Економічна культура це: Економічна культура

Економічна культура це: Економічна культура

Культура — Вікіпедія

Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил усередині соціуму для його збереження та гармонізації.

Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об’єднати досягнення культурологів усього світу й навели у своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.

Поняття культура об’єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією

[1].

Походження поняття, сутність культури[ред. | ред. код]

Давні знаряддя праці

Людина почала відокремлювати себе від довкілля вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за допомогою власних творчих сил.

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere — обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона Старшого «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

При цьому стосовно землі Катон писав не просто про технічну обробку ділянки, а й специфічне, духовне ставлення до неї.

Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному зі своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris — вироблення правил поведінки, cultura scientiae — засвоєння науки, cultura literarum — вдосконалення письма).

До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово «культура» стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість — все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Як його синонім, використовувалося також поняття «цивілізація». За останні три сторіччя латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об’єктом наукових досліджень.

Слово почало вживатися в сучасному розумінні (як результати діяльності суспільної людини) в працях німецького юриста й історіографа С. Пуфендорфа (1632—1694). Тоді ж культура стала розумітися як надприродне, як протистояння людини дикій природній стихії.

Сутність — те, що явище або предмет є саме по собі, на відміну від його мінливих станів або інших явищ та предметів. Існує релігійний та світський підхід до пояснення суті культури.

Етапи наукового визначення сутності культури збігаються з етапами становлення культурології як науки:

1). Античність — XVIII ст. — зародження культурологічного знання, культура не осмислювалася як окрема цілісна система. До проблем культури звертаються філософи, історики;

2). XVIII—XIX ст. — культура як цілісне явище стає предметом дослідження філософії та етнографії;

3). Середина XIX століття — культурологія (культурна антропологія) формується як окрема сфера знання, що досліджує сутність культури та процеси її існування

Сутність кожної конкретної культури розкривається в її явищах (артефактах).

Сутністю культури як фундаментальної категорії є результати людської діяльності та сама діяльність.

Культурні процеси і явища відрізняються складністю і багатоплановістю. Тому у сучасній науці нараховується декілька сотень визначень культури. Деякі з них широко відомі: культура — це сукупність досягнень людства; все багатство матеріальних і духовних цінностей; це інтегральний образ, що об’єднує науку, освіту, літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі світогляду.

У таких визначеннях міститься вказівка і перелік елементів культури.

Типологія визначень[ред. | ред. код]

В праці А. Кребера та К. Клакхона, що зібрали 180 визначень поняття культури, розрізняються 6 їх типів^[2]:

До цього типу віднесені класичні етнологічні визначення, найвідомішим з яких є визначення Едварда Тейлора:

«Культура, або цивілізація, є складним цілим, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, моральність, право, звичаї, вміння та навички, набуті людьми як членами суспільства.»

Характерним є трактування понять «культура» i «цивілізація» як синонімічних. Інші дослідники, що вивчали культуру (особливо археологи, етнографи та Культурні антропологи) посилались на це визначення культури або модифікували його. Наприклад, Рут Бенедикт визначила культуру як «складне ціле, що включає навички, набуті людиною як членом суспільства.»

До цього ж типу віднесено визначення антрополога Броніслава Маліновського:

«Культура є інтегральною цілістю, що складається з інструментів і товарів споживання, творчих принципів різних соціальних груп, людських ідей і навичок, вірувань і звичаїв. »

Визначення, включені до цієї категорії, спираються на фактор традиції як механізму передачі культурної спадщини. Цей тип добре ілюструє визначення Стефана Чарновського:

«Культура є колективним благом і колективним доробком, продуктом творчих і перетворювальних зусиль незліченних поколінь (…) Культурою є сукупність елементів суспільного доробку, спільних для ряду груп і завдяки своїй об’єктивності, здатних поширюватися у просторі.»

Нормативні визначення акцентують підпорядкування людей нормам, цінностям і моделям поведінки.

Цьому типу культури відповідає визначення Альфред Кребер та Парсонса:

«Культура — це передані та створені сутності й моделі цінностей, ідей і інших символічно значимих систем, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки.»

В цьому ж дусі визначає культуру вже Ральф Лінтон:

«Культура — це сукупність засвоєних форм поведінки і її результатів, елементи яких є загальними і передаваними між членами даного суспільства»

• Психологічний

Психологічні визначення акцентують увагу на психічних механізмах формування культури, акцентується увага на навчанні і наслідуванні при засвоєнні культури. Визначення цього типу сформулювали Станіслав Оссовський:

«Культура є певною сукупністю психічних установ, що передаються в рамках даної спільноти через суспільний контакт і залежних від системи міжлюдських стосунків.»

Г. Рогайм:

«Під культурою ми будемо мати на увазі сукупність усіх сублімацій, усіх підстановок або результуючих реакцій, зрештою, все в суспільстві, що пригнічує імпульси або створює можливість їх спотвореної реалізації»

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на структуру тієї чи іншої конкретної культури, і, відповідно, її засадничими елементами і їх внутрішніми зв’язками. Вирізняють чотири категорії культури:

• матеріально-технічні,
• суспільні,
• ідеологічні,
• психічні (почуття і відносини).

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на походженні культури.

П. Сорокін:

У найширшому сенсі слово «культура» означає сукупність усього, що створене або модифіковане свідомою чи несвідомою діяльністю двох і більше індивідів, які взаємодіють або впливають на поведінку один одного.

Найлаконічніше визначення культури дав філософ В. Оствальд:

Те, що відрізняє людину від тварин, ми називаємо культурою

.

В українських джерелах[ред. | ред. код]

В українських енциклопедичних джерелах культура визначається переважно як сукупність матеріальних і духовних надбань людства:

Українська радянська енциклопедія (1974—1985) визначає культуру як

сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини й втілюються в результатах продуктивної діяльності[3]

Короткий енциклопедичний словник з культури (2003) подає дещо ширше визначення культури, розглядаючи її як

сукупність матеріальних і духовних надбань, комплекс характерних інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, але й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірування. [4]

Універсальний словник-енциклопедія визначає культуру як

сукупність матеріального і духовного надбання людства, нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії, яке передається від покоління до покоління[5]

.

В посібниках з культурології зустрічаються і більш соціально-орієнтовані визначення, наприклад:

Культура – це сфера духовної, ціннісної, комунікативної організації суспільства, яка визначає норми поведінки, мислення, почуттів різних верств населення і націй в цілому (Гуревич, 1991; Парахонський, 1995).[6]

Культура — поняття, яке означає певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, втілений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в цінностях, які створюються ними[7][8].

Історія розвитку культурологічної думки[ред. | ред. код]

Становлення культурологічної думки почалося у стародавньому світі, її розвиток мав свої особливості у Середньовіччя та Новий час.

Стародавній світ[ред. | ред. код]

У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Стародавні релігії були політеїстичними. Люди спілкувалися з богами так само, як один з одним. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості становить величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у стародавніх. У цьому випадку сприйняття культури передбачало поклоніння, шанування, культ.

Давньогрецькі філософи Платон, Протагор, Полібій і китайський філософ Сима Цянь вважали культуру частиною божественної природи і її виявом. Подібно будь-якій живій істоті, культура народжується, живе і вмирає, а етапи її розвитку нагадують зміну пори року. Традицію такого розуміння культури пізніше збережуть деякі арабські вчені. Так, історик і філософ Ібн-Халдун стверджував, що повний цикл розвитку культури відбувається протягом 120 років, після чого стара культура буває «переможеною» іншою, сильнішою культурою (частіше за все — культурою кочовиків). Цей напрямок отримав назву «культурного натуралізму». Для нього характерні: перенесення рис природи на культуру, обожнювання культури у всіх її виявах, в тому числі у формі державної влади, ідея циклічності розвитку культури.

Відчуваючи світобудову як вищу гармонію, давні греки прагнули створити фрагмент досконалості на землі. Живим втіленням їх уявлень про гармонію, культурним зразком був поліс — місто-держава, яка формує людину культури. Так, Аристотель розробляв ідею культурної людини як зразкового громадянина. Тобто, в цілому розуміння культури мало гуманістичний характер.

Середньовіччя та Відродження[ред. | ред. код]

В середньовічній Європі утверджується християнство — монотеїстична релігія. Воно об’єднало у собі і світогляд, і філософію, і етику, і правові норми, підпорядкувало собі науку, освіту, мистецтво. Відповідно проблеми культури висвітлювалися у працях філософів-богословів. Для Августина Блаженного «без віри немає знання, немає істини». Світова історія за Августином Блаженним є результатом божественного визначення. «Гріховному» світському граду він протиставляє «град божий», утверджуючи, таким чином, пріоритет церкви.

Спробу поєднати арістотелізм і християнство здійснить знаменитий католицький богослов Фома Аквінський. Основний принцип його філософії — гармонія віри і розуму, оскільки розум здатний раціонально довести існування Бога і розбити заперечення проти істин віри. В розробленій ним системі сполучилися, не змішуючись, філософія і теологія, держава і церква, громадянська і християнська доброчесність.

Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал. Культура уявляється мислителям Відродження результатом вільної творчої діяльності людини. Свобода і творчість як принципи людського співжиття протиставляються середньовічній ієрархії, підлеглості церкві. Дж. Манетті пише трактат «Про гідність і довершеність людини», спрямований проти Папи Іннокентія III, Джованні Піко делла Мірандола створює «Промову про гідність людини». Вільна творчість і гідна поведінка стають обов’язковим змістом морально-етичних міркувань і концепцій епохи.

Просвітництво[ред. | ред. код]

Принципово по-новому культурний досвід минулого і сучасності, причини виникнення і шляхи розвитку культури переосмислюються у XVIII ст. Просвітництвом. Епоха прагне до цілісного сприйняття культури людства, розуміючи її як продукт діяльності людського розуму. У ряді праць поняття «культура» і «природа» протиставляються. Так, Жан-Жак Руссо вважає природу продуктом довершеного божественного розуму, а культуру — недосконалого людського розуму, негативно ставиться до культурного прогресу. Усуненню опозиції «культура»-«природа», пошуку шляхів їх гармонічного поєднання присвячені роботи Іммануїла Канта (1724—1804). За Кантом причиною виникнення культури є суспільна сутність людини. Філософ виділяє дві реальності: світ природи (тваринного начала, зла, жорстокості) і світ свободи (людини, культури, моралі). Перетинаються і примирюються два протилежних начала в уявленнях про прекрасне й у творенні прекрасного, що власне і є метою культурної діяльності. В етиці Кант вводить категоричний імператив, тобто обов’язкове і безумовне моральне правило, всезагальний закон поведінки, який долає і виключає будь-яке зло.

До другої половини XVIII ст. належить діяльність німецького філософа й історика Й. Г. Гердера. Для Гердера культура є наслідком здатності людини до творчої і розумової діяльності, яка знаходить вираз у мові, науці, ремеслі, мистецтві, державі, релігії, сім’ї. Гердер вперше визначив культуру як необхідну і невід’ємну реальність людського суспільства, стверджуючи, що некультурних народів взагалі не існує. Є більш культурні і менш культурні народи. Рівень культури філософ пов’язує з прогресом освіти. У роботі «Про походження мови» (1772 р.) Гердер пов’язує появу мови з фізіологічно закладеною в людині здібністю до мислення, у розвитку мови вбачає прогрес культури. Він одним з перших зацікавився вивченням національних культур як форм існування світової. Гердер виділив етапи, через які проходить національне відродження: I — вивчення історії, етнографії, II — формування національної літературної мови, III — виникнення національних політичних організацій, боротьба за незалежність.

Остаточно опозиція «природи» і «культури» знімається в філософії Георга Фрідріха Вільгельма Гегеля, (1770—1831), для якого «культура є… звільнення і робота вищого звільнення», що розуміється як поетапний рух від природної безпосередності до вищої духовності. Історія людства за Гегелем — це сходи вгору, по яких людина, звільнюючись, підіймається шляхом пізнання абсолютного духу. Гегель зводить культуру до духовного розвитку людства, розуміючи творчість як діалектичне сходження духу.

Російська та українська філософія[ред. | ред. код]

Микола Данилевський, перший російський дослідник культури Іван Огієнко, один з перших авторів, що обґрунтував самобутність української культури

В першій половині XIX ст. з’явилися роботи російського вченого М. Я. Данилевського. У книзі «Росія і Європа» він висунув концепцію «замкненого (локального) розвитку культур». Кожний народ, за Данилевським, створює специфічну систему цінностей. Вироблена ним культура слабко контактує з іншими культурами, протидіючи проникненню в її «тіло» чужорідних елементів. Данилевський створив «систему типів» людства. Він писав, що є народи, віддані ідеї державності, а є такі, яким вона чужа. Є люди, які сповідують ідеали лицарства, честі, а є їх антиподи — хитрі обманщики, безпринципні торгаші. Народи Сходу створили вишукану, але малорухому, споглядальну культуру, яка з покоління в покоління відтворює саму себе. На Заході була створена динамічна, утилітарно-практична культура, спрямована на перетворення природи і суспільства.

Ідеї Данилевського згодом сильно вплинули на культурологію XX ст. Виникнення української культурологічної думки пов’язане з діяльністю Кирило-Мефодіївського братства. У Статуті Братства, у відозвах «До братів українців», «До братів росіян», «До братів поляків», в творах його фундаторів — М. Костомарова («Думки про історію Малоросії», «Дві руські народності»), П. Куліша («Повість про український народ») — відстоюються ідеї культурної самобутності слов’янських народів, їх права на вільний розвиток, гарантований вільним федеративним союзом слов’янських республік. Значний внесок в розвиток культурологічної думки зробив М. Драгоманов (1841—1895 рр.). З позицій порівняльно-історичної методології М. Драгоманов виступав проти хуторянського етнографізму, висував ідеї вільного розвитку народної культури у національну культуру, просякнуту загальнолюдськими цінностями.

Цілісну концепцію історії української культури висунув М. Грушевський (1866—1934 рр.). Вона базувалася на тезах самобутності і самостійності української культури. Одним з перших він піддав сумніву і критиці теорію єдиної монолітної культури Київської Русі, доводив існування різних етноплемен ще за епохи трипільської культури. Не протиставляючи українську і російську культури, він все ж вважав першу більш близькою до європейської культури.

Найґрунтовніше самобутність та самодостатність української культури була подана Іваном Огієнком в книзі «Українська культура» (1918), разом із викриванням міфу про двоєдність української та російської культур.^[9] У брошурі «Наука про рідномовні обов´язки» (1935) І. Огієнко приймає за головну ознаку культурної ідентичності мову, підкреслює роль формування єдиної для народу літературної мови, яку Огієнко вважав за «головний двигун розвитку духової культури народу». І. Огієнко заклав закріплений пізніше в українських енциклопедичних виданнях поділ культури на матеріальну і духовну, при цьому важливіша роль відводилася саме духовній, до якої відносив розвиток науки, віри, переконань, звичаїв, етики тощо.^[9]

Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна^[10].

• Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху^[11], завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем^[10].
• Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами^[10].
• Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації^[11].
• Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі^[11].
• Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.^[10].
• Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину^[11].
• Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб^[11].
• Емоційно-естетична функція допомагає сприймати й розуміти людині навколишнє середовище, переживати емоції, надихати на перетворювальну діяльність, творчу активність^[12].
• Діагностична та прогностична функція дозволяють надати оцінку тому, що відбувається в суспільстві, своєчасно відреагувати на зміни й процеси, а також передбачити подальший розвиток подій і перспективи майбутнього^[12].

Багатоплановість культури обумовлює складність її структури. Розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури називається морфологією культури.^[13]

Форми культури[ред. | ред. код]

В залежності від форм культуротворчої діяльності людини, розрізняють матеріальну та духовну культури.^[14], а в сучасних джерелах, через недостатність такого поділу розглядають також соціальну^[15] і фізичну культури.^[13].

Матеріальна культура[ред. | ред. код]

Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.

Матеріальна культура містить такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальної культури входять також: будівлі і споруди, інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи сполучення і засоби транспорту, зв’язок і засоби зв’язку, технології.

Духовна культура[ред. | ред. код]

До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура — це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп’ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об’єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв’язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу.

Український вчений О. М. Костенко сформулював так звану натуралістичну концепцію «культури людини»: «Культура людини — це міра узгодженості волі і свідомості людини із законами Матері-Природи» (Костенко О. М. Культура і закон — у протидії злу. — Київ: Атіка.- 2008. — 352 с.). Виходячи з принципу соціального натуралізму (що лежить в основі його «теорії трьох природ»), він вважає, що спеціальним видом культури людини є «соціальна культура людини» як міра узгодженості волі і свідомості людини із природними законами, за якими існує життя людей у суспільстві. Різновидами соціальної культури людини є політична культура людини, економічна культура людини, правова культура людини, моральна культура людини, релігійна культура людини тощо.

Соціальна культура[ред. | ред. код]

Соціальна культура — це ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів^[16]. Соціальна поведінка і артефакти (соціальна і матеріальна культура) трактуються як об’єктивовані продукти ідеальних нормативних систем і систем знань різного роду, що складають духовну культуру. Виділення соціальної культури дозволяє з’єднати матеріальну і духовну культури, ввести артефакти в контекст досліджень у соціальних науках^[15].

Фізична культура[ред. | ред. код]

Фізична культура — перетворення біологічного початку в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.

В основі фізичної культури лежить домашня фізична підготовка, що включає розвиток координації рухів всього тіла дитини (формування макро-дій) і артикуляційного апарату (мікро-рухи щелепно-лицевих м’язів, органів дихання і травлення). Інакше кажучи, це вирішення такого відповідального завдання, як навчання мови, прямоходінню, переміщенню предметів, гігієнічним правилам, культивування відмінностей у поведінці за статевими або віковими ознаками.

На цьому фундаменті надбудовуються всі подальші, складніші або спеціалізовані, фізичні навички і координовані рухи, на зразок балетного танцю, рухів рук хірурга або фокусника. Щоб усьому цьому навчитися, необхідні не стільки відповідні фізичні дані, скільки багаті культурні традиції і вихована в людині здібність до вдосконалення відповідно до тих або інших професійних завдань.

Види культури[ред. | ред. код]

Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб’єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури:

• культура суспільства,
• культура колективу (організації),
• культура особистості,
• інформаційна культура,
• професійна культура,
• культура здоров’я.

Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані кожен зокрема.

І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов’язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб’єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.

Культура суспільства[ред. | ред. код]

Так, культура суспільства — це об’єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.

Культура колективу[ред. | ред. код]

Складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об’єднаної однією метою.

Культура особистості[ред.

| ред. код]

Визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб’єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».

Інформаційна культура[ред. | ред. код]

Інформаційна культура характеризує її з точки зору інформації, що кумулюється, обробляється і транслюється в її рамках.^[17] Її основою є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, ефективної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Професійна культура[ред. | ред. код]

Різновид загальної культури, особистісне утворення, яке відображає ступень оволодіння фахівцем теоретичних знань і практичних умінь, рівень сформованості професійно важливих якостей що забезпечує високу ефективність діяльності підприємств^[18].

Культура здоров’я[ред. | ред. код]

Різновид загальної культури людини, який визначає формування, збереження та зміцнення її здоров’я. Культура здоров’я є усвідомлений вибір особистості для забезпечення здорового способу життя. Дослідник А. Маджуга встановив компоненти культури здоров’я на рівнях: фізична культура, психологічна культура, сексуальна культура.^[19]

Рівні культури[ред. | ред. код]

Культуру, як і будь-яке складне явище поділяють на ядро й периферію. Ядро — це сукупність усіх домінуючих рис, основоположних принципів. Забезпечує стійкість і стабільність структури. Периферія (риси і якості, що не є суттєвими при визначенні культури) дозволяють пристосуватися до змін навколишнього середовища.

Культуру можна поділити на три рівні: кумулятивний (накопичування всіх цінностей та досвіду), побутовий рівень (конкретне використання людьми результатів наукових та інших досягнень думки) та трансляційний рівень, що забезпечує взаємне проникнення попередніх двох рівнів.

Також можна поділити культуру на субстанційний рівень (ядро — норми культури, релігія, право) та функціональний (динамічніший, що забезпечує функціонування культури — табу, звички людини).

Періодизація історії світової культури[ред. | ред. код]

Найпоширеніший тип періодизації — лінійна періодизація, під якою розуміють розчленування історико-культурного розвитку на відрізки, коли кожний наступний відрізок безпосередньо виростає з попереднього і має рівне з ним історичне значення. Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки:

Культура складається з взаємопов’язаних частин. Зміна одного елемента призводить до трансформації всієї системи. Таким чином, культура є відкритою системою, що розвивається сама по собі.

