Закон украины про информацию: Закон Украины N 2657-XII «Об информации»-Профи Винс

Закон украины про информацию: Закон Украины N 2657-XII «Об информации»-Профи Винс

Закон України «Про інформацію»

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про інформацію

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 48, ст.650)

{Вводиться в дію Постановою ВР 
№ 2658-XII від 02.10.92, ВВР, 1992, № 48, ст.651}

{Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-зп від 30.10.97}

{Із змінами, внесеними згідно із Законами 
№ 1642-III від 06.04.2000, ВВР, 2000, № 27, ст.213 
№ 3047-III від 07.02.2002, ВВР, 2002, № 29, ст.194 
№ 676-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, № 28, ст.214 
№ 1268-IV від 18.11.2003, ВВР, 2004, № 11, ст.141 
№ 1703-IV від 11.05.2004, ВВР, 2004, № 32, ст.394 
№ 2707-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 33, ст.429 
№ 2388-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 37, ст.496 
№ 2592-VI від 07.10.2010, ВВР, 2011, № 10, ст.63 
№ 2724-VI від 30.11.2010, ВВР, 2011, № 12, ст.86 
№ 2756-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 23, ст.160}

{В редакції Закону № 2938-VI від 13.01.2011, ВВР, 2011, № 32, ст.313}

{Зміни до Закону див. в Законі № 5029-VI від 03.07.2012, ВВР, 2013, № 23, ст.218}

{Щодо втрати чинності Закону № 2592-VI від 07.10.2010 додатково див. Закон № 763-VII від 23.02.2014, ВВР, 2014, № 12, ст.189}

{Із змінами, внесеними згідно із Законами 
№ 317-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 26, ст.219 
№ 1405-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 28, ст.533 
№ 1774-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 2, ст.25 
№ 2704-VIII від 25.04.2019, ВВР, 2019, № 21, ст.81
№ 324-IX від 03.12.2019, ВВР, 2020, № 11, ст.63
№ 692-IX від 16.06.2020}

{У тексті Закону слово «конфіденціальна» в усіх відмінках замінено словом «конфіденційна» у відповідному відмінку згідно із Законом № 1703-IV від 11.05.2004}

{У тексті Закону слова «і регіонального» виключено згідно із Законом № 2388-VI від 01.07.2010}

Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Доступ до інформації в Україні — Вікіпедія

Доступ до інформації в Україні

Право на доступ до інформації — гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме:

• право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;
• право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом:

• в інтересах національної безпеки;
• в інтересах територіальної цілісності;
• в інтересах громадського порядку;
• з метою запобігання заворушенням чи злочинам;
• для охорони здоров’я населення;
• для захисту репутації або прав інших людей;
• для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;
• для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено законами України

• «Про інформацію»;
• «Про доступ до публічної інформації» та іншими нормативно-правовими актами.

«Про інформацію»[ред. | ред. код]

Закон України «Про інформацію» встановлює, що кожен має право на:

• вільне одержання,
• вільне використання,
• вільне поширення,
• вільне зберігання,
• захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

«Інформація» згідно з цим законом це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Цей закон закріплює

основні принципи інформаційних відносин, а саме:

• гарантованість права на інформацію;
• відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;
• достовірність і повнота інформації;
• свобода вираження поглядів і переконань;
• правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;
• захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Відповідно до цього закону право на інформацію охороняється законом та держава гарантує всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Також ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

«Про доступ до публічної інформації»[ред. | ред. код]

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації:

• яка перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом,
• що становить суспільний інтерес.

Публічна інформація — відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація:

• що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або
• яка перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим законом.

Цей закон не поширюється на відносини:

• щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій
• у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Звернення і запит, хоча є доволі подібними інструментами взаємодії з владними органами, базуються на різних за своєю природою правах людини. Основна відмінність звернення від запиту в тому, що за зверненням від його адресата вимагається щось зробити, а за запитом — лише надати інформацію чи копію документу. Між зверненням і запитом є й формальні відмінності:

• порядок оформлення;
• процедура реєстрації та обліку;
• суб’єкт подання;
• строки розгляду.

Запит публічної інформації[ред. | ред. код]

Запит на інформацію — прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

В запитах на інформацію мова йде про надання публічної інформації, якою володіє або повинен володіти її розпорядник.

Запитувачами публічної інформації є фізичні, юридичні особи та об’єднання громадян без статусу юридичної особи.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом індивідуальним або колективним. Відкрита інформація надається (запит розглядається) незалежно від того, стосується ця інформація запитувача особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Водночас, запит може подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі та повинен містити:

• ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти,
• номер засобу зв’язку, якщо такий є;
• загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст
• підпис і дату.

Для спрощення процедури оформлення письмових запитів особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на його офіційному веб-сайті.

Якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

Розпорядники інформації зобов’язані:

• визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями,
• надавати право робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації,
• мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу до інформації.

Кожна особа має право:

• знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються,
• знати як, ким і з якою метою ці відомості використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;
• доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;
• вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе,
• знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;
• на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
• на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб’єктів владних повноважень, підлягають обов’язковій реєстрації в системі обліку.

Строки

Розпорядник інформації має надати відповідь не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту.

Строк розгляду запиту розпорядник інформації може продовжити до 20 робочих днів у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Відшкодування витрат

Якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк в розмірі, визначеному розпорядником в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. Проте, при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Відмова у наданні інформації[ред. | ред. код]

Розпорядник інформації може відмовити в задоволенні запиту коли:

• він не володіє інформацією і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит,
• інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, за умови дотримання вимог щодо т. зв. «трискладового тесту» (ч.2 ст.6)
• особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком,
• у разі недотримання формальних вимог до оформлення запиту на інформацію.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

• прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд інформаційного запиту,
• дату відмови,
• мотивовану підставу відмови,
• порядок оскарження відмови
• підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Розпорядник інформації не може відмовити на підставі того, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел.

Відмова, як й інші порушення даного Закону, можуть бути оскаржені до адміністративних судів за Кодексом адміністративного судочинства.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Дана процедура не є відмовою, але й не гарантує отримання інформації від належного розпорядника.

Застосування ЗУ «Про доступ до публічної інформації» в Україні[ред. | ред. код]

В 2011 році Закон України «Про доступ до публічної інформації» став найвищим досягненням України в світових рейтингах. Тоді Україна посіла 9 місце серед 89 країн світу за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада).^[1]

Станом на 2016 рік відповідно до The Right to Information Rating ( рейтинг свободи інформації), що ведеться Access Info Europe та Centre for Law and Democracy Україна за якістю тексту закону посідає 22 місце у світі. Втрата позицій за роки дії закону пов’язана з ухваленням нових більш прогресивних законів в різних країнах світу (загальна кількість — 111), зокрема український закон втрачає позиції через відсутність положень щодо незалежної інституції (інформаційний комісар, омбудсмен з доступу тощо), який є важливою ланкою у забезпеченні ефективної реалізації права на доступ.

Виконання Закону органами державної влади в 2012 році[ред. | ред. код]

Органами державної влади було відкрито та оприлюднено через систему обліку публічної інформації понад 290 тисяч документів.

В країні створено розгалужену систему забезпечення доступу до публічної інформації, в якій працює понад 300 державних службовців. В 2012 році органами державної влади було надано 43 тисячі відповідей на інформаційні запити. З них 3400 — від представників засобів масової інформації. Відповіді на 93% від цих запитів були надані протягом 5 днів.

Більше половини інформаційних запитів надійшли за допомогою електронної пошти.

Найбільша кількість запитів (11470) надійшла до Міністерства внутрішніх справ України. На другому місці — Президент України (3655 запитів). Замикає трійку лідерів КМДА — 2932 запити. Більше, ніж 1000 запитів протягом року надійшло також до Міністерства юстиції України (1690) та Міністерства охорони здоров’я (1544). Серед областей лідерами є місто Севастополь (647) та Харківська ОДА (573).^[2]

Основні переваги та новації українського Закону[ред. | ред. код]

• Сфера застосування Український закон поширюється на ширше коло суб’єктів, ніж Freedom of Information Act (FOIA) (США).

Автори FOIA вивели з-під його дії законодавчу гілку влади (Конгрес, Сенат). Не підпадає під дію FOIA також Президент США.

Автори українського Закону поширили його дію на три гілки влади — законодавчу, виконавчу і судову, а також на органи зі спеціальним статусом, органи місцевого самоврядування, а також на підприємства та організації, які фінансуються з бюджету, займають монопольне (домінуюче) положення на ринку чи володіють інформацією, що становить суспільний інтерес.

• Універсальність

FOIA є обов’язковим для виконання лише у федеральних органах. На рівні кожного штату приймається власний закон за аналогією з FOIA. Проте, ці документи не є ідентичними FOIA — в окремих штатах законодавство є більш жорстким за федеральне, в інших — надає менші можливості запитувачам. Все залежить від позиції окремих штатів. Особливості застосування встановлюються судами в порядку прецеденту. Тому практика застосування однієї й тієї ж норми може суттєво різнитися в різних штатах.

У нас закон про доступ є обов’язковим для виконання розпорядниками інформації всіх рівнів на всій території України. Запитувач не повинен знатися на відмінностях законодавства регіонів, а може писати запит за однією формою — байдуже в уряд чи до району.

Судова гілка влади під час розгляду позовів на неналежне виконання закону про доступ має користуватися нормами закону та єдиного Науково-практичному коментаря до Закону.

• Об’єкт доступу

У рамках FOIA надається виключно документ. Запитувач має максимально чітко вказати, доступ до якого документу йому необхідний. Службовцям заборонено в межах FOIA давати будь-які пояснення, а також здійснювати вибірку чи узагальнення інформації. Можливий лише пошук документу в базах та архівах. Такий підхід вважається захистом від впливу посадовців на зміст та обсяг інформації. В окремих штатах (напр. Колорадо) документ без чітко вказаних реквізитів не надається.

В Україні за запитом надається будь-яка публічна інформація, яка знаходиться в розпорядника. Можуть бути надані дані з різних документів. Можливе уточнення запиту, якої саме інформації потребує запитувач. Проте наш закон не зобов’язує розпорядників створювати нову інформацію в процесі підготовки відповіді.

• Наявність документу

В Україні передбачено механізм, за яким громадянин може дізнається про наявність документу, якого він потребує. Цього немає в США.

У Сполучених Штатах не передбачено створення єдиної системи, яка б давала можливість громадянину зрозуміти, якими документами володіє той чи інший орган.

У США є федеральний «Довідник законів» — типізація документів за кожним агентством. Кожне агентство зобов’язане викласти на сайті опис, чим воно займається. Запитувач має або дізнатися з власних джерел про наявність потрібного документу, або, виходячи з опису функцій, зробити припущення, що необхідний йому документ є в цьому агентстві.

В Україні кожен розпорядник інформації зобов’язаний вести та оприлюднювати реєстр публічної інформації, яка перебуває в його розпорядженні.

