Соціальні чинники життєвого циклу рекреації: Аналіз чинників розвитку сфери рекреації

Соціальні чинники життєвого циклу рекреації: Аналіз чинників розвитку сфери рекреації

Содержание

Аналіз чинників розвитку сфери рекреації

Страницы:

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія геогр. 2010. Вип. 38. С. 187-198

VISNYKLVIV UNIV. Ser. Geogr. 2010. N 38. P. 187-198УДК 911:338.48

АНАЛІЗ ЧИННИКІВ РОЗВИТКУ СФЕРИ РЕКРЕАЦІЇ Д. Литвин

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. П. Дорошенка, 41, м. Львів, 79000, Україна

Проаналізовано підходи до визначення чинників розвитку сфери рекреації вітчизняних та зарубіжних авторів. Запропоновано власну класифікацію чинників розвитку сфери рекреації регіону. Згідно з наведеною класифікацією, всі чинники можна розділити на природно-геогра­фічні, суспільно-географічні й індивідуально-мотиваційні.

Ключові слова: рекреаційні потреби, чинники мотивації рекреації, чинники розвитку сфери рекреації.

На сучасному етапі сфера рекреації розвивається швидкими темпами, стимулюючи в такий спосіб фінансові надходження в економіку та розбудову туристично-рек­реаційної інфраструктури держав і регіонів. Для оптимізації процесів планування роз­витку сфери рекреації необхідно проаналізувати чинники, які стимулюють цей роз­виток у регіоні, що дасть змогу оптимально спрямовувати та використовувати капі-тало- та ресурсовкладення у сферу рекреації для отримання ефективного результату.

Останні публікації з вивчення чинників розвитку сфери рекреації ґрунтуються на попередніх дослідженнях. Такими є розвідки польської вченої Б. Писарської. Дотри­муючись поглядів попередників С. Сівінського, Т. Волянської та В. Алейзяка, вона запропонувала власну класифікацію чинників участі населення в рекреації. Українські науковці В. Павлов та Л. Черчик розробили методику економічної оцінки рекреаційних ресурсів як основу формування територіальних рекреаційних систем. Проблемами рекреаційних ресурсів займаються також професори О. Бейдик, О. Любіцева, які досліджують соціально-економічні й правові чинники розвитку туризму. Вивченню чинників розвитку сфери рекреації присвячені праці І. Смаля, П. Масляка, Н. Ващенко, В. Стафійчука, С. Кузика.

До головних документів, які визначають економічний і соціальний план розвитку регіону в Україні, належить Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2002 р. № 224 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку». За основу розробки стратегій економічного і соціального розвитку регіону взято СВОТ-аналіз. Одна з його скла­дових — визначення особливостей, умов, сприятливих для розвитку регіону, що є або можуть виникнути в майбутньому.

Наша мета — на підставі аналізу останніх публікацій визначити чинники розвитку сфери рекреації, а також їх класифікувати.

Ще у 80-х роках ХХ ст. російські вчені М. Мироненко та І. Твердохлєбов виокре­мили групу чинників, які впливають на формування рекреаційних потреб суспільства (див. таблицю) [5, с. 39].

 

© Литвин Д., 2010
В українські суспільній географії традиційний підхід стосовно чинників розвитку сфери рекреації висвітлив проф. О. Топчієв, виокремивши природні, історико-геогра-фічні та соціально-економічні передумови формування і розвитку рекреаційної діяль­ності [8, с. 557].

Американські вчені К. Кордес та Г. Ібрагім описали чинники, які мотивують люди­ну (суспільство) до рекреації, а також до вибору певних видів відпочинку [11]. Тут головним аспектом постає чинник мотивації рекреації. Цікаво, що автори, серед іншого, акцентують на індивідуальних чинниках мотивації рекреації, а саме — біологіч­ному (закладена в організмі людини здатність до ігор, розваг), фізіологічному (фізична підготовка людини, яка впливає на вибір активних або пасивних видів рекреації) та психологічному.

Б. Писарська [10, c. 26] вирізняє чинники участі в рекреації, що є синонімом чин­ників мотивації рекреації, називаючи такі групи чинників:

біологічні — стан здоров’я, рівень фізичної підготовки, рівень фізичної витривалості, тип соматичної будови;

психічні — особистість, тип темпераменту, рівень інтелігентності, життєва позиція людини, структура цінностей, потреб й зацікавлень;демографічні — стать, вік, сімейний стан, кількість дітей і стадія розвитку родини, розмір домогосподарств;

соціальні — освіта, фахова активність, професія — характер праці, середовище і со­ціальне походження, рівень урбанізації території проживання;

економічні — рівень доходів, облаштування домашнього господарства необхідним обладнанням, засоби та джерела транспорту, доступність зовнішніх об’єктів і рекре­аційної пропозиції (знижки, дотації тощо).

З огляду на формування чинників розвитку сфери рекреації постає вагоме питання: як співвідноситься поняття рекреаційних потреб суспільства з поняттям чинників мо­тиваціїрекреації? Для цього важливо усвідомити визначення понять потреби і моти­вації. З погляду науки психології, потреба — це нестача для суб’єкта чогось конкрет­ного, а мотив — обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в певному об’єктивному та суб’єктивному середовищі [7, с. 391]. Тобто спо­чатку в людини виникає потреба в чомусь і тоді, коли ця потреба стає усвідомленою, формується мотивація (усвідомлена потреба).

Психологи поділяють потреби, притаманні людині, на базові, похідні й вищі. Згідно з цим поділом, потреба у відпочинку належить до базових потреб людини [9, с. 153].

За визначенням Н. Ващенко, рекреаційні потреби — це потреби населення у від­починку, санаторному лікуванні, туризмі. Їх визначають спосіб життя людей, праг­нення до гармонійного та повноцінного розвитку, цікавість до історичних, етногра­фічних, національних пам’яток [2, с. 40].

Мотиваційні утворення особистості — це і мотиви, і бажання, і прагнення, й інте­реси, тобто всі чинники, які спонукають (спрямовують) людину до діяльності та можуть бути потрактовані як мотиви її поведінки. Мотивація особистості визначена потребами, цілями, рівнем домагань, ідеалами, умовами діяльності, світоглядом, пере­конаннями, спрямованістю особистості. Всі мотиваційні чинники впливають на визна­чення поведінки та рішень особистості [4, с. 257].

На нашу думку, врахування потреб і мотивів людини, що на певний час і на певній території спонукають її до здійснення рекреаційної діяльності, є вагомим чинником під час планування сфери рекреації. Потреби та мотиви значно формують попит на ті чи інші види рекреації й створення пропозиції у цій сфері. Оскільки, з погляду психології особистості, потреба є мотиваційним чинником людини, то всі потреби та мотиви участі людини у рекреації ми зачислюємо до групи індивідуально-мотива­ційних чинників розвитку рекреації.

Сукупність чинників розвитку сфери рекреації ми розділили на три великі групи: природно-географічні, суспільно-географічні й індивідуально-мотиваційні (рис. 1).

До групи природно-географічних чинників розвитку сфери рекреації належать при­родно-рекреаційні ресурси й об’єкти та чинники екологічної безпеки, до групи індиві­дуально-мотиваційних чинників — психологічні й фізіологічні. Найбільшою категорією чинників розвитку сфери рекреації є соціально-економічні чинники, а саме: суспільно-рекреаційні ресурси та об’єкти, економічні, соціальні, інституційні, технологічні, полі­тичні й демографічні чинники.

Розглянемо категорію природно-географічних чинників. До них належать природно-рекреаційні об’єкти та ресурси. Відомо, що території з найбільшою кількістю поєд­нань різноманітних ландшафтів або краєвидів (наприклад, гори, море, ліс) є найбільш рекреаційно привабливими.Чинники розвитку сфери рекреаціїПриродно-географічні


Індивідуально-мотиваційні


Суспільно-географічніПриродно-рекреаційні об ‘єкти та ресурси


Психологічні


Суспільно-рекреаційні об’єкти та ресурсиЧинники екологічної безпеки


Фізіологічні


Економічні чиннкикиСоціальні

Інституційні

Політичні

Демографічні

 

Технологічні

 

Рис. 1. Класифікація чинників розвитку сфери рекреації.

Отже, до природно-рекреаційних об’єктів та ресурсів ми зачислюємо рельєф, клі­мат, водні об’єкти, лісистість, рослинний і тваринний світ, природно-заповідні тери­торії й мисливські угіддя (рис. 2). Два останні ресурси ми розглядаємо як природно-географічні чинники, тому що це хоч і штучно визначені людиною та документально зафіксовані території, проте основна рекреаційна функція цих територій, на нашу думку, — це відпочинок на лоні природи (під час відвідування заповідних територій або полювання). Дехто з авторів зачислює природно-заповідні території до категорії при­родно-антропогенних рекреаційних ресурсів [1, с. 43; 2, с. 55].

Природно-географічні ресурси й об’єкти (їхнє багатство чи унікальне поєднання) впливають на різні види рекреації на природі — водну, гірськолижну, кліматолікуваль-ну, природопізнавальну тощо. Це можуть бути й активні види відпочинку (спуск на байдарках, альпінізм), і пасивні (пікніки, прогулянки тощо).

На нашу думку, унікальне чи різноманітне поєднання компонентів природи виконує безліч функцій у процесі рекреації: позитивно впливає на особистість; створює від­чуття зміни звичного середовища проживання людини; відволікає від щоденних кло­потів, турбот про побут тощо.

Ще одна група природно-географічних чинників — це чинники екологічної безпеки: наявність (або відсутність) природних лих і катаклізмів; рівень забруднення довкілля і відсутність потенційно небезпечних господарських об’єктів.

З кожним роком унаслідок глобального потепління клімату кількість природних лих у світі збільшується. Останнє десятиріччя ХХ ст. багато вчених називають десяти­річчям «стихійних лих». Початок ХХІ ст., на жаль, знаменується зростанням природних катаклізмів. Не оминули вони і курортно-рекреаційних узбереж (Південно-Східна Азія2004 р. та Американський континент 2007, 2008 рр.). Помітно зросла також кількість внутрішньоконтинентальних природних катаклізмів. Це, зокрема, повені, буревії, сил-ні снігопади, засухи, які часто паралізують звичний ритм життя людини, загрожують здоров’ю і навіть життю. Питання розвитку сфери рекреації на постраждалих тери­торіях важко розглядати, адже відновлення їхніх функцій потребує чималих затрат.
Природно-рекреаційні об’єкти або ресурси

Чинники екологічної безпекиРельєф


Відсутність природних лих
Рослинний і тваринний світ І

Природно-заповідні території та мисливські угіддя

Відсутність потенційно небезпечних господарських об’єктівРис. 2. Природно-географічні чинники розвитку сфери рекреації.