На відміну від XIX ст., коли еволюціоністи Тайлор та Фрейзер говорили про лінійний розвиток людства, сьогодні прийнято спіралевидний синусоїдний розвиток культури.

Саморозвиток складної структури пояснює сучасна природознавча теорія синергетика (заснована Іллею Пригожиним). За цією теорією система може розвивається від хаосу до порядку, якщо її атрактор відповідає впорядкованому стану.

Також механізм саморозвитку культури можна пояснити за допомогою концепції М.  С. Кагана, який вирішальним поняттям в цьому процесі вважав діяльність людини^[20]. Головною характеристикою людської діяльності, що принципово важлива для усвідомлення специфіки культури, є те, що людина спочатку визначає мету, а потім чинить певні дії. У процесі пізнання навколишнього світу й самого себе людина створює артефакти (будь-які досягнення людства) — це діяльність опредмечування, при якій ідеї втілюються в конкретних речах або явищах. Наступною стадією є предметне буття культури (об’єктивне існування артефактів), за цим — діяльність розпредмечування (нове покоління людей переосмислює досягнення пращурів, частково переймає їхній досвід). Після цього артефакти змінюють людину, що виступає вже як співучасник творення культури.

Культура є підсистемою буття («система природа-людина-культура»). Складність цієї системи полягає в тому, що людина поєднує в собі як природні характеристики, так і творчу діяльність. Людина не має своєї біологічної ніші й виживає тільки за рахунок культури. При тому, що людина живе за законами природи, культура не передається генетичним шляхом, кожне нове покоління людей має заново засвоювати цінності минулих.

Natura (від лат. nat — породжувати) — матеріальний світ, сукупність органічних та неорганічних матеріалів. У слов’янських мовах із XVIII ст. вживається слово «природа» (корінь — «род»).

Широко поширене визначення культури як другої природи (середовище, яке утворене людьми з метою самозбереження). Відповідно природу визначають як все, що не є результатом людської діяльності.

Російський філософ, культуролог М. С. Каган писав, що «культура постає перед нами…як особлива подоба природи, невідома їй самій, проте та, що реалізує закладені в ній можливості»^[21] Тобто людина перетворює, трансформує природні об’єкти, наприклад, виведення нових видів злаків, приручення тварин.

Природа стала першим предметом сакралізації (про це свідчать всі стародавні вірування: анімізм — віра в те, що всі навколишні об’єкти населені душами; фетишизм — наділення предметів надприродними якостями; тотемізм — віра в спорідненість людей із тотемом — твариною або рослиною.

У прадавні часи культура не відокремлювалася від природи, людина існувала з навколишнім середовищем у гармонії. У трактаті «Дао де дзін» давньокитайського філософа Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.) утверджується правило, згідно з яким людина має слідувати своєму природному шляху й не порушувати споконвічних законів природи.

Проте співвідношення культури й природи сполучено з глибокими конфліктами, які почалися ще за існування стародавніх цивілізацій. Наприклад: існує версія, що найбільша пустеля Землі, Сахара, виникла як результат згубної людської діяльності — вирубки лісів та висушення озер (приблизно 3000 р. до н. е.).

В епоху Середньовіччя в Європі природа стає для людини джерелом гріховності, спокуси. Людина не поширює гармонію, а намагається подолати власну недосконалість.

Протиставлення природи й культури почало гостро сприйматися у XVIII ст. Жан Жак Руссо у праці «Роздум, що отримав премію Діжонської академії в 1750 р. на тему: Чи сприяв розвиток наук і мистецтв очищенню нравів», писав про негативний вплив цивілізації. Розвиток наук призвів до деградації моралі.

Проте загалом в епоху Просвітництва і в Новий час панувала точка зору про підкорення людиною природи.

Ставлення митців, художників до природи історично чергувалося приблизно наступним чином.

Середньовіччя V—XV ст.	Епоха Відродження XV—XVI ст.	Епоха Просвітництва XVII—XVIII ст.	Ідейний дух романтизму кінець XVIII — перша половина XIX ст.	Друга половина XIX ст.
Пейзаж зображується умовно	Митці звертають увагу на природу, пейзаж стає реалістичним. Виникає пейзаж як окремий жанр живопису	Живописці працюють у майстерні, пейзаж стає умовним або ідеальним. Головними стають не природні бажання людини, а громадянський і державний обов’язок, зразкова мораль	Ідея повернення людини до природного стану, оспівування ідилічної природи. Природа — джерело оновлення душевних сил. Нереалістичний пейзаж, що передає почуття людини.	Барбізонська школа — вперше пишуть на пленері. Реалістичне зображення природи. Напрям реалізму — правдиве зображення як людської натури, так і об’єктивної дійсності. Імпресіонізм — зображують природу такою, якою її бачить людина
				«Весняний пейзаж», Шарль-Франсуа Добіньї, 1862

Російський біолог, селекціонер Іван Мічурін писав: «Ми не можемо чекати милості від природи; взяти їх у неї — наша головна мета»^[22]

Питирим Сорокін виявляв зв’язок між природними умовами й соціальним, державним устроєм: демократія утверджується швидше в країнах, де для того існують природні перепони (північні країни — Швейцарія, Нідерланди), ніж там, де таких перепон не існує й панує монархія, вважав культуролог.

Микола Бердяєв вважав, що окремі риси природи характерні й для народу, який проживає в цій місцевості (наприклад, широта руської душі у зв’язку з неозорими просторами держави, степами й полями).

У 1866 р. німецький біолог Е. Геккель ввів термін «екологія» — наука про відношення живих організмів і навколишнього середовища. Д. С. Ліхачов — автор терміну «екологія культури». На початку XX століття виникає рух «космізму», представники якого (К.Ціолковський, В. Вернадський) розглядають Всесвіт як взаємопов’язану систему, а людство — як її елемент.

На початку XX століття Зиґмунд Фрейд приходить до висновку, що культура — механізм репресій, в людині органічно не можуть співіснувати соціальне й природне.

У ХХ столітті людина максимально віддаляється від свого природного стану: росте урбанізація населення, з’являються генна інженерія та репродуктивні технології; відбувається НТР, стрімко росте поширення Інтернету, що заміняє людині живе спілкування. Активно продовжується вирубка лісів, забруднення прісної води й вод Світового океану. Актуальність проблеми в Україні зросла після Чорнобильської катастрофи.

Ці процеси викликають у суспільстві зворотну реакцію: контркультура бітників і субкультура хіппі були спрямовані антисцієнтистські й антираціоналістично, виступали проти масової споживчої культури. Зростає популярність екопоселень, виникає зелений туризм.

Людство може розвиватися тільки в гармонії з природою.

Культура та особистість[ред. | ред. код]

Людина — вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це — біологічна істота, з іншого — творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства.

У процесі свого соціального розвитку людина проходить три стадії: індивідуальності, індивіда та особистості.

Індивідуальність людини проявляється на її біологічному рівні (кожна дитина народжується індивідуальною, неповторною).

Індивід — поняття, що вказує й на суспільні особливості людини — його персональний смак, інтереси та таланти.

Особистість — це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності. За визначенням С. Рубінштейна, особистість  — це «конкретний, історичний, живий індивід, включений в реальні відносини до реального світу. Значущими, визначальними, головними для людини в цілому є не біологічні, а суспільні закономірності його розвитку»^[23] Особистість — активний соціальний елемент, що здатен конструктивно змінювати не тільки своє життя, але й життя навколишніх людей.

До культурно-історичних якостей особистості належить здатність судження як основа інтелектуальної культури, моральна рефлексія і совість як обов’язкові складові етичної культури особистості, смак як специфічна здатність, що лежить в основі естетичної культури особистості і суспільства, пам’ять і традиції як умова і потреба міжособистісного спілкування, моральність і право як регулятиви поведінки людей і гаранти забезпечення їх безпеки.

Моральна рефлексія — якісна характеристика особистості, здатної осмислити і оцінити власні вчинки. Моральна рефлексія є характерною рисою високорозвиненої особистості, оскільки вона є вираженням потреби людини у самооцінці (в тому числі, і у вигляді самопокарання). Другою складовою моральної рефлексії (крім здатності судження) є совість: здатність особистості здійснювати етичний самоконтроль. Совість стає вирішальною особистісною якістю, коли людина потрапляє в ситуацію вибору.

Чим більше суспільно-культурного досвіду набуває людина, тим більш вона значуща як особистість. Людина виступає одночасно і творцем, і творінням, і транслятором культури.

Людина як продукт культури є свідомим суспільним творінням. Людина проходить процеси інкультурації та соціалізації. Інкультурація — процес, у ході якого індивід засвоює традиційні способи мислення та дій, що характерні для культури, до якої він належить.

Соціалізація — прилучення людини до системи цінностей та норм, що прийняті в культурі. Проходить у кілька етапів (доморальний етап, первісний — відбувається в родині, характеризується домінуванням зовнішнього впливу; етап умовної моральної свідомості, другий — вхід людини до несімейного колективу — школа, професійна група; етап автономної моральної свідомості — людина приймає норми й цінності суспільства, в якому мешкає; етап повторної соціалізації, ресоціалізація — відбувається в разі важливої життєвої зміни, людина відступає від прийнятих норм або засвоює нові цінності).

Процес формування людини не закінчується з досягненням повноліття, він продовжується протягом всього життя. Синтез культурного ідеалу, соціальної «ролі», суб’єктивного та об’єктивного «я» складає сутність та зміст особистості.

Культура та суспільство[ред. | ред. код]

Людина є соціальною істотою, поза людським середовищем повноцінно розвиватися не здатна. Культура та суспільство — взаємопов’язані елементи, що не можуть існувати окремо один від одного. Пращури homo sapiens змогли вижити завдяки примітивній соціальній організації, поєднанню зусиль й передачі інформації негенетичним чином (останнє й відрізняє людину від інших тварин). При цьому існує точка зору, прихильники якої вважають суспільство ширшим поняттям, ніж культура, оскільки культура виникла як вдоволення соціальних потреб людини. Також історія суспільства охоплює всі події й досягнення людства, тоді як культура не має містити негативних, деструктивних явищ (наприклад: війна).

Взаємний зв’язок культури й суспільства підкреслювали етнографи, культурологи, психоаналітики. Так, Едвард Тайлор визначав культуру як комплекс, що включає знання, вірування, мистецтво, закони, мораль, звичаї й інші здібності й звички, які людина здобула як член суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет писав, що культура — це біологічні потенції, яким ми надаємо соціальний напрям. К. Г. Юнг визначав культуру як форми поведінки, звичні для групи, спільноти людей, соціуму, що має матеріальні й нематеріальні риси.

Значення, норми та артефакти[ред. | ред. код]

Інший загальноприйнятий спосіб розуміння культури — розглядати її як сукупність трьох елементів: цінностей (ідей), норм (поведінки) та артефактів (предметів, або матеріальної культури). Цінності — уявлення про те, що в житті є важливим. Цінності скеровують інші складові культури. Норми — це очікування того, як людина поводитиметься в різних ситуаціях. Кожна культура має різні методи (санкції) приведення норм у дію. Санкції змінюються в залежності від важливості норм. Норми, які суспільство офіційно проводить в життя, називаються законами. Артефакти — третя складова культури — походять з культурних норм та цінностей.

Субкультура, контркультура[ред. | ред. код]

Див.також: Контркультура, Контркультура 60-тих, Субкультура

Культура — абстрактне поняття, включає в себе конкретні об’єднання людей на основі єдиних цінностей — субкультури.

Субкультура — конкретна форма буття загальнолюдської культури, сукупність символів, ідей, переконань, цінностей, прикладів поведінки, що розділяються членами соціальної групи. Окремі культурні прошарки народжуються завдяки оновленню інформації в процесі зміни поколінь. Оскільки субкультури відображають позицію частини суспільства по відношенню до суспільства в цілому, вони часто викривають процеси домінування та протидії.

Поняття «субкультура» також вживається як пояснення феномену молодіжних угрупувань у XX—XXI столітті (наприклад: хіппі, готична субкультура, субкультура футбольних вболівальників, байкерство і т. д.)

Термін «контркультура» належить американському соціологу Т. Роззаку, що в 1960-х позначив ним духовні впливи, направлені проти головної культури (по відношенню до руху бітництва). Контркультура — ідейна течія і соціальний рух, в основному молодіжний, має політичний напрям і спрямований проти масової культури. Яскраво проявляється антисцієнтистський напрям, використання нетрадиційного мистецтва, релігійних культів та містики. Психологи пов’язують контркультури XX ст. зі становленням нової чуттєвості, з вивільненням підсвідомих бажань, що непрямо стало результатом індивідуальної та колективної підсвідомості. Хоч контркультура прагне до деідеологізації та повної перебудови засад суспільства, близька до анархізму, не слід плутати контркультуру й антикультуру (заперечення культури як явища).

Національна культура[ред. | ред. код]

Термін етнос походить від грецького народ. Стародавні етноси будувалися на основі кровно-родинних зв’язків, на єдності території проживання, мови та традицій. Нація — ширше поняття, що ґрунтується на державному устрої. «Енциклопедичний словник з культурології» 1997 року визначає національну культуру як різновид субкультури — сукупність символів, вірувань, переконань, цінностей, що характеризують духовне життя людей певної держави, країни. У державі можуть співіснувати різні етноси.

Етнічна культура виступає джерелом народної творчості. Вона консервативна й традиційна. При цьому культура нації знаходиться в постійному русі. Чим більше національна культура відкрита для конструктивних контактів із іншими культурами, тим більш вона розвинена.

Проблема визначення національного характеру, розшифрування культурного генофонду народів постала в часи Просвітництва й продовжує бути актуальною, багатоаспектною і нерозв’язаною до сьогодні.

Поняття «національний характер» включає в себе і психічні особливості, які відрізняють представників даної нації від іншого людства, і особливий склад мислення, який «прочитується» в культурі даного народу. Так, «Фауст» Гете був відображенням, з одного боку, духу епохи, з іншого боку — німецького духу.

Існує поняття етнокультурного стереотипу як узагальненого уявлення про типові риси, що характеризують який-небудь народ. Це або автостереотипи (те, що думають люди про свій народ), або гетеростереотипи (те, що люди думають про інші народи). Іноді вони збігаються, іноді суперечать одні одним. «Англійська манірність», «французька галантність», «німецька мрійність», «німецький педантизм», «російське „авось“», «африканський темперамент», «китайські церемонії», «українська господарність» — всі ці й безліч інших уявлень складають поле етнокультурних стереотипів європейців, американців, китайців, українців, японців, росіян.

Діалог культур — термін, введений М. Бахтіним. Для пояснення процесів комунікації між двома культурами, вивів формулу «адресант-адресат-код». Першою стадією гармонійного співіснування різних культур можна вважати толерантність (терпимість), другою — власне діалог культур (взаєморозуміння й обмін досвідом). Діалог культур не призводить до зникнення однієї з них, оскільки кожна культура має свою унікальну специфіку. Діалог культур можливий тільки на основі єдиних цінностей. Для налагодження діалогу культур державами застосовується культурна дипломатія.

Культура і цивілізація[ред. | ред. код]

Цивілізація — система засобів функціонування людини, суспільства, що створюється в ході культурного процесу.

У різні історичні епохи значення поняття «цивілізація» відрізнялося. В епоху Просвітництва під ним розуміли покращення моралі, мистецтва, науки й філософії. Поль Анрі Гольбах (1723—1789) писав про «цивілізацію народів», маючи на увазі процес покращення їхнього життя.

У XIX столітті під цивілізацією стали розуміти стан суспільства, що вже досягнутий. Російські «західники» («рос. западники») Т. М. Грановський, П. Я. Чаадаєв ототожнювали цивілізацію із західною цивілізацією, хоча при цьому визнавали єдність історичного процесу.

Льюїс Морган, Фрідріх Енгельс розглядали цивілізацію як ступінь соціального процесу, наступну за дикістю та варварством. На цьому ступеню виникають різні форми суспільства, тому в науці утверджується існування різних цивілізацій.

Наприкінці XIX століття окремі вчені приходять до критики європейської цивілізації, виникає тенденція протиставляти культуру й цивілізацію. Серед них був Освальд Шпенглер («Занепад Європи»), Герберт Маркузе (1898—1979) (представник Франкфуртської школи, що виступала проти засад європейської держави, проти культури буржуазного суспільства). У цьому разі культура сприймається як сукупність духовних цінностей і норм, внутрішня складова, а цивілізація — як оболонка культури, її зовнішній розвиток, ступінь технологічного розвитку. Георг Зіммель (1858—1918) називав цивілізацію матеріальною, утилітарно-технологічною стороною суспільства, що протистоїть культурі як сфері духовності, творчості й свободи.

Арнольд Тойнбі майже зводив поняття «цивілізації» та «культури» (розумів під ними типи суспільств, що виступають в історичному процесі як самостійні соціокультурні світи). Розглядав двадцять одну цивілізацію (західну, руську й візантійську, іранську, арабську, індійську, дві далекосхідні, античну, сирійську, цивілізацію Інда, китайську, мінойську, шумерську, хеттську, вавилонську, андську, мексиканську, юкатанську, майя, єгипетську). Процес розвитку цивілізації пояснюється за допомогою концепції «Виклику-Відповіді».

Американський теоретик Самуель Гантінгтон визначив цивілізацію як культурну спільноту найвищого рівня.

Типи цивілізацій:

1). За економічним устроєм — Карл Маркс виокремлював рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й соціалістичну суспільно-економічні формації;

2). аграрна (патріархальна, традиційна), індустріальна, постіндустріальна й інформаційна цивілізації;

3). Метакультури: європейська, східна, американські доколумбові цивілізації

Панславіст М. Я. Данилевський виділяв 13 культурних типів або «самобутніх цивілізацій» (серед них єгипетсько-китайська, ассиро-вавилонська, індійська, іранська, єврейська, грецька, римська, аравійська (новосемітична), романо-германська, перуанська). головним критерієм вважав сполучення чотирьох елементів: релігійного, культурного, політичного й суспільно-економічного. Слов’янська цивілізація, яка народиться тільки в майбутньому, як вважав учений, може стати першою цивілізацією, що включить в себе всі чотири елементи. Данилевський писав, що кожна цивілізація проходить чотири етапи: підсвідомий, період державного становлення, розквіту й кінцевий («апатія»).

Культура як сукупність текстів, мови культури[ред. | ред. код]

Ресурсом культури виступає інформація (знання про будь-що). Інформація поступово втрачає свою актуальність, тому має поновлюватися з кожним новим поколінням. Переосмислення інформації забезпечує функціювання культури як системи, що розвивається сама по собі.

Носієм інформації виступає текст. Текст — це послідовна взаємопов’язана система знаків, що має цілісність та оформлення. Інформацію несуть всі артефакти, норми і цінності людини, тому текст в культурології — широке поняття.

Мова — це система знаків. Мова культури — це її символічний код. Код мови — правило, алгоритм зіставлення кожному конкретному повідомленню комбінації слів або знаків.

Для кожної культури мова унікальна, проте використовує однотипні знаки й знакові системи, що утворюють семіотичне поле культури.

Виділяють конвенційні й неконвенційні знаки:

1). Неконвенційні (природні) знаки — це явища природи, що розглядаються як носій інформації й вказують людині на інший предмет або явище. Грали особливу роль у житті давньої людини (рахування років за Місяцем та Сонцем, орієнтування в просторі за допомогою зірок). Системи природних знаків використовуються в науці, наприклад, в діагностуванні захворювання.

2). Конвенційні знаки — умовні сигнали, для розуміння яких існує домовленість між людьми. Наприклад: зелене світло на світлофорі. Виокремлюють також сигнали, образи, індекси і символи. Сигнали — знаки попередження; образи — це чуттєво-конкретне повторення людиною явищ.

Основою мови культури є символи, які мають кілька рівнів розуміння. Символ не просто вказує на інший предмет, а розкриває його сутність. Символ може викликати безліч асоціацій. Аристотель зводив символ до знаку, Платон вважав, що символ поєднує собою раціональний та ірраціональний світи. Юрій Лотман вважав символ механізмом культурної пам’яті, елементом культурного простору, в якому інформація зберігається в згорнутому вигляді.

Вербальні звукові системи — це природні знаки. Поза мовою існування культури неможливе. Частиною культури стає тільки те, що висловлене вербально. Мова — це система знаків, що історично склалася та є фундаментом культурного життя народу.

