Про підприємництво закон: Закон №698-XII от 06.02.1991, Про підприємництво

Содержание

Закон №887-XII от 26.03.1991, Про підприємства в Україні

Про підприємства в Україні

Із змінами і доповненнями, внесеними
Постановою Верховної Ради Української РСР
від 4 липня 1991 року N 1292-XII,
Законами України
від 4 січня 1992 року N 2032-XII,
від 7 липня 1992 року N 2544-XII,
від 7 липня 1992 року N 2554-XII,
від 14 жовтня 1992 року N 2685-XII,
Декретами Кабінету Міністрів України
від 15 грудня 1992 року N 8-92,
від 15 грудня 1992 року N 10-92,
від 31 грудня 1992 року N 23-92,
від 31 грудня 1992 року N 24-92,
від 21 січня 1993 року N 9-93,
від 21 січня 1993 року N 10-93,
від 22 січня 1993 року N 14-93,
Законом України
від 26 січня 1993 року N 2932-XII,
Декретами Кабінету Міністрів України
від 19 лютого 1993 року N 15-93,
від 17 березня 1993 року N 20-93,
від 26 квітня 1993 року N 39-93,
від 29 квітня 1993 року N 41-93,
від 29 квітня 1993 року N 42-93,
Законами України
від 4 травня 1993 року N 3170-XII,
від 5 травня 1993 року N 3180-XII,
Декретом Кабінету Міністрів України
від 10 травня 1993 року N 48-93,
Законами України
від 17 червня 1993 року N 3292-XII,
від 16 грудня 1993 року N 3716-XII,
Постановою Верховної Ради України
від 29 липня 1994 року N 158/94-ВР,
Законами України
від 22 грудня 1994 року N 318/94-ВР,
від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР,
від 2 березня 1995 року N 82/95-ВР,
від 14 березня 1995 року N 90/95-ВР,
від 5 липня 1995 року N 262/95-ВР,
від 10 вересня 1996 року N 357/96-ВР,
від 16 жовтня 1996 року N 419/96-ВР,
від 12 листопада 1996 року N 481/96-ВР,
від 12 листопада 1996 року N 483/96-ВР,
від 23 січня 1997 року N 20/97-ВР,
від 16 грудня 1997 року N 725/97-ВР,
від 4 лютого 1998 року N 72/98-ВР,
від 6 жовтня 1998 року N 163-XIV,
від 1 липня 1999 року N 797/99,
від 11 травня 2000 року N 1708-III,
від 18 травня 2000 року N 1746-III,
від 1 червня 2000 року N 1766-III,
від 21 вересня 2000 року N 1963-III,
від 19 жовтня 2000 року N 2056-III,
від 17 травня 2001 року N 2409-III,
від 29 травня 2001 року N 2470-III,
від 10 січня 2002 року N 2921-III,
від 7 лютого 2002 року N 3047-III,
від 15 травня 2003 року N 762-IV,
від 10 липня 2003 року N 1096-IV,
від 20 листопада 2003 року N 1294-IV

Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року
(згідно з Господарським кодексом України
від 16 січня 2003 року N 436-IV)

(В назві і тексті Закону слова «Української РСР», «Радою Міністрів», «Українській РСР», «арбітражу», «арбітражем», «Ради Міністрів», «державного арбітражу», замінено відповідно словами «України», «Кабінетом Міністрів», «Україні», «арбітражного суду», «арбітражним судом», «Кабінету Міністрів» згідно із Законом України від 14 жовтня 1992 року N 2685-XII)

Цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Підприємство та його основні цілі

1. Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

(частина друга пункту 1 статті 1 із змінами,
внесеними згідно із Законами України
від 28.02.95 р. N 75/95-ВР,
від 16.12.97 р. N 725/97-ВР,
від 10.01.2002 р. N 2921-III)

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

2. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

3. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

Стаття 2. Види підприємств

1. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII цього Закону.

(пункт 1 статті 2 у редакції
Закону України від 04.02.98 р. N 72/98-ВР)

2. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні — з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Стаття 3. Об’єднання підприємств

(абзац перший пункту 1 статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 17.05.2001 р. N 2409-III)

Підприємства можуть об’єднуватись в:

асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону.

(дію пункту 1 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93 підприємств зв’язку об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93)

(дію пункту 1 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 10-93 підприємств вугільної промисловості об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань і приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 10-93)

(дію пункту 1 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. N 20-93 державних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. N 20-93)

(дію пункту 1 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 41-93 державних електроенергетичних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 41-93)

(дію пункту 1 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 42-93 державних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 42-93)

(дію пункту 1 статті 3 зупинено щодо права зазначених у пункті 1 Постанови Верховної Ради України від 29.07.94 р. N 158/94-ВР підприємств Національного аграрного Університету об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу Університету та приймати рішення про їх ліквідацію згідно з Постановою Верховної Ради України від 29.07.94 р. N 158/94-ВР)

(пункт 1 статті 3 доповнено абзацом згідно із
Законом України від 02.03.95 р. N 82/95-ВР)

2. В об’єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об’єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об’єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

3. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

(абзац перший пункту 3 статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 10.01.2002 р. N 2921-III)

Реєстрація об’єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.

4. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

5. Підприємства, які входять до об’єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об’єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

(дію пункту 5 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93 підприємств зв’язку об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93)

(дію пункту 5 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 10-93 підприємств вугільної промисловості об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань і приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 10-93)

(дію пункту 5 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. N 20-93 державних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. N 20-93)

(дію пункту 5 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 41-93 державних електроенергетичних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 41-93)

(дію пункту 5 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 42-93 державних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 42-93)

(дію пункту 5 статті 3 зупинено щодо права зазначених у пункті 1 Постанови Верховної Ради України від 29.07.94 р. N 158/94-ВР підприємств Національного аграрного Університету об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу Університету та приймати рішення про їх ліквідацію згідно з Постановою Верховної Ради України від 29.07.94 р. N 158/94-ВР)

6. Об’єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Ліквідація об’єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об’єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об’єднання.

(дію пункту 6 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93 підприємств зв’язку об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 9-93)

(дію пункту 6 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 10-93 підприємств вугільної промисловості об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань і приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 10-93)

(дію пункту 6 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. N 20-93 державних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. N 20-93)

(дію пункту 6 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 41-93 державних електроенергетичних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 41-93)

(дію пункту 6 статті 3 зупинено щодо права зазначених у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 42-93 державних підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню ліквідацію згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 29.04.93 р. N 42-93)

(дію пункту 6 статті 3 зупинено щодо права зазначених у пункті 1 Постанови Верховної Ради України від 29.07.94 р. N 158/94-ВР підприємств Національного аграрного Університету об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність, виходити із складу Університету та приймати рішення про їх ліквідацію згідно з Постановою Верховної Ради України від 29.07.94 р. N 158/94-ВР)

7. Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється спеціальним законодавством.

(статтю 3 доповнено пунктом 7 згідно із
Законом України від 12.11.96 р. N 483/96-ВР)

Стаття 4. Законодавство про підприємство

1. Відносини, що пов’язані з підприємствами в Україні, регулюються цим Законом, а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

(абзац перший частини першої статті 4 у редакції
Закону України від 01.07.99 р. N 797/99)

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

2. Особливості застосування цього Закону для окремих видів підприємств, діяльність яких пов’язана з надзвичайними суспільними інтересами, та перелік таких видів підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою України.

Розділ II
СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА І ПОРЯДОК ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ

Стаття 5. Загальні умови створення підприємства

(абзац перший пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 02.03.95 р. N 82/95-ВР)

(дію абзацу першого пункту 1 статті 5 зупинено у частині права державних підприємств виступати засновниками підприємств згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 24-92)

(абзац перший пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 02.03.95 р. N 82/95-ВР)

Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

(абзац другий пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 20.11.2003 р. N 1294-IV)

2. Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

3. У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках — Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України.

Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

(пункт 3 статті 5 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

4. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Стаття 6. Державна реєстрація підприємства

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України «Про підприємництво».

(стаття 6 із змінами, внесеними згідно з:
Декретом Кабінету Міністрів України
від 15.12.92 р. N 10-92,
Законами України: від 04.05.93 р. N 3170-XII,
від 16.12.93 р. N 3716-XII)

Стаття 7. Створення відособлених підрозділів підприємства

1. Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.

2. Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства.

Абзац другий пункту 2 статті 7 втратив чинність.

(пункт 2 статті 7 доповнено абзацом другим згідно із
Законом України від 04.05.93 р. N 3170-XII)

(абзац другий пункту 2 статті 7 втратив чинність згідно із
Законом України від 16.12.93 р. N 3716-XII)

3. Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється цим Законом та іншими законами України.

Стаття 8. Ліцензування видів діяльності

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюються Законом України «Про підприємництво».

Стаття 9. Статут підприємства

1. Підприємство діє на підставі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу.

2. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

(абзац третій пункту 2 статті 9 у редакції
Закону України від 28.02.95 р. N 75/95-ВР)

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, виборний орган первинної профспілкової організації та інше).

(абзац четвертий пункту 2 статті 9 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Розділ III
МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 10. Утворення і використання майна

1. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

2. Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

(пункт 2 статті 10 у редакції
Закону України від 04.02.98 р. N 72/98-ВР)

3. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання.

(абзац перший пункту 3 статті 10
з доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 04.02.98 р. N 72/98-ВР)

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

(абзац другий пункту 3 статті 10 з
доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.92 р. N 2554-XII)

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном.

Казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

(пункт 3 статті 10 доповнено
новими абзацами згідно із
Законом України від 04.02.98 р. N 72/98-ВР,
у зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом шостим)

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

(пункт 3 статті 10 доповнено абзацом згідно із
Законом України від 07.07.92 р. N 2544-XII)

4. Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

5. Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

(частина 5 статті 10 з доповненнями, внесеними
згідно із Законом України від 07.07.92 р. N 2554-XII)

6. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

(частина 6 статті 10 з доповненнями, внесеними
згідно із Законом України від 07.07.92 р. N 2554-XII)

(дію частини 6 статті 10 зупинено в частині здійснення підприємствами, що є у загальнодержавній власності, безоплатної передачі майна громадянам згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 р. N 8-92)

Стаття 11. Володіння і користування природними ресурсами

(пункт 1 статті 11 із змінами, внесеними згідно
із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати.

(пункт 1 статті 11 доповнено абзацом другим згідно
із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII)

2. Підприємство зобов’язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров’я та власність людей. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних коштів або інших джерел. У випадках банкрутства підприємства фінансування провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а якщо цих коштів не вистачає — за рахунок бюджету відповідної місцевої Ради народних депутатів або держави.