До групи чинників екологічної безпеки також належить рівень забруднення навко­лишнього середовища — повітря, водних об’єктів і ґрунту. Рівень забруднення цих ком­понентів природи визначений групами окремих показників, проте для розвитку рекре­ації на певній території важливе значення інтегрального показника забруднення навко­лишнього середовища. Несприятливим чинником для розвитку рекреації є наявність потенційно небезпечних господарських об’єктів на території, наприклад, військових полігонів, атомних станцій тощо.

Інша велика група — суспільно-географічні чинники. Вона охоплює найбільше чин­ників, що впливають на розвиток сфери рекреації (рис. 3).

Суспільно-рекреаційні об’єкти та ресурси належать до найвпливовіших чинників вибору відпочинку, зокрема туризму. До групи суспільно-рекреаційних ресурсів та об’єктів зачислюють такі ресурси, як історико-культурні й архітектурні пам’ятки, по-дійні об’єкти та місцевості. До історико-культурних і архітектурних пам’яток, на нашу думку, належать пам’ятки архітектури, історії, археології та монументального мис­тецтва.

 

Подійні рекреаційно-туристські ресурси виокремлює О. Бейдик [1, с. 90] як складову суспільно-історичних рекреаційно-туристичних ресурсів і поділяє їх на політичні, культурні, екологічні, військові та економічні.
Подійні місцевості й об’єкти — це, на наш погляд, ті території, де відбулися важливі історичні події (військові битви, події з життя відомих людей), однак ці події не відображені на території, на їхньому місці не встановлено розпізнавальних знаків, проте вони зафіксовані у документах чи інших історичних джерелах. Такою місцевістю у Львівській обл. може бути давнє слов’янське м. Плісненськ недалеко від Підгірців, яке належало до найбільших за оборонною функцією і кількістю жителів міст часів Київської Русі, проте нині це абсолютно незаселена територія, на якій лише решткиоборонних валів нагадують про минуле. Подійним об’єктом можна вважати, наприк­лад, будинок у Львові, де мешкав Франц Ксав’єр Моцарт (син Вольфганга Амадея Мо­царта) — він не зберігся, а на тому місці стоїть нова споруда.

Економічні чинники розвитку рекреації ми розділили на такі чотири підгрупи: рівень фінансового забезпечення людей; цінова пропозиція на відпочинок; загальний економічний рівень розвитку території та розвиток транспортної інфраструктури.

Отже, від рівня фінансового достатку людей часто залежить не лише вибір дорогого чи дешевого відпочинку, а й загалом можливість відпочивати. Люди з обмеженими фі­нансовими статками зазвичай обирають внутрішньодержавний, внутрішньорегіональ-ний відпочинок або відпочинок за місцем проживання (дачний відпочинок у примісь­кій зоні).

Вагому роль також відіграє цінова пропозиція на відпочинок, оскільки часто полі­тика знижок і акцій різних компаній позитивно впливає на збільшення кількості від­почивальників (рекреантів) у тому чи іншому регіоні.

Розвиток сфери рекреації, хоч і менше, але також залежить від загального еконо­мічного розвитку території. Держави з високими показниками економічного розвитку, здебільшого, туристично привабливі. Для оцінки рівня економічного розвитку викорис­товують такі показники: доходи місцевих бюджетів на жителя; інвестиції в капітал на мешканця; роздрібний товарообіг на жителя [6, с. 41].

І, нарешті, такий чинник, як розвиток транспортної інфраструктури, забезпечує без­перешкодне пересування під час відпочинку або доїзд до рекреаційних територій з найменшими втратами часу чи коштів.

До підгрупи соціальних чинників зараховуємо показники соціальних негараздів, показники безробіття і зайнятості, належність населення до певних соціальних груп, рівень освіти громадян, культурний рівень населення.

Показники зайнятості населення можуть засвідчити, на скільки затребуваний відпочинок і які види рекреації потрібні суспільству. Наприклад, показники кількості населення за різними сферами зайнятості дають змогу виявити, який відсоток зайнятих припадає на сферу обслуговування, зокрема, туризму та рекреації; висока зайнятість у сільському господарстві може впливати на розвиток агротуризму в регіоні; висока зайнятість населення в інтелектуальних і розумових видах діяльності може свідчити про те, що суспільство потребує різноманітніших пізнавальних форм відпочинку.

На підставі аналізу показників соціальних негараздів можна скласти уявлення про територію, сформувати негативну або позитивну думку стосовно вибору на ній відпочинку. Можна сказати, що соціальні негаразди — це певний індикатор турис­тичного іміджу. До них належать рівень безробіття, злочинності, наркоманії, поши­рення проституції та торгівлі людьми, вірусних епідемій, у тому числі ВІЛ, СНІД, а ос­таннім часом — вірусу грипу А(Н1Ы1).

Ще три підгрупи чинників соціальної групи, до яких зачислюємо рівень освіти і культурний рівень населення, що охоплює релігію, звичаї, традиції, — це чинники, які мотивують людину до вибору певних видів рекреації. Скажімо, існує більша ймовір­ність того, що людина з вищою освітою радше обере відпочинок з культурно-пізна­вальною метою, ніж людина з середньою освітою.

Релігія, звичаї та традиції — це, на нашу думку, своєрідна основа розвитку рекреації, зокрема туризму. Вони стимулюють розвиток інфраструктури відпочинку під час ре­лігійних чи обрядових святкувань для демонстрації національної культури населення регіону. Водночас звичаї і традиції певної соціальної групи формують рекреаційні пот­реби та виявляють, яка рекреаційна діяльність прийнятна, а яка ні для певної групи. Наприклад, для православних християн заборонені гучні святкування під час посту; в США (штат Пенсільванія) проживає релігійна община аміші — згідно з віруванням, вони не визнають таких винаходів технічного прогресу, як автомобіль, електроенергія, мобільний телефон тощо, дотримуються строгих, навіть аскетичних правил в одязі, тому, відповідно, вибирають той відпочинок, який їм дозволяє релігія та культура. З поширенням атеїзму в суспільстві разом з ідеологіями соціалізму та лібералізму роль релігії в житті людини значно послаблювалася, однак на сучасному етапі релігія знову відіграє важливу роль [11, с. 123].

Інша група суспільно-географічних чинників — демографічна. Тут на процеси рек­реації значно впливають кількісні показники населення, рівень урбанізації, статево-вікова структура, сімейний стан, кількість дітей.

Кількісні показники населення території теж впливають на сферу рекреації. Те­риторії з великою кількістю населення потребують більшого розвитку сфери рекреації. Високий рівень урбанізації засвідчує потребу відпочинку в приміських зонах і самих містах. Що вищий рівень розвитку урбанізації території, то ліпше, зазвичай, розвинена інфраструктура відпочинку, індустрія туризму.

Статево-вікова структура населення впливає на формування попиту в сфері рек­реації. Як стверджують учені, є значна невідповідність у кількості часу, відведеного на відпочинок, між жінками і чоловіками [11, с. 48]. Незважаючи на чимало позитивних змін у статусі жінки, що відбулися впродовж минулих століть, жінки переважно присвячують менше часу відпочинкові, ніж чоловіки. Навіть коли жінка працює поза домом, вона бере на себе більше хатніх обов’язків, аніж чоловік, тому менше часу відводить на відпочинок.

Стосовно віку, то для кожної вікової групи населення характерні ті чи інші рек­реаційні потреби. Американські вчені Г. Ібрагім та К. Кордес описали відповідні для кожного вікового періоду людини рекреаційні потреби з погляду фізіології та пси­хології людини. Життєвий цикл учені розділили на чотири головні періоди: дитячий (від народження до 12 років), юнацький (12-20 років), дорослий (20-75 років) та старший (75 років і більше). Кожну з цих категорій поділяють на підкатегорії, наприк­лад, юнацький вік — на період статевого дозрівання (12-16 років) і дорослу юність (17­20 років).

Відтак для кожного вікового циклу характерні певні фізіологічні й психологічні особливості, врахування яких відображає певні потреби людини того чи іншого віку. Наголошують на тому, що, скажімо, для дитячого віку виняткове значення мають організовані спортивні програми; вони дають змогу не лише розвиватися фізично, а й стимулювати такі комплексні вміння, як командна гра, суперництво, дисципліна, формувати впевненість у собі та самоповагу. Ігри для дітей повинні бути комп­лексними, маніпулятивними, розвивальними, пізнавальними, стимулювати досліджен­ня об’єктів і явищ.

Щодо старшої вікової категорії населення, то сьогодні актуальною є проблема ста­ріння населення. Вчені розглядають її здебільшого з негативних позицій — впливу про­цесу старіння на економіку держави. Процеси старіння населення характерні для біль­шості розвинутих країн світу. Найбільше постарілим є населення європейських країн, де народжуваність знижувалася впродовж багатьох десятиліть, а тривалість життя лю­дей зростала [3, с. 76]. Ці процеси характерні також для США, Канади, Австралії, а в Японії населення вважають надзвичайно старим.Однак не завжди доцільно трактувати процеси старіння населення як негативне явище. За окремими дослідженнями, хронологічний вік людини є менш вагомим чин­ником, аніж біологічний і психологічний, адже люди старіють по-різному і, можливо, найважливішим чинником у разі досягнення старшого віку є відповідний догляд за тілом і розумом. Учені навіть розробили декілька теорій «успішного старіння» (діяль-нісна теорія, теорія вивільнення й атрибутивна теорія) [11, с. 106].

Згідно з діяльнісною теорією, за винятком фізіологічних змін, категорія людей віко­вої групи понад 60 років не відрізняється від людей вікової групи 40-60 років. Відчуття соціальної ізоляції серед цих людей зменшуються завжди тому, що вони заміняють но­вими інтересами і заняттями вже втрачені для них ролі (наприклад, батьківство, вико­нання службових обов’язків та ін.). З цієї позиції особа, яка старіє, з більшим успіхом залишається активною і соціально залученою [11, с. 107]. Тому сфера рекреації повин­на розвиватися у напрямі задоволення потреб старіючого населення, оскільки попит на відпочинок серед старшої вікової групи з розвитком економіки і соціальної сфери зрос­татиме. Найліпшим відпочинком для населення старших людей є заняття спортом, по­дорожі, так звані відновлювальні програми (Reminiscence Programs) і рекреація вдома (In-Home Recreation) [11, с. 111-113].

Ще одним вагомим демографічним чинником є показники сімейного стану та скла­ду сім’ї. Вони сприяють визначенню напрямів розвитку відпочинку в певному регіоні. Зі збільшенням показників шлюбності зростає потреба у відкритті приміщень для урочистостей, виникає потреба у плануванні відпочинку, в тому числі туристичних поїздок з елементами романтики. До того ж, коли створюється нова сім’я, виникає спільний бюджет, який дає змогу ліпше спланувати відпочинок.

