політики

Антициклічна політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон’юнктури).

Структурна політика передбачає формування сучасної прогресивної й ефективної структури національної економіки.

За допомогою амортизаційної політики держава заохочує нагромадження капіталу, яке у майбутньому стане основою розширення й оновлення виробництва.

Державна інвестиційна політика має на меті регулювання капіталовкладень з метою структурної перебудови виробництва, його технічного та технологічного оновлення і модернізації.

Науково-технічна та інноваційна політика держави — діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика визначає джерела формування державної казни, формування податкової системи та державного бюджету.

О Монетарна (кредитно-грошова) політика передбачає державне забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Цінова політика — вплив держави на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва, посилення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку, здійснення кон’юнктурної та структурної політики, пом’якшення соціальної напруги у суспільстві.

Зовнішньоекономічна політика держави охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталів і робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за кордоном тощо з метою усунення диспропорцій платіжного балансу та досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.

Соціальна політика держави зосереджується на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту членів суспільства.

Конкурентна політика держави має на меті розробку заходів, що стосуються створення конкурентного середовища, підтримки та захисту добросовісної конкуренції, боротьби з монополізмом в економіці тощо.

Регіональна політика — це діяльність держави щодо забезпечення збалансованого і комплексного розвитку окремих територій країни виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та відносних переваг регіонів.

Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя громадян.

Глобальная политическая экономия

Это отрывок из учебника International Relations — для начинающих по основам электронного IR. Загрузите бесплатную копию здесь.

Глобальная политическая экономия — это область исследований, изучающая взаимодействие между политическими и экономическими силами. В центре внимания всегда были вопросы благосостояния людей и того, как они могут быть связаны с поведением государства и корпоративными интересами в различных частях мира.Несмотря на это, основные подходы в этой области часто больше ориентированы на перспективу международной системы. Побочным эффектом этого было относительное пренебрежение к неэлитным и слишком часто упускаемое признание обычных людей. Хотя государства по-прежнему играют центральную роль в международной политике, они постепенно активизируют свои отношения с транснациональными корпорациями и усиливают взаимодействие с международными организациями. Естественно, эти изменения в мире вокруг нас привели к определенному переосмыслению того, как мы понимаем и позиционируем людей как участников глобальной экономики.Чтобы объяснить это, многие ученые теперь предпочитают использовать термин «глобальная политическая экономия» (GPE), а не более традиционный термин «международная политическая экономия» (IPE). Хотя оба термина часто используются как взаимозаменяемые, использование слова «глобальный» важно, поскольку оно указывает на более широкие возможности политической экономии, выходящие за рамки отношений между государствами.

Существуют различные подходы к глобальной политической экономии, которые охватывают весь политический спектр и часто совпадают с точками зрения, изложенными в главах 3 и 4, хотя они часто формулируются по-разному с учетом экономических факторов.Они варьируются от подходов, ориентированных на государство, до марксистских подходов, которые утверждают, что международный капитализм приведет к гибели государства из-за врожденных недостатков капитализма. Возможно, именно либеральный подход предоставил отдельным игрокам (а не государствам или социальным группам) центральное место для анализа. Таким образом, либеральные подходы к глобальной политической экономии составляют основу этой главы, поскольку они предлагают более осязаемый способ представить сложные вопросы глобальной экономики новичку в понятной форме.

Либеральные подходы

Труды либеральных политэкономов стали настолько широкой церковью, что в них могут входить как сторонники неконтролируемых рынков, так и сторонники решительного государственного вмешательства в рынок. Это отражение некоторых практических противоречий, которые Карл Поланьи (1957) впервые обнаружил в различных исторических проявлениях либеральных идей после промышленной революции девятнадцатого века. Подумайте в этом отношении, отнимает ли государственная политика свободу выбора у отдельных лиц или государство должно установить правовой порядок, который позволяет людям делать выбор и действовать в качестве участников рыночной системы.Рассуждения Поланьи дают представление о глобализирующейся экономике двадцать первого века. В этом контексте рынки — это не просто абстрактные конструкции, которые регулируют спрос и предложение товаров с помощью определенной цены, как нас убеждают экономисты. Рынки были и всегда были намного больше. Это социальные явления, встроенные в более широкие сообщества и напрямую связанные с осознанными формами действий государства. Как следствие, экономическая, социальная и политическая жизнь всегда взаимосвязаны.В частности, широко распространенная вера в преимущество саморегулирующегося рыночного процесса несет с собой основное противоречие, поскольку оно неизбежно ведет к серьезному разрушению социальной ткани в разных странах. Это нарушение может происходить из-за растущего неравенства доходов (почему одни получают больше, чем другие), иностранных поглощений компаний или фундаментальных разногласий в отношении того, что нужно делать во время экономического спада, чтобы предотвратить социальный упадок.