Підприємство відповідно до законодавства України несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення в ньому відходів.

При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бути зупинено частково, тимчасово або припинено повністю відповідно до законодавства України.

Стаття 12. Участь підприємства у випуску та торгівлі цінними паперами

1. Підприємство має право на випуск власних цінних паперів та реалізацію їх юридичним особам і громадянам України, союзних республік та інших держав.

2. Підприємство може бути співзасновником фондових бірж України та учасником фондових бірж України і союзних республік.

3. Підприємство має право на придбання цінних паперів юридичних осіб України, союзних республік та інших держав.

4. Підприємство випускає, реалізує та купує цінні папери відповідно до законодавства України.

Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.

(частина друга статті 13 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

Розділ IV
УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯ ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ

Стаття 14. Загальні принципи управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

2. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

3. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

4. Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Стаття 15. Трудовий колектив та його самоврядування

1. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

2. Трудовий колектив підприємства з правом найняття робочої сили:

розглядає і затверджує проект колективного договору;

розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

3. Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 процентів:

розглядає разом з засновником зміни і доповнення статуту підприємства;

(дію абзацу другого пункту 3 статті 15 зупинено згідно з
Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 р. N 8-92)

разом з засновником підприємства визначає умови найняття керівника;

(дію абзацу третього пункту 3 статті 15 зупинено згідно з
Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 р. N 8-92)

бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

(дію абзацу четвертого пункту 3 статті 15 зупинено згідно з
Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 р. N 8-92)

разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об’єднання підприємств;

погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність майна, закріпленого за підприємством, об’єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємства;

(пункт 3 статті 15 доповнено новим абзацом згідно із
Законом України від 06.10.98 р. N 163-XIV,
у зв’язку з цим абзаци шостий, сьомий і восьмий
вважати відповідно абзацами сьомим, восьмим і дев’ятим)

приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство — статусу спільного.

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.

4. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не менш як 2/3 голосів. Членів виборного органу не може бути звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу.

Трудові, соціально-економічні права та інтереси найманих працівників можуть представляти профспілкові організації (профспілкові представники), які діють у межах прав, наданих їм Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутами профспілок.

(пункт 4 статті 15 доповнено абзацом другим згідно із
Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 16. Керівництво підприємства

1. Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

2. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

(пункт 2 статті 16 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 17.05.2001 р. N 2409-III)

3. Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або в законодавстві України.

4. Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

Стаття 17. Колективний договір

1. Колективний договір укладається на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом і не може суперечити чинному законодавству України.

(пункт 1 статті 17 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

2. Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.

Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні колективного договору, вирішуються у порядку, встановленому законодавчими актами України.

3. Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

Розділ V
ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 18. Прибуток (доход) підприємства

1. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

(абзац другий пункту 1 статті 18
з доповненнями, внесеними згідно з
Декретом Кабінету Міністрів України
від 10.05.93 р. N 48-93)

(дію абзацу 2 пункту 1 статті 18 припинено строком на один рік в частині використання прибутку на оплату виробничих, науково-дослідних, проектно-конструкторських, консультаційних та інформаційних послуг, не передбачених державним замовленням, а також на оплату посередницької діяльності підприємницьких організацій, що не займаються безпосередньо торговельними операціями згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 04.07.91 р. N 1292-XII)

2. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

(пункт 2 статті 18 з доповненнями, внесеними згідно з
Декретом Кабінету Міністрів України від 10.05.93 р. N 48-93)

3. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

Стаття 19. Трудові доходи працівника підприємства

1. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України.

(пункт 1 статті 19 у редакції
Закону України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР)

(дію пункту 1 статті 19 припинено строком на один рік щодо науково-дослідних установ, проектних, проектно-конструкторських і технологічних організацій згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 04.07.91 р. N 1292-XII)

(чинність пункту 1 статті 19 зупинено з 01.01.93 р. стосовно державних підприємств згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 23-92)

(чинність пункту 1 статті 19 зупинено з 01.01.93 р. стосовно державних і заснованих на державній власності орендних підприємств згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26.04.93 р. N 39-93)

(чинність пункту 1 статті 19 відновлено згідно із
Законом України від 22.12.94 р. N 318/94-ВР)

2. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників — угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками.

3. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці».

(пункт 3 статті 19 у редакції
Закону України від 10.09.96 р. N 357/96-ВР)

(чинність пункту 3 статті 19 зупинено з 01.01.93 р. стосовно державних підприємств згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 23-92)

4. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством.

(абзац перший пункту 4 статті 19
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР)

Абзац другий пункту 4 статті 19 виключено

(абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно
із Законами України: від 04.01.92 р. N 2032-XII,
від 22.12.94 р. N 318/94-ВР,
Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 23-92,
виключено згідно із Законом України від 01.06.2000 р. N 1766-III)

Стаття 20. Планування діяльності підприємства

1. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та з необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.

(абзац перший пункту 1 статті 20
з доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 04.02.98 р. N 72/98-ВР)

Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами України.

3. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.

4. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками).

(статтю 20 доповнено пунктом 4 згідно із
Законом України від 21.09.2000 р. N 1963-III)

Стаття 21. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами

1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

На підприємствах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підвищеним ризиком виникнення аварій можуть створюватися спеціалізовані об’єктові аварійно-рятувальні служби з працівників цих підприємств за погодженням з державною чи комунальною аварійно-рятувальною службою, що обслуговує це підприємство, а у випадку відсутності такого обслуговування — за погодженням з центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

(пункт 1 статті 21 доповнено абзацом третім
згідно із Законом України від 29.05.2001 р. N 2470-III)

Підприємства усіх форм власності, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України, підлягають постійному та обов’язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами (формуваннями) на договірній основі.

(пункт 1 статті 21 доповнено абзацом четвертим
згідно із Законом України від 29.05.2001 р. N 2470-III)

Обов’язки та відповідальність аварійно-рятувальних служб (формувань) та порядок обслуговування об’єктів підвищеної небезпеки визначаються договорами на обслуговування.

(пункт 1 статті 21 доповнено абзацом п’ятим
згідно із Законом України від 29.05.2001 р. N 2470-III)

2. Відповідальність працівника по фінансових обов’язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства.

3. Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України.

(пункт 3 статті 21 у редакції
Закону України від 12.11.96 р. N 481/96-ВР)

Стаття 22. Забезпечення засобами виробництва та реалізація продукції

1. Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав.

Абзац другий пункту 1 статті 22 втратив чинність

(згідно із Законом України
від 12.11.96 р. N 481/96-ВР)

Абзац третій пункту 1 статті 22 втратив чинність.

(згідно із Законом України
від 12.11.96 р. N 481/96-ВР)

2. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.

Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства України.

Стаття 23. Ціни і ціноутворення

1. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, — за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

2. На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення».

При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.

У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

Стаття 24. Фінансові та кредитні відносини

1. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

2. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб’єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

(пункт 2 статті 24 доповнено абзацом згідно із
Законом України від 05.07.95 р. N 262/95-ВР)

3. Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов’язане надіслати податковому органу, у якому воно обліковується як платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) має бути подане безпосередньо або надіслано на адресу відповідного податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків підприємства встановлюються центральним податковим органом України.

(дію пункту 3 статті 24 припинено строком на один рік в частині права підприємств відкривати рахунки для зберігання коштів у будь-якому банку інших союзних республік та держав згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 04.07.91 р. N 1292-XII)

(пункт 3 статті 24 у редакції
Закону України від 16.12.97 р. N 725/97-ВР,
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 10.01.2002 р. N 2921-III)

4. Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

(пункт 4 статті 24 у редакції
Закону України від 16.10.96 р. N 419/96-ВР)

5. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі.

6. Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов’язань по розрахунках, може бути оголошено господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

(пункт 6 статті 24 у редакції Закону
України від 14.10.92 р. N 2685-XII,
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

Стаття 25. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.

2. Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України.

(пункт 2 статті 25 у редакції
Декрету Кабінету Міністрів України
від 19.02.93 р. N 15-93)

3. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

4. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

Стаття 26. Соціальна діяльність підприємства

1. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров’я, гарантії обов’язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим колективом за участю власника чи уповноваженого ним органу відповідно до статуту підприємства, колективного договору та законодавчих актів України.

Трудовий колектив і власник чи уповноважений ним орган (адміністрація) в плані соціального розвитку враховують розвиток місць компактного проживання членів свого колективу.

2. Підприємство зобов’язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності.

3. Підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних навчальних закладах або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і підприємствам.

Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних та вищих учбових закладів відповідно до законодавства України.

4. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні за

Підприємництво — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку^[1]. Підприємці — це люди, які займаються підприємництвом.

Слід зазначити, що в Україні поняття «бізнес» і «підприємництво» сприймаються як слова-синоніми. Сутністю підприємництва є знаходження і апробація чогось нового, того, чого не було раніше в структурі виробництва, в соціумі чи суспільстві.

Вперше в науковий обіг поняття «підприємництво» було введено англійським вченим Річардом Кантільоном (1680–1734 рр.).

У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого — пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та уміння залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел.

Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю, автори підручника «Економікс», підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті нерутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства. По-третє, підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець — це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.

У вітчизняній економічній науці найповніше підприємництво окреслив З. С. Варналій: «Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб’єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу».

Головна цінність цього визначення полягає в тому, що в ньому називається дві головні ознаки підприємництва: по-перше, це особливий тип господарника за своїми новаторськими здібностями; по-друге, успіх побудовано на інноваційній діяльності.

У підручнику російського видання 2000 року із серії «Вища освіта» групи авторів під ред. М. Г. Лапусти «Підприємництво» сказано: «Підприємництво — вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб’єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов’язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб’єктами».

І далі: «Підприємництво — це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприєм

Закон України N 887-XII : «Про підприємства в Україні»

Цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

Стаття 1. Підприємство та його основні цілі

Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. (Абзац другий пункту 1 статті 1 в редакції Законів N 75/95-ВР від 28.02.95, N 725/97-ВР від 16.12.97, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III від 10.01.2002)

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Стаття 2. Види підприємств

1. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

(Пункт 1 статті 2 в редакції Закону N 72/98-ВР від 04.02.98)

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні — з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

Стаття 3. Об’єднання підприємств

( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 9-93 від 21.01.93 підприємств

зв’язку об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 9-93 від 21.01.93 )

( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених у

частині першій статті 1 Декрету N 10-93 від 21.01.93 підприємств

вугільної промисловості об’єднувати на добровільних засадах свою

діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про

їхню ліквідацію згідно з Декретом N 10-93 від 21.01.93 )

( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 20-93 від 17.03.93 державних

підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 20-93 від 17.03.93 )

( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 41-93 від 29.04.93 державних

електроенергетичних підприємств об’єднувати на добровільних

засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати

рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом N 41-93 від 29.04.93 )

( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 42-93 від 29.04.93 державних

підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 42-93 від 29.04.93 )

( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених

в пункті 1 Постанови ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 підприємств

Університету об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу Університету та приймати рішення про їх

ліквідацію згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 )

1. Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України. (Абзац перший пункту 1 статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2409-III від 17.05.2001)

Підприємства можуть об’єднуватись в:

інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством. (Пункт перший статті 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95)

Реєстрація об’єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.