Якщо простежується виражена тенденція до збільшення народжуваності у певному регіоні, то виникає потреба в додатковому забезпеченні соціальною сферою і, зокрема, відпочинком дітей. Від складу сім’ї залежить розвиток сфери рекреації для сімейного відпочинку. Нині набуває популярності комбінований відпочинок, коли батьки і діти перебувають на одній рекреаційній території, проте займаються кожен улюбленим ви­дом відпочинку (скажімо, батьки катаються на лижах, а діти під наглядом спеціалістів розважаються на спеціальних майданчиках).

Є також політична група чинників. Сюди належать політична безпека та забез­печеність виконання закону і правопорядку на території відпочинку. Чинник безпеки в категорії потреб людини — найважливіший. Тому сфера рекреації не може активно розвиватися на території, де панує безвладдя, громадянська війна, відбуваються рево­люції або нема правопорядку. Яскравий приклад — факт різкого зменшення турис­тичних потоків у Чорногорію під час Балканської війни. До політичного можна зачис­лити й інституційний чинник, тобто ухвалення владою держави відповідних законів, указів, програм розвитку туризму і рекреації, підтримки сфери рекреації.

До технологічних чинників належать такі, як інформаційно-рекламне забезпечення регіону та рівень упровадження нових технологій у сферу рекреації. Реклама туристично-рекреаційного продукту певного регіону — особливий чинник стимулювання рекреації. Світовий досвід підтверджує, що гроші, витрачені на рекламу туристичного продукту, дають позитивний результат за достатньо короткий час.

Третя велика категорія чинників — індивідуально-мотиваційні, які охоплюють пси­хологічні й фізіологічні чинники участі людей у рекреації або вибору видів рекреації (рис. 4). Ці чинники розвитку сфери рекреації повинні досліджувати переважно соціо­логи, оскільки про психологічні мотиви людей можна дізнатися лише методом опиту­вання.


Психологічний чинник [11] має багато аспектів. Зокрема, вчені доводять: вроджені інстинкти та рефлекси людини впливають на її поведінку в майбутньому, а відтак — і рекреаційну. Сюди ж можна зачислити твердження З. Фрейда про те, що поведінка лю­дини мотивована принципом отримання задоволення (а відпочинок переважно спря­мований на отримання задоволення). До психологічних мотивів участі в рекреації та­кож належить бажання самореалізації, духовного надбання, навчання, соціальних кон­тактів, зустрічі з новими людьми тощо.

Страницы:

Похожие статьи

Д Литвин — Аналіз чинників розвитку сфери рекреації

Сутність визначення поняття «рекреаційна діяльність»

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

План вивчення теми

1. Сутність визначення поняття «рекреаційна діяльність».

2. Класифікація рекреаційної діяльності.

Рекомендована література:

1. Апанасенко Л. Г. Санологія ( медичні аспекти валеології) : підручник для слухачів факультетів післядипломної освіти. / Л. Г. Апанасенко, Л. А. Попова, А. В. Магльований. – Львів: ПП « Кварт», 2011. – 303 с.

2. Бар-Ор О. Двигательная активность и здоровье детей от физиологических основ до практического применения / О. Бар-Ор, Т. Роуланд. – К.: Олимпийская литература, 2009. – 527 с.

3. Круцевич Т. Ю. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення : навч. посібник / Т. Ю. Круцевич, Г. В. Безверхня. – К.: Олімпійська література, 2010. – 248 с.

4. Основы валеологии: в трех томах / под ред. Петленко В. П. – К.: Олимпийская литература, 1998. – 122 с.

5. Родзевич-Грун И. Компаративный анализ здорового образа жизни молодежи (Беларусь, Украина, Польша) / И. Родзевич-Грун. – Барановичи, 2000. – 79 с.

6. Состояние здравоохранения в мире // Действия общественного здравоохранения в целях улучшения здоровья детей и всего населения: – Женева: Всемирная организация здравоохранения, 2005. – 153 с.

 

Сутність визначення поняття «рекреаційна діяльність»

 

Рекреаційна діяльність безпосередньо впливає на економіку регіону і держави через споживання рекреаційних послуг. Опосередкований вплив рекреації проявляється у стимулюванні попиту на такі види економічної діяльності, як транспорт, зв’язок, готельне і ресторанне господарство, роздрібна торгівля, харчова промисловість, фінанси і страхування. Завдяки цьому покращується економічна ситуація в регіоні та державі, створюються додаткові робочі місця на постійній і сезонній основі.



Регіон і держава загалом отримують додаткові вигоди від притоку капіталу, зокрема вкладень коштів у розвиток інфраструктури регіону вітчизняними й іноземними інвесторами у результаті посилення зацікавлення з їхнього боку.

Рекреаційна діяльність – діяльність людини у вільний час, здійснювана з метою відновлення фізичних сил людини і характеризується різноманітністю поведінки людей і самоцінністю її процесу.

Життєдіяльність людини ділиться на 2 групи: робочий та позаробочий (вільний) час. Останній витрачається на задоволення біологічних потреб, домашню працю і рекреаційну діяльність.

Аспекти вільного часу:

1. Хронологічний – вивчення кількості вільного часу.

2. Структурний – обумовлюється ритмами життєдіяльності (добові, тижневі, річні) суб’єкта, що розташовує вільним часом.

Щоб в ідеалі використовувати ці ритми, необхідне створення спільної інтеграції рекреаційного середовища, яка включає:

найближче оточення (рекреаційна зона житла),

приміські парки, які обслуговують міські агломерації (зелені зони),

спеціальні райони відпускного циклу.

3. Аксіологічні (ціннісний) – вивчення ролі й місця вільного часу в суспільстві.

4. Функціональний – призначення видів рекреаційної діяльності, яке виділяє:

відновні функції (рекреаційно-лікувальні, рекреаційно-оздоровчі заняття),

функції розвитку (рекреаційно-спортивні та рекреаційно-пізнавальні заняття).

Цикли рекреаційної діяльності – відокремлені в часі стійкі комбінації повторюваних занять. Попит на рекреаційну діяльність визначається рекреаційними потребами людей, що підкріплені їх платоспроможністю і вираженими у формі реальних вимог до організаторів відпочинку, з іншого боку – системою наявних пропозицій. Тому попит відображає лише частину потреб – в ньому не прийняті до уваги, по-перше, суспільні потреби, по-друге, потреби для задоволення яких ще не створена система пропозицій (найчастіше це нові потреби), по-третє – потреби, пригнічені несприятливим співвідношенням доходів суб’єкта і ціною пропозиції. Тому при довгостроковому плануванні і прогнозуванні можна обмежитися лише аналізом попиту.

Потреба в тому чи іншому вигляді рекреаційної діяльності виступає в попиті як вимога засобів та умови діяльності. Платоспроможний попит формується безліччю соціально-економічних факторів, у тому числі і такими, як мода. Однак основним визначальним його чинником є співвідношення доходу суб’єкта і ціни пропозицій. Потреба вимагає задоволення потреб людини в тому чи іншому об’єкті (матеріальні, духовні, біологічні та ін.).

Види рекреаційних потреб: громадські, групові, особисті.

Громадські рекреаційні потреби. При визначенні сутності цих потреб необхідно враховувати завдання, що стоять перед суспільством:

— збереження здоров’я людей,

— підвищення рівня життя всіх членів суспільства,

— формування особистості відповідно до суспільних ідеалів,

— розвиток народного господарства та ін.

На одне з перших місць виступає формування нової людини. Відповідно до цього громадські рекреаційні потреби можна визначити, перш за все, як потреби суспільства у відновленні фізичних і психічних сил, а також всебічному розвитку всіх його членів.

Групові рекреаційні потреби. Ці потреби займають проміжне положення між громадськими та особистими. Особливий інтерес представляє зміст потреб великих і малих груп людей, які для географів часто виступають і як деякі територіальні спільності. До них відноситься населення міст, селищ, сіл, колективи заводів і установ, вищих навчальних закладів, шкіл, і, що особливо важливо, родина. В умовах сучасного суспільства не окремий індивід, а родина стає основним споживачем рекреаційних послуг. Тому організаторам рекреаційної діяльності доводиться враховувати специфічні рекреаційні потреби сімей. До них відносяться потреби:

у вихованні та зміцненні здоров’я дітей,

у відпочинку в канікулярний час учнів,

у відновленні здоров’я одного з членів сім’ї, коли особисті потреби інших її членів відходять на другий план,

потреба в житлі, розрахованому на проживання у ньому не однієї людини або групи не пов’язаних один з одним людей, а сім’ї.

Особисті рекреаційні потреби. Діапазон особистих потреб, що задовольняються шляхом рекреаційної діяльності, досить широкий. Серед них можна виділити наступні потреби:

в сприятливому природному середовищі,

в здоров’ї,

спілкуванні з іншими людьми,

розвагах,

зняття стомлення,

творчої діяльності,

зміни видів діяльності та місця її прояву,

в пізнанні світу, що тісно пов’язане з потребою в задоволенні допитливості і першовідкриття,

у подоланні перешкод,

задоволенні естетичних потреб.

Потреби людини задовольняються через його практичну діяльність. В ході її у людей виробляються певні стереотипи поведінки. Це відноситься і до рекреаційної діяльності. Кожній рекреаційній потребі відповідає певна безліч рекреаційних занять і люди при описі своїх потреб оперують уже сформованими наборами цих занять. При цьому одне заняття може бути пов’язане з необхідністю задоволення кількох потреб. Так, катання на лижах приховує в собі потребу в знятті втоми після одноманітної роботи, у фізичному розвитку, в спілкуванні з природою.

Зв’язки між групами рекреаційних потреб. Ділення рекреаційних потреб на суспільні, групові та особисті не може бути жорстким і беззастережним. Особисті потреби тісно пов’язані з груповими та суспільними, вони змінюються разом із зміною суспільства. Останнє формує в людей нові, більш прогресивні потреби, прагне, щоб особисті, групові і суспільні потреби узгоджувалися.

Рекреаційні потреби населення дають змогу розвитку рекреаційної діяльності. У державному класифікаторі України «ДК 009-2010:Класифікатор видів економічної діяльності» немає чітко виділеної рекреаційної діяльності як окремого виду економічної діяльності. Через це існує проблема в оцінюванні соціально-економічної ефективності та важливості розвитку рекреації.

Використання рекреаційних ресурсів в містах і пригородніх районах в наш час відбувається стихійно, без урахування екологічної ситуації, яка, з одного боку – здійснює негативний вплив на здоров’я відпочиваючого населення, а з іншого – перевищує допустимі навантаження на екосистеми. Крім того, неорганізований відпочинок і туризм негативно впливають на розвиток туристичного бізнесу і не приносить можливого прибутку в бюджет регіону.

Рекреаційна діяльність характеризується:

економічною,

соціально-культурною,

методико-біологічною функціями.