По сути, Поланьи наблюдал два взаимосвязанных процесса, объясняющих изменения в международной системе.Сначала преобладают принципы свободного рынка, и победители либеральной экономической политики оказывают свое влияние на дальнейшие политические изменения. Однако со временем создаваемое политическое давление неизбежно вызовет противодействие, которое противостоит направлению реформ. Другие социальные группы в обществе будут выражать свои интересы, замедлять скорость модернизации и требовать иной формы экономического управления и разработки политики. С этой точки зрения глобальная политическая экономия двадцать первого века — это попытка встроить глобализирующиеся рынки в транснациональные социальные отношения, что очень похоже на то, что мы наблюдали исторически с точки зрения социального и экономического развития на уровне национального государства.

Первыми героями либерального подхода были Адам Смит и Давид Рикардо. Смит выступал за невмешательство государства и превосходство рыночных обменов, руководимых «невидимой рукой» ценового механизма. Это процесс, при котором потребители стремятся к лучшему качеству по самой низкой цене, а это, в свою очередь, вынуждает успешных производителей искать метод производства с наименьшими затратами. Рикардо явно добавил выгоды, полученные от системы свободной торговли, построенной на принципе сравнительных преимуществ.Соответственно, «при системе совершенно свободной торговли каждая страна, естественно, направляет свой капитал и труд на такие занятия, которые наиболее выгодны для каждой из них». И «это стремление к индивидуальной выгоде замечательно связано с всеобщим благом для целого» (Ricardo 1817). С этого момента либерализация международной торговли рассматривалась как полезный механизм, распределяющий рабочую силу для ее наиболее производительных целей, что, в свою очередь, позволяет значительно увеличить потребление товаров, чем это было бы возможно в отсутствие такой системы.

Для Смита специализация по режимам работы и разделение труда также открыли для сотрудников новые возможности для личностного роста и профессиональной карьеры. В классическом примере десять человек, работающих над производством булавок, могли бы произвести больше, если бы они работали вместе, разделяя задачи и выполняя каждую из них лучше, чем если бы все они работали по отдельности. Там, где Карл Маркс определил повторяющиеся модели работы и эксплуатацию, ранняя либеральная политическая экономия нашла навыки, любовь к себе и естественную склонность (O’Brien and Williams 2010, 259).Принимая эти аргументы в современную эпоху, если правительства по всему миру отменит регулирование экономической деятельности, снизят налоги для богатых, приватизируют и передадут традиционные государственные услуги по контракту, то последует беспрецедентный уровень экономического роста. Допуская свободное движение капитала, гораздо больше людей могут получить выгоду от высоких уровней прямых инвестиций, даже если сотрудники менее мобильны и более привязаны к определенному месту работы. Таким образом, в современном либеральном мировоззрении, часто называемом неолиберализмом, ожидается, что правительства будут активными поборниками и сторонниками глобализации.Напротив, только либералы левого толка признают, что глобальное разделение труда несет ответственность за рост неравенства.

Что объединяет либеральное мышление с точки зрения глобальной экономики, так это аналитическое включение множества государственных и негосударственных субъектов, которые формируют отношения взаимной зависимости. Таким образом, историческая ориентация одной страны на зависимость от другой из-за избытка жизненно важного товара, такого как нефть или газ, постепенно уступила место гораздо более сложному пониманию.Это не означает, что классическое взаимодействие между государствами устарело, скорее, оно обогащается за счет включения и явного признания постоянно растущего числа других международных субъектов, таких как те, что рассматриваются в главах пятой, шестой и седьмой. Следовательно, политика одной международной или региональной организации может зависеть от политики другой. Так было с Европейским союзом и Международным валютным фондом при управлении глобальным финансовым кризисом 2008 года, когда они приняли совместные программы по оказанию помощи таким государствам, как Ирландия.Другой пример — успешная реализация глобальной экологической политики Организацией Объединенных Наций, которая значительно выиграла от сотрудничества с Гринпис, международной неправительственной организацией. Однако в литературе наибольшее внимание в поисках взаимозависимых трансграничных отношений привлекает транснациональная корпорация (частный бизнес с объектами и активами как минимум в двух странах). Здесь, как и повсюду, либеральный подход действительно демонстрирует свои широкие возможности, оставляя место как для положительной оценки, так и для критического осмысления.Некоторые либералы хвалят общую выгоду от конкуренции за международные инвестиции, разыгрываемой на фоне соперничества между государствами и транснациональными корпорациями. Другие, напротив, подчеркивают сравнительные недостатки и ограниченный успех менее финансируемых субъектов гражданского общества при попытке изменить корпоративное поведение в глобальном масштабе.