• Терміни відповіді

У США дають відповідь на запити за 20 робочих днів. Цей термін не поширюється на запити в сфері міжнародних відносин, правоохоронних органів, розвідки. Посадовець може збільшити термін, якщо зможе аргументовано довести, що затримка відбувається з об’єктивних підстав.

В Україні базовий термін на розгляд запиту — 5 робочих днів. У надзвичайних випадках — 48 годин. І лише коли запитують багато документів, термін може бути продовжено до 20 днів. Ця вимога є жорсткою і порушення термінів розгляду вважається порушенням Закону.

США. Існує 9 винятків (В1-В9) і 3 «спеціальні винятки» (С1-С3). Застосовуються на розсуд посадовця, який працює над запитом. Специфіка застосування окремим нормативним документом не прописана (приклади застосування в окремих випадках викладені в Інструкції Мінюсту). Кожен документ розглядається стосовно винятків у індивідуальному порядку. Підстави винятку не пояснюються, поруч із «чорним полем» ставиться лише відповідний індекс винятку.

Проте рішення посадовця може бути оскаржене в судовому порядку.

Україна. Закон передбачає три види винятків: конфіденційна інформація, таємна інформація та службова інформація. При цьому розпорядник має скласти детальний перелік питань, які можуть бути віднесені до службової інформації. Цей перелік є публічним, але не є нормативним. У разі запровадження обмеження необхідність його використання має бути аргументована через трискладовий тест відповідно до ч.2 ст.6 Закону.

• Вартість послуг

США. На федеральному рівні поділяють запитувачів на 3 рівні: ЗМІ, освітні та наукові некомерційні організації; комерційні організації; інші особи. Всі мають платити 10 центів за сторінку друку та 28 доларів за годину роботи фахівця (пошук документу). Запитувач із першої та третьої категорії має право на дві години безкоштовного пошуку. Для першої категорії плата за друк вимагається лише починаючи з 99-ї сторінки. Друга категорія платить за все. На практиці в 99% плата не береться. Принаймні, ніколи не вимагають оплати, якщо сума послуг менша ніж 14 доларів.

Україна. Для всіх запитувачів послуги безкоштовні. Плата береться лише за копіювання/друк документів обсягом понад 10 сторінок.

Сервіс «Доступ до правди»[ред. | ред. код]

Сервісна платформа «Доступ до правди» була створена в 2014 році. Метою сайту є відправлення інформаційних запитів в органи влади та місцевого самоврядування. Сайт «Доступ до Правди» працює як уніфікована платформа для надсилання електронних запитів розпорядникам інформації відповідно до Закону “Про доступ до публічної інформації”. Необхідно зробити лише чотири прості кроки, щоб отримати інформацію:

1. Зайти на сайт «Доступ до Правди».

2. Обрати з переліку розпорядника інформації, який, на вашу думку, повинен володіти потрібною вам інформацією.

3. Сформулювати текст запиту за формою на сайті.

4. Перевірити свою електронну або поштову скриньку.

Важливо пам’ятати, що ваш запит та відповідь на нього є публічними і автоматично оприлюднюються на сайті. Це важливо для наступного узагальнення відповідей, для того, щоб інші особи могли ознайомитися з наданими відповідями^[3]

23 жовтня 2015 року був представлений оновлений інтернет-ресурс «Доступ до правди» зі зміненим дизайном та додатковою «новинною» частиною. На сайті почали публікувати новини зроблені на основі відповідей на запити користувачів та публікації журналістів сайту^[4]

26 червня 2017 у тестовому режимі запущено ще одну опцію для користувачів плаформи — можливість отримати юридичний коментар щодо запитів та відповідей, які надсилають через «Доступ до правди». Тепер запитувачі можуть отримати професійну консультацію в разі, якщо вони не отримали відповіді або не розуміють, як користуватися отриманою інформацією^[5]

«Доступ до правди» функціонує завдяки підтримці Omidyar Network, Swedish International Development Cooperation Agency (SIDA), USAID, Pact Inc. і National Endowment for Democracy. Партнер проекту «Доступ до правди» – «Українська правда».

Закон Украины «О доступе к публичной информации» (Мишенков А.А.)

Закон Украины «О доступе к публичной информации»: информационный прорыв в Украину

 

Мишенков А.А., главный специалист отдела по вопросам

гуманитарного законодательства Управления социального, трудового и

гуманитарного Департамента конституционного,

административного и социального законодательства

 

Как известно, 9 ноября 1995 Украина присоединилась к Совету Европы. При вступлении Украина обязалась соблюдать обязанности, вытекающие из Устава Совета Европы, а именно принципов плюралистической демократии, верховенства права и защиты прав человека и основных свобод всех лиц, находящихся под ее юрисдикцией.

В частности, резолюцией Парламентской Ассамблеи Совета Европы от 5 октября 2005 № 1466 «О выполнении обязанностей и обязательств Украины» были подведены итоги реализации ключевых реформ, которых Украина нуждалась и обязалась реализовать.

Парламентская Ассамблея сделала вывод, что хотя Украина и достигла значительного прогресса в законодательной сфере, она все еще не выполнила всех своих обязательств, которые взяла на себя при вступлении в Совет Европы, и что верховенство права во многих сферах еще не полностью достигнуто и, в частности, призвала органы государственной власти Украины улучшить правовое регулирование доступа к информации, а также строго соблюдать статьи 34 Конституции Украины относительно свободы информации во время засекречивания документов и рассекретить все официальные документы, которые были закрыты для общего доступа с нарушением законодательства.

Во исполнение указанной Резолюции Парламентской Ассамблеи Совета Европы и с целью обеспечения реализации положений статьи 34 Конституции Украины относительно свободы информации, статьи 10 Конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 года, статьи 19 Международного пакта о гражданских и политических правах, а также для обеспечения эффективной реализации права каждого на свободу выражения мнения и доступ к информации, права на свободные сбор, хранение, использование и распространение информации устно, письменно или иным способом, Верховной Радой Украины 13 января 2011 года были приняты Законы Украины «О доступе к публичной информации» и «О внесении изменений в Закон Украины» Об информации» (новая редакция), вступившие в силу 10 мая 2011 года.

Следует отметить, что эти два закона тесно связаны между собой.

Так, новая редакция Закона Украины «Об информации» определяет, в частности, основные принципы, субъекты, объекты информационных отношений в Украине и то, что является информацией, и ее виды.

В свою очередь, Закон Украины «О доступе к публичной информации» (далее-Закон) определяет порядок осуществления и обеспечения права каждого на доступ к информации, находящейся во владении субъектов властных полномочий, других распорядителей публичной информации, определенных этим Законом, и информации, представляющей общественный интерес.

Прежде всего, следует обратить внимание на то, что все требования Закона распространяются только на органы государственной власти, иные государственные органы, органы местного самоуправления, органы власти Автономной Республики Крым, других субъектов, осуществляющих властные управленческие функции в соответствии с законодательством и решения которых являются обязательными для выполнения, а на юридических лиц, финансируемых из государственного, местных бюджетов, бюджета Автономной Республики Крым, лиц, выполняющих делегированные полномочия субъектов властных полномочий по закону или договору, включая предоставление образовательных, оздоровительных, социальных или других государственных услуг, субъектов хозяйствования, занимающих доминирующее положение на рынке или наделенных специальными или исключительными правами, или которые являются естественными монополиями и субъектов хозяйствования, которые владеют информацией о состоянии окружающей среды, о качестве пищевых продуктов и предметов быта, об авариях, катастрофах, опасных природных явлениях и других чрезвычайных событиях, которые произошли или могут произойти и угрожают здоровью и безопасности граждан и другой информацией, представляющей общественный интерес (общественно необходимой информацией), требования этого Закона распространяются только в части обнародования и предоставления соответствующей информации по запросами.

Закон обязал всех распорядителей информации, предусмотренных статьей 13 Закона, предоставлять и обнародовать публичную информацию — отраженную и задокументированную любыми средствами и на любых носителях информации, которая была получена или создана в процессе выполнения субъектами властных полномочий своих обязанностей, предусмотренных действующим законодательством, или которая находится во владении субъектов властных полномочий, других распорядителей публичной информации.

При этом Законом установлено, что указанная информация является открытой, кроме случаев, установленных законом, а доступ к ней обеспечивается путем систематического и оперативного ее обнародования в официальных печатных изданиях, на официальных сайтах в сети Интернет, на информационных стендах и любым другим способом, а также путем предоставления ее по запросам на информацию.

Что касается публичной информации с ограниченным доступом, то ею по закону является конфиденциальная, тайная и служебная информация.

Конфиденциальной информацией является информация, доступ к которой ограничен физическим или юридическим лицом, кроме субъектов властных полномочий, и которая может распространяться в определенном ими порядке по их желанию в соответствии с предусмотренными ими условиями. При этом, не может быть отнесена к конфиденциальной информация, полученная или созданная распорядителями информации.

Секретной информацией является информация, доступ к которой ограничивается исключительно в интересах национальной безопасности, территориальной целостности или общественного порядка с целью предотвращения беспорядков или преступлений, для охраны здоровья населения, защиты репутации или прав других лиц, предотвращения разглашения информации, полученной конфиденциально, или обеспечения авторитета и беспристрастности правосудия и лишь при условии, что разглашение этой информации может нанести существенный ущерб этим интересам или ущерб от обнародования такой информации преобладает над общественным интересом в ее получении.

Тайной признается информация, содержащая государственную, профессиональную, банковскую тайну, тайну следствия и другую предусмотренную законом тайну.

Служебной информацией является информация, содержащаяся в документах субъектов властных полномочий, которые составляют внутриведомственную служебную корреспонденцию, докладные записки, рекомендации, если они связаны с разработкой направления деятельности учреждения или осуществлением контрольных, надзорных функций органами государственной власти, процессом принятия решений и предшествуют публичному обсуждению и / или принятию решений, а также информация, собранная в процессе оперативно-розыскной, контрразведывательной деятельности, в сфере обороны страны, которая не отнесена к государственной тайне.

Кроме этого, Законом предусматривается, что не может быть ограничен доступ к информации о распоряжении бюджетными средствами, владении, пользовании или распоряжении государственным, коммунальным имуществом, в том числе к копиям соответствующих документов, условия получения этих средств или имущества, фамилии, имена, отчества физических лиц и наименования юридических лиц, получивших эти средства или имущество, если обнародование или предоставление такой информации не может нанести ущерб интересам национальной безопасности, обороны, расследованию или предотвращения преступления.

Также, очень интересным является положение Закона о том, что декларации о доходах лиц и членов их семей, претендующих на занятие или занимающих выборную должность в органах власти, или занимающих должность государственного служащего, служащего органа местного самоуправления первой или второй категории является открытой информацией, а также относительно того, что ограничению доступа подлежит информация, а не документ и в случае, если документ содержит информацию с ограниченным доступом, для ознакомления предоставляется информация, доступ к которой ограничен.