1) Економічна функція рекреаційної діяльності полягає в розширеному відтворенні робочої сили, підвищенні продуктивності праці, збільшенні фонду робочого часу. Рекреація сприяє розвитку сфери обслуговування населення, вирівнюванню рівня розвитку районів, раціональному, науково-обґрунтованому використанню природних багатств краю.

2) Методико-біологічна функція рекреаційної діяльності – це зниження захворюваності, збільшення тривалості життя людей.

3) Соціально-культурна функція полягає в пізнанні навколишнього світу, спілкуванні людини з природою. Вона знаходить відображення в рості творчої активності, розширенні кругозору, покращенні психологічного клімату в трудових колективах.

Економічна функція пов’язана з роллю людини як основної продуктивної сили суспільства, зі специфікою економічних форм задоволення рекреаційних потреб і з вирішенням шляхом організації рекреаційної діяльності деяких господарських проблем. До таких проблем належать: підвищення рівня зайнятості населення, розвиток сфери обслуговування та благоустрою побуту місцевого населення, збалансування грошових доходів і витрат населення на більш високому рівні і т.д. Ці економічні функції пов’язані з медико-біологічними і соціально-культурним функціями, але вони мають в той же час самостійне значення.

Економічні вимоги (розвиток продуктивних сил, зростання продуктивності праці, зростання сукупного суспільного продукту) багато в чому диктують необхідність організації рекреаційної діяльності і визначають структуру і пріоритет медико-біологічних і соціально-культурних функцій.

Найсуттєвішими економічними функціями є:

розширене відтворення робочої сили, формування господарських систем, що забезпечують задоволення рекреаційних потреб,

забезпечення відповідності товарних фондів та їх структури споживчому попиту,

джерело валютних надходжень.

Рекреаційна діяльність на відміну від трудової діяльності людини протікає в сфері споживання. Є три шляхи задоволення рекреаційних потреб:

1. за рахунок ринку товарів і послуг;

2. у формі безпосереднього позаробочого придбання продуктів і послуг, головним чином, в рамках суспільних фондів споживання;

3. у формі самообслуговування.

Задоволення рекреаційних потреб забезпечується сукупністю послуг і товарів, пов’язаних між собою. Тут діють принципи: взаємозамінності (субституції) і взаємодоповнюваності (компліментарності).

В організаційному та економічному плані істотні два аспекти взаємозамінності. По-перше, взаємозамінність однакових по функції послуг, що розрізняються лише за якістю (наприклад, переміщення забезпечується різними видами транспорту, з різним ступенем комфортності і при різних швидкостях руху). По-друге, взаємозамінність послуг, які задовольняють одну потребу (наприклад, лижна прогулянка може бути замінена катанням на ковзанах, купання в морі – купанням в річці або басейні).

Таким чином, при розгляді проблеми взаємозамінності необхідно враховувати особливості кожного каналу задоволення потреб. Під взаємодоповнюваністю розуміється такий економічний зв’язок, коли користування однією послугою передбачає придбання ще ряду одиничних або комплексних послуг. Наприклад, придбання транспортних послуг для переміщення в район відпочинку автоматично викликає потреби в засобах розміщення підприємств харчування в місці відпочинку. При цьому задоволення потреб, заради яких робляться подорожі – головних в рекреаційній діяльності – не приймають товарної форми. Перебування в місцях зі сприятливим кліматом, купання в морі, прогулянки лісом, огляд культурно-історичних пам’яток найчастіше не вимагають від туриста прямих витрат грошей.

Послуги, що забезпечують рекреаційну діяльність, створюються при різних суспільно-необхідних затрат праці. У зв’язку з цим виникають передумови для утворення «туристської ренти», яка за допомогою системи цін може стягуватися підприємствами, що реалізують платні послуги і товари. Одним із шляхів задоволення рекреаційних потреб виступає ринок рекреаційних товарів і послуг, де останні є товаром. У цій якості вони беруть участь у задоволенні платоспроможного попиту населення.

Рекреаційні послуги виступають як одна з активних статей платоспроможного попиту. Розширення обсягу пропонованих рекреаційних товарів і послуг сприяють розширенню сфери пропозицій, зростання питомої ваги задоволеного платоспроможного попиту. Розрізняють дві сторони медико-біологічних функцій рекреаційної діяльності: лікування та оздоровлення.

Санаторно-курортне лікування необхідно для відновлення здоров’я людей, що перенесли захворювання і потребують продовження лікувального процесу. Необхідність оздоровлення визначається тим, що під час трудової і побутової діяльності навіть у практично здорової людини виникає стан втоми – тимчасове зниження працездатності. Для попередження стомлення праця повинна змінюватися відпочинком. Однією з найважливіших властивостей рекреаційної діяльності, що сприяють швидкому зняттю втоми, є її активність. При активній діяльності відновні процеси протікають швидше, ніж при пасивному відпочинку.

Формою активної рекреаційної діяльності може бути переключення з одного виду діяльності на інший. Таким чином, відмінна ознака активної діяльності – її різноманітність. Навіть переключення з одного виду розумової роботи на іншій – відвідування театру, читання книг, слухання музики – також активна рекреаційна діяльність. Але при всій важливості інтелектуальних занять особливе значення в якості форми активної рекреаційної діяльності має фізична діяльність. У середньому і літньому віці фізичні вправи, активізуючи організм і протидіючи процесу старіння, навіть важливіші, ніж в молодості.

Врахування медико-біологічних функцій дозволяє сформулювати деякі передумови організації рекреаційної діяльності:

широкий розвиток активних видів рекреаційної діяльності, пов’язаних з фізичною активністю;

різноманітність діяльності як необхідна умова ефективності заходів щодо відновлення здоров’я;

врахування особливостей усіх вікових контингентів і соціально-професійних груп, що забезпечує відпочиваючим високу свободу вибору відповідно до їх психофізіологічних можливостей, схильностей і інтересів.

В якості однієї з функцій рекреаційної діяльності – соціально-культурної – виділяють розваги, але не в чистому вигляді, а в поєднанні з заняттями, що виконують суспільно-корисні функції. Це чітко виражене в структурі занять на туристичних маршрутах, в організації відпочинку в санаторіях і будинках відпочинку. Таким чином, особисті потреби в розвазі виступають як один із засобів задоволення суспільних потреб у відновленні працездатності і розвитку особистості. Якщо відновлення працездатності та всебічний розвиток особистості є метою організації рекреаційної діяльності, то розвага – засобом досягнення цих цілей.

Розвага сама по собі не має соціальної цінності, але знаходить її, будучи одним із способів досягнення поставлених соціальних цілей. У багатьох країнах обслуговування рекреації йде шляхом розвитку індустрії розваг (Лас-Вегас, Монте-Карло). Однак зростання ролі розважальних моментів нерідко зумовлює втрату функції пізнання і розвитку, а контакт із природою перетворюється в розвагу і суцільне поглинання інформації.

Усі три функції рекреації тісно пов’язані між собою і виражаються у збільшенні національного прибутку і загальному підвищенні соціально-економічної ефективності суспільного виробництва. Рекреаційна діяльність проявляється у вигляді конкретних рекреаційних занять або циклів. За функціональними особливостями і цілями рекреаційна діяльність класифікується на види: лікувально-профілактична, оздоровча, спортивна, утилітарна, пізнавальна. Життєві цикли рекреаційної діяльності виявляються в чергуванні видів і форм рекреації, географічних районів і т.д.

Різноманітність, комбінування і циклічність рекреаційних занять безпосереднім чином пов’язані з властивостями рекреаційних територій і їх організацією. Різноманітність занять повинна відповідати різноманітності рекреаційних ресурсів як природних, так і культурно-історичних. Комбінування і циклічність також можливі за наявності різноманітних ресурсів на певній території.

В районному плануванні функціональна різноманітність рекреаційної території (вибір природних комплексів, набір і розміщення інженерних споруд і т.д.) досягається на основі бюджету часу рекреанта, тобто з вказівкою набору і тривалості занять.

Прояв властивостей рекреаційних циклів на глобальному і макротериторіальному рівнях може розцінюватися як задача територіальної організації рекреаційної галузі в цілому, тобто як забезпечення різноманітності пропозиції. Рекреаційна діяльність охоплює певні види діяльності, пов’язані із туристичною, санаторно-курортною, лікувально-оздоровчою, спортивною метою. Кожен вид є певною мірою відокремленим і може бути організований незалежно від інших видів рекреаційної діяльності.

Водночас через велику кількість спільних рис їх доцільно досліджувати як єдиний об’єкт економічної діяльності – рекреаційну діяльність.

Мета здійснення рекреаційної діяльності збігається із видами діяльності рекреації та її функціональним призначенням. За тривалістю здійснення рекреаційна діяльність може бути:

— короткотривалою (1–2 дні),

— середньотривалою (до 7 днів),

— довготривалою (понад 7 днів).

Короткотривала рекреація, як правило, пов’язана із відпочинком і відновленням фізичних сил людини. Короткотривала рекреація здійснюється переважно в межах населеного пункту, міста чи передмістя. Основними видами діяльності при цьому є відвідування театрів і кінотеатрів, прогулянки, відпочинок у паркових зонах, відпочинок за межами населеного пункту у лісових зонах (рекреаційних екосистемах). Основним видом короткотривалої рекреації є лише організація відпочинку.

Середньотривала рекреація здійснюється на спеціально призначених курортах на базі санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, баз відпочинку. Середньотривала рекреація передбачає як відпочинкову діяльність, так і санаторно-курортне лікування та профілактику захворювань, причому відпочинок має цільовий, а не загальний характер. При цьому використовують природні рекреаційні ресурси та умови відповідно до основного функціонального призначення та спеціалізації курортів. Переміщення населення відбувається в межах області, регіону чи країни з метою санаторно-курортного лікування та міжнародних поїздок з метою відпочинку.

Довготривала рекреація відбувається на спеціально відведених курортних місцевостях. Довготривала рекреація менше пов’язана із відпочинком як цільовим видом діяльності, оскільки тут він швидше розглядається як тривала перерва у роботі, відлучення від виконання трудових обов’язків. Переважає у цьому випадку санаторно-курортне лікування, профілактика захворювань. Переміщення може відбуватися як в межах області, так і в межах країни, а також за її межі. Підсумком цього є виділення щоденної, щотижневої та щорічної рекреації.

Виходячи з вільного вибору виду рекреаційної діяльності населенням, місця та тривалості його здійснення, можна виокремити такі види рекреації:

внутрішня рекреація – це рекреаційна діяльність людини за межами свого постійного місця проживання в межах регіону чи країни;

іноземна рекреація (в’їзна) – це рекреаційна діяльність осіб-нерезидентів у спеціально призначеній місцевості в межах країни, громадянами якої вони не перебувають;

зарубіжна рекреація (виїзна) – це рекреаційна діяльність осіб-резидентів країни у межах спеціально відведених місцевостей регіону та країни, що знаходяться за межами країни-походження та середовища їх проживання;

прикордонна рекреація – це рекреаційна діяльність людей, що мешкають у прикордонних територіях з метою здійснення рекреації на спеціально відведеній місцевості на термін, що не перевищує 24 години. Окремо виділяють рекреацію у межах країни, національну та міжнародну рекреацію.