Гіпотеза Сепіра-Ворфа свідчить про те, що мовні структури впливають на процеси мислення людини, на сприйняття зовнішнього світу. Мова є інститутом культури й виконує роль посередника між індивідуальним мисленням людини та життям соціуму, тому мова визначає тип мислення й поведінки в даному суспільстві.

В художньому тексті мова виконує також естетичну функцію. Знакові системи запису пройшли еволюцію від предметного письма, піктографії та ідеографічного письма — ієрогліфи- до сучасного типу письмового запису.

Семіотика культури[ред. | ред. код]

Термін «семіотика культури» свідчить про культуру як знакову систему, а про культурні явища як тексти, що несуть певну інформацію і мають сенс. М. С. Каган вважав, що культура «по суті своїй поліглотна». Кожна мова культури має свої унікальні особливості й не може бути переведена в повній мірі ні на жодну іншу мову.

Витоки семіотики культури слід шукати в школі структуралізму. Структуралізм — філософська й культурологічна школа початку XX століття, основи якої заклали К. Леві-Строс, Ж. Лакан та М. Фуко. Ці вчені висунули завдання подолати описовість при аналізі культури, поширити на гуманітарне знання методи точних природознавчих наук (математичне моделювання, комп’ютеризацію та інше). Метою структуралізму було виявити структури, сукупності відносин між частинами цілого. Основні структури, що регулюють духовно-творчу діяльність людини, діють підсвідомо. Первинною структурою культури є знакова система. Простою та універсальною знаковою системою є мова. Французький вчений Клод Леві-Строс вивчав культурне життя диких племен і встановив, що соціальні й культурні правила (шлюб, термінологія близькості людей, тотемні відносини, міфологія та ін.) можна сприймати як мови, оскільки в кожній з цих сфер відбувається обмін інформацією, для розуміння якої необхідний код.

У 1970-ті роки виникає «постструктуралізм» — школа, представники якої також визнавали існування структур, проте своїх попередників, структуралістів, звинувачували в догматичності. Е. Морен, Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, Р. Барт вважали, що структури децентралізовані.

Ролан Барт в есе «Смерть автора» пише: попри те, що автор досі виступає головним елементом літератури, його роль стрімко зменшується. Першим це зрозумів Малларме, який гадав, що не автор, але сама мова художнього твору розповідає щось читачеві. Особистість автора десакралізується, на перший план виходить сам текст. Тепер текст створюється й читається таким чином, що присутність в цьому процесі особистості автора мінімізована. Текст — не лінійний ланцюг слів, що мають теологічний сенс (передача сакральної інформації від Бога до людей), а багатомірний простір, де одночасно сперечаються безліч людей, поєднуються тисячі інших літературних джерел. Єдиної точки зору на текст не може існувати (це відповідає загальному характерові постмодерну — відмови від авторитетів). Вся інформація й посилання, що вступають один із одним в стосунки діалогу, пародії або суперечки, поєднуються в одній особі — в особі читача. Читач — це людина без психології і без історії, що лише зводить дану їй інформацію в одне ціле.^[24]

Семіотика — наука, що вивчає характеристика знаків та знакових систем. Поділяється на дві школи: французьку (основи заклали Чарльз Пірс, Фердинанд де Сосюр) і тартусько-московську (голова — Ю. М. Лотман).

1. ↑ Культура // Философия: Энциклопедический словарь. — М.: Гардарики. Под редакцией А. А. Ивина. 2004.
2. ↑ Проблема визначення культури// Матвєєва, Людмила Леонідівна. Культурологія [Текст]: курс лекцій: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Л. Л. Матвєєва. — К. : Либідь, 2005. — 512 с.
3. ↑ УРЕ електронна версія
4. ↑ Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2. — c.171
5. ↑ УСЕ, Електронна версія
6. ↑ Культурологія. Конспект лекцій.
7. ↑ Основи культурології
8. ↑ Культурологія, конспект лекцій
9. ↑ ^{а б} Українська культурологічна думка // Культурологія: теорія та історія культури за ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.
10. ↑ ^{а б в г} Функції культури// M. M. Закович. Культурологія: українська та зарубіжна культура Навчальний посібник. — Київ. Знання. 2007
11. ↑ ^{а б в г д} Сутність культури, її структура, функції та характерні ознаки// Культурологія: теорія та історія культури Навчальний посібник За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула / Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.
12. ↑ ^{а б} Безрученков Ю. В. Формування професійної культури майбутніх фахівців сфери ресторанного господарства у вищому навчальному закладі : дис. …канд. пед. наук ; [спец.] 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Безрученков Юрій Володимирович ; Луган. ун-т імені Тараса Шевченка. — Луганськ, 2014. — 257 с.
13. ↑ ^{а б} Волинець С. В., Цимбал Т. В. Конспект лекцій з курсу культурології.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
14. ↑ Данильян, Олег Геннадійович. /struktura_kulturi Структура культури^{[недоступне посилання з липня 2019]} // Філософія: підручник / О. Г. Данильян, В. М. Тараненко. — Х. : Право, 2011. — 312 с. —
15. ↑ ^{а б} Л. Г. Ионин. Культура материальная и духовная// Новая философская энциклопедия: В 4 тт. М.: Мысль. Под редакцией В. С. Стёпина. 2001.
16. ↑ (KroeberA., Kluckhohn С. Culture. A Critical Review of Concepts and Definitions. Cambr. (Mass.), 1952, p. 98)
17. ↑ Шейкин информационная культура // Культурология. XX век. Энциклопедия. 1998.
18. ↑ Безрученков Ю. В. Професійна культура фахівця:теоретичні аспекти / Безрученков Ю. В. // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Педагогічні науки. Частина ІІ – 2012. – № 4 (239). – С. 10 – 16. http://dspace.ltsu.org/bitstream/123456789/256/1/V2012_4_2.pdf#page=11
19. ↑ Ю. Д. Бойчук (2017). ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ЗДОРОВ’Я І ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ (ukr). Харків: Рожко С.Г. с. 488 с. ISBN 978-966-97499-4-9. 
20. ↑ http://www.twirpx.com/file/589936/?rand=5573387 Каган М. С. Философия культуры. — СПб.,1996
21. ↑ Каган М. С. Философия культуры. — СПб.,1996 (с.57)
22. ↑ http://imichurin.narod.ru/michurin_izb/michurin_izb.htm Белохонов И. В. «И. В. Мичурин. Избранные сочинения», М.: Московский рабочий, 1950 (рос.)
23. ↑ Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии.-СПБ.,2000.-с.635 (рос.)
24. ↑ http://www.avorhist.ru/publish/bart3.html Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Косикова Г. К. М.: Прогресс, 1989.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Культура. Ідеологія. Особистість.: Методолого-світоглядний аналіз. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. 2-е вид. К.: Знання України, 2005. 580 с.
• Берестовская Д. С. Культурология. Учебное пособие. — Симферополь. Бизнес-Информ, 2005. — 392 с. : ил. (рос.)
• Берестовская Д. С. История формирования и развития философии культуры. Учебное пособие. — Симферополь, 2006. (рос.)
• Бойченко І., Хамітов Н. Культура // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 313-314. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Каган М. С. Философия культуры. Становление и развитие. — Санкт-Петербург : Лань, 1998.  — 448 с. (рос.)
• Костенко О. М. Культура і закон — у протидії злу. — Київ: Атіка. — 2008.- 352 с.
• Москаленко В. В., Шайгородський Ю. Ж., Міщенко О. О. Економiчна культура особистостi: соцiально-психологiчний аспект: монографiя. — К. : Центр соціальних комунікацій, 2012. — 348 с.
• Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. — Київ : Либідь, 1993. — 390 с.
• Українська і зарубіжна культура. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2001. — 372 с.
• Арендт Г. Між минулим і майбутнім. — К. : Дух і літера, 2002, — 321 с.

Денис Шмигаль: Національна економічна стратегія — це впевненість у майбутньому для бізнесу та населення

У п’ятницю, 14 серпня, за ініціативи Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля у Клубі Кабінету Міністрів відбулася зустріч представників Уряду, Офісу Президента, керівництва Національного банку та українського бізнесу. На зустрічі були присутні власники та топ-менеджери більш ніж 50 компаній.

Учасники дискусії обговорили питання розробки «Національної економічної стратегії 2030». На основі ініціатив, закладених у документі, будуть розроблені державні цільові програми, що почнуть реалізовуватися вже з 2021 року.  Прем’єр-міністр закликав підприємців долучатися до створення Стратегії та надавати свої пропозиції та бачення розвитку України на наступні 10 років.

Прем’єр-міністр зауважив, що серед стратегічних цілей на найближчі десять років обов’язково має бути створення цивілізованого ринку цінних паперів.

«Нам необхідно створити повноцінний та цивілізований ринок цінних паперів в тому вигляді, якому він працює в передових економіках на заході. Це той інструмент, який дозволяє громадянам інвестувати, зокрема, у власні національні компанії та отримувати дохід. Водночас, це сприятиме підвищенню капіталізації національних бізнесів, їх більш прозорому функціонуванню та звітності», — зазначив Денис Шмигаль.

Глава Уряду також наголосив, що для розвитку національного виробництва потрібно розробити правильні підходи його підтримки. Не забороняти імпорт, який сприяє здоровій конкуренції, а створювати додаткові стимули для вітчизняних виробників.

«Нас цікавить внутрішній виробник та внутрішній інвестор. Представлений Президентом законопроект про «інвестиційних нянь» передбачає преференції, як для іноземних інвесторів, так і для українських підприємців. Для нас важливо так само стимулювати вітчизняний бізнес вкладати кошти вдома і ми для цього створюємо всі необхідні умови», — підкреслив Денис Шмигаль.

У свою чергу голова Національного банку України Кирило Шевченко заявив, що НБУ налаштований на ефективну та конструктивну співпрацю з органами державної влади.

«Як незалежна та аполітична інституція, ми готові підтримувати та розвивати такий діалог. Без співпраці та синергії дій Уряду, Парламенту, Офісу Президента та центробанку неможливе досягнення мандату НБУ, зафіксованого законом: цінова та фінансова стабільність, яка сприяє економічному розвитку. Українська економіка має потенціал для більш швидкого зростання, але будь-які реформи не матимуть успіху без макроекономічної стабільності: вона є необхідною передумовою для стійкого економічного зростання та нарощення інвестицій», — відзначив Кирило Шевченко.

Як наголосив Прем’єр-міністр, «Національна економічна стратегія 2030» — це єдине економічне бачення всередині країни, що має стати орієнтиром для зовнішніх партнерів України.

«Це впевненість у майбутньому як для бізнесу, так і для населення загалом. Адже основою добробуту українців є саме економічний розвиток, який неможливий без відповідних рушіїв. Саме ця ідеологія лежить в основі для розробки стратегії», — підкреслив Денис Шмигаль.

Зі свого боку представники бізнесу підтримали ініціативу Глави Уряду. Під час обговорень Денис Шмигаль відповів на актуальні питання, які порушували учасники зустрічі.

Культура України – основа ціннісного та економічного фундаменту держави,

Євген Нищук, Міністр культури України поділився думками щодо культурної політики в ході децентралізації.

«Загальносистемні зміни у взаємовідносинах людини та її соціального оточення в XXI ст.являють собою принципово новий спосіб інтеграції людини в соціокультурне середовище. У сучасному світі потенційно зростає відповідальність кожної людини за свою діяльність та збільшується можливість необмеженого впливу особистості на сприйняття та сутність соціальних і культурних процесів використовуючи соціальні мережі та сучасні засоби комунікації. Процес загострюється під впливом зовнішніх глобальних загроз (техногенні, космічні катастрофи, цивілізаційна криза, стихійні лиха). Відповідно це приводить до руйнації людського середовища. В цих умовах підвищується значення етичного виміру людського буття, ставлення до природного й соціального середовища та формування нових цінностей Держави, що є визначальним для розвитку країни. Цей фундамент повинен стати основою для впровадження культурної політики.

З моменту здобуття незалежності Україна зіткнулась з величезними труднощами та проблемами в культурній політиці. Опинившись в ціннісній дезорієнтації суспільства, яке до сьогодні має радянську інституційну інфраструктуру, корупцію, що отруює суспільство, та нестабільні економічні умови, погіршення ситуації відбувається завдяки наявності етнічних, лінгвістичних, територіальних та  демографічних проблем, зокрема відсутності єдиного культурного простору із рівним доступом до мистецьких надбань та культурних послуг.

В суспільних процесах проявляється динаміка культури. Після Революції гідності суспільство є свідком одночасного формування та існування декількох етапів розвитку культурних процесів, які виходять за межі існуючої пострадянської інфраструктури та важко інтегруються в офіційне культурне поле у зв’язку із інноваційним характером форм. На жаль, дуже повільно формуються нові цінності, притаманні демократичній європейській державі. Тому, напевно, багато громадських культурних ініціатив під час Євромайдану і після нього спрямовані в першу чергу саме на поштовх до формування нашої національної ідентичності, нового громадянина та його ставлення до своєї країни. Євромайдан за визначенням можна прирівняти до креативного майдану під час якого мирними засобами, відбувалось протистояння. Майдану вдалось перетворитись на своєрідну соціально-психологічну лабораторію, яка надала поштовх і сформувала умови для прискорення цих процесів.

Повна ціннісна переорієнтація суспільства можлива лише як зміна ціннісних установок поколінь, оскільки одне й те ж покоління нездатне на радикальну переорієнтацію зразків своєї ментальності й поведінки й неминуче потерпає від власної половинчастості та впливу стереотипів минулого. Звідси випливає важливість розуміння цінностей на сьогоднішньому етапі розвитку суспільної думки.

У період докорінного перетворення суспільства на національному, регіональному та місцевому рівнях культура є важливим інструментом розвитку, примирення та консолідації зусиль усіх суспільних груп і всіх спільнот. Окрім цього в наявності регіональні диспропорції розвитку культури, що проявляються в залежності від забезпеченості об’єктами культури, фінансуванням і доступності культурних благ для широких верств населення. Регіональна диференціація витрат на культуру і мистецтво в процентному відношенні від валового регіонального продукту демонструє в останні роки тенденцію до зниження.

Культура та її розвиток не існують в умовах вакууму. Нерозуміння впливу культури на розвиток суспільства, вузьке трактування  «культури» як галузі привело до соціальних загострень, втрати рівноваги та розуміння в суспільстві та привело країну в суспільну гуманітарну кризу.

Для вирішення цієї проблеми культуру необхідно розглядати у межах нинішнього соціокультурного контексту українського народу. Завдання національної самоідентифікації повинні мати не етнічний, а культурний характер, вони повинні бути пов´язані не тільки і не стільки з пошуками основ такої самоідентифікації в минулому, а більше зі створенням їх у сьогоденні для закладення реальних можливостей щодо формування національної єдності у сучасному і в майбутньому.

Починаючи із 80 років 20 століття роль культури у світі розглядається як креативна складова розвитку економічного сектору. Спочатку це тлумачилось як отримання конкретного прибутку та залучених коштів, пізніше як менеджмент та маркетинг в культурних організаціях. Після гірких спроб визначити важливість культури за допомогою конкретних економічних чинників було вивчено вплив культури на економіку конкретних міст та територій. Поняття «Культура» почало тлумачитись  як ресурс змін якості життя шляхом створення додаткової вартості продуктів та територій та покращення умов зайнятості населення.

Галузі світової економіки, що мають високу додану вартість почали зміщуватися з економіки знань та інформації в бік інноваційних технологій та креативних ідеї (креативної економіки). Креативні інновації по створенню нових видів продуктів та послуг стають новою силою для економічного зростання. 

Важливої складовою стратегії модернізації економіки України на сучасному етапі є перехід від індустріальної та сировинної моделі розвитку до постіндустріальної або креативної, яка базується на використанні людського потенціалу та знань, що є певною базою для розробки та реалізації ідеї для культурно – економічного розвитку.

Сировиною креативної економіки є вміння народжувати оригінальні ідеї та перетворювати ці ідеї в економічний капітал та продукт, що продається. Культурні і креативні індустрії мають стратегічний потенціал і сприяють розумному, сталому і комплексному зростанню регіонів та міст. Використання креативних технологій капіталізує міста.

Контент креативної культури є важливою частиною економіки.

Розробка і експорт в сфері культурного контенту мають наступні переваги для розвитку національної економіки:

• Створення  об’єктів з високою доданою вартістю за рахунок використання культурного  ресурсу;
• Сприяння формуванню спеціалізованих ринків в межах України та  створенню  нових робочих місць;
• Створення умов для збільшення пізнаванності національних брендів;
• Розвиток туристичного бізнесу;

Україна – урбанізована країна. В малих містах мешкають більш ніж 50% населення. Існує різниця комунальних та соціальних стандартів між обласними центрами, містами обласного значення та районними центрами. Значною мірою ця ситуація заздалегідь визначена попередньою політикою Радянського Союзу, яка формувала залежність економіки малого міста від діяльності декількох підприємств. Для більшості з них стало питання розробки власних стратегій розвитку в нових економічних і соціальних умовах. Позитивом є те, що Україна є країною, чиї рекреаційні можливості, історична та культурна спадщина є колосальними ресурсами розвитку.

Більшість малих міст України характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку, є депресивними, з низьким рівнем ділової активності, однак володіють значним туристично-рекреаційним, культурно-історичним і природним потенціалом.

Ми прагнемо стати частиною Європи. Не можна залишатись осторонь від процесів, які відбуваються. У світі є багато вдалих прикладів міст, які взяли за основу свого розвитку  культурний ресурс, перетворивши індустрійні центри в туристичні.

Багатьом є відомим приклад «Ефект Більбао» як феномену сучасного містобудування, коли інвестиції в мистецтво перевершили очікування. Стрімка трансформація периферійного портового міста зі стану промислового занепаду в процвітаючий фінансовий і туристичний центр за рахунок комплексного перетворення територій з акцентом на яскраві і виразні архітектурні форми, функціональність і екологічність транспортної системи, отримала загальну назву. Досвід Більбао вивчають архітектори і містобудівники в усьому світі. Відкрив нову главу в історії Більбао музей Гуггенхайма став не тільки символом міста, а й синонімом «ефекту Більбао».

Реформа Децентралізації розкриває для громад великі перспективи розвитку. Задля просування  ідеї культурно-економічного розвитку ми будемо регулярно надавати інформацію про аналогічні процеси, що відбуваються в інших країнах та у нас. Автори матеріалів — менеджери, які мають досвід культурно-економічних трансформації. Я сподіваюсь, що кожен з Вас знайде корисну пораду для розвитку власного міста або ОТГ надихнеться вдалими прикладами змін в малих містах, в основі яких – культурний ресурс та людський потенціал».  

Право на місто — Ukraine. Culture. Creativity

 

Про вуличні культури на мапі України

Текст підготувала Вероніка Склярова

Що таке вулична культура? Якими ми бачимо міста? Де нам комфортніше, в стерильному Мінську чи «понівеченому граффіті» Берліні? Вулична культура – це і протест, і конструктив, і мистецтво, й економіка. Не дарма, фільм про андеграундного художника Бенксі має назву «Вихід через сувенірну крамницю» (Exit Through the Gift Shop) – такими виходами зазвичай оздоблені художні музеї, ніби порталами для поєднання мистецтва, емоцій та бізнесу. Так і вулична культура є соціальною та інтерактивною, є музеєм, бізнесом та протестом одночасно. Саме вона генерує левову долю того, що ми називаємо ідентичністю міста: через моду, мистецтво, музику тощо. Вулична культура також є дзеркалом суспільних, економічних, соціальних проблем міста. Але належить кожному як базове право: на місто, на висловлювання, на мистецтво.

Різні країни по-своєму визначають «вуличну культуру» чи «урбан культуру».

Urban dictionary вважає, що вулична культура – це стиль, інші джерела визначають її як спорт, ще одні – говорять про осмислення міста як спільного простору. Щоб розібратись у питанні, ми вирішили порадитись із представниками вуличних культур, а також співробітницями фондів та державних інституцій, що їх підтримують.

Що таке вулична культура

Почнімо здалеку. Для визначення, що є вуличною культурою, урбан культурою, паблік артом, а також де проходить водорозділ між напрямками і, як виявляється, одночасно їхній взаємозв’язок, нам стане у нагоді досвід Франції. Ми звернулися до продюсера театру Petit Théâtre du Bout du Monde та екс-директора фестивалю Villeneuve en Scène у Авіньоні Фредеріка Поті. З його слів, французи чітко розділяють поняття «урбан культура», маючи на увазі хіп-хоп, брейк, графіті і т. д. та «вулична культура», до якої віднесено мистецтва на вулицях, зокрема вуличні театри, виставки та інші заходи. У Франції також існує «Федерація вуличного мистецтва», своєрідна профспілка, що опікується правами та свободами представників сектору, та створила маніфест митців, що працюють у публічному просторі.