Таким образом, результатом внедрения четких оснований ограничения доступа к публичной информации должен стать пересмотр субъектами властных полномочий списков документов, доступ к которым был ограничен до вступления в силу Закона, а это уже огромное достижение в развитии эффективной и прозрачной государства.

Особого внимания заслуживают положения Закона, определяющие порядок реализации права на доступ к информации с информационным запросом — просьбой лица к распорядителю информации предоставить публичную информацию, находящуюся в его владении.

Закон предусматривает, что запрашивающий имеет право обратиться к распорядителю информации с запросом на информацию независимо от того, касается эта информация его лично или нет, без объяснения причины подачи запроса.

При этом, запрос на информацию может быть индивидуальным или коллективным и может подаваться в устной, письменной или иной форме (по почте, факсу, телефону, электронной почте) по выбору запрашивающего. Письменный запрос подается в произвольной форме.

Одновременно Законом устанавливаются определенные требования к запросам, а именно предполагается, что запрос на информацию должно содержать:

— Имя (наименование) запрашивающего, почтовый адрес или адрес электронной почты, а также номер средства связи, если таковой имеется;

— Общее описание информации или вид, название, реквизиты или содержание документа, по которому запрашивается, если спрашивающему это известно;

— Подпись и дату при условии представления запроса в письменной форме.

С целью упрощения процедуры оформления письменных запросов на информацию лицо может подавать запрос путем заполнения соответствующих форм запросов на информацию, которые можно получить в распорядителя информации и на официальном веб-сайте соответствующего распорядителя. Указанные формы должны иметь краткую инструкцию по процедуре подачи запроса на информацию, ее получение т.д.

В случае если по уважительным причинам (инвалидность, ограниченные физические возможности и т.д.) лицо не может подать письменный запрос, он должен оформить ответственное лицо по вопросам запросов на информацию, обязательно указав в запросе свое имя, контактный телефон, и предоставить копию запроса лицу, которое его подала.

Закон обязал субъектов властных полномочий определять специальные места для работы вопрошателей с документами или их копиями, а также предоставлять право запрашивающего делать выписки из них, фотографировать, копировать, сканировать их, записывать на любые носители информации, а также иметь специальные структурные подразделения или назначать ответственных лиц для обеспечения доступа вопрошателя к информации.

Следует учитывать, что распорядитель информации должен предоставить ответ на запрос на информацию не позднее пяти рабочих дней со дня получения запроса.

В случае, если запрос на информацию касается информации, необходимой для защиты жизни или свободы лица, в отношении состояния окружающей среды, качества пищевых продуктов и предметов быта, аварий, катастроф, опасных природных явлений и других чрезвычайных событий, которые произошли или могут произойти и угрожают безопасности граждан, ответ должен быть предоставлен не позднее 48 часов со дня получения запроса, но ходатайство о срочной обработке запроса должно быть обоснованным.

Вместе с этим, в случае если запрос касается предоставления большого объема информации или требует поиска информации среди большого количества данных, распорядитель информации может продлить срок рассмотрения запроса до 20 рабочих дней с обоснованием такого продления. О продлении срока распорядитель информации сообщает спрашивающего в письменной форме не позднее пяти рабочих дней со дня получения запроса.

Важной гарантией реализации права на доступ к публичной информации по информационным запросом является безвозмездный характер предоставления такой информации.

Однако, в случае если удовлетворение запроса на информацию предусматривает изготовление копий документов объемом более 10 страниц, Закон предусматривает обязанность вопрошателях возместить фактические расходы на копирование и печать.

Размер фактических расходов определяется соответствующим распорядителем на копирование и печать в пределах граничных норм, установленных Кабинетом Министров Украины. В случае если распорядитель информации не установил размер платы за копирование или печать, информация предоставляется бесплатно.

Одновременно, Законом определено, что при предоставлении лицу информации о себе и информации, которая представляет общественный интерес, плата за копирование и печать не взимается

Кроме этого, следует обратить внимание на то, что распорядитель информации имеет право отказать в удовлетворении запроса только в случаях, когда он не владеет информацией и не обязан в соответствии с его компетенцией, предусмотренной законодательством, владеть информацией, относительно которой запрашивается, или когда информация, относится к категории информации с ограниченным доступом, или лицо, подавшее запрос на информацию, не оплатила фактические расходы, связанные с копированием и печатью, а также в случае несоблюдения требований к запросу на информацию.

В отказе в удовлетворении запроса на информацию должны быть указаны фамилия, имя, отчество и должность лица, ответственного за рассмотрение информационного запроса, дату отказа, мотивированный основание отказа, порядок обжалования отказа и подпись.

Отказ в удовлетворении запроса на информацию предоставляется в письменной форме.

Одновременно Законом предусматривается, что ответ распорядителя информации о том, что информация может быть получена запрашивающим из общедоступных источников, или ответ не по существу запроса считается неправомерным отказом в предоставлении информации.

Распорядитель информации, который не владеет запрашиваемой информацией, но которому по статусу или характеру деятельности известно или должно быть известно, кто ею владеет, обязан направить этот запрос надлежащему распорядителю с одновременным уведомлением об этом запрашивающего. В таком случае отсчет срока рассмотрения запроса на информацию начинается со дня получения запроса должным распорядителем.

Ответственность за нарушение законодательства о доступе к публичной информации несут лица, виновные в совершении таких нарушений:

- Непредоставление ответа на запрос;

- Непредоставление информации по запросу;

- Безосновательный отказ в удовлетворении запроса на информацию;

- Неопубликование информации в соответствии со статьей 15 настоящего Закона;

- Предоставление или обнародование недостоверной, неточной или неполной информации;

- Несвоевременное предоставление информации;

- Необоснованное отнесение информации к информации с ограниченным доступом;

— Неосуществления регистрации документов;

— Намеренное сокрытие или уничтожение информации или документов.

Лица, считающие, что их права и законные интересы нарушены распорядителями информации, имеют право на обжалование решений, действий или бездеятельности распорядителей информации в суд, которое осуществляется в соответствии с Кодексом административного судопроизводства Украины, а также на возмещение материального и морального вреда в порядке, определенном законом.

Фактически, граждане Украины благодаря принятому Верховной Радой Украины Закона «О доступе к публичной информации» получили право по-европейски легко и быстро получать, в частности, информацию о том, как работают органы исполнительной власти и местного самоуправления.

 

Источник: www.minjust.gov.ua

 

Закон о медиа — что запретят говорить журналистам и как будут наказывать — законопроект

Организацией работы Нацсовета будет заниматься патронатная служба, в которую каждый член Регулятора может дать по одному представителю

Из открытых источников

Верховная Рада опубликовала текст доработанного законопроекта № 2693-д о медиа. Законопроект предусматривает введение в действие так называемого Кодекса работы СМИ.

В пояснительной записке отмечается, что принятие законопроекта должно создать необходимые современные европейские условия для удовлетворения информационных потребностей украинцев, эффективного развития сферы предоставления аудиовизуальных медиасервисов с использованием новых технологий.

Главным органом, который будет осуществлять надзор за медиарынком, будет Национальный совет по вопросам ТВ и радиовещания. Этот орган будет осуществлять регистрацию медиа, в том числе онлайн-СМИ. Он будет как регистрировать СМИ, так и отменять регистрацию медиа, деятельность которого нарушает закон. 

Нацсовет будет обращаться к владельцам платформ общего доступа к информации (в том числе иностранных, например YouTube, Facebook) с требованием ограничить доступ к информации, которую распространяют медиа, к которым были применены санкции. Также Нацсовет получит право обращаться к владельцам поисковых систем, в том числе иностранных, с требованием исключения или блокировки в результатах поиска или каталогах информации, которые подпали под санкции в Украине.

Согласно законопроекта, лицензированию будут подлежать исключительно те вещатели, которые используют радиочастотный ресурс для наземного вещания — FM-радиовещания и вещания, известное как Т2. 

Обязательной регистрации подлежат субъекты, которые осуществляют вещание без использования радиочастотного ресурса, субъекты в сфере печатных медиа, провайдерами аудиовизуальных сервисов, а также субъекты в сфере медиа, в том числе нерезиденты Украины, которые предоставляют пользователям на территории Украины доступ к своим медіасервисів на условиях, предусматривающих оплату пользователями доступа или пользования такими медиасервисами. Онлайн-медиа и платформы общего доступа к информации самостоятельно принимают решение о регистрации.

Что нового в доработанном законопроекте?

В документе появился большой блок новых терминов: кто является конечным бенефициарным владельцем субъектов в сфере медиа, кто ключевой участник субъекта в сфере медиа, какие признаки косвенного и прямого решающего влияния на деятельность медиа и другие термины, касающиеся структуры собственности медиа. Уточняются и базовые понятия, такие как «онлайн-медиа», «веб-сайт» и другое.

Обновленный законопроект содержит упрощенные требования к членам Национального совета по вопросам телевидения и радиовещания, которая будет присматривать за медиарынком, в частности сняли возрастные ограничения (ранее членом регулятора могли стать только те, кому исполнилось 30 лет). Также теперь будет предоставляться приоритет гендерному равенству.

Зато расширили полномочия Нацсовета. Он получит право обращаться к владельцам поисковых систем, в том числе иностранным, с требованием исключения или блокировки в результатах поиска или каталогах информации, которая подпала под санкции в Украине и сможет обращаться к владельцам платформ общего доступа к информации (в том числе иностранным) с требованием ограничить доступ к информации, которую распространяют медиа, к которым были применены санкции. 

Организацией работы Нацсовета будет заниматься патронатная служба, в которую каждый член Регулятора может дать по одному представителю (раньше в нее могли входить только помощник и секретарь главы Нацсовета и один советник члена Нацсовета).

Из документа изъяли положение об обязательности трансляции радиостанций, телеканалов, каталогов программ, которые происходят из стран, являющихся сторонами Европейской конвенции о трансграничном телевидении или государствами-членами Европейского союза, официальными языками этих государств.

Запрещено всем лицам, зарегистрированным в оффшорных зонах, быть участниками поставщиков электронных коммуникационных услуг для нужд вещание с использованием радиочастотного ресурса.

В доработанном проекте из числа субъектов, на которые распространяется регулирование закона, изъято иностранные нелинейные медиа и иностранные платформы общего доступа к информации — Netflix, Amazon Prime Video.

Печатные издания подлежат обязательной регистрации только в период военной агрессии, а телевизионные вещатели смогут свободно выбирать отрывок (видеоряд) по трансляции события, которая представляет значительный общественный интерес, необходимый для подготовки новостных сообщений.

Свобода деятельности в сфере медиа

Запрещена цензура. Не допускается незаконное вмешательство в деятельность медиа государства, органов местного самоуправления, общественных объединений и политических партий (кроме случаев, когда должностное лицо является автором распространяемой информации дала интервью).

Распространение медиа на территории Украины может быть запрещена только в случаях и в порядке, предусмотренных законом.