(Пункт 3 статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III від 10.01.2002)

( Дію пункту п’ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 9-93 від 21.01.93 підприємств

зв’язку об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 9-93 від 21.01.93 )

( Дію пункту п’ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених у

частині першій статті 1 Декрету N 10-93 від 21.01.93 підприємств

вугільної промисловості об’єднувати на добровільних засадах свою

діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про

їхню ліквідацію згідно з Декретом N 10-93 від 21.01.93 )

( Дію пункту п’ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 20-93 від 17.03.93 державних

підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 20-93 від 17.03.93 )

( Дію пункту п’ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 41-93 від 29.04.93 державних

електроенергетичних підприємств об’єднувати на добровільних

засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати

рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом N 41-93 від 29.04.93 )

( Дію пункту п’ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 42-93 від 29.04.93 державних

підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 42-93 від 29.04.93 )

( Дію пункту п’ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених

в пункті 1 Постанови ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 підприємств

Університету об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу Університету та приймати рішення про їх

ліквідацію згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 )

5. Підприємства, які входять в об’єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 9-93 від 21.01.93 підприємств

зв’язку об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 9-93 від 21.01.93 )

( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених у

частині першій статті 1 Декрету N 10-93 від 21.01.93 підприємств

вугільної промисловості об’єднувати на добровільних засадах свою

діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати рішення про

їхню ліквідацію згідно з Декретом N 10-93 від 21.01.93 )

( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 20-93 від 17.03.93 державних

підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 20-93 від 17.03.93 )

( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 41-93 від 29.04.93 державних

електроенергетичних підприємств об’єднувати на добровільних

засадах свою діяльність, виходити із складу об’єднань та приймати

рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом N 41-93 від 29.04.93 )

( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених

у частині першій статті 1 Декрету N 42-93 від 29.04.93 державних

підприємств об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу об’єднань та приймати рішення про їхню

ліквідацію згідно з Декретом N 42-93 від 29.04.93 )

( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених

в пункті 1 Постанови ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 підприємств

Університету об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність,

виходити із складу Університету та приймати рішення про їх

ліквідацію згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 )

7. Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється спеціальним законодавством. (Статтю 3 доповнено пунктом 7 згідно із Законом N 483/96-ВР від 12.11.96)

Стаття 4. Законодавство про підприємство

Стаття 5. Загальні умови створення підприємства

1. Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України. (Дію абзаца першого пункту першого статті 5 зупинено у частині права державних підприємств виступати засновниками підприємств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92; із змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95)

Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. (Зміни до абзацу другого пункту 1 статті 5 не внесені. Додатково див. Закон N 1294-IV від 20.11.2003)

4. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Стаття 6. Державна реєстрація підприємства

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України “Про підприємництво”.

(Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Декретом N 10-92 від 15.12.92, Законом N 3170-12 від 04.05.93, в редакції Закону N 3716-12 від 16.12.93)

Стаття 7. Створення відособлених підрозділів підприємства

( Абзац пункту 2 статті 7 втратив чинність на підставі

Закону N 3716-12 від 16.12.93 )

Стаття 8. Ліцензування видів діяльності

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюються Законом України “Про підприємництво”.

Стаття 9. Статут підприємства

1. Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу.

Стаття 10. Утворення і використання майна

(Пункт 2 статті 10 в редакції Закону N 72/98-ВР від 04.02.98)

3. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. (Абзац перший пункту 3 статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 72/98-ВР від 04.02.98)

(Пункт 3 статті 10 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 72/98-ВР від 04.02.98)

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном. (Пункт 3 статті 10 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 72/98-ВР від 04.02.98)

4. Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

( Дію пункту шостого статті 10 зупинено в частині здійснення

підприємствами, що є у загальнодержавній власності, безоплатної

передачі майна громадянам згідно з Декретом N 8-92 від 15.12.92 )

6. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним

законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно,

обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші

матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до

законодавчих актів України не можуть бути в їх власності.

Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних

цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або

уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених

законодавством України. ( Частина шоста статті 10 із змінами,

внесеними згідно із Законом 2554-12 від 07.07.92 )

Стаття 11. Володіння і користування природними ресурсами

1. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, — на пільгових умовах. (Абзац перший пункту 1 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93)

Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. (Пункт перший статті 11 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93)

Стаття 12. Участь підприємства у випуску та торгівлі цінними паперами

4. Підприємство випускає, реалізує та купує цінні папери відповідно до законодавства України.

Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства

Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду. (Частина друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Стаття 14. Загальні принципи управління підприємством

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Стаття 15. Трудовий колектив та його самоврядування

2. Трудовий колектив підприємства з правом найняття робочої сили:

розглядає і затверджує проект колективного договору;

розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

( Дію абзацу другого пункту 3 статті 15 зупинено згідно з

Декретом N 8-92 від 15.12.92 ) розглядає разом з засновником зміни

і доповнення до статуту підприємства;

( Дію абзацу третього пункту 3 статті 15 зупинено згідно з

Декретом N 8-92 від 15.12.92 ) разом з засновником підприємства

визначає умови найняття керівника;

( Дію абзацу четвертого пункту 3 статті 15 зупинено згідно з

Декретом N 8-92 від 15.12.92 ) бере участь у вирішенні питання про

виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних

підрозділів для створення нового підприємства;

разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об’єднання підприємств;

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.

Трудові, соціально-економічні права та інтереси найманих працівників можуть представляти профспілкові організації (профспілкові представники), які діють у межах прав, наданих їм Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та статутами профспілок”. (Пункт 4 статті 15 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1096-IV від 10.07.2003)

Стаття 16. Керівництво підприємства

1. Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

Стаття 17. Колективний договір

Стаття 18. Прибуток (доход) підприємства

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством. (Дію абзаца другого пункту першого статті 18 припинено строком на один рік в частині використання прибутку на оплату виробничих, науково-дослідних, проектно-конструкторських, консультаційних та інформаційних послуг, не передбачених державним замовленням, а також на оплату посередницької діяльності підприємницьких організацій, що не займаються безпосередньо торговельними операціями згідно з Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91; із змінами, внесеними згідно з Декретом N 48-93 від 10.05.93)

Стаття 19. Трудові доходи працівника підприємства

1. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою). Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України.

(Пункт 1 статті 19 в редакції Закону N 20/97-ВР від 23.01.97) (Дію пункту першого статті 19 припинено строком на один рік щодо науково-дослідних установ, проектних, проектно-конструкторських і технологічних організацій згідно з Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91) (Чинність пункту першого статті 19 зупинено з 1 січня 1993 року стосовно державних і заснованих на державній власності орендних підприємств згідно з Декретами N 23-92 від 31.12.92; N 39-93 від 26.04.93) (Дію пункту першого статті 19 відновлено стосовно державних і заснованих на державній власності орендних підприємств в зв’язку з втратою чинності абзацу сьомого пункту 4 статті 48 Декрету N 23-92 згідно із Законом N 318/94-ВР від 22.12.94)

3. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до статей 9 і 10 Закону України “Про оплату праці”. (Пункт 3 статті 19 в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96)

(Чинність пункту третього статті 19 зупинено з 1 січня 1993 року стосовно державних підприємств згідно з Декретами N 23-92 від 31.12.92, N 39-93 від 26.04.93)

4. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством. (Абзац перший пункту 4 статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 20/97-ВР від 23.01.97)

( Абзац другий пункту 4 статті 19 виключено на підставі

Закону N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000 )

( Чинність частини другої пункту четвертого статті 19

зупинено з 1 січня 1993 року стосовно державних підприємств згідно

з Декретами N 23-92 від 31.12.92; N 39-93 від 26.04.93 )

( Дію частини другої пункту четвертого статті 19 відновлено

стосовно державних підприємств в зв’язку з втратою чинності абзацу

сьомого пункту 4 статті 48 Декрету N 23-92 згідно із Законом

N 318/94-ВР від 22.12.94 )

Стаття 20. Планування діяльності підприємства

1. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. (Абзац перший пункту 1 статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 72/98-ВР від 04.02.98)

4. Державне підприємство (крім казенного) самостійно

Підприємницька діяльність в Україні

Вступ

Розділ І. Науково-теоретична характеристика теми

1.1. Реферативний огляд літературних джерел

1.2. Об`єкт, предмет, мета та завдання дослідження

1.3. Гіпотеза дослідження та наукова новизна

Розділ ІІ. Загальна характеристика підприємництвав Україні

2.1 Еволюція поняття „підприємництво”

2.2. Історія виникнення підприємництва в Україні

2.3. Поняття та принципи підприємницької діяльності

2.4. Умови та порядок здійснення підприємництва в Україні

2.5. Підприємець і держава

Розділ ІІІ. Загальні положення підприємницької діяльності в Україні

3.1. Підприємництво, як господарська комерційна діяльність

а) Класифікація видів підприємництва та їх характеристика

б) Порядок здійснення державної реєстрації суб`єктів підприємництва

в) Види діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню

г) Відповідальність суб`єктів підприємництва за порушення норм чинного законодавства України

3.2. Сутність підприємницької діяльності та шляхи її подальшого розвитку в Україні

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Будь-яке явище має свою історію і будь-яка діяльність людей неодмінно спирається на досвід попередніх поколінь. Жодне економічне явище не з’явилося раптово. Кожне з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення. Керуючись цією методологічною передумовою, зазначимо, що історія підприємництва бере свій початок із давніх часів, коли наші предки почали обмінюватися продуктами, що добувалися у природі.

Проголошення 24 серпня 1991 року України незалежною суверенною державою створило реальні можливості для створення нового, динамічного народного господарства ринкового типу, розвитку підприємництва на базі корінних змін соціально-економічних умов розвитку суспільства, прийняття законів України «Про власність», «Про підприємництво» та ін.

Статтею 1 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Поняття «підприємство»є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Закон встановлює,що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення «основна ланка», з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого — від суб’єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об’єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також встановлює,що підприємство — це господарюючий суб’єкт. Суть визначення «господарюючий суб’єкт» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін «господарюючий» означає,що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об’єднань громадян тощо). Підприємство є самостійним, господарюючим суб’єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках..