Одним з ключових вимірів «легітимізації» будь-якої культури можна вважати офіційну державну підтримку. Так з 1990-х у Франції діє програма Intermittent du spectacle – матеріальна підтримка незалежних митців, у тому числі представників вуличної культури. Комісія розглядає проекти незалежного митця/мисткині, відповідно до умов він/вона має напрацювати 570 годин на рік, без прив’язки до певної інституції/організації. На основі таких документів і надається державна фінансова підтримка (навіть у період не зайнятості у проєктах). Статус незалежного митця/мисткині, відповідно до програми, необхідно захищати щороку. Нині в умовах пандемії митці не мають продовжувати цей договір, 2020 рік зараховується автоматично як державна антикризова програма.

Також із французького держбюджету фінансуються потужні фестивалі урбан культур. Зокрема фестиваль вуличних мистецтв Aurillac отримує підтримку вже майже 30 років. Загалом, урбан культура у Франції має величезний вплив на конвенційні види мистецтва (оперу, балет, театр, музеї), адже допомагає розширювати й омолоджувати аудиторію, сприяє порозумінню і зближенню аудиторії і мистецтв.

«Урбан парк», Харків. Архів Street culture

Соціальний бізнес

В Україні найбільш ємне і всеохопне визначення поняття «вуличних культур» запропонував співзасновник ГО Street Culture, Єгор Матюхін. Бі-бой та брейк тренер включає до вуличних культур такі напрямки як стрітбол, брейкінг, стріт футбол, паркур, стріт воркаут, скейтбордінг, роллерблейдінг, bmx, трюковий самокат, емсі фрістайл, реп артисти, бітбокс, хоуст; діджеінг, баттловий діджей, паті діджей, тернтаблізм, скрейч; бітмейкінг, стріт вір, снікер культура, граффіті, стріт арт, хіп хоп фрістайл, паппінг, локінг, хаус, денс холл, твьорк, хіп хоп хорео, крамп та вакінг.

Зокрема, брейкінг (також відомий як брейк-денс) з 2018 року увійшов до списку олімпійських видів спорту. Своєї популярності в Україні напрям набув спочатку у 1990-ті, в топі тримався й усі 2000-ні роки. Єгор не надто підтримує ідею Олімпіади, адже, на його думку, ці всесвітні змагання доволі заполітизовані, утім радіє і приймає можливості виходу на нову аудиторію та нову форму розвитку стилю. За словами Єгора Матюхіна, вуличні танцівники, що починали у 1990-ті, зараз є засновниками власних шкіл, команд та перетворили своє хобі на соціальний бізнес. Вони виступають у всьому світі, беруть участь у заходах, судять змагання, вчать молодь, працюють у театральних компаніях тощо. Саме брейкінг Єгор вважає провідним напрямком хіп-хопу та «обличчям вуличної культури».

Щодо України, зараз складно говорити про вплив урбан культур на театри чи музеї, такої співпраці точно хотілося б більше. В країні щорічно проводяться два батли світового рівня: це Breakidz (Харків), Battle school (Київ), а також близько десяти національних та локальних івентів, присвячених брейкінгу. До того ж, українська брейк сцена вважається однією з найкращих у світі, тож для традиційних театрів / музеїв / бібліотек, кроссекторальна співпраця з представниками вуличних культур може стати ефективним інструментом для виходу з бульбашки мистецького ескапізму у широкий світ з чималою аудиторією міських вулиць.

Фестиваль Breakidz, Харків.Архів Street Culture

Гасла протесту

Ще один принциповий напрям вуличних культур – графіті. Роком початку руху прийнято вважати 1942-й, за легендою саме тоді, під час Другої світової війни, робітник на ім’я Кілрой (Kilroy) почав підписувати скрині з бомбами, що виробляли на фабриці у Детройті «Kilroy was here». Військові в Європі стали відтворювати цей напис на вцілілих після бомбардувань стінах. Справжній графіті-бум відбувся в Америці у 1960-1980-х роках, активісти залишали на «помітних» будівлях гасла протесту, політичні коментарі або імена.

В Україні «виносили мистецтво в маси – виводили його на вулицю» передусім авангардисти, починаючи з 1920-х років, заявляючи своє право на нову форму, на публічне мистецьке висловлювання. Можна сказати, що саме вуличні культури створюють аранжування міської ідентичності: вуличне мистецтво, мода, спорт. Недоторкані лани газонної трави або кричущі графіті голосно заявляють про рівень свободи і культури міста.

З Якімом, вуличним художником, ми поговорили на закритті його виставки у «Єрмілов центрі» – найбільшій галереї сучасного мистецтва в Харкові, яку потужною виставкою й перформансом осмислив митець. На жаль, нам так і не вдалось виробити якісь тези, сформулювати висловлювання, що ж таке вуличне мистецтво (для Якіма). Але можливо, в цьому є своя певна правда. Вуличні художники, які займаються графіті люблять повторювати, що малюють для поціновувачів, тих, «хто розуміє», для самих себе. В Україну, навіть у віддалені райцентри, часом приїздять британські колекціонери, фотографують графіті, досліджують, збирають колекції, адже саме в Сполученому королівстві графіті давно вважають рівноцінним об’єктом мистецтва та кураторської роботи.

Важливо, що стріт-арт представляє не лише графіті, яке є своєрідним протестом проти сірості та буденності вуличного простору. Вулиця є ідеальним тлом для власного висловлювання, і художник сам обирає форму. Це можуть бути безпечний паблік-арт, некомерційні постери, світлодіодне мистецтво, трафарети, мурали, стікер арт тощо. Або це можуть бути форми суспільного і політичного протесту. Вуличне мистецтво універсальне, воно створює порядок з хаосу і навпаки. В Україні існують музеї вуличного мистецтва, стіни в урбан парках, у Львові є цілий район Підзамче, який використовує графіті для популяризації, покращення іміджу, розробки туристичних маршрутів.

Словник стріт арту

RAP.UA Showcase street-art художник Діма Фатум. Архів Rap.ua

Право на вулицю

Крім графіті, брейку та хіп-хопу, величезною частиною ком’юніті є вуличні види спорту. Про стрітбол культуру розповів нам Станіслав Свєтліцкій – співзасновник Української стрітбол ліги та порталу Streetball. У 2007 Станіслав організував перший в Харкові турнір зі стрітболу, у якому взяли участь 27 команд (біля 100 учасників), а вже у 2008 році кількість команд зросла до 100 (а учасників перевалила за 400). Ще через рік Станіслав з друзями з різних міст України створили Українську стрітбольну лігу – серію сезонних турнірів зі спільним фіналом. У 2012-му Ліга стала наймасовішою у Європі (близько 30 турнірів й більш, ніж 10 тисяч учасників).

«Вулична культура – це свобода самовираження, вайб, атмосфера, креатив через відсутність грошей та можливостей. Це те, що виростає з низів, зі спальних районів й іноді доростає до мейнстріму. Я почав грати на вулиці у 15 років, тому що на моєму районі не було жодних секцій й будь-яких інших варіантів. А 11 років потому я організував свій перший турнір зі стрітболу, тому що таких змагань усе ще не було, хоча на вулицях грають тисячі людей», – розповідає Станіслав Свєтліцкій.

Недавно стрітболом зацікавилась міжнародна федерація баскетболу, зокрема вивела його на Олімпіаду й організувала серію турнірів для топових команд. Однак, в Україні така «надбудова над масовим вуличним баскетболом» на ситуацію мало вплинула – наша держава цей вид спорту майже не підтримує, його фінансування входить у статті, що розподіляються Національною федерацією баскетболу, на думку Станіслава, не дуже ефективно. Сам менеджер вбачає необхідним створення піраміди розвитку стрітбольної культури, фундаментом якої має стати цілорічна сесія масових змагань, а також диверсифікована модель приватного і державного (у тому числі грантового ) фінансування.

«Урбан парк», Харків. Архів Street culture

Голоси людей

Добре, що в Харкові вже є «Урбан парк» – місце консолідації вуличної культури, розроблений при участі громадської організації Street culture, який об’єднує представників молодого покоління, що прагнуть висловити свою точку зору, свої почуття у різний спосіб. «Насправді вуличні культури мають дуже примітивне коріння. Коли у тебе проблеми вдома, коли ти опиняєшся в ситуації “бий або біжи”, коли ти більше не витримуєш напруги – ти тікаєш на вулицю і катаєш на скейті або займаєшся баскетболом. Тут не треба домовлятись із тренером, узгоджувати час – просто виходиш і займаєшся спортом вже. Звідси і безліч історій про видатних спортсменів з малозабезпечених родин або криміногенних районів – вони вчасно сублімували свої складнощі, виходячи на вулиці. Саме тому держава нарешті має створити інфраструктуру для вуличних культур – інвестувати у майбутніх зірок спорту та альтернативних мистецтв», – Саша, програміст, 35 років, «катає» на скейті та грає у вуличний баскетбол в «Урбан парку» в Харкові.

Про ситуацію, що склалася з підтримкою хіп-хоп музики, ми поговорили з Антоном Назарко – засновником фестивалю Rap.ua та RapUa Awards, адже саме він протягом останніх десяти років активно займається розвитком та підтримкою хіп-хоп руху в Україні. Цього року Антон подавав три проєкти на розгляд Українського культурного фонду, однак жоден не було підтримано, хоча бали вони отримали достатньо високі. Антон переконаний, що так сталося через те, що для експертів, це «історія для під’їзду, тобто несерйозна», але, на щастя, зупинятися реп-менеджер не збирається.

Натомість, урбан культури вже стимулюють туризм, зокрема в день проведення фестивалю RapUA Awards, кожний другий «BlaBlaCar» до Харкова, за словами куратора, віз людей на фестиваль. Також Антон звертає увагу на те, що в Україні є окремі напрями урбан культури, які потужно розвиваються, працюючи на експорт, зокрема, електронна музика та стрітвір (вуличний одяг). Те, що деякі українські музичні бренди непогано «пошуміли» в Європі і тепер орієнтуються на Захід, дуже пожвавило і розвиток вуличного мистецтва, і сприйняття міста та його культури. В український стрітвір і в урбан культуру в цілому, на думку Антона, основний внесок робить київський фестиваль Don`t take fake. І саме таким ініціативам, зараз, у час перезавантаження і кризи, просто необхідна підтримка держави. «Далі, – говорить Антон, – ми й самі впораємось».

У травні 2020-го в Україну мав приїхати співзасновник бренду Nohatsnohoods – компанії, що знаходить на околицях Лондона гангстерів і злочинців та робить із них музикантів – знімає їм кліпи, допомагає, а відтак – декриміналізує ті самі околиці з непростою ситуацією. До того ж, артист, який «вистрелює» підтягує за собою і весь район, стає ніби маленьким заводом, що згодом дає своєму оточенню зріст і заробіток. До прикладу, Грайм МС Геттс (Ghetts), у команді якого п’ятеро виконавців – усі вони друзі дитинства, а тепер всі ці сім’ї «годує» один артист. Та й в Україні, артист, що досяг популярності неодмінно формує навколо себе ком’юніті, яке фактично на нього працює.

«Реп – це музика слів (гострих висловлювань, гасел) і чим більш популярний артист, тим він більше може впливати на громаду, активізувати зміни й давати їй слово. Саме так сталося в Америці, коли пісня 2Pac – Changes, фактично стала маніфестом про неможливість розгледіти зміни в суспільстві і сама ці зміни спричинила. В Україні реп – це теж музика протесту, але його ніхто не чує», – констатує Антон Назарко.

RAP.UA Showcase майданчик українського стріт віру. Архів Rap.ua

Право на політику

Наразі Харків – чи не єдине місто, що підписало меморандум вуличних культур, а міськрада інституційно підтримує організацію Street culture вже протягом п’яти років. Директор департаменту сім’ї молоді та спорту ХОДА Олексій Чубаров пояснює, що підтримка урбан культур, які за своєю суттю є протестним рухом вже стала стратегічною для міста. Спочатку Департамент підтримував окремі напрями спорту воркаут, паркур, брейк-данс, але організатори заходів вуличних культур продемонстрували високий рівень організації, а міська молодь – високий запит на них, тож фокус було розширено, і влада об’єднала всі напрямки вуличних культур міста в одну організацію – Street Culture. Таке об’єднання в свою чергу стало унікальним не лише для України (і не тільки), міськрада надала митцям і спортсменам базову платформу – програму розвитку на п’ять років. У 2020 спливає її термін, і питання про актуальність її продовження вже не стоїть. Місто і суспільство почало змінюватися, відходити від стереотипів щодо вуличних культур, і держава, вочевидь, розвиватиме цей напрям. Наступним кроком має стати обладнання ще кількох просторів у спальних районах для залучення нової аудиторії.

«Я вважаю, що Харків – єдине місто, яке в повній мірі чує запит аудиторії до урбан культур. Можна просто поставити скейт-парк у місті й не дати йому шляхів розвитку, це теж шлях. Але коли владі зрозуміла історія створення ідеї, будівництва інфраструктури, логіка подальшого розвитку цього простору – це зовсім інший шлях. Для нас важливо не просто побудувати об’єкт, наше завдання – створити умови, легальний прецедент вуличних культур, який би став підставою для об’єднання та подальшого розвитку суспільства», – пояснює директор департаменту сім’ї молоді та спорту ХОДА, Олексій Чубаров.

Одним з числа донорів, що найчастіше підтримує ініціативи вуличних культур у містах України є американська агенція з міжнародного розвитку USAID. Ми поговорили з двома представницями фонду, програми UCBI та DG EAST про те, як цінності фонду співпадають з цінностями активістів вуличної культури та який вплив і зміни вони бачать в суспільстві, в містах де реалізуються проекти вуличних культур.

«Вулична культура дає можливість молоді перестати бути неприборканою зграєю і знайти своє місце в соціумі. Для багатьох людей, особливо старшого покоління, вона є андеграундом, але в цілому, це – та практика, що робить з підлітка соціальну особистість. Для того, аби українська молодь була креативна, активна й самобутня, її не треба затискати у занадто вузькі рамки, їй не треба нав’язувати стандарти чогось чужого – їй треба дати можливість висловитись, проявити себе. Саме тому, на мою думку, варто підтримувати вуличні культури, вони, на мій погляд, як вітер, що змінює стиль хаотичного руху, створюючи настрій цілеспрямованих потоків», – ділиться представниця програми DG EAST, Ірина Новікова.

Представниця проекту UCBI «Зміцнення Громадської Довіри» Вікторія Олексієнко наводить шість цінностей хіп-хоп руху, визначених професором та завідувачем кафедри етнічних досліджень Університету Колорадо, Рейландом Рабака (Reiland Rabaka), якими керується Фонд, підтримуючи проекти вуличних культур. Адже разом з самими проектами, UCBI вболіває за важливі цінності громадянського суспільства, усвідомлюючи, що серед молодих людей є чимало творців змін, реформаторів (change makers), хоч часто це може бути неочевидним або не підпадати під звичне розуміння цього слова. Ось ці цінності:

• усвідомлення свідомості (consciousness awareness),
• усвідомлення громадянських прав (civil rights awareness),
• поінформованість про активізм (activism awareness),
• справедливість (justice),
• політична свідомість (political awareness),
• поінформованість громади в музиці (community awareness in music).

«Виходячи з досвіду UCBI, школярів та студентів, зазвичай, дуже важко залучити до діяльності, орієнтованої лише на соціальний вплив. Молодь схильна формувати свої погляди крізь призму свого ком’юніті, світогляду і вподобань. Багато молодих людей віком від 15 до 25 років ідентифікують себе як частину хіп-хоп субкультури, тож для нас важливо досягти цієї категорії молоді, оскільки вони ізолюють себе від подій, не пов’язаних із субкультурою, за якою вони слідують, але мають невикористаний потенціал для здійснення позитивних змін як у своєму оточенні, так і в країні загалом», – підсумовує Вікторія Олексієнко.

У 2021 році Український культурний фонд також вирішив сфокусувати увагу суспільства й експертного середовища на необхідності підтримки вуличних культур як рушія розвитку демократичного суспільства, як інструменту підтримки альтернативної культури і заохочення молоді до сміливого висловлювання. В конкурсній програмі «Культура плюс» будуть акцентовані ті пріоритети та продукти, що мають посилити розвиток вуличних культур в Україні через підтримку активних гравців сектору. Сподіваємось, що не тільки в Харкові дуже скоро зможуть пишатися тим, що містяни нарешті були почутими і отримали своє право на вулицю і право на вільне мистецьке висловлювання.

«Податкові знання та культура – це важлива складова економічного розвитку та соціального благополуччя держави»

Сьогодні заступник Міністра доходів і зборів Михайло Ноняк взяв участь у проведенні відкритого уроку в гімназії №107 «Введенська» на тему: «Основи податкових знань». Серед поважних гостей були присутні керівництво Головного управління Міндоходів у м. Києві та ДПІ у Подільському районі.

Свого часу у навчальному закладі були створені спеціальні податкові класи, де школярі мають змогу вивчати додатково основи податкових знань та економіку.

Відкриваючи урок заступник Міністра доходів і зборів зазначив, що сьогодні доля нашої держави, її соціально-економічний розвиток має бути в руках тільки освічених та грамотних людей. На його думку, самі такі молоді спеціалісти, які ґрунтовно оволоділи податковими та економічними знаннями мають поповнити лави державних службовців.

«Нині економічна грамотність, податкова культура серед громадян – це важлива складова економічного розвитку та соціального благополуччя держави. Податкові та економічні знання це важливі супутники та помічники сьогодення», — підкреслив заступник Міністра.

Михайло Ноняк пояснив учням: «Незабаром ви оберете свою майбутню професію і від того, ким ви станете – чи-то приватним підприємцем, чи вирішите працювати на фірмі або оберете шлях державного службовця – так чи інакше ви станете платником податків». Він розповів старшокласникам, що податкові знання стануть корисними помічниками як при обранні майбутньої професії, так і в повсякденному житті: «Так, отримуючи стипендію, першу заробітну плату, ви вже будете знати, які види податків сплачуєте, їх ставки, навчитесь їх обчислювати. Ви зможете всюди використовувати свій практичний досвід та набутті знання».

Заступник Міністра доходів і зборів подякував учням за той інтерес до вивчення податків, а також вчителям і керівництву гімназії за працю, яка докладається задля покращення навчально-виховного процесу та за підтримку ідеї та втілення у життя такого корисного навчального проекту, як податкові класи.

Лекцію учням 8-их класів прочитав директор Інформаційно-комунікаційного департаменту Міністерства доходів і зборів Віктор Косарчук.

Розпочинаючи урок Віктор Косарчук підкреслив, що податки – це умова існування й діяльності держави, неодмінна ознака розвитку культури та населення. Податки – це та ціна, котру ми сплачуємо за можливість жити в цивілізованому суспільстві, в незалежній, суверенній Україні.

«Нам з вами дуже потрібно сьогодні піднімати податкову культуру, змінювати ідеологію та ставлення до сплати податків», — підкреслив Віктор Косарчук.

Восьмикласники дізналися про те, які процеси сьогодні відбуваються в податковому законодавстві, також про концепцію реформи декларування доходів громадян. Директор Інформаційно-комунікаційного департаменту розповів про те, як проходила деклараційна компанія 2014 року.

Він також розповів, що наразі реформується й само Міністерство доходів і зборів. Головна мета – це створення сервісної служби, щоб її сприймали не як контролера, а в якості партнера та помічника.

Отже, одним із основних завдань нашої держави є підготовка висококваліфікованих фахівців у сфері оподаткування. При цьому закласти не тільки знання, а й зробити так, щоб головними принципами роботи майбутнього податківця стали законність, професіоналізм, чесність та відданість справі. Тому сьогодні наша увага прикута до тих, хто здобуває податкові знання, вивчає економіку, право.

Підсумовуючи директор Інформаційно-комунікаційного департаменту Віктор Косарчук запропонував, щоб і надалі продовжилася практика проведення відкритих уроків за участю лекторів, фахівців з податкових органів. Окрім того, зі свого боку Міністерство доходів і зборів надасть підтримку у підготовці додаткових навчально-методичних матеріалів для учнів податкових класів. 

что это за свободная экономическая зона для Донбасса?