Для медиа, доменное имя которых UA или УКР, будут требовать от регистратора доменных имен прекратить регистрацию или сопровождение доменного имени. Также обяжут поставщика услуг хостинга (если он является резидентом Украины), прекратить предоставление этих услуг. 

В случае, если медиа зарегистрированные в других доменных зонах, тогда обязывать провайдеров блокировать ресурс. 

Для онлайн-медиа, которые подают информацию через платформы общего доступа к информации (например, Youtube) — будут требовать ограничить доступ к страницам этого ресурса от владельца платформы. 

В обновленном законопроекте появился пункт о том, что медиа не должны согласовывать свои материалы с должностными лицами государственных органов власти и местного самоуправления, а также политических партий. (Ранее упоминания о партии не было.) 

При этом лицам, которые считают, что в отношении была обнародована недостоверная информация, неполная или неточная, дается право требовать ее опровержение или дать ответ в течение 14 дней после выхода этой информации (ранее срок был 30 дней). 

Чего нельзя распространять в украинских медиа

Часть запретов осталась стандартной. Например, запрет на призыв к насильственной смене власти или оскорбление граждан по расовым и другим признакам.

Но появились и новые пункты, такие как запрет на оправдание оккупации части Украины, а также отрицание территориальной целостности страны.

нельзя  создавать положительные образы лиц, которые занимали руководящие должности в коммунистической партии (должность секретаря районного комитета и выше, высших органах власти и управления времен коммунистического режима, а также работников советских органов государственной безопасности. С хорошей стороны можно показывать только тех, кто принимал участие в развитии украинской культуры и науки.

Согласно законопроекта, установлен запрет и на позитивное изображение нацистов.

Также существуют определенные ограничения, связанные с вооруженной агрессией

Запрещено распространять:

• материалы, содержащие популяризацию или пропаганду органов государства-агрессора, ее должностных лиц, лиц и организаций, которые контролирует государство-агрессор, а также их отдельных действий, которые оправдывают или признают правомерной вооруженную агрессию, аннексию территории Украины, нарушение территориальной целостности, суверенитета Украины, в частности и публичное отрицание указанных действий;

• недостоверные материалы о вооруженной агрессии и действия государства-агрессора, ее должностных лиц, лиц и организаций, которые контролирует государство-агрессор, в случае если следствием этого является разжигание вражды и ненависти или призывы к насильственному изменению территориальной целостности или конституционного строя;

• программы и материалы (кроме информационных и информационно-аналитических), среди участников которых являются лица, внесенные в перечень лиц, которые составляют угрозу национальному медиапространства Украины, который утверждает Национальный совет в порядке, определенном законом.

Кроме того, Нацсовет отказывает в регистрации иностранных линейных медиа, зарегистрированных в государстве-агрессоре, или если Национальный совет обнаружила признаки того, что редакционный контроль в отношении таких иностранных линейных медиа осуществляют физические или юридические лица государства-агрессора.

Как будут наказывать за нарушение

Всего есть 5 видов санкций: штраф, аннулирование регистрации медиа, аннулирование лицензии, запрет онлайн-медиа на территории Украины, запрет иностранного аудиовизуального медиа-сервиса на территории Украины. 

Из всех этих видов санкций только штраф Нацсовет может устанавливать самостоятельно. Что же касается аннулирований регистраций, лицензий или блокировка медиа, это будет происходить на основании решения суда. 

Именно Нацсовет будет принимать решение о том, как штрафовать медиа или обращаться в суд по поводу аннулирования регистрации медиа, аннулирования лицензии, запрета онлайн-медиа на территории Украины, запрет иностранного аудиовизуальному медиасервису на территории Украины.

Санкции будут зависеть от степени нарушения, которые делятся на три вида: существенные, грубые и мелкие. Значительные — это обнародования запрещенной информации, в частности любого положительного упоминания о коммунистических деятелей СССР, а также высказываний или материалов, которые унижают или демонстрируют пренебрежение к государственному языку; мелкие — нарушение сроков предоставления ответов на запросы Нацсовета и внесения изменений в реестр или несоблюдения требований относительно исходных данных. К грубым нарушениям относится обнародование информации, которая касается «государства-агрессора» (пропаганда, публичное отрицание оккупации, разжигание вражды или ненависти, призыв к насильственной смене власти, свержения конституционного строя или нарушение территориальной целостности).

Для онлайн-медиа мелкие нарушения обойдутся в 5 размеров минимальных зарплат (по состоянию на сейчас — 23 500 грн.), значительные —  от пяти до десяти размеров минимальных зарплат (23 500-47 000 грн.), а грубые – до 15 минзарплат (70 500 грн.). Для аудиовизуальных СМИ максимальный размер штрафа  может составлять 75 минзарплат (352 500 грн.).

Судебные производства по делам по надзору и контролю в сфере медиа

Выносить решения о блокировании онлайн-медиа законодатели доверили лишь Окружном административном суда. Киева. По обычной процедуре – в течение 30 дней. Но, как говорится в законопроекте, «в случае реальной угрозы интересам национальной безопасности» суд должен рассмотреть иск в течение двух дней, а апелляцию и кассацию – в течение десяти дней.

Закон №851-IV от 22.05.2003, Про електронні документи та електронний документообіг

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про електронні документи та електронний документообіг

Із змінами і доповненнями, внесеними
 Законами України
 від 31 травня 2005 року N 2599-IV,
від 27 березня 2014 року N 1170-VII,
від 15 квітня 2014 року N 1206-VII,
від 3 вересня 2015 року N 675-VIII,
від 5 жовтня 2017 року N 2155-VIII

Цей Закон встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

адресат — фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ;

дані — інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами;

посередник — фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку), зберігання, перевірку цілісності електронних документів для задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за дорученням інших суб’єктів електронного документообігу;

обов’язковий реквізит електронного документа — обов’язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили;

автор електронного документа — фізична або юридична особа, яка створила електронний документ;

суб’єкти електронного документообігу — автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов’язків у процесі електронного документообігу.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Стаття 3. Законодавство про електронні документи та електронний документообіг

Відносини, пов’язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про державну таємницю», «Про телекомунікації», «Про обов’язковий примірник документів», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.

(частина перша статті 3 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 31.05.2005 р. N 2599-IV)

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 4. Державне регулювання електронного документообігу

Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику електронного документообігу.

Державне регулювання у сфері електронного документообігу спрямовано на:

реалізацію єдиної державної політики електронного документообігу;

забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів електронного документообігу;

нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів.

Розділ II
ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТ

Стаття 5. Електронний документ

Електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов’язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Стаття 6. Електронний підпис

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

(частина перша статті 6 у редакції
 Закону України від 15.04.2014 р. N 1206-VII)

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов’язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».

(частина третя статті 6 у редакції
 Закону України від 05.10.2017 р. N 2155-VIII)

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб’єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Стаття 7. Оригінал електронного документа

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

(частина перша статті 7 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 15.04.2014 р. N 1206-VII,
у редакції Законів України
 від 03.09.2015 р. N 675-VIII,
від 05.10.2017 р. N 2155-VIII)

У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред’явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 8. Правовий статус електронного документа та його копії

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Електронний документ не може бути застосовано як оригінал:

1) свідоцтва про право на спадщину;

2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.

Розділ III
ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ

Стаття 9. Електронний документообіг

Електронний документообіг (обіг електронних документів) — сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

Стаття 10. Відправлення та передавання електронних документів

Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, датою і часом відправлення електронного документа вважаються дата і час, коли відправлення електронного документа не може бути скасовано особою, яка його відправила. У разі відправлення електронного документа шляхом пересилання його на електронному носії, на якому записано цей документ, датою і часом відправлення вважаються дата і час здавання його для пересилання.

Вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розписку, не поширюються на електронні документи. У таких випадках підтвердження факту одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами цього Закону.

Стаття 11. Одержання електронних документів

Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за Їх місцезнаходженням (для фізичних осіб — місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

Стаття 12. Перевірка цілісності електронного документа

Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

(стаття 12 із змінами, внесеними згідно із
 Законами України від 15.04.2014 р. N 1206-VII,
від 05.10.2017 р. N 2155-VIII)

Стаття 13. Зберігання електронних документів та архіви електронних документів

Суб’єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері.

У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері, суб’єкти електронного документообігу повинні вживати заходів щодо дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку обліку та копіювання документів, встановленого законодавством. Якщо неможливо виконати зазначені вимоги, електронні документи повинні зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі відсутності оригіналу цього документа на папері). При копіюванні електронного документа з електронного носія інформації обов’язково здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії.

При зберіганні електронних документів обов’язкове додержання таких вимог:

1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;

2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;

3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.

Суб’єкти електронного документообігу можуть забезпечувати додержання вимог щодо збереження електронних документів шляхом використання послуг посередника, у тому числі архівної установи, якщо така установа додержується вимог цієї статті. Створення архівів електронних документів, подання електронних документів до архівних установ України та їх зберігання в цих установах здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Розділ IV
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ

Стаття 14. Організація електронного документообігу

Електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб’єктів електронного документообігу.

Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Стаття 15. Обіг електронних документів, що містять інформацію з обмеженим доступом

Суб’єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту.

В інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних системах, які забезпечують обмін електронними документами, що містять державні інформаційні ресурси, або інформацію з обмеженим доступом, повинен забезпечуватися захист цієї інформації відповідно до законодавства.

(частина друга статті 15 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 27.03.2014 р. N 1170-VII)

Стаття 16. Права та обов’язки суб’єктів електронного документообігу

Суб’єкти електронного документообігу користуються правами та мають обов’язки, які встановлено для них законодавством.

Якщо в процесі організації електронного документообігу виникає необхідність у визначенні додаткових прав та обов’язків суб’єктів електронного документообігу, що не визначені законодавством, такі права та обов’язки можуть встановлюватися цими суб’єктами на договірних засадах.

Стаття 17. Вирішення спорів між суб’єктами електронного документообігу

Вирішення спорів між суб’єктами електронного документообігу здійснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 18. Відповідальність за порушення законодавства про електронні документи та електронний документообіг

Особи, винні в порушенні законодавства про електронні документи та електронний документообіг, несуть відповідальність згідно з законами України.

Розділ V
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України відповідні пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

разом з Національним банком України розробити та внести на розгляд Верховної Ради України програму заходів щодо впровадження електронних документів, електронного документообігу та електронного цифрового підпису, стимулювання підприємств, установ і організацій, які впроваджують електронний документообіг.