Становлення в Україні нової соціально-економічної моделі

господарювання стимулювало зростання інтересу громадськості до підприємницької діяльності як потужної рушійної сили, котра спроможна істотно прискорити реформування вітчизняної економіки на сучасних ринкових засадах і на базі цього забезпечити належне зростання виробництва й добробуту населення. Підприємництво як одна із форм вияву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального й духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий грунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожної людини, але й веде до єднання народу, збереження його національного духу й національної гордості.

Підприємництво — складна й неоднозначна сфера діяльності. Воно реалізується в системі ринкових відносин, перебуває на перехресті економіки, політики, соціології, юриспруденції, психології та етики. Поняття «підприємництво» містить цілу систему виробничо-господарських відносин, зорієнтованих на максимальне, ефективне використання наявних ресурсів підприємства для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг. Здійснення підприємницької діяльності зумовлює необхідність засвоєння значної кількості сучасних знань, важливих для ефективної самостійної діяльності в ринкових умовах. Умови ринкової економіки потребують від підприємців високої компетентності, вміння знаходити ефективні господарські рішення, раціонально та якісно використовувати обмежені ресурси. Підприємницька діяльність вимагає від людини інтуїтивності, рішучості, завзяття, відповідальності, комунікабельності.

Розділ І. Науково-теоретична характеристика теми

1.1. Реферативний огляд літературних джерел

Спробуємо визначити склад загальної сукупності нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність. Кількісно це має вираз у таких даних. Із майже 100082 документів, що наявні у комп’ютерній право

ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО

Стр 1 из 11Следующая ⇒

РОЗДІЛ III

ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО

Засвоївши фундаментальні поняття ринкової економіки, ви вже підготовлені до розгляду складного і цікавого явища, що називається підприємництвом. Зв’язок між ринковими відносинами і підприємницькою діяльністю безпосередній: підприємництво можливе лише там, де реалізуються такі ринкові принципи, як економічна свобода і конкуренція.

Слово “підприємець” викликає у громадян України різну реакцію: в одних — захоплення і бажання наслідувати, в інших — роздратування і заперечення. Такі протилежні оцінки, зокрема, породжені змістом, що його вкладають у це слово різні люди. Наше завдання — розкрити справжній зміст і з’ясувати роль підприємця в організації економіки.

ТЕМА 3.1

Підприємство, галузь, економіка

Пояснення до схеми:

Підприємства — це найчисленніші ланки економіки. І хоча вони нагадують молекули в єдиному економічному організмі, але здійснюють аж ніяк не броунівський рух. Функціонування кожного підприємства підпорядковано певній меті, узгоджено з іншими підприємствами, організовано.

Підприємства, що випускають однорідну продукцію, групуються у галузі. У кожній національній економіці є своє співвідношення галузей. Воно визначається розвиненістю економіки, її місцем у міжнародному поділі праці, наявними ресурсами тощо.

Галузі об’єднуються у національну економіку. Вона визначається не лише галузевою, а й територіальною структурою виробництва, тобто особливим розміщенням виробництва на території країни. Місце та роль підприємства в національній економіці країни багато в чому залежить від типу господарської системи. Підприємство в ринковому середовищі діє за принципами економічної свободи та конкуренції. Тут господарська діяльність набуває характеру підприємництва. В умовах адміністративної системи діяльність підприємств здійснюється за вказівками центральних органів, тому фактично виключаються самостійність, ризик і конкуренція, а отже, відсутнє підприємництво.

Підприємництво.Підприємництвом називають самостійну, ініціативну діяльність з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку, що передбачає здійснення нововведень при використанні власних коштів, а також самостійність і ризик.

Таке розуміння підприємництва сформувалося не відразу. Різні дослідники протягом двох століть робили свої внески у визначення того, що є підприємництвом. Серед них Рене Кантільон, Макс Вебер, Вернер Зомбарт, Йозеф Шумпетер.

Коротка історична довідка

Термін “підприємець” вперше було застосовано на початку XVIII ст. французьким банкіром Р.Кантільоном. До підприємців він відносив тих, хто був зайнятий своєю справою в умовах нестабільності, а отже — був змушений ризикувати.

Розробку теорії підприємництва продовжив німецький соціолог М.Вебер, який у своїй книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” (1905 р.) розробив модель “ідеального підприємця”. Мотивами підприємницької діяльності, за Вебером, є прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. Він визначав підприємництво як спосіб життя, за якого людина існує задля справи, а не справа задля людини.

В.Зомбарт, німецький економіст, соціолог, історик культури, у праці “Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини” розкрив умови реалізації так званого духу підприємництва. Ними, за Зомбартом, є: поєднання бажання мати гроші із вмінням організувати справу, дотримання ділової етики, яка передбачає комерційну солідність і вірність угодам.

Й.Шумпетер, відомий австро-американський економіст, бачив призначення підприємця у виконанні ним ролі економічного лідера та новатора, людини, що є рушієм науково-технічного прогресу. Підприємець Шумпетера суттєво відрізняється від звичайного хазяїна, адже сенс підприємницької діяльності полягає, як він вважав, у нововведеннях за п’ятьма напрямами:

1) виробити нові блага абополіпшити якості існуючих; 2) впровадити нові способи виробництва; 3) освоїти нові ринки збуту; 4) використати нові джерела сировини; 5) створити промислові організації нового типу.

У визначенні підприємництва підкреслюється один незаперечний факт: підприємець діє з метою привласнення прибутку.Збільшення прибутку передбачає зменшення витрат. Тут у пригоді можуть стати не лише застосування дешевшої сировини чи краще використання устаткування, а й економія на зарплаті найманих працівників. Саме на останній обставині зосереджують увагу послідовники марксизму. Тому важливо повернутися до питання про суспільну корисністьпідприємницької діяльності. В чому вона полягає?

По-перше, оскільки підприємець безпосередньо й особисто заінтересований у результатах своєї справи, то це змушує його працювати на межі власних можливостей, шукати і використовувати нове, а отже, сприяти загальному прогресу.

По-друге, як людина, яка працює в умовах невизначеності, підприємець зацікавлений сприяти стабілізації суспільних відносин: дотриманню юридичних норм і угод, повазі до партнера тощо.

По-третє, оскільки бажання збільшити власне багатство досягається на ґрунті задоволення потреб споживачів, остільки це спонукає до пошуку незадоволених потреб, а отже, до піднесення рівня добробуту суспільства.

Приватний та суспільний інтересиу підприємницькій діяльності поєднуються. Підприємець, передусім, реалізує свій особистий, приватний інтерес. Він організовує свою справу таким чином, щоб одержати від неї найбільшу вигоду. Постає питання: чи не суперечить мета власного збагачення підприємця суспільним інтересам? Така ситуація не виключена. Суперечність між приватними і суспільними інтересами цілком об’єктивна. В гонитві за максимальною вигодою підприємець шукатиме товар, який спочатку збагатить його, а вже потім подумає про добробут людей. Заради високих прибутків підприємець може заощаджувати на умовах праці своїх службовців, забруднювати навколишнє середовище, зловживати рекламою тощо. Чи не означає це, що суперечності між приватними і суспільними інтересами є не тільки об’єктивними, а й неподоланними?

Подивимося, як справляється з розв’язанням суперечностей між приватним і суспільним інтересами ринкова економіка.

Механізм розвитку ринкової економіки включає в себе як стимули, так і обмежувачі для приватного інтересу. Першим із них є сам споживач. Підприємці вироблятимуть лише ті товари, які потрібні людям (непотрібні просто не купуватимуть). До того ж вони будуть уважно стежити за попитом і намагатись якнайскоріше відповісти на нього пропозицією, оскільки їм вигідне швидке обертання капіталу та одержання прибутку. Отже, ринок “невидимою рукою”, як висловився А.Сміт, спрямовує інтереси підприємця на задоволення потреб споживачів.

Другим обмежувачем приватних інтересів є діяльність держави. Через такі засоби регулювання, як податки, дотації, штрафні санкції та інше, держава може стимулювати виробництво необхідної продукції й обмежувати виробництво небажаної. У першому випадку підприємство одержить дотацію, в другому — йому встановлять більші податки. Держава може застосовувати штрафні санкції стосовно підприємців, що порушують закони: ведуть недозволену діяльність, забруднюють навколишнє середовище тощо. Держава може навіть заплатити підприємству за утримування від нарощування виробництва, коли це не є необхідним для суспільства. Скажімо, держава заплатить фермерові за те, щоб він не збільшував вирубку лісу, кількість посівних площ, коли в цьому немає суспільної потреби.

Обмежувачем зростаючих “апетитів” підприємців може бути, нарешті, і ринкова інфраструктура. Ви пригадуєте, що під ринковою інфраструктурою ми розуміємо установи, які обслуговують ринок. Завдяки діяльності установ ринкової інфраструктури підприємець не може вимагати будь-яку ціну за свій товар, довільно встановлювати заробітну плату. Товарні біржі та біржі праці сприяють усуненню значних коливань цін на продукти праці та саму працю. До речі, держава також стежить за тим, щоб підприємці не порушували права працівників (через встановлення мінімуму зарплати, регулювання звільнення та найму) і споживачів (через законодавчий захист їхніх прав).

Отже, ринкова економіка, стимулюючи розвиток підприємницької діяльності, створює умови для узгодження приватних і суспільних інтересів.

Невід’ємною рисою сучасного підприємництва є його участь у розв’язанні соціальних і економічних проблем суспільства.

Наприклад, у розвинутих країнах ділові кола багато роблять для відновлення старих міських районів, сприяють підвищенню рівня зайнятості, розробляють власні екологічні програми, здійснюють пожертви на соціальні потреби. Приватні й суспільні інтереси тісно переплітаються в діяльності підприємців. Замислимося над таким фактом: підприємці сприяють підвищенню зайнятості, а високий рівень безробіття тягне за собою злочинність, крадіжки, загальну соціальну нестабільність, від яких потерпає і підприємець.

Прикладом поєднання підприємництва з реалізацією суспільних інтересів є діяльність видатного вченого, найвдалішого інвестора Вол-стріту Джорджа Сороса.

Коротка історична довідка

Джордж Сорос— співвласник і керуючий фонду “Квантум”, активи якого зросли за 20 років у 500 разів і нині сягають двох мільярдів доларів. Основний капітал підприємства — уречевлені знання.