Рекреація в межах країни охоплює внутрішню та іноземну (в’їзну) рекреацію. Національна рекреація охоплює внутрішню та зарубіжну (виїзну) рекреацію. Міжнародна рекреація охоплює сукупність іноземної (в’їзної) і зарубіжної (виїзної) рекреації.

 


Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:

Теоретичні основи формування рекреаційних комплексів

Тема 2. Теоретичні основи формування рекреаційних комплексів

  1.  Типи рекреаційних комплексів та їх класифікації.
  2.  Принципи і фактори розміщення рекреаційних комплексів (принцип соціальної спрямованості і функціональної орієнтації рекреаційних комплексів, принцип ринкових відносин, принцип керованості рекреаційного обслуговування, принцип інтенсивного природокористування та збереження екологічної рівноваги, принцип державного регулювання та правового забезпечення).
  1.  Типи рекреаційних комплексів та їх класифікації.

Рекреаційна діяльність поєднує різноманітні види відпочинку і значну сукупність допоміжних і обслуговуючих видів діяльності, які разом називають рекреаційним (туристичним) господарством або рекреаційним комплексом. Рекреаційне господарство являє собою типовий міжгалузевий комплекс, оскільки у рекреаційному обслуговуванні прямо чи опосередковано приймає участь багато різних галузей і видів економічної діяльності. Рекреаційний комплекс (РК) — це сукупність галузей і видів економічної діяльності, які забезпечують рекреаційними послугами населення країни, регіону, міста та створюють необхідні передумови для нормального функціонування рекреаційно-туристичного господарства. Звичайно, рекреаційний комплекс забезпечує функціонування рекреаційних циклів тижневої, місячної, сезонної тривалості, але в окремих випадках (місто, промисловий вузол, промисловий район) необхідно акцентувати і проблеми організації короткочасного відпочинку — тижневого і добового.

Ключова методологічна проблема рекреаційно-географічних досліджень полягає в необхідності певного структурування рекреаційної діяльності, її систематики і класифікації за функціональними видами і просторовими масштабами. На даний час рекреація як вид економічної діяльності не узгоджена з традиційною галузевою класифікацією господарства, і, відтак, не має чіткого організаційно-економічного структурування на різних управлінських рівнях.

Вид діяльності, який називають «рекреаційним господарством» або «індустрією туризму», неспівставний з традиційною галузевою класифікацією господарства чи з систематикою видів економічної діяльності, прийнятою в Україні з липня 1997 р. Для їх співставлення і «стиковки» потрібний аналіз функціональної структури рекреаційного господарства за методологічною схемою міжгалузевих комплексів. За таким підходом рекреаційне господарство являє собою міжгалузевий комплекс (чи макрокомтекс), який складається із кількох спеціалізованих (галузевих) рекреаційних підкомплексів. Багаторівнева ієрархічна структура рекреаційної діяльності дозволяє розглядати її і на мікрорівні — як види діяльності населення та домашніх господарств. Функціональну систематику рекреаційної діяльності потрібно довести до базового рівня, до найдрібніших видів рекреаційного обслуговування, що їх здійснюють окремі фірми і працівники.

Функціональна структура рекреаційного міжгалузевого комплексу представлена на рисунку.

Верхні рівні систематики й агрегування рекреаційної діяльності у формі комплексу й спеціалізованих підкомплексів достатньо відомі, нижні — потребують обгрунтування та пояснень. Первинні ланки рекреаційної діяльності представлені елементарними операціями, які в сукупності складають рекреаційне обслуговування: їжа, сон, проживання, побутове обслуговування, культурне обслуговування, спілкування та ін. На цьому рівні діє таке правило: будь-який вид рекреаційного обслуговування (ЛР) обов’язково доповнюється супутніми видами загального обслуговування (ЛЗ). Таке поєднання певного виду рекреаційного обслуговування та комплексу супутніх загальних послуг ми називаємо рекреаційним циклом.

Рекреаційний заклад може обмежуватись одним циклом. Але в багатьох випадках рекреаційні підприємства надають рекреантам певний набір рекреаційних послуг — лікування, оздоровлення, розважальні програми, екскурсії та ін. Іншими словами, переважна більшість підприємств і закладів рекреації організує для свого контингенту ту чи іншу сукупність рекреаційних циклів, яку ми називаємо рекреаційним кластером (кластером рекреаційних послуг). Таким чином, рекреаційні кластери (кластери рекреаційних послуг) визначають ту чи іншу спеціалізацію рекреаційних підприємств, той чи інший їх рекреаційно-туристичний профіль. Кластери рекреаційних послуг визначають види рекреаційної діяльності: 1) курортно-лікувальний відпочинок; 2) курортно-оздоровчий відпочинок; 3) спортивно-оздоровчий відпочинок; 4) пізнавальний туризм; 5) історико-етнографічний туризм; 6) історико-культурний туризм; 7) науковий туризм; 8) діловий туризм; 9) торговий туризм; 10) спортивний туризм; 11) ландшафтно-екологічний туризм; 12) релігійний туризм; 13) гостьовий і родинний туризм; 14) розважальний туризм.

Рекреаційні заклади з однаковими кластерами рекреаційних послуг мають однотипову спеціалізацію і займаються однаковими видами рекреаційної діяльності. Функціонально вони агрегуються у спеціалізовані рекреаційні підкомплекси: І — курортно-оздоровчий; II — пізнавально-діловий; III — спортивний; IV — екологічний; V — релігійний; VI — розважальний та ін. Спеціалізовані підкомплекси у сукупності формують єдиний міжгалузевий рекреаційний комплекс.

Ці рекреаційні комплекси формують наступні таксономічні ранги: рекреаційний пункт, рекреаційний центр, рекреаційний вузол, рекреаційний підрайон, рекреаційний район та регіон.

У основу класифікації типів ТРК встановлені дві ознаки:

—  функціональне  призначення  або  спеціалізація  рекреаційних  підприємств  на основі  профілюючих  галузей  рекреаційних  господарств;

—  стадії формування комплексу.

Всього виділені шість типів рекреаційних комплексів:

—  санаторний – курортний;

—  туристський – оздоровчий;

—  санаторно- туристський – оздоровчий;

—  мисливське – риболовецький;

—  туристський – оздоровче – мисливське – риболовецький;

—  всеосяжний.

Територіальні санаторно-курортні комплекси по функціональних  особливостям  призначаються  для  санаторно-курортного  лікування  і  включають спеціалізовані санаторно-лікувальні однопрофільні  або багатопрофільні установи.

Територіальні  туристсько-оздоровчі  комплекси  призначаються  для  різних  видів  туризму  і  відпочинку.  Основними  підприємствами  цих  комплексів  є  будинки  відпочинку,  туристські готелі, городки відпочинку, бази, табори, притулки, мотелі.

Територіальні  санаторно-туристсько-оздоровчі  комплекси  по  функціональному призначенню служать як для курортного лікування, так і для  туристсько-оздоровчого  обслуговування. Такі  суміщені  комплекси  включають групи  взаємозв’язаних  лікувально-оздоровчих  і  туристських установ.

Функціями  мисливсько-риболовних  ТРК  є  спортивне  полювання  і  рибний  лов,  їх  основні  установи –  притулки  мисливців  і  риболовів,  човнові станції.  

У  туристсько-оздоровчо-мисливсько-риболовецьких  комплексах  культивуються  види  рекреаційної  діяльності,  відповідні  їх  найменуванню.

Всеосяжний  тип  ТРК  включає всі  перераховані  види  рекреаційної  діяльності  і  відповідні  їм  установи  обслуговування.

Виділяються п’ять стадій формування ТРК:

1.  піонерну;

2.  групову;

3.  формування супутніх галузей;

4.  реконструктивну;

5.  комплексної структури.

Перша стадія розвитку ТРК  характеризується  вибірковим  освоєнням  ресурсів  і  створенням  точкових  рекреаційних  об’єктів.  Друга  стадія  відрізняється  виникненням  груп  рекреаційних  установ  на  територіях,  вже  якийсь час  освоюваних  в  курортно-туристичних  цілях. На  третій  стадії формуються різні  супутні галузі, тобто підприємства  культурно-побутового  призначення,  харчові,  сувенірні  і  інші. В період четвертої стадії формування за рахунок збільшення видів  рекреаційної  діяльності  і  утворення  нових  рекреаційних  і  супутніх  установ  і  підприємств  може  відбуватися  зміна  рекреаційного  профілю  ТРК,  а  отже  і  його  типу.  П’ята  стадія  характерна  для  ТРК,  що мають  тип , що склався , і  відповідно  поєднання  рекреаційних  установ  і  інфраструктури, що склалося  (до  якому і належить Великі Сочі).

Для  оцінки  стадії  формування  ТРК  необхідно  знайти  відносний  показник,  що характеризує  відношення  фактично  створеного  рекреаційного  господарства  і  супутніх  галузей  до  оптимально можливому на основі даних рівня розвитку комплексності, його  величини,  якості  і  об’єму  послуг, що надаються ,  оскільки  ці  показники безпосередньо відображають результати діяльності ТРК.

  1.  Принципи і фактори розміщення рекреаційних комплексів (принцип соціальної спрямованості і функціональної орієнтації рекреаційних комплексів, принцип ринкових відносин, принцип керованості рекреаційного обслуговування, принцип інтенсивного природокористування та збереження екологічної рівноваги, принцип державного регулювання та правового забезпечення).

Принципами ринкових відносин є: пріоритет приватної власності, правова рівність всіх суб’єктів ринкових відносин, свобода підприємницької діяльності;

судовий захист будь-якого цивільного права у випадку його порушення. Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень чи дій, бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Державні органи місцевого самоврядування відшкодовують матеріальну і моральну шкоду, заподіяну незаконним рішенням чи діями, бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень;

справедливість, добросовісність, розумність. Тобто встановлення рівних умов для участі всіх осіб, закріплення можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, забезпечення реалізації цивільного права з шануванням прав і інтересів інших осіб.

Принцип справедливості означає визначення нормою права обсягу, межі здійснення захисту цивільних прав та обов’язків особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків.

Розумність — це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Тема 1. Теоретичні основи формування рекреаційних комплексів

1.1. Рекреація як сфера господарчої діяльності

1.2. Основний категорійний апарат дисципліни

1.3. Типи рекреаційних комплексів та їх класифікації.

1.4. Принципи і фактори розміщення рекреаційних комплексів

1.1. Рекреація як сфера господарчої діяльності

Рекреація це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою відповідних заходів і здійснюється у вільний від роботи час і має чітку природно-ресурсну орієнтацію

Рекреація – від латинського recreatio відтворення, відновлення (рис. 1)

Рис.1. Структура рекреації.