Индивидуальные участники

Удобный способ приспособить отдельных участников глобальной экономики — рассматривать их как экономически зависимых работников, а не как граждан, способных вызывать социальные изменения.Процесс экономической глобализации в некоторой степени изменил эту точку зрения за счет большего признания интеграции разнообразной, но основанной на национальном уровне, рабочей силы в модели производства, которые могут охватывать несколько суверенных юрисдикций и регионов мира. Это контрастирует с тем, что было упомянуто выше в классических подходах, которые предполагали товары и услуги, производимые от начала до конца в пределах национального государства, а не предвосхищали сегодняшнюю систему, где производство распространяется через границы.Технологические изменения позволили управлять транснациональными производственными процессами и объединять людей из разных частей мира, чтобы повысить ценность конкретного товара или услуги. Приняв участие в этой практике, предприятия могут превратить свой бизнес в глобальное предприятие, процветающее благодаря разным уровням заработной платы и разнообразным навыкам персонала. Это, естественно, поднимает вопрос о том, как такие изменения в организации капитализма влияют на жизнь обычных людей. Например, если люди производят только часть товара, например микрочип для компьютера, как определяется их заработная плата?

Совсем недавно мировой финансовый кризис 2008 года пролил свет на неэлитных игроков, пострадавших от сбоев в банковской системе и безрассудного поведения финансовой элиты.Не только рабочие и служащие, но и держатели ипотечных кредитов, покупатели жилья, владельцы малого и среднего бизнеса, мелкие инвесторы, акционеры, фермеры, государственные служащие, самозанятые люди и студенты должны были бороться с последствиями Спасательные работы проводятся одновременно в нескольких крупных промышленно развитых странах. После государственного вмешательства и мер по оказанию финансовой помощи многим предприятиям пришлось реструктурировать и оптимизировать свою деятельность ради сокращения затрат и поддержания конкурентоспособности.В то же время людей в их качестве избирателей просили поддержать далеко идущие пакеты реформ, политику жесткой экономии и новые правительственные стратегии по созданию рабочих мест и трудоустройству. Неэлиты также смогли продвигать новые союзы между рядом отдельных участников с более благотворительными целями, такими как перераспределение доходов и равенство. Поэтому многие политические экономисты левого толка возлагают надежду на транснациональную солидарность и более широкие социальные движения, объединенные под знаменем альтерглобализации, которая позиционирует себя как альтернативу неолиберальным формам глобализации.

Основным требованием для работы любого такого процесса является увеличение числа контактов между людьми, развивающих различные типы трансграничных отношений. Международная миграция является примером того, что ключевой аргумент Поланьи уместен. Хотя правительства тесно сотрудничают ради либерализации потока товаров, услуг и капитала, этого нельзя сказать о потоках людей. Ограничения миграционных перемещений стали скорее правилом, чем исключением.В рыночной экономике ключевые решения относительно инвестиций, производства и распределения принимаются в зависимости от спроса и предложения. Это привело, как побочный эффект, к разным подходам к контролю над миграцией в рамках либеральных политических систем. Канада, например, была первой страной, внедрившей систему начисления баллов, по которой въездные визы выдаются на основе специальных навыков или тестов на пригодность. Кроме того, относительная плотность населения и региональное распределение также принимаются во внимание, когда вид на жительство привязан к конкретным должностям или штатам в рамках федеральной системы.Такие ограничения личной свободы принимаются именно для того, чтобы лучше соответствовать спросу на иммиграцию и потребностям региональной экономики. Лишь постепенно и со временем индивидуальные ограничения снижаются, тем самым снижая давление адаптации, которое ожидается от вновь прибывших, а также от общества в целом.