Після Другої світової війни Джордж Сорос покинув Угорщину, навчався в Лондоні. В 1956 р. переїхав до США. Він є знавцем історії, філософії, права, економіки, політології, літератури і мистецтва. Володіє англійською, німецькою, французькою, італійською, угорською мовами та есперанто. В одній особі він поєднує університетського професора, політика, менеджера, який приймає професійні виробничі рішення. З його участю створений фонд “Культурна ініціатива”, куди звертаються тисячі новаторів за підтримкою своїх ідей. Джордж Сорос з великою увагою ставиться до проблем постсоціалістичних країн, зокрема України. Разом з Е.Хьюстоном, В.Леонтьєвим, Я.Младеком ним підготовлені пропозиції щодо створення “відкритого сектора” в економіках постсоціалістичних країн, який би протистояв традиційному завдяки своїй ринковій орієнтації. На жаль, їхні пропозиції не знайшли відгуку в Уряді нашої держави, оскільки, цитуючи А.Хаммера, іншого підприємця-гуманіста, “нема такої сили в світі, яка перемогла б радянську бюрократію, коли вона шикується для упертого й злого опору”.

Джордж Сорос — автор бестселера “Алхімія фінансів”, який із захопленням читають і студенти шкіл бізнесу, й представники наукової еліти. Сподіваємося, що і ви будете мати можливість ознайомитися зцією книгою.

Уже наголошувалося, що люди, по-справжньому здатні до підприємництва, є багатством нації. Можна по-різному ставитись до цієї думки. Наведемо факти, що, на наш погляд, її підтверджують.

Факт 1.У 1990 р. в Америці, найбагатшій країні світу, налічувалося понад 2 млн. мільйонерів. Це стільки ж, скільки їх є в усіх інших країнах світу.

Факт 2.Серед “королів” бізнесу, найбагатших людей світу, сьогодні на перший план вийшли ті підприємці, які, скориставшись мікроелектронною революцією 50-х років, фактично — підтримавши її, заклали підвалини власного багатства.

Ми інтерпретуємо ці два факти так: досягаючи мети власного збагачення, люди, що здатні до підприємництва, збагачують націю.

Одна з проблем сучасної України — це нестача людей, здатних і відповідним чином підготовлених до підприємницької діяльності. Така ситуація, зокрема, спричинена перерваністю традицій підприємництва. А воно в Україні має глибокі історичні корені.

Коротка історична довідка

У XVIII ст. лише на Лівобережжі проводилося близько 400 ярмарків. Дрібніша торгівля велася на 700 місцевих базарах. Великі ярмарки, що тривали тижнями і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку, відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Полтаві. Прізвища українських підприємців — Терещенків, Симиренків, Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами.

У 1797 р. у Києві був започаткований ярмарок Київські контракти. На нього приїздили купці з Австрії й Англії, Франції та Греції, Пруссії й Данії. Тут укладались угоди оптової торгівлі, оренди, здійснювалися кредитні операції. Кожну угоду реєстрував Цивільний суд, що на час ярмарку спеціально розміщувався безпосередньо біля місця здійснення угод — на Подолі.

В економіці є три типи підприємців: підприємець-власник, підприємець-орендар і підприємець-менеджер.

У першому випадку підприємець є власником чи співвласником підприємства, всього капіталу або його частини. В другому — підприємець є господарником, який забезпечує процес виробництва на власних або орендованих засобах виробництва. Це може бути фермер, який обробляє власну або взяту в оренду землю; майстер, який організував ательє пошиття одягу у своєму чи орендованому приміщенні. Третій тип — підприємець менеджер, людина високої кваліфікації, широких спеціальних знань у галузі управління. Він навіть може не мати ні власного, ні орендованого майна, працювати за наймом на великих підприємствах, здійснюючи управління ними. Найвідоміші фірми світу “Дженерал моторз”, “Міцубісі”, “ІВМ” своїми успіхами зобов’язані саме створеній у них високій культурі менеджменту.

Підприємницька діяльність — необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна, як різноманітні людські потреби. У світі виробляються десятки мільйонів видів продукції, кожен з яких може стати предметом підприємництва. Ніхто не рахував кількості послуг, в яких є або може з’явитися потреба.

Усі численні вияви підприємництва, властиві для цивілізованого ринку, можна згрупувати у певні види. У нашій класифікації виділимо такі:

Схема 25

Підсумки теми

ü Підприємство є одним із основних суб’єктів економіки, що спеціалізується на виконанні певної виробничої функції.

ü Підприємство характеризується територіально-технологічною, економічною та соціальною відособленістю.

ü Основна функція підприємства — максимально можливий випуск продукту для задоволення потреб споживачів при найменших витратах; її математичний вигляд:

Q = F(К, L).

ü Конкретизацією основної функції підприємства є:

а) виробничо-технологічні функції: на підприємстві реалізуються певні технології;

б) економічні функції: на підприємстві здійснюються процеси привласнення засобів виробництва, управління, розподіл доходів, розраховується ефективність тощо;

в) соціальні функції: підприємство — це колектив людей з певним соціально-психологічним кліматом, умовами праці тощо.

ü Підприємництво — самостійна, ініціативна діяльність з виробництва товарів та створення послуг, що спрямована на одержання прибутку, ведеться на власні кошти і власний ризик, передбачає нововведення.

ü Основні види підприємництва — виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове.

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

Ø Практична користь, яку ви можете вилучити з даного матеріалу, полягає у необхідності самовизначення: чи маєте ви намір стати підприємцем? Чи маєте ви для цього природні нахили? Радимо в разі вираженого бажання пройти спеціальне тестування на наявність підприємливості у вашій вдачі, яке широко застосовується в профорієнтаційних центрах.

Контрольні запитання та завдання

1. Розгляньте наведені нижче визначення підприємства і вкажіть, що не відображено в кожному з них, спробуйте їх доповнити:

а) підприємство — це технологічне поєднання факторів виробництва;

б) підприємство — це певна ланка в економіці, діяльність якої спрямована на одержання прибутку;

в) підприємство — це колектив співробітників.

2. Уявіть, що ви працюєте на автомобільному заводі, у медичному закладі, в інформаційному центрі. Спробуйте сформулювати основну виробничу функцію кожного підприємства.

3. Спробуйте доповнити наведені нижче визначення підприємницької діяльності:

а) підприємництво — це діяльність з виробництва речей і створення послуг;

б) підприємництво — це діяльність, що дає прибуток.

4. Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Американська фірма “Макбер енд компані”, досліджуючи “профіль підприємця”, визначила такі його основні риси:

• готовність до пошуку нових можливостей та ініціативність;

Simple English Wikipedia, бесплатная энциклопедия

секторы

9000

Адвокат
Род занятий

Имена	Поверенный, адвокат, барристер, советник, судья, судья, юрист 09
Право, бизнес
Описание
Компетенции	Аналитические навыки Критическое мышление Право Правовые исследования Юридическое письмо Юридическая этика
Требуемое образование	Профессиональные требования
Сферы занятости	Суды, правительство, юридические фирмы, НПО, юридическая помощь, корпорации
Сопутствующие должности	Барристер, солиситор, законодательный орган, судья, юрист, адвокат, прокурор, исполнительный орган, прокурор , Клерк, профессор права, Ci нотариус, магистрат, политик

Адвокат (также называемый «адвокат», «поверенный», «барристер», «советник», «советник» или «солиситор») — это лицо, практикующее право .Юрист имеет высшее юридическое образование и лицензию на юридическую практику в определенной области.

Если у людей возникнут проблемы с законом, они могут обратиться за советом к юристу. Юридическая проблема называется делом. Человек может нанять адвоката, чтобы возбудить дело против кого-то другого или помочь с делом, возбужденным против него. Если дело дойдет до суда, адвокат будет представлять своего клиента в суде. Адвокат будет использовать свое знание закона, чтобы убедить суд в том, что клиент находится на правильной стороне аргумента.Адвокаты также помогают людям «урегулировать спор во внесудебном порядке», что означает, что обе стороны спора соглашаются разрешить спор заранее, чтобы им не пришлось идти в суд.

Когда человека обвиняют в преступлении, у него есть защитник, который пытается доказать, что он не совершал преступления. Адвокат, утверждающий, что преступление совершили они, называется прокурором .

Юристы также готовят юридические документы для своих клиентов. Примеры: покупка или продажа недвижимости или составление завещания.Некоторые юристы (называемые в Англии «уполномоченными по присяге») могут принимать юридически обязательные свидетельские показания, которые могут быть представлены в суд.

Юристы работают в разных условиях. Некоторые работают сами по себе, а некоторые работают в юридических фирмах. Некоторые юристы работают в больницах и частных компаниях. Юристов, работающих в частных компаниях, обычно называют штатными юристами.

Юристы обычно берут плату за свою работу, но иногда советы предлагаются бесплатно, что называется «pro bono», что означает «для общественного блага».«Во многих странах, если лицо обвиняется в преступлении и не может оплатить услуги адвоката, правительство платит адвокату за представление его интересов, используя деньги из налогов.

[СМОТРЕТЬ СТРАНИЦУ РАЗГОВОРА. На этой странице есть неисправленная дезинформация 10 лет назад]

Международное право и правосудие | Организация Объединенных Наций

Одним из величайших достижений Организации Объединенных Наций является разработка свода норм международного права, играющих центральную роль в содействии экономическому и социальному развитию, а также в обеспечении международного мира и безопасности.Международное право закреплено в конвенциях, договорах и стандартах. Многие договоры, заключенные Организацией Объединенных Наций, составляют основу права, регулирующего отношения между странами. Хотя работе ООН в этой области не всегда уделяется внимание, она ежедневно влияет на жизнь людей во всем мире.

Устав Организации Объединенных Наций конкретно призывает Организацию содействовать разрешению международных споров мирными средствами, включая арбитраж и судебное урегулирование (статья 33), и поощрять прогрессивное развитие международного права и его кодификацию (статья 13 ).

За прошедшие годы Генеральному секретарю ООН было сдано на хранение более 500 многосторонних договоров. Многие другие договоры сдаются на хранение правительствам или другим организациям. Договоры охватывают широкий круг вопросов, таких как права человека, разоружение и защита окружающей среды.

Генеральная Ассамблея как форум для принятия многосторонних договоров

Генеральная Ассамблея состоит из представителей каждого государства-члена ООН и является основным совещательным органом по вопросам, касающимся международного права.Фактически, многие многосторонние договоры принимаются Генеральной Ассамблеей и впоследствии открываются для подписания и ратификации. Юридический (Шестой) комитет поддерживает работу Генеральной Ассамблеи, давая консультации по основным правовым вопросам. В комитет также входят представители всех государств-членов ООН.