Рекреаційно-туристична індустрія забезпечує:

— 10% світового обігу виробничо-ресурсного ринку;

— 6% світового валового національного продукту;

— 7% світових інвестицій;

— 11% світових споживчих витрат;

— 5% світових податків;

— кожне 16-те робоче місце.

Історія вивчення рекреації

Географічний період: Ю. О. Веденін, М. С. Мироненко, В. С. Преображенським, І. Т. Твердохлебов й ін.

Сучасний період: О.О. Бейдик, М. И. Долишний, В. К. Євдокименко, М. П. Крачило, В. И. Мацола, Т. Ф. Панченко, Н. В. Фоменко, А. Александрова, І. Зорин, В. Квартальнов, М. Клаусон, Й. Майер, П. Марриотт, К. Миллз, Д. Николаенко, К. Рупперт, В. Скотт-Вилльямс, Дж. Р. Уокер, В. Фостер та ін.

1.2. Основний категорійний апарат дисципліни

Рекреаційний потенціал — це сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційні ресурсиоб’єкти і явища природного й антропогенного походження, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні й кількісні параметри й виступають матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення й лікування людей, формування й спеціалізації рекреаційних районів (центрів) і забезпечують їхню економічну ефективність.

Рекреаційні умови — сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційної діяльності (характер ландшафту й кліматичні особливості, наявність мінеральних джерел, біорізноманітність, можливості для занять тими або іншими видами спорту й т.д.), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційна територія — територія, що використовується для оздоровлення людей.

При цьому варто розрізняти рекреаційні території для короткочасної (лісопарки, зелені зони міст, водні об’єкти й т.п.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні комплекси й т.п.) рекреаційної діяльності.

Рекреаційний об’єктмісце з обмеженою площею, що використовується для відпочинку (лісова галявина, пам’ятка природи, пляж і т.п.).

Рекреаційна ємність — здатність території забезпечувати для певного числа відпочиваючий психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-оздоровчої діяльності без деградації системи.

Рекреаційне навантаження — це сукупність безпосередніх впливів людини на природно-територіальний комплекс, насамперед на рослинний покрив (існує припустиме та критичне навантаження).

Вільний час — позаробочий час за винятком часу, що використовується для підтримання біологічного існування.

Рекреаційний час — частина вільного часу, що використовується для рекреаційної діяльності.

Рекреаційна діяльність – система заходів пов’язана з використанням вільного часу для оздоровчої й культурно-пізнавальної діяльності на спеціалізованих територіях, розташованих за межами постійного проживання.

Туризм – тимчасовий виїзд за межі постійного проживання з пізнавальною, оздоровчою метою без заробітку на термін від 24 годин до одного року.

Рекреаційна системаце комплексна геосистема, що поєднує в собі соціальні, техногенні й природні комплекси й має своєю метою відтворення психофізиологічних сил людини.

4 этапа жизненного цикла проекта (с шаблонами для каждого этапа)

Стороннему наблюдателю может показаться, что процесс управления проектом прост… просто разговаривать с клиентами, составлять расписание встреч, назначать задачи и напоминать членам команды о сроках.

Но любой, кто руководил проектом, скажет вам, что это гораздо больше, поэтому жизненный цикл проекта так полезен.

Что такое жизненный цикл проекта?

Жизненный цикл проекта — это четырехступенчатая структура, призванная помочь менеджерам проектов успешно вести свои проекты от начала до конца.Целью жизненного цикла проекта является создание простой в использовании структуры для руководства проектами.

Каковы 4 стадии жизненного цикла проекта?

ПОЛУЧИТЬ ИНФОГРАФИЧЕСКИЙ ШАБЛОН

Понимание и планирование 4 этапов жизненного цикла проекта может помочь вам управлять, организовывать и планировать, так что ваш проект будет реализован без сбоев.

Поможет жизненный цикл управления проектом:

  • Упрощение общения между проектными группами и заинтересованными сторонами
  • Обеспечить достижение целей с помощью имеющихся ресурсов
  • Помогите снизить риски и удерживайте проекты в рабочем состоянии

Но как выглядит каждый этап цикла?

1.Этап инициирования проекта: понимание целей, приоритетов, сроков и рисков проекта

Начальная стадия жизненного цикла управления проектом — это встреча с клиентами и заинтересованными сторонами, чтобы понять их цели, мотивацию и надежды на проект.

На этом этапе цель состоит в том, чтобы определить общие цели, которые должны быть достигнуты, чтобы вы могли считать проект успешным. На этом этапе много исследований, открытий и обсуждений, но очень мало детального планирования.

Ключевые шаги управления проектом на стадии инициации включают:

  • Определение целей проекта и результатов
  • Описание рисков проекта , зависимостей, ограничений и приоритетов
  • Определение объема проекта на основе сроков и имеющихся ресурсов
  • Подача проектного предложения на утверждение (наш составитель предложений может помочь вам в этом)

Если вам нужна дополнительная информация, у нас есть более подробное руководство по написанию плана управления проектом.Вы также можете получить сертификат PMP, чтобы пройти специальное обучение тому, как это делать.

Я рассмотрю основы здесь.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН ПРЕДЛОЖЕНИЯ ПО ПРОЕКТУ

Давайте посмотрим, что нужно для каждой из этих задач.

Начать процесс управления проектом с определения целей и результатов проекта

Начните с разговора с заинтересованными сторонами или клиентами, чтобы узнать их потребности. Постарайтесь понять, что для них важно, какие проекты они пробовали в прошлом и что надеются увидеть в будущем.

Оттуда вы можете перейти к построению конкретных целей и результатов, за которые ваша команда будет нести ответственность, с учетом масштабов проекта и доступных ресурсов.

Обязательно задокументируйте выводы, сделанные на этих начальных встречах … вы захотите записать согласованные результаты, когда дело доходит до стадии закрытия проекта.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН ПЛАНИРОВАНИЯ ПРОЕКТА

Наконечник: набор S.M.A.R.T. (конкретные, измеримые, достижимые, актуальные, привязанные к срокам) цели. Например: «За 3 месяца увеличьте конверсию блога на 5%».

Опишите риски, зависимости, ограничения и приоритеты проекта

После того, как вы наметили общие цели проекта, самое время изучить все переменные, которые могут повлиять на ход проекта, в том числе:

  • Риски: Факторы, которые могут отрицательно повлиять на стоимость, цели, сроки или результаты проекта
  • Зависимости: Связи между действиями или задачами
  • Ограничения: Ограничивающие факторы, такие как технология, ресурсы, время и стоимость

Выявив все эти переменные на раннем этапе, вы сможете пресечь множество потенциальных проблем в зародыше, прежде чем они нарушат всю временную шкалу вашего проекта.

Разбивка рисков, подобная приведенной ниже, может помочь в выявлении и оценке всех рисков в вашем проекте. Структурная разбивка рисков — это иерархическое представление рисков, начиная с рисков высокого уровня и затем разбивая их на более детализированные риски. Это может быть важным инструментом для управления рисками проекта.

ПОЛУЧИТЬ СТРУКТУРУ ПРОБЛЕМЫ РИСКА

Определить объем проекта на основе сроков и имеющихся ресурсов

Располагая обработкой всех переменных, вы можете начать разбивать проект на более действенные шаги.Установите границы объема проекта, исходя из ваших сроков и имеющихся в вашем распоряжении ресурсов, и подумайте, какой набор навыков понадобится вашей будущей команде.

Интеллектуальные карты и блок-схемы могут быть полезны для организации всех движущихся частей, чтобы наметить, что является разумным с учетом ограничений проекта.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН КАРТЫ MIND

Краткое изложение стадии инициирования проекта в проектном предложении

Все детали, которые вы устанавливаете на этапе инициирования, должны быть изложены в проектном предложении, единственном важном продукте для этого этапа инициирования.

Предложение проекта — это отчет, в котором подробно описаны все цели, объем, требования, бюджет, участники и сроки проекта.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН ПРЕДЛОЖЕНИЯ

Не путать с планом проекта, который включает в себя гораздо более подробное описание того, как будет выполняться проект, предложение по проекту не должно быть длиннее нескольких страниц.

В зависимости от сложности проекта может быть достаточно одностраничного плана действий, подобного приведенному ниже.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН

Ознакомьтесь с нашими шаблонами предложений о работе, шаблонами бизнес-предложений и шаблонами предложений по консультированию, чтобы узнать о дополнительных возможностях.

В любом случае, через несколько месяцев в проекте, пытаясь расставить приоритеты для работы своей команды и принять решения, влияющие на направление проекта, вы поблагодарите себя за создание четкой документации по этим высокоуровневым целям проекта. .

Создание профессиональной визуализации жизненного цикла проекта

Убедитесь, что визуализация жизненного цикла вашего проекта соответствует бренду вашей компании, чтобы дизайн выглядел по-настоящему профессионально.Пользователи Venngage Business могут использовать My Brand Kit и видеть цвета, логотипы и шрифты своей компании, автоматически применяемые к шаблонам Venngage.

Пользователи

Business также могут отправлять отзывы непосредственно на свой дизайн с помощью функции комментариев Venngage. Узнайте больше о My Brand Kit, режиме комментариев и других функциях учетной записи Venngage Business:


Узнать больше

2. Этап планирования проекта: наметьте задачи и сроки, необходимые для выполнения проекта.

После того, как ваше проектное предложение было одобрено, пора переходить к стадии планирования проекта в его жизненном цикле.

Этап планирования проекта — это создание комплексного плана проекта , который включает:

  • Преобразование вашего предложения в серию действенных задач и планирование их в дорожной карте проекта
  • Документирование процессов или рабочих процессов , которые ваша команда будет использовать (вы можете попробовать использовать для этого инфографику процессов)
  • Создание измеримых краткосрочных целей из общих целей проекта
  • Устранение потенциальных проблем , которые могут сорвать вашу дорожную карту

Этот план проекта будет источником правды для вашей команды, когда в ходе проекта возникнут какие-либо вопросы, конфликты или проблемы.

Давайте углубимся в самый важный основной результат этапа планирования проекта: дорожную карту проекта.

Создание дорожной карты проекта с задачами и этапами проекта

Создание дорожной карты проекта — один из наиболее важных этапов жизненного цикла управления проектом, имеющий решающее значение для организации вашей команды и обеспечения непрерывности работы. В дорожной карте проекта указаны все даты начала и окончания каждой крупной задачи проекта (а также все важные этапы, над которыми вы работаете).

Pro Совет: используйте наш конструктор дорожных карт для создания профессиональных увлекательных дорожных карт.