Другой пример процесса корректировки типа Поланьи можно найти в сфере благотворительности. Эти отчеты демонстрируют личные качества и предпринимательский дух в деятельности таких миллиардеров, как Уоррен Баффет, Билл Гейтс, Джордж Сорос и Марк Цукерберг.Этот элитарный круг известен не только своим богатством, но и индивидуальными амбициями выйти за пределы делового мира и повлиять на политических лидеров в процессе принятия ими решений. За счет финансирования глобальных кампаний каждый из этих предпринимателей пытался изменить мир к лучшему с точки зрения сокращения бедности, общественного здравоохранения, реформы образования и демократизации. Другими словами, корпоративные элиты активно переводят индивидуальный успех в альтруистическое поведение на глобальном уровне. Вообще говоря, институциональные механизмы, связанные с филантрокапитализмом, помогают защитить основные виды деятельности, одновременно открывая новые секторы с подлинным глобальным охватом и потенциалом.Отдельные участники этой формирующейся системы используют свое личное богатство для построения новых глобальных политических сетей, в которые конкретно входят представители правительственных и неправительственных организаций, восприимчивых к определенному видению будущего (Cooper 2010, 229). Поэтому личная выгода, выгоды для акционеров или компенсация за агрессивную деловую тактику могут не входить в число их приоритетов. Вместо этого корпоративная социальная ответственность в этой интерпретации может рассматриваться как форма просвещенного личного интереса, признающая опасность потенциальной негативной реакции со стороны общества в целом на чрезмерную рыночную власть и влияние бизнеса.

Инициатива Чана-Цукерберга — полезный пример филантрокапитализма. Его цель — управлять передачей 99 процентов акций супружеской пары в Facebook ряду глобальных проектов, что составляет десятки миллиардов долларов США. Его учредители выбрали организационную форму компании с ограниченной ответственностью (ООО), а не распространяли модель благотворительного траста или социального фонда на глобальный уровень. Это гарантирует, что как организационная форма она может продолжать приносить прибыль и жертвовать деньги на конкретные политические цели.Более традиционные некоммерческие организации предъявляют более строгие требования к раскрытию информации, чтобы претендовать на налоговые льготы, тогда как у LLC меньше правил в этом отношении и все же позволяют инвестировать в проекты, ориентированные на прибыль, в дополнение к благотворительной деятельности. Таким образом, этот тип бизнес-структуры предлагает новые степени гибкости для перемещения акций между отдельными бизнес-операциями и извлечения прибыли для владельцев, если это необходимо. Таким образом, ядро бизнес-модели Facebook, которое генерирует богатство, принадлежащее Чану и Цукербергу, остается неизменным.Стремление творить добро на глобальном уровне явно уравновешивается необходимостью получения доходов и доходов за счет прибыльных коммерческих услуг.

Могут ли финансово успешные предприниматели со статусом знаменитостей обладать действительно преобразующей способностью, когда дело доходит до поиска решений проблем международной политики, является предметом споров. Их деятельность, как отмечалось на ежегодном собрании Всемирного экономического форума в Давосе, Швейцария, по крайней мере, предполагает, что они все больше признаются в качестве важных участников глобальной государственной политики.Однако слава и богатство не всегда являются главными критериями участия в международном мероприятии. Независимо организованный Всемирный социальный форум сознательно не является элитарным в том смысле, что он приветствует широкий круг организаций гражданского общества и общественных движений на своем ежегодном съезде. Встреча 2016 года в Монреале, Канада, проводилась под лозунгом «нужен другой мир — вместе он возможен» и была направлена на то, чтобы «собрать десятки тысяч людей … которые хотят построить устойчивый и инклюзивный мир, в котором каждый человек и каждый народ имеет его место и может сделать его голос услышанным ».Что объединяет оба события, так это постоянные усилия по созданию транснациональных союзов, которые постепенно стирают любое четкое различие между государственной и частной сферами и делают глобальный счет в изучении политической экономии.

Государство и ТНК

Индустриальное государство двадцать первого века переживает важные этапы адаптации и трансформации в ответ на экономическую глобализацию и утрату своего привилегированного положения в международной системе.Не только растущие державы Бразилии, России, Индии и Китая, но и транснациональные корпорации представляют серьезный вызов ее некогда доминирующей роли. В настоящее время мало кто ожидает, что ведущие страны примут на вооружение стиль экономической политики легкого регулирования по образцу некогда доминирующей модели США. Вместо этого понятие государства конкуренции лучше всего отражает то, как с 1990-х годов государственные деятели создали более благоприятную для бизнеса нормативную базу, активно поддерживающую международные компании в их усилиях по обеспечению большего роста и возможностей трудоустройства.В этом контексте хорошо обученная внутренняя рабочая сила становится важным активом для продвижения конкретной территории для размещения прямых иностранных инвестиций.