 

Президент України	Л. КУЧМА
м. Київ 22 травня 2003 року N 851-IV

ЗУ Об обеспечении функционирования украинского языка как государственного Закон Украины Об обеспечении функционирования украинского языка как государственного от 25.04.2019 № 2704-VIII (Закон Украины О языке)

Верховная рада Украины,

основываясь на Декларации о государственном суверенитете Украины от 16 июля 1990 и одобренном Всеукраинским референдумом 1 декабря 1991 Акте провозглашения независимости Украины от 24 августа 1991 года, которым было восстановлено независимое национальную государственность Украины;

руководствуясь Конституцией Украины, которая определяет украинский язык как единственный государственный язык в Украине и возлагает на государство обязанность обеспечивать всестороннее развитие и функционирование украинского языка во всех сферах общественной жизни на всей территории Украины;

действуя в соответствии с Решением Конституционного Суда Украины от 14 декабря 1999 года № 10-рп / 99, которым установлено, что украинский язык как государственный является обязательным средством общения на всей территории Украины при осуществлении полномочий органами государственной власти и органами местного самоуправления (язык актов , работы, делопроизводства, документации и т.п.), а также в других публичных сферах общественной жизни, которые определяются законом;

Несмотря на Концепцию государственной языковой политики, утвержденной Указом Президента Украины от 15 февраля 2010 № 161/2010, которая определяет стратегические приоритеты в преодолении вызванных многовековой ассимиляционной политикой колонизаторов и оккупантов деформаций национального языково-культурного и языково-информационного пространства и в соответствии с которой полноценное функционирование украинского языка во всех сферах общественной жизни на всей территории государства является гарантией сохранения идентичности украинской нации и укрепления государственного единства Украины;

осознавая, что украинский язык является определяющим фактором и главным признаком идентичности украинской нации, которая исторически сформировалась и в течение многих веков непрерывно проживает на собственной этнической территории, составляет подавляющее большинство населения страны и дала официальное название государству, а также является базовым системообразующим компонентом украинского гражданской нации;

стремясь к усилению государственно и консолидационных функций украинского языка, повышение ее роли в обеспечении территориальной целостности и национальной безопасности Украины;

с целью создания надлежащих условий для обеспечения и защиты языковых прав и потребностей Украинский;

а также принимая во внимание Заключение Европейской комиссии за демократию через право, согласно которому при особых условиях, сложившихся в Украине, сбалансированная политика в языковой сфере требует надлежащих гарантий для сохранения государственного языка как инструмента единения общества, и рекомендацию Европейской комиссии за демократию через право украинский законодательному органу найти существенно приемлемые способы подтверждения верховенства украинского языка как единственного государственного языка и принять дополнительные меры для укрепления ее роли в украинской м обществе,

принимает этот закон.

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. (липень 2020)

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» — закон, ухвалений Верховною Радою України 25 квітня 2019 року.

Закон ухвалений 278 голосами народних депутатів. Проти голосували 38, утрималось 7, не голосували 25.

Закон підписали спікер парламенту Андрій Парубій^[1] і Президент України Петро Порошенко^[2]. 16 травня 2019 року закон було опубліковано Голосом України. Закон набув чинності 16 липня 2019 — через два місяці з дня його опублікування.

Раніше статус української регулював Закон України «Про засади державної мовної політики» (так званий «Закон Ківалова-Колесніченка») — цей документ фактично нівелював статус української мови як єдиної державної в Україні. Після Революції Гідності його намагалися скасувати, але тодішній спікер парламенту не підписав це рішення Ради, посилаючись на необхідність спочатку розробити новий закон.

Щоб замінити визнаний неконституційним «закон Ківалова-Колесніченка», був розроблений і ухвалений в першому читанні восени 2018 року законопроєкт 5670-д.^[3] У написанні проєкту закону брали участь громадські активісти та експерти.

Закон передбачає створення таких інститутів:

Виходь за мову

Закон забезпечить пріоритетність української мови у більш як 30 сферах суспільного життя: зокрема у державному управлінні, ЗМІ, сфері освіти, науки, культури, реклами, послуг. Водночас, він є достатньо гнучким щодо застосування інших мов поруч з українською і взагалі ніяк не регулює приватного спілкування.^[4]

Через страшенний опір ухваленню закону з боку проросійських сил у парламенті і суспільстві, а також популістська критика з протилежного боку, радикального, позначилися на його якості. Саме тому низку норм було пом’якшено, а деякі вилучені — наприклад, Службу мовних інспекторів, Центр української мови, Термінологічний центр української мови. А статус Національної комісії зі стандартів державної мови дещо понижено, і тепер вона координуватиметься Кабінетом міністрів України через Міносвіти.

«Постраждала» також стаття 24. «Державна мова у сфері телебачення і радіомовлення»: 90 % мовлення державною мовою на загальнонаціональних каналах після першого читання були зменшені до 75 %, як у законі «Про телебачення і радіомовлення».

Важливі положення нового мовного закону[ред. | ред. код]

• Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави (ст. 1, част. 3).
• Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України (ст. 1, част. 8).
• Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів (ст. 2, част. 2). Однак, поняття «приватне спілкування» є дуже розмитим і закон не конкретизує рамки поширення даного терміну. Наприклад, якщо особи спілкуються іншою мовою в кав’ярні, на весіллі чи на вулиці між собою — це можливо тлумачити як і приватне, так і публічне спілкування, бо в такому випадку це здійснюється у присутності декількох осіб або невизначеного кола осіб. Закон не встановлює захист права на захист української мови і під час приватного спілкування, а також не встановлює санкції за вимогу вживати іншу мову від співрозмовника у приватному спілкуванні. Наприклад, у Латвії, де існує аналогічний закон про державну мову, є положення, за яким громадяни повинні між собою у присутності інших осіб вживати виключно державну мову, перш за все це стосується працівників сфери послуг у присутності клієнта. Також громадянам на робочих місцях у підприємствах усіх форм власності згідно з законом потрібно навіть у приватних стосунках вживати виключно державну мову. У Естонії наприклад, за незнання державної мови громадяни повинні сплатити штраф 70 євро. А особа яка у приватному житті зазнає порушення прав на державну мову, має право на компенсацію. Проте у приватному житті для того щоб довести факт порушення мовного законодавства, необхідно не менш, ніж три свідки, які володіють державною мовою та є громадянами Естонії. У Китайській Народній Республіці невживання китайської мови карається штрафом від 400 до 800 юанів або арештом від 10 до 20 діб. Такі випадки час від часу трапляються у Синцзянь-Уйгурському автономному районі, де уйгурська меншина майже не володіє державною мовою. Китайський закон встановлює обов’язок кожного китайця навіть у приватній сфері вживати китайську, при цьому діалект той чи інший, не має значення. Відсутність поширення закону щодо приватної сфери життя на думку авторів, гальмує розвиток української мови як національної мови українців та не прискорює українізацію суспільства. Закон також не встановлює та не регламентує порядок застосування мов здійснення релігійних обрядів, проте у світовій історії існували закони, що регламентують мову релігії. Наприклад, у Лівійській Арабській Джамахірії за часів правління Муаммара Аль-Каддафі уся релігійна література мала видаватися винятково арабською мовою та усі сфери приватного життя та релігійні обряди, за умови державної ролі ісламу, також мали бути арабізовані. Попре цим, корінні меншини (Туареги та інші племінні або кочові народи) звільнялися від такого обов’язку.
• Держава організовує безкоштовні курси української мови для дорослих та забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги (ст. 6, част. 3).
• Статті 9, 10 та 11 визначають надзвичайно широке коло осіб, для яких володіння державною мовою є обов’язковим; вимоги до рівня володіння ними державною мовою і самі рівні.
• Ніхто не може бути змушений використовувати під час перебування на роботі та виконання обов’язків за трудовим договором іншу мову, ніж українська (ст. 20, част. 1). Забороняється вимагати знання іншої мови, крім державної під час вступу на роботу.
• Друковані ЗМІ можуть видаватися іншими, ніж державна, мовами за умови, що одночасно з відповідним накладом видання іноземною мовою видається тираж цього видання державною мовою (ст. 25, част. 1).
• У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ, друковані ЗМІ державною мовою мають становити не менше 50 відсотків назв друкованих ЗМІ, що розповсюджуються в цьому місці (ст. 25, част. 4).
• Норми статті 25 не поширюються, зокрема, на видання мовами корінних народів, у тому числі кримськотатарською мовою і на такі видання, як «Kyiv Post», що видається англійською мовою та призначено для іншомовних читачів, які ще не опанували державну мову.
• Видавець, внесений до Державного реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції, зобов’язаний видавати державною мовою не менше 50 відсотків усіх виданих ним упродовж відповідного календарного року назв книжкових видань (ст. 26, част. 1).
• Частка книжкових видань державною мовою у загальній кількості назв книжкових видань, наявних у продажу в кожній книгарні або іншому закладі, що здійснює книгорозповсюдження, має становити не менше 50 відсотків (ст. 26, част. 2).
• Новими статтями або з оновленими підходами є ст. 27 «Державна мова у сфері користувацьких інтерфейсів комп’ютерних програм та веб-сайтів», ст. 28 «Державна мова у сфері інформації для загального ознайомлення», ст. 29 «Державна мова у сфері публічних заходів».
• Надзвичайно важливою є ст. 30 «Державна мова у сфері обслуговування споживачів», якою є українська мова. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін (част. 3). Це означає, що перше звернення працівника сфери обслуговування повинне звучати українською, а в разі прохання клієнта він має право, але не зобов’язаний при цьому перейти на іншу мову, і це не буде порушенням у разі якщо перейде. Бо головне — забезпечити поширення державної мови у всіх публічних сферах життя і забезпечити конституційне право громадян одержати послуги українською мовою. В будь-якій іншій державі світу українець також має повне право вимагати такого обслуговування, якщо особа володіє або розуміє державну мову. Для цього спочатку бажано зацікавитись, чи володіє українською мовою особа, до якої громадянин звертається.

Тому в законі передбачено норми про порядок накладення штрафів на суб’єктів господарювання за порушення закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів.

Положення «Мова, прийнятна для сторін» за тим самим принципом використовується і в інших сферах, зокрема, в охороні здоров’я і транспорті.

Окремий розділ закону присвячений не лише Національній комісії зі стандартів державної мови, але й Уповноваженому із захисту державної мови.

Закон також згідно зі ст. 12 Конституції України, яка наголошує на тому, що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави, надає можливість здійснювати заходи щодо опанування державної мови представниками української діаспори, а також встановлює обов’язок володіння державною мовою особи, яка претендує на отримання Посвідчення закордонного українця.