Диаграммы Ганта

(например, приведенная ниже) являются отличным инструментом для составления дорожной карты проекта, поскольку они могут показывать продолжительность и сроки ряда зависимых задач. Они идеально подходят для планирования и составления графиков и, в конечном итоге, для отслеживания прогресса на всех этапах жизненного цикла проекта.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН

Что лучше всего в использовании диаграммы Ганта для дорожной карты вашего проекта?

На одной диаграмме можно показать несколько одновременных графиков времени, что упрощает учет зависимостей задач.

Например, в этом шаблоне диаграммы Ганта показаны задачи проекта для нескольких команд в течение нескольких месяцев:

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН

Визуальный формат диаграммы Ганта значительно упрощает визуализацию и корректировку зависимостей по сравнению с электронной таблицей. А поскольку это наглядно, вашей команде легко увидеть, понять и дать отзыв о предстоящих задачах.

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН

После того, как ваша дорожная карта составлена, последний этап этапа планирования — это собрать вашу команду и провести запуск проекта, что приведет вас к следующему этапу жизненного цикла проекта: этапу выполнения.

Прочтите это сообщение в блоге, чтобы узнать больше Шаблоны диаграмм Ганта .

3. Этап реализации проекта: воплощайте свой план в жизнь и следите за выполнением проекта

Этап выполнения проекта — это истинное начало проекта, когда вы выполняете все задачи и действия, намеченные на этапе планирования.

Именно здесь происходит большая часть проектных работ, и это требует постоянного контроля.Ожидайте, что ваши цели и план действий будут корректироваться по мере углубления в проект.

Как руководитель проекта, ваши основные обязанности на этапе реализации проекта:

    • Наблюдать и контролировать процесс выполнения, проверяя качество результатов команды
    • Корректировать и обновлять задач, целей и сроков в соответствии с меняющимися условиями
    • Обменивайтесь информацией о между вашей командой и участниками проекта

Создание отчетов о состоянии для информирования о ходе выполнения в процессе управления проектом

Хотя большая часть вашего времени на этапе выполнения процесса управления проектом будет потрачена на мониторинг и корректировку, чтобы поддерживать проект в нужном русле, вам также необходимо держать заинтересованные стороны в курсе любых изменений в статусе проекта.

Использование шаблона отчета о статусе проекта, подобного приведенному ниже, поможет убедиться, что вы не упускаете никаких важных деталей при общении с заинтересованными сторонами.

Например, этот отчет о состоянии включает в себя обзор выполнения проекта на данный момент, а также актуальные вехи проекта:

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН

Хотя этот шаблон отчета о состоянии короче, он сфокусирован на резюме, но включает место для заметок от каждого представителя команды:

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН Также должны быть включены

KPI и обновления бюджета, если они у вас есть.

4. Этап закрытия проекта: проанализировать результаты, обобщить ключевые выводы и спланировать следующие шаги

После того, как вы достигли целей проекта и результаты были одобрены заинтересованными сторонами, пора переходить к этапу закрытия проекта.

На стадии закрытия проекта в процессе управления проектом вы:

  • Выдача результатов
  • Члены группы выпуска и ресурсы проекта
  • Анализировать эффективность проекта в ретроспективе проекта

Ретроспектива проекта — это как оценка успеха проекта, так и извлечение уроков, которые можно применить в будущих проектах.Проекты никогда не будут проходить без препятствий , и всегда будут чему поучиться, что облегчит продвижение других проектов.

Есть много способов провести ретроспективную встречу по проекту, но вы должны попытаться определить свои самые большие победы и поражения и найти решения. Если вы внешний консультант, вы можете даже попросить своего клиента высказать свое мнение.

Следите за своими заметками где-нибудь, что будет доступно всей вашей команде, например, к общей электронной таблице (или отправьте электронное письмо после встречи):

Источник

Еще одна обязанность менеджера проекта на этапе закрытия проекта может заключаться в анализе производительности команды на основании качества ее работы и того, насколько хорошо они смогли уложиться в сроки.

Эти обзоры производительности могут быть доставлены членам команды (или вышестоящему руководству) в форме легко читаемого визуального резюме, как показано ниже:

ПОЛУЧИТЬ ШАБЛОН

Но помните … ваш проект не будет завершен, пока все ваши документы не будут переданы и одобрены вашим клиентом или заинтересованной стороной.

Используйте Venngage, чтобы сообщить о своем прогрессе на протяжении жизненного цикла проекта

Любой достойный менеджер проекта знает, что четкое общение — основа любого успешного проекта.Venngage помогает сделать ваше общение наглядным, чтобы вы могли удивить клиентов и сохранить единство своей команды.

НАЧНИТЕ ПЛАНИРОВАНИЕ ВАШЕГО ПРОЕКТА С МЕСТОРОЖДЕНИЯ .

Что такое SDLC (жизненный цикл разработки программного обеспечения) Методологии этапов

Что такое жизненный цикл разработки программного обеспечения (SDLC)? Изучите этапы, методологии, процессы и модели SDLC

Жизненный цикл разработки программного обеспечения (SDLC) — это структура, которая определяет этапы разработки программного обеспечения на каждом этапе. Он охватывает подробный план создания, развертывания и обслуживания программного обеспечения.

SDLC определяет полный цикл разработки, то есть все задачи, связанные с планированием, созданием, тестированием и развертыванием программного продукта.

Software Development Life Cycle SDLC Software Development Life Cycle SDLC

Процесс жизненного цикла разработки программного обеспечения

SDLC — это процесс, который определяет различные этапы разработки программного обеспечения для доставки высококачественного продукта. Этапы SDLC охватывают полный жизненный цикл программного обеспечения, то есть от начала до вывода продукта из эксплуатации.

Соблюдение процесса SDLC ведет к систематической и дисциплинированной разработке программного обеспечения.

Цель:

Целью SDLC является предоставление высококачественного продукта в соответствии с требованиями заказчика.

SDLC определил свои фазы как сбор требований, проектирование, кодирование, тестирование и сопровождение. Важно придерживаться этапов, чтобы выпускать Продукт систематически.

Например, Программное обеспечение должно быть разработано, и команда разделена для работы над функцией продукта, и ей разрешено работать так, как они хотят. Один из разработчиков решает сначала разработать дизайн, тогда как другой решает сначала написать код, а другой — часть документации.

Это приведет к сбою проекта, из-за чего необходимо иметь хорошие знания и понимание среди членов команды, чтобы предоставить ожидаемый продукт.

Цикл SDLC

Цикл SDLC представляет собой процесс разработки программного обеспечения.

Ниже приведено схематическое представление цикла SDLC:

SDLC Cycle SDLC Cycle

Фазы SDLC

Ниже представлены различные фазы:

  • Сбор и анализ требований
  • Дизайн
  • Реализация или кодирование
  • Тестирование
  • Развертывание
  • Техническое обслуживание

# 1) Сбор и анализ требований

На этом этапе от клиента собирается вся необходимая информация для разработки продукта в соответствии с его ожиданиями.Любые неясности должны быть разрешены только на этом этапе.

Бизнес-аналитик и менеджер проекта назначают встречу с заказчиком, чтобы собрать всю информацию, например, что заказчик хочет построить, кто будет конечным пользователем, какова цель продукта. Перед созданием продукта очень важно понимание или знание продукта.

Например, Клиент хочет иметь приложение, которое включает денежные транзакции. В этом случае требование должно быть четким, например, какие транзакции будут выполняться, как они будут выполняться, в какой валюте они будут проводиться и т. Д.

После того, как сбор требований завершен, выполняется анализ, чтобы проверить осуществимость разработки продукта. В случае возникновения неясностей, устанавливается звонок для дальнейшего обсуждения.

После того, как требование ясно понято, создается документ SRS (Спецификация требований к программному обеспечению). Этот документ должен быть полностью понят разработчикам, а также должен быть рассмотрен заказчиком для дальнейшего использования.

# 2) Проектирование

На этом этапе требование, содержащееся в документе SRS, используется в качестве входных данных, и создается архитектура программного обеспечения, которая используется для реализации разработки системы.

# 3) Реализация или кодирование

Реализация / кодирование начинается, как только разработчик получает проектный документ. Дизайн программного обеспечения переведен в исходный код. На этом этапе реализуются все компоненты программного обеспечения.

# 4) Тестирование

Тестирование начинается после завершения кодирования и выпуска модулей для тестирования. На этом этапе разработанное программное обеспечение тщательно тестируется, и все обнаруженные дефекты передаются разработчикам для их исправления.

Повторное тестирование, регрессионное тестирование проводится до тех пор, пока программное обеспечение не будет соответствовать ожиданиям клиента.Тестировщики обращаются к документу SRS, чтобы убедиться, что программное обеспечение соответствует стандарту заказчика.

# 5) Развертывание

После тестирования продукта он развертывается в производственной среде или выполняется первое UAT (пользовательское приемочное тестирование) в зависимости от ожиданий клиента.

В случае UAT создается реплика производственной среды, и заказчик вместе с разработчиками выполняет тестирование. Если клиент найдет приложение, как ожидалось, то клиент предоставит согласие на запуск.

# 6) Техническое обслуживание

После развертывания продукта в производственной среде разработчики позаботятся о техническом обслуживании продукта, т. Е. При возникновении какой-либо проблемы, которую необходимо исправить или внести какие-либо улучшения.

Модели жизненного цикла разработки программного обеспечения

Модель жизненного цикла программного обеспечения — это описательное представление цикла разработки программного обеспечения. Модели SDLC могут иметь другой подход, но основные фазы и действия остаются одинаковыми для всех моделей.

# 1) Модель водопада

Модель водопада — самая первая модель, которая используется в SDLC. Она также известна как линейная последовательная модель.

В этой модели результат одной фазы является входом для следующей фазы. Разработка следующего этапа начинается только после завершения предыдущего этапа.

  • Во-первых, выполняется сбор и анализ требований. После того, как требование заморожено, можно начинать только проектирование системы. Здесь созданный документ SRS является выходом для этапа требований и действует как вход для проектирования системы.
  • В разделе «Архитектура и дизайн программного обеспечения системного проектирования» создаются документы, которые служат исходными данными для следующего этапа, то есть реализации и кодирования.
  • На этапе внедрения выполняется кодирование, и разработанное программное обеспечение является исходным материалом для следующего этапа, то есть тестирования.
  • На этапе тестирования разработанный код тщательно тестируется для обнаружения дефектов в программном обеспечении. Дефекты регистрируются в средстве отслеживания дефектов и повторно проверяются после исправления. Ведение журнала ошибок, повторное тестирование, регрессионное тестирование продолжается до тех пор, пока программное обеспечение не будет запущено.
  • На этапе развертывания разработанный код перемещается в производство после утверждения клиентом.
  • Любые проблемы в производственной среде решаются разработчиками, которые находятся на обслуживании.