Несмотря на схожее давление с целью сокращения государственных расходов, штаты также продолжали расходиться в способах обеспечения благосостояния различных социальных групп в своих обществах. Стало популярным приватизировать государственные услуги и возлагать задачу их предоставления на компании, а не на государство. Как следствие, роль государственного служащего теперь аналогична роли бизнес-менеджера, наблюдающего за распространением рынков в новые области, такие как образование, здравоохранение и безопасность.Тем не менее, в соответствии с процессом корректировки типа Поланьи, правительственные агентства и государственные организации не могут полностью избавиться от ответственности за некоторые негативные последствия радикальной политики, связанной с либерализацией рынка, особенно в торговле и финансах. Экономическая глобализация порождает «победителей» и «проигравших», что приводит к проблеме неравенства в обществах. Чтобы заручиться поддержкой «проигравших», правительствам обычно приходится предлагать компенсационные меры в виде перераспределения доходов, программ переподготовки или дальнейшего образования.Бюджетные ресурсы, необходимые для финансирования такой деятельности, рассматривают налогообложение как основной атрибут современных форм правления, а также как индикатор государственной власти по сравнению с другими участниками международной системы. Как показал международный спор вокруг налоговых счетов крупных транснациональных корпораций, таких как Amazon, общественность ожидает, что транснациональные корпорации должны внести справедливый вклад в дела тех штатов, в которых они получают свою прибыль.В конце концов, для успеха своих бизнес-моделей они должны иметь возможность использовать хорошо развитую инфраструктуру, образованную рабочую силу и общее медицинское обслуживание.

Более того, за счет прямого уклонения от уплаты налогов или использования лазеек в регулировании крупные корпорации могут получить решающее преимущество перед местными поставщиками, работающими в том же секторе рынка и предлагающими сопоставимые услуги. Например, из-за различных налоговых законов в государствах-членах Европейского Союза служба потокового видео Netflix International была освобождена от корпоративного налога в Великобритании, несмотря на то, что их было около 4.5 миллионов платежеспособных клиентов в Великобритании. В соответствии с буквой закона он платил только 5-процентный подоходный налог в Люксембурге. Хотя это региональный пример, многонациональные компании с глобальными операциями также могут перемещать прибыль в страны, где применяются более низкие налоги, путем перевода роялти между различными отраслями своего бизнеса. Возникает картина ослабления государственной власти, когда участники глобального бизнеса используют различные налоговые режимы в своих интересах. С их точки зрения, транснациональные корпорации просто следуют правилам игры, внедряемым правительствами в их национальных системах.Если правила изменятся, изменится и их поведение. Действительно, из-за общественного давления, похоже, есть свидетельства постепенного изменения в этом вопросе, по крайней мере, в Европе, где такие корпорации, как Google и Starbucks, получили выговор.

Многонациональные корпорации в их взаимодействии с гражданским обществом иногда становились мишенью неправительственных групп давления и профсоюзов, которые призывают к бойкоту из-за нарушения международных экологических или трудовых стандартов. Однако чаще либеральные подходы подчеркивали их исключительную способность создавать богатство как на национальном, так и на международном уровне.Их трансграничная инвестиционная деятельность в странах происхождения или принимающих государствах часто оценивается положительно, поскольку они обеспечивают передачу технологий и капитала, развивают управленческие навыки в условиях различных стран и обеспечивают доступ к рынкам, одновременно создавая новые рабочие места, тем самым предоставляя « социальные » услуги вместо те, которые обычно рассматриваются как оправдывающие государство и, следовательно, освобождающие их от уплаты налогов. В случае Apple это приняло форму глобальной цепочки поставок, по которой большая часть ее продуктов разрабатывается в Соединенных Штатах, но производится в других местах — преимущественно в Китае — из-за более низких затрат.Это также показатель влияния технологических изменений в производственном процессе на отношения транснациональной корпорации и государства. С точки зрения Поланьи неудивительно, что когда президент США Барак Обама спросил главного исполнительного директора Apple Стива Джобса, почему производство не может вернуться в США, он просто ответил: «Эти рабочие места больше не вернутся» (Duhigg and Bradsher 2012). Даже самым влиятельным национальным политикам трудно бороться с социальными последствиями этих технологических инноваций на мировом рынке.

На пути к глобальному экономическому управлению?

Одним из популярных способов реагирования на описанные выше фундаментальные изменения в производственной сфере стало подписание региональных и глобальных торговых соглашений. Иногда это сочетается с дальнейшими шагами в направлении рыночной интеграции и усилением политического сотрудничества между национальными государствами. Экспоненциальный рост таких сделок вызвал серьезные споры в этой области о том, представляют ли региональные и глобальные организации новый идеал для международной экономической системы, позволяющий согласовать множество потенциальных участников с целью создания эффективной глобальной политики.