(Друкуємо мовою оригіналу)

«Поддерживаешь ли ты создание на Донбассе свободной экономической зоны?» – президент Владимир Зеленский озвучил второй вопрос, который собирается задать во время опроса 25 октября. Напомним, он намерен опросить избирателесь по пяти пунктам параллельно с проведением местных выборов. Еще в августе идею о свободной экономической зоне для Донецкой и Луганской областей озвучивал представитель Украины в трехсторонней контактной группе Леонид Кравчук. Он отнес это к «возможным компромиссам» в переговорах по Донбассу и уточнил, что речь идет об экономических преференциях для подконтрольной Украине территории областей. Впрочем, главарь группировки «ДНР» Денис Пушилин тогда заявил, что эта идея «отдаляет, а не приближает выполнение договоренностей».

Так что, России не понравился этот «пряник»? Зачем Донбассу свободная экономическая зона, какие территории она затронет, кто кому будет платить, или речь идет об освобождении от налогов? Об этом в эфире Радио Донбасс.Реалии говорили советник президента Украины по экономическим вопросам Олег Устенко, народный депутат Украины Муса Магомедов и старший научный сотрудник Института экономических исследований и политических консультаций Виталий Кравчук.

Разговор состоялся 7 августа 2020 года.

Олег Устенко: Достаточно давно президент Зеленский инициировал создание рабочей группы, которая называется «Экономическая реинтеграция Донбасса». Мы работаем в Офисе президента по этой группе.

Обсуждается идея создания широкомасштабной свободной экономической зоны, в том числе и на тех территориях, когда они вернутся

Обсуждается идея создания широкомасштабной свободной экономической зоны, в том числе и на тех территориях, когда они вернутся к нам в континентальную Украину. Это важно и это рассматривается в рамках нашей рабочей группы, потому что восстановление Донбасса – достаточно дорогостоящее мероприятие. Первоначальные оценки, которые у нас есть, – это оценки в несколько миллиардов долларов для восстановления Донбасса. Это разрушенная инфраструктура, в том числе социальная, дороги, аэропорты.

Олег Устенко

Обсуждается идея создания так называемого государственно-частного партнёрства или аналогов, фондов, в которые государство инвестирует частично, а другая часть инвестируется либо частным бизнесом, либо иностранцами

Проинвестировать туда деньги для украинского государства будет более чем сложно, поэтому обсуждается идея создания так называемого государственно-частного партнёрства или аналогов, фондов, в которые государство инвестирует частично, а другая часть инвестируется либо частным бизнесом, либо иностранцами. Параллельно с этим надо развивать бизнес. И тут возникают серьёзные вопросы.

Обсуждается идея нулевого или близкого к нулю налога, возможность стимулирования бизнеса. Роль государства будет высока, потому что частный бизнес, особенно если мы думаем по поводу иностранного, скорее всего будет крайне неохотно идти на ту территорию: как минимум, в первые годы.

Я уже не говорю по поводу других вопросов – водоснабжения Донецкого, Луганского регионов, шахт. Чтобы попытаться всей страной разрешить эту проблему, и обсуждается идея свободной экономической зоны.

Обсуждается идея нулевого или близкого к нулю налога, возможность стимулирования бизнеса

– О какой территории идёт речь?

Олег Устенко: Когда территории, которые временно не контролируемые нами, возвращаются в состав Украины, после этого начинает активно работать этот план. Поэтому весь план, который рассматривается в Офисе президента, это не только приграничная территория. Обсуждается план для всей территории, которая является частью Украины, даже если она сейчас временно не подконтрольна нам: но в момент, когда она возвращается под украинский контроль, начинается моментально и достаточно быстро план экономического возрождения.

Нам важно восстановить экономику Донбасса, но также важно восстановить ту социальную инфраструктуру, которая там была, завоевать обратно лояльность наших людей, которые находятся на этой территории. Это значит – активные социальные программы, помощь, в том числе, и развитию бизнеса.

Рассматривается целый ряд направлений, начиная от активной инвестиционной деятельности с привлечением иностранных инвесторов, частных местных инвесторов. Рассматриваются вопросы по стимулированию отдельных секторов экономики (имеется ввиду малый и микробизнес), восстановления социальной инфраструктуры, переобучения персонала.

Но это совсем не значит, что не уделяется внимание тем территориям, которые находятся сейчас в прифронтовой зоне. Регион абсолютно точно является частью Украины, он постоянно идёт в повестке дня президента.

Муса Магомедов: Идея заняться прифронтовой экономикой и, само собой, экономикой, которая находится сейчас на неподконтрольной территории, безусловно, есть. Но я бы всё-таки выделил две проблемы: одна – это неподконтрольные территории, вторая – подконтрольные.

На сегодняшний день проблем на подконтрольной территории достаточно много. Много людей уехало, были проблемы инфраструктурного характера, проблемы с обеспечением, с линиями электропередач – всё это не могло не сказаться на экономике предприятий. Ко мне неоднократно обращаются предприятия, которые сейчас не функционируют из-за существенных повреждений или полуработающие. Говорят, что живут в условиях боевых действий, с регулярными проблемами, но особого отношения и каких-то преференций для прифронтовой зоны не существуют.

Муса Магомедов

Нужно сейчас серьёзно говорить об экономике прифронтовой зоны и создать там особые налоговые условия и для малого, и среднего бизнеса

На мой взгляд, нужно сейчас серьёзно говорить об экономике прифронтовой зоны и создать там особые налоговые условия и для малого, и среднего бизнеса. Думаю, что это очень важные и правильные вещи, которые нужно делать. Считаю, что нужно готовить законопроекты, потому что не могут в таких условиях украинские предприятия быть даже конкурентоспособными по отношению к предприятиям, которые находятся в нормальных условиях. Нужно это чётко понимать и создавать спецусловия.

Если же говорить о том, что было сказано Леонидом Кравчуком, на мой взгляд, это похоже на пряник, чтобы затянуть переговорный процесс. Насколько я понимаю, не очень-то проглотили этот пряник.

– Почему это не понравилось Денису Пушилину?

Муса Магомедов: Он говорит то, что ему говорят из Москвы. Есть же принципиальные вещи: когда нам будет передана граница, будут выведены военные, проведены выборы – после этого, можно говорить об этих вещах.

Безусловно, после возвращения неподконтрольной территории в состав Украины однозначно нужно создавать там свободные экономические зоны, условия, про которые говорил господин Устенко.

Прежде всего нужно говорить о стратегии развития Донбасса. Я думаю, что очень важно иметь единую стратегию, под которую мы должны уже подвязывать и среднесрочную перспективу, и краткосрочную. Ещё раз хотел бы вернуться к тому, что у нас есть большие проблемы на линии столкновения: с электроснабжением, водоснабжением. Я был в Опытном, в котором 6 лет нет света. Есть много вещей, которые мы должны нормализовать, создав людям условия для жизни.

Олег Устенко: Нет никаких сомнений, что развитие экономики должно идти по двум направлениям: надо думать и о тех, кто за линией фронта с той стороны, и с нашей.

Речь идёт о миллиардах долларов (первоначальная оценка – около 10 миллиардов долларов), которые потребуются для восстановления территории

Представьте, что большая часть инфраструктуры разрушена. Речь идёт, как я уже сказал, о миллиардах долларов (первоначальная оценка – около 10 миллиардов долларов), которые потребуются для восстановления территории, которая сейчас неподконтрольной нам. В этом случае речь идёт о 5-7 % нашего ВВП – у государства таких денег просто нет, а вопрос придется решать. Вот откуда возникает идея попытаться создать фонд (в том числе и на донорские деньги), чтобы восстанавливать те территории, когда они вернутся под контроль Киева.

– То есть чтобы к моменту реинтеграции Донбасса у Киева уже были деньги, программа, бизнес план ревитализации этих территорий?

Олег Устенко: Совершенно, верно. Представьте, что у нас восстанавливается мир (я думаю, это должно произойти, и президент Украины об этом чётко даёт сигналы) – в руках должна быть чёткая дорожная карта, как мы движемся с экономикой этих территорий.

Речь идёт не только о компаниях, а и о людях, которые уехали, уже не вернутся на эту территорию: фактически обнажились целые трудовые коллективы. Там масса экономических вопросов.

Заставить заплатить кого-то было здорово и хорошо, но должна быть чёткая и проработанная карта, дерево возможностей, которое рассматривается по территории, неподконтрольной сейчас Киеву.

– Виталий, вы делали некоторые исследования о создании или территории приоритетного развития, или свободной экономической зоны на Донбассе. Поделитесь соображениями, какие отрасли экономики можно там создать или поднять, какие преференции будут работать, с вашей точки зрения?

Создание свободной экономической зоны – довольно сложное задание, если учесть, что всегда есть желающие использовать такую зону, чтобы уйти от налогов

Виталий Кравчук: Мне кажется, создание свободной экономической зоны – довольно сложное задание, если учесть, что всегда есть желающие использовать такую зону, чтобы уйти от налогов, перерегистрироваться и что-то в таком роде.

Мне кажется, что больше смысла имело бы выделить какой-то фиксированный бюджет экономического развития для территории Донбасса. Потом, возможно, это расширить на все территории, которые менее экономически развиты в Украине, и использовать их на возрождение инфраструктуры или даже на поддержку конкретных проектов. Дать этот бюджет на местный уровень, чтобы дать политическую ответственность за те решения по поддержке конкретных проектов на уровень тех политических единиц, которые наиболее от этих проектов выиграют.

Виталий Кравчук

Мне кажется, что больше смысла имело бы выделить какой-то фиксированный бюджет экономического развития для территории Донбасса

– То есть вы предлагаете просто залить деньгами эту территорию, а не создать там определенный особый режим?

Виталий Кравчук: Если мы говорим о преференциях, как освобождение от налогов, мы говорим об отказе от получения некоторых доходов в бюджет. В принципе, недополучение доходов и выделение части этих доходов в бюджет развития имеют похожие влияния, но, мне кажется, что в такой форме этими деньгами будет проще управлять.

Есть больше смысла дать какой-то бюджет местной власти, которая сможет его использовать для формирования инфраструктуры или восстановления разрушенной инфраструктуры, или выдачу на выгодных условиях инвесторам, или гранты на проекты

Для того, чтобы обеспечить целевое получение этих преференций, мы должны будем сделать довольно сложную бюрократию, которая будет обеспечивать целевое назначение. Мне кажется, есть больше смысла дать какой-то бюджет местной власти, которая сможет его использовать для формирования инфраструктуры или восстановления разрушенной инфраструктуры, или выдачу на выгодных условиях инвесторам, которые придут на эту территорию, или гранты на проекты, которые достигнут каких-то инвестиционных целей.

Муса Магомедов: Я не согласен, что создавать экономические зоны опасно, потому что туда перерегистрируются. В законе, который будет принят, нужно совершенно чётко прописать, что он распространяется только на те производства, которые находятся на той территории, на которой будет свободная экономическая зона. То есть перерегистрация не должна ничего никому давать.

Ситуация, при которой нам нужно заниматься финансированием по проектах, я считаю более коррумпированным способом, который будет мешать быстрому развитию свободной экономической зоны. Считаю, что нужно действовать именно таким образом тогда, когда Донбасс будет нашим, когда он вернётся в Украину.

ПОСЛЕДНИЙ ВЫПУСК РАДИО ДОНБАСС.РЕАЛИИ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту [email protected], у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім’я не буде розкрите).

«Чиновники досі не розуміють, що культура – це робочі місця, експорт і гроші»

— Розкажіть, будь ласка, про поняття політики, що ґрунтується на фактах. Що лежить в основі цієї концепції прийняття рішень, і як статистичні дані можуть допомогти у формуванні стратегій розвитку?

— Майже у кожній сфері життя розробка політики на основі фактів – це цілком нормальне явище. Якщо ви надаєте підтримку бізнесу, то розраховуєте, який прибуток він принесе, скільки робочих місць дасть. Якщо даєте гроші лікарні, ви волієте знати, скільком пацієнтам там нададуть допомогу.  Проте як з боку розробників політичних стратегій та суспільства, так і з боку представників культури це питання досі не обговорювалося. Чомусь говорити про показники ефективності культури не прийнято. Люди думають: «Чому взагалі ми повинні доводити важливість культури?» Існує поняття «безумовна цінність» – щось, що є цінним вже завдяки факту свого існування. Звісно, культура має цю безумовну цінність, вона важлива для нашого світосприйняття, ідентичності,  системи цінностей. Але, окрім безумовної цінності, культура несе й інші цінності також.

І зараз, гадаю, настав час для врахування обох аспектів.  Розробники політичного курсу повинні зрозуміти, що буде, якщо ми почнемо інвестувати в культуру, і якщо, навпаки, не будемо інвестувати.  А для людей, зайнятих у галузі культури  – почати думати про те, які додаткові переваги вони можуть отримати.

Коли в 2008 році в Естонії почалася економічна криза, кожен державний сектор мав довести владі, якими будуть наслідки скорочення їхнього бюджету. Я тоді працював у Міністерстві культури, і коли ми запитали людей зі сфери культури: «Що станеться, якщо ми скоротимо ваш бюджет?» – вони не дали жодної відповіді, окрім як: «Дайте нам грошей». Ще вони казали: «Ми не будемо проводити жодних розрахунків».

Пам’ятаю одне засідання уряду, коли поруч зі мною сидів представник МНС, відповідальний за служби екстреної допомоги. Головуючий запитав його: «Що станеться, якщо ми скоротимо ваш бюджет на 3-5%?». Вони мали чіткі розрахунки, і знали, що урізання бюджету на Х%, означатиме, що доведеться закрити 5 станцій. Від цього швидкість реагування швидкої допомоги або пожежної бригади зменшиться на 2 хвилини, і ці 2 хвилини коштуватимуть життя 15 людям. Тож, поряд зі мною сидів представник МНС, який казав: «Якщо скоротити бюджет на 3%, це щороку призводитиме до смерті 15 людей, а якщо на 5%, то це буде вже 25 людей і т.д.» А якщо ми скоротимо бюджети музеїв або, скажімо, театрів?   

— Але сьогодні культурна сфера Естонії вже вміє обґрунтовувати свої бюджети?

— Авжеж. Сьогодні ми вже розуміємо, що за аргументи мають слугувати дослідження та статистичні дані, а не лише шосте чуття.

На початку 2000-го року я прочитав звіт про економічні результати театральної діяльності в Вест-Енді (Лондон). Крім загальної статистики його автори порахували кількість відвідувачів, касовий збір, витрати тощо. Але це не все: якщо ви підете до театру, по-перше, вам треба буде заплатити за паркування, ви захочете відвідати ресторан, подбаєте про те, аби гарно вбратися і т.д. Тобто прибуток отримають не лише театри, тож його закриття призведе до економічної ланцюгової реакції, і економіці це обійдеться доволі дорого.  

Ми проводили подібні дослідження і щодо бібліотек: що станеться, якщо скоротити витрати на них? Ми дослідили, скільки людей читає книги щорічно, скільки людей їх не читає взагалі. Вирахували, що якщо скоротити бюджет бібліотек, то в них буде менше послуг, що дають прибуток, оскільки у них буде менше грошей на закупівлю книг. З іншого боку, коли економіка йде на спад, люди втрачають можливість купувати книги, тому бібліотеки – одна з галузей, що має негативну кореляцію під час кризи. Під час кризи люди частіше ходять до бібліотек, але їхній книжковий арсенал не поповнюється. Оскільки люди купують менше книг, то книги дорожчають, і бібліотекам стає ще складніше купувати їх. До того ж, під час кризи Естонія підвищила ПДВ на книжки, тож вони ще здорожчали. Це ефект «снігової кулі». Можливо, ви спитаєте: «І що з того?» Люблю цю провокаційну гру в «Що з того?».  

— І що з того?

— Наше дослідження рівня споживання в галузі культури у 2003 році показало, що 20% людей не відкрили за рік жодної книги. У 2006 році їх було вже 25%. І що з того? А те, що під час кризи, коли рівень безробіття зростає, деякі сектори змінюють  напрям діяльності, деякі втрачають свої позиції. Тоді уряд рекомендував людям ставати гнучкішими та отримувати нові професійні навички. Тобто, з одного боку стратегія уряду підштовхувала людей перекваліфіковуватися, аби долати перешкоди. А з іншого боку, уряд скоротив можливості для людей самостійного отримувати нові знання з книг.

— Тобто, якщо культура потребує державного фінансування, вона повинна вміти довести це.

— Точно. Ми повинні не тільки казати, що «українська мова та література дуже важливі», але й пояснити, що якщо люди не читатимуть, то стануть менш конкурентоспроможними на ринку праці і в житті. Це і є політика на основі фактів: вкрай важливо мати дані. Саме тому ми проводимо дуже багато досліджень у галузі креативних індустрій в Європі.

— Що це за дослідження?

— У багатьох європейських країнах, в тому числі й в Естонії, кожні 3-4 роки ми робимо карти креативних індустрій. Ми знаємо, скільки людей працює у цій галузі, який у ній обіг, які експортні показники та прибутки, який внесок сектору у ВВП, тому що хочемо цим показати, що скорочуючи бюджет культурного і креативного сектору, ви не просто скорочуєте бюджет на розваги, ви в прямому сенсі вбиваєте цей економічний сектор.

Наприклад, в галузі культурних і креативних індустрій працює 12% всіх естонських компаній і близько 5% населення. Це навіть більше, ніж в туристичній галузі, але люди не знають про це, тому культура взагалі не вважається сектором. Вони думають: «Це всього лише музей, або концерт, або книга».

В ЄС загалом 4,5% ВВП дає культурний і креативний сектор, більше 8 млн людей працюють у цьому секторі. Це  реальні робочі місця, реальні гроші, реальний сектор економіки. Ми знаємо, що загалом креативні компанії набагато менші, ніж компанії в інших секторах. Але якщо скоротити його, не підтримувати, то він просто помре. На жаль, багато законотворців у світі (і в Україні також) досі не розуміють, що культура і креативність, окрім значення для духовного розвитку та збереження традицій,  це ще й реальні робочі місця, компанії, бюджет, експорт, гроші.

— Отже, нам в Україні треба починати з осмислення того, що культура – це реальна економічна галузь?

— Саме так це відбувається у всьому світі.

— Що треба зробити на практиці, щоб творці законів та люди з культурної сфери почали це усвідомлювати?

— Гадаю, варто розглядати це питання окремо на політичному і на практичному рівнях.  

На практичному рівні більшість людей вже розуміють важливість цього питання. Наприклад, у Києві, Одесі, або Львові діє достатньо ініціатив у культурному і креативному секторах, працює безліч коворкінгів, мистецьких інституцій тощо. Більшість цих організацій не мають підтримки з боку держави – цим займаються або приватні спонсори, або самі компанії.

Дещо складнішим стан справ є на рівні уряду. Уряд в цілому продовжує ставитися до креативних та культурних індустрій як до сфери, яка належить суто до компетенції Мінкульту.  А Міністерство культури (не тільки ваше, а в цілому) має свою політику  –  їм треба думати про театри, музеї, бібліотеки. Але зазвичай вони не бачать масштабної картини.

Отже, першим кроком для розвитку культурного та креативного сектору будь-якої європейської країни повинно стати створення міжвідомчих комітетів, комісій у містах, що дозволило б представникам Мінекономіки, Мінкульту, Міносвіти, Міністерства регіонального розвитку зібратися разом. Йдеться не лише окремо про культуру, або окремо про бізнес, або про освіту. Це перехрестя, де перетинаються ці три сфери.

В Естонії така система працює з 2005 року.  Існують програми підтримки на національному і на місцевому рівнях. Зокрема, у нас діє національна програма «Креативна Естонія», метою якої є підвищення рівня обізнаності про креативні індустрії.

Яку підтримку ми можемо надати? Ми можемо почати формувати базу фактів. Так, у першу чергу, ми впровадили в країнах Європейського партнерства розроблену ЮНЕСКО систему показників  – Culture for Development Indicators. Це не показники розвитку культури, це показники впливу культури на розвиток інших сфер.

— Які саме це сфери та як відбувається цей вплив?

— Існує сім напрямів, серед яких освіта, соціальний напрямок, екологія, інфраструктура тощо. Але перш за все це економіка. Ці показники демонструють, наприклад, яким був внесок культурного і креативного сектору у ВВП, скільки людей працевлаштовані, який рівень зайнятості, яка кількість компаній і т. д. Ми сподіваємося представити перші результати такого аналізу до кінця цього року. Тоді ми зможемо вперше звернутися до уряду, до людей, і сказати: «Слухайте, культурний сектор в Україні створює стільки-то робочих місць, його внесок в економіку такий-то».  