На протяжении своей истории Генеральная Ассамблея приняла несколько многосторонних договоров, в том числе:

Во многих областях правовая деятельность Организации Объединенных Наций была новаторской, решая проблемы по мере того, как они приобретают международный характер.ООН находится в авангарде усилий по созданию правовой базы в таких областях, как защита окружающей среды, регулирование труда мигрантов, сдерживание незаконного оборота наркотиков и борьба с терроризмом. Эта работа продолжается и сегодня, поскольку международное право играет более важную роль в более широком спектре вопросов, включая право прав человека и международное гуманитарное право.
Читайте также о Морском праве.

Развитие и кодификация международного права

Комиссия международного права

Комиссия международного права была учреждена Генеральной Ассамблеей в 1947 году для содействия прогрессивному развитию международного права и его кодификации.Комиссия состоит из 34 членов, которые вместе представляют основные мировые правовые системы и выступают в качестве экспертов в своем личном качестве, а не в качестве представителей своих правительств. Они обращаются к вопросам, связанным с регулированием отношений между государствами, и часто консультируются с Международным комитетом Красного Креста, Международным Судом и специализированными учреждениями ООН, в зависимости от предмета. Часто Комиссия также готовит проекты по аспектам международного права.

Некоторые темы выбирает Комиссия, другие передают ей Генеральная Ассамблея. Когда Комиссия завершает работу над темой, Генеральная Ассамблея иногда созывает международную конференцию полномочных представителей для включения проекта в конвенцию. Затем конвенция открывается для государств, которые могут стать ее участниками, что означает, что такие страны формально соглашаются соблюдать ее положения. Некоторые из этих конвенций составляют саму основу права, регулирующего отношения между государствами.Примеры включают:

Международное гуманитарное право

Международное гуманитарное право охватывает принципы и правила, регулирующие средства и методы ведения войны, а также гуманитарную защиту гражданского населения, больных и раненых комбатантов и военнопленных. Основные инструменты включают Женевские конвенции 1949 года о защите жертв войны и два дополнительных протокола, заключенных в 1977 году под эгидой Международного комитета Красного Креста.

Организация Объединенных Наций взяла на себя ведущую роль в усилиях по продвижению международного гуманитарного права. Совет Безопасности все активнее участвует в защите гражданских лиц в вооруженных конфликтах, поощрении прав человека и защите детей в войнах.

Судебное урегулирование споров

Международный Суд

Основным органом Организации Объединенных Наций по урегулированию споров является Международный Суд. Также известный как Мировой суд, он был основан в 1946 году.С момента своего основания Суд рассмотрел более 170 дел, вынес множество постановлений и консультативных заключений в ответ на запросы организаций системы ООН. Большинство дел рассматривалось Судом в полном составе, но с 1981 года шесть дел были переданы в специальные камеры по просьбе сторон.

В своих постановлениях Суд рассматривал международные споры, касающиеся экономических прав, прав прохода, неприменения силы, невмешательства во внутренние дела государств, дипломатических отношений, захвата заложников, права на убежище и гражданства. .Государства передают такие споры в Суд в поисках беспристрастного решения своих разногласий на основе закона. Достигая мирного урегулирования таких вопросов, как сухопутные границы, морские границы и территориальный суверенитет, Суд часто помогает предотвратить эскалацию споров.

Международное уголовное правосудие

Международное сообщество давно стремилось создать постоянный международный суд для рассмотрения наиболее серьезных международных преступлений, и в 20 веке оно достигло консенсуса по определениям геноцида, преступлений против человечности и военных преступлений.

Трибуналы

После Второй мировой войны в Нюрнбергском и Токийском процессах рассматривались военные преступления, преступления против мира и преступления против человечности, совершенные во время Второй мировой войны.

Специальные трибуналы и трибуналы при поддержке ООН продолжали вносить свой вклад в борьбу с безнаказанностью и способствовать привлечению к ответственности за самые серьезные преступления. В 1990-х годах, после окончания холодной войны, были созданы Международные уголовные трибуналы по бывшей Югославии (МТБЮ) и по Руанде (МУТР) для судебного разбирательства преступлений, совершенных в определенные сроки и во время конкретного конфликта.Это также относится к трем судам, созданным соответствующими государствами, но при значительной поддержке ООН: Специальному суду по Сьерра-Леоне (2002 г.), Чрезвычайным палатам в судах Камбоджи (2006 г.) и Специальному трибуналу по Ливану (2007 г.). ). Иногда их называют «смешанными» судами, они являются непостоянными учреждениями, которые прекратят свое существование, как только все их дела будут рассмотрены.

Международный уголовный суд

Идея создания постоянного международного суда для преследования преступлений против человечности была впервые рассмотрена в Организации Объединенных Наций в контексте принятия Конвенции о геноциде 1948 года.На долгие годы разногласия во мнениях опережали дальнейшее развитие. В 1992 году Генеральная Ассамблея поручила Комиссии международного права подготовить проект статута такого суда. Массовые убийства в Камбодже, бывшей Югославии и Руанде сделали необходимость в этом еще более острой.

Международный уголовный суд (МУС) обладает юрисдикцией для преследования лиц, совершающих геноцид, военные преступления и преступления против человечности. Он также будет иметь юрисдикцию в отношении преступления агрессии, когда будет достигнута договоренность об определении такого преступления.МУС юридически и функционально независим от Организации Объединенных Наций и не является частью системы ООН.

Сотрудничество между ООН и МУС регулируется Соглашением о взаимных отношениях. Совет Безопасности может инициировать разбирательство в МУС и может обращаться к ситуациям МУС, которые в противном случае не подпадали бы под юрисдикцию Суда. Суд имеет 18 судей, избираемых государствами-участниками на срок, ограниченный девятью годами, за исключением того, что судья остается в должности до завершения любого судебного процесса или апелляции, которая уже началась.Два судьи не могут быть из одной страны.

Права человека | Организация Объединенных Наций

Что такое права человека?

Права человека — это права, присущие всем людям, независимо от расы, пола, национальности, этнической принадлежности, языка, религии или любого другого статуса. Права человека включают право на жизнь и свободу, свободу от рабства и пыток, свободу мнений и их выражения, право на работу и образование и многое другое. Все имеют право на эти права без какой-либо дискриминации.

Международный закон о правах человека

Международное право прав человека устанавливает обязательства правительств действовать определенным образом или воздерживаться от определенных действий в целях поощрения и защиты прав человека и основных свобод отдельных лиц или групп.

Одним из величайших достижений Организации Объединенных Наций является создание всеобъемлющего свода законов о правах человека — универсального и пользующегося международной защитой кодекса, под которым могут подписаться все страны и к которому стремятся все люди.Организация Объединенных Наций определила широкий спектр международно признанных прав, включая гражданские, культурные, экономические, политические и социальные права. Он также создал механизмы для поощрения и защиты этих прав и оказания помощи государствам в выполнении их обязанностей.

Основой этого свода законов являются Устав Организации Объединенных Наций и Всеобщая декларация прав человека, принятые Генеральной Ассамблеей в 1945 и 1948 годах соответственно. С тех пор Организация Объединенных Наций постепенно расширила право прав человека, чтобы включить в него конкретные стандарты для женщин, детей, лиц с ограниченными возможностями, меньшинств и других уязвимых групп, которые теперь обладают правами, защищающими их от дискриминации, которая долгое время была обычным явлением во многих обществах.

Всеобщая декларация прав человека

Всеобщая декларация прав человека (ВДПЧ) — важный документ в истории прав человека. Составленная представителями с разным правовым и культурным прошлым из всех регионов мира, Декларация была провозглашена Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций в Париже 10 декабря 1948 года резолюцией 217 A (III) Генеральной Ассамблеи как общий стандарт достижений для всех народов. и все народы. В нем впервые изложены основные права человека, подлежащие всеобщей защите.С момента принятия в 1948 году Всеобщая декларация прав человека была переведена более чем на 500 языков — это самый переводимый документ в мире — и послужила источником вдохновения для конституций многих новых независимых государств и многих новых демократий. Всеобщая декларация прав человека вместе с Международным пактом о гражданских и политических правах и двумя факультативными протоколами к нему (о процедуре рассмотрения жалоб и о смертной казни), а также Международным пактом об экономических, социальных и культурных правах и Факультативным протоколом к нему образуют так называемый Международный билль о правах человека.

Экономические, социальные и культурные права

Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах вступил в силу в 1976 году. Права человека, которые Пакт стремится поощрять и защищать, включают:

право на работу на справедливых и благоприятных условиях;
право на социальную защиту, на достаточный уровень жизни и на наивысший достижимый уровень физического и психического благополучия;
право на образование и пользование благами культурной свободы и научного прогресса.

Гражданские и политические права

Международный пакт о гражданских и политических правах и Первый Факультативный протокол к нему вступили в силу в 1976 году. Второй Факультативный протокол был принят в 1989 году.

Пакт касается таких прав, как свобода передвижения; равенство перед законом; право на справедливое судебное разбирательство и презумпцию невиновности; свобода мысли, совести и религии; свобода мнения и выражения; мирные собрания; Свобода объединения; участие в общественных делах и выборах; и защита прав меньшинств.Он запрещает произвольное лишение жизни; пытки, жестокое или унижающее достоинство обращение или наказание; рабство и принудительный труд; произвольный арест или задержание; произвольное вмешательство в частную жизнь; военная пропаганда; дискриминация; и пропаганда расовой или религиозной ненависти.

Конвенции о правах человека

Ряд международных договоров по правам человека и других инструментов, принятых с 1945 года, расширил свод международных норм в области прав человека. К ним относятся Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него (1948 г.), Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации (1965 г.), Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин (1979 г.), Конвенция о правах ребенка (1989 г.) и Конвенция о правах инвалидов (2006 г.) и другие.

Совет по правам человека

Совет по правам человека, учрежденный 15 марта 2006 года Генеральной Ассамблеей и подотчетный непосредственно ей, заменил 60-летнюю Комиссию ООН по правам человека в качестве ключевого межправительственного органа ООН, ответственного за права человека. Совет состоит из 47 представителей государства, и ему поручено укреплять поощрение и защиту прав человека во всем мире путем рассмотрения ситуаций нарушений прав человека и вынесения рекомендаций по ним, в том числе реагирования на чрезвычайные ситуации в области прав человека.

Самым новаторским элементом Совета по правам человека является Универсальный периодический обзор. Этот уникальный механизм включает в себя обзор прав человека во всех 192 государствах-членах ООН раз в четыре года. Обзор — это совместный, управляемый государством процесс под эгидой Совета, который дает возможность каждому государству представить принятые меры и проблемы, которые необходимо решить для улучшения ситуации с правами человека в своей стране и выполнения своих международных обязательств.Обзор призван обеспечить универсальность и равное отношение к каждой стране.