Закон у цілому набирає чинності через 2 місяці після публікації, а низка окремих норм відтерміновуються на 6 місяців, 2 роки, 3 роки і, навіть, на понад 10 років — як, наприклад: «Мовою зовнішнього незалежного оцінювання за результатами здобуття повної середньої освіти та вступних випробувань є державна мова, крім зовнішнього незалежного оцінювання з іноземних мов» (набирає чинності з 1 січня 2030 року).^[5]

Ініціативна група почала роботу над законопроектом у лютому 2016 року. Група розросталася за рахунок правників, мовознавців, громадських активістів, і навесні 2016 вона отримала легальний статус і доручення Міністерства культури. Вже офіційну групу з розробки законопроекту очолив доктор юридичних наук професор Володимир Василенко, який писав ще перший закон про мови, ухвалений 1989 року.^[6]

Група почала роботу не на порожньому місці, а перебрала напрацювання останніх 10 років, після чого група дійшла згоди, що найкращим є текст, написаний ще 2012 року Оксаною Сироїд і Сергієм Головатим. Цей текст вона взяла за основу, але впродовж подальшої, практично щоденної, роботи до кінця 2016 року на його основі був написаний зовсім новий законопроект, який у січні 2017 року було зареєстровано понад 30 народними депутатами під № 5670.^[6]

У його напрацюванні у групі Василенка брали участь загалом до 20 людей, у тому числі Оксана Заболотна, Тарас Марусик, Максим Кобєлєв, Сергій Оснач, Роман Головенко, Олександр Іванов, Святослав Літинський та інші. Один із учасників — Олексій Курінний — не дожив до дня прийняття проекту, він трагічно загинув в автокатастрофі.

Розробники законопроекту і створена групою у січні 2017 року громадська коаліція «Україні — закон про державну мову!» одразу прагнула зробити так, щоб співавторами закону були депутати різних фракцій, щоб він об’єднував парламент і Україну, а не використовувався для піару якоїсь партії чи окремих політиків. Шлях до цього був непростим. Далеко не всі парламентські сили сприйняли такий підхід, були навмисне зареєстровані кілька інших законопроектів, які розтягували голоси.^[6]

Члени групи зробили все можливе, щоб об’єднати три законопроекти в один спільний, і у червні 2017 з’явився Громадський закон про мову 5670-д, який підписали 76 депутатів на чолі з Миколою Княжицьким — з усіх постмайданних фракцій та позафракційні. У тому числі свої підписи поставили більшість авторів усіх трьох законопроектів. Більшість, але не всі, тому замість одного проекту отримали 4. Проте саме об’єднаний комітетський проект отримав однозначну підтримку в громадському й експертному середовищі, і водночас, звичайно, став основним об’єктом атаки сил протидії.^[6]

4 жовтня 2018 року 261 депутат Верховної Ради проголосував за проект Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (№ 5670-д) у першому читанні^[7].

Підготовка «мовного» законопроекту до другого читання тривала близько чотирьох місяців. За цей час комітет ВР з питань культури та духовності опрацював понад дві тисячі поправок, які надійшли від народних депутатів.

Документом пропонується, зокрема, створити Національну комісію зі стандартів державної мови та запровадити посаду уповноваженого із захисту державної мови.

25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в другому читанні.^[8]

Одразу після завершення голосування було подано 4 постанови щодо його скасування, подані проросійськими депутатами Вадимом Новинським, Олександром Вілкулом, Юрієм Бойком та Нестором Шуфричем^[9]; до розгляду цих документів у сесійній залі ані спікер парламенту Андрій Парубій, ані Президент Петро Порошенко не могли підписати цей закон^[10]. Розгляд проектів постанов було заплановано на 14 травня 2019^[11][12].

11 травня Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної» до спікера Верховної ради України Андрія Парубія про заборону підписувати Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».^[13]

14 травня Верховна Рада відхилила проекти постанов, які блокували підписання раніше ухваленого закону, одразу ж після цього голова Верховної Ради Андрій Парубій підписав закон.^[14]

15 травня Президент України Петро Порошенко підписав закон.^[15]

16 травня 2019 року закон було опубліковано Голосом України. Закон набирає чинності за 2 місяці з дня опублікування.^[16]

Результати голосування за проект Закону про забезпечення функціонування української мови як державної25 квітня 2019^[17]

Фракція		За	Проти			Відсутні	Відсоток «За»
	Блок Петра Порошенка	106	0	2	5	22	78,5 %
	Народний фронт	66	0	0	2	12	82,5 %
	Опозиційний блок	0	31	0	3	4	0,0 %
	Самопоміч	21	0	0	0	4	84,0 %
	Радикальна партія	21	0	0	0	0	100,0 %
	Воля народу	7	0	0	4	8	36,8 %
	Батьківщина	16	0	0	0	4	80,0 %
	Відродження	4	2	2	8	8	16,7 %
	Позафракційні	37	5	3	3	13	60,7 %
Загалом		278	38	7	25	75	61,7 % (65,7 %)[18]

Закон у другому читанні та в цілому прийнятий 278 голосами народних депутатів. Проти голосували 38, утрималось 7, не голосували 25.

Під час голосування перед Радою проходила акція на підтримку закону, яку організувала коаліція «Україні — закон про державну мову», до якої входять кілька десятків громадських організацій. Мовний закон прийшли підтримати митці, літератори, видавці, музиканти, волонтери, військові, державні та церковні діячі, небайдужі громадяни.^[19] Також акція на підтримку закону відбулася в Харкові^[20].

•  Угорщина Міністерство закордонних справ Угорщини 16 травня оприлюднило заяву щодо підписання президентом України Петром Порошенком закону «Про функціонування української мови як державної». Угорські дипломати назвали закон таким, що «відповідає духові Петра Порошенка», і висловили сподівання, що із новообраним президентом Володимиром Зеленським зможуть вирішитися «проблемні питання» щодо угорської нацменшини в Україні.^[21]
•  Росія запропонувала Раді Безпеки ООН скликати засідання для засудження Закону України № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Засідання може відбутися в понеділок, 20 травня.^[22][23]
•  ООН Рада Безпеки ООН на засіданні 20 травня відмовилася розглядати ухвалений в Україні закон про забезпечення функціонування української мови як державної. На початку засідання представники декількох країн висловилися проти розгляду цього питання, зокрема, в день інавгурації нового президента України, заявляючи про намір Росії чинити в такий спосіб тиск на Київ. Зокрема, проти висловилися представники Франції, Німеччини, США, Бельгії, Польщі.^[24]

У червні 2019 після Виборів Президента України й обрання та інавгурації Володимира Зеленського до набуття законом чинності^[25] до Конституційного Суду України надійшло подання 51 народного депутата щодо конституційності закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Зокрема, подання підписано здебільшого нардепами з фракції «Опозиційний блок». Згідно з документом, уповноваженими авторів подання є депутати від «Опозиційного блоку» Олександр Долженков і співголова фракції «Опозиційний блок» парламенті Вадим Новинський.^[26][27]

Так, автори заявили, що законом «російська мова на законодавчому рівні повністю виключається із трудових відносин, із сфери освіти, сфери науки, сфери культури, сфери телебачення і радіомовлення, сфери друкованих засобів масової інформації, сфери книговидання та книгорозповсюдження, сфери користувацьких інтерфейсів комп’ютерних програм та веб-сайтів, сфери публічних заходів, сфери обслуговування споживачів, сфери спорту, сфери телекомунікацій та поштового зв’язку, сфери діловодства, документообігу, листування та усіх інших сфер життя громадян».^[26]

Звернення підписали: Євген Балицький, Тетяна Бахтєєва, Олексій Білий, Олександр Вілкул, Юрій Воропаєв, Андрій Гальченко, Володимир Гусак, Михайло Добкін, Дмитро Добкін, Олександр Долженков, Юхим Звягільський, Сергій Ківалов, Андрій Кісельов, Тарас Козак, Дмитро Колєсніков, Наталія Королевська, Сергій Ларін, Артур Мартовицький, Сергій Матвієнков, Іван Мирний, Юрій Мороко, Олександр Нечаєв, Василь Німченко, Вадим Новинський, Денис Омельянович, Костянтин Павлов, Михайло Папієв, Сергій Сажко, Микола Скорик, Юрій Солод, Дмитро Шенцев, Дмитро Шпенов, Ігор Шурма, Нестор Шуфрич, Євген Мураєв, Валерій Писаренко, Анатолій Денисенко, Юлій Іоффе, Юрій Бойко, Василь Гуляєв, Леонід Клімов, Антон Кіссе, Володимир Кацуба, Віктор Остапчук, Юлія Льовочкіна, Артем Ільюк, Олександр Фельдман, Андрій Деркач, Вадим Рабинович, Яків Безбах, Сергій Льовочкін.^[28]

Хоча цей закон не стосується мов національних меншин й не може суперечити Європейській хартії регіональних мов, оскільки її положення визначає, що «Хартія не може скасовувати обов’язковість застосування державної мови», а визначає використання державної мови^[25] відповідно до Конституції та рішення Конституційного Суду 1999 року,^[29] і висновків Венеційської комісії.^[25]

Зокрема, щодо закону про мови меншин, цей проект має бути розроблений Урядом упродовж 6 місяців після набрання чинності Закону про мову. Про це йдеться в перехідних положеннях.^[25]

Також закон не може визнаватись неконституційним через те, що не відповідає регламенту, а лише через невідповідність Конституції. Зважаючи, що Верховна Рада розглядала закон упродовж 20 засідань, що є рекордом, і за цей час вона розглянула понад 2000 правок. Голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький тлумачив кожну на вимогу депутатів, а Голова Верховної Ради Андрій Парубій або його заступники Ірина Геращенко та Оксана Сироїд ставили на голосування. Усі правки були розглянуті у конституційний спосіб. За закон проголосувало 278 депутатів з 226 необхідних. Отже, ті, хто стверджують, що відбувалось не персональне голосування, мають довести: щонайменше 53 депутати проголосували не особисто.^[25]

Друга спроба[ред. | ред. код]

У грудні 2019 року народний депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський вніс до парламенту законопроєкт про визнання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» таким, що втратив чинність «на базі нововиявлених обставин, зважаючи на рішення Венеціанської Комісії».^[30]

За результатами соціологічного дослідження «Сприйняття українцями телерадіоефіру: результати дослідження громадської думки», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) протягом травня-червня 2019 року на замовлення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення близько 80 % громадян надає перевагу українській як основній мові телевізійного та радіоефіру і є активними споживачами україномовного контенту на радіо і телебаченні.^[31]

Терміни набрання чинності[ред. | ред. код]

1. Цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування, крім:

• частин другої та третьої статті 7 та частин другої та третьої статті 10 цього Закону, які набирають чинності через два роки з дня набрання чинності цим Законом;
• частини другої статті 13, яка набирає чинності одночасно з набранням чинності рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови про затвердження стандартів української правничої термінології;
• частини третьої статті 21 цього Закону, яка набирає чинності з 1 січня 2030 року;
• частин другої — шостої статті 22 цього Закону, які набирають чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом;
• частин другої — шостої, восьмої статті 23 цього Закону, які набирають чинності через два роки з дня набрання чинності цим Законом;
• статті 25 цього Закону, яка набирає чинності через тридцять місяців з дня набрання чинності цим Законом для друкованих засобів масової інформації загальнодержавної і регіональної сфер розповсюдження і через шістдесят місяців з дня набрання чинності цим Законом для друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження;
• статті 26 цього Закону, яка набирає чинності через два роки з дня набрання чинності цим Законом;
• частин другої та шостої статті 27 цього Закону, які набирають чинності через три роки з дня набрання чинності цим Законом;
• статті 30 цього Закону, яка набирає чинності через вісімнадцять місяців з дня набрання чинності цим Законом;
• статті 31 цього Закону, яка набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом;
• статті 32 цього Закону, яка набирає чинності через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;
• частин третьої — п’ятої статті 33 цього Закону, які набирають чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом;
• частини п’ятої статті 36 цього Закону, яка набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом;
• статті 37 цього Закону, яка набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом;
• статей 55, 56 і 57 цього Закону, які набирають чинності через шість місяців з дня призначення Уповноваженого із захисту державної мови;
• підпунктів 8, 13, 14, 19, 20, 21, 25, абзаців п’ятого — дев’ятого підпункту 28, підпунктів 29, 32, 33, підпункту «а» підпункту 34, підпунктів 36, 37, 40, 41, 42, 43, 44 пункту 7 цього розділу, які набирають чинності через два роки з дня набрання чинності цим Законом;
• підпункту 1 пункту 7 цього розділу, який набирає чинності через три роки з дня набрання чинності цим Законом;
• підпункту 2 пункту 7 цього розділу, який набирає чинності через тридцять місяців з дня набрання чинності цим Законом для друкованих засобів масової інформації загальнодержавної і регіональної сфер розповсюдження і через шістдесят місяців з дня набрання чинності цим Законом для друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження;
• підпункту 17 пункту 7 цього розділу, який набирає чинності через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;
• підпункту 24 пункту 7 цього розділу, який набирає чинності через п’ять років з дня набрання чинності цим Законом.