  

— Яка  методологія проведення цих досліджень? І чи достатньо у вас даних та статистики по Україні?

— Це дуже складно робити, і не лише в Україні, оскільки культурні і креативні індустрії офіційно не розглядаються як економічні сектори. Ми використаємо ті дані, які є – я маю на увазі офіційні дані.

Інша проблема – це величезні масштаби тіньової економіки, особливо в секторі культури (і так у всіх країнах). Наприклад, якщо у вас є магазин, у вас повинен стояти касовий апарат. Але якщо ви продаєте квитки на концерт на вході, тоді вже складніше вести якісь підрахунки.

Третя проблема полягає у тому, чи рахувати виключно бізнес-компанії, чи також некомерційні організації. Світовий досвід показує, що у світі культури більшість некомерційних організацій ведуть звичайну підприємницьку діяльність. Наприклад, ви – НДО, що є організатором концертів. Так, ви не можете виплачувати дивіденди, але все інше – ви платите, продаєте, купуєте, організовуєте, виплачуєте зарплатню – по суті, ви компанія. В секторі культури це дуже поширене явище, і це створює складнощі в плані проведення досліджень.

Ідеальної моделі не існує. Існує лише сукупність даних, а також висновки експертів.  Ми завжди говоримо, що виведені нами цифри для країн Європи не є абсолютно точними, вони радше занижені, аніж завищені. Але вкрай важливо мати у розпорядженні бодай якусь статистику.

— Хто відповідає за проведення таких досліджень на глобальному рівні, і в Україні зокрема? Уряд або місцева влада?

— Звичайно, уряд. Ми працюємо з урядом, беремо необхідні для досліджень дані. Ми їм в якомусь сенсі допомагаємо, але у нас є і інші зацікавлені сторони. Ми також співпрацюємо з організаціями, з іншими урядами, службами статистики. Наша робота направлена на підтримку і допомогу уряду.  Це обов’язок будь-якого уряду – зрозуміти.  

— Які, на вашу думку, повинні бути перші кроки України у найближчі три-п’ять років, щоб почати ефективно розвивати креативний сектор?

— Я обіймав посаду голови експертної групи з питань розвитку креативних індустрій при ЄС в Брюсселі протягом багатьох років. В 2011 році ми видали «Керівництво щодо здійснення політики» («Policy Handbook») про те, як розвивати креативні індустрії, де зібрали більше ста прикладів того, що можна і треба зробити, що працює і що не працює, і вивели модель. Звичайно, не можна просто взяти і повністю скопіювати ії, бо кожна країна має свої особливості. Але майже усі країни, міста, регіони в Європі, які досягли успіху в цьому сенсі, використовували цю модель. Вона цілком універсальна, кожен пункт в ній – це крок. В цій програмі ми наводимо приклади і поради, тож вона носить і практичний характер.

— В  чому полягали ці поради?

— Коли ми самі проходили цей шлях, то подумали: «У нас є багато цікавого в культурних і креативних індустріях. Що можна зробити, щоб вони були сильнішими?» Можна підвищити їхній потенціал, треба організувати для них навчання, адже коли вони виходять з університетів, то не мають жодного уявлення про те, як насправді працює їхня сфера. Так, вони непогано розбираються у своїй професії, але як працює експорт? Як скласти бізнес-план? Як запроваджувати інновації тощо?

Отже, необхідне навчання, фізична інфраструктура, консультації щодо комерційної діяльності, доступ до фінансування, адже коли компанія з креативного сектору йде до банку по позику, їй відмовляють, бо банк не розуміє, за якою бізнес-моделлю вона  працює.

Наступні кроки – інтернаціоналізація та експортування культурного і креативного секторів вашої країни на міжнародний рівень.

Сьогодні для більшості секторів ринок відкритий на глобальному рівні. Наприклад, представники вашого IT-сектору вже цілком конкурентоспроможні на міжнародному ринку.

Наприклад, п’ятеро хлопців збираються разом і вирішують запустити новий мобільний додаток, щось на кшталт Angry Birds. Їхньою метою буде не український ринок – це лише 45 млн людей. Вони прагнуть глобальних масштабів та мріють про мільярди людей.

Отже, коли ми розробили методики та запровадили програми, перед нами постало питання: «Чому у деяких європейських країнах та регіонах це спрацьовує дуже добре, а в деяких – дуже погано, а в деяких взагалі не працює?» Можливо, проблема в тому, що люди просто не розуміють цих речей. Якщо я поїду кудись, де взагалі не чули про креативні індустрії, і буду натхненно розповідати про створення креативного інкубатора, вони подумають, що я з’їхав з глузду. Тому перед запровадженням змін треба створити попередні умови.

Шлях вже проторений: всі країни починали з досліджень, оскільки важливо знати, які сторони є сильними, а які – слабкими, що має потенціал, а що ні. Потім – стратегічні перетини  між міністерством культури, управліннями культури, освітніми закладами тощо.

Далі – підвищення обізнаності людей, аби про це знав кожен. У більшості випадків успіх обумовлений саме масштабною роботою в цьому напрямку. Це повинно стати національною платформою. У Європі існують  «Креативна Фінляндія», «Креативна Естонія», «Креативна Латвія», у найближчий час ми запускаємо «Креативну Грузію». У вашій країні наразі існує організація «Креативна Україна», але ще багато чого треба зробити. Ключові люди повинні зрозуміти те, про що ми зараз говоримо. Потім вам необхідно буде розробити власну політику та вжити рішучих заходів.

Але навіть за усвідомлення, що креативні індустрії дуже важливі, вони ніколи не стануть такими ж  великими секторами, як банківський сектор або ІТ – принаймні у найближчі 10 років. Отже, щоб змусити людей зрозуміти, чому культура така важлива, треба розуміти, що всі, хто працює у цьому секторі, мають неабиякий потенціал для вирішення проблем інших секторів. Це називається «перехресним ефектом».

Наприклад, візьмемо туризм.

Природа і культура – дві основні причини, чому люди приїжджають до вашої країни. Якщо одного дня закрити всі музеї, театри, скасувати фестивалі, концерти, потік туристів до вашої країни зменшиться, відповідно, і грошовий потік.

Інший момент – це проектні рішення, необхідні для того, продукція або послуги стали більш якісними та сучасними.

Культурні і креативні сектори можуть допомогти іншим сферам у прямий та непрямий спосіб. Наприклад, в процесі досліджень в Естонії ми виявили,що від кожного євро, витраченого на організацію спортивних або культурних заходів, ви отримуєте безпосередню економічну вигоду у розмірі 4 євро (у вигляді підвищення рівня працевлаштування, сплати ПДВ, податків тощо). Цей показник може несуттєво коливатися: один до трьох, один до чотирьох, один до п’яти. Найбільший становив один до шістнадцяти, найнижчий – один до одного (але навіть такий результат не є негативним). А зараз уявіть, що ви – мер невеликого містечка або депутат міської ради, у вашому бюджеті бракує коштів. І до вас приходять люди і кажуть: «Ми хочемо організувати фестиваль, але у нас немає грошей, чи не можете ви виділити нам 10 чи 50 тисяч гривень?».

— Тобто це інвестиції без ризику: навіть у найгіршому випадку ці гроші окупляться.

— Саме це ми й намагаємося пояснити. Люди в міській раді повинні усвідомити, що вони не просто віддають комусь ці гроші – це інвестиція, окупність якої складає в середньому один до чотирьох євро. Якщо вас не цікавить кіно або музика, думайте про це з точки зору підприємця. Це прямий вплив.

А ще є непрямий вплив. Наприклад, люди можуть захотіти приїхати до вашого міста ще раз, про вас можуть розповісти у ЗМІ тощо. Також дуже важливо те, що можуть робити люди, зайняті в культурних і креативних індустріях, окрім своєї безпосередньої діяльності. Це можуть бути інтеграційні проекти, освітня діяльність, впровадження інновацій,робота з освітніми системами, або робота з людьми з обмеженими можливостями, наприклад, реабілітація, та ін. Це можна робити, наприклад, за допомогою музики, арт-терапії, фільмів.

Світ змінюється швидко, і нам потрібен новий формат мислення. Я часто говорю творчим людям:  «Можливо, вашій країні чи світу в цілому ви потрібні не через свої художні роботи, а завдяки своїм навичкам мислення». Адже творчі люди мають унікальну здатність мислити нешаблонно та відкрито.  Гадаю, найближчим часом багато з цих професій матимуть якусь іншу назву, не «художник» чи «митець»…. Можливо, «спеціаліст з інновацій». Адже кожен митець, письменник, журналіст є новатором, ми просто ніколи раніше не думали про це з такої точки зору. Суспільство думає: «Вони просто марнують гроші, нічого не виробляючи». Але насправді вони займаються інноваціями. І світ повинен зрозуміти це і почати залучати цих людей до вирішення проблем.

Потрібні також нові підходи до навчання творчих людей. Не треба нікого змушувати займатися комерцією, створювати компанії тощо. Не обов’язково дивитися на себе як на новатора, який повинен займатися вирішенням глобальних проблем.  Якщо вам подобається просто малювати або створювати скульптури – будь ласка. Але існує дуже багато креативних людей, які хочуть зробити більше, але просто не мають для цього необхідних знань, або вони не готові до цього, або не готові інші люди поруч з ними. Тож давайте створювати можливості.

«Culture matters» – спільна ініціатива Platfor.ma та Проекту ЄС та Східного партнерства«Культура і креативність».

Американская экономическая ассоциация

21 декабря 2015 г.

Понимание взаимодействия между культурой и учреждениями

Флоренция была одним из немногих «свободных городов», которые в средние века в Италии пережили форму партисипативной демократии. Некоторые связывают лучшие экономические результаты в северной части Италии с чувством сотрудничества и доверия, которое веками назад внушали вольные города этого региона.

Сорин Колак / Bigstock

В этом месяце мир экономики вспоминает лауреата Нобелевской премии Дугласа Норта, который скончался в ноябре в возрасте 95 лет. Норт приписывают более глубокое понимание институтов и исторического контекста в экономической профессии, которая в 1970-х годах была слишком узко ориентирована на теоретическое функционирование рынков. Он тесно связан с новым движением институциональной экономики, делающим упор на понимание того, что рынки не работают в вакууме.

За десятилетия, прошедшие после основополагающей работы Норта, экономисты и историки экономики стали уделять все большее внимание двусторонним отношениям между экономикой и культурой и тому, как они оба влияют на развитие институтов в широком смысле. Эти институты — законы, нормы поведения и традиции — обеспечивают, как выразился Норт, «правила игры», которые позволяют рынкам функционировать в реальном мире. В статье, опубликованной в номере журнала Journal of Economic Literature за этот месяц, рассматриваются некоторые из последних событий в этой развивающейся области.

В книге «Культура и институты» (PDF) авторы Альберто Алезина и Паола Джулиано отмечают, что даже определение термина культура может быть непростым делом, и экономисты долгое время неохотно изучали культурные силы, если они не могут быть частью проверяемой гипотезы, что могут быть подтверждены или опровергнуты данными. Как можно количественно оценить это понятие культуры?

Вероятно, самый простой способ измерить культурные различия — это вопросы опроса, затрагивающие базовые отношения, такие как «Вы бы сказали, что большинству людей можно доверять?» «Задавая эти вопросы в разных странах или группах, можно составить основу для корреляционного исследования. , например, уровень доверия и экономический рост.На приведенном ниже рисунке показано, как респонденты со всего мира ответили на различные вопросы о доверии, удаче, семейных связях и индивидуализме.

Мировая карта культурных отношений

Исследователи используют стандартизированные вопросы опроса о доверии, семье, удаче и других вопросах для измерения культурных установок в разных странах. Экономисты все чаще пытаются понять двустороннюю связь между культурой и институтами, которые управляют работой рынков.

Слайд для просмотра отношения к различным культурным ценностям

доверие семейные узы мораль работа vs.удача индивидуализм

Исследователи также использовали эксперименты для выявления культурных различий, не полагаясь на самооценки. Исследователи будут приглашать людей поучаствовать в простых экономических экспериментах, таких как игра в ультиматум, в которой испытуемые сталкиваются с низкими ставками относительно того, сколько денег они готовы отдать другим или должны ли они полагаться на других участников, чтобы вернуть их. Этот выбор может выявить отношение к доверию, терпимости к риску и сотрудничеству, что может подтвердить (или опровергнуть) ответы на опрос.

Обладая этими показателями культуры, исследователи начали изучать связи между культурными установками и экономическими переменными. Доверие, похоже, играет большую роль в том, насколько люди хотят работать на рынках, что имеет огромные последствия для экономического развития. Обобщенные уровни доверия были связаны с рядом представляющих интерес экономических результатов, таких как торговля, инновации и развитие финансового сектора страны.

Были замешаны и другие взгляды; одно исследование показало, что сильный упор на семейные узы в стране коррелирует с увеличением количества семейных предприятий, которые в других контекстах оказались менее эффективными, экспансивными и конкурентоспособными, чем несемейные фирмы.

Некоторые исследователи вместо этого обратились к семейным структурам в поисках подсказок об основных культурных установках. Изучая такие факторы, как покидают ли дети дом после вступления в брак и как наследство, как правило, распределяется между детьми, исследователи могут сгруппировать страны по преобладающему типу семьи — например, «стволовые семьи» распространены в Австрии, Японии и Израиле, а «общинные» семьи «распространены в Финляндии, Болгарии и Индонезии. Семейные структуры были связаны с уровнем образования, неравенством благосостояния и даже структурой национальных пенсионных систем в разных странах.

Не всегда очевидно, действительно ли глубоко укоренившиеся культурные убеждения ответственны за эти экономические результаты, или же существует некоторая обратная причинно-следственная связь (возможно, надежная история семейных фирм в стране меняет отношение к семейным связям в этой стране, например ). Один из способов обойти это — пролистать учебники истории в поисках «естественных экспериментов», которые по-разному повлияли на культуру и институты двух групп. Полученные данные можно использовать для более убедительных выводов о влиянии культурных особенностей.

«Эмпирическое исследование значимости культуры для экономических результатов — довольно новое явление в экономике. До сих пор целью большинства статей по экономике культуры было установить значимость культуры».

Алесина и Джулиано (2015)

В одном из примеров этого подхода исследование 2013 года сосредоточено на городах в западной Германии, некоторые из которых на короткое время попали под контроль Франции во время наполеоновских войн. В завоеванных областях с большей вероятностью будут проводиться реформы, такие как новый гражданский кодекс и упразднение гильдий, поскольку силы вторжения разрушили правовые институты, существовавшие со времен средневековья.Исследование показало, что эти «реформированные» регионы имели больше шансов урбанизироваться и процветать в последующие десятилетия, чем другие части Германии.

Другое направление исследований пыталось объяснить происхождение культурных различий с помощью экономических соображений. Глубоко укоренившиеся убеждения и ценности должны откуда-то исходить, и зачастую первопричиной этого могут быть экономические условия.

В одном исследовании, посвященном истокам демократии, использовались данные об исторических концентрациях патогенов, чтобы попытаться объяснить культурные взгляды на сотрудничество с членами группы и посторонними.Высокая концентрация патогенов в регионе коррелирует с показателями коллективистских настроений, а также ксенофобией. Авторы утверждают, что коллективизм и страх перед посторонними могут быть рациональными ответами на повышенный риск заболеваний.

В другом исследовании также использовались исторические различия, чтобы попытаться объяснить современное отношение к участию женщин в рабочей силе. Они сравнивают регионы, в которых исторически выращивались посевы, пригодные для пахоты (включая пшеницу, теф и ячмень), с другими регионами, где выращивались посевы, пригодные для ручной обработки почвы (например, просо и сорго).Они обнаружили, что в современных странах участие женщин в рабочей силе выше в последних странах, а отношение к ним больше склоняется к гендерному равенству. Различия в традициях приданого и взимания платы за невесту во всем мире могут иметь аналогичное объяснение.

Экспериментальные данные могут также выявить экономические объяснения культурных верований. В одном исследовании ученые изучали две группы рыбаков, живущих в бразильском штате Баия, но в очень разных обстоятельствах. Одна группа жила у озера, где рыбаки считали наиболее эффективным работать в одиночку на небольших лодках.Это оставило их в прямой конкуренции друг с другом за лучшую рыболовную территорию. Другая группа жила на морском побережье, и, в связи с другими условиями там, они ловили рыбу группами на более крупных лодках, делая сотрудничество и командную работу ключом к успеху.

Исследователи предложили испытуемым из каждой группы два варианта: они могут попытаться выполнить задание по метанию мяча за небольшую сумму денег или потенциально заработать больше денег, если они превзойдут невидимого противника.Рыбаки из озерного региона (особенно более старшие и опытные рыболовы) были гораздо более склонны соревноваться с другим человеком, а не против заранее поставленной цели. Исследователи утверждают, что экологические факторы ответственны за культурную тенденцию к конкуренции среди озерных рыбаков.

Связь между культурными установками и экономическими силами — это не просто любопытство. Исследования показывают, что даже когда группы людей перемещаются и оказываются в совершенно разных средах, культурные установки принимают участие и могут определять будущие экономические результаты.

Ряд иммиграционных исследований показали, что иммигранты во втором поколении в Соединенных Штатах, похоже, сохраняют убеждения и ценности страны происхождения своих родителей. Например, одна недавняя статья показала, что вкусы к перераспределению богатства среди различных групп иммигрантов в США отражают таковые в странах происхождения даже среди второго поколения.

И эти эффекты не обязательно проходят через пару поколений — исследование 2011 года показало, что современные уровни преступности среди белых в южной части США.S. больше в графствах, в которых в 1700-х годах было больше шотландских и шотландско-ирландских поселенцев. Автор утверждает, что это может быть связано с «культурой чести», которая сложилась у пастухов в высокогорных районах Шотландии много веков назад (что интересно, количество насильственных преступлений против женщин заметно ниже в округах, населенных шотландцами).

Авторы отмечают, что большинство опубликованных исследований пытаются выделить доказательства причинного эффекта для одного события или одного конкретного культурного атрибута.В заключение авторы призывают к новому поколению исследований, которые развивают более глубокое понимание того, как культура, институты и экономические силы одновременно влияют друг на друга. ♦

«Культура и институты» опубликована в декабрьском номере журнала «Экономическая литература» за 2015 год.

Влияет ли «Матч» на низкие зарплаты ординаторов?

Понимание противоречий вокруг рынка труда для жителей

Не одобряют ли работодатели коммерческие колледжи и онлайн-дипломы?

Исследователи представили тысячи фиктивных резюме, чтобы выяснить это

Да, культура имеет значение для экономического развития

«Вторая ветвь поведенческой экономики выходит за рамки представления о человеке, на которого бессознательно влияет контекст момента принятия решения», — пояснил Хофф.Жизненный опыт человека формирует его или ее предпочтения, познание и восприятие. Это формирует личность. «Мы все переходим к повествованиям, и культура формирует их. Они влияют на то, как мы интерпретируем действия, как мы думаем и как мы ведем себя », — сказала она.

В качестве примера того, насколько глубоко аккультурация формирует ментальные модели, Хофф привел тест триады. Этот тест представляет собой серию из трех разных объектов. Для каждой группы из трех человек просят сказать, какие два предмета наиболее похожи. Люди склонны объединять объекты в пары на основе аналитических или целостных рассуждений.Вот пример триады: {морковь, кролик и собака}. Аналитический разум мог бы соединить предметы, которые принадлежат к одной и той же абстрактной категории — кролик и собака, которые оба являются животными. Целостное рассуждение могло бы объединить в пары предметы, которые связаны друг с другом: кролик и морковь, еда для кролика. Психологи протестировали влияние культуры на рассуждение более чем у 1000 студентов университетов Китая. Люди, прибывшие из районов сбора риса, где для сбора урожая требуются общие усилия, имели тенденцию разделять их на категории целостно, хотя большинство студентов никогда в жизни не собирали рисового зерна.Люди, пришедшие из районов сбора урожая пшеницы, где мало усилий для коллективного пользования, имели тенденцию аналитически классифицировать. Степень целостной категоризации систематически увеличивалась в процентах возделываемых площадей, отведенных под рисовые поля в родной провинции респондента.

Эти открытия не станут сюрпризом для студентов, изучающих культурную психологию, социологию или антропологию. Но Хофф внес новое понимание, выявив глубокие экономические последствия этих ментальных моделей в самых разных областях — от неравенства до группового сотрудничества.