Широкая привлекательность регионального управления демонстрируется яркими примерами региональных группировок, смоделированных по образцу Европейского Союза. Это можно увидеть в первую очередь в Североамериканском соглашении о свободной торговле (НАФТА), Южном общем рынке (МЕРКОСУР), Ассоциации государств Юго-Восточной Азии (АСЕАН) и Экономическом сообществе западноафриканских государств (ЭКОВАС). Имеющиеся до сих пор свидетельства неубедительны в отношении того, могут ли региональные организации выступать в качестве последней ступеньки или, возможно, представлять собой серьезный камень преткновения для появления подлинной формы управления в глобальной системе.В случае Европейского Союза основной целью было создание единого рынка, но во многих областях это потребовало принятия ряда мер по устранению некоторых нежелательных последствий либерализации рынка. Ради экономического процветания все государства-члены Европейского Союза согласились устранить торговые барьеры и реформировать некоторые из своих внутренних правил, одновременно разрабатывая меры, посредством которых определенные группы в обществе имеют право на прямую финансовую компенсацию.Посредством собственного законодательного процесса Европейский Союз также активно пытается смягчить некоторые эффекты открытого рынка, обеспечивая соблюдение экологических целей, стандартов в области здравоохранения и безопасности и гарантий равных возможностей.

Объем Европейского Союза также выявил некоторые трудности региональных проектов, когда государства-члены иногда желают «отказаться» от определенных областей, когда они не согласны с региональными планами, например, от перехода на евро.Крайний пример этого можно увидеть в голосовании Великобритании за выход из Европейского Союза на референдуме 2016 года о «Брексите». В более широком смысле раунды переговоров по глобальным торговым сделкам, в отличие от региональных, зашли в тупик, а протекционистское поведение для целых промышленных секторов усилилось. Хотя тарифы во всем мире находятся на беспрецедентно низком уровне, оказалось, что гораздо труднее продолжить гармонизацию национальных правил ведения бизнеса и гарантировать взаимный доступ на рынки. Если цель состоит в том, чтобы добиться более высоких темпов роста, расширить выбор потребителей и создать больше рабочих мест, то скрытые торговые барьеры необходимо преодолевать гораздо эффективнее за столом глобальных переговоров.Либеральные амбиции более серьезно относиться к транснациональному гражданскому обществу также имеют свою цену. Прекрасно осознавая исторические факты и пагубные последствия соглашений о свободной торговле, критики глубоко обеспокоены последствиями, которые могут иметь новые крупномасштабные межрегиональные соглашения. В различных частях мира избиратели и заинтересованные группы становятся все более чувствительными к влиянию либерализации торговли на трудовые стандарты, права работников, распределение доходов и экологическую устойчивость.

В более общем плане существует проблема с самими институтами глобального управления в том, как они находят компромисс между своей демократической подотчетностью и эффективной экономической политикой. В случае Всемирной торговой организации (ВТО), насчитывающей 164 государства-члена, внедрение торговых правил нелегко согласовать с требованиями, сформулированными международными неправительственными организациями, такими как Гринпис. Они часто придерживаются мнения, что управление международными организациями было захвачено несколькими могущественными странами, что подрывает их роль как честных брокеров, посредников и проводников совместной политики (Stiglitz 2002).В то же время не все согласны с тем, что предоставление негосударственным группам консультативного статуса и лучший доступ к внутреннему процессу принятия решений в организации решат дилемму. Из-за межправительственного характера Всемирной торговой организации ее демократическая легитимность основана на системе «одна страна, один голос», где руководящий орган состоит из министров торговли, делегированных странами-членами.

С точки зрения демократической подотчетности дела обстоят еще более проблематично в других глобальных экономических институтах.В частности, Международный валютный фонд (МВФ), на который возложена задача по обеспечению экономической стабильности во всем мире. Международный валютный фонд распределяет права голоса пропорционально размеру финансовых взносов, сделанных его 189 государствами-членами. На низовом уровне критики считают, что это в корне противоречит цели организации по изменению глобальной политики и экономической реформе. Они видят отчаянную потребность в новых социальных массовых движениях для устранения недостатков дерегулируемого капитализма, создания рабочих механизмов для глобального управления и достижения в конечном итоге более справедливого мира.Несмотря на пессимистические оценки жизнеспособности такой системы глобального управления, элемент оптимизма можно почерпнуть из исторического опыта построения сообщества снизу вверх и преобразующей силы человеческого вмешательства (Hale et al. 2013). Хотя всегда существует риск того, что процесс политической перестройки на транснациональном уровне может предложить слишком мало и слишком поздно, историческая работа Поланьи с некоторой степенью уверенности предполагает, что в исключительных обстоятельствах ранее пассивные индивидуальные акторы — «молчаливое большинство» в консервативных терминология — может проактивно спровоцировать крупномасштабные институциональные изменения.