Украина приняла закон, расширяющий сферу использования украинского языка Euromaidan Press

Участники митинга у здания парламента 25 апреля поддерживают принятие закона о расширении использования украинского языка в Украине. Фото: Роман Коляда

25.04.2019 — 18:49 • Украина

25 апреля Верховная Рада Украины приняла закон № 5670-д «О функционировании украинского языка в качестве государственного», который значительно расширяет защиту украинского языка в Украине.После нескольких месяцев рассмотрения более 2000 поправок этот закон был принят 278 из 423 депутатов. Но первая версия закона была внесена в парламент еще в июне 2017 года. Теперь закон должен быть подписан президентом. Уходящий президент Порошенко, который в ночь второго тура выборов 21 апреля, проиграв Владимиру Зеленскому, объявил, что готов подписать закон до инаугурации Зеленского. Закон вступит в силу через два месяца после публикации.

Утром 25 апреля сотни людей присоединились к митингу в поддержку закона перед Верховной Радой.

Что говорит закон?

По данным BBC, включая обзор поправок на сайте rubryka.com:

• Определяет украинский язык как единственный государственный и официальный язык страны. Местным властям запрещено вмешиваться в использование украинского языка. Попытки придать официальный статус любому другому языку будут рассматриваться как «действия, направленные на насильственное изменение или свержение конституционного строя», что является серьезным преступлением.
• Закон не распространяется на сферу частного общения и религии, но обязывает каждого гражданина знать государственный язык. Претендентам на украинское гражданство необходимо будет сдать экзамен на знание украинского языка. Предусмотрены исключения только для военнослужащих или тех, для кого предоставление гражданства является государственным интересом, но в следующем году такие лица будут обязаны изучать государственный язык.
• Центры бесплатного изучения украинского языка для взрослых планируется создать в каждом регионе.
• Все категории государственных служащих, государственных служащих и многие другие, от президента, членов правительства и парламентариев всех уровней до прокуроров, сотрудников полиции, судей, учителей и врачей, обязаны свободно владеть украинским языком и использовать это при выполнении своих обязанностей.
• Будет создана Национальная комиссия по стандартам государственного языка, которая будет утверждать языковые стандарты (терминологию, орфографию, стандарты сертификации) и проверять уровень владения украинским языком для лиц, занимающих государственные должности или приобретающих гражданство.
• Уполномоченный по языку с секретариатом и штатом будет контролировать исполнение закона, рассматривая случаи нарушения языковых прав граждан и бездействия властей. Если Уполномоченный констатирует нарушение закона, составляется протокол, и у нарушителя будет 30 дней на устранение нарушения. Если нарушитель проигнорирует запрос, он будет обязан уплатить штраф в размере 5 100-6 800 гривен (191-255 долларов США) в течение 15 дней или обжаловать решение в суде.Эти правила вступят в силу через шесть месяцев после назначения Уполномоченного.

В сфере образования:

• Язык образования и науки — украинский, но представители национальных меньшинств имеют право обучаться на своем родном языке в дошкольном и начальном образовании. Национальные культурные общества могут преподавать на языках меньшинств.
• В государственных учреждениях дисциплины могут преподаваться на двух и более языках — на государственном, английском, на других официальных языках Европейского Союза, но не на русском.
• Внешние независимые оценочные испытания и вступительные экзамены должны проводиться только на украинском языке, за исключением тестов по иностранным языкам — это правило будет действовать с 1 января 2030 года.
• Только украинский может быть языком обучения в высших учебных заведениях. Университеты могут переводить часть дисциплин на английский или другой официальный язык ЕС, но не на русский.

Важно отметить, что в законе учтены рекомендации Венецианской комиссии относительно закона Украины об образовании, который был принят в сентябре 2017 года.Закон, определяющий, что украинский язык будет языком обучения в средней школе и выше, вызвал международный конфликт между Украиной и Венгрией, которая сейчас блокирует переговоры Украины с НАТО. Закон, принятый 25 апреля, обеспечил продление переходного периода для новых языковых правил образования до 2023 года в соответствии с рекомендациями Венецианской комиссии.

Выступая в Верховной Раде во время голосования, глава комитета Рады по культуре и духовности Николай Княжицкий сообщил, что закон № 5670-д требует принятия отдельного законодательства с защитой языковых прав национальных меньшинств и коренных народов в шесть месяцев.

В культуре:

• Все концерты, театральные представления, массовые мероприятия, организуемые государственными органами в Украине, должны быть озвучены на украинском языке. Если ведущий не знает украинского языка, его речь следует перевести. Другие языки могут быть использованы по художественной необходимости.
• Все плакаты и билеты должны быть напечатаны на украинском языке; если используются другие языки, их размер шрифта не должен быть больше украинского.
• Украинский должен быть эксклюзивным языком музеев и выставок, но информация о музейных предметах может дублироваться на других языках.
• Иностранные фильмы в Украине необходимо демонстрировать с украинскими субтитрами или закадровым голосом на украинском языке (такая практика уже существует).
• Фильмы, созданные в Украине, будут демонстрироваться с украинскими саундтреками, в том числе с озвучкой. В фильме можно использовать фразы на другом языке, но их количество не должно превышать 10% и они должны иметь украинские субтитры (эта норма будет применяться только к фильмам, выпущенным в прокат через два года после принятия закона).
• На фестивалях фильмы могут быть показаны на языке оригинала, но с субтитрами и с разрешения государственного киноагентства.В кинотеатрах количество сеансов с фильмами на иностранном языке не может превышать 10%.
• Театрализованные представления на иностранном языке в государственных или коммунальных театрах должны иметь субтитры на украинском языке.
• Сервисы стриминга фильмов должны по умолчанию предоставлять украинскую звуковую дорожку (если она есть). Государство должно помочь им в создании или получении прав на такой трек.
• Все эти нормы вступят в силу через два года после вступления закона в силу.

В СМИ:

Журнальный киоск на станции метро Лукьяновская в Киеве в 2018 году.Названия журналов и газет на украинском языке отмечены зеленой точкой, все остальные на русском языке. Фото: Евромайдан Пресс

• Закон увеличивает долю украинского языка в эфире, через пять лет она должна составить 90% для национальных телеканалов и радио (сейчас 75%) и не менее 80% для региональных (60% в настоящее время) .
• Радиовещательные организации на крымскотатарском языке или других языках коренных народов. Для них квота составляет 75% (программы на государственном языке + язык коренных народов), из которых не менее 30% будут украинскими.
• Издатели обязаны опубликовать хотя бы одну версию своего печатного издания на украинском языке; содержание и объем всех языковых версий должны быть идентичными. Это влечет за собой дополнительные расходы для издателей, которые в настоящее время печатают свои публикации только на русском языке. Эти нововведения вступят в силу через 30 месяцев после принятия закона.
• Места продажи печатных СМИ должны обеспечить, чтобы не менее половины наименований были на украинском языке.
• Данные правила не распространяются на СМИ на крымскотатарском, английском языках и языках ЕС.Для русского нет исключений.
• Интернет-СМИ должны иметь домашнюю страницу на украинском языке.

Книг:

• Издательства обязаны печатать не менее 50% своих наименований на украинском языке. Книжные магазины также должны продавать не менее 50% книг на украинском языке. Специализированные книжные магазины (иностранная литература, учебники иностранного языка) освобождены от этой нормы. У издателей и продавцов будет двухлетний переходный период.

Программное обеспечение и веб-сайты:

• Компьютерные программы, продаваемые в Украине, должны иметь интерфейс на украинском, английском или языке ЕС, но не на русском.Это повлияет на рынок видеоигр, на котором сейчас основным языком является русский.
• Государственные органы должны использовать программы исключительно на украинском или английском языках, если это невозможно.
• Веб-сайты и страницы компаний и СМИ в социальных сетях должны иметь украинскую версию с той же информацией, что и версии на других языках. Переходный период — 18 месяцев.

Услуги:

• Клиенты должны обслуживаться на украинском языке во всех местах, включая интернет-магазины.По запросу клиенты могут получать услуги на других языках. Переходный период — 18 месяцев.
• Реклама должна быть исключительно на украинском языке, за исключением языков национальных меньшинств. Переходный период составляет 6 месяцев после вступления закона в силу.

Наказание за нарушения:

Нарушители будут нести ответственность не только перед Уполномоченным, но и административную ответственность после переходного периода в три года.Размер штрафов составляет от 3400 до 11900 гривен (128-447 долларов).

Почему был введен закон?

Закон призван восполнить правовой пробел в языковой политике Украины после того, как Конституционный Суд Украины в феврале 2018 года отменил предыдущий закон по языковым вопросам, сославшись на нарушение процедуры усыновления. Этот закон «Кивалов-Колесниченко», принятый в 2012 году, разрешил использование двух официальных языков в регионах, где национальные меньшинства превышают 10%. Ряд областных и региональных советов признали русский язык региональным, а также венгерский, молдавский и румынский языки в Западной Украине.

После революции Евромайдана в феврале 2014 года Верховная Рада отменила закон «Кивалов-Колесниченко», но его не подписал и.о. президента Александр Турчинов.