В Индии, например, представители низших каст часто подвергаются стигматизации и лишены возможностей. Хофф рассказал о полевом эксперименте, в котором школьников, не знавших касты друг друга, привозили из разных деревень и платили за решение лабиринтов. В контрольных группах, где каста не была выявлена, дети показали сопоставимые результаты по кастам. Однако, когда их касты были выявлены перед тестом, дети из более высоких каст показали одинаковые результаты, а дети из низших каст — хуже, что усиливало давние модели неравенства.

Точно так же Хофф рассказал о том, как людям, живущим в культуре чести, трудно сотрудничать ради взаимной выгоды. Культуры, ориентированные на честь, как правило, препятствуют развитию соглашений о сотрудничестве, которые возникают среди людей, которые постоянно взаимодействуют друг с другом. Для формирования условностей нужно время. В процессе иногда случаются сбои координации. Люди с культурой чести могут быть «оскорблены» дорогостоящими ошибками. Они мстят. Это затрудняет формирование и поддержание совместных конвенций, и эта неудача может навредить сокращению масштабов нищеты.

К счастью, ряд вмешательств продемонстрировал очевидный успех в изменении мышления. Хофф рассказала о своем исследовании в Западной Бенгалии, где театральная труппа с участием зрителей ставит пьесы, посвященные деспотическим социальным нормам. После выступления зрители могут сыграть роль жертвы и попытаться найти новое решение. Обсуждая альтернативные исходы, пьесы закрепляют новый ответ на жизненные ситуации. Данные по 3000 домохозяйств показали, что в деревнях, где ставились пьесы, женщины, опрошенные в частном порядке, сообщали о меньшем количестве злоупотреблений и меньших ограничений со стороны мужей.«Альтернативные нарративы закрепляют мышление и меняют поведение», — обнаружила она.

Роберта Гатти, руководитель глобальной практики Всемирного банка в области социальной защиты и труда, поделилась своими мыслями о постоянном характере социальных норм и ментальных моделей. «Литература убедительно свидетельствует о том, что индивидуальные предпочтения формируются контекстом, как ближайшим, так и прошлым», — сказала она. «Есть вмешательства, которые выглядят как бесплатный обед: вы не меняете стимулы или количество лет образования для женщин, но вы меняете ментальные модели и влияете на поведение.Гатти призвал исследователей определить наиболее эффективные способы воздействия на устойчивые ментальные модели.

Как культурные факторы влияют на результаты экономики

Ученые и политики все больше интересуются пониманием того, как социальный капитал влияет на экономическую жизнь людей. Но идея социального капитала аморфна. В статье 6 экономисты Джуди Хеллерстайн из Мэрилендского университета и Дэвид Ноймарк из Калифорнийского университета в Ирвине определяют социальный капитал как сеть взаимоотношений между людьми, которых связывает место их проживания или работы.Авторы опираются на данные опросов, тематические исследования и административные данные, чтобы подтвердить, что такие сети играют важную роль в улучшении благосостояния, особенно с точки зрения улучшения результатов на рынке труда. Факты свидетельствуют о том, что когда дело доходит до получения работы, личные связи особенно важны для иммигрантов. Хеллерштейн и Ноймарк также обсуждают некоторые ограниченные данные о том, как сети соседей могут влиять на здоровье и результаты обучения детей.

Социальный контекст выходит за рамки личных связей и отношений с нашими убеждениями об обществе, в котором мы живем, а также с дискриминацией и предубеждениями, с которыми мы сталкиваемся в процессе своей жизни.В статье 7 Месмин Дестин, психолог из Северо-Западного университета, исследует, как представления о возможностях и экономической мобильности в обществе влияют на поведение человека. Он указывает, что несколько дисциплинарных подходов концептуализировали и эмпирически задокументировали важные связи между экономическим неравенством на уровне общества, убеждениями индивидуального уровня о достижимости социально-экономической мобильности и поведением, связанным с социально-экономическим успехом среди молодежи и молодых людей из малообеспеченных семей.Доминирующая структура, которую описывает Дестин, основана на надежных исследованиях в области социальной психологии, которые напрямую связывают ожидания людей в отношении будущего успеха с их уровнем мотивации к упорству в выполнении задач и в тех областях жизни, которые могут способствовать успеху. Например, учащиеся, которые видят связь между преподавателями и видами работы, на которую они надеются получить, более мотивированы к усердной работе в школе и, в конечном итоге, имеют лучшие академические результаты, чем студенты, которые не видят этих связей. Опираясь на уроки психологии, а также культурсоциологии, современной антропологии и экономики, Дестин отмечает, что чем больше информации дает молодежь о доступных им возможностях, тем больше у них шансов реализовать свои устремления.

Заключительная статья затрагивает обширную проблему дискриминации. Экономисты Кевин Лэнг из Бостонского университета и Ариэлла Кан-Ланг Спитцер из Mathematica (фирмы, занимающейся исследованиями политики) пишут о том, как дискриминация и предвзятость влияют на результаты. Ланг и Кан-Ланг Спитцер сосредотачиваются в первую очередь на дискриминации по признаку расы, признавая при этом, что дискриминация существует и по многим другим параметрам, включая пол, сексуальную ориентацию, религию и этническую принадлежность. Они описывают свидетельства существенного расового неравенства на рынке труда, в сфере образования, уголовного правосудия, здравоохранения и жилья и показывают, что в каждой из этих сфер эти различия, по крайней мере, частично отражают дискриминацию.Авторы отмечают, что различия являются одновременно причиной и результатом дискриминации и усиливают друг друга. Например, более суровое обращение со стороны системы уголовного правосудия затрудняет получение чернокожих людей хорошей работы, что повышает вероятность того, что они будут жить в бедных кварталах, а их дети будут посещать школы более низкого качества. Ланг и Кан-Ланг Спитцер утверждают, что простое запрещение дискриминации менее эффективно для устранения неравенства, чем политика, уменьшающая жилую и социальную дистанцию ​​между людьми разных рас.

Перемещение политики и программ вперед

В нашу задачу как редакторов этого номера не входило делать заявления о том, что является культурой, а что нет. Мы также не стремились исследовать культурную детерминацию социальных институтов и норм. Скорее, мы пригласили группу экспертов для объективного описания доказательств того, как различные аспекты социальных институтов, норм и поведения влияют на результаты детей. В статьях этого выпуска используется количественный, эмпирически строгий подход к определению и изучению конкретных культурных конструктов, и они продвигают политический разговор о том, как культура влияет на результаты детей.Мы ожидаем (и надеемся), что эти статьи, как индивидуально, так и все вместе, будут полезны для политиков, практиков и защитников интересов детей.

Сноски

[1] Радж Четти и др., «Угасающая американская мечта: тенденции в мобильности с абсолютным доходом с 1940 года», Science 356 (2017): 398–406, https://doi.org/10.1126/science.aal4617.

[2] См. Радж Четти и др. «Где находится земля возможностей? География межпоколенческой мобильности в Соединенных Штатах », Ежеквартальный журнал экономики 129 (2014): 1553–1623, https: // doi.org / 10.1093 / qje / qju022; и Радж Четти и др., «Раса и экономические возможности в Соединенных Штатах: межпоколенческая перспектива», рабочий документ, Национальное бюро экономических исследований, Кембридж, Массачусетс, 2019 г., https: // www. nber.org/papers/w24441.

Авторы, которые внесли свой вклад в этот выпуск Future of Children: Даниэль Хангерман (Университет Нотр-Дам), Ариэль Калил (Университет Чикаго), Ребекка Райан (Университет Джорджтауна), Мелани Вассерман (Калифорнийский университет в Лос-Анджелесе), Мелисса Кирни ( Мэрилендский университет), Фил Левин (Колледж Уэллсли), Гордон Даль (Калифорнийский университет в Сан-Диего), Джуди Хеллерстайн (Мэрилендский университет), Дэвид Ноймарк (Калифорнийский университет, Ирвин), Месмин Дестин (Северо-Запад), Кевин Лэнг (Бостонский университет) , и Ариэлла Кан-Ланг Спитцер (Mathematica).Кевин Лэнг является нынешним вице-президентом Общества экономистов труда и вступит в свои полномочия в качестве избранного президента 1 июля 2020 года. Авторы, внесшие вклад в этот выпуск, не получали финансовой поддержки ни от какой фирмы или лица для написания этой статьи или от любая фирма или лицо, имеющее финансовую или политическую заинтересованность в этой статье. Ни один из авторов в настоящее время не является должностным лицом, директором или членом правления какой-либо организации, имеющей финансовый или политический интерес к этой статье.

Культура и экономика: понимание динамики глобализации

Экономические исследования обычно рассматривают культурную идентичность и индивидуальные предпочтения как экзогенные фиксированные факторы, на основе которых можно проводить анализ и делать выводы.Напротив, другие социальные науки, такие как антропология, социология и психология, работают по принципу, согласно которому культура и индивидуальные предпочтения могут развиваться и находиться под влиянием окружающей среды.

Экономика и культура влияют друг на друга

В течение последних десяти лет такие экономисты, как Гуизо, Сапиенца и Зингалес, изучали взаимосвязь между культурой, ценностями, индивидуальными предпочтениями и экономикой, уделяя особое внимание однонаправленному влиянию культуры на экономику.Например, они эмпирически продемонстрировали, что уровень доверия людей к институтам своей страны и согражданам влияет на многие аспекты экономической деятельности (например, международную торговлю). Параллельно с этим Тьерри Вердье и Альберто Бизен предложили модели, в которых передача и наследование культурных черт связаны с предпочтениями и ресурсами человека.

Решение о передаче культурного наследия — это компромисс между предпочтениями, стоимостью и доступом к информации.На основе этого подхода можно проанализировать влияние экономической деятельности и социальных институтов на динамику предпочтений, ценностей и убеждений. Таким образом, культурная передача рассматривается как результат взаимодействия между решениями о социализации в семье и другими процессами социализации, такими как социальное подражание. Когда родительские ценности совпадают с ценностями общества, они доверяют своему окружению и тратят меньше усилий на образование своих детей. Передача стоит дорого.Поэтому во времена экономических изменений или потрясений, когда ценности окружающей среды меняются, это может повлиять на передачу семейных ценностей.

Экономический шок, такой как открытие рынка, может привести к постоянным изменениям в личных ценностях, культуре и предпочтениях, что не является легко обратимым образом

Спираль культурных и экономических изменений

Оливье, Мейстр, Тениг и Вердье используют описанную выше модель культурной трансмиссии, чтобы развить понимание динамики, которая связывает глобализацию и индивидуальные культурные предпочтения и ценности.Они показывают, что отношения являются частью эффекта снежного кома. Когда страна открывает свои двери для международной торговли, на ее рынок поступают товары, предназначенные для «глобального потребителя», тем самым повышая благосостояние людей, которые реагируют на этот тип продукта, и, наоборот, снижая мотивацию родителей передавать местные культурные черты другим людям. их потомство. Со временем предложение глобализированных продуктов еще больше увеличивается для удовлетворения спроса, что приводит к самоподдерживающемуся циклу.

Вышеупомянутая динамика естественным образом ведет к усилению ценностных конфликтов между поколениями, поскольку молодые люди перенимают культурные атрибуты, символизируемые предметами торговли.Тогда отдельные лица, неправительственные организации и страны могут начать опасаться открытых границ по неэкономическим причинам. Модель, за которую выступают авторы, предполагает, что после открытия рынка трудно отказаться от новых ограничений в международной торговле, и что эти периоды открытия рынка оказывают гораздо большее влияние на изменения в культурной дистанции между странами, чем периоды ограничения торговли.

Динамика глобализации

Эмпирическое исследование, проведенное авторами с использованием World Values ​​Survey в период с 1989 по 2004 год, подтверждает прогнозы модели.Средняя культурная дистанция между странами за этот период уменьшилась, опровергая позицию таких экономистов, как Гизо, Сапиенца и Зингалес, которые рассматривают культуру как неизменный фактор. Что наиболее важно, когда две страны открываются для международной торговли, это приводит к более резкому сокращению культурной дистанции между ними, чем между странами, в которых не наблюдалось увеличения уровня двусторонней торговли. Эта динамика еще более выражена, когда торгуемые товары дифференцируются.Наконец, выяснилось, что эффект сильнее, если сосредоточиться на ответах молодых людей на опрос.

Свободный обмен — ценности и убеждения общества имеют значение для его экономики | Финансы и экономика

25 июля 2019 г.

M AKE AMERICA GREAT AGAIN — это больше, чем текст на красной крышке. Это аргумент о природе американского успеха: президент Дональд Трамп подробно остановился на расистских комментариях на прошлой неделе. 21 июля он спросил, способны ли четыре женщины-конгрессмена-демократы, все небелые, «любить нашу страну».В тот же день Стивен Миллер, советник Трампа, заявил, что президентская критика Америки отличается от критики его критиков, поскольку он защищает «принципы западной цивилизации». Комментарии, казалось, подразумевали, что американское величие основано на культурном наследии, к которому некоторые люди не имеют доступа, независимо от того, родились они в Америке или нет.

Послушайте эту историю

Ваш браузер не поддерживает элемент

Больше аудио и подкастов на iOS или Android.

Культурные аргументы когда-то были заметны в объяснении экономических и политических различий между странами. Экономисты в основном отказались от таких рассуждений в 20 веке не только потому, что они прикрывали расистов, но и из-за отсутствия у них объяснительной силы. В 1970 году лауреат Нобелевской премии Роберт Солоу пошутил, что попытки объяснить рост такими переменными, как культура, обычно заканчивались «пламенем любительской социологии». Однако эта позиция меняется, и не раньше времени.Для понимания современной политической экономии может потребоваться лучшее понимание того, как работают культуры.

Ответственное интеллектуальное использование культурных аргументов начинается с четкой терминологии. В книге «Культура роста», опубликованной в 2016 году, Джоэл Мокир, историк экономики Северо-Западного университета, описывает культуру как «набор убеждений, ценностей и предпочтений, способных влиять на поведение, которые передаются в социальном (а не генетическом) отношении и которые разделяет некоторая часть общества ». Экономисты обычно рассматривают рациональный личный интерес как путеводную звезду в человеческом поведении.Но г-н Мокир признает, что приобретенные социальные кодексы также влияют на индивидуальный выбор и, следовательно, на экономическую активность в целом. Культура не является неизменной, как часто предполагают те, кто приписывают расходящиеся судьбы стран глубоко укоренившимся культурным атрибутам. Он развивается по мере изменения идей и влияния различных групп.

Культурная эволюция важна для тезиса «Культура роста», который пытается объяснить, почему устойчивый рост начался, где и когда это произошло. Г-н Мокир говорит, что факторы, которые часто приписывают толчком к индустриализации, такие как накопление капитала, стоимость и предложение определенных видов труда, могут быть необходимыми, но недостаточными.Истинным катализатором стала эволюция верований на континенте. В Европе между XVI и XVIII веками группа интеллектуалов, которую часто называют «республикой писем», ощупью пробивалась к смелому новому взгляду на природу и знания. Фрэнсис Бэкон, английский интеллектуал и один из первых участников движения, считал, что посредством бескорыстного и открытого исследования можно понять секреты природы, а затем ими можно манипулировать на благо человечества. Такие взгляды способствовали развитию Научной революции и Просвещения, но также проникли в общество, повлияв на поведение.Когда стало широко распространяться представление о том, что объективное знание возможно и может быть использовано для улучшения жизни людей, возникновение самодостаточного экономического роста стало почти неизбежным.

В недавнем эссе Энрико Сполаоре из Университета Тафтса пишет, что идеи г-на Мокира показывают, как экономисты могут лучше использовать культуру. Он не просто утверждает, что Европа индустриализировалась первой из-за особого европейского культурного образа жизни. Скорее, он указывает на конкретное культурное изменение — появление основанного на фактах гуманистического подхода к научным исследованиям — которое привело к изменению поведения, которое привело к индустриализации.Он противопоставляет это, например, Китаю, где рационалистические философские школы, такие как мохизм, были вытеснены в интеллектуальных кругах конфуцианством, почитающим традиции. Судьба Китая не зависит от чего-то присущего китайской культуре. Скорее история разворачивалась в одном месте одним способом, а в другом — другим.

Г-н Сполаоре использовал культурные аргументы в своем собственном исследовании. Совместно с Роменом Вачиаргом из Калифорнийского университета в Лос-Анджелесе он изучал, как культурные барьеры в Европе создают социальную дистанцию, которая препятствует потоку идей и практик.Контроль над рождаемостью, который раньше, чем где бы то ни было, во Франции в начале 19 века способствовал падению рождаемости, сначала распространился на места, имевшие тесные культурные и языковые связи с Францией. Причина, по которой следует учитывать такие культурные факторы, утверждает г-н Сполаоре, заключается в том, что современные экономические явления часто невозможно объяснить без них. Отчет о промышленной революции, в котором отсутствуют культурные сдвиги, был бы менее полезным и информативным. И представьте, что вы пытаетесь объяснить состояние женщин и расовых меньшинств на рынке труда за последнее столетие исключительно как результат индивидуальных решений, принятых на основе рациональных личных интересов.

Столкновение цивилизаций

Поразмыслив, кажется очевидным, что культурные изменения могут раскрыть экономический потенциал людей и идей, что приведет к изменению истории. Такие сдвиги имеют значение по причинам, не связанным с их влиянием на ВВП . Новые нормы, позволяющие женщинам, этническим меньшинствам, иммигрантам, геям и трансгендерам играть полноценную роль в обществе, не только стимулируют рост, но и уменьшают человеческие страдания. Но поскольку эти сдвиги имеют экономическое значение, мрачная наука нуждается в лучшем понимании того, когда и как меняются культуры, особенно сейчас.

Несмотря на торговую войну Трампа, продолжается самая долгая экспансия Америки. Но поскольку поклонники Трампа на политическом митинге требуют, чтобы Ильхан Омар, беженец из Сомали и натурализованный американский гражданин, который теперь является конгрессменом из Миннесоты, был «отправлен обратно», стоит подумать о более широком характере экономического влияния Трампа. Г-н Сполаоре, перечисляя социальные нормы, которые стали частью «культуры роста» г-на Мокира, включает «терпимость к неортодоксальным взглядам, строгие стандарты, основанные на доказательствах и воспроизводимых экспериментах, а также позитивное отношение к открытости, сотрудничеству и раскрытию информации».Эти нормы сформировали поведение, которое способствовало прогрессу. Но культуры меняются. ■

Эта статья появилась в разделе «Финансы и экономика» печатного издания под заголовком «Некультурная наука»

Культура и ее связь с экономическими изменениями на JSTOR

Способы, которыми отношения культуры и экономики рассматриваются в экономике и смежных предметах, подразделяются на три потока: «Культурная пустота», «Культурная фиксация» и «культурная взаимность».Культурная пустота, обычно поддерживаемая экономистами, либо игнорирует культуру, либо предполагает, что культурные явления приспосабливаются к экономическим императивам — возможно, после редко указываемых задержек. С другой стороны, культурная фиксация, которую утверждают антропологи и другие, имеет тенденцию рассматривать экономику как подмножество культуры и изображать культуру как изменяющуюся автономно. Больше реализма придает поток культурной взаимности, который признает, что культура и экономика взаимодействуют.

Журнал институциональной и теоретической экономики представляет собой специализированный форум для публикации исследований в области современной институциональной экономики.Он является продолжением современных аналитических методов, традиций Zeitschrift für die gesamte Staatswissenschaft, одного из старейших обзоров в области политической экономии, основанного в 1844 году. http://www.mohr.de/en/journals/economics/journal-of-institutional-and-theoretical-economics-jite/journal.html

Издательство Mohr Siebeck, www.mohr.de, основанное в 1801 году, издает монографии, серии статей и журналы в области теологии, иудаики, религиоведения, философии, социологии, истории, права и экономики.Среди авторов этого известного издательства — ученые и исследователи, известные во всем мире. Самым старым журналом Мора Зибека является Archiv für die civilistische Praxis, основанный в 1821 году. Помимо преимущественно немецкоязычных журналов, Мор Зибек также издает два англоязычных журнала по экономике: FinanzArchiv / Public Finance Analysis (основан как Finanzarchiv в 1884 году) и Журнал институциональной и теоретической экономики (основан как Zeitschrift für die gesamte Staatswissenschaft в 1844 году).Другой англоязычный журнал — Jewish Studies Quarterly (основан в 1993 г.). Многие другие журналы содержат большое количество статей на английском языке, например Archiv des Völkerrechts (основан в 1948 году), Early Christianty (основан в 2010 году) и Rabels Zeitschrift für ausländisches und internationals Privatrecht (основан в 1927 году).