Верховный комиссар ООН по правам человека

Верховный комиссар ООН по правам человека несет основную ответственность за правозащитную деятельность ООН. Верховный комиссар уполномочен реагировать на серьезные нарушения прав человека и принимать превентивные меры.

Управление Верховного комиссара по правам человека (УВКПЧ) является координационным центром деятельности Организации Объединенных Наций в области прав человека.Он служит секретариатом Совета по правам человека, договорных органов (комитетов экспертов, контролирующих соблюдение договоров) и других органов ООН по правам человека. Он также занимается деятельностью в области прав человека.

Большинство основных договоров по правам человека имеют надзорный орган, который отвечает за рассмотрение выполнения этого договора странами, которые его ратифицировали. Лица, чьи права были нарушены, могут подавать жалобы непосредственно в комитеты, наблюдающие за соблюдением договоров о правах человека.

Права человека и система ООН

Права человека являются сквозной темой во всех стратегиях и программах ООН в ключевых областях мира и безопасности, развития, гуманитарной помощи, а также экономических и социальных вопросов. В результате практически все органы и специализированные учреждения ООН в той или иной степени участвуют в защите прав человека. Некоторые примеры: право на развитие, которое лежит в основе целей в области устойчивого развития; право на питание, отстаиваемое Продовольственной и сельскохозяйственной организацией ООН, трудовые права, определенные и защищаемые Международной организацией труда, гендерное равенство, провозглашенное Структурой «ООН-женщины», права детей, коренных народов и инвалидов.

День прав человека отмечается ежегодно 10 декабря.

Ресурсов:

Что такое бизнес-право? | Стать бизнес-юристом

Торговое право иногда называют торговым правом или торговым правом и относится к законам, которые регулируют отношения между людьми и коммерческие вопросы. Есть две отдельные области коммерческого права; регулирование коммерческих структур через законы о партнерстве, компании, банкротстве и агентстве, а второе — регулирование коммерческих сделок через законы о контрактах.История этих типов законов насчитывает несколько веков, и ее можно увидеть в мирных гильдиях, члены которых клялись защищать друг друга. Многие законы о предпринимательской деятельности включают попытки предотвратить проблемы, которые могут нанести вред бизнесу или вызвать судебные споры. Коммерческое право может включать любое из следующего:

Создание бизнеса

Деловое право начинается с открытия бизнеса. В глазах закона каждый бизнес является собственным юридическим лицом. Открытие нового бизнеса обычно начинается с подачи документов, которые делают бизнес формально существующим в глазах правительства.

Многие типы хозяйствующих субъектов в стране схожи. Однако конкретные объекты, из которых может выбрать новый бизнес, зависят от штата. Процесс подачи документов для открытия бизнеса также варьируется от штата к штату.

Бизнес-юристы помогают лицам, принимающим решения, взвесить плюсы и минусы каждого юридического лица, когда они начинают свой бизнес. Они помогают обучать основателей бизнеса законам, чтобы помочь им выбрать организацию, которая отвечает их интересам.Затем они помогают им оформить документы, чтобы официально начать бизнес.

Соображения относительно занятости

Когда бизнес заработает, ему могут понадобиться сотрудники. Компаниям нужна юридическая консультация, чтобы помочь им понять, как нанимать и увольнять сотрудников. Им нужно знать, как разрешать споры сотрудников и соблюдать дисциплину. Компаниям необходимо знать, что им нужно предложить сотрудникам с точки зрения оплаты труда и льгот. Также существуют обязательные налоги и отчисления с заработной платы. Юристы по бизнесу знакомят своих клиентов с правилами и передовыми методами управления сотрудниками.

Иммиграционное право

Деловое право и иммиграционное право часто пересекаются. Компаниям могут понадобиться сотрудники из других стран. Им могут понадобиться международные сотрудники на постоянной основе, им могут потребоваться временные работники или им может потребоваться привлечь работника только на короткий период времени для особого мероприятия. Знание того, как ориентироваться в федеральных иммиграционных законах, является важным аспектом коммерческого права, который помогает компаниям получить рабочую силу, необходимую для успеха.

Продажа потребительских товаров

Покупать и продавать не так просто, как кажется.Существуют правила, регулирующие то, как компании могут производить продукты и как они могут их продавать. От условий работы на заводе до требований к распределению и контроля цен — существуют всевозможные законы и правила, которые могут регулировать то, как компания производит и продает свою продукцию.

Одним из наиболее важных документов для ведения бизнеса является Единый торговый кодекс. Это модельный код, в котором изложены рекомендации по коммерческим сделкам. Он охватывает такие темы, как статус мошенничества, контракты, аренда, продажи, кредит, оптовые продажи и обеспеченные транзакции.Юристы по бизнесу помогают своим клиентам определять законы, которым должен следовать бизнес, и помогают обеспечить их соблюдение.

Составление договора и переговоры

Большая часть бизнеса связана с подготовкой и заключением договоров. Контракт может быть чем угодно, от договора аренды до договора покупки или соглашения со сторонним поставщиком о продаже продукта. Многие договорные права происходят из общего права. Общее право нигде не записано.Напротив, это принципы права и правила, которые со временем развивались в судах. Юристы в области коммерческого права должны не только понимать элементы договорного права как из статутов, так и из общего права, но они также должны понимать нюансы, которые могут повлиять на исполнение договора. Они должны работать со своими клиентами, чтобы умело вести переговоры и составлять контракты, отвечающие интересам клиента.

Антимонопольный

Большинство предприятий хотят контролировать большую долю рынка.Они хотят расти и расширяться. Компании, которые хотят увеличить свою прибыль и свою долю на рынке, должны убедиться, что они делают это законными способами. Компании, применяющие обманчивые или недобросовестные методы, чтобы исключить конкурентов или избежать конкуренции, могут оказаться объектами обвинений в нарушении антимонопольного законодательства. Бизнес-юристы помогают своим клиентам определить поведение, которое может считаться антимонопольным, до того, как такое поведение создаст проблемы для бизнеса.

Интеллектуальная собственность

Когда бизнес изобретает новый продукт, он должен убедиться, что он защищает свою способность получать прибыль от своего изобретения.Обеспечение того, чтобы бизнес сохранял и использовал исключительно свои собственные продукты, подпадает под действие закона об интеллектуальной собственности и авторских правах. Интеллектуальная собственность техническая и сложная. Юристам необходимо иметь научное образование, чтобы официально практиковать в Ведомстве США по патентам и товарным знакам. Работа с интеллектуальной собственностью имеет решающее значение для помощи компаниям в получении прибыли от их новой работы.

Точно так же законы об авторском праве помогают компаниям получать прибыль от своей творческой работы. Бизнес-юристы помогают компаниям регистрировать авторские права и обеспечивать их соблюдение.Этот процесс имеет решающее значение для того, чтобы гарантировать, что бизнес сохраняет контроль над своей работой, чтобы коммерциализировать ее с целью получения прибыли.

Налоги

Предприятия платят налоги. Необходимо знать примерные налоги, налоги на сотрудников и отчисления. Помимо помощи бизнесу в соблюдении налоговых требований, бизнес-юрист помогает своему клиенту принимать юридические меры для минимизации налогового бремени. Они могут помочь бизнесу подать заявление на специальное налоговое прощение или отказ от налогов, которые могут быть доступны в определенном месте или для определенных отраслей.

Банкротство

Юристы помогают бизнесу как в хорошие, так и в плохие времена. Когда предприятия испытывают финансовые трудности, им нужны юристы, которые помогут им определиться с выбором. Заявление о банкротстве может быть единственным или лучшим вариантом для переживающего трудности бизнеса.

Принятие решения о банкротстве — это только начало. Для предприятий доступно множество различных типов документов о банкротстве. У них разные требования, и может быть причина, по которой компания должна предпочесть один тип подачи документов.Бизнес-юристы могут посоветовать своим клиентам плюсы и минусы различных действий. После того, как компания составляет план, юристы могут помочь компании точно заполнить регистрацию и соблюдать соответствующие требования.

Зачем становиться бизнес-юристом?

Деловое право обычно происходит вне зала суда. Здесь или там могут быть проведены несколько слушаний перед советами или регулирующими комитетами для получения одобрения. Однако долгих и тяжелых дней в зале судебных заседаний бывает очень мало.Когда возникают конфликты, компания не может использовать своего бизнес-юриста для их разрешения. Вместо этого они могут передать дело судье с многолетним опытом работы в зале суда.

Поскольку в коммерческом праве основное внимание уделяется сделкам, это отличный выбор для юристов, которых не волнует напряженная ситуация в зале суда. С коммерческим правом юрист может иметь полноценную практику, даже не вступая в зал суда для состязательного разбирательства. Юристы, которые уделяют внимание деталям, преуспевают в предпринимательском праве.Помощь компании в разработке политики, заполнении документов, заключении контракта или достижении условий деловой сделки часто сводится к мельчайшим деталям. Юристы, которые могут сосредоточиться на деталях, процветают в сфере коммерческого права.

Внутренний юрист или юридическая фирма

Некоторые поверенные работают в обслуживаемых ими компаниях. Крупные корпорации обычно используют собственную команду юристов. Этих бизнес-юристов называют штатными юристами. Они помогают своим компаниям во всех аспектах коммерческого права, если того требуют потребности компании.

Другие юристы в сфере бизнеса владеют собственными юридическими фирмами. Они существуют для обслуживания предприятий, которые могут быть недостаточно крупными, чтобы иметь собственную юридическую команду. Юридическая фирма может также обслуживать предприятия в нишевой области коммерческого права. Например, юридическая фирма может существовать, чтобы помогать предприятиям только с потребностями в интеллектуальной собственности. Другая фирма может помочь бизнесу создать юридическое лицо и подать соответствующие документы в государство.

Субъект права | Статья о предмете права в The Free Dictionary

физическое или юридическое лицо, которое по закону дееспособно для реализации прав и юридических обязанностей.

Субъект права является необходимым элементом правоотношений во всех отраслях права, хотя его статус в каждой такой отрасли специфичен. В гражданско-правовых отношениях гражданами являются физические лица, а государственные органы и общественные организации — юридические лица. В административных правоотношениях субъектами права являются государственные органы, должностные лица и граждане. Признавая гражданина субъектом права, государство определяет его правовой статус, который описывает его отношение к государству, органам государства и другим лицам.

Понятие субъекта права варьируется от одной социально-экономической формации к другой. В рабовладельческом праве только свободные люди считались субъектами права, и объем их прав зависел от гражданства, пола и социального положения. В феодальном праве субъекты права различались по сословию ( soslovie ). Буржуазные законы провозглашали формальное равенство всех граждан, маскируя фактическое неравенство, проистекающее из экономического неравенства. В социалистических странах все граждане являются равными субъектами права независимо от пола, расы и национальности, социального происхождения и владения собственностью.