Waterfall Model Waterfall Model

Преимущества модели водопада:

  • Модель водопада — это простая модель, которую легко понять, и в которой все фазы выполняются шаг за шагом.
  • Результаты каждой фазы четко определены, что не приводит к сложности и упрощает управление проектом.

Недостатки модели «Водопад»:

  • Модель «Водопад» требует много времени и не может использоваться в краткосрочных проектах, так как в этой модели нельзя начать новую фазу до тех пор, пока текущая фаза не будет завершена.
  • Модель водопада не может использоваться для проектов, которые имеют неопределенные требования или в которых требования продолжают меняться, так как эта модель ожидает, что требование будет ясным на этапе сбора и анализа требований, и любое изменение на более поздних этапах приведет к увеличению затрат поскольку изменения потребуются на всех этапах.

# 2) V-образная модель

V-образная модель также известна как модель проверки и подтверждения. В этой модели проверка и проверка идут рука об руку, т.е. разработка и тестирование идут параллельно. Модель V и модель водопада одинаковы, за исключением того, что планирование тестирования и тестирование начинаются на ранней стадии в V-модели.

V-Shaped Model V-Shaped Model

a) Этап проверки:

(i) Анализ требований:

На этом этапе вся необходимая информация собирается и анализируется.Действия по проверке включают рассмотрение требований.

(ii) Проектирование системы:

После того, как требования ясны, система проектируется, т.е. архитектура, компоненты продукта создаются и документируются в проектном документе.

(iii) Дизайн высокого уровня:

Дизайн высокого уровня определяет архитектуру / дизайн модулей. Он определяет функциональность между двумя модулями.

(iv) Дизайн нижнего уровня:

Дизайн нижнего уровня определяет архитектуру / дизайн отдельных компонентов.

(v) Кодирование:

На этом этапе выполняется разработка кода.

b) Фаза валидации:

(i) Модульное тестирование:

Модульное тестирование выполняется с использованием сценариев модульного тестирования, которые разработаны и выполняются на этапе проектирования низкого уровня. Модульное тестирование выполняется самим разработчиком. Он выполняется на отдельных компонентах, что приводит к раннему обнаружению дефектов.

(ii) Тестирование интеграции:

Тестирование интеграции выполняется с использованием тестовых примеров интеграции на этапе проектирования высокого уровня.Интеграционное тестирование — это тестирование интегрированных модулей. Выполняется тестировщиками.

(iii) Тестирование системы:

Тестирование системы выполняется на этапе проектирования системы. На этом этапе тестируется вся система, т. Е. Тестируется вся функциональность системы.

(iv) Приемочное тестирование:

Приемочное тестирование связано с этапом анализа требований и проводится в среде заказчика.

Преимущества V — Модель:

  • Это простая и понятная модель.
  • Подход V-модели хорош для небольших проектов, в которых требования определены и зависают на ранней стадии.
  • Это систематическая и дисциплинированная модель, результатом которой является высококачественный продукт.

Недостатки V-образной модели:

  • V-образная модель не подходит для текущих проектов.
  • Изменение требований на более позднем этапе будет стоить слишком дорого.

# 3) Модель прототипа

Модель прототипа — это модель, в которой прототип разработан до фактического программного обеспечения.

Опытные модели имеют ограниченные функциональные возможности и неэффективную производительность по сравнению с реальным программным обеспечением. Фиктивные функции используются для создания прототипов. Это ценный механизм для понимания потребностей клиентов.

Прототипы программного обеспечения создаются до реального программного обеспечения, чтобы получить ценные отзывы от клиентов. Внедряются отзывы, и прототип снова проверяется заказчиком на предмет любых изменений. Этот процесс продолжается до тех пор, пока модель не будет принята заказчиком.

Prototype Model Prototype Model

По завершении сбора требований создается быстрый дизайн и создается прототип, который представляется заказчику для оценки.

Отзывы клиентов и уточненные требования используются для модификации прототипа и снова представляются заказчику для оценки. Как только заказчик утверждает прототип, он используется как требование для создания реального программного обеспечения. Фактическое программное обеспечение построено с использованием подхода модели водопада.

Преимущества прототипа модели:

  • Прототип модели снижает стоимость и время разработки, поскольку дефекты обнаруживаются намного раньше.
  • Отсутствующая функция или функциональность или изменение требований могут быть идентифицированы на этапе оценки и могут быть реализованы в доработанном прототипе.
  • Вовлечение клиента на начальном этапе уменьшает путаницу в требованиях или понимании какой-либо функциональности.

Недостатки прототипа модели:

  • Поскольку заказчик участвует на каждом этапе, заказчик может изменить требования к конечному продукту, что усложняет объем и может увеличить время доставки продукта.

# 4) Спиральная модель

Спиральная модель включает итерационный подход и подход прототипа.

Фазы спиральной модели отслеживаются в итерациях. Циклы в модели представляют собой этап процесса SDLC, то есть самый внутренний цикл — это сбор и анализ требований, который следует за планированием, анализом рисков, разработкой и оценкой. Следующий цикл — проектирование, за которым следует реализация, а затем тестирование.

Спиральная модель состоит из четырех этапов:

  • Планирование
  • Анализ рисков
  • Инжиниринг
  • Оценка

Spiral Model Spiral Model

(i) Планирование:

Этап планирования включает сбор требований, в котором все необходимое информация собирается от клиента и документируется.Для следующего этапа создается документ спецификации требований к программному обеспечению.

(ii) Анализ рисков:

На этом этапе выбирается лучшее решение для соответствующих рисков, и проводится анализ путем создания прототипа.

Для примера риск, связанный с доступом к данным из удаленной базы данных, может заключаться в том, что скорость доступа к данным может быть слишком низкой. Риск может быть устранен путем создания прототипа подсистемы доступа к данным.

(iii) Инжиниринг:

После того, как проведен анализ рисков, написано кодирование и тестирование.

(iv) Оценка:

Заказчик оценивает разработанную систему и планирует следующую итерацию.

Преимущества спиральной модели:

  • Анализ рисков широко проводится с использованием прототипов моделей.
  • Любое расширение или изменение функциональности может быть выполнено в следующей итерации.

Недостатки спиральной модели:

  • Спиральная модель лучше всего подходит только для крупных проектов.
  • Стоимость может быть высокой, так как может потребоваться большое количество итераций, что может привести к тому, что достижение конечного продукта займет много времени.

# 5) Итеративная инкрементная модель

Итеративная инкрементная модель делит продукт на небольшие части.

Для примера определяется и реализуется функция, которая должна быть разработана в итерации. Каждая итерация проходит через этапы, а именно: анализ требований, проектирование, кодирование и тестирование. Детальное планирование в итерациях не требуется.

После завершения итерации продукт проверяется и доставляется заказчику для оценки и обратной связи. Отзывы клиентов реализованы в следующей итерации вместе с недавно добавленной функцией.

Следовательно, продукт увеличивается с точки зрения функций, и после завершения итераций окончательная сборка сохраняет все функции продукта.

Фазы итеративной и инкрементной разработки Модель:

  • Начальная фаза
  • Этап разработки
  • Строительная фаза
  • Переходная фаза

(i) Начальная фаза:

Начальная фаза включает требование и объем проект.

(ii) Этап разработки:

На этапе разработки доставляется рабочая архитектура продукта, которая покрывает риск, идентифицированный на начальной фазе, а также выполняет нефункциональные требования.

(iii) Этап строительства:

На этапе строительства архитектура заполняется кодом, готовым к развертыванию, и создается путем анализа, проектирования, реализации и тестирования функциональных требований.

(iv) Этап перехода:

На этапе перехода продукт развертывается в производственной среде.

Преимущества итеративной и инкрементальной модели:

  • Любое изменение требования может быть легко выполнено и не требует дополнительных затрат, поскольку существует возможность включения нового требования в следующую итерацию.
  • Риск анализируется и идентифицируется в итерациях.
  • Дефекты выявляются на ранней стадии.
  • Поскольку продукт разделен на более мелкие части, управлять им легко.

Недостатки Итеративной и инкрементной модели:

  • Полное требование и понимание продукта необходимы для постепенной разбивки и построения.

# 6) Модель Большого Взрыва

Модель Большого Взрыва не имеет какого-либо определенного процесса. Деньги и усилия объединяются, поскольку вход и выход представляют собой разработанный продукт, который может быть или не совпадать с тем, что нужно клиенту.

Модель большого взрыва не требует особого планирования и составления графиков. Разработчик выполняет анализ требований и кодирование, а также разрабатывает продукт в соответствии с его пониманием. Эта модель используется только для небольших проектов. Нет команды тестирования и формального тестирования не проводится, и это может быть причиной провала проекта.

Преимущества модели Big Bang:

  • Это очень простая модель.
  • Требуется меньше планирования и календарного планирования.
  • Разработчик может создавать собственное программное обеспечение.

Недостатки модели большого взрыва:

  • Модели большого взрыва нельзя использовать для крупных, текущих и сложных проектов.
  • Высокий риск и неопределенность.

# 7) Agile Model

Agile Model — это комбинация итеративной и инкрементной моделей. Эта модель больше ориентирована на гибкость при разработке продукта, чем на требования.

В Agile продукт разбивается на небольшие инкрементальные сборки. Он не разрабатывается как законченный продукт за один раз. Каждая сборка увеличивается с точки зрения функций. Следующая сборка основана на предыдущей функциональности.

В Agile итерации называются спринтами. Каждый спринт длится 2-4 недели. В конце каждого спринта product owner проверяет продукт, и после его утверждения он доставляется заказчику.

Отзывы клиентов принимаются для улучшения, а его предложения и улучшения рассматриваются в следующем спринте.Тестирование проводится в каждом спринте, чтобы свести к минимуму риск сбоев.

Agile Model Agile Model

Преимущества гибкой модели:

  • Это дает больше гибкости для адаптации к изменениям.
  • Новую функцию можно легко добавить.
  • Удовлетворенность клиентов, поскольку отзывы и предложения принимаются на каждом этапе.

Недостатки:

  • Отсутствие документации.
  • Agile нужны опытные и высококвалифицированные ресурсы.
  • Если заказчик не понимает, каким именно должен быть продукт, проект потерпит неудачу.

Заключение

Соблюдение подходящего жизненного цикла очень важно для успешного завершения Проекта. Это, в свою очередь, упрощает управление.

У различных моделей жизненного цикла разработки программного обеспечения есть свои плюсы и минусы. Лучшая модель для любого проекта может быть определена такими факторами, как Требования (четкие или неясные), Сложность системы, Размер проекта, Стоимость, Ограничение навыков и т. Д.

Пример, В случае неясного требования лучше всего использовать спиральные и гибкие модели, поскольку требуемые изменения могут быть легко внесены в любой этап.

Модель Waterfall является базовой моделью, и все другие модели SDLC основаны только на ней.

Надеюсь, вы приобрели огромные знания о SDLC.

.

Комментариев нет

Добавить комментарий