Культура и экономическое развитие | Катон освобожденный

С тех пор, как я впервые участвовал в международной помощи в целях развития, почти полвека назад, доминирующие парадигмы развития приходили и уходили, в том числе ростовские этапы экономического роста, национальное планирование, сосредоточение внимания на беднейших из бедных, соответствующие технологии, зависимость, внимание о частном секторе, Вашингтонском консенсусе и институциональном развитии.За эти пятьдесят лет мы стали свидетелями нескольких историй успеха, в основном в Восточной и Южной Азии. Но что больше всего захватывает те годы, так это чувство разочарования, разочарования — «усталости от развития», вызванное неспособностью подавляющего большинства стран Африки, Латинской Америки и исламского мира достичь трансформирующихся темпов экономического роста.

Ни в одном из этапов этой парадигмальной одиссеи культурные ценности и взгляды не встречались. Это правда, что с 1970-х годов культурные антропологи участвовали в разработке проектов.Но это участие обычно ограничивалось гарантией того, что культурные реалии были адекватно отражены в дизайне, редко для поощрения культурных изменений. Многие антропологи, а на самом деле многие социологи придерживаются культурного релятивизма, теории о том, что каждое общество или культура должны определять свои собственные ценности и что культуры не лучше и не хуже, а только разные. Можно представить ужасную реакцию на комментарий Дэвида Ландеса, автора книги Богатство и бедность народов , на конференции Всемирного банка в 2000 году: «… есть культуры, которые я бы назвал« токсичными »… [этот] недостаток люди, которые цепляются за них.”[1]

Культурный релятивизм очень хорошо сочетается со склонностью многих экономистов полагать, что люди во всем мире одинаковы, и усиливает его. Как писал бывший экономист Всемирного банка Уильям Истерли, автор книги Бремя белого человека , рецензируя мою книгу Кто процветает? , «Может быть, есть много чего сказать в пользу точки зрения старомодного экономиста о том, что люди везде одинаковы и будут реагировать на правильные экономические возможности и стимулы». [2] Как тогда Истерли объяснил бы, почему, в мультикультурных странах, где экономические возможности и стимулы доступны для всех, некоторые этнические или религиозные меньшинства преуспевают намного лучше, чем большинство населения, как в случае китайских меньшинств в Индонезии, на Филиппинах и в Таиланде — и в любом другом месте, куда китайцы мигрировали, включая США? Почему Вашингтонский консенсус хорошо зарекомендовал себя в Индии и плохо в Латинской Америке (за исключением Чили), где социализм и даже авторитарный социализм в случае Кубы и Венесуэлы, кажется, живы и здоровы? Культурные факторы могут не дать полного объяснения, но, безусловно, они актуальны.

Алан Гринспен правильно сказал, сказав, что это произошло после краха российской экономики в конце 1990-х годов. «Раньше я думал, что капитализм — это человеческая природа. Но это совсем не так. Это культура ».

Некоторые экономисты, разбирающиеся в культуре

Некоторые экономисты столкнулись с проблемой культуры и сочли ее полезной для понимания экономического развития. Пожалуй, самое широкое высказывание принадлежит перу Дэвида Ландеса: «Макс Вебер был прав. Если мы чему-то научимся из истории экономического развития, так это тому, что культура имеет почти все значение.[3] Развивая тему Ландеса, японский экономист Йошихара Кунио пишет: «Одна из причин развития Японии заключается в том, что у нее была культура, подходящая для этого. Японцы придают большое значение (1) материальным занятиям; (2) тяжелая работа; (3) экономия на будущее; (4) инвестиции в образование; и (5) общественные ценности »[4]

Даже скептик Джеффри Сакс признает влияние культуры. Его глава в Culture Matters , по сути, говорит, что культура не имеет значения. И хотя эта тема перекликается с его недавней книгой Конец бедности , в какой-то момент он также сказал следующее: «Даже когда правительства пытаются продвинуть вперед свои страны, культурная среда может быть препятствием для развития.Культурные или религиозные нормы могут блокировать роль женщин, например, оставляя половину населения без экономических или политических прав… »[5]

Итальянский экономист Гвидо Табеллини недавно провел исследование сравнительных экономических показателей в европейских регионах, используя данные Всемирного обзора ценностей, касающиеся доверия, контроля своей судьбы и уважения к другим (все три из которых, как оказалось, положительно коррелируют с экономическим развитием) и послушание, что отрицательно коррелирует.Его выводы:

Эти культурные черты сильно коррелируют не только с экономическим развитием европейских регионов, но также с экономическим развитием и институциональными результатами в широкой выборке стран… Следовательно, из этого анализа следует, что нет примата формального институты важнее культуры. Напротив, оба могут взаимодействовать и формировать реальное функционирование институтов реального мира, а также влиять на стимулы и поведение экономических и политических агентов.[6]

Мойнихан и исследовательский проект «Культура имеет значение»

С 2002 по 2005 год я руководил Исследовательским проектом по вопросам культуры (CMRP) в школе Флетчера в Тафтсе, продолжением книги « Культура имеет значение » (Basic Books, 2000), совместно редактируемой Сэмюэлем Хантингтоном и мной. В нем приняли участие около 65 экспертов из 25 стран, и в 2003 и 2004 годах во Флетчере были проведены крупные конференции. В 2006 году были опубликованы три книги CMRP: обзорная книга The Central Liberal Truth (Oxford 2006), написанная мной; Развивающиеся культуры: очерки культурных изменений (Routledge 2006) под совместной редакцией Джерома Кагана и меня; и Развивающиеся культуры: примеры из практики Routledge 2006) под совместной редакцией Питера Бергера и меня.

Целью CMRP были руководящие принципы для прогрессивных культурных изменений, которые появляются в последней главе книги The Central Liberal Truth . Для достижения цели мы сосредоточились на трех вопросах:

1. Что в культуре влияет на поведение, которое, в свою очередь, влияет на политические, социальные и экономические показатели?
2. Каковы институты и инструменты передачи и изменения культуры?
3. Что мы можем узнать о культуре и культурных изменениях из тематических исследований успеха и неудач?

Выводы CMRP подтверждают мудрость часто цитируемого афоризма Дэниела Патрика Мойнихана: «Центральная консервативная истина заключается в том, что именно культура, а не политика, определяет успех общества.Центральная либеральная истина заключается в том, что политика может изменить культуру и спасти ее от самой себя ». Последнее, конечно же, стало источником названия моей последней книги. Вопросы культуры вполне можно было бы назвать Центральная консервативная правда .

Разбивка «Культура»

Ответ на вопрос 1 представляет собой типологию из 25 факторов, которые очень по-разному рассматриваются в культурах, склонных к прогрессу, и культурах, устойчивых к прогрессу. Его главным архитектором является аргентинский ученый и журналист Мариано Грондона, который имел в виду Соединенные Штаты как свою модель, ориентированную на прогресс, а Аргентину и, соответственно, Латинскую Америку, как модель, устойчивую к прогрессу.25 факторов разбиты на четыре группы: мировоззрение, ценности и добродетели, экономическое поведение и социальное поведение. Эти отсеки не являются водонепроницаемыми — факторы, влияющие на экономические показатели, присутствуют во всех. Например, мировоззренческий фактор «Судьба» противопоставляет «я могу влиять на свою судьбу» (склонность к прогрессу) и «фатализм» (сопротивление прогрессу) — с серьезными последствиями для предпринимательства, одного из ключевых факторов в кластере экономического поведения. Другие в этом кластере включают:

• Работа / достижения, которая противопоставляет склонность к прогрессу «Живи, чтобы работать» с упорным «Работа, чтобы жить.”
• Бережливость: «мать инвестиций» против «угрозы равенству».
• Склонность к риску: умеренная в культуре, склонной к прогрессу; низкий, с редкими приключениями, в культуре, сопротивляющейся прогрессу.
• Конкуренция: ведет к совершенству против угрозы равенству и привилегиям.
• Инновации: культура, ориентированная на прогресс, открыта и быстро адаптируется к инновациям, в то время как культура сопротивления с подозрением относится к ней и медленно адаптируется.
• Продвижение: заслуги vs.связи с семьей / покровителем.

Передача культурного наследия

Институты и инструменты передачи культуры, указанные в Вопросе 2, включают практику воспитания детей, некоторые аспекты образования, религию, СМИ, политическое лидерство и проекты развития. Из них религия может иметь самое непосредственное отношение к экономическому развитию. Мы сгруппировали 117 стран по преобладающей религии и зафиксировали их результаты по десяти показателям или индексам прогресса, два из которых напрямую отражают благосостояние (Индекс человеческого развития ООН, который включает ВВП на душу населения, а также три социальных фактора; и ВВП на душу населения Всемирного банка. рассчитывается исходя из паритета покупательной способности).Некоторые другие из десяти индексов также актуальны, например, доверие, коррупция, распределение доходов.

Данные полностью подтверждают тезис Макса Вебера в книге Протестантская этика и дух капитализма : Протестантские страны добиваются процветания лучше, чем католические страны. Безусловно, средние показатели для католических стран занижены медленным развитием Латинской Америки, но даже если посмотреть только на демократически-капиталистические общества первого мира, протестантские страны добиваются гораздо большего, чем католические страны, в отношении процветания, доверия и коррупции.

В более широком смысле анализ религий показывает, что протестантские, еврейские и конфуцианские общества преуспевают, чем католические, исламские и православные христианские общества, потому что они в значительной степени разделяют склонные к прогрессу ценности типологии экономического поведения, тогда как отстающие религии имеют тенденцию к прогрессу. -устойчивые ценности. Символом этого разделения является стойкая амбивалентность католической церкви по отношению к рыночной экономике, проблема, подчеркнутая Майклом Новаком в его книге Католическая этика и дух капитализма .Но религия — не единственный источник склонного к прогрессу экономического поведения: баски очень предприимчивы и в высшей степени католичны; и Чили, которая может похвастаться наиболее успешными и устойчивыми экономическими показателями в Латинской Америке, также является самой католической страной и страной Латинской Америки с пропорционально самым большим населением баскского происхождения.

В любом случае вышесказанное предполагает существование универсальной культуры прогресса: одни и те же ценности экономического поведения, независимо от их корней, создают процветание в самых разных географических / климатических, политических, институциональных и даже культурных условиях.Насколько нам известно, культура не имеет ничего общего с генами. Хотя культурные изменения не являются ни простым, ни легким делом, они постоянно происходят во всем мире, и нет веских причин, по которым «универсальные ценности прогресса» должны быть вне досягаемости любого человеческого общества.

Уроки из практики и Мойнихан

Из 27 тематических исследований десять представляют собой истории экономического успеха: четыре конфуцианских страны: Китай, Япония, Сингапур и Южная Корея; Индия; Чили; и четыре западных общества: Ирландия, провинция Квебек, Испания и Швеция.Хотя все десять сочетают в себе элементы Центральной консервативной истины Мойнихана (доминирующая культура) и Центральной либеральной истины (доминирующая политика / политика), прогресс в четырех конфуцианских странах, Чили и Швеции, на мой взгляд, в основном связан с существовавшей ранее культурой. в то время как прогресс в Ирландии, Испании и провинции Квебек в основном объясняется политикой и политикой, которые способствовали культурным изменениям. Индия — промежуточный случай, требующий дальнейшего изучения.

Восточная Азия

«Конфуцианские» страны (точнее, страны, находящиеся под сильным влиянием китайской культуры, которая также включает, помимо конфуцианства, даосизма, буддизма и поклонения предкам), все в значительной степени разделяют универсальную культуру прогресса: образование, достижения, трудовая этика , достоинства и бережливость высоко ценятся в восточноазиатских обществах.Их экономический успех противоречит анализу Вебера в The Religion of China , в котором он утверждает, что быстрое капиталистическое развитие в Китае маловероятно в значительной степени из-за отсутствия чего-либо подобного кальвинистскому «напряжению», вызванному неуверенностью в принадлежности к «избранным». ”

Многие наблюдатели объясняли стагнацию экономик стран Восточной Азии (за исключением Японии) в середине двадцатого века конфуцианством, в частности, влиятельной ролью китайских литераторов (прототип Мао) и низким престижем экономической деятельности в конфуцианской эпохе. Схема вещей.Но все, что было необходимо для того, чтобы высвободить мощную скрытую подоплеку образования / достижений / заслуг / бережливости для совершения своей экономической магии, — это поощрение со стороны политического руководства, в случае Южной Кореи и Тайваня, стимулированное соображениями безопасности. Спусковым механизмом для магии в Китае стало заявление Дэн Сяопина в 1978 году: «Быть ​​богатым — это прекрасно», что фактически означало конец марксистской революции Мао.

Как только появилось поощрение и стимулы, ценности всеобщего прогресса привели к экономическим чудесам, во многом так же, как это было, когда лидеры Мэйдзи в Японии решили в 1868 году догнать Запад.

Чили

То, что Чили отличается от других стран Латинской Америки, очевидно из ее высокоэффективной реализации политики Вашингтонского консенсуса — единственной страны в Латинской Америке, которая делает это. Его уникальный статус в Латинской Америке также очевиден из его рейтинга в Индексе восприятия коррупции Transparency International за 2005 год: он занимает 21-е место с Японией, за которой следуют Уругвай на 32-м месте, а Коста-Рика и Сальвадор на 51-м месте.И вопреки часто криминальному поведению полиции в других странах Латинской Америки, национальная полиция Чили, Carabineros , имеет прочную репутацию благодаря профессионализму и честности.

Чили также имеет нетипичные предпринимательские традиции. В последние десятилетия девятнадцатого века чилийцы были отмечены в Южном конусе своими предпринимательскими способностями, и они дали значительный импульс росту аргентинской экономики, а также своей собственной.В то время как другие факторы, включая географию и климат Чили, столь похожие на калифорнийские, несомненно, также способствовали предпринимательской одаренности Чили, непропорционально сильное баскское влияние должно было быть важным источником.

Иностранные инвестиции сыграли ключевую роль в экономическом развитии Чили, прежде всего в добыче меди. Но предпринимательский ответ на открытую экономическую политику, установленную во время диктатуры Пиночета и поддерживаемую с 1990 года избранными левоцентристскими правительствами, исходил в основном от чилийцев.

Швеция

По оценке десяти индексов или индикаторов политического, экономического и социального развития, от Индекса человеческого развития ООН до данных Всемирного обзора ценностей о доверии, страны Северной Европы являются лидерами прогресса [7].

Все пять скандинавских стран — Финляндия, Швеция, Норвегия, Дания и Исландия — имеют лютеранское происхождение, хотя сегодня мало кто ходит в церковь. Лютеранство является источником большей части скандинавской системы ценностей, которая привела к высокому уровню образования, обширным программам социального обеспечения и высокому уровню предпринимательства, символом которых являются финская Nokia и шведская Volvo, Saab и Ikea.Совместимость экономической эффективности и социальных расходов в контексте Северной Европы очевидна из рейтингов Всемирного экономического форума 2006 года. The Economist недавно заметил: «Высокие налоги и щедрые системы социальной защиты не должны подрывать конкурентоспособность… Скандинавские экономики занимают высокие позиции в лиге…» [8] (Швеция заняла второе место в мире)

Экономический успех скандинавских обществ и протестантских обществ в целом убедительно свидетельствует о том, что фокус Вебера на кальвинистском «напряжении» был слишком узким и что это протестантские добродетели образования, достижений, трудовой этики, заслуг, бережливости, честности. Культура прогресса — вот реальная сила духа капитализма.

Ирландия и Испания

У ирландских и испанских экономических «чудес» много общего. Оба они в значительной степени были вызваны началом экономической политики, ориентированной на внутренний рынок. Иностранные инвестиции и, особенно в случае Испании, туризм сыграли важную роль, с самого начала компенсируя внутреннюю нехватку капитала и предпринимательства. Оба получили большую выгоду от программ помощи ЕС. Оба делали акцент на образовании: в случае Ирландии, которая за 40 лет превратилась из одной из наименее образованных европейских стран в одну из самых образованных.И в обоих случаях влияние католической церкви резко снизилось, до такой степени, что можно услышать термин «посткатолический» применительно к обоим. В процессе трансформации обе культуры.

Квебек

До «Тихой революции» (1960-75) Квебек был слаборазвитым по сравнению с другими канадскими провинциями: более бедными, менее индустриализированными, менее образованными, менее здоровыми, менее демократическими. Сегодня показатели прогресса в Квебеке сопоставимы с остальной Канадой, а в некоторых отношениях, например.g., отсев из средней школы, являются лучшими в Канаде. Что случилось, что привело к этой трансформации?

• Использование инклюзивного национализма для содействия единству, усилиям и самопожертвованию.
• Процесс «деклерикализации», в ходе которого влияние церкви резко сократилось, прежде всего в сфере образования, за пятилетний период (1961-66). Как и Ирландия и Испания, Квебек сегодня иногда называют «посткатолическим».
• Выделение огромных ресурсов на образование.
• Поощрение гендерного равенства, особенно на рабочем месте.
• Создание современного творческого государства, которое возглавило развитие, от Cirque de Soleil до передовых биотехнологических отраслей. «Корпоративный» подход, объединяющий бизнес, рабочую силу, профессии и т. Д. Вместе с правительством для обсуждения политики, в целом оказался успешным.
• Усилия государства по сокращению неравенства.

По иронии судьбы, профиль стоимости Квебека сравнялся с ценностным профилем англоязычной Канады одновременно с ростом настроений в поддержку суверенитета в провинции.

Индия

Для многих будет сюрпризом — для меня это стало неожиданностью — что, по крайней мере, по данным Ангуса Мэддисона, Индия при Великих Моголах составляла более двадцати процентов мирового ВВП в начале 18 века, в основном из-за текстиля и сельскохозяйственное производство. [9] Этот факт в сочетании с экономическим успехом многих индейцев диаспоры, в том числе мигрировавших в Соединенные Штаты, предполагает наличие универсальных ценностей прогресса в индийской культуре.Более того, параллели между разворачивающимся индийским экономическим чудом и чудесами Восточной Азии поразительны: открытие индийской экономики в начале 1990-х годов вызвало реакцию, аналогичную той, которую произвела фраза «Быть ​​богатым — это великолепно» в Китае.

Безусловно, экономический рост Индии был частично вызван большим количеством носителей английского языка, ценным активом, которым также пользуется Ирландия, и иностранными инвестициями, сосредоточенными на этом языковом активе. Но индийские предприниматели также сыграли заметную роль в этом всплеске.

Нам необходимо лучше понять культурный контекст индийского чуда. Индия — страна многочисленных этнических и религиозных групп, например, вторая по численности населения мусульманская страна (после Индонезии). Какие группы являются основными участниками и бенефициарами экономического подъема? Как это влияет на большинство элементов общества, которые не участвуют напрямую в модернизирующихся секторах? Как это сказывается на женщинах, подчиненная роль которых в Индии подчеркивается тем фактом, что более пятидесяти процентов индийских женщин неграмотны? Это один из многих вопросов, поднятых зарождающимся индийским «чудом».”

Заключение

Культура имеет значение для экономического развития, и правительства, учреждения по оказанию помощи в целях развития, аналитические центры и университеты должны противостоять культуре и культурным изменениям. Включение культурного анализа и культурных изменений в совокупность факторов политики и разработки проектов может значительно ускорить темпы экономического развития.

Банкноты

[1] Всемирный банк, Культура имеет значение: финансирование, ресурсы и экономика культуры в устойчивом развитии (Вашингтон, округ Колумбия, 2000 г.), стр.30.

[2] Всемирный банк и МВФ, Finance and Developmen t, March 1994, 51.

[3] «Культура делает почти все различие» в Лоуренсе Харрисоне и Сэмюэле Хантингтоне, ред., «Вопросы культуры» (Нью-Йорк: Basic Books, 2000), 2.

[4] Цитируется по: Лоуренс Харрисон, The Central Liberal Truth (Нью-Йорк и Оксфорд: Oxford University Press, 2006), 128.

[5] Джеффри Д. Сакс, Конец бедности, (Нью-Йорк: Penguin, 2005), 60.

[6] http://ideas.repec.org/p/ces/ceswps/_1492.html

[7] Харрисон, Центральная либеральная правда , Глава 4.

[8] The Economist , 30 сентября 2006 г.

[9] Ангус Мэддисон, «Мониторинг мировой экономики», 1820–1992 гг. (Париж: ОЭСР, 1995), стр.