Заключение

Примеры, представленные в этой главе, подчеркивают различные процессы социальной и политической адаптации, которые неизбежно влечет за собой в значительной степени нерегулируемая глобальная рыночная система. Хотя мы, безусловно, живем в глобальной экономике, в настоящее время у нас нет единого ответа на вызовы, которые это создает. Аналитический поворот от международного к глобальному, как упоминалось во введении к этой главе, предупреждает нас о том, что изменение произошло, хотя измерить его траекторию сложно из-за фрагментированного множества участников и программ, очевидных на глобальном уровне.Либеральные подходы подчеркивают неизбежность экономической глобализации, но возлагают некоторую надежду на оперативность конкретных глобальных игроков, если их действия будут подотчетны. Соответственно, восхваление рыночных механизмов как силы добра во всем мире сопровождалось постоянно растущим спросом на реформы, позволяющие обычным людям делить больше трофеев системы, а не использоваться ею. Пока демократические процессы, такие как выборы, тесно связаны с внутренними политическими сообществами, все еще развивающаяся глобальная рыночная система, построенная на либеральных принципах, по-прежнему представляет собой серьезную проблему.Если мы считаем, что для нашей личной выгоды должен быть элемент контроля над этим процессом, тогда естественным местом для поиска являются региональные и международные организации, обладающие полномочиями разрабатывать и внедрять глобальные правила. Не отрицая влияния других факторов, таких как благотворительность или действия государств в одиночку, это второе лучшее решение в отсутствие эффективно скоординированной глобальной экономической политики.

* Пожалуйста, обратитесь к PDF-файлу, указанному выше, для получения каких-либо ссылок или ссылок.

Дополнительная литература по электронным международным отношениям

О компании — Политическая экономия

Polit-Economy.com — это экономический блог, в котором используются идеи великих экономистов прошлого на сегодняшний день

Если вы понимаете, как устроен мир, вы можете обогатить свою жизнь. Это практическое применение экономической теории.

У меня уникальный взгляд на экономику, потому что:

Меня зовут Марк Бирнат, я профессор экономики.
Я кандидат технических наук. кандидат экономических наук в Европе, специализирующийся на монетарной теории.
Я выжил, работал и процветал в развивающейся стране на другом конце земного шара. Я просто спрыгнул с лодки и начал зарабатывать деньги. Я сделал это в стране, где не говорил на этом языке и без помощи правительства. Я не только профессор экономики, преподаю теорию (многих, кого я уважаю). Я преподаю экономику из реальной жизни.
Я использовал идеи прошлых экономистов, особенно Адама Смита, чтобы изменить и обогатить свою жизнь и стать финансово независимым (скачать бесплатно Wealth of Nations в формате PDF здесь, это мой подарок вам).
У меня есть степень магистра экономики от Тринити, и я учусь в аспирантуре и преподаю кое-где.
У меня есть двадцать лет реального опыта в бизнесе, а не только в теории башни из слоновой кости. https://www.linkedin.com/in/markbiernat/

У меня есть канал Youtube здесь: https://www.youtube.com/econlessons/

Подпишитесь, и вы увидите мои самые свежие идеи.

Моя семья — это моя мечта — улица Святого Георгия в Сент-Огастине, июньское воскресенье, днем.

Я живу американской мечтой, но не из-за какого-то особого места рождения, титула, а следую нескольким простым идеям:

От Платона — То, что в каждом из нас заключена бесконечная способность знать, просто нужно вытянуть.
От Просвещения — Этот человек в основе своей добр и, получив свободу действовать в соответствии с нашими собственными просвещенными корыстными интересами, мы можем принести большее счастье и добро всем.
От Нормана Винсента Пила — Верьте в себя.

С этого момента я мог бы продолжать и продолжать, и философия — одна из моих страстей.Ханс Кунг — мой любимый современный мыслитель, а также Мартин Гарднер и Мортимер Дж. Адлер. Самой влиятельной книгой для меня была Библия.

Развивайте свою причину существования, и вы обнаружите, что если вы знаете «почему» в жизни, «как» легко. Ответ откроется вам.

Mark Biernat — в ветреный день мои волосы выглядят забавно. И мальчик, я выгляжу серьезным, но это всего лишь солнечный день.

Это я в Европе. Я живу в двух мирах.Это одно из преимуществ отсутствия работы. Вопрос в том, что мне больше нравится? Это на самом деле за пределами Львовского университета.