Правовой статус граждан СССР охватывает основные права, свободы и обязанности, определенные в Конституции СССР. Правовой статус государственных органов и общественных организаций как субъектов права определяется в СССР их уставами и положениями в той мере, в какой это необходимо для выполнения их задач. Советское государство является субъектом федеральных правоотношений, права государственной собственности на землю, заводы, железные дороги и др. Имущество, а также правоотношений по бюджету и государственным займам; он также является субъектом права в отношениях с гражданами в отношении их конституционных прав и обязанностей.

В международном праве государства и некоторые международные организации являются субъектами права.

Часто запрашиваемые законы и правила США

Узнайте о некоторых из самых известных законов и постановлений США.

Федеральные законы и правоохранительные органы

Один из способов узнать о федеральных законах и постановлениях — обратиться в федеральные агентства, отвечающие за их соблюдение.В приведенном ниже списке есть ссылки на сайты агентств по популярным юридическим темам. Там, где нет федерального закона, сайты предлагают сборники законов штата по определенной теме.

Бизнес

Защита детей

Защита прав потребителей

Контролируемые вещества

Долги и банкротство

Образование

Здравоохранение

Сохранение истории

Жилье

Внутренняя безопасность

Иммиграция и гражданство

Информация и конфиденциальность

Работа и занятость

Защита животных и окружающей среды

Закон об американцах с ограниченными возможностями (ADA)

Закон об американцах с ограниченными возможностями (ADA) защищает права людей с ограниченными возможностями.Гарантия равных возможностей:

Общественные помещения
Рабочие места
Транспорт
Государственные услуги
Телекоммуникации

Информационная линия ADA Министерства юстиции отвечает на вопросы о требованиях ADA. Он доступен для предприятий, государственных и местных органов власти, а также общественности. Позвоните по телефону 1-800-514-0301 (TTY: 1-800-514-0383).

Найти дополнительные ресурсы ADA от правительства

На веб-сайте ADA есть информация по следующему адресу:

Веб-сайт Совета по доступу Соединенных Штатов содержит:

Раздел 508 Закона о реабилитации требует, чтобы федеральные агентства сделали электронные и информационные технологии доступными.

Когда подавать жалобу

Согласно Разделу III Закона об американцах с ограниченными возможностями, отели, рестораны и некоторые развлекательные заведения должны обеспечивать доступ для людей с ограниченными возможностями.

Если вы считаете, что стали объектом дискриминации по Разделу III, вы можете подать жалобу в ADA.

Законы и постановления об охране окружающей среды

Узнайте, какие государственные и федеральные агентства отвечают за охрану окружающей среды и регулирование.

Законы о загрязнителях воздуха, чистой воде и безопасном питье

The U.S. Агентство по охране окружающей среды (EPA) решает несколько вопросов, от установления ограничений на определенные загрязнители воздуха до обеспечения соблюдения федеральных законов о чистой воде и безопасном питье. Кроме того, EPA обеспечивает соблюдение федеральных нормативных актов, направленных на снижение воздействия бизнеса на окружающую среду.

Охрана дикой природы и исчезающих видов

Закон об исчезающих видах (ESA) был подписан в 1973 году для обеспечения защиты и сохранения находящихся под угрозой исчезновения растений и животных, а также их среды обитания.Служба рыбных ресурсов и дикой природы США (FWS) и Национальная служба морского рыболовства несут ответственность за исполнение ESA:

Законы, регулирующие использование пестицидов в продуктах питания

Управление по контролю за продуктами и лекарствами (FDA) и EPA заключили соглашение о сотрудничестве для выполнения Федеральный закон об инсектицидах, фунгицидах и родентицидах. FDA несет ответственность за безопасность пищевых продуктов и любых веществ, наносимых на организм человека.

Экологические проблемы на работе

Управление по охране труда и здоровья (OSHA), входящее в состав U.S. Департамент труда занимается проблемами окружающей среды на рабочем месте. Это включает в себя присутствие или обращение с химическими веществами и ядовитыми парами.

Найдите государственные, местные и племенные отделения, которые решают проблемы окружающей среды

Многие экологические программы были делегированы штатам, и они несут за них основную ответственность. Кроме того, некоторые законы и постановления по охране окружающей среды распространяются на деятельность правительства племен.

Федеральный импичмент

Импичмент — это процесс предъявления обвинения государственному чиновнику в правонарушении.Может быть проведен суд, и должностное лицо может быть отстранено от должности.

Процесс импичмента

Конституция дает Конгрессу право отводить импичмент федеральным должностным лицам.

Палата представителей выдвинула статьи (обвинения) об импичменте должностному лицу.
Должностное лицо может быть привлечено к ответственности за государственную измену, взяточничество и «другие тяжкие преступления и проступки».
Если Палата принимает статьи простым большинством голосов, должностное лицо подвергается импичменту.
Сенат проводит процесс импичмента. В случае президента председательствует председатель Верховного суда США.
В случае признания вины должностное лицо снимается с должности. Возможно, они никогда больше не смогут занимать выборные должности.
Если их не признают виновными, они могут продолжать исполнять свои обязанности.

Прошлые импичменты федеральных должностных лиц

Палата представителей более 60 раз инициировала процедуры импичмента.Но импичментов было всего 20. Сюда входят три президента, один секретарь кабинета министров и один сенатор. Из тех, кому был объявлен импичмент, только восемь — все федеральные судьи — были признаны Сенатом виновными и отстранены от должности.

Президенты, которым Палата представителей отреагировала на импичмент, были:

Все три президента остались в должности после оправдания Сенатом по всем пунктам обвинения.

Экс-президент Ричард Никсон не подвергся импичменту. Он ушел в отставку вскоре после того, как Конгресс начал процесс импичмента против него в 1974 году.

Импичмент государственных и местных должностных лиц

Законодательный орган штата может объявить импичмент своему губернатору и другим должностным лицам штата. Многие местные органы власти также имеют процедуры импичмента.

Закон о свободе информации (FOIA)

Закон о свободе информации (FOIA) гласит, что любой гражданин США или нет, может запросить копию любой записи федерального агентства. Согласно FOIA, все федеральные агентства должны раскрывать запрошенные в письменной форме записи. Если вы хотите получить копии записей в соответствии с FOIA, обратитесь в агентство, в котором хранятся нужные вам записи.

Помощь с запросами, связанными с FOIA

Обратитесь в Управление информационной политики Министерства юстиции, чтобы получить рекомендации по политике FOIA. Позвоните по телефону 1-202-514-FOIA (1-202-514-3642).

Исключения и исключения

Агентства могут не раскрывать информацию, относящуюся к девяти исключениям и трем исключениям в соответствии с FOIA. FOIA распространяется только на федеральные агентства. Это не распространяется на записи, хранящиеся в Конгрессе, судах, государственных или местных органах власти. В каждом штате есть свои законы о публичном доступе.

Статистика, связанная с FOIA

Вы можете искать данные из одного агентства или сравнивать данные из нескольких агентств. Следуйте инструкциям по созданию отчета на основе годовых отчетов агентств по закону о свободе информации.

Получите копии ваших государственных файлов с помощью Закона о конфиденциальности

Федеральные агентства создают файлы на всех, кто когда-либо платил подоходный налог, служил в армии, подавал заявления на получение федерального пособия или каким-либо иным образом напрямую взаимодействовал с правительством.

Если вы U.S. гражданин или постоянный житель, в соответствии с Законом о конфиденциальности вы имеете право просматривать и исправлять информацию о вас, хранящуюся в государственных архивах.

Ваши права в соответствии с Законом о конфиденциальности

Закон о конфиденциальности 1974 года гарантирует ваше право:

Просматривать записи о вашей личной информации с учетом исключений, предусмотренных законом
Исправлять неточную или неполную запись, если она не является исключением
Подать в суд на правительство за нарушение закона о ненадлежащем раскрытии информации

Как сделать запрос в соответствии с Законом о конфиденциальности

Чтобы запросить записи в соответствии с Законом о конфиденциальности, вы должны связаться с федеральным агентством, которое, по вашему мнению, хранит записи.

При создании запроса:

Объясните, какую информацию вы хотите получить, почему вы считаете, что у агентства есть информация о вас, и когда вы считаете, что запись была создана. Сообщите как можно больше подробностей.
Приложите удостоверение личности, например копию ваших водительских прав.
Спросите, какую плату вы должны будете за копии ваших файлов.

Агентства обычно объединяют свои офисы в соответствии с Законом о конфиденциальности и Законом о свободе информации (FOIA).В письме направьте свой запрос сотруднику FOIA / Закона о конфиденциальности агентства или программы и укажите в своем письме, что это запрос Закона о конфиденциальности.

Получите более подробные инструкции от этих агентств:

Найдите другие агентства и контакты для подачи запроса в соответствии с Законом о конфиденциальности.

Типы информационных агентств, которые не обязаны раскрывать

Есть 9 исключений для информационных агентств, которые должны разрешить вам видеть. Два часто используемых исключения включают:

Записи, содержащие секретную информацию о национальной безопасности
Записи, касающиеся уголовных расследований

Регулирование алкоголя, табака, огнестрельного оружия и взрывчатых веществ

Три федеральные организации контролируют алкоголь, табак, огнестрельное оружие и взрывчатые вещества.Государственные и местные органы власти также контролируют алкоголь и табак.

Федеральные агентства, регулирующие алкоголь, табак, огнестрельное оружие и взрывчатые вещества

Бюро по налогам и торговле алкоголем и табаком (TTB)

Собирает налоги на алкоголь, табак, огнестрельное оружие и боеприпасы
Обеспечивает, чтобы эти продукты соблюдать законы о маркировке, рекламе и маркетинге
Управляет федеральными законами и постановлениями, защищающими потребителей

Бюро алкоголя, табака, огнестрельного оружия и взрывчатых веществ (ATF)

Защищает наши сообщества от:

насильственных преступники
Преступные организации
Незаконное использование и оборот огнестрельного оружия
Незаконное использование и хранение взрывчатых веществ
Акты поджогов и взрывов
Террористические акты
утечка алкогольные и табачные изделия

901 08 Управление по контролю за продуктами и лекарствами (FDA) Центр табачных изделий (CTP)

Выполняет требования Закона о борьбе против табака
Уполномочивает FDA регулировать производство, распространение и маркетинг табачных изделий

Государственные и местные органы власти, регулирующие алкоголь и табак

Государственные и местные законы также регулируют продажу и распространение алкоголя и табака.

Про підприємництво закон: Закон №698-XII от 06.02.1991, Про підприємництво