Однако, помимо юридических вопросов, настоящая причина принятия закона № 5670-d заключается в том, чтобы обратить вспять вековую русификацию, которая привела к тому, что некоторые называют «лингвицидом» украинского языка. По крайней мере, 60 запретов на украинский язык были введены за 337 лет, пока Украина находилась под иностранным правлением, большая часть — со стороны Российской империи, с целью ассимилировать украинцев и разрушить их чувство национальной идентичности, тем самым предотвратив тенденции к независимости.Это привело к подавлению статуса украинского языка, который даже сегодня несет на себе клеймо «второсортного языка» и «крестьянского языка». В СССР коммунистические власти приложили немало усилий, чтобы создать шаблон для «среднего советского гражданина», который говорил по-русски от Риги до Владивостока, и поэтому украинский язык постепенно вытеснялся из общественной жизни.

Подробнее: Краткий справочник по лингвициду украинского языка | Инфографика

После обретения Украиной независимости в 1991 году украинский язык был де-юре установлен в качестве единственного государственного языка, но де-факто целые украинские области на юго-востоке были русскоязычными, а их жители не могли свободно говорить на государственном языке .Украинская музыкальная, кинематографическая, культурная и полиграфическая отрасли продолжали жить в тени российского рынка, что тормозило их развитие в течение последних 27 лет. Широко распространенные российские медиа и культурные продукты в Украине, в свою очередь, предоставили беспрепятственную игру для российской мягкой силы и влияния.

Сегодня Россия продолжает использовать русский язык как инструмент империализма, а президент России Владимир Путин заявил, что видит пределы «русского мира», в котором используется русский язык.Кремль назвал предполагаемое притеснение русскоязычных украинцев одной из ключевых причин для оправдания захвата Россией украинского полуострова Крым, а Путин неоднократно клялся «защищать права» русскоязычных в Украине.

В Украине презрение к украинскому языку обычно идет рука об руку с презрением к украинской государственности и культуре и поддержкой имперских амбиций России.

В условиях необъявленной войны России против Украины поддержка украинского языка многими рассматривается как проблема национальной безопасности.

Как обстоят дела с языками в Украине?

Родной язык большинства жителей Украины, по данным переписи 2001 г.

Доля граждан, для которых украинский является родным языком, по данным переписи 2001 года

Согласно переписи 2001 года 67,53% граждан Украины заявили, что их родным языком является украинский, а 29,59% — русский.

Однако не все граждане, которые считают украинский своим родным языком, говорят исключительно на нем ежедневно.Опрос, проведенный Киевским международным институтом социологии в феврале-марте 2019 года, показал, что 46% украинцев разговаривают с членами семьи преимущественно или исключительно на украинском языке, а 28,1% украинцев говорят преимущественно или исключительно на русском языке. 24,9% украинцев говорили на украинском и русском языках, а 0,2% украинцев используют другие языки для общения в семье.

Также было обнаружено, что за последние 20 лет доля украинцев, которые считают, что русский язык следует изучать в той же степени, что и украинский, снизилась с 46% до 29.9%.

При этом большинство украинцев считают, что государственным языком Украины должен быть только украинский. Опрос, проведенный рейтинговой группой в ноябре-декабре 2018 года, показал, что 63% украинцев считают, что государственным языком должен быть только украинский, 17% поддерживают статус государственного для русского языка, а 15% поддерживают предоставление русскому языку статуса официального. в отдельных регионах. Как и ожидалось, жители юго-востока Запорожской, Донецкой, Луганской, Харьковской и Одесской областей больше всего высказались за статус государственного языка для русского.

Какие еще стимулы украинизации были приняты в Украине после революции Евромайдана?

После революции Евромайдана Украина приняла несколько мер в поддержку украинского языка. Один из них касается языка в образовании — украинский язык признан единственным языком обучения с пятого класса. В 2017 году были приняты языковые квоты для песен на радио (25% песен на украинском в первый год действия закона, 30% во второй год, 35% в третий год), что, по мнению экспертов, привело к расцвету Украинская музыкальная индустрия.Аналогичным образом были приняты квоты на украинский язык для теле- и радиопрограмм (75% для национальных программ, 60% для региональных программ). Кроме того, государственная поддержка отечественного кинопроизводства привела к расцвету украинских фильмов.

Кто поддерживает закон, а кто против?

Депутат Ирина Геращенко, один из поборников закона, запечатлела некоторые моменты парламентского голосования, на котором присутствовали бывший президент Ющенко и бывший патриарх Православной церкви (Киевского патриархата) Филарет.

За несколько месяцев рассмотрения поправок закон поддержали и одобрили представители гражданского общества, а также актеры, писатели, поэты, ученые и церковные лидеры.

Единственной парламентской фракцией, полностью выступившей против принятия закона, был Оппозиционный блок, преемник пророссийской Партии регионов беглого экс-президента Яныковича.

Уходящий президент Порошенко высоко оценил закон, назвав его историческим решением и символом украинского народа и государственности.Порошенко, сторонник политики украинизации, провел свою (неудачную) избирательную кампанию под лозунгом «Армия, язык, вера».

Однако избранный президент Зеленский, комический актер с русскоязычного юго-востока, заявил, что закон был принят без должного общественного обсуждения, и пообещал «тщательно проанализировать» закон после его инаугурации, чтобы «обеспечить конституционные права и интересы. граждан Украины уважают ».

В сообщении в Facebook на своей странице, которая в день принятия закона была переименована с русского на украинский, Зеленский утверждал, что он был принят во время «избирательного цикла», что сделало его «заложником политической риторики».”

Зеленский заявил, что поддерживает статус украинского языка как единственного государственного языка страны, но выступил против методов, указанных в законе: « Государство должно поощрять развитие украинского языка, создавая стимулы и положительные примеры, а не запреты и наказания, усложняющие бюрократические процедуры и увеличивающие количество государственных служащих вместо сокращения ».

Однако общественные обсуждения закона продолжались более двух лет; Кроме того, 2000 рассмотренных поправок свидетельствуют об активных общественных обсуждениях закона.

Зеленский, чей юмористический проект «Квартал 95» ведет исключительно на русском языке, на протяжении всей своей кампании испытывал трудности с разговором на украинском языке и несколько дней назад объявил, что ищет учителя украинского языка.

В данную статью добавлена ​​информация о принятых поправках в закон.

Читайте также:

Связанные

Теги: языковое право, украинский язык

.

Законопроект об украинском языке приняли 278 депутатов — новости политики

Закон не будет применяться к частному общению.

REUTERS

Верховная Рада, Верховная Рада Украины, приняла законопроект об обеспечении функционирования украинского языка как государственного.

Это решение поддержали 278 депутатов, передает корреспондент УНИАН.

На кого распространяется закон об украинском языке?

Закон определяет лиц, которые обязаны говорить на государственном языке и использовать его при исполнении служебных обязанностей.Среди них:

— руководители государства, депутаты;

— судьи, прокуроры;

— сотрудники Национального банка Украины;

— офицеры, проходящие военную службу по контракту;

— учителя, врачи государственных и муниципальных учреждений здравоохранения.

Этот закон не распространяется на сферу частного общения и религиозных обрядов.

Какое влияние закон оказывает на обычных граждан?

Закон предусматривает, что каждый гражданин Украины обязан говорить на украинском языке как на языке своего гражданства.Отмечается, что государство должно организовать курсы украинского языка для взрослых и предоставить возможность гражданам Украины изучать государственный язык бесплатно, если у них не было такой возможности.

Этот закон вступает в силу через месяц со дня опубликования, за исключением ряда положений, вступление которых откладывается на несколько лет.

Согласно закону, лицо, желающее получить украинское гражданство, обязано сдать тест на знание украинского языка. Однако лица, проходящие военную службу в Вооруженных Силах Украины и удостоенные государственной награды, а также лица, гражданство Украины которых представляет государственный интерес для страны, имеют право получить украинское гражданство без прохождения языкового теста, но обязаны его освоить. в течение одного года со дня приема в гражданство Украины.

Что такое Национальная комиссия по стандартам национальных языков?

Положения, согласно которым требования к уровню владения государственным языком, необходимому для получения гражданства Украины, определяются Национальной комиссией по стандартам государственного языка, вступают в силу через два года после вступления закона в силу.

Также существует двухлетняя задержка вступления в силу правил сдачи экзамена по украинскому языку для получения гражданства Украины.

Закон предусматривает, что документы, удостоверяющие личность гражданина Украины, должны быть на государственном языке, но те граждане, которые не используют украинский в качестве родного языка, имеют право записать свое имя и фамилию в соответствии с их национальной традицией. .

Закон предусматривает, что руководящие принципы для уровней владения национальным языком должны быть разработаны и утверждены Национальной комиссией по национальным языковым стандартам, с учетом рекомендаций Общеевропейских компетенций владения иностранным языком (CEFR).

.

Новый закон Украины об образовании подрывает права меньшинств — Резолюция ПАСЕ

World

13:31 GMT 12.10.2017 (обновлено 13:47 GMT 12.10.2017) Получить короткий URL

В четверг Парламентская ассамблея Совета Европы (ПАСЕ) приняла резолюцию о новом украинском законе об образовании. Этот неоднозначный закон уже вызвал резкую критику со стороны соседних с Украиной государств.

«Новый закон об образовании в Украине, похоже, не обеспечивает надлежащего баланса между официальным языком и языками национальных меньшинств», — говорится в постановлении.

Из 110 депутатов за документ проголосовали 82 депутата, 11 против, 17 воздержались.

Напротив, Верховная Рада считает это рекомендацией.

«Эта резолюция носит рекомендательный характер … Мы также собираемся донести до украинских избирателей позицию, согласно которой парламент стоит на защите права всех украинских меньшинств изучать свой родной язык и украинский язык, чтобы быть конкурентоспособными», Об этом на пресс-конференции в Страсбурге заявила первый заместитель председателя украинского парламента Ирина Геращенко.

Между тем, согласно новому украинскому законодательству, начиная с 1 сентября 2018 года, дети из групп национальных меньшинств смогут учиться на своем родном языке только в начальной школе, а среднее и послесреднее образование будет предлагаться только на украинском языке. Полный переход на украинское образование назначен на 1 сентября 2020 года.

Россия, Румыния, Молдова и Венгрия, все из которых имеют диаспоры в Украине, уже выразили свое недовольство этим шагом.

Венгрия, в которой проживает большая диаспора этнических венгров в Украине, заявила, что закон нарушает права этнических меньшинств. Венгры в основном сконцентрированы в Закарпатской области Украины, которая граничит с Венгрией. Там они составляют самое многочисленное местное меньшинство — 12 процентов населения. 27 сентября депутаты Совета Федерации РФ приняли заявление, осуждающее закон.

В 2012 году правительство Украины при президенте Викторе Януковиче приняло закон, разрешающий регионам страны голосовать за признание русского языка вторым официальным языком, и повысило статус более десятка других языков.Этот демократический шаг, который приветствовался в регионах, где большинство населения страны говорит по-русски, и среди украинских языковых меньшинств, был осужден националистами. После переворота в феврале 2014 г. он был немедленно отменен, что ускорило отделение Крыма, а также Луганской и Донецкой областей.

.