Вы можете делать все, что захотите. Это включает в себя такие вещи, как получение сколько угодно денег или помощь бедным и окружающей среде, все зависит от вас. Чтобы изменить ситуацию, вы должны смотреть только на себя.

Меня зовут Марк Бирнат. Я особенно увлечен историей экономической мысли. Экономические классики дают более четкое представление о текущих рыночных условиях, чем современные комментаторы, суждения которых расплывчаты или загромождены слишком большим объемом информации.Изучая экономическую теорию, вы можете стать богатым.

Я живое доказательство того, что это работает.

Марк Бирна присоединяйтесь ко мне здесь Марк Бирнат

Политическая экономия — определение политической экономии The Free Dictionary

«Тогда, Клара, что касается ЦЕНЫ, которую я заплатила за этот платок, — сказала она, — вы должны помнить, какие законы политической экономии устанавливают в отношении таких предметов. И все же прежняя история продолжает изучаться бок о бок с законы статистики, географии, политической экономии, сравнительной филологии и геологии, которые прямо противоречат ее предположениям. Понимаете ли вы политическую экономию и законы спроса и предложения? »В более ранних сериях книг, содержащих, среди прочего,« Историю »Бозанке Эстетики, рациональное богословие «Пфлейдерера» со времен Канта, «История английского утилитаризма» Олби, «Философия и политическая экономия» Бонара, «История психологии» Бретта, «Естественные права» Ричи — эти объекты были в значительной степени затронуты.Из многочисленных более поздних работ Карлайла наиболее важными являются «Прошлое и настоящее», в которых он противопоставляет эффективность некоторых сильных людей средневековой Европы беспокойству и неуверенности современной демократии и гуманизма и нападает на современную политическую экономию; «Письма и речи Оливера Кромвеля», которые революционизировали общее мнение о Кромвеле, открыв его как настоящего героя или сильного человека, а не лицемерного фанатика; и «История Фридриха Великого», огромная работа, которая занимала Карлайл в течение четырнадцати лет и включала тщательное личное исследование сцен жизни и сражений Фридриха.Я получил урок политической экономии во Франкфурте. Я присоединился к социалистическому округу, где мы изучали и проповедовали политическую экономию, философию и политику. Я не говорю о политической экономии, я говорю о сельском хозяйстве. ни одна из частей государственного управления, которая не требует обширной информации и глубоких знаний принципов политической экономии, а также налоговых дел. Такая жена могла бы разбудить вас в одно прекрасное утро новой схемой использования ее дохода, которая будет мешать политической экономии и содержанию верховых лошадей: человек, естественно, дважды подумает, прежде чем рисковать собой в таком общении.Они содержат более ценную политическую экономию, чем та, которую можно найти в большинстве книг, но Хелен сейчас спустилась в столовую и готовила речь о политической экономии. Временами ее голос можно было слышать сквозь пол. .

Глобальная политическая экономия

ВВЕДЕНИЕ

Земляная волна Global протестующие включая профсоюзы, фермеры, экологи, права человека активисты и анархисты срывает и прерывает Всемирную торговую конференцию в Сиэтл в 1999 году.

Прохождение законопроекта о наложении тяжелый тарифы или ограничения на ввоз товара в одном страна влияет в экономика и даже стабильность правительства другая страна.

Восстание в провинции. производство дефицитный сырой материал в одной стране нарушает поставку промышленность еще один стране, вызывая увольнения и социальные потрясения.

Решение правительства сделать его валюта не конвертируется на международном валютном рынке обесценивает его валюта, удорожание иностранных товаров и рост инфляции, но обескураживает иностранный инвестиции и защищает местную промышленность.

Вот такие проблемы адресованный на этом сайт.

Этот сайт имеет дело с переплетенными Глобальный экономические и политические вопросы. Акцент на переплетенный относится к Комплекс Подход , который является методом расследования, используемым этот сайт как отчетливый из системного подхода, который обычно используется для социальный, экономический и политический анализ.

Поле еще называют «Международный политический экономики «. Но этот термин не соответствует комплексный подход критерии. Глобальная политическая экономия выходит за рамки отношений между наций, т.е. национальные государства. Например, торговля наркотиками, незаконные сделки с оружием, контрабанда товаров и людей, и отмывание их финансовых продуктов, что оцениваются в составляют триллион долларов ежегодно, не принимая место в фреймворк отношений между национальными государствами.

[Фон этого логотип сайта китайская карта, составленная около 1648 г. итальянским Франческо Санбиаси или, на китайском языке: Bi Gangji. Подчеркивает степень коммуникации среди культур того времени.]

Політико економічний: Економічна політика — Вікіпедія